Додати в закладки
Переклад
Translate
 Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами. |
|
|
Скачати одним файлом. Книга: ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ ЕКОНОМІКИ
5.ПРОБЛЕМИ ПОДОЛАННЯ КРИЗИ І ВІДБУДОВИ ЕКОНОМІКИ.
З якими проблемами зіштовхується сьогодні те підприємство, котре спробує відбудувати виробництво?
1. Порушений паритет цін на сільськогосподарську продукцію і продукцію промисловості, котру село отримує в обмін на неї.
За 1991-1995 роки ціни на промислову продукцію для села зросли в 288 тис. раз, а на сільськогосподарську - тільки в 60 тис. раз, так що умови обміну для села погіршились в 288:60=4, 8 раз. В подальшому цей розрив склав більше 5 разів.
В 1996 році за комбайн “Дон” потрібно було віддати зерна в 5 разів більше, ніж в 1990 році, за тонну пального – в 10 раз більше м’яса і молока.
Порушення паритету цін відбулось тому, що наш внутрішній ринок “запозичив” цей паритет цін, котрий характерний для основних країн – експортерів сільськогосподарської продукції: США, Франції та ін. До реформи в нас за зерновий комбайн віддавали зерна в три рази менше, ніж в США. Подібним було співвідношення цін на пальне і добрива, з одного боку, і сільськогосподарську продукцію, з другого: в СРСР воно було приблизно втричи кращим для села, ніж в США. Пояснювалось це різницею у врожайності сільськогосподарських культур, в продуктивності худоби, в техніці і технології виробництва. Так, в США урожайність зернових знаходиться в межах 50 ц/га, надій на корову – 7100 кг молока в рік. Відповідно тут нижча вартість сільськогосподарської продукції, інший паритет цін.
Із-за порушення паритету цін сільське господарство не має коштів для придбання засобів виробництва у промислових підприємств. Щорічне придбання основних матеріально–технічних ресурсів сільськогоспо-дарськими підприємствами всіх форм власності в Україні в 1995 році у порівнянні з 1990 року скоротилось: тракторів – з 49, 4 тис. штук до 0, 52 тис. штук, вантажних автомобілів – з 49, 7 тис. штук до 0, 15 тис. штук, зернозбиральних комбайнів з 9, 6 тис. до 1, 9 тис. сівалок – з 18, 7 тис. до 0, 6 тис. штук. Внесення добрив на гектар зменшилось: органічних – з 8, 6 т до 4, 0 т, мінеральних – з 141 кг до 33 кг.
З падінням попиту зі сторони сільського господарства скорочувалось виробництво сільськогосподарського техніки і інших засобів промисловості для села.
Порушення паритету цін виникло в результаті непродуманого введення внутрішньої конвертованості валюти. Воно відкрило погано контрольований притік товарів імпортного виробництва на наш внутрішній ринок. Митний захист вітчизняного виробництва, організований відповідно правил ГАТТ – СТО, виявився недостатнім. Не змінилось суттєво положення справ і після прийняття Закону України “Про державне регулюванні імпорту сільськогосподарської продукції” (1997 рік).
Положення погіршилось в зв’язку з падінням врожайності сільськогосподарських культур (в 1996 р. в порівняні з 1990 р. врожайність зернових впала з 35.1 ц/га до 19.6 ц/га, цукрового буряка - з 276 ц/га до 183 ц/га) і продуктивності худоби (середній надій знизився з 2944 кг до 1706 кг молока в рік).
Різко подорожчали паливно-мастильні матеріали, що суттєво вплинуло на подорожчання сільськогосподарської продукції.
Підвищення курсу гривні по відношенню до долара здешевило імпорт, і привело до зниження цін на сільськогосподарську продукцію, поглибило диспаритет цін.
Відновлення паритету цін – необхідна умова відбудови сільського господарства, легкої і харчової промисловості, збільшення експорту продуктів і скорочення його імпорту. Вимога про його відновлення висувається кількома політичними партіями.
Однак, при цьому не враховуються труднощі, пов’язані з відновленням паритету цін. Умови обміну для села погіршились в п’ять раз. Якщо відновлювати паритет цін за рахунок підвищення цін на сільськогосподарську продукцію в п’ять раз, це приведе до різкого підвищення цін на продовольство. Оскільки витрати на харчування складають 70% від загальних витрат сім’ї, потрібно буде підвищити зарплати, пенсії, стипендії і т.д. Відповідно зросте собівартість всіх видів продукції, виникне потреба підвищити на них ціни. Відновлення паритету цін таким чином виллється в повномасштабну реформу цін і розподілу.
Масштаби підвищення цін можна зменшити за рахунок дотацій сільському господарству (зниження цін на сільськогосподарську техніку, добрива, доплати за продукцію і т. п.), надання техніки по лізингу замість її продажу. Якщо таким шляхом вдасться навіть на 50% компенсувати витрати сільськогосподарських підприємств, усе рівно для того, щоб забезпечити нормальну роботу сільського господарства, ціни на сільськогосподарську продукцію треба підвищити в 2, 5 рази. Результати будуть аналогічні тим, що очікується при підвищенні цін у п'ять разів: для відновлення сільськогосподарського виробництва буде потрібно підвищити зарплату, пенсії, стипендії й ін., підняти ціни.
Такого роду реформа цін і розподілу неминуче вимагатиме збільшення грошової маси, емісії грошей. Проведення ж монетариської політики, що блокує емісію, заблокує в остаточному підсумку відновлення сільськогосподарського виробництва на нині існуючій матеріально-технічній базі.
2. Більшість підприємств нерентабельні: збиткові 50% підприємств і 90% КСП; сільське господарство в цілом збиткове вже кілька років.
Вже простий перелік цих фактів призводить до висновку, що в політиці ціноутворення зроблені значні прорахунки і її треба кардинально змінювати.
До реформи ціни встановлювалися на основі національних витрат виробництва: до середній по галузі або ціновий зоні собівартості продукції додавався прибуток, достатній для забезпечення розширеного відтворення і різного роду виплат у бюджет. Якщо, наприклад, середня собівартість даного товару була 400 грн., а прибуток - 80 грн., ціна цього товару складала 400+80=480 грн.
Така побудова цін забезпечувала відшкодування витрат виробництва і заплановане накопичення, тобто нормальне заплановане розширене відтворення на переважній більшості підприємств.
Після лібералізації цін і зовнішньої торгівлі сформувався інший механізм ціноутворення. Припустимо, що даний товар на світовому ринку коштує 100 дол., один долар можна придбати за 3, 40 грн., мито та інші витрати, пов’язані з імпортом товару, складають 60 грн. Якщо немає обмежень на імпорт даного товару, курс валюти і мито не змінюються, то при практичній відсутності інфляції на світовому ринку даний товар завжди можна ввезти з-за кордону і продавати його по ціні 100х3, 40 +60= 400 грн.
Така прив’язка цін внутрішнього ринку до світових цін дозволила призупинити і стримувати інфляцію. Проте наслідки застосування такого механізму ціноутворення дорого обійшлися нашій економіці.
1.Нераціонально використовується іноземна валюта . Вона витрачаеться на імпорт товарів (без цього неможлива прив'язка цін внутрішнього ринку до світових цін), забезпечуючи розвиток сільського господарства, легкої і харчової промисловості не в Україні, а в країнах, із яких імпортуються товари.
2. Через помилки в визначенні курсу валюти внутрішній ринок України захоплений закордонними виробниками . У вересні 1993 р. курс національної валюти України до долара США був занижений у 6, 7 раз. Приймемо, що по паритету купівельної сили 1 долл. рівнявся 2, 6 грн. При заниженні курсу гривні стосовно долара США в 6, 7 раза за долар повинні були давати 17, 42 грн. Тому товар, що коштував 100 долл., при миті в 60 грн. продавався б на нашому внутрішньому ринку за 100х17.42 +60 =1802 грн. Вітчизняний виробник при ціні того ж виробництва товару в 480 грн. був надійно захищений заниженим курсом гривні від конкуренції іноземних виробників.
Проте поступово курс гривні був не тільки виведений на паритет купівельної сили, але навіть завищений. При курсі 2, 0 грн. за 1 долл. той же товар вартістю 100 долл. міг продаватися на внутрішньому ринку за 100х2, 00+60=260 грн.
У результаті цього незважаючи на зниження реальних доходів на душу населення в п’ять раз наші виробники виявилися неконкурентоспроможними навіть на внутрішньому ринку. Якщо в 1990 р. роздрібний товарообіг на 80% формувався за рахунок товарів вітчизняного виробництва, то в 1997 р. - тільки на 30%. (За даними_М.А. Павловского, у 1997 р. 95% товарів широкого вжитку і 92% харчових продуктів, які продавалися вроздріб, були імпортного походження).
Другим наслідком завищення курсу гривні стала масова нерентабельність переважної частини підприємств: 50% промислових підприємств і 90% КСП.
3.Постійно відтворюється дефіцит коштів . Збитковість основної маси підприємств породжує неплатежі їх одне одному, заборгованість по зарплаті, по податках у бюджет, виплатам у Пенсійний фонд. Розвивається бартер, що дозволяє обійтися без грошей і відновити нормальний обмін відповідно до реальних витрат підприємств на виробництво продукції.
Виникла невідповідність між реальними можливостями споживання і наявним фондом споживання: рівень пенсій, зарплати, соціальних виплат був установлений раніше, в розрахунку на більший об’єм виробництва. Тому національні витрати, що сформувалися із врахуванням існуючого розподілу, перевищують ціни.
Дефіцит фонда споживання покривався за рахунок іноземних кредитів.
Але потім він виникав знову і знову, змушує нас брати все нові позики, залазить у борги. Але в остаточному підсумку наші закордонні кредиторы змусять нас жити на свій кошт. Це буде означати подальше зниження рівня життя населення.
4.Існуючий механізм ціноутворення разом із монетаристською політикою блокує відбудову економіки на наявній матеріально-технічній базі . Після девальвації гривні приблизно в два рази товар, що при курсі 2 грн. за 1 дол. коштував 100х2, 00+60=260 грн., тепер коштує 100х х4, 00+60=460 грн. Можна було очікувати, що помилка з завищенням курсу гривні буде зараз виправлена: відбудеться підвищення внутрішніх цін до рівня, при якому переважна більшість підприємств стане рентабельною, а проблема недостачі грошей буде вирішена.
При нормальній дії ринкового механізму так би і відбулося. Проте нормальну дію ринкового механізму заблокувала монетарська політика. Штучно створений дефіцит грошової маси стримує підвищення цін до уровня, що забезпечує нормальне відтворення на переважній більшості підприємств.
Вітчизняний виробник змушений вкладатися у витрати, близькі до світових цін. При існуючий техніці і технології, зарплаті і пенсіях це неможливо: виробництво буде нерентабельним. Щоб вкластися в існуючі ціни, витрати треба суттєво скоротити за рахунок оновлення основного капіталу, застосування нової техніки і технології.
Дія такого механизму, що змушує знижувати витрати виробництва до рівня світових цін і блокує відновлення виробництва на застарілій МТБ, виправдана в країнах, де економіка по мірках світового ринку конкурентноспроможна, де мають потужний експортний потенціал.
У цьому випадку даний механізм будет сприяти оздоровленню виробництва. Та невелика кількість підприємств, що відставали в технічному відношенні, неконкурентноспроможні по мірках світового ринку, змушена буде перебудуватися (замінити техніку і технологію, переспеціализуватися) або припинити виробництво. Заміна більш дорогого вітчизняного виробництва імпортом при відповідному нарощуванні експорту дозволить задовольняти потреби населення країни при менших витратах.
У країнах із середнім рівнем конкурентноздатності введення в дію такого механізму призвело до істотного падінния виробництва (Польща, Угорщина, Чехія). Проте поступова заміна застарілої техніки і технології більш сучасною, розвиток експорту дозволили компенсувати падіння виробництва.
Але для країн із малоконкурентоспроможною економікою (СНД, Болгарія, Румунія, деякі країни Латинської Америки) дія такого механізму має згубні наслідки.
У 1995 р. тільки один процент промислової продукції України був конкурентноспроможний на світовому ринку. Щоб пристосувати промисловість до світових цін, треба замінити переважну частину її виробничих фондів. Зробити це вкрай складно: відношення капітальних вкладень до основних виробничих фондів, яке складало в 1990 р. 11, 6%, впало в 1996 р. до 1, 5%, що менше норми амортизаційних відрахувань. За роки реформи не вдалося досягти істотних зрушень у розвитку виробництва нової техніки і технології, у залученні іноземного капіталу.
Збереження дії цього механізму при таких умовах приведе до подальшого падіння виробництва: будуть перетворюватися в банкрутів ті 50% підприємств і 90% КСП, що збиткові.
Треба виходити з того, що в прийнятні строки не вдається змінити МТБ таким чином, щоб підприємства могли нормально працювати при цінах, близьких до світових. Треба розробляти міри, що дозволять використовувати наявні виробничі потужності, робочу силу і сировину. Для цього потрібно змінити ціни внутрішнього ринку таким чином, щоб в основі їх знаходилися національні витрати виробництва. Це означає необхідність їх підвищення.
Проте таке підвищення неможливе при проведенні монетаристської політики, що не дозволяє емісії грошей, на підвищення цін.
Монетаристская політика блокує відновлення економіки в наших умовах, прирікає виробництво на подальше падіння.
3. Попит за роки реформи зменшився у п’ять разів. Недостататність попиту блокуе в відбудову економіки. Які причини зменшення попиту? Відповідь на це питання дозволить обгрунтувати рішення: що треба зробити, щоб відновити попит.
Причини зменшення попиту до реформи . Ряд політичних рішень, прийнятих до початку реформи або на самому її початку, обумовив зменшення попиту, а після введення в дії ринкового механізму - і виробництва.
I. Відмова від використання переказного катбованця . Використання переказного катбованця в розрахунках між країнами РЕВ дозволяло обмінюватися тією продукцією, яку не можна було продати на світовому ринку за вільно конвертовану валюту. Вихід СРСР із системи розрахунків у переказних катбованцях призвів до того, що в 1991 р. експорт знизився до 20 млрд.крб. проти 52 млрд.крб. у 1990 р., а імпорт - із 68 млрд.крб. до 20 млрд.крб.
2. Розпуск Варшавського договору і приєднання до ембарго проти Лівії, Іраку, Югославії істотно скоротили попит на зброю радянського зразка. Колишні учасники Варшавського договору вступають у НАТО, що веде до переозброєння їх зброєю натовського зразка. Це відповідно скорочує попит на зброю нашого виробництва. У тому ж напрямку діє приєднання до ембарго проти значних покупців нашої зброї - Лівії, Іраку, Югославії.
3.Дезинтеграція СРСР і введення національних валют у колишніх його республіках привели до розпаду спільного ринку СРСР. Щоб продати свою продукцію в країни СНД, українським підприємствам тепер треба конкурувати з фірмами ФРН, Франції, США й інших країн, що у стані дати кращу за якостю і більш дешеву продукцію.
Те ж відносеться до вивозу капіталу. Раніш, щоб одержати, наприклад, тюменську нафту, достатньо було для цього направити робітників, обладнання трубы, і це гарантувало одержання потрібної кількості нафти по внутрішніх цінах СРСР, істотно більш низьким, чим світові.
Зараз, щоб одержати право прикласти капітал до розробки родовищ нафти, наприклад, в Азербайджані, треба виграти в конкурентній боротьбі з фірмами США, Японії, Англії і інших країн, що мають більш досконалу техніку і технологію, на що наші підприємства нездатні.
Причина падіння попиту після початку реформи . Гіперінфляція привела до різкого зниження купівельної спроможності грошей і обумовила зменшення загального попиту на предмети споживання і засоби виробництва.
Належні мірі по компенсації втраченого попиту не були прийняті. Країни, що мають більшого досвіду в регулюванні ринкової економіки, під час "шокової терапії" індексували доходи і заощадження: Бразилія - на 100%, Польща - на 90% і 80% відповідно.
У нас взяло гору прагнення швидше "вибрати" надлишок грошей і за рахунок цього домогтися більш швидкого насичення ринку товарами. Практично були винищені збережения населення, за рахунок яких значною мірою формувався попит на предмети тривалого користування: телевізори, меблі і т.п. Це вкрай негативно вплинуло на виробництво товарів тривалого користування.
Монетаристська політика, на якій наполягає МВФ, вимагає бездефіцитності бюджету. У наших умовах дефіцит бюджету намагалися ліквідувати за рахунок скорочення витрат. Це вело до зменшення попиту, а отже і до скорочення виробництва. Внаслідок цього зменшувалися надходження в бюджет, що вело до нового його дефициту, нового скорочення видаткової частини і т.д.
Зменшенню попиту сприяло порушення паритету цін на сільськогосподарську продукцію і промислову продукцію для села, завищення курсу гривні. Механізм перепливу капіталу в умовах гіперінфляції діяв всупереч інтересам виробництва. Зберегти у цей час у якійсь ступені купівельну спроможність грошей можна було за рахунок швидкого обороту, пускаючи їх у спекуляцію, перепродаж товару. Гроші з виробництва перетікали в спекуляцію; виробництво ж позбавлялося необхідних йому засобів, падав попит на засоби виробництва.
Щоб відновити економіку, треба відновити попит. Для цього потрібні як економічні, так і політичні рішення. Економічні рішення повинні бути націлені на збільшення грошової маси. Вони неминуче ведуть до підвищення середніх розмірів зарплати, пенсій і т.п., і до підвищенні собівартості продукції, цін. Монетаристська політика спрямована проти такого роду змін, вона блокує тим самим відновлення попиту і виробництва.
Політичні рішення повинні забезпечити українським виробникам їх традиційні ринки збуту в країнах СНД, вільний вивіз капіталу і вільний доступ до сировини. Останнє особливо актуально в зв'язку з очікуваною у 2020-2030 р. ресурсною катастрофою.
А.Федотов попереджає про можливі наслідки ресурсної катастрофи "... Исторически быстропротекающая ресурсная катастрофа 2020-2030 гг., если не принять мер по ее предотвращению, породит дикий хаос и жестокие войны за обладание последними ресурсами планеты ".
Навряд чи до 2020 р. Україні буде в стані на рівних конкурувати за сировину й енергоносії з такими країнами як Японія, ФРН, США й ін. Доступ до сировини вона повинна забезпечити політичними рішеннями, узявши курс на відтворення єдиного економічного простору СРСР.
5.2. Аналіз пропозицій по подоланню кризи і відбудові економіки.
Для швидкої відбудови економіки потрібне комплексне вирішення ряду проблем. Треба відновити попит, який за роки реформи зменшився в п'ять разів. Неможливо відбудувати сільське господарство, якщо не буде відновлений паритет цін на продукцію сільського господарства і промислову продукцію для села. Ціни внутрішнього ринку треба вивести на рівень національних витрат і ліквідувати масову збитковість підприємств і КСП. Треба надійно захистити вітчизняного виробника від надмірної конкуренції іноземних фірм. Підприємства повинні бути забезпечені засобами, необхідними для відновлення виробництва. Надмірні податки, і їх слід знизити.
Якою мірою дозволяють вирішити ці проблеми пропозиції по подоланню кризи і відновленню економіки?
1. ПРОПОЗИЦІЇ ПО ПЕРЕРОЗПОДІЛУ ПОПИТУ (націоналізувати банки, вилучити засоби з тіньової економіки, зменшити податки, скоротити імпорт).
Націоналізація банків не призведе до збільшення ефективного попиту.Вона створить умови для перерозподілу коштів на користь виробництва. Але такий перерозподіл при низькому коефіцієнті монетизації приведе до того, що без необхідної кількості грошей залишиться сфера обігу. Це обумовить оголення ринку, нестачу товарів із добре відомими нам економічними і політичними наслідками, заблокує реалізацію товарів і порушить тим самим процес відтворення.
Вилучення грошей із тіньової економіки призведе до таких самих наслідків, що і націоналізація банків: загальний попит не зросте, без необхідних коштів може залишитися сфера обігу. Виникають і додаткові проблеми. Як бути з мільйонами "човників", багато з яких живуть за рахунок того, що не сплачують податки? Переводити їх на допомогу по безробіттю? Але де знайти для цього гроші? Як вилучити гроші з тіньової економіки, зокрема із її кримінального сектора, наприклад, із наркобізнесу?
Із зменшенням податків зв'язують невиправданно багато надій. Дійсно, податки надмірні і це деякою мірою перешкоджає відновленню економіки.
Зменшення податків призведе до скорочення прибутків тих, хто існує за рахунок бюджету. Збільшаться прибутки підприємств. В ряді випадків вони підуть на виплату заборгованості по зарплаті або на її підвищення. В решті решт загальний попит залишиться незмінним. А без загального збільшення попиту економіку не відновити.
Те підприємство або той підприємець, що мають намір направити додатково отримані засоби на відновлення виробництва, зіткнеться з рядом проблем.
Як реалізувати продукцію, якщо попит і без того вичерпаний? Як подолати конкуренцію іноземних фірм, якщо власна матеріально-технічна база не дозволяє виготовляти конкурентоспроможну продукцію? Чи варто вкладати грощі у виробництво, якщо собівартість продукції вище ринкових цін?
З урахуванням усіх цих обставин чи не вийде так, що додатковий прибуток від зниження податків перетвориться в нові "мерседесы" або поповнить внески "нових українців" у закордонних багатих.
Зменшення імпорту дозволить звільнити ринок для вітчизняних виробників, і це буде сприяти відновленню виробництва. Зменшиться дефіцит торгового балансу, з'явиться можливість збільшити стабілізаційний. фонд. У свою чергу, це дозволить випустити додатково під забезпечення твердою валютою певну кількість гривень. Оскільки купівельна спроможність їх буде зберігатися, зросте загальний ефективний попит, створюючи тим самим передумови для зростання виробництва.
Якою мірою перераховані вище пропозиції дозволяють вирішити комплекс проблем, що мають забезпечити відновлення економіки?
Не вирішується жодна з проблем. Неясно, як відновити попит, паритет цін, ліквідувати збитковість головної маси підприємств, надійно захистити вітчизняного виробника, знизити податки без шкоди для бюджету, вивести ціни на рівень національних витрат. Деякий виняток складає тільки зменшення імпорту.
2. ІННОВАЦІЙНО-ИНВЕСТИЦІЙНА МОДЕЛЬ ВИХОДУ З КРИЗИ І ВІДБУДОВИ ЕКОНОМІКИ.
Оновлення основного капіталу дозволяло країнам із ринковим регулюванням економіки виходити з багаторазово пережитих ними криз надвиробництва.
Криза призводила до такого зниження цін, коли виробництво не приносило прибутку або ж прибуток був незначним. Щоб при таких цінах одержувати достатній прибуток, потрібно було знизити витрати виробництва, а для цього треба було оновити основний капітал, замінити техніку і технологію.
Оновлення основного капіталу вело до пожвавлення виробництва там, де знижувалися витрати виробництва. Замовлення на нову техніку викликали пожвавлення в машинобудуванні, потім - у металургійній та у видобувній промисловості. У цих галузях зростали зайнятість, фонд зарплати робітників, їх попит на товари широкого вжитку. Піднімалися ціни на ці товари, зростав прибуток від їх виробництва. Оновлення капіталу у певних галузях і виробництвах створювало так називані "точки росту", що призводило до пожвавлення в економіці, яке переростало в підйом.
Аналогічний впливає на економіку збільшення експорту танків, літаків, кораблів, космічної техніки. До того ж воно покращує торговий баланс, дозволяє збільшити стабілізаційний фонд і на цій основі - збільшити ефективний попит за рахунок емісії грошей при збереженні їх купівельної спроможності.
Оновлення основного капіталу за рахунок іноземних інвестицій менше вплине на відбудову економіки, ніж вітчизняні капітальні вкладення. Воно призведе до пожвавлення не у вітчизняному машинобудуванні і наступному виробничому ланцюжку, а за рубежем - там, де буде виготовлятися нова техніка і технологія.
До того ж мало надій на те, що потік іноземних інвестицій істотно зросте. Більш привабливі для іноземних інвесторів Китай, В'єтнам, ряд інших країн. Та й який сенс везти до нас капітал, якщо можна вільно ввозити товари? Який сенс створювати сучасні підприємства в країні, що занадто близько підійшла до того, щоб завтра стати конкурентом?
Якщо оновлення основного капіталу буде сполучитися з проводеденням монетаристської політики, це істотно утруднить відбудову економіки. Оновлення основного капіталу призводить до підвищення цін у галузях, що виробляють предмети широкого вжитку, і далі - по виробничому ланцюжку. Але монетаристська політика, спрямована проти підвищення цін, заблокує тим самим відновлення виробництва в цих галузях.
Чи є можливість таким чином вивести економіку України з кризи? Шанси обновити основний капітал незначні. У 1989 р. відношення капітальних вкладень до всіх основних виробничих фондів складало біля 10%, а амортизаційних відрахувань на реновацию - біля 4,5%. При тій новій техніці і технології, що в нас у той час провадилися, ці капітальні вкладення могли забезпечити темпи зростання экономики в 2% за рік.
У 1997 р. відношення всіх капітальних вкладень до основних виробничих фондів усіх галузей народного господарства складало 1,5%. Істотних зсувів у виробництві новітньої техніки і технології не відбулося. У цих умовах важко розраховувати навіть на просте відтворення
Треба також врахувати особливості нашої економіки: у порівнянні з економікою західних країн: вона набагато менш конкурентоспроможна. В економіці західних країн для виходу з кризи достатньо було створити точки росту. Це вело до зростання зайнятості, попиту і до підвищення цін.
В нашій економіці підвищення цін блокується діючим механізмом ціноутворення, що прив'язує ціни внутрішнього ринку до світових цін, а також монетаристською політикою. У цих умовах для відбудови економіки потрібно знижувати витрати виробництва приблизно на 99% наявних виробничих потужностей, оновити тут головний капітал.
Зробити це в прийнятні строки неможливо через нестачу капітальних вкладень, новітньої техніки і технології. Не вдасться в короткі терміни знизити витрати виробництва сільськогосподарської продукції до потрібного рівня: для цього треба підняти до рівня наших конкурентів врожайність сільськогосподарських культур (45-60 ц/га зерна) і продуктивність худоби (надій на корову 5-7 тис. кг молока в рік).
Для відбудови економіки за рахунок оновлення основного капіталу потрібними будуть десятиріччя.
Мало надій і на розширення експорту. За роки реформи суттєвих зрушень у його розвитку не досягнуто. Немає підстав очікувати, що раптово різко зросте попит на ті танки, літаки, кораблі, космічну техніку, які в стані виробляти і продавати за кордон українські підприємства.
В якій мірі інноваційно-інвестиційна модель виходу з кризи і відбудови економіки дозволяє вирішити ті проблеми, які сьогодні блокують відбудову економіки?
Відновлення попиту відбуватиметься по мірі відбудови виробництва: за рахунок витрат на зарплату, надходжень в бюджнт податків та ін., пов’язаних з виробництвом і реалізацією продукції. Однак застосування нової техніки, яка замінює робочу силу, буде відносно зменшувати попит. Зростання попиту на товари довгострокового користування буде запізнюватись: перший час зростатиме перш за все попит на продовольство, одяг, взуття. для збільшення попиту вп’ятеро темпом 8% за рік потрібно буде більше 20 років.
Зниження собівартості продукції внаслідок оновлення основного капіталу, широкого застосування нової техніки та технології підвищить конкурентоздатність вітчизняних виробників, питому вагу їх продукції на внутрішньому ринку, дозволить поступово ліквідувати нерентабельність виробництва, зменшити диспаритет на продукцію сільського господарства і промисловості. Збільшення об’єму виробництва дозволить поступово зменшувати податки.
Але всі ці зміни відбуватимуться повільно. Будуть діяти фактори, що блокують відбудову економіки: недостатність попиту. збитковість підприємств, диспаритет цін та ін.
Програмою “Україна-2010” передбачається до початку періоду відбудови економіки - до 2001 року вирішити ряд проблем, які блокують відбудову виробництва. Рентабельність підприємств реального сектора економіки намічено вивести на рівень, достатній для самофінансування. Намічається створити фонд нагромадження. для чого дбільшити валове нагромадження з 18,3% від ВВП до 30% ВВП.
Провести такі зміни в короткі строки можна лише за рахунок зменшення фонду споживання: зарплат, пенсій, стипендій тощо. За нинішнього рівня споживання це мало реально. Мало реальною є обіцянка мати темп зростання ВВП 6-7, а надалі - 8% на рік. Приріст ВВП буде знаходитись в межах менше 6-7, а надалі - 8 млрд. грн. на рік. На обслуговування зовнішнього боргу потрібно буде 2-3 млрд. грн. на рік, що перевищує весь приріст ВВП.
З.КЕЙНСІАНСЬКИЙ ВАРІАНТ ВИХОДУ З КРИЗИ І ВІДБУДОВИ ЕКОНОМІКИ. Дж. М. Кейнс виходив із того, що ключовою проблемою капіталістичного відтворення є ємність ринку, можливості його розширення у відповідност із збільшенням пропозиції товарів. Недостатність "ефективного попиту", по Кейнсу, лежить в основі кризових явищ, безробіття, недовантаження виробничих потужностей, низьких темпів зростання виробництва, економічних криз та ін.
Рекомендації Кейнса зводяться до збільшення ефективного. попиту. Держава повинна стати значним інвестором, організовувати суспільні роботи: будівництво шляхів, будинків громадського користування: шкіл, лікарень і т.ін., проведення меліоративних робіт і ін. Перевага повинна бути віддана таким вкладенням, що збільшують попит, не збільшуючи пропозиції товарів, які є предметами споживання робітника і його сім'я. У цьому відношенні, як писаав Кейнс: "Спорудження пірамід, землетруси, навіть війни можуть послужити до збільшення багатства... "
Інвестиції держави повинні здійснюватися не за рахунок підвищення податків, а за рахунок дефіцитного фінансування - випуску в обіг додаткової кількості грошей. Податки тільки перерозподіляють попит, а емісія грошей дає можливість його збільшити. Додаткова емісія грошей викликає інфляцію, знижує реальну зарплату і дозволяє підвищити граничну ефективність капіталу, зацікавлює його власників вкладати гроші у виробництво. Низький рівень процента, за що також виступав Кейнс, сприяє "накачуванню" грошей в економіку, зростанню ефективного попиту.
Міри кейнсіанського характеру були застосовані адміністрацією Ф. Д. Рузвельта для виведення економіки США з кризи в період 1933-1940 рр.
"НОВИЙ КУРС" - система заходів для подолання так званої Великої депресії 1929-33 рр., що здійснювалися адміністрацією Д. Рузвельта.
Зокрема, вона передбачала збільшення попиту. Була введена допомога для безробітних. Підвищувалась зарплата за рахунок встановлення її мінімуму, скорочення робочого тижня (шляхом обмеження його максимальної тривалості). Адміністрація сприяла збільшенню зайнятості за рахунок проведення суспільних робіт.
Долар був девальвований на 41%. Це сприяло скороченню імпорту і збільшенню експорту. Відбувся перерозподіл коштів на користь промислового капіталу за рахунок позичкового. Становище боржників полегшилось, вдалося уникнути масових банкрутств.
Частина продукції була знищена. Було заорано 10 млн. акрів засіяних бавовною площ, знищена четверта частина посівів, забито 5 млн. свиней, спалені в топках або викинуті в море мільйони тонн пшениці.
Вводилися елементи планового регулювання економіки. Об'єднання підприємців (так звані торгові групи) зобов'язувалися прийняти "Кодекси чесної конкуренції", у яких передбачалися: права рабітників на організацію, заборона будь-якої дискримінації при найманні на роботу, встановлення мінімально припустимого рівня зарплати і максимально припустимої тривалості рабочого тижня, рівень цін, нижче яких вони не могли опускатися, фіксувався рівень виробництва, розподілялися ринки збуту і т.п. До кінця 1933 року було прийнято біля 290 "Кодексів чесної конкуренції”- майже для всіх галузей промисловості.
Пропозиція грошей М1, що складала в 1933 р. 19,9 млрд. дол., в 1940 р. -зросла до 39,7 млрд. дол. , а валовий національний продукт збільшився відповідно з 56,0 млрд. дол. до 100,4 млрд. дол. і майже досяг рівня 1929 р. (103,9 млрд. дол.).
Досвід подолання кризи 1929-1933 р. в США пропонувалося застосувати в умовах України і Росії. Чи можливо це?
Збільшення грошової маси в США вело до відповідного збільшення попиту, оскільки купівельна спроможність грошей не тільки не падала, але навіть зростала: рівень інфляції в 1933 р. склав мінус 5,1%, у 1939 р. - мінус 1,4%. До 1933 р. у США зберігалася можливість розміну паперових грошей на золото, надалі зберігався золотий стандарт - купівельна здатність долара прирівнювалася до визначеної кількості золота. Підтримці купівельної спроможності долара США сприяла висока конкурентоздатність американських товарів, значні золоті запаси.
До початку 70-х років існував золотодолларовый стандарт, який виступав як обмежувач інфляції. Завдяки цьому кейнсіанські методи стимулювання попиту приносили певний позитивний ефект. Після відмови від золотодоларового стандарту почала сильніше виявлятися негативна сторона кейнсіанських методів - форсування ними інфляційного процесу.
Можливості стабілізації купівельної спроможності гривні у випадку збільшення її емісії для нарощування попиту дуже обмежені: малі запаси твердої валюти, великий пасив торгового балансу, вкрай мало виробляється продукції, конкурентоспроможної на світовому ринку. Тому заходи по нарощуванню попиту за рахунок емісії гривні можуть призвести до повторення недавнього досвіду Болгарії.
Болгарський варіант . Курс на відновлення попиту за рахунок емісії грошей призвів у Болгарії до вкрай негативних наслідків. Досвід Болгарії показує, як будуть розвиватися події в нас у випадку спроби проводити аналогічну політику.
Емісія грошей при фіксованому курсі валюти призведе до збільшення попиту. Незабаром запас товарів на ринку буде вичерпаний. Якщо за цей час не вдасться збільшити вітчизняне виробництво, поповнювати запаси товарів доведеться за рахунок імпорту, витрачаючи на це валюту. Коли валютні резерви будуть вичерпані, а ринок спустошений, неминучий вибух інфляції з добре відомими наслідками.
Маючи стійкий дефіцит торгового балансу, ми будемо цілком залежати від ласки наших кредиторів, що ( і про це не варто забувати) дуже часто нашими конкурентами.
ЕМІСІЯ ПІД ВИРОБНИЦТВО дозволить уникнути тих недоліків, які спостерігалися в Болгарії. Результатом емісії, припустимо, 800 грн. стане товар відповідної вартості. Під час його виробництва і реалізації буде створений додатковий попит у вигляді зарплати робітників, податкових і інших надходжень у бюджет і різні фонды. Таким чином, зрослій на 800 грн. пропозиції товарів буде відповідати зрослий в тій же мірі попит.
Однак така відповідність буде в тому випадку, якщо нарощування грошовоїмаси, виробництва і попиту буде відбуватися в порядку індексації втрачених внаслідок інфляції коштів підприємств. Якщо ж буде використовуватися кредитна емісія, через деякий час кредит буде потрібно повернути, що обумовить знову нестачу коштів на підприємствах.
Досвід країн Заходу підтверджує можливість наростити попит за рахунок емісії грошей і таким шляхом вивести економіку з кризи. Падіння виробництва під час кризи звичайно не перевищує 12-15%. Тому відносно невелика емісія грошей забезпечувала збільшення попиту ціною незначної інфляції.
У наших умовах попит впав у п'ять разів. Якщо за короткий час у п'ять разів збільшити грошову масу, це неминучо викличе вибух інфляції. При поступовому нарощуванні попиту, наприклад, темпом 8% у рік для збільшення його в п'ять разів буде потрібно більше 20 років.
Крім того, треба враховувати, що будь-який вариант поступової відбудови економіки буде супроводжуватися інфляцією, собівартість продукції і ціни на неї будуть зростати через збільшення доходів населення, у міру відновлення паритету цін, підвищення цін до рівня національних витрат. Тому насичення економіки грошима доведеться раз за разом переривати: боротьба з перетворенням інфляції, у гіперінфляцію потребуватиме вилучення надлишку грошей. Відновлення попиту в цих умовах займе більше 20 років.
Нарешті, треба враховувати ще один недолік кейнсіанського підходу до подолання кризи, про який писав американский економіст Харріс: “Кейнс не предусмотрел многих административны х трудностей, а именно: как достигнуть не только полной занятости, но и постоянно поддерживать ее; как определить тот уровень, после которого вред инфляции превы сит вы годы от нее; до какой степени можно увеличивать государственны й долг, чтобы не довести государственны е финансы до полного банкротства...”.
Досвід проведення м'якої кредитної политики в Білорусії показав, що за три роки виробництво вдалося збільшити на 25%, тобто темпом 8% у рік. До 2001 р. тут сподіваються по головних показниках відновити рівень виробництва 1990 р. Але політику відбудови економіки в Білорусії почали проводити тоді, коли виробництво впало приблизно на 40%. В Україні в даний час воно скоротилося в три рази. Щоб відновити його темпом 8% у рік, потрібно приблизно 15 років, а з урахуванням заходів по боротьбі з інфляцією - ще більше часу.
З. РЕФОРМА ЦІН І РОЗПОДІЛУ - УМОВА ШВИДКОЇ ВІДБУДОВИ ЕКОНОМІКИ. При розробці програм відбудови економіки треба враховувати, що в історично прийнятні строки не вдасться трансформувати її матеріально-технічну базу таким чином, щоб підприємства могли нормально працювати при цінах, близьких до світових. Треба розробити заходи, що дозволять використовувати наявні виробничі потужності і робочу силу. Для цього необхідно вивести ціни внутрішнього ринку на рівень національних витрат, тим самим забезпечивши підприємствам нормальні умови для відтворення. У ціни повинний бути закладений такий сукупний попит (через розмір зарплати, податків і відрахувань в різні фонди), який дозволив би реалізувати можливий за даних потужностей, робочій силі і сировині обсяг виробництва матеріальних благ і послуг.
Вихід на національні витрати виробництва при збільшенні загального обсягу попиту в п'ять разів вимагатиме багатьох років, якщо його взагалі вдасться здійснити при нинішньому стані торгового балансу України. Крім того, при такому способі відновлення цін, що базуються на національних витратах, знову прийдеться пройти через інфляцію з відповідними наслідками для економіки і політичного життя.
Якщо відбудова економіки затягнеться на 30-40 років, за цей час ми безнадійно відстаємо від розвинутих країн світу. Зовнішня заборгованість зросте до астрономічних величин.
Та й чи відпущений нам цей строк? Час надій на швидкий успіх реформ пройшов. Зростає невдоволення широких мас населення її результатами, розуміння відсутності перспектив на краще життя для переважної більшості населення, потенціал соціального вибуху.
Треба шукати шляхи більш швидкої і надійної відбудови економіки. Умови для цього є, вони сьогодні кращі, ніж були в 1945 році, коли війна знищила третю частину національного багатства і значну частину найбільше дієздатної робочої сили. І якщо при розумному управлінні народним господарством вдалося вже в 1948 році перевищити рівень промислового виробництва 1940 року, то чому не можна в короткі строки відбудувати економіку сьогодні?
Вихід із становища підказує пропозиція лауреата Нобелевської премії по економіці В. Леонтьева. Ще до початку реформи він пропонував по міжгалузевому балансі визначити ціни, які відповідають національним витратам, потребам ринкового регулювання економіки, і ввести їхнім разовим актом держави.
Сьогодні розрахунків по міжгалузевому балансу буде недостатньо, тому що в порівнянні з дореформенним періодом, коли матеріально-технічна база використовувалася повніше, змінилося багато цін, істотно зросли ціни на сировину й енергоносії. Тому, щоб визначити сьогодні розмір національних витрат, потрібно:
1. визначити можливий об’єм вітсизняного виробництв, виходячи з наявних виробничих потудностей, робочої сили та сировини;
2. співставити фонд споживання, який можна мати при відбудові економіки, з існуючим споживанням і на цій основі визначити можливості збільшення пенсій, стипендій, зарплати, зниження податків, змін у соціальному захисті, зокрема плати за комунальні послуги;
3. відновити попит, провівши реформу розподілу: пенсійної системи, оподатковування, соціального захисту, зарплати - у межах тих можливостей, що створюються відбудовою економіки;
4. з врахуванням змін у розподілі визначити національні витрати а в їх складі - розмір зарплати, відрахувань у пенсійні фонди, податки та ін. і на цій основі встановити ціни внутрішнього ринку.
Розрахунки по обгрунтуванню можливого обсягу виробництва дозволять одержати дані про собівартість одиниці продукції, зокрема- прямої зарплатоємкости продукції. Використовуючи дані міжгалузевого балансу, можна визначити повну зарплатоємкість продукції. Ціну внутрішнього ринку можна буде визначити, знаючи співвідношення зарплати і продукту для суспільства, додавши до зарплатоемкості продукції частку продукту , що відповідає продукту для суспільства.
Реформа цін і розподіли дозволить розв'язати ті проблеми, які сьогодні перешкоджають відродженню економіки. Виведення цін внутрішнього ринку на рівень національних витрат дозволяє ліквідувати масову збитковість підприємств і відновити паритет цін на продукцію сільського господарства і промислової продукції для села. Відновляється попит, до того ж таким чином, що це виключає інфляцію, оскільки попит і пропозиція товарів будуть збалансовані. До нормального рівня будуть знижені податки.
Проте для швидкого відродження економіки паралельно з реформою цін і розподілу треба вирішити ряд проблем.
Щоб швидко відродити виробництво предметів тривалого користування, треба відновити внески населення в ощадкасах, інакше доведеться чекати декілька років, поки доходи населення зростуть настільки, що виникне потрібний попит на предмети тривалого користування.
Необхідно наділити підприємства потрібними для ведення виробництв! коштами, провести індексацію обігових коштів підприємств і їх амортизаційних фондів під виробництво.
Курс на захист вітчизняного виробника призведе до скорочення імпорту. Це послабить конкуренцію, посилить позиції монополій у нашій економіці. З огляду на це, варто було б мати Програму організації і розвитку конкуренції, передбачивши в ній заходи для створення і розвитку конкурентного середовища, організацію конкуренції за рахунок імпорту, демонополізації та ін.
Скорочення імпорту может призвести в певний момент часу до оголення ринку. Крім того, через скорочення імпорту може позбавитися засобів існування частина величезної армії "човників".
Вирішенням проблеми могло б стати створення кількох значних фірм під егідою держави, що спеціалізуються на гуртовому імпорті і перепродажу товарів "човникам". Це допомогло б замінити вкрай неекономічний теперішній імпорт "човниками" більш економічним великогуртовим, забезпечити ринок і “човників” товарами й оперативно регулювати заміну імпорту товарами вітчизняного виробництва.
Зміна масштабу цін приведе до зміни паритету купівельної сили гривні і її курсу стосовно інших валют. З урахуванням цього і для організації більш надійного захисту вітчизняного виробника доцільно мати Програму захисту вітчизняного виробника, скоординовану з Програмою організації і розвитку конкуренції.
У належному регулюванні процес припинення виробництва. Сьогодні підставою для припинення виробництва служить його збитковість або можливість імпортувати товар по більш низькій ціні. Рішення, які приймалися на такій основі, виправдані в країні, де є потужний сучасний експортний потенціал і є можливості заощаджувати робочий час, ввозячи з-за кордону більш дешеві товари за рахунок експорту своєї продукції. Але така політика неправдана в разі, якщо імпорт здійснюється за рахунок іноземних кредитів і веде до припинення вітчизняного виробництва, збільшення і так значного безробіття. За зразок регулювання процесу припинення виробництва можна використати досвід розробки і застосування планів припинення виробництва в Японії.
Треба підсилити контроль держави за фінансами з тим, щоб процес відродження економіки був забезпечений фінансовими засобами. Потрібні для відбудови економіки кошти повинні бути сконцентровані в Державному банку відбудови і розвитку економіки або аналогічних банках. Треба підсилити роль інноваційних банків, інноваційного фонду, конкурсів з тим, щоб кошти направлялися насамперед на реалізацію високоефективних заходів виробничого характеру.
Які переваги в порівнянні з іншими пропозиціями по відновленню економіки забезпечує реформа цін і розподілу?
1. Швидке відродження виробництва. Можливість на цій основі підвищити рівень життя населення і зняти ту соціальну напругу, яка існує. Можливість набагато збільшити фонд нагромадження і за рахунок цього успішно вести реальне реформування економіки: її структурну перебудову, створення експортного потенціалу, що імпортозаміщаючого виробництва, розвиток конкурентного середовища, реконструкцію підприємств.
2. Гарантоване відродження економіки. Усуваються перешкоди, що блокують відбудову економіки: масова збитковість виробництва, диспаритет цін, недостатність попиту, нестача коштів, надмірні податки. Реформа цін і розподілу означає повернення до тих принципів ціноутворення, що виправдали себе на практиці, забезпечуючи нормальне функціонування економіки не тільки в СРСР, але й в усіх інших країнах світу.
3. Можна буде вирішити ті проблеми, які при теперішньому стані економіки вирішити неможливо або ж вирішення яких вимагає сьогодні значних жертв із боку населення: провести реформу податкової і пенсійної системи, системи соціального захисту (зокрема, вивести плату за житло і комунальні послуги на рівень реальних витрат комунальних служб).
4. Швидше буде завершений процес реформування економіки, переходу до ринкового її регулювання. Ціни будуть виведені на рівень національних витрат, що забезпечує нормальне відтворення на переважній більшості підприємств. Попит будет відповідати пропозиції, що дозволить уникнути інфляції. Застосування балансового методу, крім того, дозволить привести у відповідність прибутки і витрати бюджету і тим самим виконати вимогу МВФ не мати його дефіциту.
5. Можна буде уникнути довгого періоду підвищення цін, інфляції і її наслідків, що неминуче при поступовій відбудові економіки.
Спочатку після введення нових цін і нових умов розподілу буде потрібний більш жорсткий контроль держави над економікою, щоб дати новим відношенням ствердитись. Надалі від такого контролю можна буде поступово відмовлятися, оскільки реформа цін створює умови для більш ефективної дії такого регулятора виробництва, яким є ринковий механізм.
ЗАВДАННЯ ПО ВИВЧЕННЮ ТЕМИ 5 .
1. Чому не вдається зупинити кризу?
2. Причини порушення паритету цін на сільськогосподарську продукцію та промислову продукцію для села.
3. Наслідки порушення паритету цін.
4. Яким чином пропонується поновити попередні умови обміну для села? Які будуть наслідки поновлення паритету цін?
5. Які причини затримок з виплатою зарплати, пенсій, заборгованості підприемств? Які шанси змінити цей стан речей?
6. Причини захоплення внутртшнього ринку України іноземними виробниками товарів.
7. Яким чином блокуеться відбудова економіки на існуючий МТБ?
8. Які причини зменшення попиту на початок реформи? Як вплинули на нього відмова від використання переказного карбованця? Розпуск Варшавського договору"? Дезінтеграція СРСР?
9. Які причини зменшення попиту після початку реформи?
10. Чим мотивується вимога МВФ не мати дефіциту бюджету?
Дайте оцінку прпозиціям:
11. націоналізувати банки та забрати гроші з тіньової економіки;
12. зменшити податки;
13. зменшити імпорт, збільшити експорт продукції.
14. Як звичайно виходить з економічних криз надвиробництва економіка з ринковим регулюванням?
15. Порівняйте наслідки оновлення основного капіталу за рахунок засобів праці вітчизняного та іноземного виробництва.
16. Які шанси оновити основний капітал в економіпі України?
17. Дайте оцінку програмі "Україна-2010".
Дайте опінку пропозипіям:
18. використати досвід "Нового курсу" Ф. Д. Рузвельта для виведення економіки України з кризи.
19. підвищити зарплату працівникам бюджетної сфери вдвічі, пенсії та стипендії - втричі.
20. проводити м’яку кредитну політику.
21. проводити кредитну емісію. Емісію під виробництво в порядку індексації коштів.
22. розблокувати вклади населения в ощадкасах для придбання телевізорів, якщо останні не знаходитимуть збуту;
23. відмовитись від внутрішньої конвертованості гривні.
24. Вплив девальвації! гривні на відбудову економіки.
25. Які завдання вирішуе реформа цін та розподілу?
26. Як можна відновити вільний доступ на ринки збуту та до сировинних ресурсів країн СНД українським виробникам?
Як пов’язані відбудова економіки та повернення до внутрішніх СНД?
Книга: ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ ЕКОНОМІКИ
ЗМІСТ
На попередню
|
|
