Додати в закладки
Переклад
Translate
 Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами. |
|
|
Скачати одним файлом. Книга: Моделювання та інформаційні системи в економіці: Міжвід. М.Г. Твердохліб
ОСОБЛИВОСТІ МОДЕЛЮВАННЯ ІНВЕСТИЦІЙНИХ ПРОЦЕСІВ У ЕЛЕКТРОЕНЕРГЕТИЧНІЙ ГАЛУЗІ ПРОМИСЛОВОСТІ
Електроенергетична галузь промисловості належить до галузей, які мають високий ступінь державного регулювання, котре здійснюється через ліцензування основних видів діяльності (виробництво, передачу та постачання електроенергії), регулювання тарифів на всі види ліцензованої діяльності та обов’язкових для виконання правил діяльності на оптовому ринку електроенергії. Ураховуючи викладене вище, можна зробити висновок про наявність особливостей процесу інвестування в межах електроенергетичної галузі, які, насамперед, стосуються механізмів забезпечення окупності проектів та схем повернення інвестицій. Це визначає необхідність розробки такої системи моделювання інвестиційної діяльності в електроенергетичній галузі, яка б урахову вала зазначені особливості.
Головними критеріями ефективності будь-яких інвестиційних проектів є чиста приведена вартість, внутрішня норма рентабельності та термін окупності інвестицій, які забезпечуються через механізм амортизаційних відрахувань та відповідний рівень прибутковості об’єкта, де реалізується інвестиційний проект. При цьому внутрішня норма рентабельності та термін окупності проектів у електроенергетиці залежать від рівня тарифів на електро енергію й послуги, що затверджується незалежним регулятором — Національною комісією регулювання електроенергетики України. У цьому аспекті в Україні застосовано загальноприйняту практику, яка передбачає, що регулювання тарифів та ліцензування енергетичних компаній здійснюється окремим спеціалізованим органом. Регулювання тарифів на електроенергію та послуги, пов’язані з її постачанням споживачам, проводяться у світовій практиці з метою запобігання неконтрольованому зростанню тарифів, яке може призвести до негативних наслідків як економічного, так і соціального характеру. Становище галузі та її вплив на суспільство передбачають цілий ряд обмежень, у тому числі й на інвестиційні процеси в частині визначення джерел та схем повернення інвестицій. З одного боку, будь-яке підвищення рівня тарифу на електроенергію та послуги з метою реалізації окремого проекту призводить до зростання рівня оптової й роздрібної ціни для споживачів, а також опосередковано — до зростання цін на товари та послуги в окремих регіонах України. З іншого боку, відмова від використання інвестиційної складової тарифу призводить до унеможливлення проведення модернізації устаткування в галузі, стан основних засобів якої є критичним і потребує невідкладного вирішення питань щодо подовження терміну їх використання та забезпечення надійного й безперебійного постачання електроенергії. Таким чином, ефективність інвестиційних проектів у електроенергетичній галузі є певною мірою штучною категорією, похідною від величини інвестиційної складової тарифу, яка повинна визначатися з урахуванням значення проекту та впливу на вартісні параметри ринку електроенергії.
Слід також зазначити, що на сьогодні в електроенергетичній галузі кількість схем повернення інвестицій є дуже обмеженою. Це пояснюється тим, що оптовий ринок електроенергії України (ОРЕ) побудовано за принципом моделі «єдиного покупця», яка передбачає, що всі виробники продають увесь обсяг виробленої електроенергії тільки оптовому постачальникові — державному підприємству «Енергоринок», у якого купують електроенергію роздрібні постачальники. У межах ОРЕ визначається єдина опто ва ціна на електроенергію, за яку оптовий постачальник продає її роздрібним постачальникам як за регульованим, так і за нерегульованим тарифом. Такий підхід, який до того ж є законодавчо визначеним, робить неможливими прямі договірні стосунки між виробниками електроенергії та її споживачами. А з урахуванням того, що чинним законодавством забороняється під час розрахунку за електроенергію використовувати бартерні схеми та векселі, можна зробити висновок, що без упровадження спеціального нормативно-правового забезпечення застосування багатьох схем, які використовуються у світовій практиці (а саме «толінгових» схем або схем «давальницької» сировини), є неможливим. Зараз розробляється перспективна модель оптового ринку електроенергії України, яка буде передбачати частковий перехід до прямих договірних стосунків між виробниками електроенергії та енергопостачальними компаніями. Передбачається, що перехід до цієї моделі займе близько п’яти років. Ситуація з існуванням моделі «єдиного» покупця (дуже ризикованої, з точки зору інвесторів, тому що вона не передбачає диверсифікації, стосунків із купівлі-продажу електроенергії) ускладнюється наявним недостатнім рівнем платежів за електроенергію (у 2001 р. рівень оплати електроенергії грошовими коштами становив приблизно 70 %), наявністю недостатньо «прозорого» алгоритму розподілу коштів між оптовим постачальником та виробниками електроенергії. «Прозорий» алгоритм ураховує не тільки обсяги товарних поставок електроенергії, а й суми боргів за електроенергію, накопичених до цього часу. Відсутні також механізми страхування таких видів платіжного ризику, як попередня оплата електроенергії та послуг, використання акредитивів та депозитів, платіжних гарантій банківських установ. Також на сьогодні не застосовуються форвардні або ф’ючерсні контракти, що дозволили б мінімізувати ризик від коливання цін на паливо та електроенергію.
Не є інвестиційно привабливим і наявний механізм оподаткування операцій з електроенергією. Останнє зумовлено тим, що нарахування податку на прибуток та ПДВ на відпущену електроенергію здійснюється за методом нарахування за першою подією, тобто зважаючи на особливості електроенергії, яка споживається безпосередньо в момент вироблення (завжди в момент відпуску електроенергії з шин електростанцій), а плата за спожиту електроенергію проводиться тільки після її отримання. Така ситуація, особливо з урахуванням рівня поточної плати за електроенергію, потенційно може сприяти зростанню боргових зобов’язань об’єктів електроенергетики перед бюджетом та небюджетними фондами. Таким чином, для досягнення певної ефективності інвестицій під час реалізації проектів на об’єктах електроенергетичної галузі, щодо яких існує ризик, пов’язаний із високим ступе нем державного регулювання, особливо необхідним є знаходження компромісу між інвестором та державою в питаннях визначення розміру інвестиційної складової тарифу на електроенергію та послуги енергопостачальних компаній. Досягнення такого компромісу можливе тільки за умов уніфікації підходів до обґрунтування величини інвестиційної складової на основі створення спеціального механізму моделювання, який дозволить знайти обґрунтоване рішення стосовно кожного інвестиційного проекту, враховуючи його значення для держави в цілому або для окремого регіону. При цьому в процесі моделювання не можна обмежуватися тільки формальним розглядом можливості використання інвестиційної складової тарифу як єдиного джерела окупності проекту. Потрібно знайти внутрішні джерела підвищення ефективності функціонування об’єкта після реалізації проекту за збереження наявного рівня тарифу, і тільки після того, як буде обґрунтовано його недостатність, ставити питання про необхідність упровадження спеціальної інвестиційної складової.
На сьогодні не існує механізму, а відповідно й системи цілісного нормативно-правового забезпечення процесів формування та контролю за використанням інвестиційних складових тарифів, які б давали змогу забезпечити ефективність застосування цього механізму в електроенергетичній галузі. Цільові надбавки до тарифів, які використовуються в енергетичних компаніях (у тому числі й для добудови об’єктів електроенергетики), використовуються зазвичай як джерела фінансування проектів, а не як джерела його окупності, і не можуть задовольнити в повному обсязі потреби графіка фінансування проектів. Зараз у межах оптового ринку електроенергії використовуються цільові надбавки до тарифів на товарну продукцію та послуги енергетичних компаній, а також цільові надбавки до оптової ціни на електричну енергію. Практика використання кожної з перелічених вище надбавок відзначає ряд негативних рис, пов’язаних, насамперед, із неповною поточною оплатою електроенергії та послуг, системою оподаткування коштів цільових надбавок, залежністю від державних органів регулювання.
Таким чином, система моделей інвестиційної діяльності в електроенергетичній галузі повинна враховувати:
— особливості функціонування об’єктів галузі, пов’язані зі специфікою товарної продукції та її постачанням споживачам;
— систему державного регулювання щодо визначення цінової політики галузевих об’єктів та загальних правил діяльності на оптовому ринку електроенергії;
— використання амортизаційних відрахувань як джерел окупності проектів та застосування спеціальних інвестиційних (цільових) надбавок до тарифів на електроенергію та послуги.
Система моделювання інвестиційної діяльності в електроенергетичній галузі включає чотири рівні моделювання, які впроваджуються послідовно (їх наведено на рисунку). Застосування визначеної системи моделювання передбачає наявність проекту модернізації обладнання чи будівництва нової споруди, який буде реалізовано на енергетичному об’єкті і щодо якого визначено технічну та економічну доцільність, а також внутрішні джерела підвищення ефективності функціонування об’єкта за умов упровадження проекту.
| |
На першому рівні системи моделювання здійснюється розробка перспективної моделі функціонування об’єкта (зокрема, енергопостачальної чи енергогенерувальної компанії) з урахуванням життєвого циклу основного обладнання з такими припущеннями:
— на об’єкті не передбачається проведення заходів із модернізації обладнання або нового будівництва, а планується проводити ремонтно-профілактичні роботи в повному обсязі;
— базові значення факторів, які впливають на функціонування об’єкта й використовуються в моделі, приймаються на рівні їх поточних значень та підходів до формування, і на цій основі визначаються тенденції їхнього подальшого розвитку;
— склад факторів, що впливають на функціонування об’єкта, повинен бути достатнім для відображення як позитивних, так і негативних аспектів основної діяльності об’єкта.
Коли йдеться про енергогенерувальну компанію в ролі об’єкта, на якому буде впроваджуватися інвестиційний проект, то до основних факторів необхідно віднести:
— тариф на електроенергію;
— обсяг наявної генерувальної потужності та коефіцієнт її використання;
— наявні витрати компанії, у тому числі на проведення ремонтних робіт, оплату персоналу;
— ціни на паливо;
— наявність боргових зобов’язань та методи їх реструктуризації;
— рівень поточної плати за електричну енергію, поставлену оптовому постачальнику її, та ін.
Коли ж йдеться про енергопостачальну компанію, то до основних факторів належать:
— тариф на послуги щодо передачі електроенергії локальними мережами та діяльність із постачання;
— обсяг електроенергії, яка закуповується в оптового постачальника;
— ціни, за якими закуповується електроенергія в оптового постачальника;
— наявні витрати, у тому числі на обслуговування електричних мереж;
— обсяги наднормативних втрат електроенергії в мережах;
— наявність боргових зобов’язань та методи їх реструктуризації;
— рівень поточної плати за електричну енергію, одержану оптовим постачальником, та ін.
Перспективна модель функціонування об’єкта створюється як імітаційна на основі використання методу дисконтування фінансових потоків. Метод дисконтування майбутніх грошових потоків є найбільш поширеним у світовій практиці фінансового аналізу під час оцінки вартості підприємств та оцінки ефективності інвестиційних проектів. Обрання саме імітаційної моделі пояснюється динамічністю та складністю економічних процесів, що є предметом дослідження й прогнозування. Використання імітаційного моделювання під час аналізу ефективності інвестиційних проектів дозволяє також оцінити результати використання різних варіантів фінансування та оптимізувати параметри проекту. На основі моделі розраховуються фінансові показники ефективності функціонування об’єкта, головним із яких є чиста приведена вартість проекту, і на підставі їх аналізу визначаються обмеження, які мають бути врахованими у процесі реалізації проекту, а також умови, за яких проект може бути розпочато. Отже, проводиться аналіз поточної діяльності об’єкта, для того щоб визначити, чи здатне підприємство забезпечити реалізацію інвестиційного проекту і чи варто її починати. Зазначені умови переважно стосуються досягнення певного рівня показників ефективності функціонування об’єкта, яких потрібно досягти для досягнення майбутньої ефективності проекту. Ці обмеження та умови вико ристовуються й на наступному рівні моделювання. Вхідними даними для моделі першого рівня є інформація про оперативну діяльність підприємства, його фінансова звітність. Вихідними даними є прогнозована фінансова звітність (звіт про рух грошових коштів, бухгалтерський баланс, звіт про прибутки) та основні фінансові й економічні показники, що характеризують прибутковість та ефективність діяльності підприємства.
На другому рівні передбачається побудова перспективної моделі функціонування об’єкта за умови реалізації інвестиційного проекту. Для цього використовуються ті ж підходи, що і в моделі першого рівня (побудова імітаційної моделі, застосування методу дисконтування майбутніх фінансових потоків), але додатково враховуються:
— заходи щодо дотримання умов реалізації проекту (визначених на першому рівні моделювання), які можуть суттєво вплинути на базові значення основних факторів;
— обмеження щодо проекту, визначені на першому рівні моделювання;
— вартісні показники проекту, у тому числі графік фінансування основних робіт за проектом;
— тенденції розвитку основних факторів, склад яких залишається таким самим, як і в моделі першого рівня, із урахуванням внутрішніх джерел підвищення ефективності функціонування об’єкта за умов реалізації проекту.
Вхідні та вихідні дані для цього рівня моделювання подібні до тих, що використовуються на першому рівні, із тією різницею, що на другому рівні до уваги беруться відповідні дані щодо реалізації інвестиційного проекту. Слід зауважити, що до внутрішніх резервів підвищення ефективності функціонування енергогенерувальних компаній за впровадження проектів модернізації генерувальних потужностей можна віднести, зокрема, перехід на використання більш економічного палива, зменшення питомих витрат палива на одиницю товарної продукції, підвищення рівня завантаження блоків та ін. Для енергопостачальних компаній до внутрішніх резервів можна віднести скорочення наднормативних втрат електроенергії в електричних мережах, збільшення показників надійності енергопостачання, встановлення сучасних систем обліку електроенергії та виставлення рахунків споживачам.
Застосування моделі другого рівня дозволить отримати показники ефективності функціонування об’єкта за умов реалізації інвестиційного проекту (інакше — показники ефективності проекту) як на стадії будівництва, так і на стадії експлуатації нового обладнання після завершення реалізації проекту, за дотримання поточних умов ціноутворення та врахування тенденцій їхнього розвитку, побудованих на основі базових значень на першому рівні моделювання (особливо в частині регульованого рівня рентабельності). На цьому рівні в моделі не враховуються джерела отримання інвестицій на реалізацію проекту та вартість коштів за цими джерелами. Слід також зауважити, що отримані показники ефективності проекту можуть бути незадовільними внаслідок дії обмежень щодо рівня рентабельності наявного тарифу на електроенергію.
На третьому рівні розробляється модель оптимізації показ- ників ефективності проекту за рахунок визначення додаткових джерел окупності. Як і на перших двох рівнях, модель будується за принципами імітаційного моделювання. На цьому рівні в моделі враховуються всі потенційно можливі джерела фінансу вання проекту, пропорції їх використання, що пропонуються, вартість коштів за кожним із них та терміни повернення позикових коштів. При цьому можуть розглядатися наступні джерела фінансування:
— кредитні ресурси, отримані від міжнародних фінансових організацій;
— кредитні ресурси, отримані від комерційних та інвестиційних банків;
— прямі державні інвестиції до статутного фонду;
— прямі приватні інвестиції до статутного фонду (за рахунок залучення як стратегічних, так і фінансових інвесторів);
— позикові кошти, отримані через випуск цільових облігацій;
— власні кошти енергетичних компаній;
— державні бюджетні кошти.
Основний критерій, який покладено в основу моделі третього рівня, — це мінімізація додаткового розміру інвестиційної складової відповідного тарифу як джерела окупності проекту (інакше — мінімізація величини збільшення рентабельності в тарифі), за можливого варіювання вартісними параметрами джерел фінансування проекту. У результаті застосування цієї моделі буде можливо оцінити вплив різних варіантів фінансування та їхніх комбінацій на значення інвестиційної складової тарифу, що є головним джерелом окупності інвестованих або залучених коштів, та на рівень роздрібного тарифу на електроенергію.
Наступний, четвертий етап моделювання передбачає проведення оцінки чутливості до впливу визначеної на попередньому рівні величини інвестиційної складової тарифу (яка впроваджується на період окупності проекту) на середній рівень цін на електроенергію з метою оптимізації її величини. При цьому, коли інвестиційний проект упроваджується в енергогенерувальній компанії, то в моделі четвертого рівня необхідно передбачити два етапи аналізу: на першому етапі досліджується, як впливає інвестиційна складова на підвищення рівня єдиної оптової ціни на електричну енергію, на другому — як впливає підвищення рівня єдиної оптової ціни на електричну енергію на рівень роздрібної ціни для кожної категорії споживачів, і, відповідно, як зростає рівень необхідних державних дотацій за пільгових цін на електроенергію для окремих категорій споживачів. Коли проект упроваджується в енергопостачальній компанії, то передбачається проведення аналізу тільки на етапі визначення коливань рівня роздрібної ціни на електричну енергію для різних категорій споживачів та ступеня зростання відповідних державних дотацій.
У результаті досліджень встановлюється така величина інвестиційної складової тарифу на період окупності проекту, яку буде визнано можливою з урахуванням загальнодержавних інтересів. У випадку можливого суттєвого відхилення відкоригованої вели чини інвестиційної складової тарифу від її розрахункової величини, отриманої на третьому рівні моделювання, передбачається повернення до цього рівня та проведення розрахунків щодо подальшої оптимізації економічних показників проекту, але на основі іншого критерію — мінімізації відхилень від вартісних параметрів джерел фінансування проекту за заданої величи- ни інвестиційної складової. Кінцевою метою цього процесу є визначення такого розміру інвестиційної складової тарифу, який би, з одного боку, дозволяв реалізувати інвестиційний проект та забезпечити необхідні показники його ефективності й окупності за обраної схеми фінансування, а, з іншого боку, не призводив до різкого зростання роздрібних тарифів на електро- енергію, що стане причиною потреби в додаткових видатках із державного бюджету для фінансування певних категорій споживачів.
Для забезпечення відповідності фактичних показників проекту на стадії його впровадження показникам, визначеним під час моделювання, необхідно створити та розробити дискретну систему моніторингу виконання проекту з метою постійного спостереження за процесом упровадження, щоб виявити відповідність показників очікуваному результату. За наявності значного відхилення реальних значень показників від прогнозованих може виникнути необхідність перегляду й повторного моделювання фінансових та економічних показників проекту. Створення інформаційної системи моніторингу, обґрунтованої щодо складу і структури, із урахуванням виконання вимог до інформації, яка видається, потребує розроблення комплексу інформаційних моделей, що охоплює проблеми передавання, обробки, зберігання й відображення інформації.
Зазначена система моделювання інвестиційних проектів у електроенергетичній галузі дозволить створити реальний та обґрунтований механізм, на основі якого буде збалансовано інтереси держави, енергетичних компаній та інвесторів на стадії прийняття рішень щодо участі в інвестиційних проектах, які реалізуються в межах електроенергетичної галузі. Це дозволить провести необхідні передпроектні розрахунки й прогнози, а також розробити та впровадити на їхній основі необхідне для реалізації проекту нормативно-правове забезпечення, у тому чи слі відповідні постанови Національної комісії регулювання енергетики, і, як наслідок, мінімізувати ризик щодо державного втручання у процесі реалізації інвестиційного проекту.
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
1. Автоматизовані системи обробки економічної інформації. — К.: Вища шк., 1995. — 287 с.
2. Галіцин В. К. Системи моніторингу. — К.: КНЕУ, 2000. — 231 с.
3. Основні засади створення системи інформаційно-аналітичного забезпечення паливно-енергетичного комплексу України / М. П. Ковалко, С. П. Денисюк, Ю. І. Шульга та ін. — К.: Укр. енцикл. знання, 2000. — 106 с.
4. Экономико-математические методы и модели: Учеб. пособие / Н. И. Холод, А. В. Кузнецов, Я. Н. Жихар и др.; Под общ. ред. А. В. Кузнецова. — Мн.: БГЭУ, 2000. — 412 с.
П. І. ВЕРЧЕНКО , канд. фіз.-мат. наук,
Київський національний економічний університет
Книга: Моделювання та інформаційні системи в економіці: Міжвід. М.Г. Твердохліб
ЗМІСТ
На попередню
|
|
