Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами.



Додати книгу на сайт:

Скачати одним файлом. Книга: Моделювання та інформаційні системи в економіці: Міжвід. М.Г. Твердохліб

ЕМПІРИЧНІ ТА ЕКОНОМЕТРИЧНІ МОДЕЛІ ОЦІНКИ РОЗВИТКУ ІНФОРМАЦІЙНОЇ СФЕРИ

Інформаційно-комунікаційні технології (ІКТ) стали одним із найважливіших факторів упливу на розвиток суспільства, соці­ально-економічний і технологічний розвиток держави та її регіо нів, науку, освіту, культуру, спосіб життя людей, а також функціо­нування інститутів громадянського суспільства.
В Окінавській Хартії [4] підкреслюється, що ІКТ стають життєво важливим стимулом розвитку світової економіки, надають людям можливості широкого використання свого потенціалу і слугують досягненню взаємодоповнювальних цілей забезпечення сталого економічного зростання, підвищення добробуту, поглиблення демократії, миру та стабільності.
Залежно від ставлення держави до ІКТ, яке відображається у відповідній інформаційній політиці, ці технології можуть:
— розвиватися повільно, коли держава ніяк не впливає й не регулює цю сферу, тобто політикою держави є невтручання у процеси розвитку та впровадження ІКТ;
— мати прискорені темпи розвитку, значний позитивний ефект від їх запровадження, коли державна інформаційна політика задовольняє потреби суспільства, особи, держави та бізнесу;
— стримувати свій розвиток, коли інформаційна політика держави суперечить тенденціям розвитку ІКТ в силу різних причин суб’єктивного характеру.
У світі не існує країн, де б держава не втручалася в цю сферу, у першу чергу тому, що держава, як правило, виступає одним із головних cуб’єктів ринку інформаційно-комунікаційних технологій, адже питання розвитку та впровадження ІКТ — це питання національної безпеки й оборони країни. Промисловість ІКТ уже зараз є одним із найбільших секторів світової економіки з загальним обігом, що перевищує трильйон доларів [3]. Проблема полягає у визначенні оптимальної глибини такого втручання й використанні тих чи інших методів та інструментів регулювання цих процесів державою. Але це є загальною проблемою, притаманною не лише інформаційній політиці.
Переважна більшість урядів розглядає впровадження інформаційно-комунікаційних технологій як критично важливий фактор економічного розвитку. Це уряди США, Канади, Великої Британії, Німеччини, Франції, Росії, Китаю, Індії, Японії тощо, які мають відповідні програми розвитку цієї сфери.
З іншого боку, у світі відомі приклади негативного втручання держави у ці процеси з релігійних, ідеологічних або інших причин. Так, у деяких арабських країнах мешканцям забороняють використовувати Інтернет, а в Китаї на деякий час заборонили користуватися пошуковою системою Yaaho!
Формування науково обґрунтованої державної інформаційної політики (головними завданнями якої є сприяння створенню єдиного інформаційного простору країни та його інтеграція зі світовим інформаційним простором), побудова інформаційного суспіль­ства країни, гарантування інформаційної безпеки особи, суспіль­ства та держави, становлення галузі інформаційних послуг не­можливі без застосування комплексу прогнозних економіко-ймовірнісних моделей її розвитку, точність та достовірність результатів роботи яких значною мірою залежить від якості вхідних даних, що надходять від системи вимірювання інформаційної сфери.
У загальному вигляді комплекс моделей оцінки стану та прогнозування розвитку інформаційної сфери мають економетричний характер. Їх можна представити такою системою рівнянь:
; (1)
, (2)
де  — вектор стану динамічної системи ІКТ (системи показ­ників розвитку інформаційної сфери);
 — область допустимих значень вектора x ;
 — вектор збурення динамічної системи;
U — область допустимих значень вектора u ;
 — вектор виміру стану динамічної системи;
U — область можливих значень вектора y , обумовлена точнісними характеристиками системи вимірювання;
 — вектор шумів вимірювальної системи;
 — область допустимих значень шумів вимірювальної си- стеми.
Система вимірювань інформаційної сфери в ідеалі має забезпечити необхідною інформацією всіх користувачів і, у першу чергу, органи державної влади, які беруть безпосередню участь у формуванні та реалізації державної інформаційної політики. То му розглянемо основні характеристики цієї системи та їх відповід­ність вимогам користувачів серед органів державної влади. Проб­ лемі емпірико-статистичного вимірювання ІКТ приділяється знач­на увага в науковій літературі. У [2] зазначається, що найбільш актуальною проблемою сучасної статистики, поки що мало вивченою у вітчизняній і міжнародній статистиці та далекою від практичного вирішення, є оцінювання масштабів, структури й динаміки функціонування тих видів економічної діяльності, які забезпечують виробництво поширення інформації та знань.
Відомо, що основними характеристиками системи вимірювання є повнота даних, їхня точність, дискретність, достовірність, кількість та тип вимірювачів системи вимірювання тощо.
Практично, основними користувачами та одночасно джерелами інформації серед центральних органів виконавчої влади з цієї проблеми є Мінекономіки, Держкомстат, Держкомзв’язку, ДПА, Державне казначейство, Державний митний комітет та інші державні установи.
Кожне з зазначених джерел значною мірою відрізняється від інших якістю інформації, яка ними збирається, первинно обробляється, накопичується, і надалі може бути використано для оцін­ки параметрів інформаційних процесів у державі, у тому числі і як вхідні дані вищезазначених моделей.
Тому однією з проблем побудови системи вимірювань є забезпечення належного доступу до цих даних та формування на їхній базі узагальненого вектора виміру
, (3)
де  — вектор виміру n - го джерела;
k — кількість джерел системи вимірювань.
У зв’язку з недостатньою координованістю дій між відповідними органами державної влади, існують як проблеми багаторазового дублювання деяких даних, так і проблеми відсутності вимірів за деякими показниками.
Крім того, у більшості вимірів, як правило, відсутні їхні апріорні статистичні характеристики. У найліпшому випадку для системи обробки апріорно відомими є тільки діапазони похибок вимірів (форма та розмір області J ).
Складнішою є проблема розробки системи показників, яка б адекватно відображала стан та тенденції розвитку інформаційної сфери, її вплив на інші сфери діяльності суспільства й держави. Ця суто науково-дослідницька проблема повинна мати яскраво виражений прикладний характер, бо універсальність її має забезпечити потреби користувачів, узгоджені з комплексом моделей розвитку інформаційної сфери.
Явний динамізм, багатовимірність, нелінійність і суттєва залежність розвитку інформаційної сфери від науково-технічних досягнень, які призводять до стрибкоподібного характеру її розвитку, ускладнюють теорію моделювання та практичний процес прогнозування розвитку цієї сфери. До того ж, сьогодні відсутня єдина міжнародна система індикаторів розвитку ІКТ у зв’язку з неузгодженістю груп продуктів та послуг, які в різних країнах відносяться до інформаційних. У світі проблемою розробки таких індикаторів займається Організація економічного співробітництва та розвитку.
У [2] зазначаються деякі труднощі, які виникають під час класифікації послуг, пов’язаних із особливостями ІКТ. По-перше, сектор ІКТ не є галуззю народного господарства у звичному розумінні, бо товари та послуги, які так чи інакше пов’язано з ІКТ, виробляються підприємствами різних галузей. По-друге, враховуючи комплексний характер ІКТ, цей сектор включає виробництво як товарів, так і відповідних послуг, що мають розглядатися у взаємозв’язку. По-третє, ІКТ розвиваються досить інтенсивно, з’являються нові продукти та послуги, ще не враховані у традиційних статистичних класифікаціях, а багато інших продуктів і послуг у цій області застарівають та виходять із обігу. Тому групи продуктів та послуг в області ІКТ мають постійно оновлюватися, що заважає чіткості визначення складу цього сектору економіки.
Згідно з законодавством нашої країни, головним елементом системи вимірювання інформаційної сфери щодо емпірико-статистичної інформації є Держкомстат. Дані щодо стану інформаційної сфери ним збираються, накопичуються, обробляються і мають надаватися органам державної влади та органам місцевого самоврядування.
Сутність проблеми отримання та використання інформації від Держкомстату полягає в тому, що ця інформація за своєю повнотою, достовірністю, темпом оновлення, точністю та механізмом надання, як правило, не задовольняє потреби користувачів. Так із п’яти, свого часу затверджених статистичних форм опитування у сфері інформатизації (1 інф — 5 інф), збір та обробка інформації до 2001 р. здійснювалися тільки за формою 1 інф, на інше у Держкомстату з 1998 р. не вистачало коштів. У 2001 р. було здійснено статистичне спостереження за новою формою № 2 «Інформатика» станом на 01.01.2002 р., яка з’явилася в результаті доопрацювання та об’єднання вищезазначених форм. Разом із тим результати цього статистичного спостереження досі не надано офіційно органам державної влади, які відповідають за формування інформаційної політики. Отже, маємо затримку в підготовці необхідної для користувачів інформації майже на рік. Крім того, відсутність належного науково-методичного обґрунтування на етапі формування форми № 2 «Інформатика» призвела до того, що вона має низку суттєвих вад, основними з яких є:
— форма вимагає досить високого рівня кваліфікації від осіб, які мають її заповнювати;
— домінують, в основному, технічні характеристики апаратної складової ІКТ, у той час як програмне забезпечення та електронні інформаційні ресурси, які було створено або придбано і які використовуються суб’єктами статистичного спостереження, майже не розкриваються;
— не дозволяє оцінити можливості щодо виробництва інформаційних продуктів та надання інформаційних послуг;
— недостатньо представлено економічну та нормативно-пра­вову частину цієї форми, що не дозволяє визначити інтегральні показники розвитку ІКТ та дослідити їхній зв’язок із макро економічними та соціальними показниками;
— не передбачає оцінку стану вітчизняної мікроелектроніки, важливої складової ІКТ;
— відсутня інформація, яка б давала змогу оцінити вплив ІКТ на соціальну сферу, розміри та структуру ринку ІКТ, обсяги державних коштів, які витрачаються на розвиток цієї сфери  тощо.
У 2001 р. статистичним спостереженням за формою № 2  «Інформатика» було охоплено тільки 51000 юридичних осіб, зовсім не опитувалися фізичні особи, оскільки складність форми та обмеженість ресурсів для проведення статистичного спостереження не дозволяють це зробити сьогодні. Тому результати такого спостереження є неповними й неточними, не дозволяють отримати достовірну картину стану ІКТ та виявити тенденції їхнього розвитку, впровадження та впливу в країні. До того ж, існує реальна проблема їх отримання. Сьогодні держава формує свою інформаційну політику в умовах украй обмеженої та неточної інформації у сфері ІКТ. У зв’язку з цим, актуальною залишається проблема розробки такої форми статистичного спостереження, яка б найкращим чином задовольняла потреби корис­тувачів і дозволяла отримувати інформацію, що є необхідною для формування державної політики в цій сфері та здійснення відповідних організаційних заходів, щоб забезпечити репрезентативність цієї вибірки.
Гостроту проблеми може бути частково знято за рахунок доповнення емпірико-статистичної інформації Держкомстату даними інших джерел та подальшою їх комплексною обробкою.
Потенційними додатковими джерелами інформації для формування державної політики у сфері інформатизації та одного з її найбільш ефективних інструментів — Національної програми інформатизації (далі — НПІ) — можуть бути дані Мінекономіки та Державного казначейства щодо закупівель товарів, робіт і послуг за державні кошти у цій сфері, дані, що отримує Генераль­ний державний замовник від державних замовників НПІ щодо стану інформатизації регіонів та галузей (сфер діяльності), інфор­мацію Державної митної служби щодо зовнішньо-економічної діяльності суб’єктів країни з питань ІКТ, експертні оцінки суб’єктів ринку ІКТ та фахівців, результати відповідного моделювання розвитку інформаційної сфери тощо.
Тільки комплексне використання всіх можливих джерел інфор­мації та відповідних методів її обробки може дозволити керів ництву держави приймати виважені та ефективні рішення оперативного та стратегічного плану в цій сфері. Але це можливо тільки за умови нормативно-правового визначення механізмів інформаційного обміну з цього питання, у першу чергу, між вищезазначеними центральними органами виконавчої влади.
За відсутності необхідних емпірико-статистичних даних від Держкомстату, Державний комітет зв’язку, починаючи з 1999 р., був знову змушений самостійно проводити разові опитування органів державної влади та деяких бізнесових структур за своїми формами й регламентом щодо стану їх інформатизації, основних проблем, експертних оцінок тенденції розвитку сфери інформатизації тощо. Результати цих опитувань було використано під час формування щорічних підсумків про стан інформатизації України, які Кабінет Міністрів України у 1999, 2000 та 2001 рр. надавав на розгляд для схвалення Верховній Раді України. Отриманий досвід цієї роботи було використано в доопрацюванні моделей статистичних форм опитування 1 інф — 5 інф.
Одночасно і разом із тим Держкомзв’язку не зміг отримати по вноцінну інформацію про стан інформатизації від недержавного сектору економіки та від органів місцевого самоврядування, що не дозволило здійснити якісну обробку отриманої інформації, тому що для цього не було ні відповідних ресурсів, ані наукової методики збору та обробки даного аспекту статистичної інформації.
Можна вважати, що частково цю проблему знімає те, що ме ханізмом взаємодії Генерального державного замовника з держав­ними замовниками регіональних та галузевих програм інформа тизації нормативно передбачено формування й надання останніми щорічних доповідей про стан інформатизації регіону та галузі (сфери діяльності), тобто маємо додаткове джерело інформації щодо органів державної влади. Так, у 2001 р. Держкомзв’язку отримав щорічні доповіді про стан інформатизації майже від усіх місцевих державних адміністрацій. У зв’язку з тим, що постанову Кабінету Міністрів України стосовно формування та виконання галузевих програм інформатизації (якою визначається, зокрема, порядок надання та зміст щорічної доповіді про стан інформатизації галузі) було прийнято тільки в грудні 2001 р., то відповідну інформацію не було отримано від цієї групи державних замовників НПІ. Крім того, треба мати на увазі, що в цьому випадку проблема отримання якісної інформації просто перекладається на відповідних державних замовників.
Іншим аспектом цієї проблеми поки що залишається проблема належного доступу до інформації про закупівлю товарів, робіт та послуг у сфері інформатизації, особливо про ту, яка здійснюється за бюджетні кошти. Держава повинна знати, хто і як працює на ринку інформаційних продуктів, які товари (роботи, послуги) і на яких умовах закуповуються органами державної влади та органами місцевого самоврядування тощо. Без зазначеної інформації неможливі формування й реалізація ефективної політики у сфері інформатизації, захисту національних інтересів та ефективного використання бюджетних коштів.
Єдиним доступним офіційним джерелом інформації з цього питання поки що залишається «Вісник державних закупівель» на паперовому та електронному носіях. Але згідно з чинним законодавством, не всі види торгів оголошуються в цьому виданні, до того ж електронна версія має обмежений обсяг інформації порівняно з паперовою.
Повна інформація про результати торгів є тільки в Мінекономіки як спеціального уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань координації закупівель товарів, робіт і послуг за державні кошти. Тому є необхідність на базі Мінеконо­міки створити відповідну систему моніторингу державних закупівель товарів (робіт, послуг) як одну з головних підсистем державного WEB-порталу, відпрацювати механізм доступу до відповідної інформації з боку Генерального державного замовника НПІ та інших зацікавлених органів державної влади й органів міс­цевого самоврядування, а також громадян, передбачити методи ки формування узагальнених інформаційно-аналітичних звітів із зазначеної проблеми, розробити регламент надання відповідних послуг суб’єктам закупівлі в інформаційній сфері тощо.
На жаль, не налагоджено на відповідному рівні взаємодію з Мінекономіки щодо отримання від нього інформації про проекти інформатизації, фінансування яких здійснюється (або передбачається) за кошти міжнародних фінансових організацій. Аналогічні проблеми з отримання достовірної інформації про закупівлю ІКТ виникають із Державним казначейством та Державною митною службою, хоча їхні дані щодо обсягів та структури витрат на ІКТ є корисними, важливими та достовірними.
В [1] пропонується виділити три блоки задач статистичного дослідження ІКТ:
— моніторинг попиту та пропозиції на ринку товарів, робіт і послуг ІКТ (оцінка обсягу, структури та динаміки ринку ІКТ, їх поширення та використання);
— аналіз ресурсного забезпечення сектору ІКТ (оцінка кількос­ті зайнятих у секторі, їхній професійний склад, рівень кваліфі кації, масштабів та напрямів підготовки, дослідження активів сектору ІКТ — матеріальних і нематеріальних, статистичне дослідження інфраструктури сектору ІКТ);
— оцінка використання ІКТ та його результатів у економіці та соціальній сфері.
Оцінка впливу ІКТ на результати функціонування економіки має опосередкований характер, що обумовлює необхідність пошуку нових показників, методів непрямих статистичних оцінок,  у тому числі на основі використання економетричних моделей.
Одним із пріоритетних напрямів розвитку інформатизації, який корелює з вищезазначеними блоками задач статистичного дослідження, є створення інформаційно-аналітичних систем органів державної влади та органів місцевого самоврядування, які базуються на широкому використанні проблемно-орієнтованих математичних моделей. Використання математичних моделей дає змогу надавати у стислому вигляді необхідну користувачам інформацію щодо стану й прогнозування досліджуваної проблеми. Але сьогодні поки що відсутні моделі, які б дозволяли оперативно обробляти накопичену інформацію та з достатнім ступенем достовірності могли здійснювати оцінку стану та прогнозування розвитку інформаційної сфери. Саме тут, у цьому питанні, мають розвиватися наукові дослідження з економіко-математичного моделювання цих процесів У цьому напрямі, а також із метою підвищення ефективності реалізації Національної програми інформатизації та в цілому державної інформаційної політики, її консолідованого представлення доцільно здійснити такі науково-дослідні та методично-організаційні кроки, що випливають як висновки з аналізу розглянутої емпірико-статистичної моделі:
— проаналізувати комплекс показників оцінки стану інформаційної сфери, щоб з’ясувати відповідність їх потребам користувачів, які беруть участь у формуванні відповідної інформаційної політики;
— розробити (удосконалити) форму статистичного спостереження за результатами проведеного аналізу;
— проаналізувати можливості різних джерел інформації щодо забезпечення ними процесу формування інформаційної політики, а також методів комплексної обробки їхніх даних у задачах оцінки стану та прогнозування розвитку інформаційної сфери;
— розробити непрямі методи оцінки впливу ІКТ на процеси соціально-економічного розвитку.


СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Гохберг Л. М., Гасликова И.Р. Методологические основ ы статистики информационных технологий // Вопросы статистики. — 2000. — № 3. — С. 30—39.
2. Гохберг Л. М . Интеллектуальная деятельность в структуре экономики информационного общества // Вопросы статистики. — 2000. — № 6. — С. 41—51.
3. Голобуцкий А . Концепція розвитку ІТ в Україні. http://www.golob. narod.ru/concept.html
4. Окинавская Хартия глобального информационного общества. http://www.iis.ru/library/okinawa/charter.ru.html












О. О. ШИШОВСЬКА , асп.,
Інститут проблем ринку та економіко-екологічних досліджень НАН України

Книга: Моделювання та інформаційні системи в економіці: Міжвід. М.Г. Твердохліб

ЗМІСТ

1.	Моделювання та інформаційні системи в економіці: Міжвід. М.Г. Твердохліб
2.	ПРОГНОЗУВАННЯ ФІНАНСОВИХ РИНКІВ ЗА ДОПОМОГОЮ СИСТЕМИ ПІДТРИМКИ ПРИЙНЯТТЯ РІШЕНЬ НА БАЗІ НЕЙРОМЕРЕЖ
3.	ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ ТА УПРАВЛІННЯ РИЗИКАМИ
4.	ВИЗНАЧЕННЯ ЗАКОНІВ РОЗПОДІЛУ ПОКАЗНИКІВ РИЗИКУ НА ТРАНСПОРТІ
5.	ТЕХНОЛОГІЯ РОЗРОБКИ ЕКСПЕРТНИХ СИСТЕМ У ТАБЛИЧНОМУ СЕРЕДОВИЩІ
6.	ВИКОРИСТАННЯ СУЧАСНИХ ІНСТРУМЕНТАЛЬНИХ ЗАСОБІВ ОБРОБКИ РЕЗУЛЬТАТІВ АНКЕТУВАННЯ У МАРКЕТИНГОВИХ ДОСЛІДЖЕННЯХ
7.	ФІНАНСОВІ ІНДИКАТОРИ ЕФЕКТИВНОСТІ БІЗНЕС-ПРОЦЕСІВ
8.	ПРОБЛЕМИ ОЦІНКИ СКЛАДНОСТІ ПРОГРАМ ДЛЯ ЕОМ
9.	МОДЕЛЮВАННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ  РЕКЛАМИ ІТ-КОМПАНІЙ
10.	ОСОБЛИВОСТІ МОДЕЛЮВАННЯ ІНВЕСТИЦІЙНИХ ПРОЦЕСІВ У ЕЛЕКТРОЕНЕРГЕТИЧНІЙ ГАЛУЗІ ПРОМИСЛОВОСТІ
11.	МОДЕЛЬ БАГАТОЦIЛЬОВИХ РIШЕНЬ В УМОВАХ РИЗИКУ З УРАХУВАННЯМ ДИНАМIКИ
12.	СУМІСНЕ ВИКОРИСТАННЯ КОНЦЕПЦІЙ СТРУКТУРНОГО МОДЕЛЮВАННЯ ТА БАГАТОВИМІРНИХ БАЗ ДАНИХ ЯК ІНСТРУМЕНТ СТВОРЕННЯ ЕФЕКТИВНОЇ СППР
13.	ЕМПІРИЧНІ ТА ЕКОНОМЕТРИЧНІ МОДЕЛІ ОЦІНКИ РОЗВИТКУ ІНФОРМАЦІЙНОЇ СФЕРИ
14.	АНАЛІЗ ІНВЕСТИЦІЙНИХ ПРОЕКТІВ ПІДПРИЄМСТВА НА БАЗІ МЕТОДІВ НЕЧІТКОЇ МАТЕМАТИКИ
15.	МОДЕЛЮВАННЯ ТА ОПТИМІЗАЦІЯ ДИСКРЕТНИХ ЕВОЛЮЦІЙНИХ СИСТЕМ У ВИПАДКОВОМУ СЕРЕДОВИЩІ
16.	ЕКОНОМІКО-МАТЕМАТИЧНЕ МОДЕЛЮВАННЯ ФУНКЦІОНУВАННЯ НАФТОГАЗОВОЇ КОМПАНІЇ ЯК ЦІЛІСНОЇ СКЛАДНОЇ СПЕЦИФІЧНОЇ СИСТЕМИ
17.	СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
18.	ЕКОНОМІКО-МАТЕМАТИЧНА МОДЕЛЬ ГРОШОВОГО ПОТОКУ НА БАНКІВСЬКИХ РАХУНКАХ
19.	ОЦІНЮВАННЯ ТОЧОК ЛАФФЕРА НА ОСНОВІ ДВОПАРАМЕТРИЧНОГО МЕТОДУ
20.	МЕТОДИЧНЕ, МАТЕМАТИЧНЕ ТА ПРОГРАМНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ВИРІШЕННЯ ЗАДАЧ ЛОГІСТИКИ

На попередню



Додати в закладки

  
Переклад Translate