Додати в закладки
Переклад
Translate
 Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами. |
|
|
Скачати одним файлом. Книга: Економіка та організація діяльності фірми - Гаєвська
Розділ 8. ОЦІНКА ТА НАПРЯМИ ПІДВИЩЕННЯ РЕЗУЛЬТАТИВНОСТІ ФУНКЦІОНУВАННЯ РІЗНИХ ТИПІВ ФІРМ
8.1. Соціально-економічна результативність діяльності фірми8.1.1. Загальна характеристика результативності фірми.
8.1.2. Показники оцінки соціально-економічної діяльності фірми.8.1.1. Загальна характеристика результативності фірми
Відповідні види ефективності фірм виділяються переважно за різноманітністю отриманих результатів (ефектів) їх діяльності. Перш за все, результат діяльності буває економічним або соціальним. Економічний ефект відображає різні вартісні показники, що характеризують проміжні і кінцеві результати діяльності фірми. До таких показників відносяться обсяг товарної продукції, чистої або реалізованої продукції, величина отриманого прибутку, економія тих чи інших видів ресурсів або загальна економія від зниження собівартості продукції.
Соціальний ефект зводиться до скорочення тривалості робочого тижня, збільшення нових робочих місць і рівня зайнятості людей, покращання умов праці та побуту, стану навколишнього середовища, загальної безпеки життя тощо. Соціальні наслідки можуть бути не лише позитивними, а й негативними (поява безробіття, посилення інфляції, погіршення екологічних показників).У зв’язку з цим визначають, оцінюють і регулюють як економічну, так і соціальну ефективність діяльності фірми.
8.1.2. Показники оцінки соціально-економічної діяльності фірми
На рівні фірми модифікованою формою єдиного критерію ефективності (результативності) її діяльності може бути максимізація прибутку за умови економічно обґрунтованої побудови систем цін на продукцію, що виробляється, та оплати праці залежно від кінцевих результатів виробництва. Кількісна визначеність і зміст критерію знаходять найбільш повне відображення в конкретних показниках ефективності фірми.При формуванні системи показників соціально-економічної ефективності фірми бажано дотримуватись певних принципів:
1) забезпечення взаємозв’язку критерію і системи конкретних показників ефективності фірми;2) відображення ефективності використання усіх видів ресурсів, що застосовуються у виробництві;
3) можливість застосування показників ефективності в управлінні різними ланками виробництва у фірмі;4) виконання найбільш важливими показниками стимулюючої функції у процесі використання наявних резервів зростання ефективності фірми.
Система показників ефективності фірми, що побудована з урахуванням зазначених принципів, повинна включати декілька груп:1) узагальнюючі;
2) показники ефективності використання праці (персоналу);3) показники ефективності використання виробничих основних фондів і оборотних коштів;
4) показники ефективності використання фінансових коштів (оборотних коштів і капітальних вкладень).Кожна з цих груп охоплює певну кількість конкретних абсолютних чи відносних показників, що характеризують загальну ефективність фірми або ефективність використання окремих видів ресурсів (що застосовують та споживаються).
Для всебічної оцінки рівня і динаміки абсолютної економічної ефективності фірми, результатів виробничо-господарської і комерційної діяльності, поряд з наведеними основними показниками, слід також використовувати специфічні показники, що відбивають ступінь використання кадрового потенціалу, виробничих потужностей, устаткування, окремих видів матеріальних ресурсів.Вимірювання економічної ефективності
Конкретні види ефективності можуть розрізнятись не лише за видами результатів (ефектів) діяльності фірми, що отримуються, але й залежно від того, які ресурси (що застосовуються чи споживаються) беруться для розрахунків. Ресурси, що застосовуються – це сукупність живої та уречевленої праці, а ті, що споживаються, є поточними витратами на виробництво продукції. У зв’язку з цим у практиці господарювання варто виділяти також ефективність ресурсів, що застосовуються і споживаються, як специфічні форми прояву загальної ефективності фірми.
Узагальнюючий показник ефективності ресурсів фірми, що застосовуються, можна визначити, користуючись формулою:
, (8.1)
Р – чиста продукція за зіставленими цінами (обсяг реалізації у звітному році продукції за вирахуванням матеріальних витрат, плати за ресурси, відсотків за кредит);
Ч – чисельність працівників фірми;Фос – середньорічний обсяг основних виробничих фондів за відновною вартістю;
Фоб – вартість оборотних фондів фірми;Кпвп – коефіцієнт повних витрат праці.
Узагальнюючим показником ефективності ресурсів, що споживаються, може бути показник витрат на одиницю товарної продукції, що характеризує рівень поточних витрат на виробництво (собівартість виготовлення певних виробів). Як відомо, до собівартості продукції ресурси, що споживаються, включаються у формі оплати праці (персонал), амортизаційних відрахувань (основні фонди) і вартості матеріальних ресурсів (оборотні фонди).До найважливіших узагальнюючих показників ефективності фірми відноситься частка приросту обсягу продукції, що виробляється, за рахунок інтенсивних чинників. Це зумовлюється тим, що в сучасних умовах господарювання економічно і соціально вигідним є не екстенсивний (шляхом збільшення обсягу ресурсів, що застосовуються), а інтенсивний (за рахунок кращого використання наявних ресурсів) розвиток фірми.
Частку приросту продукції за рахунок інтенсифікації фірми можна визначити за формулою:Уінт = 100 (1-DZ / DP) , (8.2)
де Уінт – частка приросту обсягу продукції, що зумовлена інтенсифікацією фірми;
DZ – приріст ресурсів, що застосовуються, за певний період;
DР – приріст обсягу виробництва продукції за певний період, %.Сферою визначення і постійного контролю повинен бути охоплений також показник загальної рентабельності фірми, що визначається шляхом розрахунку відношення отриманого прибутку до обсягу виробничих фондів, що застосовуються.
Щодо решти систем показників, то вони використовуються відповідно до наперед визначених метою вимірювання ефективності і напрямів застосування цих результатів. Існує дві загальні і постійно існуючі мети:1) виявлення, оцінка та узагальнення відносної ефективності виробничих підрозділів і діяльності функціональних ланок з наступним пошуком пріоритетних напрямів мотивації та реальних механізмів впливу на її позитивну динаміку у майбутньому;
2) порівняння ступеня ефективності, досягнутого даною фірмою і його конкурентами на ринку, для недопущення зниження престижу і конкурентоспроможності у сфері бізнесу.Оцінка соціальної ефективності
Перш за все, необхідно відзначити, що постійне зростання соціальної ефективності є кінцевою метою сукупної виробничо-господарської і комерційної діяльності фірм. З огляду на це, економічну ефективність щодо соціальної слід вважати проміжною. Саме рівень економічної результативності функціонування фірм є матеріальною і фінансовою базою розв’язання будь-яких соціальних проблем. З урахуванням цієї важливої обставини і потрібно оцінювати соціальну ефективність.
Проте об’єктивна оцінка соціальної ефективності зараз наражається на суттєві труднощі, пов’язані з відсутністю науково обґрунтованої і загальновизнаної методики визначення її рівня. Таке явище зумовлене не лише браком уваги відповідних галузей науки до розв’язання цієї актуальної проблеми, але й надзвичайною складністю самих соціальних процесів. Тому за цих умов можна спиратися на дещо інтуїтивне та емпіричне уявлення про принципові підходи до оцінки соціальної ефективності.По-перше, соціальна ефективність повинна визначатись на двох рівнях: локальному (ступінь задоволення певної сукупності соціальних потреб працівників) та муніципальному і загальнодержавному (ступінь соціального захисту людей і рівня забезпечення соціальних потреб різних верств населення з боку місцевих органів та держави в цілому).
По-друге, важливим є визначення абсолютних масштабів і відносного рівня задоволення різноманітних соціальних потреб працівників фірми за рахунок власних матеріальних і фінансових коштів, нових форм господарювання.По-третє, при загальній оцінці соціальної ефективності треба враховувати також ряд соціально важливих доходів, що постійно здійснюються за рахунок муніципальних (місцевих) і загальнодержавних бюджетів, що формуються під впливом існуючої системи оподаткування виробничих та інших прибуткових фірм та підприємств, а також їх спонсорської та благодійної діяльності.
По-четверте, конкретне визначення рівня соціальної ефективності повинно оцінювати ефект та витрати за усією сукупністю заходів, зміст і характер яких дозволяє це зробити, а також якісну характеристику і вияв впливу на ефективність тих груп заходів, за якими кількісне вимірювання прямого ефекту є неможливим.Кількісне вимірювання соціальної ефективності зводиться до розрахунку непрямого економічного ефекту і витрат на його досягнення з наступним їх порівнянням.
Якісна характеристика ефективності соціальних заходів повинна передбачати більш-менш детальний словесний опис їх реального впливу на результативність виробництва і життєдіяльність населення.8.2. Контролінг в управлінні результативністю фірми.
8.2.1. Концепція контролінгу.
8.2.2. Підконтрольні показники.8.2.3. Управління контролінгом (організація служби контролінгу).
8.2.1. Концепція контролінгу
Контролінг – це синтетична дисципліна, яка розвивається на основі даних маркетингу, менеджменту, планування, обліку, аналізу та контролю.Метою контролінгу є отримання даних, обробка і трансформація в інформацію для управління та прийняття рішень, яка є нестандартною і призначається для виявлення тенденцій та закономірностей явищ і процесів у діяльності підприємства, допомагає розробити заходи, які забезпечують його життєдіяльність.
Контролінг є системою інформації, яка сприяє забезпеченню тривалого існування підприємства та спрямована на майбутнє.Зміст контролінгу як науки пов’язаний з управлінням і регулюванням господарської та фінансової діяльності, для чого використовується система отримання та обробки інформації про техніко-економічні показники роботи фірми.
Контролінг базується на системі нормування витрат, визначенні залежності між обсягом реалізованої продукції, витратами та прибутком, кількості витраченого часу на виробництво продукції, експлуатацію машин і управління та інших показників, які характеризують рівень використання виробничих потужностей і ресурсів усіх видів.Функції контролінгу досить різноманітні і включають такі основні напрями:
· нормування витрат;· розробку заходів щодо покращання роботи на підставі інформації про відхилення від норм;
· прогнозування ціноутворення;· аналіз тенденцій розвитку підприємства;
· передбачення господарської і комерційної діяльності залежно від зміни умов роботи;· координацію мети різних рівнів управління для досягнення загальної мети фірми;
· відстеження фінансового стану фірми.Контролінг виконує функцію внутрішнього контролю у фірмі, визначає економічність роботи її окремих структурних підрозділів, здійснює сервісне обслуговування апарату управління, забезпечує інформацією, необхідною для прийняття рішень. Якщо контроль є однією з функцій управління, то контролінг є концепцією ефективного управління фірмою та забезпечення її тривалого існування в умовах конкуренції.
Служба контролінгу аналізує звітність (внутрішню і зовнішню), економічні показники використання ресурсів, визначає напрями майбутнього розвитку фірми.Концепцію контролінгу можна представити за допомогою схеми, яка зображена на рис.8.1.
Рис. 8.1. Концепція контролінгу
Основними завданнями контролінгу є:· ліквідація ”вузьких місць”, які визначаться на основі даних планування, обліку (інформації), аналізу, контролю і використання методів оперативного та стратегічного менеджменту;
· орієнтація на отримання результату, для чого створюється система планування, збору інформації про використання ресурсів, аналізу та прийняття управлінських рішень.Щоб система контролінгу могла виконати свої завдання, необхідно розробити концепцію управління господарською і фінансовою діяльністю, яка включає три основні блоки.
1) Визначення цілей фірми – ідеальної мети, реальних цілей, стратегії розвитку. Ідеальна мета визначається філософією бізнесу та культурою фірми. Вона може бути сформульована лише добре підібраним корпусом висококваліфікованих, економічно грамотних менеджерів. Реальні цілі визначаються прийомами найбільш раціонального використання ресурсів, формуванням портфеля замовлень, визначенням ринку та мотивів покупок тощо.Стратегічне планування передбачає розробку мети та шляхів її досягнення на період від 5 до 10 років.
2) Управління цілями вимагає розробки показників-індикаторів, які забезпечують пошук “вузьких місць”, визначення результатів діяльності не лише фірми, але й структурних підрозділів, формування собівартості, ефективність використання основних засобів, матеріальних ресурсів, персоналу, ефективність процесів постачання, виробництва, збуту, маркетингу, науково-дослідної роботи тощо.3) Досягнення цілей фірми характеризує продуктивність, платоспроможність, ділову активність, рентабельність, ліквідність, інноваційну діяльність фірми. Особлива роль у досягненні результатів належить системі планування, обліку та аналізу показників фінансової діяльності, яка забезпечує існування та розвиток фірми.
Об’єктами контролінгу виступають:· ресурси фірми (матеріальні, засоби фірми, персонал, інформаційні);
· господарські процеси (інвестиційна діяльність, постачання, виробництво, збут, науково-дослідні та експериментальні роботи);· фінансова діяльність фірми;
· показники ефективності роботи фірми.За кожною з груп об’єктів контролінгу визначаються конкретні об’єкти з визначенням системи показників, щодо яких планується, обліковується, аналізується та контролюється певний аспект функціонування фірми.
8.2.2. Підконтрольні показники
Система контролінгу вимагає розробки переліку показників планування, обліку, статистики та аналізу щодо основних об’єктів спостереження.Показники використання засобів праці та інвестицій
Засоби праці є одним із факторів виробництва, що забезпечують механізацію та автоматизацію трудових процесів і сприяють підвищенню продуктивності праці. З метою визначення ефективності використання засобів праці необхідно отримати принаймні раз на місяць наступні показники.
1. Вартість основних засобів:а) за місцем експлуатації;
б) за матеріально-відповідальними особами.2. Надходження за видами і групами.
3. Вибуття за видами і групами.4. Внутрішнє переміщення основних засобів
5. Амортизаційний фонд і його зміни.6. Знос за видами і групами, місцем експлуатації засобів.
7. Витрати на ремонти (капітальний, поточний).8. Структура основних засобів та її динаміка.
9. Віковий склад обладнання.10. Середній вік обладнання.
11. Коефіцієнти вибуття, надходження, оновлення, зносу, придатності.12. Фондовіддача (загальної і активної частини)
13. Коефіцієнт використання устаткування.14. Відпрацьований час устаткування.
15. Техніко-економічні показники окремих груп устаткування.16. Інші показники.
За допомогою цих показників та їх співставлення з іншими можна відстежувати тенденції, що характеризують динаміку основних засобів.Для стратегічного контролінгу важливе значення має прийняття рішень щодо інвестування коштів. Ці рішення залежать від факторів двох видів:
1) необхідності капітальних вкладень (можливості виробництва не задовольняють існуючий чи ймовірний попит, застаріле устаткування, необхідність збільшення обсягу виробництва);2) інвестиційних можливостей (необхідність мати кошти для фінансування; за їх відсутності існує ризик ускладнень у майбутньому через несвоєчасну заміну існуючого устаткування, а в разі отримання позик – потрапити у залежність від кредиторів).
Політика капітальних вкладень має стратегічний характер і включає певний ризик, що зростає через їх необоротність.Ефективність інвестицій визначається такими показниками:
· період окупності – період, необхідний для того, щоб сума сподіваних доходів зрівнялась із сумою інвестованих коштів, або за скільки років і місяців підприємство може окупити початкові інвестиції);· чиста теперішня вартість;
· внутрішня ставка рентабельності.Показники використання запасів
Основним завданням управління запасами є оптимізація сукупних матеріальних ресурсів, яка дозволяє обґрунтувати плановий розмір потреб у них, площу складського господдарства, кількість вантажно-розвантажувальних механізмів, вартість доставки матеріалів у робочу зону, трудові та фінансові ресурси.
Оптимізація запасів включає регламентацію періодичності надходження матеріалів, розміру партії, отримання матеріалів за графіком, забезпечення мінімуму витрат на доставку та зберігання.Управління запасами повинно здійснюватись як виробничими, так і фінансовими службами спільно з відділом матеріально-технічного постачання. Виробничі служби визначають перелік матеріалів, що застосовуються, їх кількість, якість, коефіцієнт використання, норми витрат. Фінансові ж служби – максимальний розмір коштів, що необхідні для придбання матеріальних ресурсів, нормативи засобів за кожною групою матеріальних цінностей, визначають величину нормованих оборотних засобів. Відділ матеріально-технічного постачання повинен здійснювати оперативний контроль за наявністю матеріальних ресурсів на будь-яку дату для підтримки запасів у певних межах.
Показники використання матеріальних ресурсів
Використання матеріальних ресурсів (матеріалів, напівфабрикатів і комплектуючих виробів, палива, запасних частин, малоцінних і швидкозношуваних предметів, води, енергетичних ресурсів, відходів виробництва) повинно перебувати під постійним контролем, що пояснюється їх високою питомою вагою у собівартості продукції (від 60 % до 90 % усіх витрат на виробництво), а тому основним резервом зниження витрат є зниження матеріалоємності.Контролінг повинен забезпечити для управління систему показників використання матеріальних ресурсів (рис. 8.2).
Рис 8.2. Основні показники використання матеріальних ресурсів
Значна кількість показників використання матеріальних ресурсів пояснюється різноманітністю об’єктів обліку та необхідністю комплексного аналізу на всіх стадіях їх зберігання та споживання.
Одним із найважливіших завдань контролінгу матеріальних ресурсів є відстеження показників ефективного використання матеріалів. Динаміка зниження спожитих ресурсів на одиницю продукції характеризує успіх чи невдачі в управлінні матеріалоємністю.Показники використання персоналу та витрат на його утримання
Кількість різних показників коливається від 80 до 170 залежно від розміру підприємства.
Показниками контролінгу можуть бути:1) фонд оплати праці (за видами та формами, категоріями персоналу та ін.);
2) відпрацьований час та витрати робочого часу (разом за підприємством, у розрізі структурних одиниць чи за видами продукції);3) продуктивність праці (на одного працюючого, одного робітника в грошовому виразі і за відпрацьованим часом);
4) система управління та її ефективність;5) працеємність продукції (відпрацьований час, витрати на оплату праці);
6) кадри та їх склад.На основі отриманих даних можна розрахувати показники тривалості робочого часу, працеємність продукції, середні показники тривалості та витрати часу, середню заробітну плату та інші, які характеризують трудовий потенціал фірми.
Показники формування витрат виробництва
Центральне місце в системі контролінгу належить групуванню та обліку витрат, що пов’язані з випуском і реалізацією продукції.Контролінг передбачає необхідність планування, обліку всіх витрат на виробництво і збут, доцільність калькулювання повної собівартості робіт та послуг.
Якщо в основу аналізу покласти повну собівартість продукції, то основними показниками є:1. Загальна собівартість продукції підприємства:
· структура витрат за планом та фактична;· відхилення від плану в абсолютному та відносному вираженні;
· основні фактори, що обумовили зміну структури витрат.2. Собівартість продукції за видами.
3. Собівартість продукції за місцем формування.4. Собівартість основної продукції та її нових видів.
5. Собівартість напівфабрикатів.6. Виконання кошторису за видами витрат:
· на утримання та експлуатацію машин і устаткування;· загальновиробничих витрат;
· загальногосподарських витрат;· витрат на освоєння продукції.
7. Втрати від браку.8. Відхилення від норм при використанні нормативного методу обліку витрат на виробництво.
9. Зміна норм (у розрізі ініціаторів).10. Непродуктивні витрати.
Детальний контроль витрат зумовлений тим, що їх зниження є одним з основних шляхів для підвищення рівня рентабельності.Показники збутової діяльності
Збут залежить, насамперед, від зовнішніх факторів та організується на основі маркетингових досліджень, і вся діяльність підприємства підпорядковується цьому процесу.
Поки що не сформована концепція інформаційного забезпечення цього об’єкта контролінгу в деталізованому вигляді, а тому з показників збуту і маркетингової діяльності можна рекомендувати до використання ті, які мають принципове значення для діяльності підприємства – показники обсягу реалізації, виділення сегментів ринку, збір інформації для досьє щодо кожного конкурента, вивчення мотивів покупок.У перспективі така інформація буде розширюватись з розвитком ринкового середовища і набуттям досвіду в маркетинговій діяльності.
Об’єктом контролінгу є також фінансова діяльність фірми.При цьому проводиться аналіз фінансової звітності фірми і визначається взаємозалежність між різними показниками, які характеризують фінансово-господарську діяльність, визначаються спеціальні коефіцієнти, що характеризують співвідношення між окремими статтями звітності.
Аналіз балансу дає можливість осмислити фінансовий стан фірми та прийняти управлінські рішення на основі отриманої інформації. Наведемо найважливіші показники діяльності підприємства, які визначаються за допомогою балансу та деяких даних про обсяг виробництва.1. Показники ліквідності:
· коефіцієнт абсолютної ліквідності;· проміжний коефіцієнт ліквідності;
· коефіцієнт покриття короткострокових зобов’язань;· коефіцієнт покриття зобов’язань за рахунок запасів матеріальних цінностей;
· коефіцієнт спроможності підприємства оплатити свої поточні витрати;· коефіцієнт чистих оборотних коштів.
2. Показники ділової активності:· коефіцієнт загальної оборотності капіталу;
· коефіцієнт оборотності запасів (швидкість їх реалізації);· показник оборотності запасів у днях;
· показник числа оборотів для оплати рахунків постачальників;· показник оборотності матеріальних необоротних активів (фондовіддачі);
· коефіцієнт оборотності власного капіталу.3. Показники рентабельності:
· рентабельність усього капіталу фірми;· рентабельність власного капіталу;
· рентабельність продаж;· рентабельність функціонуючого капіталу;
· рентабельність перманентного капіталу.4. Показники платоспроможності:
· коефіцієнт власності або автономії;· коефіцієнт залучення капіталу;
· коефіцієнт залежності від зовнішніх боргів;· коефіцієнт забезпеченості необоротних активів власним капіталом;
· коефіцієнт забезпеченості необоротних активів перманентним капіталом;· коефіцієнт захисту кредиторів;
· коефіцієнт середнього процента за залучення коштів;· коефіцієнт забезпечення акцій.
8.2.3. Управління контролінгом
(організація служби контролінгу)Отримання інформації, що характеризує діяльність підприємства, а також складові середовища, і координація на цій основі діяльності системи управління з метою досягнення намічених завдань чи цілей, і визначає роль контролінгу.
Функція контролінгу полягає в забезпеченні координації різних систем – планування, контролю, інформаційного забезпечення. Як видно з рис. 8.3, контролінг розглядається як складова частина управління, але він обмежується системою планування, контролю та інформаційного забезпечення щодо діяльності структурних підрозділів і підприємства в цілому та сервісним обслуговуванням системи управління. Отже, для виконання покладених на контролінг складних завдань необхідно організаційно оформити його функціонування у загальній системі управління.
У великих і середніх фірмах доцільно утворювати відділ контролінгу, кількість працівників якого визначається обсягом вхідної і вихідної інформації для управління.
Основними функціями контролера на підприємстві є:
1) планування (координація окремих виробничих і складання загального плану на короткий термін та перспективу; розробка методики складання планів, визначення норм і нормативів;2) інформаційне забезпечення (реєстрація, збір, узагальнення та подання інформації користувачам; визначення обсягу інформації, місця, збору, методів обробки, форм подання тощо);
3) порівняння планової та фактичної інформації в розрізі об’єктів контролінгу (коментарі відхилень, подання зацікавленим службам, виконавцям і власнику);4) оцінка і консультування з усіма підрозділами управління, які відповідають за певну ділянку роботи;
5) складання звітності для державних органів (контроль і координація зусиль виконавців);6) регулювання (подання) своєчасної та доречної інформації, що необхідна для спостереження за плановими показниками і відхиленнями від них; пропозиції щодо дій, спрямованих на попередження негативних наслідків.
Слід зазначити, що контролер сам не приймає управлінських рішень, а тільки забезпечує інформацію та дає оцінку і поради щодо їх ухвалення.Для зниження працеємності робіт контролер повинен збирати та обробляти інформацію в повному обсязі лише при значних відхиленнях фактичних даних від планових, які мають принципове значення і вимагають втручання управлінців.
Контролінг реагує на слабкі сигнали, що означає отримання завчасної інформації, оперативне втручання у процеси, які загрожують підприємству (фірмі), виявлення і послаблення впливу несприятливих тенденцій.Слабкі сигнали або індикатори раннього попередження визначаться службою контролінгу. Ними можуть бути:
· кон’юнктура ринку (зміна попиту);· інновації в галузі техніки, технології, що впроваджуються конкурентами;
· формування портфеля замовлень;· поведінка споживачів товару;
· цінова політика конкурентів;· вимоги покупців і постачальників;
· зміни на ринку капіталів;· фінансовий стан;
· дослідження власних сильних і слабких сторін та конкурентів;· співвідношення: витрати – випуск, продуктивність – заробітна плата, заготівля матеріалів – транспортні витрати тощо.
Така інформація повинна фіксуватись періодично, і контролер встановлює залежність, робить огляди, письмові висновки і подає їх зацікавленим службам.Враховуючи важливість інформаційних ресурсів для системи управління, служба контролінгу повинна інтегрувати свою систему з системою бухгалтерського обліку і звітності з тим, щоб в єдиному потоці отримувати дані для фінансового обліку та контролю за діяльність підприємства. Для цього розробляється система внутрішньої звітності з визначенням:
· центрів збору інформації;· показників, які необхідно зібрати;
· строків подання звіту;· форми і методики складання звіту;
· мети, з якою збираються дані;· адресата інформації.
Працівники відділу контролінгу повинні відповідати певним вимогам: знати складові контролінгу, перш за все – бухгалтерський облік, аналіз, аудит, менеджмент, маркетинг, методику планування. Свої функції вони можуть виконувати лише за умов використання обчислювальної техніки та упорядкування інформаційних потоків.8.3. Резерви і напрями підвищення ефективності діяльності фірми
8.3.1. Чинники зростання ефективності діяльності фірми – класифікація і сутнісна характеристика.
8.3.2. “Тверді” і “м’які” чинники зростання ефективності діяльності фірми.8.3.3. Внутрішні резерви підвищення ефективності діяльності фірми і шляхи їх використання.
8.3.1. Чинники зростання ефективності діяльності
фірми – класифікація і сутнісна характеристикаРівень економічної і соціальної ефективності виробництва залежить від багатьох чинників, що її визначають. У зв’язку з цим для практичного розв’язання завдань управління ефективністю важливого значення набуває класифікація чинників її зростання.
Класифікація великої різноманітності чинників зростання ефективності (продуктивності) може здійснюватись за трьома ознаками:1) видами витрат і ресурсів (джерелами підвищення);
2) напрямами розвитку та удосконалення виробництва;3) місцем реалізації у системі управління виробництвом.
Групування чинників за першою ознакою робить можливим досить чітке визначення джерел підвищення ефективності: зростання продуктивності праці (економія витрат живої праці), зниження фондоємності (капіталоємності) і матеріалоємності продукції. Покращання використання зазначених джерел підвищення ефективності виробництва передбачає здійснення комплексу заходів, які за своїм змістом характеризують основні напрями розвитку та удосконалення виробництва (друга ознака групування чинників). Визначальними напрямами є, перш за все, прискорення темпів науково-технічного та організаційного прогресу (створення нових і удосконалення існуючих технологій, конструкційних матеріалів, засобів праці і кінцевої продукції; механізація та автоматизація виробничих процесів; запровадження прогресивних методів і форм організації виробництва і праці; побудова та регулювання ринкового механізму господарювання).Найбільш важливою у практичному значенні слід вважати класифікацію чинників ефективності за місцем реалізації у системі управління виробництвом (третя ознака групування чинників), особливо відокремлення з них двох категорій чинників – внутрішньовиробничих і зовнішніх (народногосподарських), а також поділ сукупності внутрішніх чинників на так звані “тверді” і “м’які” чинники.
Класифікаційні ознаки чинників зростання ефективності виробництва зображені на рис. 8.4.
8.3.2. “Тверді” і “м’які” чинники зростання ефективності діяльності
Поділ внутрішніх чинників на “тверді” і “м’які” є досить умовним і незвичним, але широко відомим і таким, що використовується на підприємствах зарубіжних країн.
“Твердими” чинниками є ті, які можна виміряти і які мають фізичні параметри, а “м’які” – ті, які не можна фізично відчути, проте вони мають неабияке значення для економічного управління виробництвом (наприклад, інформація, знання і кваліфікація кадрів, методи та системи організації різних процесів тощо).“Тверді” чинники зростання ефективності діяльності
1. Технологія – технологічні нововведення, особливо сучасні форми автоматизації та інформаційні технології, що справляють чи не найбільший вплив на рівень і динаміку ефективності виробництва.2. Устаткування – зростанню продуктивності діючого устаткування сприяють належна організація ремонтно-технічного обслуговування, оптимальні строки експлуатації, забезпечення необхідної пропорційності в пропускній спроможності технологічно пов’язаних груп, чітке планування завантаження у часі, підвищення змінності роботи, скорочення внутрішньо змінних витрат робочого часу тощо.
3. Матеріали та енергія – проблема економії і зменшення споживання сировини, матеріалів, енергії повинна знаходитись під постійним контролем відповідних спеціалістів фірми (має позитивно розв’язуватись завдання ресурсозбереження).4. Вироби – передові підприємства постійно контролюють втілення своєї технічної переваги у конкретних виробах, що користуються великим попитом на ринку. Фірма мусить слідкувати за тим, щоб не виникало навіть найменших організаційних і економічних бар’єрів між виробництвом та окремими стадіями маркетингу.
“М’які” чинники зростання ефективності діяльності1. Працівники – основне джерело і визначальний чинник зростання ефективності виробництва. Продуктивність їх праці багато в чому визначається методами, технікою, особистими вміннями, знаннями, ставленням до праці та здібністю виконувати ту чи іншу роботу.
2. Організація і системи – система повинна бути динамічною і гнучкою, періодично неорганізованою відповідно до нових завдань, що постають перед фірмою при зміні ситуації.3. Методи роботи – більш досконалі методи роботи в умовах переважання працеємних процесів стають достатньо перспективними для зростання продуктивності.
4. Стилі управління – загальна ефективність діяльності фірми залежить від того, коли, де, як і щодо кого застосовується відповідний стиль управління.8.3.3. Внутрішні резерви підвищення ефективності діяльності фірми і шляхи їх використання
Під резервами розуміють невикористані можливості зниження поточних і авансових витрат матеріальних, трудових та фінансових ресурсів при даному рівні розвитку виробничих сил і виробничих відносин.
Резерви у повному обсязі можна виміряти в плані досягнутого рівня використання ресурсів і можливого, виходячи з накопиченого виробництвом, потенціалу фірми.З позиції фірми розрізняють зовнішні і внутрішні (внутрішньовиробничі) резерви. Під зовнішніми резервами розуміють загальні народногосподарські, а також галузеві і регіональні резерви. Їх використання відображається на рівні економічних показників фірми, але головним джерелом економії, як правило, є внутрішньовиробничі резерви.
Класифікація внутрішніх резервів підвищення ефективності діяльності фірми:1. За факторами та умовами інтенсифікації і підвищення ефективності господарської діяльності.
1.1. Науково-технічний рівень виробництва продукції:· підвищення прогресивності і якості продукції та техніки, що застосовується;
· рівень механізації й автоматизації виробництва;· технічна та енергетична озброєність праці;
· прискорення впровадження нової техніки та заходів науково-технічного розвитку.1.2. Структура та організація виробництва і праці:
· підвищення рівня концентрації, спеціалізації, кооперування;· зменшення часу виробничого циклу;
· забезпечення ритмічності та інших принципів наукової організації виробництва;· скорочення і повна ліквідація виробничого браку;
· забезпечення принципів наукової організації праці;· підвищення кваліфікації робочої сили та її відповідності технічному рівню виробництва.
1.3. Підвищення рівня управління і методів господарювання:· удосконалення виробничої структури фірми та структури органів управління;
· підвищення рівня планової та обліково-контрольної роботи;· впровадження і розвиток господарського обліку в усіх підрозділах (виробничих та управлінських);
· покращання соціальних умов праці і життя трудового колективу;· раціональне використання природних ресурсів;
· удосконалення зовнішньоекономічних зв’язків фірми.2. За кінцевими підсумками, на які ці резерви впливають.
2.1. Підвищення обсягу продукції, вдосконалення структури та асортименту виробів.2.2. Покращання якості.
2.3. Зниження собівартості продукції:· за елементами витрат;
· за статтями витрат;· за центрами відповідальності.
2.4. Резерви підвищення прибутковості продукції.2.5. Резерви зміцнення фінансового стану.
2.6. Резерви підвищення рівня рентабельності.3.Групування резервів.
3.1. За стадіями процесу відтворення:· постачання;
· виробництво;· збут продукції.
3.2. За стадіями створення та експлуатації виробів:· передвиробнича стадія – конструкторська і технологічна підготовка виробництва;
· виробнича стадія – освоєння нових виробів і нових технологій;· експлуатаційна стадія – споживання виробів.
4. За строками використання.4.1. Поточні – реалізуються протягом даного року.
4.2. Перспективні – можна реалізувати в перспективі, наприклад, у 5-річному плані розвитку.5. За способами виявлення.
5.1. Явні – наприклад, ліквідація чергових втрат і перевитрат.5.2. Приховані – можуть виявлятися шляхом глибокого економічного аналізу.
Можливі й інші принципи (ознаки) класифікації резервів, їх необхідність виходить з конкретних умов і завдань кожної фірми.
Книга: Економіка та організація діяльності фірми - Гаєвська
ЗМІСТ
На попередню
|
|
