Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами.



Додати книгу на сайт:

Скачати одним файлом. Книга: Економіка та організація діяльності фірми - Гаєвська

Розділ 3. ОРГАНІЗАЦІЯ ДІЯЛЬНОСТІ ФІРМ, АДАПТОВАНИХ ДО РИНКОВОЇ СИСТЕМИ ГОСПОДАРЮВАННЯ

3.1. Сучасні напрями організації діяльності фірми

3.1.1. Сучасна концепція організації діяльності фірми.

3.1.2. Методи і форми організації діяльності фірми.

3.1.3. Раціональна організація діяльності фірм у зарубіжних країнах.

3.1.1. Сучасна концепція організації діяльності фірми

На практиці кожне підприємство (фірма), що є складною виробничо-економічною системою, здійснює багато конкретних видів діяльності, які за ознакою спорідненості можна об’єднати в окремі головні напрями.

Визначальним напрямом діяльності кожної фірми в умовах ринкових відносин є вивчення ринку товарів або ситуаційний аналіз, який повинен передбачати комплексне дослідження ринку, рівня конкурентоспроможності і цін на продукцію, інших вимог покупців товару, методів формування попиту та каналів товарообігу зовнішнього і внутрішнього середовища фірми.

Результати вивчення ринку товарів є вихідною базою для обґрунтування конкретних шляхів удосконалення і розвитку інноваційної діяльності фірми на перспективний період, яка охоплює науково-технічні розробки, технологічну і конструкторську підготовку виробництва, впровадження технічних, організаційних та інших нововведень, формування інвестиційної політики на найближчі роки, визначення обсягу необхідних інвестицій тощо.

Наступним, найбільш складним за обсягом і вирішенням організаційно-технічних завдань напрямом є виробнича діяльність фірми, що включає такі заходи, як:

· обґрунтування обсягу виготовлення продукції певної номенклатури та асортименту відповідно до потреб ринку;

· формування маркетингових програм для окремих ринків і кожного виду продукції;

· збалансування виробничої потужності і програми випуску продукції на поточний і кожний наступний рік прогнозного періоду;

· забезпечення виробництва матеріально-технічними ресурсами;

· розробка і дотримання узгоджених у часі оперативно-календарних графіків випуску продукції.

Необхідною умовою досягнення бажаного успіху комерційної діяльності є дієва реклама і безпосередня організація збуту власної продукції, розвиток системи товарних бірж, певне стимулювання покупців.

Ще одним важливим напрямом діяльності фірми є післяпродажний сервіс багатьох видів, товарів – машин і устаткування, автомобілів, комп’ютерної, копіювальної, медичної, складної побутової техніки. Він охоплює пусконалагоджувальні роботи у сфері експлуатації куплених на ринку товарів, їх гарантійне технічне обслуговування протягом певного терміну, забезпечення запчастинами і проведення ремонтів впродовж нормативного строку служби. До інтегрованого напряму, що охоплює багато конкретних видів, належить економічна діяльність фірми, яка включає стратегічне і поточне планування, облік та звітність, ціноутворення, систему оплати праці, ресурсне забезпечення виробництва, зовнішньоекономічну і фінансову діяльність. Цей напрям є визначальним для оцінки і регулювання всіх елементів у системі господарювання.

Велике значення має соціальна діяльність. Результативність інноваційної, виробничої, комерційної та економічної діяльності фірми безпосередньо залежить від рівня професійної підготовки і компетентності усіх категорій працівників, дієвості мотиваційного механізму, що використовується, умов праці і життя, що постійно підтримуються на належному рівні. Тому ефективне управління персоналом має бути пріоритетним і найважливішим напрямом діяльності кожної фірми в умовах соціально орієнтованої ринкової економіки.

3.1.2. Методи і форми організації діяльності фірми

Професійно вміле застосування методів і форм організації діяльності фірми здебільше забезпечує достатньо ефективне їх господарювання.

До методів організаційної діяльності фірми належать наступні:

Методи організаційно-стабілізаційної дії:

· регламентування;

· нормування;

· інструктування.

Методи організаційно-технічної дії:

· планові;

· програмні;

· мережеві;

· програмно-цільовий метод;

· алгоритмічні;

· методи організаційно-розпорядчої дії;

· метод реактивного реагування.

Соціально-психологічні методи управління:

· “зараження”, переконання;

· гіпноз;

· методи “мовних трюків.

Хоча кількість розбіжностей між організаціями безмежна, слід відмітити, що деякі із провідних компаній у США мають деякі загальні риси, які є причиною їх провідного становища:

1) наявність вільного капіталу – сприяє розширенню, дає можливість компанії йти на ризик, дозволяє налагоджувати виробництво нової продукції;

2) децентралізація і комунікація – звільняє керівників від проблем, пов’язаних з другорядною роботою;

3) підвищення професійного рівня і комунікації;

4) висока заробітна плата;

5) дослідження і розробки – більшість провідних компаній у США приділяють їм велику увагу НДД КР.

Форми організації діяльності фірми наведені в таблиці 3.1.

Таблиця 3.1

Форми організації виробництва

Форми організації	За об’єктами	Показники рівня розвитку
Концентрація (деконцент-рація)	Агрегатна Технологічна Заводська (фабрична)	Середній розмір фірми Частка великих фірм Частка дрібних і середніх фірм
Спеціалізація	Предметна Подетальна Технологічна Функціональна	Частка основної продукції в загальному її обсязі Кількість видів технологічно однорід­них виробів Частка продукції (подетально) спеціалізованих фірм і цехів у її загальному обсязі
Конверсія	Предметно-функціональна	Частка цивільної продукції в загальному обсязі виробництва
Кооперування	Предметне Галузеве Регіональне Міждержавне	Частка покупних напівфабрикатів і комплектуючих виробів у загальному обсязі продукції Коефіцієнт кооперування Частка окремих видів кооперованих поставок у їх загальному обсязі
Комбінування	Вертикальне Горизонтальне Змішане	Частка виробленого комбінатом виду продукції в її загальному виробництві у країні Частка напівфабрикатів, переробле­них в інший продукт за послідовною технологією Коефіцієнт комбінування (співвідно­шення валового обороту і товарної продукції)
Диверсифікація	Різногалузева	Частка продукції інших галузей в її загальному обсязі

Раціональна організація діяльності фірм у зарубіжних країнах (Японія)

1. Розвиток і підтримка урядом приватного підприємництва.

2. Сприяння податкової системи індустріальному росту.

3. Прагнення до виробництва з нульовим рівнем дефектів.

4. Високий кваліфікаційний рівень працівників.

5. Захоплення нових ринків.

6. Успіхи в експорті, зумовлені співпрацею уряду з виробниками експортної продукції.

7. Постійне вдосконалення, дзен-підхід, підвищення продуктивності праці.

8. Навчальні заняття.

9. Довічна зайнятість.

10. Колективне прийняття рішень.

11. Зв’язок між робітниками і керівництвом.

3.2. “Корпоративні компенсації”.

Венчурне підприємництво

Товарне виробництво в умовах ринкової економіки – це конкурентна боротьба за ринки збуту. Виграти в цій боротьбі можна лише двома способами: зниженням ціни на товар чи досягненням високого рівня якості. Найбільш ефективним засобом для досягнення цих цілей є розвиток науки і застосування результатів НТП на практиці.

Інтеграція науки з виробництвом (інноваційне підприємництво) потребує дуже великих затрат, які далеко не завжди виправдовуються, і пов’язана з великим ризиком. В останні роки однією з форм інноваційної діяльності стають невеликі фірми, які отримали назву венчурних (ризикових). Венчурна фірма створюється, як правило, невеликою групою однодумців – інженерів, винахідників, менеджерів – з досвідом роботи в лабораторіях великих фірм.

Перевагою венчурної фірми, з одного боку, є вузька спеціалізація, концентрація матеріально-технічних і фінансових ресурсів на вибраному напрямі досліджень, а з іншого – можливість швидкої переорієнтації на інші напрями. Конкуренція змушує венчурні фірми максимально скорочувати строки НДДКР, інтенсифікувати процес втілення нововведення у виробництво. Венчурні фірми часто користуються підтримкою держави і великих компаній, яким невигідно самостійно займатися дослідженням через ризик понести збитки.

Основним критерієм класифікації венчурного підприємництва є джерело фінансування. Найбільш поширеними є наступні критерії.

1.“Незалежний” (чистий) венчур – організовуються у вигляді акціонерного товариства, рекламуючи у засобах масової інформації свою ідею створення нововведення та акумулюючи під неї засоби інвесторів.

2. “Впроваджувальні” фірми, організовані на пайових засадах промисловими корпораціями (“зовнішній венчур”), організаційно оформлені у вигляді науково-дослідних консорціумів.

Можна виділити три типи консорціумів:

· створені з метою проведення фундаментальних довгострокових досліджень. Такий консорціум має свою науково-дослідну базу (лабораторії, дослідні виробництва), його засновниками можуть бути великі військово-промислові концерни, а також може частково субсидуватися державою;

· створені з метою активізації на їх виробничій базі наукової діяльності науково-дослідних установ, університетів з використанням наявного науково-виробничого потенціалу. Такий консорціум отримує від корпорацій донорське фінансування і має міжгалузевий характер;

· створені всередині галузі корпораціями на пайових засадах з метою розробки галузевих стандартів, технічних умов і контролю за їх виконанням.

3. Венчурні фірми, які фінансуються інвестиційними фондами, трастами. Вони можуть використовувати й інші джерела: засоби великих корпорацій, банків, пенсійних і благодійних фондів та ін.

4. Внутрішні венчурні відділи великих корпорацій – створення всередині корпорацій науково-дослідних і дослідно-конструкторських бюро.

3.3. Організація комерційної діяльності

3.3.1. Передумови та чинники успішної комерційної діяльності фірми.

3.3.2. Оцінка і напрями підвищення ефективності комерційної діяльності.

3.3.1. Передумови та чинники успішної комерційної діяльності фірми

Успішна комерційна діяльність фірми залежить від організації маркетингу. Це виробничо-комерційна діяльність підприємства, спрямована на виявлення і задоволення потреб у його продукції (послугах) за допомогою обміну з метою отримання прибутку.

Маркетинг як різновид діяльності, що є властивим для ринкової економіки, виконує наступні функції:

· вивчення ринку, його структуризація, аналіз і прогнозування попиту;

· вибір сегментів ринку, прийнятих для підприємства;

· визначення номенклатури та асортименту продукції для ринку;

· розробка стратегії виходу на ринок і реакція на дії конкурентів;

· реклама, збут і його стимулювання;

· політика ціноутворення.

Об’єктом маркетингу є комплекс, що складається з елементів “потреби – товар – ціна – реклама – збут”.

Успішна комерційна діяльність фірм ґрунтується на наступних принципах:

· орієнтація усіх сфер діяльності підприємства на задоволення потреб покупців з метою продажу продукції та отримання прибутку;

· цілеспрямований і активний вплив на попит, його розвиток;

· гнучке реагування виробництва на зміну потреб і попиту покупців, оперативне пристосування до них;

· використання ціноутворення як механізму реагування і впливу на кон’юнктуру ринку;

· вибір ефективних форм і методів доставки, реклами і продажу продукції;

· підтримка творчої атмосфери серед працівників, причетних до маркетингової діяльності, заохочення їх активності та ініціативи у розробці маркетингових рішень.

3.3.2. Оцінка і напрями підвищення ефективності комерційної діяльності

Вирішення завдання стимулювання попиту досягається за допомогою багатьох засобів. При цьому розробник плану маркетингу враховує і тип ринку, і конкурентні завдання в сфері стимулювання збуту, й існуючу кон’юнктуру засобів, що використовуються.

Зразки, купони, упаковки за пільговою ціною, премії і залікові талони – це основні засоби, на яких будується діяльність щодо стимулювання попиту. Розповсюдження зразків – це пропонування товару споживачам безкоштовно чи на пробу. Зразки можуть розноситися за принципом “в кожні двері”, розсилатися поштою, роздаватися в магазині і т. д.

Купони представляють собою сертифікати, які дають споживачеві право на обумовлену економію при придбанні конкретного товару.

Упаковка за пільговою ціною – це пропозиція споживачеві певної економії проти звичайної ціни товару. Це може бути упаковка за заниженою ціною, коли за зниженою ціною продають один варіант розфасовки товару (дві пачки за ціною однієї), чи упаковка комплекту, коли продають набір із двох супутніх товарів (зубна щітка і паста). Своєю здатністю стимулювати короткочасне зростання збуту упаковки за пільговою ціною перевищують навіть купони.

Премія – це товар, який пропонується за доволі низькою ціною чи безкоштовно в якості заохочення за покупку іншого товару.

Залікові талони – це специфічний вид премії, яку отримують споживачі при здійсненні покупки і можуть обміняти на товар у спеціальних обмінних пунктах.

У місцях покупки чи продажу товару створюються експозиції і демонстрації.

Щоб забезпечити співробітництво з боку оптових і роздрібних торговців, виробники користуються рядом специфічних прийомів (виробник може запропонувати залік за покупку, тобто надати знижку з ціни з кожного ящика товару, купленого у певний проміжок часу):

1. Професіональні зустрічі і спеціалізовані виставки (продавець розраховує отримати від участі в спеціалізованій виставці деяку користь, у тому числі виявлення нових потенційних покупців, підтримку контрактів з клієнтурою, знайомство з новими замовниками тощо).

2. Проведення конкурсів, лотерей, ігор.

3.4. Оптимізація розміру фірм

3.4.1. Межі концентрації і спеціалізації.

3.4.2. Роль і місце фірм різного розміру у ринковому середовищі.

3.4.1. Межі концентрації і спеціалізації

Велике значення має поділ фірм (підприємств) за розмірами. Він залежить від характеру їх діяльності. Так, для комерційних банків, страхових компаній та інших фінансово-кредитних установ найчастіше використовують розміри статутного капіталу чи річного обороту кредитно-фінансових ресурсів. Інколи законодавство встановлює (як, наприклад, для комерційних банків) мінімальну величину статутного капіталу, при якій можлива реєстрація банка і видача йому ліцензії на виконання ряду конкретних операцій (з валютою, вкладами приватних осіб та інше).

Для підприємств та організацій, що виробляють і реалізують продукцію та послуги, найбільш вагомими ознаками, що використовуються при розподілі їх за розмірами, служать: вартість виробленої продукції і послуг (для постачальницько-збутових і торгових фірм – вартість реалізованих товарів, оборот реалізації); вартість статутного капіталу та його головної частини – основного капіталу (основних засобів і довгострокових фінансових вкладень); чисельність персоналу фірми. У сучасних умовах української економіки усі вартісні показники є ненадійними, і на практиці в якості ознаки, що характеризує розміри фірми, використовують чисельність зайнятих (чисельність персоналу фірми).

3.4.2. Роль і місце фірм різного розміру у ринковому середовищі

Оскільки законодавство та економічна політика керівництва України в даний час передбачають певні заходи щодо стимулювання розвитку малого бізнесу, для малих підприємств передбачаються певні податкові та інші пільги і переваги. У промисловості і будівництві до малих належать фірми з чисельністю персоналу до 200 чол., у науці і науковому обслуговуванні – до 50 чол. і тощо, хоч ці кількісні межі і є доволі умовними.

Говорячи в більш загальному плані, розподіл фірм, що здійснюють діяльність у сферах виробництва та обороту товарів за розмірами має вагомий науково-економічний інтерес і використовується для характеристики процесів концентрації виробництва, фінансового капіталу та інших цілей, пов’язаних з вивченням макроекономічних пропорцій. Незалежно від використання при розподілі (групуванні) підприємств за розмірами ознаки, в кінцевому рахунку прагнуть виділити дрібні, середні і великі підприємства, а в деяких випадках – і проміжні (вище і нижче середніх) градації.

Поділ підприємств на великі, дрібні і середні значною мірою залежить від галузевих особливостей і пов’язаний з рядом умовностей (хлібозавод з кількістю робітників більше 300 чоловік буде, мабуть, вважатися великим, а машинобудівний завод з такою кількістю робітників потрібно віднести до групи дрібних чи середніх підприємств).

3.5. Особливості функціонування фірм у вільних економічних та офшорних зонах

3.5.1. Особливості вільних економічних та офшорних зон.

3.5.2. Види фірм, які функціонують у вільних економічних зонах.

3.5.3. Організація та управління офшорною компанією

3.5.1. Особливості вільних економічних

та офшорних зон

Вільна економічна зона (ВЕЗ) – частина території, відокремлена кордоном від решти території країни, що має пільгове оподаткування, звільнення від митного контролю, розташовані на даній території національні, іноземні і спільні підприємства та організації, свою економічну і соціальну інфраструктуру, в’їзд та виїзд з якої здійснюється за відповідним дозволом.

Головні завдання, які вирішують за допомогою ВЕЗ:

1) залучення іноземних інвестицій і технологій;

2) формування додаткових робочих місць;

3) поповнення сучасного управлінського і професійного досвіду.

ВЕЗ як сфера залучення ресурсів характеризуються особливим статусом, пов’язаним з існуванням у її межах системи економічних і правових пільг, насамперед таких, як скасування мита на імпорт, звільнення від оподаткування або його істотне зниження, зняття валютних обмежень і гарантій захисту інвестицій, спрощення юридичних процедур і правових формальностей, компенсація витрат, що мають соціальну спрямованість, надання кредитних, комунальних, транспортних та інших пільг.

Особливим класом ВЕЗ є офшорні зони. Основна ознака офшорної юрисдикції – пільговий характер оподаткування. Податкові пільги для офшорних компаній досить суттєві і, як правило, характеризуються повним звільненням від виплати всіх місцевих податків. Офшорні компанії зобов’язані платити лише разовий реєстраційний збір і оплачувати річний збір, ставки якого найчастіше фіксовані і не залежать від комерційної активності. Іншою ознакою діяльності в режимі офшора є заборона на комерційні операцій на території країни реєстрації офшорної компанії.

В Україні існують передумови й відпрацьовуються механізми для створення зон спільного підприємництва з іноземним капіталом. У 1992 р. Верховною Радою України прийнято Закон “Про загальні засади створення і функціонування спеціальних (вільних) економічних зон”.

3.5.2. Види фірм, які функціонують у вільних економічних зонах

Світовий досвід функціонування вільних економічних зон дозволяє відмітити, що в них важливу роль відіграє малий бізнес, особливо в офшорних зонах. Це пов’язано з первісною нерозвиненістю інфраструктури, великими потенційними можливостями даних форм організації та обслуговування. Малий бізнес дозволяє гнучко і швидко заповнити ніші в ринковому просторі, які або не розвинені зовсім, або представлені незначною кількістю.

Вийшовши на ринок, дрібна фірма ставить перед собою дві мети – виживання і прибутковість, вибираючи конкретну конкурентну стратегію.

Виділяють 4 основні типи дрібних фірм: “венчурні”, “традиціоналісти”, “сателіти”, “міні-монополісти”.

Венчурні (ризикові) фірми здійснюють технологічний розвиток, який часто призводить чи до модернізації старих, чи до виникнення нових галузей економіки, що особливо важливо для науково-технічних зон. Їх головна мета – отримати продукт, який принесе майбутній прибуток. Питання виживання цих компаній безпосередньо залежить від вдалої розробки нововведення.

“Традиціоналісти” – класичні дрібні фірми – становлять більшість у малому бізнесі. Розрізняють три основні типи традиційних фірм: “масовики”, “хамелеони” і “генеріка”.

“Масовики” орієнтуються на постійний споживчий попит і не кооперуються між собою. Вони становлять близько 30% традиційних дрібних фірм. Головна сфера їх діяльності на ринку – операції з нерухомістю (землею, приміщенням, обладнанням) або зі спеціальними знаннями. За рахунок того, що продукція таких фірм завжди користується попитом, бо задовольняє регулярні довготривалі потреби, їм майже гарантоване отримання доходу, а отже, і виживання. Роль цих фірм велика, особливо в період становлення вільної економічної зони (ВЕЗ):

· вони краще за інших вирішують проблему зайнятості, бо для їх реалізації не потрібні великі ресурси;

· задоволення масових потреб створює реальні передумови для постійного розвитку і нарощування обсягів виробництва.

“Хамелеони” є активною групою дрібних фірм, які пильно спостерігають за кон’юнктурою ринку з метою найбільш прибуткового вкладення своїх ліквідних ресурсів. Вони складаються з 2-10 чоловік і відрізняються високою гнучкістю та пристосованістю до кон’юнктури, мобільністю. Їх головна мета – отримання високого прибутку в короткі терміни. Вибравши стратегію своєчасного задоволення найбільш гострих потреб, “хамелеони” виконують дві функції:

· постійно перерозподіляють кошти в економіці;

· дають високу зайнятість.

“Генеріка” – це дрібні фірми, які займаються копіюванням за ліцензіями великих фірм нової продукції, що користується найбільшим попитом (у фармацевтиці, електроніці, біотехнології).

Вони виступають на ринку з приміщеннями з обладнанням, яке легко переналагоджується кваліфікованими кадрами і грошовим капіталом.

Дочекавшись, коли закінчиться строк патенту на який-небудь ефективний винахід, “генеріка” закуповує у фірми-власника патенту (часто це колишня венчурна фірма) ліцензію на виробництво нового продукту і починає його виготовлення в максимально можливих масштабах, доки існує незадоволений попит на цю “новинку”.

Функції цих фірм у ВЕЗ:

· здійснення структурної перебудови економіки і перерозподіл капіталів у напрямі досягнення НТП в нові галузі;

· стимулювання нових розробок у галузі високої технології великих компаній.

“Сателіти” – дрібні фірми, орієнтовані на відносно масовий попит та уникнення конкуренції з великим бізнесом, вступаючи з ним у коопераційні зв’язки шляхом укладання контрактів (франчайзинг).

“Міні-монополісти” – особливий вид дрібного бізнесу, який виходить на ринок з уже існуючим унікальним технологічним досвідом, виробничими потужностями і вузькоспеціалізованим обладнанням. Вони задовольняють обмежений попит (виготовлення частин і деталей для машин та обладнання, товарів для вузьких груп населення).

У світовій практиці при створенні ВЕЗ застосовуються різні форми організацій, засновані на використанні приватної власності (акціонерні товариства з обмеженою відповідальністю, командитні товариства).

3.5.3. Організація та управління офшорною компанією

Офшорна компанія є нерезидентом, центр її управління знаходиться за кордоном. На території офшорної юрисдикції знаходиться лише зареєстрований офіс і секретар (або агент) компанії. Через цей офіс здійснюються офіційні контакти, зокрема, на його адресу приймаються судові позови та інші офіційні документи.

Принципи існування офшорних компаній (ОК)

1. Власниками ОК не можуть бути резиденти даної офшорної юрисдикції.

2. ОК не має права проводити ділові операції і мати будь-яке майно та джерела доходу на території даної юрисдикції.

3. Управління ОК, включаючи підписання контрактів, проведення загальних зборів і засідань ради директорів, повинно здійснюватися за кордоном.

При реєстрації ОК її акціонерами стають номінальні власники, які підписують угоду про відмову від усіх своїх прав на користь реального власника. Послуги номінальних власників забезпечуються секретарськими компаніями, що спеціалізуються на комплексі послуг з реєстрації ОК.

В ОК функції директора в багатьох випадках формально виконує номінальний директор, який функціонує пасивно, тобто у чіткій відповідності з інструкцією власника компанії. Управління компанією фактично здійснюється її власником чи його представником, які отримують довіреності на право здійснення юридичних дій від імені компанії.

Використання механізму номінального володіння акціями і паями забезпечує конфіденційний характер володіння ОК.

Основна складність організації управління офшорною компанією через систему довіреностей пов’язана з тим, що номінальний директор несе персональну відповідальність за дії компанії. Через це його послуги підлягають страхуванню від професійних ризиків.

Переваги реєстрації фірм в офшорній зоні

1. Фірма може бути відкрита протягом декількох днів і без значних затрат.

2. Податок на прибуток відсутній чи складає незначний процент. Замість податку встановлюється щорічний збір, який не залежить від розмірів доходів.

3. Відсутні обмеження на вивезення (ввезення) будь-якої валюти.

4. Особи власників не підлягають розголошенню.

5. Порушення податкового і митного законодавства не вважається кримінальним злочином.

Недоліки реєстрації фірм в офшорній зоні

1. Пільги щодо оподаткування доходів не надаються, якщо ці доходи отримані в офшорній зоні.

2. Податкові служби країн ЄЕС можуть систематично перевіряти торговельні угоди офшорної компанії.

3. Місцеві банки обмежують офшорні компанії в наданні кредитів.

4. Солідні фірми Європи і США проявляють недовіру до офшорних компаній.

3.6. Франчайзинг як особлива форма

організації діяльності

3.6.1.Сутнісна характеристика франчайзингу та його класифікація.

3.6.2. Перспективи розвитку франчайзингу.

3.6.1. Сутнісна характеристика франчайзингу та його класифікація

Перше чітке визначення франчайзингу було дано у 1982 р. Він був визначений як угода, за якою виробник чи одноосібний розповсюджувач продукту чи послуги, захищених торговою маркою, дає ексклюзивні права на поширення на даній території своєї продукції незалежним дрібним торговцям в обмін на одержання від них платежів роялті та дотримання відповідної технології виробничих процесів. Російський економіст М.С. Шахова дає більш широке визначення франчайзінгу: “франчайзинг – це форма тривалого співробітництва між підприємцями для поширення товарів і послуг, юридично та фінансово незалежних один від одного, що укладають між собою угоду, за якою франчайзодавець надає франчайзоотримувачу виняткове право на створення та збут під його торговою маркою на конкретному ринку певних товарів та послуг.

Франчайзодавець – це незалежна фірма, що виробляє продукцію (надає послуги) і делегує право використовувати своє ім’я (торгову марку) і продавати (виробляти) свої товари (послуги) іншій фірмі – франчайзоотримувачу. Крім того, в обов’язки франчайзодавця входить надання різної допомоги (консультативної, бухгалтерської, рекламної), яка дозволить оператору керувати своїм бізнесом за образом та подобою головної фірми.

Існує ряд переваг франчайзингу: для франчайзодавця створюється можливість збільшити число торговельних точок, що реалізують товар, обмежити витрати на заробітну плату, ренту, адміністративні витрати; франчайзоотримувачу надається можливість компенсувати нестачу знань організованими програмами навчання, отримати висококваліфіковані консультації від експертів, вигоди від постійних досліджень ринку та розвитку програм, спрямованих на удосконалення бізнесу, діяти у межах певної території. Крім того, франчайзоотримувач меншою мірою підлягає ризику, ніж звичайне мале підприємство.

Існують і недоліки франчайзингу: реальні обсяги продажу бувають меншими, ніж передбачав франчайзодавець; утримувач не має можливості впливати на політику франчайзера; можливість зіткнення утримувача з несподіваними обмеженнями можливості свого франчайзера.

Розрізняють три типи франчайзингу:

· торговий франчайзинг – торгова фірма (франчайзоотримувач) отримує лише право на використання назви іншої фірми та її товарного знаку;

· франчайзинг розповсюдження продукції – придбання ліцензії на продаж (виробництво) в межах суворо обмеженої території певних видів продукції під товарним знаком виробника;

· чистий франчайзинг – передбачає комплексне забезпечення бізнесу франчайзоотримувача, що охоплює право на використання імені франчайзодавця, ліцензію на продаж товарів (надання послуг), навчання методам оперативного управління придбаним бізнесом тощо.

Франчайзинг як особлива форма організації діяльності заслуговує на увагу господарників і велике поширення в Україні.

3.6.2. Перспективи розвитку франчайзингу

Становлення повноцінної системи франчайзингу – одне з важливих завдань у період переходу України до ринку. Франчайзинг повинен бути резервом розвитку дрібних і спільних підприємств, які займаються розробкою та виробничим втіленням продукції інноваційного характеру. Крім того, доцільним є розвиток франчайзингу у сфері послуг, пов’язаних з обстеженням наявного на виробництві технологічного обладнання та вибором найбільш раціонального методу його заміни або модернізації; охорони здоров’я, передусім надання допомоги у зонах екологічних катастроф та при роботі у шкідливих і екстремальних умовах.
Велике значення при організації франчайзингу відіграє робота з персоналом. Вказується, що при розробці нової франчайзингової програми персонал повинен добиратися і найматися у хронологічній послідовності відповідно до організаційної структури підприємства.

Книга: Економіка та організація діяльності фірми - Гаєвська

ЗМІСТ

1.	Економіка та організація діяльності фірми - Гаєвська
2.	Розділ 1. ФІРМА ЯК СУБ’ЄКТ ГОСПОДАРЮВАННЯ
3.	Розділ 2. НАУКОВО-ВИРОБНИЧІ ТА ОРГАНІЗАЦІЙНО-УПРАВЛІНСЬКІ СТРУКТУРИ ФІРМ
4.	Розділ 3. ОРГАНІЗАЦІЯ ДІЯЛЬНОСТІ ФІРМ, АДАПТОВАНИХ ДО РИНКОВОЇ СИСТЕМИ ГОСПОДАРЮВАННЯ
5.	Розділ 4. ОСОБЛИВОСТІ ОПЕРАТИВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ ДІЯЛЬНОСТІ БАГАТОПРОФІЛЬНИХ ФІРМ
6.	Розділ 5. ОБҐРУНТУВАННЯ ІННОВАЦІЙНО-ІНВЕСТИЦІЙНИХ ПРОГРАМ ДІЯЛЬНОСТІ І РОЗВИТКУ ФІРМ
7.	Показники реальних інвестиційних програм
8.	Розділ 6. ДЕРЖАВНЕ І ВНУТРІШНЄ РЕГУЛЮВАННЯ МОТИВАЦІЇ ДІЯЛЬНОСТІ ФІРМИ
9.	Розділ 7. ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ ОРГАНІЗАЦІЇ ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ФІРМИ
10.	Розділ 8. ОЦІНКА ТА НАПРЯМИ ПІДВИЩЕННЯ РЕЗУЛЬТАТИВНОСТІ ФУНКЦІОНУВАННЯ РІЗНИХ ТИПІВ ФІРМ
11.	Розділ 9. АНТИКРИЗОВЕ ОРГАНІЗАЦІЙНО-ЕКОНОМІЧНЕ УПРАВЛІННЯ ФІРМОЮ ЯК ІНТЕГРОВАНИМ ОБ’ЄКТОМ ГОСПОДАРЮВАННЯ
12.	СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

На попередню



Додати в закладки

  
Переклад Translate