Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами.



Додати книгу на сайт:

Скачати одним файлом. Книга: Економіка та організація діяльності фірми - Гаєвська

Розділ 5. ОБҐРУНТУВАННЯ ІННОВАЦІЙНО-ІНВЕСТИЦІЙНИХ ПРОГРАМ ДІЯЛЬНОСТІ І РОЗВИТКУ ФІРМ

5.1.1. Змістова характеристика і напрями інноваційно-інвестиційної політики фірми.

5.1.2. Сучасна концепція і практична спрямованість інноваційно-інвестиційної діяльності.

5.1.3. Формування державної політики щодо інноваційно-інвестиційної діяльності фірми.

5.1.1. Змістова характеристика і напрями інноваційно-інвестиційної політики фірми

Підвищити продуктивність праці і досягти збільшення доходів фірми можна шляхом творення нової і кращої продукції та нових методів виробництва меншої вартості, що підвищують продуктивність.

Нововведення (інновації) – це розвиток винаходу від оригінальної ідеї до практичного застосування. Нововведення більше ніж винахідництво залежить від фірми: чи захоче вона його застосовувати.

Нововведення (інновації) для фірми – це нововведення в засобах та предметах праці, самій праці, інформації, в ресурсах, а далі – в самій продукції, її якості, менеджменті організації виробництва, умовах праці, маркетингу.

Інвестиції – здійснення економічних проектів нововведень з метою отримання доходів в майбутньому. З інвестиціями пов’язане поняття амортизації. Це означає, що капітал, залучений в інновації, відноситься на рахунок прибутків і витрат протягом декількох років. Наприклад, інвестиційна сума може бути розподілена на десятирічний період.

Інвестиції в “ноу-хау” можуть мати і негативні наслідки. Наприклад, виникнення великих консультативних інжинірингових фірм під час структурної перебудови, розвитку інфраструктури може призвести до серйозних економічних труднощів. Мета фірми, політика інновацій та інвестиційна політика пов’язані між собою. Якщо метою фірми є досягнення цільового прибутку, інвестиційна політика фірми будується в напрямі досягнення певного мінімального прибутку на інвестиційний капітал. У цих умовах мета фірми переорієнтовується на користь забезпечення окупності при мінімальних вимогах до обсягу продажу і нормі прибутку від капіталовкладень.

Інноваційна та інвестиційна політика фірми повинна будуватися відповідно до цілей фірми, які можуть стосуватися різних сфер прикладання капіталу:

1) досягнення швидких результатів, найближчих до максимальних (розробки нових видів продукції, технологій, виробництв, менеджменту);

2) стійке зростання фірми;

3) підвищення рівня кваліфікації персоналу;

4) закріплення позицій на ринку;

5) прагнення фірми запобігти банкрутству.

Конкретний зміст інвестиційної політики визначається, перш за все, ступенем важливості об’єктів капіталовкладень. За європейським та американським досвідом, усі капіталовкладення можуть бути згруповані залежно від цілей. Найбільше практичне значення для інвестиційної політики має класифікація інвестицій з точки зору диференціації норм прибутку:

· вимушені капіталовкладення – вимоги до норми прибутку відсутні;

· зберігання позицій на ринку – норма приблизно дорівнює 6 %;

· оновлення виробництва – норма приблизно дорівнює 12 %;

· економія витрат – норма приблизно дорівнює 15 %;

· збільшення доходів – норма приблизно дорівнює 20 %;

· ризикові капіталовкладення – норма приблизно дорівнює 25 %.

Але в інвестиційній політиці необхідно приділяти увагу і розподілу прибутку у часі, тобто скласти такий інвестиційний проект, який максимально виграв би в часі, незалежно від розміщення витрат на його фінансування.

Методи розрахунку інвестицій:

– метод поточної вартості, який передбачає розрахунок усіх коштів, що надходять у діючих цінах, порівняно з розміром інвестицій;

– метод окупності, відповідно до якого розраховується час, необхідний для того, щоб інвестиції окупили свою первісну вартість.

Критерієм доцільності прийняття проекту інвестування в інновації є початкова вартість як алгебраїчна сума початкових витрат і доходу, тобто дорівнює сумі початкових витрат за мінусом суми початкового доходу.

Сума початкових витрат дорівнює ціні нововведень (наприклад, устаткування) + витрати на перевезення, монтаж і контроль із урахуванням податків з продажу старого устаткування.

Сума початкового доходу дорівнює доходу від продажу старого устаткування + податкова знижка на продаж + податкові пільги на інвестиції.

Обґрунтування ефективності, рентабельності капітальних вкладень можливе за допомогою врахування впливу таких чинників:

1) поточні доходи (прибутків) – це постійні доходи, які фірма отримує в результаті капітальних вкладень (не включаючи одноразові доходи, отримані в кінці інвестиційного періоду);

2) поточні витрати. Слід звернути увагу на характер залежності між доходами і витратами. Якщо підраховано, що перші будуть збільшуватися внаслідок капітальних вкладень, то це може відбиватись на витратах;

3) витрати на придбання (основні (початкові) капіталовкладення) – це великі одноразові витрати, що здійснюються на початку інвестиційного періоду, які власне і викликають грошові потоки. Це найбільша стаття витрат, що передує здійсненню капітальних вкладень;

4) залишкова вартість – вартість капітальних вкладень наприкінці інвестиційного періоду. Слід враховувати витрати на демонтаж, пакування, транспортування, що знижує величину залишкової вартості;

5) інвестиційний період – необхідно враховувати при вивченні питання про рентабельність варіантів. Вибір оптимального інвестиційного періоду устаткування залежить від факторів змін у показниках призначення надійності, розвитку галузі, зміни цін, появи нових законодавчих актів, випадкових величин, що відображає зміни в попиті на продукцію, яка виготовляється за допомогою цих пристроїв;

6) розрахунковий розмір ренти – для правильного розподілу платежів у різних періодах часу. Не може бути нижчим, ніж норма прибутку, встановлена для інвестування капіталовкладень, тобто нижчою від норми витрат на капітал.

5.1.2. Сучасна концепція і практична спрямованість інноваційно-інвестиційної діяльності

Законом України ”Про інвестиційну діяльність” інвестиції визначаються як усі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об’єкти підприємницької та інших видів діяльності, в результаті якої утворюється прибуток (дохід) або досягається соціальний ефект.

До майнових та інтелектуальних цінностей належать:

· грошові кошти, цільові банківські внески, паї, акції та інші цінні папери;

· рухоме і нерухоме майно (будівлі, споруди, обладнання) та інші матеріальні цінності;

· майнові права, що випливають з авторського права, навички та інші інтелектуальні цінності;

· сукупність технологічних, технічних, комерційних та інших знань у вигляді технічної документації;

· права користування землею, водою, ресурсами, обладнанням, спорудами, а також інші майнові права і цінності.

Ці цінності і майнові права складають об’єкти інвестиційної діяльності.

За формами власності інвестиції поділяються на:

· державні;

· приватні;

· іноземні.

Залежно від строків освоєння інвестиції можуть бути:

· довгостроковими (більше 3 років);

· середньостроковими (до 3 років);

· короткостроковими (до 1 року).

Ознакою поділу інвестицій за формами вважається виділення фінансових і реальних інвестицій.

Фінансові інвестиції – це вкладення коштів у різні фінансові інструменти: фондові (інвестиційні) цінні папери, спеціальні банківські вклади, депозити, паї та ін.

Реальні інвестиції – це вкладення у виробничі фонди (основні та оборотні).

Останнім часом в економічній літературі визначалась нова – інноваційна – форма інвестицій (вкладення в нововведення).

Інтелектуальні інвестиції – це вкладення в об’єкти інтелектуальної власності, що випливають з авторського, винахідницького і патентного права, права на промислові зразки і корисні моделі.

Існують прямі і портфельні інвестиції.

Прямі інвестиції звичайно здійснюються без фінансових посередників у виробничі фонди з метою отримання доходу та участі в управлінні виробництвом.

Портфельні інвестиції звичайно здійснює пасивний інвестор, отримуючи невелику частку (пай) у компанії, сподіваючись отримати хоч і невеликий, але стабільний прибуток.

До суб’єктів інвестиційної діяльності Законом “Про інвестиційну діяльність” віднесені інвестори та учасники (українські та іноземні фізичні і юридичні особи).

Таким чином, інвестиційна діяльність – це послідовна сукупність дій її суб’єктів (інвесторів і учасників) щодо здійснення інвестицій з метою отримання доходу або прибутку.

Кожна держава як суб’єкт інвестиційної діяльності визначає в своєму законодавстві правові, економічні і соціальні умови цієї діяльності.

5.1.3. Формування державної політики щодо інноваційно-інвестиційної діяльності фірми

Втручання держави в інвестиційні процеси пов’язане з тим, що інвестиції носять, в основному, ризикований характер. Віддача від вкладення капіталу в інновації має мало спільного з гарантованими виплатами позичкового відсотку на капітал чи дивіденду на акції.

Державна інноваційна політика має різні форми – адміністративно-відомча форма, у вигляді прямого дотаційного фінансування, яке здійснюється відповідно до спеціальних законів (наприклад, Закон України “Про інвестиційну діяльність”).

Програмно-цільова форма державного регулювання передбачає контрактне фінансування цільових програм, прямі заходи держави щодо створення консорціумів, інженерних центрів, наукових і технологічних парків та інших формувань, в умовах яких реалізуються складні інноваційні ідеї. Наочний приклад ефективності таких структур – державна підтримка цих ідей.

Непрямі доходи держави сприяють стимулюванню інноваційних процесів. До них належать:

· лібералізація податкового законодавства (розмір податків до 25 % – добре, менше – ні);

· законодавчі норми – закріплюють права винахідників на їх винахід;

· створення соціальних інфраструктур – формування єдиної інформаційної системи, що регулює в державі всі етапи інноваційної діяльності.

5.2. Обґрунтування інноваційно-інвестиційних програм

5.2.1. Обґрунтування інноваційно-інвестиційних програм: зміст, склад, структура.

5.2.2. Формування інноваційно-інвестиційної стратегії фірми; причини і методи обґрунтування інноваційно-інвестиційних програм.

5.2.3. Етапи практичної реалізації інноваційно-інвестиційних проектів.

5.2.1. Обґрунтування інноваційно-інвестиційних програм: зміст, склад, структура

Інвестиційна програма підприємства – це комплекс, сформований для реалізації реальних інвестиційних проектів, згрупований з метою зручності управління.

Для прийняття інвестиційних рішень щодо включення окремих реальних проектів до інвестиційної програми підприємства проводиться їх співставлення на основі ранжування за окремими показниками ефективності та ризику.

Сформована інвестиційна програма підприємства може мати вигляд, представлений у табл. 5.1.

Таблиця 5.1

Інвестиційна програма підприємства

Найменування прийнятих до реалізації ре­альних інвес­тиційних про­ектів

Книга: Економіка та організація діяльності фірми - Гаєвська

ЗМІСТ

1.	Економіка та організація діяльності фірми - Гаєвська
2.	Розділ 1. ФІРМА ЯК СУБ’ЄКТ ГОСПОДАРЮВАННЯ
3.	Розділ 2. НАУКОВО-ВИРОБНИЧІ ТА ОРГАНІЗАЦІЙНО-УПРАВЛІНСЬКІ СТРУКТУРИ ФІРМ
4.	Розділ 3. ОРГАНІЗАЦІЯ ДІЯЛЬНОСТІ ФІРМ, АДАПТОВАНИХ ДО РИНКОВОЇ СИСТЕМИ ГОСПОДАРЮВАННЯ
5.	Розділ 4. ОСОБЛИВОСТІ ОПЕРАТИВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ ДІЯЛЬНОСТІ БАГАТОПРОФІЛЬНИХ ФІРМ
6.	Розділ 5. ОБҐРУНТУВАННЯ ІННОВАЦІЙНО-ІНВЕСТИЦІЙНИХ ПРОГРАМ ДІЯЛЬНОСТІ І РОЗВИТКУ ФІРМ
7.	Показники реальних інвестиційних програм
8.	Розділ 6. ДЕРЖАВНЕ І ВНУТРІШНЄ РЕГУЛЮВАННЯ МОТИВАЦІЇ ДІЯЛЬНОСТІ ФІРМИ
9.	Розділ 7. ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ ОРГАНІЗАЦІЇ ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ФІРМИ
10.	Розділ 8. ОЦІНКА ТА НАПРЯМИ ПІДВИЩЕННЯ РЕЗУЛЬТАТИВНОСТІ ФУНКЦІОНУВАННЯ РІЗНИХ ТИПІВ ФІРМ
11.	Розділ 9. АНТИКРИЗОВЕ ОРГАНІЗАЦІЙНО-ЕКОНОМІЧНЕ УПРАВЛІННЯ ФІРМОЮ ЯК ІНТЕГРОВАНИМ ОБ’ЄКТОМ ГОСПОДАРЮВАННЯ
12.	СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

На попередню



Додати в закладки

  
Переклад Translate