Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами.



Додати книгу на сайт:

Скачати одним файлом. Книга: Економіка та організація діяльності фірми - Гаєвська

Показники реальних інвестиційних програм

Потрібний обсяг інвести­ційних ресур­сів, тис. грн.

Рівень ефек­тивності про­екту за обра­ним показ­ником

Рівень ри­зику про­екту за об­раним по­казником

Загальний термін інвес­тиційного періоду, роки

Проект А

Проект Б

Проект В

У цілому інвестиційна програма

5.2.2. Формування інноваційно-інвестиційної

стратегії фірми

Передінвестиційні дослідження починаються з опрацювання інвестиційної стратегії суб’єкта господарювання. Інвестиційна стратегія передує етапу попередньої розробки інвестиційного проекту. Інвестор керується цією стратегією на всіх етапах життєвого циклу інвестиційного проекту, який складається з певних фаз: передінвестиційної, інвестування та експлуатації виробництва.

Інвестиційна стратегія – це система довгострокових цілей інвестиційної діяльності і вибір найбільш ефективних шляхів їх досягнення.

Інвестиційна стратегія визначає головні цілі інвестиційної політики щодо дохідності, ліквідності, ризику та зростання капіталу; відповідальних за проведення політики та їх обов’язки; рекомендації щодо складу активів інвестиційного портфеля, його видів та інвестиційних якостей; умов придбання та продажу активів, строків їх зберігання та переміщення з одного портфеля в інший; правил обліку, дотримання нормативів, звітності, комп’ютерного забезпечення; способів управління інвестиційним портфелем та підтримки відповідних пропорцій між первинним та вторинним резервом цінних паперів (активів), їх використанням суворо за призначенням.

Процес стратегічного управління інвестиційної стратегії отримує свою подальшу конкретизацію у процесі тактичного управління шляхом формування інвестиційного портфеля компанії.

Формування інвестиційного портфеля є середньостроковим управлінським процесом, який здійснюється в рамках стратегічних рішень і поточних фінансових можливостей підприємства.

У свою чергу, процес тактичного управління інвестиційною діяльністю отримує своє завершення в оперативному управлінні реалізацією окремих інвестиційних програм і проектів.

Існують наступні етапи формування інвестиційної стратегії підприємства.

1. Визначення загального періоду формування інвестиційної стратегії. Цей етап залежить від ряду умов:

· прогнозованості розвитку економіки в цілому;

· прогнозованості розвитку інвестиційного ринку;

· галузевої приналежності компанії.

2. Формування стратегічних цілей інвестиційної діяльності (забезпечення приросту капіталу, зростання рівня прибутковості інвестиційної зміни пропорцій у формах реального і фінансового інвестування, зміна галузевої та регіональної спрямованості інвестицій).

3. Розробка найбільш ефективних шляхів реалізації стратегічних цілей інвестиційної діяльності. Здійснюється за двома напрямами:

· розробка стратегічних напрямів інвестиційної діяльності;

· розробка стратегії формування інвестиційних ресурсів.

4. Конкретизація інвестиційної стратегії за періодами її реалізації. Тут повинні забезпечуватися зовнішня та внутрішня синхронізація у часі. Зовнішня синхронізація передбачає узгодженість у часі реалізації інвестиційної стратегії з загальною стратегією розвитку підприємства, а також з прогнозованими змінами кон’юнктури інвестиційного ринку. Внутрішня синхронізація передбачає узгодженість у часі реалізації окремих напрямів інвестування між собою, а також формування необхідних для цього інвестиційних ресурсів.

5. Оцінка розробленої інвестиційної стратегії.

Критерії оцінки розробленої інвестиційної стратегії підприємства:

· узгодженість інвестиційної стратегії із загальною стратегією економічного розвитку (цілі, напрями, етапи);

· внутрішня збалансованість інвестиційної стратегії;

· узгодженість інвестиційної стратегії із зовнішнім середовищем;

· реалізованість інвестиційної стратегії з урахуванням наявного ресурсного потенціалу;

· прийнятність рівня ризику, пов’язаного з реалізацією інвестиційної стратегії;

· результативність інвестиційної стратегії.

5.2.3. Принципи і методи обґрунтування інноваційно-інвестиційних програм

Теоретичні засади інвестиційного аналізу складають систему методів і показників обчислення ефективності (оцінки привабливості) інвестування.

Найвідоміші методи можна поділити на 3 групи:

1) методи оцінки ефективності інвестицій за допомогою співвідношення грошових надходжень (позитивних потоків) з витратами (негативними потоками);

2) методи оцінки ефективності інвестицій за бухгалтерською звітністю;

3) методи оцінки ефективності інвестицій, що ґрунтуються на теорії часової вартості грошей.

За допомогою цих методів здійснюється інвестиційний аналіз проектів, тобто оцінюється і співставляється інвестиційна привабливість (ефективність) напрямів інвестування окремих програм.

Розрізняють 3 види оцінки ефективності інвестицій: фінансову (комерційну), бюджетну та економічну.

Фінансова передбачає оцінку фінансових результатів реалізації проекту для його безпосередніх учасників. Вона базується на очікуваній нормі дохідності, яка влаштовує всіх суб’єктів інвестування. Інші наслідки впровадження проекту не враховуються.

Бюджетна оцінка ефективності характеризує очікувані співвідношення видатків, податків та зборів. Економічна ефективність інвестиційного проекту – це різниця між результатами і витратами за межами фінансової ефективності прямих учасників проекту.

Економічна ефективність характеризує ефективність проекту для народного господарства загалом або для галузі, групи підприємств зокрема.

Залежно від виду оцінки ефективності застосовуються певні методи інвестиційного аналізу.

Традиційні методи базуються на обчисленні таких показників, як норма (коефіцієнт) та період (строк) окупності інвестицій. Норма ефективності розраховується як відношення сумарних грошових надходжень у дійсній вартості до суми інвестованих коштів, спрямованих на реалізацію інвестиційного проекту.

Норма ефективності повинна бути більше 1:

, (5.1)

де НЕр – річна норма ефективності;

ГНр – середньорічні грошові надходження;

ІК – загальна сума інвестованих коштів.

Період окупності обчислюється як:

, (5.2)

де ПО – період окупності інвестицій у роках;

ГН р – середньорічні грошові надходження.

Методи оцінки інвестицій за бухгалтерською звітністю базуються на обчисленні балансової і чистої рентабельності інвестицій (РІ б; РІ ч ).

, (5.3)

де РІ б – балансова рентабельність інвестицій;

РД – середньорічний дохід компанії (прибуток);

, (5.4)

де РІ ч – чиста рентабельність інвестицій;

Пп – податкові та процентні платежі.

У світовій практиці відомо декілька методів оцінки ефективності інвестицій та життєвого циклу проектів, що ґрунтуються на теорії часової вартості грошей.

Метод розрахунку прибутку

Він дозволяє визначити статичну норму ефективності інвестицій, тобто загальну потребу у прибутку для здійснення обов’язкових платежів. Може визначатися щодо інвестицій або виробничих фондів:

, (5.5)

, (5.6)

де НЕс – статична норма ефективності;

– загальна потреба у прибутку впродовж інвестиційного періоду (Т);

Ік – середньорічний обсяг інвестицій у періоді, що розглядається;

ФВ – середньорічна вартість виробничих фондів.

Метод чистої теперішньої вартості капіталу (ЧТВ)

Дозволяє визначити динаміку норми ефективності (дохідності) як норми приведення (дисконту), при якій сума дисконтованого доходу за певний інвестиційний період дорівнює інвестиціям:

, (5.7)

, (5.8)

де Д – дохід (прибуток);

Ік – інвестовані кошти;

НД – норма дохідності (дисконту);

Т – період інвестиційного циклу;

Дт – річний дохід.

У світовій практиці при розрахунках динамічної норми дохідності застосовують такі граничні умови:

1) норма зіставляється з процентною ставкою кредитного ринку;

2) для інвестиційного аналізу відбираються тільки ті проекти, у яких різниця Д - ІК>0 або Д / ІК>1;

3) для подальшого аналізу залишаються тільки ті проекти, де норма дохідності становить не менше 15-20.

Метод граничної ефективності дозволяє встановити задану норму дохідності. Здійснюється порівняння розрахункової норми дохідності з мінімально можливою. Мінімально можливою є норма, при якій ЧТВ=0 або дисконтовані інвестиції дорівнюють первинним:

. (5.9)

Метод бюджетування інвестицій

Базою цього методу є визначення співвідношення позитивних і негативних грошових потоків. З цією метою визначається позитивний грошовий потік (середньозважений чистий приведений дохід) у розрахунку на кожного інвестора:

, (5.10)

де ЧПД – чистий приведений дохід у розрахунку на одного інвестора;

Пп – процентні платежі, що враховують ставку корпоративного податку, інші платежі і збори;

Дт – річний дохід;

Сп – ставка прибуткового податку окремого інвестора;

ІКі – первинний капітал, інвестований окремим інвестором;

ІКт – додатковий щорічний капітал (реінвестиції).

Метод бюджетування інвестицій дозволяє визначити строки окупності інвестицій, а також розмір доходу, що його очікує кожний інвестор за будь-який період життєвого циклу інвестицій.

5.2.4. Етапи практичної реалізації інноваційно-інвестиційних проектів

Кожний інвестиційний проект проходить певні етапами. У свою чергу, кожний етап може поділятися на підетапи.

Розрізняють 3 етапи реалізації інвестиційних проектів:

· передінвестиційний;

· інвестиційний;

· експлуатаційний.

Кожний етап має свої цілі і завдання. Зміст передінвестиційних досліджень складається з таких дій:

а) аналіз інвестиційних можливостей здійснення проекту. (повинен бути основою процесу розробки проекту; чи доцільною є реалізація проекту; який варіант є кращим для досягнення цілей проекту; обґрунтування проекту в цілому та за всіма основними параметрами);

б) розробка (звуження кола пропозицій шляхом проведення більш детального їх вивчення; відкидаються невдалі варіанти і робиться детальне вивчення елементів відібраного проекту);

в) експертиза (кінцева оцінка всіх аспектів проекту перед запитом про його фінансування).

Інвестиційний етап складається з таких підетапів:

· а) переговори і укладання контрактів;

· б) проектування;

· в) будівництво;

· г) маркетинг.

Експлуатаційний етап складається з наступних підетапів:

· а) запуск;

· б) заміна обладнання;

· в) розширення, інновації.

Експлуатаційні випробування включають:

· а) проведення порівняння експлуатаційних характеристик проекту із запланованими показниками;

· б) виявлення розбіжностей;

· в) визначення причин виявлених розбіжностей;

· г) розробка заходів щодо усунення розбіжностей.

Метою проведення експлуатаційних випробувань є отримання поточних даних про рівень результатів у ході виконання робіт за проектом.

Остаточна оцінка проекту включає:

· перевірку фінансової звітності;

· паспортизацію;

· виявлення невиконаних зобов’язань;

· завершення невиявлених зобов’язань;

· гарантійне обслуговування та кінцеві розрахунки.

5.3. Напрями підвищення ефективності інноваційно-інвестиційної діяльності

5.3.1. Пріоритети інноваційно-інвестиційної діяльності та обґрунтування їх вибору.

5.3.2. Виробничі технології як об’єкт управління.

5.3.3. Основи нової інвестиційної політики.

5.3.1. Пріоритети інноваційно-інвестиційної

діяльності та обґрунтування їх вибору

Виходячи з першочергових завдань економічної політики, пріоритетними будуть ті напрями інвестування, які спроможні за порівняно короткий термін забезпечити відчутні зрушення в економіці. Такими напрямами є галузі та виробництва:

· з коротким терміном окупності затрат (АПК, легка, харчова промисловість);

· суттєвим мультиплікативним ефектом, тобто їх розвиток дає значний поштовх для економічного зростання супутніх виробництв (зокрема, виробництво складної техніки, машин і устаткування);

· значним експортним потенціалом і конкурентоспроможністю.

Зазначені пріоритети повинні бути узгоджені та забезпечені відповідними економічними механізмами залучення і використання інвестицій.

Перша група підприємств має важливе значення для економіки з точки зору швидкого повернення інвестованих коштів і тому є досить привабливим об’єктом інвестування. Успішна реалізація інвестиційних проектів на цих об’єктах – важливий фактор формування довіри до держави за умови дотримання останньою задекларованих зобов’язань і реальних кроків щодо підтримки вітчизняного виробника та інвестора.

Друга група підприємств і виробництва важлива тим, що це – одна з найважливіших базових галузей вітчизняної економіки, яка забезпечує успішний розвиток усіх підприємств виробничого комплексу. Крім того вона дає можливість створити велику кількість робочих місць, забезпечити зайнятість і зберегти кадровий потенціал промислової сфери. Поряд із прямим економічним результатом, досягається суттєвий соціальний ефект – підвищення рівня життя, скорочення безробіття, зростання доходів населення, його купівельної спроможності тощо. “Програмою діяльності Кабінету Міністрів на 1998 р.” серед цієї групи підприємств пріоритет визначено за літакобудуванням, суднобудуванням і виробництвом ракетно-космічної техніки, що підтверджує їхню важливість для економічного розвитку. Інвестування в третю групу підприємств і виробництв важливе для покращання співвідношення імпорту та експорту. Налагодження виробництва імпорта замінної продукції дасть змогу в ряді випадків замкнути технологічні ланцюжки, досягти суттєвої економії витрат, пов’язаних із митними процедурами, і в кінцевому результаті скоротити дефіцит зовнішньої торгівлі.

5.3.2. Виробничі технології як об’єкт управління

Управління виробничими відносинами суспільства у ринковій економіці можна вважати успішним, якщо воно забезпечує конкурентоспроможність конкретної виробничої системи в цілому, тобто гармонійний розвиток її керуючої та керованої частин.

Фактори, що впливають на стан і розвиток виробничої системи:

· технологія основного та допоміжного виробництва об’єкта управління;

· технологія системи управління об’єктом;

· характер економічного та політичного впливу зовнішнього середовища на виробничу систему;

· рівень технологічної та економічної підготовки персоналу;

· рівень розвитку науки та техніки в конкретних та суміжних видах діяльності суспільства;

· насиченість інтересів у кожному конкретному виді діяльності;

· економічний потенціал, що залучається в систему (економічна привабливість, капітал, ресурси).

Інноваційний менеджмент – одна із сторін системи управління, яка забезпечує прогресивність, тобто поступову динаміку розвитку всіх груп зазначених вище факторів.

Класифікація виробничих технологій

Інноваційний менеджмент вирішує завдання правильного підбору та поєднання різних за природою технік і технологій, що забезпечують підприємницький успіх у бізнесі. Важливість кожної технології відносна, але нехтування ними підвищує ступінь ризику на шляху до успіху. Технології подвійного призначення називаються конверсійними.

Технологія – це сукупність прийомів та способів обробки та переробки різних засобів. Поняття технології розглядають у зв’язку з конкретною сферою застосування.

Мова опису технології – це засіб відображення інтелектуальної сутності технології для її аналізу, збереження та надання для майнової незалежності автора.

Інноваційний менеджмент пов’язаний з розвитком та удосконаленням технологій.

5.3.3. Основи нової інвестиційної політики

Основні засади нової інвестиційної політики України викладені в Постанові Кабінету Міністрів України від 1.06.96. № 384, якою затверджено “Концепцію регулювання інвестиційної діяльності в умовах ринкової економіки”; Указі Президента України “Про заходи щодо реформування інвестиційної політики в Україні” від 18.07.96; Законі України “Про режим іноземного інвестування” від 19.03.96; Законі України “Про державне регулювання ринку цінних папір” від 30.10.96 та ряді інших документів.

Падіння інвестицій спричиняє додаткове падіння виробництва, а це, у свою чергу, веде до скорочення інвестиційних ресурсів держави та власних джерел інвестування у суб’єктів господарювання.

Прийняття законів та інших нормативних актів, що регулюють інвестиційну діяльність, є однією з найбільш важливих умов реалізації державної інвестиційної політики.

Основи нової інвестиційної політики в концентрованому вигляді зводяться до наступних пунктів.

1. Держава цілеспрямовано і послідовно децентралізує інвестиційне перенесення з безповоротного бюджетного фінансування на кредитування на основі повернення і платності. Безповоротне фінансування зберігається переважно для соціально важливих некомерційних об’єктів, що не мають власних джерел доходів; таке фінансування має охоплювати лише найважливіші життєзабезпечуючі виробництва і соціальну сферу.

2. Посилення державного контролю за цільовим використанням коштів бюджету, які спрямовуються на інвестиції.

3. Частину централізованих інвестиційних коштів необхідно використовувати на реалізацію швидкоокупних і ефективних інвестиційних проектів.

4. Постійне удосконалення нормативної бази залучення інвестицій, приведення її до світових стандартів.
Таким чином, держава вбачає своїм головним завданням створення сприятливих умов для активізації інвестиційної діяльності, стимулювання власної діяльності як інвестора. Основним джерелом мають стати власні та залучені кошти.

Книга: Економіка та організація діяльності фірми - Гаєвська

ЗМІСТ

1.	Економіка та організація діяльності фірми - Гаєвська
2.	Розділ 1. ФІРМА ЯК СУБ’ЄКТ ГОСПОДАРЮВАННЯ
3.	Розділ 2. НАУКОВО-ВИРОБНИЧІ ТА ОРГАНІЗАЦІЙНО-УПРАВЛІНСЬКІ СТРУКТУРИ ФІРМ
4.	Розділ 3. ОРГАНІЗАЦІЯ ДІЯЛЬНОСТІ ФІРМ, АДАПТОВАНИХ ДО РИНКОВОЇ СИСТЕМИ ГОСПОДАРЮВАННЯ
5.	Розділ 4. ОСОБЛИВОСТІ ОПЕРАТИВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ ДІЯЛЬНОСТІ БАГАТОПРОФІЛЬНИХ ФІРМ
6.	Розділ 5. ОБҐРУНТУВАННЯ ІННОВАЦІЙНО-ІНВЕСТИЦІЙНИХ ПРОГРАМ ДІЯЛЬНОСТІ І РОЗВИТКУ ФІРМ
7.	Показники реальних інвестиційних програм
8.	Розділ 6. ДЕРЖАВНЕ І ВНУТРІШНЄ РЕГУЛЮВАННЯ МОТИВАЦІЇ ДІЯЛЬНОСТІ ФІРМИ
9.	Розділ 7. ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ ОРГАНІЗАЦІЇ ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ФІРМИ
10.	Розділ 8. ОЦІНКА ТА НАПРЯМИ ПІДВИЩЕННЯ РЕЗУЛЬТАТИВНОСТІ ФУНКЦІОНУВАННЯ РІЗНИХ ТИПІВ ФІРМ
11.	Розділ 9. АНТИКРИЗОВЕ ОРГАНІЗАЦІЙНО-ЕКОНОМІЧНЕ УПРАВЛІННЯ ФІРМОЮ ЯК ІНТЕГРОВАНИМ ОБ’ЄКТОМ ГОСПОДАРЮВАННЯ
12.	СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

На попередню



Додати в закладки

  
Переклад Translate