Додати в закладки
Переклад
Translate
 Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами. |
|
|
Скачати одним файлом. Книга: Економіка та організація діяльності фірми - Гаєвська
Розділ 7. ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ ОРГАНІЗАЦІЇ ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ФІРМИ
7.1. Конкурентоспроможність фірм як передумова їх ефективного господарювання7.1.1. Конкурентоспроможність фірми та продукції, основні підходи до їх оцінки.
7.1.2. Конкурентні переваги фірми.7.1.1. Конкурентоспроможність фірми та продукції, основні підходи до їх оцінки
Однією з рушійних сил бізнесу є конкуренція серед фірм, що займаються випуском та продажем однакової продукції. Вона відбувається постійно і виявляється у прагненні підприємств-суперників покращити свою ринкову позицію, у наступальних діях з метою піднятися над конкурентами або перемогти одного з них, у захисній тактиці з метою відстояти захоплені позиції. Такій конкуренції притаманні наступні риси.
1. Суперництво збільшується у міру зростання числа конкуруючих підприємств та вирівнювання їх розмірів.2. Суперництво сильнішає, коли попит збільшується повільно або не збільшується.
3. Суперництво стає сильнішим, коли конкуренти намагаються збільшити обсяг продажу своїх товарів у натуральному вимірюванні.4. Суперництво збільшується, коли для споживачів витрати, пов’язані з переходом від одного постачальника до іншого, незначні.
5. Суперництво стає сильнішим, коли дорожче вийти з бізнесу, ніж залишитись у ньому.Рушійною силою конкуренції може стати наявність товарів-замінників, їх вплив на те, що з’являється деяка межа цін, при якій покупці починають значною мірою переорієнтовуватись. Те ж саме відбувається при заміні якості взаємозамінних товарів.
Значний вплив на конкурентоспроможність фірми можуть мати постачальники за рахунок зміни цін на свою продукцію (якщо мало товарів-замінників; якщо дане підприємство не є основним замовником; якщо продукція, що постачається, має сильний вплив на якість продукції даного підприємства).Незважаючи на те, що всі підприємства об’єднує один напрям діяльності, вони можуть значно відрізнятися одне від одного за різними параметрами, наприклад, за розмірами, ринками, на яких працюють, за сукупністю додаткових послуг, що пропонуються, тощо.
Оцінку конкурентних позицій проводять шляхом складання карти стратегічних груп. Послідовність дій при цьому є наступною.1. Визначення типових характеристик, завдяки яким розрізняються підприємства:
· співвідношення ціна/якість (високий, середній, низький рівні);· географічний ринок (місцевий, регіональний, національний, групи країн, глобальний);
· ступінь вертикальної інтеграції (відсутня, часткова, висока);· асортимент (широкий, вузький);
· канали розподілу, що використовуються (один, декілька, багато);· рівень сервісу (відсутній, обмежений, повний).
В окремих випадках використовуються додаткові, важливі для аналізу фактори.2. Розміщення підприємств на двокоординатній карті з використанням зазначених характеристик.
3. Об’єднання фірм, які потрапляють в один стратегічний простір, одну групу. Найсильнішої конкуренції слід очікувати з боку підприємств, що входять до однієї стратегічної групи. Чим ближчими є стратегічні групи, тим більше приводів для суперництва між ними. І, нарешті, тенденції зміни напряму роботи можуть бути сприятливими для одних стратегічних груп і несприятливими для інших.7.1.2. Конкурентні переваги фірми
Усі види конкурентних переваг однієї фірми над іншими поділяють на дві групи – переваги низького та переваги високого порядку.
Переваги низького порядку пов’язані з можливістю використання дешевих ресурсів: робочої сили, матеріалів, енергії. Низький порядок цих конкурентних переваг пов’язаний з тим, що вони дуже нестійкі та легко можуть бути втрачені або через зростання цін та заробітної плати, або через те, що ці дешеві виробничі ресурси можуть використовувати й конкуренти.До переваг високого порядку відносять: унікальну продукцію, технологію і фахівців, добру репутацію фірми. Якщо конкурентна перевага досягнута за рахунок випуску на ринок унікальної продукції, заснованої на власних конструкторських розробках, то для її знищення конкурентам потрібно або розробити аналогічну продукцію, або придумати щось краще, або, врешті, викрити секрети за допомогою промислових шпигунів. Усі три варіанти недешеві та вимагають чимало часу для реалізації. А відтак фірма на деякий час опиняється на ринку в особливому становищі – є стійко конкурентоспроможною. Щоб полегшити вибір тактики конкурентної боротьби необхідно провести детальний аналіз діяльності конкурентів. Це дає можливість визначити їх переваги та слабкості. Збудувати стратегію забезпечення конкурентоспроможності можна, якщо звернутися до одного з видів конкурентних переваг: або залучити замовників низькою ціною, або задовольняти більш вибагливіших клієнтів. Але поєднувати два типи переваг не можна, тому потрібно вибрати один із наведених нижче. Зрозуміло, що на вибір стратегії впливає потенціал підприємства (якість обладнання, сировини, кваліфікація управлінського та робочого персоналу). Досить важливу роль у виборі стратегії займає планування діяльності фірми, до якого входить як планування випуску, так і прогнозування збуту. Важливий внесок у підвищення конкурентоспроможності робить маркетингова діяльність підприємства. Чіткі уявлення про маркетингові цілі підприємства дозволяють виділити найбільш суттєві сторони діяльності конкурентів, що ускладнюють своєчасне та повне виконання запланованих робіт.
7.2. Рівні конкурентоспроможності фірм і засоби їх забезпечення
7.2.1. Державне регулювання зовнішньоекономічної діяльності фірми.7.2.2. Квотування і ліцензування експорту, митне регулювання.
7.2.3. Стандарти міжнародної торгівлі.7.2.1. Державне регулювання
зовнішньоекономічної діяльності фірм
Для регулювання міжнародних економічних відносин держава користується цілою системою економічних інструментів.Відповідно до способу дії інструменти можна поділити на такі, що безпосередньо впливають на об’єкт регулювання (прямої дії), та інструменти опосередкованої (непрямої) дії.
До інструментів прямої дії належать: державні витрати (на створення нового виду послуг або фізичного об’єкта (дороги, греблі тощо); безпосередній контроль за економічними процесами (регулювання кількісних обсягів імпорту та експорту, встановлення максимально можливих цін чи валютних курсів); різного роду законодавчі постанови (наприклад, декрети про націоналізацію чи приватизацію певних підприємств).Характерною рисою більшості інструментів непрямої дії є те, що вони впливають на вартісні пропорції господарства. Так, за допомогою податків можна знизити рівень споживання певних товарів та послуг, а підвищення процентної ставки симулює заощадження. Девальвація національної валюти створює сприятливі умови для експортерів.
Інструменти економічної політики також можна поділити на групи відповідно до сфери застосування. Процентні ставки, валютний курс впливають на макроекономічну збалансованість господарства, тобто мають макроекономічний характер. Податки на імпорт, введення контролю за цінами на певні види товарів та послуг стосуються окремих сфер економіки. Тому такі закони можна назвати інструментами специфічної (локальної) дії.7.2.2. Квотування і ліцензування
експорту, митне регулювання
Важливим елементом змісту національної промисловості є добровільні експортні обмеження (квоти), що встановлюються в результаті неформальних домовленостей між зацікавленими сторонами або квоти держави, яка експортує. Прикладом таких обмежень у нашій країні є квоти на дорогоцінні метали, вироби з них, дорогоцінне каміння.Найстарішим адміністративним інструментом регулювання торгівлі є ліцензування. Це встановлення такого порядку експорту та імпорту, за яким зовнішньоторговельні операції здійснюються після отримання дозволу (ліцензії) державних органів. Ліцензування дає можливість більш раціонально використати іноземну валюту при її нестачі для імпорту найважливіших для країни товарів або обмежити експорт продукції, брак якої гостро відчувається на внутрішньому ринку і загрожує підвищенням цін. Воно полегшує вирівнювання торгового і платіжного балансу тієї або іншої країни, особливо якщо необхідно швидко зупинити зростання зовнішньоторговельного дефіциту.
Вагомим інструментом регулювання зовнішньоекономічних зв’язків є митні тарифи (збори). Це податки, які встановлюються на імпортні товари з метою підвищення їх ціни на ринку країни-імпортера.Зовні простий механізм впливу митних зборів на торгівлю з іншими країнами є, однак, багатоплановим і використовується урядом для досягнення різних цілей. Тарифи захищають національний ринок від іноземної конкуренції, підвищуючи ціни на імпортні товари, підтримують порівняно високий рівень внутрішніх цін, сприяють розширенню збуту вітчизняної продукції за кордоном за нижчими цінами.
Мито і митні збори поділяються на прикордонні і внутрішні. До прикордонних належить, передусім, податок, який за своїм призначенням повинен відповідати непрямому, що стягується з місцевих товарів, але на практиці часто перевищує його. Він обчислюється з ціни СІФ, тобто з витратами на транспортування і страхування товару, включаючи митні та інші збори. Крім того, з імпортних товарів на кордоні стягують гербовий, портовий, статистичний, фітосанітарний та інші збори, які покликані покрити витрати на оформлення митних процедур, але інколи перевищують ці витрати. Внутрішні податки складаються з акцизного збору, податку на реєстрацію, дорожнього збору та ін. Останнім часом особливо великого значення набув антидемпінговий збір, який, як правило, називають митом.
7.2.3. Стандарти міжнародної торгівлі
Велика група економістів вважає, що систему багатостороннього співробітництва треба розуміти як певний міжнародний економічний режим, у межах якого забезпечується регулювання світогосподарських зв’язків.Міжнародний режим – це принципи, норми, правила та процедури вироблення певних рішень. Принципи можна визначити як певне усвідомлення дійсності, причинні зв’язки та чесність дій. Норми є стандартами поведінки, які визначаються через права та обов’язки. Правилами називають певні межі дій.
Міжнародні режими відіграють значну роль у регулюванні міжнародних економічних відносин, здійснюючи комплексний вплив на систему економічної взаємодії. Одним з інструментів є встановлення певних стандартів, за якими члени режиму визначають характер своїх дій та оцінюють політику партнерів.Міжнародні стандарти можуть фіксуватися у формі угод, що регулюють сукупність економічних відносин між державами. Прикладом є міжнародні товарні угоди, що покликані розв’язати основні завдання:
· встановлення прийнятних та стабільних цін на міжнародних ринках;· забезпечення збалансованого розвитку виробництва та споживання сировинних товарів у глобальному масштабі;
· збільшення експортних надходжень виробників;· покращання взаємодії між експортерами та імпортерами з приводу стабілізації позиції товарів та цін на них.
Головною метою таких угод є усунення короткочасних цінових коливань навколо певного тренду.
Книга: Економіка та організація діяльності фірми - Гаєвська
ЗМІСТ
На попередню
|
|
