Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами.



Додати книгу на сайт:

Скачати одним файлом. Книга: БІБЛІЯ УКРАЇНСЬКОЮ МОВОЮ Переклад Олександра Гижи Книга Буття

Діяння Святих Апостолів

Діяння 1 Вступ.

1. Першу книжку написав я до тебе, Теофіле, про все, що Ісус чинив і чого навчав від початку.

2. До того дня, котрого Він піднявся, і дав Святим Духом повеління Апостолам, яких Він вибрав,

3. Котрим і явив Себе живим по стражданні Своєму з багатьма певними доказами, упродовж сорока днів з‘являвся їм, повідуючи їм про Царство Боже.

4. І, зібравши їх, Він звелів їм: Не залишайте Єрусалиму, але наджидайте обіцяного від Батька, про що ви чули від Мене;

5. Бо Іван хрестив водою, а ви за кілька днів по цьому будете хрещені Духом Святим.

6. А тому вони зійшлися і запитували в Нього, кажучи: Чи не цього часу, Господе, Ти відновлюєш царство Ізраїлеві?

7. Але Він сказав їм: Не ваша справа знати час і пору, котрі Батько визначив Своєю владою;

8. Але ви приймете силу, коли зійде на вас Дух Святий, і будете Мені свідками в Єрусалимі, і по всій Юдеї та Самарії і навіть до краю землі.

9. Сказавши це, Він піднявся вгору на їхніх очах, і хмарина взяла Його з-перед їхніх очей.

10. І коли вони дивилися в небо, під час піднесення Його, раптом два мужі постали їм у білій одежі.

11. І сказали: Мужі галілейські! Чого стоїте ви і дивитеся в небо? Цей Ісус, що піднявся од вас на небо, прийде так само, як ви бачили Його, коли підносився в небо.

12. Тоді вони повернулися до Єрусалиму з гори, що зветься Оливною, яка поблизу Єрусалиму, на відстані суботньої ходи.

13. І, прийшовши, зайшли до світлиці, де й були: Петро і Яків, Іван і Андрій, Пилип і Хома, Варфоломій і Матвій, Яків Алфеїв і Симон Зилот, і Юда, брат Якова;

14. Усі вони однодушно були в молитві і в благанні, з деякими жінками і Марією, Матір‘ю Ісуса, і з братами Його.

15. І за тих днів Петро якось підвівся з-посеред учнів і сказав: –

16. А було зібрання близько ста двадцяти чоловіків: Мужі-браття! Належало звершитися тому, що у Писанні провістив Дух Святий Давидовими устами про Юду, який очолив тих, що схопили Ісуса;

17. Він був прилучений до нас і дістав жереба служіння цього;

18. Але придбав землю неправедним коштом, і коли упав сторчма, тріснуло його черево, і вивалилися всі нутрощі його;

19. І це стало відомо городянам Єрусалиму, через те й батьківською мовою названа та місцина Акелдама , себто Поле Крови.

20. А в книзі Псалмів написано: Нехай же подвір‘я його стане пусткою і нехай не буде в ньому пожильця; і – ще: А служіння його нехай прийме інший.

21. Отже, треба, щоб один із тих, котрі були з нами у всі часи, коли був з нами і спілкувався з нами Господь Ісус,

22. Починаючи від хрещення Іванового до того дня, котрого Він піднявся від нас, був разом із нами свідком воскресіння Його,

23. І поставили двох: Йосипа, що Варсавою звався, і що був названий Юстом, і Матвія.

24. І помолилися, і сказали: Ти, Господе, серцезнавець усіх, покажи з оцих двох одного, котрого Ти вибрав

25. Прийняти жереба цього служіння і апостольства, від котрого відпав Юда, щоби піти на своє місце.

26. І кинули за них жереба, і випав жереб Матвієві, і його долучили до одинадцяти Апостолів.

Діяння 2 Дух Святий сходить на Апостолів.

1. Коли ж настав день П‘ятдесятниці, всі вони були однодушно разом.

2. Аж раптом зчинився шум з неба, наче від буревію, і виповнив увесь дім, де вони були;

3. І з‘явилися їм розділені язики, неначе полум‘я вогню, і спочили по одному на кожному з них.

4. І виповнилися всі Духом Святим і почали говорити іншими мовами, як Дух давав їм провіщати.

5. А в Єрусалимі були юдеї, люди побожні, і від усякого роду під небом.

6. Коли зчинився цей шум, зібрався народ, і сталося замішання, бо кожний чув їх, що говорили його власною мовою.

7. І всі вражалися і дивувалися, й гомоніли поміж собою: Оці, що говорять, хіба не всі галілеяни?

8. Як же це так, що ми чуємо – кожний! – власну мову, з якою народилися?

9. Парфяни і мідяни, еламіти, а також мешканці Месопотамії, Юдеї та Каппадокії, Понту й Азії,

10. Фрігії та Памфілії, Єгипту й лівійських земель, що належали до Кірени, і зайшлі римляни, юдеї та прозеліти,

11. Крітяни й аравійці, – усі бо чуємо ми, що говорять про великі діяння Божі нашими мовами!

12. І вражалися всі, і не могли збагнути цього, і казали один одному: Що це означає?!

13. А ще інші, глянувши, казали: Вони напилися солодкого вина.

14. А Петро, поставши з Одинадцятьма, підняв свій голос і проголосив їм: Мужі юдейські і всі мешканці Єрусалиму! Оце нехай буде вам відомо і дослухайтеся до слів моїх.

15. Вони не п‘яні, як ви гадаєте, бо зараз третя година дня;

16. Але це є те, що провіщав пророк Йоіл:

17. І буде останніми днями, говорить Бог, Я виллю від Духа Мого на всіляку плоть і будуть пророкувати сини ваші і доньки ваші, і юнаки ваші будуть бачити видіння, і старці ваші сновидіннями навчені будуть;

18. І на служників Моїх і на служниць Моїх за тих днів виллю від Духа Мого, і будуть пророкувати;

19. І покажу дива на небі вгорі, і ознаки на землі внизу, кров і вогонь, і клуби диму:

20. Сонце обернеться на пітьму, а місяць на кров передніше, аніж настане день Господній, великий і славний;

21. І станеться: Кожний, хто прикличе ймення Господнє, – врятується.

22. Мужі ізраїльські! Вислухайте слова оці: Ісуса із Назарету, Мужа, засвідченого вам від Бога силою і чудесами й ознаками, котрі Бог витворив через Нього поміж вас, як ви самі знаєте,

23. Його, Ісуса за певною порадою і передбаченням Божим зрадженого, ви взяли, і, прицвяхувавши руками беззаконних, убили;

24. Але Бог воскресив Його, розірвавши пута смерти, тому що вона не могла утримати Його.

25. Бо Давид казав про Нього: Бачив я перед собою Господа завжди, бо Він праворуч від мене, щоб я не захитався;

26. Від цього зраділо серце моє і звеселився язик мій; навіть плоть моя спочине в надії,

27. Бо Ти не залишиш душі моєї в пеклі і не даси святому Твоєму побачити тління.

28. Ти дав мені пізнати шлях життя; Ти виповниш мене радістю перед обличчям Твоїм.

29. Мужі-браття! Нехай же буде дозволено мені сміливо сказати вам про патріарха Давида, що він помер і похований, і гріб його у нас донині;

30. Та будучи пророком і відаючи, що Бог із присягою обіцяв йому від плоду рамен його утворити Христа у плоті і всадовити на престолі Його;

31. Він передніше сказав про воскресіння Христа, що не залишена душа Його в пеклі і плоть Його не бачила тліну.

32. Цього Ісуса Бог воскресив, – ми всі цьому свідки.

33. Отож, Він, коли був піднесений правицею Божою, і, прийнявши від Батька обітницю Святого Духа, вилив те, що ви нині бачите і чуєте.

34. Бо Давид не піднявся на небеса; але сам каже: Сказав Господь Господові моєму: Сиди праворуч від Мене,

35. Доки покладу ворогів Твоїх біля підошов ніг Твоїх.

36. Тож твердо знай, увесь дім Ізраїлів, що Бог витворив Господом і Христом Цього Ісуса, котрого ви розп‘яли.

37. Вони почули це і розчулилися серцем, і сказали Петрові та іншим Апостолам: Що нам учинити, мужі-браття?

38. А Петро сказав їм: Покайтеся, і нехай хреститься кожний з вас в ім‘я Ісуса Христа для прощення гріхів, – і одержить дар Святого Духа;

39. Бо вам належить обітниця і дітям вашим, і всім дальнім, кого не прикличе Господь Бог наш.

40. Й іншими багатьма словами свідчив він і умовляв, кажучи: Рятуйтеся від роду цього лукавого.

41. Тож ті, що охоче прийняли слово його, хрестилися, і приєдналося того дня близько трьох тисяч душ.

42. І вони постійно були в апостольському вченні, у спілкуванні і ламанні хліба та в молитвах.

43. І був страх на всілякій душі; і багато чудес і ознак звершилося через Апостолів у Єрусалимі.

44. Усі віруючі були вкупі, і мали все спільне;

45. І продавали маєтки свої і всіляку власність, і розподіляли всім, зважаючи на потребу кожного;

46. І щодня однодушно були в храмі, і, ламаючи в домах хліб, приймали їжу з радістю, та в простоті сердечній,

47. Хвалячи Бога і перебуваючи в любові у всього народу. А Господь щоденно долучав врятованих до Церкви.

Діяння 3 Уздоровлення Апостолами кульгавого.

1. Петро та Іван простували разом до храму на молитву о дев‘ятій годині.

2. І був чоловік кульгавий від лона матері його, котрого носили і садовили щодня біля дверей храму, що звалися Червоними, просити милостині в тих, що входять до храму;

3. Він побачив Петра та Івана перед входом до храму і попросив у них милостині.

4. Петро з Іваном придивилися до нього, а Петро сказав: Поглянь на нас.

5. І він пильно дивився на них, бо сподівався одержати від них що-небудь.

6. Але Петро сказав: Срібла і золота немає у мене; а що маю, те даю тобі: В ім‘я Ісуса Христа із Назарету підведися і ходи.

7. І взяв його за праву руку й підняв; і раптом зміцніли його ступні і коліна.

8. Він підхопився і став, і почав ходити, і зайшов з ними до храму, і ходив там, і підскакував, і хвалив Бога.

9. І увесь народ бачив його, що ходить і хвалить Бога.

10. І впізнали його, що це був той, що сидів біля Червоних дверей храму задля милостині, і виповнилися жахом та подивом від того, що сталося з ним.

11. І через те, що уздоровлений кульгавий не відходив од Петра та Івана, то увесь народ, вражаючись, позбігався до них у притвір, що звався Соломоновим.

12. Петро завважив те і сказав народові: Мужі ізраїльські! Чому дивуєтеся з цього, або чому дивитеся на нас, неначе ми своєю силою чи благочестям вчинили те, що він ходить?

13. Бог Авраама, Ісаака та Якова, Бог наших батьків, прославив Сина Свого Ісуса, Котрого ви видали і Котрого ви зреклися перед Пилатом, коли він мав намір звільнити Його.

14. Але ви Святого Праведника зреклися, і просили дарувати вам людиновбивника,

15. А Володаря життя убили; Його Бог воскресив із мертвих, і ми тому свідки.

16. І заради віри в ймення Його, ім‘я Його зміцнило цього, котрого ви бачите і знаєте, і віра, котра від Нього, дарувала йому уздоровлення це перед усіма вами.

17. А втім, я знаю, браття, що ви, як і старшини ваші, вчинили це несвідомо;

18. А Бог, як провістив устами всіх Своїх пророків постраждати Христові, так і вчинив.

19. Тож покайтеся і наверніться, щоб стерлися гріхи ваші,

20. Нехай же прийдуть часи розради від лиця Господнього і нехай пошле Він призначеного вам Ісуса Христа,

21. Котрого небо має прийняти до часу звершення всього, що казав Бог устами всіх святих Своїх пророків одвіку.

22. Мойсей сказав батькам: Господь Бог ваш висуне вам із братів ваших Пророка, як мене; підкоряйтеся Йому у всьому, що Він буде казати вам;

23. І станеться, що всіляка душа, котра не послухає Пророка того, винищиться з народу.

24. І всі пророки, від Самуїла і після нього, скільки їх було, всі провіщали оці дні.

25. Ви сини пророків і заповіту, котрого заповідав Бог батькам вашим, кажучи Авраамові: І в насінні твоєму благословляться всі племена землі.

26. Бог воскресив Сина Свого Ісуса, і до вас найперше послав Його благословити вас, відвертаючи кожного від недобрих учинків ваших.

Діяння 4 Перше гоніння на християн.

1. Коли вони промовляли до народу, до них наблизилися священики і старшини сторожі при храмі і саддукеї;

2. Невдоволені тим, що вони навчають народ і проповідують в Ісусі воскресіння із мертвих;

3. І наклали на них руки, і віддали їх під охорону до ранку: бо вже був вечір.

4. Багато з тих, що слухали, увірували; і число таких людей було близько п‘яти тисяч.

5. Другого дня зібралися в Єрусалимі провідники їхні й старшина, і книжники,

6. І Анна першосвященик, і Кайяфа та Іван, і Олександр та інші з роду першосвященичого;

7. Вони поставили їх посередині і запитували: Якою силою чи яким ім‘ям ви вчинили це?

8. Тоді Петро виповнився Духом Святим і сказав їм: Провідники народу і старшино ізраїльська!

9. Якщо від нас сьогодні вимагають відповіді за благодіяння немічному чоловікові, як він уздоровився,

10. То нехай стане відомо усім вам і всьому народові ізраїльському, що йменням Ісуса Христа із Назарету, Котрого ви розп‘яли, Котрого Бог воскресив із мертвих, Ним поставлений він перед вами уздоровленим.

11. Він якраз і є камінь, знехтуваний вами, що будують, але вчинився головним на розі, і немає ні в кому іншому порятунку.

12. Бо немає іншого Ймення під небом, що дане людям, котрим належало б нам урятуватися.

13. Побачивши сміливість Петра та Івана і запримітивши, що вони люди некнижні і прості, вони дивувалися; а тим часом упізнавали їх, що вони були з Ісусом;

14. Але бачили уздоровленого чоловіка, що стояв перед ними, і нічого не могли сказати всупереч.

15. І наказали їм вийти геть із синедріону, а самі радилися поміж собою,

16. Кажучи: Що нам учинити з цими людьми? Адже всім мешканцям Єрусалиму відомо, що ними вчинено явне диво, і ми не можемо відкинути цього;

17. Але, щоб уже не поширювалося це в народі, з погрозою заборонимо їм, щоб не говорили про це Ймення нікому з людей.

18. І, прикликавши їх, наказали їм зовсім не говорити і не навчати про ймення Ісуса.

19. Але Петро та Іван сказали їм у відповідь: Поміркуйте, чи справедливо перед Богом – слухати вас більше, аніж Бога?

20. Ми не можемо не говорити про те, що бачили і чули.

21. Але вони, погрожуючи, відпустили їх, бо не знайшли можливости покарати їх, з причини народу, тому що всі прославляли Бога за скоєне;

22. Бо років сорок було тому чоловікові, в котрому звершилося це диво уздоровлення.

23. Коли їх відпустили, вони прийшли до своїх і переказали, що говорили їм першосвященики і старшини;

24. А вони вислухали і однодушно піднесли голос до Бога і сказали: Владико Боже, що утворив небо і землю і море, і все, що в них!

25. Ти устами батька нашого Давида, служника Твого, сказав Духом Святим: Чого заметушилися погани, і народи задумали марне?

26. Повстали царі земні, і князі зібралися разом на Господа і на Христа Його.

27. Бо справді зібралися в місті цьому на Святого Сина Твого Ісуса, помазаного Тобою, Ірод і Понтій Пилат з поганами і народом ізраїльським,

28. Щоб учинити те, що визначила рука Твоя і порада Твоя.

29. І нині, Господе, поглянь на погрози їхні і дай служникам Твоїм з усією сміливістю говорити слово Твоє,

30. Тоді, як Ти простягаєш руку Твою на уздоровлення і на вчинення ознак і чудес йменням Святого Сина Твого Ісуса.

31. І, за молитвою їхньою, захиталося місце, де вони були зібрані, і виповнилися всі Духом Святим і звіщали Слово Боже сміливо.

32. І в багатьох тих, що увірували, було одне серце і одна душа; і ніхто нічого з маєтку свого не називав своїм, але все в них було спільне.

33. І Апостоли з великою силою засвідчували воскресіння Господа Ісуса Христа; і велика благодать була на всіх них.

34. Не було поміж ними жодного нужденного; бо всі, котрі володіли землями чи домами, продавали їх і приносили ціну проданого.

35. І клали до ніг Апостолів; і кожному давалося те, на що хтось мав потребу.

36. Так Йосія, названий від Апостолів Варнавою, що означає: Син утіхи, – левит, родом кіпрянин,

37. У котрого була своя земля, продав її, приніс гроші і поклав до ніг Апостолів.

Діяння 5 Гріх і смерть Ананії та Сапфіри.

1. А один муж на ім‘я Ананія, з дружиною своєю Сапфірою, продавши маєток,

2. Утаємничив із ціни, зі згоди дружини своєї, а деяку частку приніс і поклав до ніг Апостолів.

3. Але Петро сказав: Ананіє! Нащо ти дозволив сатані вкласти у серце твоє думку збрехати Духові Святому і втаємничити від ціни землі?

4. Те, чим ти володів, хіба не твоє було, і те, що ти надбав продажем, хіба не у твоїй владі було? Нащо ти поклав це в серце твоє? Ти збрехав не людям, а Богові.

5. Зачувши ці слова, Ананія упав і вмер: і великий страх виповнив усіх, хто чув це.

6. І підвелися юнаки і приготували його для похорону, а тоді вийшли і поховали.

7. А години за три по цьому прийшла й дружина його, не відаючи, що сталося.

8. Петро запитав її: Скажи мені, чи за стільки ви продали землю? Вона сказала: Так, за стільки.

9. Але Петро сказав їй: Що це ви змовилися спокусити Духа Господнього? Ось, входять у двері ті, що поховали чоловіка твого; і тебе також винесуть.

10. Раптом вона упала біля ніг його і вмерла, і юнаки, переконавшись, що вона мертва, винесли й поховали її біля чоловіка її.

11. І великий страх обгорнув всю церкву і всіх, хто чув це.

12. Руками Апостолів звершувалося в народі багато ознак і чудес; і всі однодушно були в притворі Соломоновім.

13. Ніхто із сторонніх не зважувався прилучитися до них, а народ прославляв їх.

14. А віруючих все більше й більше приєднувалося до Господа, велика кількість чоловіків та жінок.

15. Аж так, що виносили хворих на вулиці і клали на постелях і ліжках, щоб хоч тінь Петра, що проходив, падала на когось із них.

16. Сходилося також до Єрусалиму чимало з довколишніх міст, несли недужих та хворих від нечистих духів, котрі й уздоровилися всі.

17. А першосвященик і всі з ним, що належали до саддукейської єресі, виповнилися заздрістю.

18. І руки свої наклали на Апостолів, і ув‘язнили їх у народній в‘язниці.

19. Але Ангел Господній вночі відчинив двері в‘язниці і, вивівши їх, сказав:

20. Ідіть і, ставши у храмі, повідуйте народові всі ці слова життя.

21. Вони вислухали і зайшли вранці до храму й навчали. А тим часом першосвященик і котрі з ним, прийшли, скликали синедріон і всіх старших із синів Ізраїля та й послали до в‘язниці привести Апостолів.

22. Але служники, прийшовши, не знайшли їх у в‘язниці і повернулися й доповіли,

23. Кажучи: В‘язницю ми застали замкненою з усією старанністю і сторожу, котра стояла перед дверима; але, відчинивши, не знайшли в ній нікого.

24. Коли зачули ці слова першосвященик, старший сторожі та інші першосвященики, не могли зрозуміти, що б воно означало.

25. Проте прийшов один чоловік і оповів їм, кажучи: Ось, мужі, котрих ви ув‘язнили в тюрму, стоять у храмі і навчають народ.

26. Тоді старший сторожі пішов із служниками і привів їх без примусу, тому що боялися народу, щоб не забили їх камінням.

27. А коли привели їх, то поставили в синедріоні; і запитав їх першосвященик, кажучи:

28. Чи не заборонили ми вам суворо навчати про Ймення це? І ось, ви наповнили Єрусалим ученням вашим і хочете навести на нас кров Того Чоловіка.

29. А Петро і Апостоли у відповідь сказали: Треба підкорятися більше Богові, аніж людям.

30. Бог батьків наших воскресив Ісуса, Котрого ви умертвили, повісивши на дереві.

31. Його підніс Бог правицею Своєю у Володаря і Рятівника, щоб дати Ізраїлеві каяття і прощення гріхів.

32. Свідки Йому в цьому ми і Дух Святий, Котрого Бог дав покірним Йому.

33. Зачувши це, вони аж спаленіли від гніву і вже змовлялися умертвити їх.

34. Підвівшися у синедріоні, один фарисей, на ім‘я Гамалиїл, учитель Закону, пошанований усім народом, наказав вивести Апостолів на незначний час.

35. А їм сказав: Мужі ізраїльські! Поміркуйте самі з собою про цих людей, що вам з ними вчинити:

36. Бо невдовзі перед цим з‘явився Тевда, маючи себе за когось великого, і до нього прилучилося майже чотириста чоловіків; але його вбили, і всі, котрі прислухалися до нього, розпорошилися й щезли.

37. Після нього під час перепису з‘явився Юда галілеянин, і прилучив до себе чимало народу; але й він загинув, а всі, що прислухалися до нього, порозбігалися;

38. І нині кажу вам, відчепіться од людей цих і залишіть їх: бо коли все це від людей і ці діяння від людей, то воно розпадеться.

39. А якщо від Бога, то ви не можете зруйнувати його; бережіться, щоб вам не стати супротивниками Бога.

40. Вони послухали його і, прикликавши Апостолів, били їх, і заборонили їм говорити про ймення Ісуса, а потому відпустили їх.

41. А вони пішли з синедріону, радіючи, що за ймення Господа Ісуса удостоїлися прийняти зневагу.

42. І всілякого дня у храмі і по домах не переставали навчати і благовістити про Ісуса Христа.

Діяння 6 Перші диякони.

1. За тих днів, коли учнів стало багато, почали елліністи нарікати на євреїв за те, що вдовиці їхні були знехтувані у щоденній роздачі потреб.

2. Тоді дванадцятеро Апостолів, скликавши громаду учнів, сказали: Не добре нам, залишивши слово Боже, дбати про столи;

3. Таким чином, браття, виберіть з-поміж себе сім чоловіків певних, виповнених Духом Святим і мудрістю: їх настановимо на це служіння.

4. А ми постійно будемо в молитві і в служінні Слова.

5. І все зібрання прихильно поставилося до цих замірів; і вибрали Стефана, мужа твердої віри, виповненого Духом Святим, і Пилипа, і Прохора, і Никанора, і Тимона, і Пармена, і прозеліта Миколу з Антіохії, –

6. Їх поставили перед Апостолами, і вони, помолившись, поклали на них руки.

7. І слово Боже зростало, і число учнів вельми примножилося в Єрусалимі; і навіть із священиків чимало підкорилися вірі.

8. А Стефан, виповнений вірою і силою, звершував великі дива і ознаки в народі.

9. Декотрі з так званої синагоги лібертинців та кирінейців, і олександрійців, і декотрі з Килікії та Азії почали сперечатися із Стефаном;

10. Але не могли протистояти мудрості і Духові, котрим він говорив.

11. Тоді навчили вони декотрих сказати: Ми чули, як він казав лихі слова на Мойсея і на Бога.

12. І підбурили народ і старших, і книжників, і напали й схопили його, і повели до синедріону.

13. І поставили лжесвідків, котрі казали: Цей чоловік не перестає казати лихі слова на оце святе місце і на закон.

14. Бо ми чули, як він говорив, що Ісус із Назарету зруйнує це місце і змінить звичаї, котрі передав нам Мойсей.

15. І всі, що сиділи в синедріоні, дивлячись на нього, на Стефана, бачили обличчя його, немов лице Ангела.

Діяння 7 Проповідь Стефанова перед синедріоном.

1. Тоді сказав першосвященик: Чи так це?

2. Але він сказав: Мужі-браття і батьки! Послухайте! Бог слави постав перед батьком нашим Авраамом у Месопотамії передніше переселення його до Харану,

3. І сказав йому: Вийди із твоєї землі і з роду твого і з дому батька твого, і піди на землю, котру покажу тобі.

4. Тоді він вийшов із землі халдейської і поселився в Харані; а звідти, по смерті батька його, переселив його Бог на цю землю, на котрій ви нині живете;

5. І не дав йому на ній спадщини на жодний ступінь ноги, а обіцяв дати її на володіння йому і нащадкам його по ньому, коли він був ще бездітним.

6. І сказав йому Бог, що нащадки його будуть переселенцями в чужій землі і будуть у рабстві і в утисках чотириста літ.

7. Але Я, сказав Бог, звершу суд над тим народом, у котрого вони будуть у рабстві; і після того вони вийдуть і будуть служити Мені на цьому місці.

8. І дав йому заповіта обрізання. Після цього породив він Ісаака і обрізав його восьмого дня; а Ісаак породив Якова, а Яків – дванадцятеро патріархів.

9. Патріархи із заздрощів продали Йоcипа до Єгипту, але Бог був з ним.

10. І визволив його від усіх скорбот його, і дарував мудрість йому і прихильність царя, єгипетського фараона, котрий настановив його провідником над Єгиптом і над усім домом своїм.

11. І прийшов голод і велика скорбота на всю землю єгипетську і на ханаанську, і батьки наші не знаходили харчу.

12. А Яків, зачувши, що є хліб у Єгипті, послав туди батьків наших уперше;

13. А коли вони прийшли вдруге, Йосип відкрився братам своїм, і відомий став фараонові родовід Йосипів.

14. Йосип послав покликати батька свого Якова і всіх родичів своїх, – сімдесят п‘ять душ.

15. Яків перейшов до Єгипту і помер сам, і батьки наші.

16. І перенесені були до Сихему і покладені до гробу, котрого купив Авраам за ціну срібла у синів Еммора Сихемського.

17. І з плином часу, як наближалася година звершитися обітниці, про котру присягався Бог Авраамові, народ поширився і примножився в Єгипті.

18. До тих пір, доки постав новий цар, котрий не знав Йосипа;

19. Цей, маючи лихі заміри супроти народу нашого, чинив утиски батькам нашим, примушуючи їх кидати дітей своїх, щоб не залишалися живими.

20. У цей час народився Мойсей і був пречудовим перед Богом, три місяці годували його в домі батька його.

21. А коли викинули його, взяла його донька фараонова і виховала його у себе, як сина;

22. І навчений був Мойсей всієї мудрости єгипетської і був міцний у слові і в справах.

23. А коли йому виповнилося сорок літ, спало йому на серце навідати братів своїх, синів Ізраїлевих;

24. І, забачивши одного з них, котрого кривдили, заступився за нього і помстився за скривдженого, уразив єгиптянина.

25. Він гадав, зрозуміють брати його, що Бог рукою його дасть їм порятунок; але вони не зрозуміли.

26. Наступного дня, коли деякі з них зчинили бійку, він прийшов і схиляв їх до миру, кажучи: Ви – брати; нащо завдаєте кривди один одному?

27. Але той, що кривдив ближнього, відштовхнув його; сказав: Хто тебе настановив старшим і суддею над нами?

28. Чи не хочеш ти вбити й мене, як учора убив єгиптянина?

29. Від цих слів Мойсей утік і став зайшлим на землі мадіанській, де вродилися від нього два сини.

30. По закінченні сорока літ з‘явився йому в пустелі Сінайської гори Ангел Господній у полум‘ї тернового куща, який палав.

31. Мойсей побачив і здивувався з видіння; а коли підходив роздивитися, був до нього голос Господній:

32. Я Бог батьків твоїх, Бог Авраама, і Бог Ісаака, і Бог Якова. Мойсей, виповнений трепетом, не смів дивитися.

33. І сказав йому Господь: Скинь взуття з ніг твоїх, бо місце, на котрому ти стоїш, є земля свята;

34. Я бачу утиски народу Мого в Єгипті і чую стогін його; і зійшов визволити його; отож, піди, Я пошлю тебе до Єгипту.

35. Цього Мойсея, котрого вони відкинули, сказавши: “Хто тебе послав провідником і суддею?”, цього Бог через Ангела, що з‘явився йому в терновому кущі, послав провідником і визволителем.

36. Цей вивів їх, звершивши дива і ознаки на землі єгипетській, і в Червоному морі, і в пустелі упродовж сорока літ.

37. Це той Мойсей, котрий сказав синам Ізраїля: Пророка настановить вам Господь Бог ваш із-поміж братів ваших, як мене; Його слухайте.

38. Це той, котрий був у зібранні в пустелі з Ангелом, який говорив йому на горі Сінаї, і з батьками нашими і котрий прийняв живі слова, щоб нам передати.

39. Котрому батьки наші не хотіли бути слухняними, але відкинули його і навернулися серцем своїм до Єгипту,

40. Сказавши Ааронові: Вчини нам богів, котрі простували б перед нами, бо з Мойсеєм, який вивів нас із Єгипетської землі, не знаємо, що сталося.

41. І зробили за тих днів теля, і принесли пожертву ідолові, і веселилися перед витвором рук своїх.

42. А Бог відвернувся і залишив їх служити війську небесному, як написано в книзі пророків: Доме Ізраїлів! Чи ви приносили Мені заколоте і пожертви упродовж сорока літ у пустелі?

43. Ви прийняли скинію Молохову і зорю бога вашого Ромфана, зображення, котрі ви вчинили, аби поклонятися їм: і Я переселю вас далі Вавилону.

44. Скинія свідчення була в батьків наших у пустелі, як звелів Той, що говорив Мойсеєві виготовити їх за зразком, що він бачив;

45. Батьки наші з Ісусом взяли її і внесли у володіння народів, вигнаних Богом від лиця батьків наших. Так було до днів Давида;

46. Цей надбав благодаті перед Богом і благав, щоб знайти житло Богові Якова.

47. А Соломон спорудив Йому дім.

48. Але Всевишній не в рукотворних храмах живе, як засвідчує пророк.

49. Небо престол Мій, і земля – підніжжя ніг Моїх; який дім спорудите Мені, говорить Господь, чи яке місце для спочину Мого?

50. Чи не Моя рука витворила все це?

51. Ви, твердошиї! Люди з необрізаним серцем і вухами! Ви завжди чините опір Духові Святому, як батьки ваші, так і ви.

52. Кого з пророків не переслідували батьки ваші? Вони убили провісників пришестя Праведника, Котрого зрадниками і вбивниками вчинилися нині ви,

53. Ви, котрі прийняли закон при служінні Ангелів, і не зберегли.

54. Слухаючи це, вони запалювалися серцем своїм і скреготали на нього зубами.

55. А Стефан, виповнений Духом Святим, глянув на небо, побачив славу Божу й Ісуса, що стояв праворуч Бога,

56. І сказав: Ось, я бачу небеса відкриті і Сина Людського, що стоїть праворуч від Бога.

57. Але вони закричали дужими голосами, затуляли вуха свої, і в одну душу кинулися на нього.

58. А коли вивели за місто, то почали вбивати його камінням. А свідки поклали свою одежу біля ніг юнака, на ймення Савл.

59. І вбивали камінням Стефана, котрий молився і казав: Господе Ісусе! Прийми духа мого.

60. І, опустившися на коліна, крикнув дужим голосом: Господе! Не постав їм цього за гріх! І, сказавши це, помер.

Діяння 8 Четверте переслідування християн.

1. А Савл заохочував убивство його. За тих днів сталося велике переслідування на Церкву в Єрусалимі, і всі, крім Апостолів, розпорошилися по околицях юдейських та самарійських.

2. А поховали Стефана мужі побожні і вчинили великий плач по ньому.

3. А Савл терзав Церкву, вдираючись до осель, виволікав чоловіків і жінок і кидав до в‘язниці.

4. А тим часом, ті, що порозбігалися, ходили й благовістили Слово.

5. Так, Пилип прийшов до міста Самарійського і проповідував їм Христа.

6. Народ в одну душу прислухався до того, що оповідав Пилип, і бачив, і чув, які він звершує дива;

7. Бо нечисті духи з багатьох, що були в них, виходили з великими зойками, а чимало немічних і кульгавих уздоровилося;

8. І була радість велика в тому місті.

9. А перебував у тому місті один чоловік на ім‘я Симон, котрий перед тим займався чаклунством і дивував народ самарійський, маючи себе за когось великого;

10. Його слухали всі: Від найменшого, аж до найбільшого, кажучи: “Він – сила Божа велика”.

11. А слухали його через те, що він тривалий час дивував їх чаклунством.

12. Та коли повірили Пилипові, що благовістив про Царство Боже, та про ймення Ісуса Христа, то хрестилися чоловіки й жінки.

13. Увірував також сам Симон, а коли хрестився, то вже не відходив од Пилипа; він бачив, як звершуються великі сили, і вражався.

14. Апостоли, які були в Єрусалимі, почули, що самаряни прийняли Слово Боже, і послали до них Петра з Іваном,

15. Котрі, як прийшли, то помолилися за них, щоб вони прийняли Духа Святого.

16. Бо Він ще не злинув на жодного з них, а були вони тільки хрещені у ймення Господа Ісуса;

17. Тоді поклали на них руки, і вони прийняли Духа Святого.

18. А Симон, коли побачив, що через покладання рук апостольських дається Дух Святий, приніс їм гроші,

19. Кажучи: Дайте й мені владу цю, щоб той, на кого я покладу руки, одержував Духа Святого.

20. Але Петро сказав йому: Срібло твоє нехай буде на погибель тобі, тому що ти замірився дар Божий дістати за гроші.

21. Немає тобі в цьому частки і жеребу, тому що серце твоє не вільне перед Богом;

22. Тож покайся за цей гріх твій і молися Богові, може, прощений буде тобі замір серця твого!

23. Через те, що бачу тебе виповненого гіркотою жовчі і в ланцюгах неправди.

24. А Симон сказав у відповідь: Помоліться ви за мене Господові, щоб не спіткало мене анітрохи з того, що сказане вами.

25. А вони, засвідчивши і звістивши Слово Господнє, знову пішли до Єрусалиму і в багатьох поселеннях самарійських проповідували Євангелію.

26. А Пилипові Ангел Господній сказав: Підведися і йди на південь, на дорогу, котра веде з Єрусалиму на Газу, яка порожня.

27. Він підвівся й пішов. Аж ось, муж ефіопський, скопець, вельможа Кандаки, цариці ефіопської, скарбничий усіх скарбів її, що приїздив до Єрусалиму для поклоніння,

28. Повертався і, сидячи на колісниці своїй, читав пророка Ісаю.

29. Дух сказав Пилипові: Підійди і пристань до цієї колісниці.

30. Пилип підійшов і, зачувши, що він читає пророка Ісаю, сказав: Чи розумієш те, що читаєш?

31. Він сказав: Як можу розуміти, якщо ніхто не наставить мене? І попросив Пилипа піднятися й сісти з ним.

32. А місце з Писання, котре він читав, було оце: Його вели на заклання, мов овечку, і як ягня перед стригалем безголосе, так і Він не розтулив уст Своїх;

33. У зневазі до Нього суд Його звершився, але родовід Його хто може відкрити? Бо візьметься од землі життя Його.

34. А скопець сказав Пилипові: Прошу тебе повідати: Про кого пророк оповідає тут? Чи про себе, чи про когось іншого?

35. Пилип розтулив уста свої і, почавши від цього писання, благовістив йому про Ісуса.

36. А тим часом, продовжуючи подорожувати, вони приїхали до води, і скопець сказав: Ось вода; що перешкоджає мені хреститися?

37. А Пилип сказав йому: Якщо віруєш од усього серця, можна. Він сказав у відповідь: Вірую, що Ісус Христос є Син Божий.

38. І наказав зупинити колісницю; і зійшли обидвоє у воду, Пилип і скопець: і хрестив його.

39. А коли вони вийшли з води, Дух Святий злинув на скопця; а Пилипа забрав Ангел Господній, і скопець уже не бачив його, а продовжував подорож, радіючи.

40. А Пилип опинився в Азоті і, переходячи, благовістив усім містам, аж доки прийшов у Кесарію.

Діяння 9 Навернення Савла. (Діян.22:1-16; 26:9-20)

1. А Савл, все ще дихаючи погрозами та убивством на учнів Господніх, прийшов до першосвященика,

2. І випросив у нього листи у Дамаск до синагог, щоб, кого знайде з прихильників цього вчення, і чоловіків, і жінок, пов‘язавши, приводити до Єрусалиму.

3. А коли йшов він і наближався до Дамаску, як наразі осяяло його світло з неба.

4. Він упав на землю і почув голос, що звертався до нього: Савле, Савле, нащо ти переслідуєш Мене?

5. Він сказав: Хто Ти, Господе? А Господь сказав: Я Ісус, Котрого ти переслідуєш; важко тобі йти супроти рожна.

6. Він у трепеті і в жахові сказав: Господе! Що накажеш мені чинити? І Господь сказав йому: Підведися і йди в місто, і сказано буде тобі, що маєш чинити.

7. А люди, які йшли з ним, стояли в заціпенінні, почувши голос і нікого не бачивши.

8. Савл підвівся із землі і з розплющеними очима нікого не бачив; і повели його попід руки, і привели до Дамаску;

9. І три дні він не бачив, і не їв, і не пив.

10. У Дамаску був один учень, на ім‘я Ананія, і Господь у видінні сказав йому: Ананіє! Він сказав: Я, Господе.

11. А Господь сказав йому: Підведися і вийди на вулицю, так звану Пряму, і запитай у Юдиному домі тарсянина на ім‘я Савл; він зараз молиться.

12. І бачив у видінні мужа на ім‘я Ананія, що прийшов до нього і поклав на нього руку, щоб він прозрів.

13. Ананія відповідав: Господе! Я чув від багатьох про цього чоловіка, скільки він зла вчинив святим Твоїм у Єрусалимі.

14. І тут має від першосвящеників владу в‘язати всіх, що прикликають ймення Твоє.

15. Але Господь сказав йому: Йди, бо він є Моя вибрана посудина, щоб звіщати ймення Моє перед народами і царями та синами Ізраїлевими.

16. І Я покажу йому, скільки він мусить вистраждати за ймення Моє.

17. Ананія пішов, і увійшов до оселі, поклав на нього руки і сказав: Брате Савле! Господь Ісус, що з‘явився тобі на шляху, котрим ти йшов, послав мене, щоб ти прозрів і виповнився Духом Святим.

18. І відразу неначе луска відпала з очей його, і несподівано він прозрів; він підвівся і був хрещений.

19. І, попоївши, зміцнився. І був Савл декілька днів із учнями в Дамаску;

20. І там-таки почав проповідувати в синагозі про Ісуса, що Він є Син Божий.

21. І всі, хто слухав, дивувалися і казали: Чи не той це, котрий переслідував у Єрусалимі тих, хто прикликав Ймення це? Та й сюди прийшов для того, щоб зв‘язувати їх і вести до першосвящеників.

22. А Савл ще більше зміцнювався і бентежив юдеїв, що мешкали в Дамаску, доводячи, що Цей є Христос.

23. А коли минуло доволі часу, юдеї змовилися вбити Його.

24. Але Савл дізнався про лиху змову їхню; а вони вдень і вночі підстерігали біля воріт, щоб убити його.

25. А учні вночі вивели його і спустили по стіні в корзині.

26. Савл прибув до Єрусалиму і прагнув прилучитися до учнів; але всі боялися його, не вірячи, що він учень.

27. А Варнава узяв його і привів до Апостолів і розповів їм, як на шляху він бачив Господа, і що казав йому Господь, і як він у Дамаску сміливо проповідував у ймення Ісуса.

28. І був він з ними, входячи і виходячи в Єрусалимі і сміливо проповідував в ім‘я Господа Ісуса.

29. Говорив також і змагався з елліністами; а вони мали замір убити його.

30. Коли брати довідалася про те, відправили його в Кесарію і допровадили до Тарсу.

31. А церкви по всій Юдеї, Галілеї і Самарії були у спокої, навчаючись і знаходячись у страхові Господньому, і, за втіхи від Духа Святого, примножувалися.

32. Одного разу, коли Петро обходив усіх, то прийшов до святих, що мешкали в Лідді.

33. Там знайшов він одного чоловіка, на ім‘я Еней, котрий вісім літ уже лежав у постелі немічний.

34. Петро сказав йому: Енею! Уздоровлює тебе Ісус Христос; підведися з постелі твоєї. І він тієї ж хвилі підвівся,

35. І бачили його всі, що мешкали в Лідді і в Сароні, які навернулися до Господа.

36. У Йоппії була одна учениця, на ім‘я Тавіта, що означає: сарна; вона була виповнена добрими діяннями і чинила багато милостині.

37. Сталося за тих днів, що вона занедужала й померла; її обмили і поклали у світлиці.

38. Та оскільки Лідда була поблизу Йоппії, то учні, зачувши, що Петро якраз там, послали до нього двох чоловіків попросити, щоб він не забарився прийти до них;

39. Петро підвівся і пішов з ними; і коли він прийшов, завели його до світлиці, і всі вдови зі слізьми постали перед ним, показуючи сорочки і туніки, що їх виготовляла Сарна, живучи з ними.

40. Петро звелів усім вийти з оселі, став на коліна, помолився і, звернувся до тіла й сказав: Тавіто, підведися! І вона розплющила очі свої і, побачивши Петра, сіла.

41. Він подав їй руку, підняв її і, прикликавши святих та вдовиць, поставив її перед ними живою.

42. Про це стало відомо по всій Йоппії, і багато увірували в Господа.

43. І чимало днів пробув він у Йоппії в одного Симона чинбаря.

Діяння 10 Духовне пробудження Корнилія, сотника.

1. У Кесарії був один муж, на ім‘я Корнилій, сотник полку, що називався Італійським.

2. Побожний і богобоязливий з усім своїм домом; він чинив народові великі милості і завжди молився Богові.

3. Він у видінні виразно бачив близько дев‘ятої години дня Ангела Божого, котрий зайшов до нього і сказав йому: Корнилію!

4. А він глянув на нього і злякався, а тоді сказав: Що, Господе? Ангел відповів йому: Молитви твої і милості твої постали перед Богом, що згадав про тебе.

5. Тож пошли людей до Йоппії і приклич Симона, що зветься Петром.

6. Він гостює в Симона чинбаря, котрого дім стоїть на березі моря; він скаже тобі слова, котрими врятуєшся ти і увесь дім твій.

7. Коли Ангел, що говорив Корнилію, відійшов, то він прикликав двох з-поміж своїх домашніх служників, і побожного вояка, з тих, що були при ньому,

8. І розповів їм усе, і послав їх до Йоппії.

9. Другого дня, коли вони йшли і наближалися до міста, Петро близько шостої години вийшов на покрівлю дому помолитися.

10. І відчув, що зголоднів, і хотів їсти; а тим часом, як йому готували, він виповнився Духом.

11. І побачив відкрите небо і якусь посудину, схожу на широке вітрило, прив‘язане за чотири ріжки, – воно опускалася на землю.

12. На ньому були всілякі чотириногі земні звірі, плазуни і птахи небесні.

13. І був голос до нього: Підведися, Петре, заколи і їж;

14. Але Петро сказав: Ні, Господе, я ніколи не їв нічого огидного і нечистого.

15. Тоді вдруге був голос до нього: Що Бог очистив, того ти не вважай нечистим.

16. Це було тричі і посудина ота (вітрило) знову піднялося в небо.

17. І коли Петро збентежено запитував себе, що означає видіння, котре він бачив, аж ось, мужі, послані Корнилієм, розпитавши про дім Симонів, зупинилися біля воріт.

18. А тоді гукнули, запитуючи: Чи тут є Симон, що Петром зветься?

19. А тим часом, коли Петро роздумував про видіння, Дух сказав йому: Ось, три чоловіки шукають тебе.

20. Підведися, зійди і йди з ними, анітрохи не сумніваючись; бо це Я послав їх.

21. Петро зійшов до людей, присланих до нього Корнилієм, і сказав: Я той, котрого ви шукаєте; з якої причини ви прийшли?

22. А вони сказали йому: Корнилій, сотник, муж добродійний і богобоязкий, гарної думки про нього увесь народ юдейський, одержав від святого Ангела настанову покликати тебе в дім свій і послухати оповідей твоїх.

23. Тоді Петро запросив їх до себе, пригостив, а другого дня, підвівшися, пішов з ними, і деякі з братів йоппійських пішли з ним.

24. Наступного дня прийшли вони в Кесарію. А Корнилій наджидав їх, скликавши родичів своїх і близьких друзів.

25. Коли Петро входив, Корнилій зустрів його і вклонився йому до ніг.

26. А Петро підняв його, кажучи: Підведися; я теж людина.

27. І, розмовляючи з ним, зайшов до оселі, побачив там багато людей.

28. І сказав їм: Ви знаєте, що юдеєві заборонено спілкуватися чи зближатися з чужинцями; але мені Бог відкрив, щоб я не вважав жодної людини огидною чи нечистою;

29. Тому я, оскільки мене покликали, прийшов безвідмовно; отож, запитую: з якої причини ви покликали мене?

30. Корнилій сказав: Четвертого дня передніше я постився до нинішньої години, і о дев‘ятій годині молився в своєму домі; аж ось, постав переді мною муж у світлій одежі,

31. І сказав: Корнилію! Почута молитва твоя, і милості твої пригадалися перед Богом.

32. То пошли до Йоппії і приклич Симона, що Петром зветься: він гостює в домі чинбаря Симона біля моря; він прийде і скаже тобі.

33. Я відразу ж послав до тебе, і ти добре вчинив, що прийшов. Тепер усі ми постанемо перед Богом, щоб вислухати все, що наказано тобі від Бога.

34. Петро розтулив уста і сказав: Істинно пізнаю, що Бог неупереджений,

35. Але в кожному народі той, що боїться Його і чинить справедливо, – приємний Йому.

36. Він послав синам Ізраїля слово, благовістячи мир через Ісуса Христа: Цей є Господь усіх.

37. Ви знаєте все, що відбувається по всій Юдеї, починаючи від Галілеї, після хрещення, яке проповідував Іван;

38. Як Бог Духом Святим і силою помазав Ісуса з Назарету, і Він ходив, учиняв добро і уздоровлював усіх, у кому був диявол, тому що Бог був з Ним.

39. І ми свідки всього, що звершив Він у країні юдейській і в Єрусалимі, і що нарешті Його убили, повісивши Його на дереві.

40. Цього Бог воскресив третього дня і дав Йому з‘явитися.

41. Не всьому народові, але свідкам, наперед вибраним Богом, нам, котрі з Ним їли і пили, по воскресінні Його з мертвих.

42. І Він звелів нам проповідувати людям і засвідчувати, що Він є призначений від Бога – суддя живих і мертвих.

43. Про Нього всі пророки свідкують, що кожний, хто вірує в Нього, одержить прощення гріхів йменням Його.

44. Коли Петро ще говорив ці слова, Дух Святий злинув на всіх, хто слухав Слово.

45. І віруючі з обрізаних, що прийшли з Петром, здивувалися, що дар Святого Духа злинув також на поганів;

46. Бо чули їх, як вони заговорили мовами і звеличували Бога. Тоді Петро сказав:

47. Хто може заборонити хреститися водою тим, котрі, як ми, одержали Святого Духа?

48. І звелів їм хреститися в ім‘я Ісуса Христа. Потім вони просили його побути в них декілька днів.

Діяння 11 Петро виправдовує своє служіння поганам.

1. Почули Апостоли і браття, що були в Юдеї, що навіть погани прийняли слово Боже.

2. І коли Петро прийшов до Єрусалиму, обрізані дорікали йому,

3. Кажучи: Ти ходив до людей необрізаних і їв з ними.

4. А Петро почав їм оповідати за плином подій, кажучи:

5. У місті Йоппії я молився і виповнився Духом, і побачив видіння: сходила начебто якась посудина, неначе велике вітрило, що за чотири ріжки опускалося з неба, і опустилося до мене.

6. Я подивився на нього і, роздивляючись, побачив чотириногих земних, звірів і плазунів та птахів небесних.

7. І зачув я голос, що говорив до мене: Підведися, Петре, заколи і їж.

8. А я сказав: Ні, Господе, нічого недоброго, або ж нечистого ніколи не входило до уст моїх.

9. І відповідав мені голос удруге з неба: Що Бог очистив, того ти не вважай нечистим.

10. Це було тричі; і знову піднялося все до неба.

11. Аж ось, тієї самої хвилини три чоловіки постали перед домом, у котрому я був, посланці із Кесарії до мене.

12. Дух сказав мені, щоб я йшов з ними, не маючи жодного сумніву; пішли зі мною й оці шестеро братів, і ми прийшли в дім того чоловіка.

13. Він оповів нам, як він бачив у домі своєму Ангела, котрий постав і сказав йому: Пошли в Йоппію людей і приклич Симона, що зветься Петром;

14. Він скаже тобі слова, котрими врятуєшся ти і увесь дім твій.

15. А коли я почав говорити, злинув на них Дух Святий, як ото на нас на початку.

16. Тоді пригадав я слово Господнє, коли Він казав: Іван хрестив водою, а ви будете хрещені Духом Святим.

17. Отож, якщо Бог дав їм такого ж дара, як і нам, що увірували в Господа Ісуса Христа, то хто я, щоб міг перешкоджати Богові?

18. Вислухавши це, вони заспокоїлися і прославили Бога, кажучи: Очевидно, й поганам дав Бог покаяння на життя.

19. А тим часом, ті, котрі розпорошилися під час переслідувань, що сталися після Стефана, прийшли до Фінікії і Кіпру, і Антіохії, нікому не проповідуючи Слова, окрім юдеїв.

20. А були деякі з них із Кіпру та з Кирінеї, що прийшли до Антіохії і зверталися до греків і благословили Господа Ісуса.

21. І була рука Господня з ними, і велика кількість їх, увірувавши, навернулося до Господа.

22. Дійшла чутка про це до церкви єрусалимської, і доручили Варнаві піти до Антіохії.

23. Коли він прийшов туди, то побачив благодать Божу, зрадів і закликав усіх триматися Господа щирим серцем;

24. Бо він був муж добрий і виповнений Духом Святим і вірою. І долучилося вельми багато народу до Господа.

25. Потім Варнава пішов до Тарсу шукати Савла, і, знайшовши його, привів до Антіохії.

26. Цілий рік збиралися вони у церкві і навчали чималу кількість людей, і учні в Антіохії вперше почали називатися християнами.

27. За тих днів прийшли з Єрусалиму до Антіохії пророки,

28. І один із них, на ім‘я Агав, підвівшися, провістив Духом, що на всій землі буде великий голод, котрий справді був за кесаря Клавдія;

29. Тоді учні погодилися, щоб кожний за своєї спроможности послав допомогу братам, що жили в Юдеї.

30. Що й учинили, пославши зібране до пресвітерів через Варнаву і Савла.

Діяння 12 П'яте переслідування за царювання Ірода Агріпи. Перший арешт Петра.

1. Під той час цар Ірод підняв руку на деяких із приналежних до церкви, щоб учинити їм лихе,

2. І вбив Якова, брата Іванового, мечем;

3. А коли побачив, що це приємно юдеям, слідом за тим схопив і Петра, – а тоді були дні опрісноків, –

4. І, затримавши його, кинув до в‘язниці і наказав чотирьом четверикам вояків стерегти його, бо мав намір після Пасхи вивести його до народу.

5. Отож, Петра стерегли у в‘язниці; а тим часом, церква ревно молилася за нього Богові.

6. А коли Ірод хотів вивести його, тієї ночі Петро спав поміж двома вояками, закутий у два ланцюги, і сторожа біля дверей стерегла в‘язницю.

7. Аж ось, Ангел Господній постав, і світло осяяло в‘язницю; Ангел штовхнув Петра в бік, розбудив його і сказав: Підведися мерщій! І ланцюги звільнили йому руки упавши до ніг.

8. І сказав йому Ангел: Підпережися і взуйся. Він учинив так. Потім сказав йому: Одягни одежу твою і йди за мною.

9. Петро вийшов і пішов слідом за ним, не відаючи, що вчинене Ангелом було явним, гадав собі, що видіння бачить.

10. Коли пройшли першу і другу сторожу, то підійшли до залізної брами, що вела до міста, – вона сама по собі прочинилася для них; вони вийшли і проминули одну вулицю, і наразі Ангела не стало біля нього.

11. Тоді Петро, отямившися, сказав: Тепер я справді бачу, що Господь послав Ангела Свого і визволив мене з рук Ірода і від усього, на що очікував народ юдейський.

12. І, озирнувшись, підійшов до Маріїного дому, матері Івана, що звався Марком, де зібралося багато народу і молилися.

13. А коли Петро постукав у хвіртку брами, то вийшла послухати служниця, на ім‘я Рода;

14. Вона впізнала голос Петра, але від радости не відчинила воріт, а вбігла до оселі і повідала, що Петро стоїть біля воріт.

15. А ті сказали їй: Чи при своєму ти розумі? Але вона наполягала на своєму. А вони казали: Це Ангел його.

16. Тим часом, Петро продовжував стукати; а коли вони відчинили, то побачили його і були вражені тим до краю.

17. Але він подав знак рукою, щоб вони мовчали, повідав їм, як Господь вивів його з в‘язниці, і сказав: Повідомте про це Якові і братам. Потім вийшов і попростував у належне місце.

18. Як настав день, то поміж вояками зчинилася велика тривога у зв‘язку з тим, що сталося з Петром;

19. А Ірод шукав його, і, коли не знайшов, засудив сторожів і наказав стратити їх; а відтак подався з Юдеї в Кесарію і там залишився.

20. Ірод був роздратований тирянами і сидонянами; а вони, дійшовши згоди, прийшли до нього і, схиливши на свій бік Власта, царського постельника, просили миру, тому що їхня провінція мала поживу від володінь царських.

21. А належного дня Ірод одягнувся в царські шати, сів на підвищенні і промовляв до них,

22. А народ вигукував: Це голос Божий, а не людини.

23. Аж раптом Ангел Господній уразив його за те, що він не прославив Бога; і він, потрублений червою, помер.

24. А Слово Боже зростало і розповсюджувалося.

25. А Варнава і Савл, по виконанні доручення, повернулися з Єрусалиму в Антіохію, узявши із собою також Івана, названого Марком.

Діяння 13 Дух Святий прикликає Петра і Варнаву.

1. У Антіохії, в тамтешній церкві, були деякі пророки і вчителі: Варнава і Симон, названий Нігер, і Луцій кирінеєць, і Манаїл, вихований разом з Іродом тетрархом, і Савл.

2. Коли вони служили Господові і постилися, Дух Святий сказав: Відділіть Мені Варнаву і Савла на справу, до котрої Я покликав їх.

3. Тоді вони звершили піст і молитву і, поклавши на них руки, відпустили їх.

4. А ці, послані Духом Святим, прийшли в Селевкію, а звідти відпливли до Кіпру;

5. А коли були в Саламіні, проповідували слово Боже у синагогах юдейських; і мали при собі й Івана для служіння.

6. Коли пройшли увесь острів, аж до Пафосу, знайшли вони одного чоловіка, ворожбита, лжепророка юдейського, на ім‘я Варісус,

7. Котрий був при проконсулі Сергії Павлі, чоловікові доброго глузду. Той закликав Варнаву і Савла, бо прагнув почути Слово Боже;

8. А Єліма, ворожбит отой, – бо це його ім‘я, – чинив їм спротив, бажаючи відхилити проконсула од віри.

9. Але Савл, він же Павло, виповнився Духом Святим, а тоді спрямував на нього погляд,

10. І сказав: О, сину диявола, наповнений всіляким підступом і всіляким злодійством, враже усякої правди! Чи не перестанеш ти зводити з рівних шляхів Господніх?

11. І нині, ось, рука Господня на тебе: ти будеш сліпий і не побачиш сонця до часу! І наразі заполонив його морок і пітьма, і він, шарпаючись туди й сюди, шукав проводиря.

12. Тоді проконсул, побачивши сподіяне, увірував, дивуючись з учення Господнього.

13. Відпливши з Пафосу, Павло і ті, що були з ним, прибули у Памфілійську Пергію; але Іван, відлучившись од них, повернувся до Єрусалиму.

14. А вони, проходячи від Пергії, прийшли до Антіохії Писидійської, і, відразу зайшовши до синагоги суботнього дня, посідали.

15. Після читання закону і пророків, старшини синагоги послали сказати їм: Мужі-браття! Якщо у вас є слово повчальне для народу, кажіть.

16. Павло підвівся, подав знака рукою і сказав: Мужі ізраїльтяни, і ви, що боїтеся Бога! Послухайте!

17. Бог народу цього вибрав батьків наших і підніс цей народ під час перебування на землі єгипетській, і раменом високим вивів їх з неї,

18. І близько сорока літ часу годував їх у пустелі;

19. І, винищивши сім народів на землі ханаанській, поділив їм на спадок землю їхню.

20. І після цього, майже чотириста п‘ятдесят років давав їм суддів до пророка Самуїла.

21. Потім просили вони царя, і Бог дав їм Саула, сина Кісового, мужа з Веніяминового коліна: Так минуло сорок літ.

22. Відкинувши його, настановив їм царем Давида, про котрого й сказав, свідкуючи: Знайшов Я мужа до серця Мені, Давида, сина Єсеєвого, який звершить всі бажання Мої.

23. Ось якраз із його нащадків Бог за обітницею підніс Ізраїлеві Рятівника Ісуса;

24. Перед самою з‘явою Його Іван проповідував хрещення каяття всьому народові ізраїльському.

25. А коли Іван звершив належне, то казав: За кого ви маєте мене? Я не той; але ось, йде за мною, у Котрого я недостойний розв‘язати ремінці на взутті.

26. Мужі-браття, діти роду Авраамового і ті, що бояться Бога поміж вами! Вам послане Слово порятунку цього.

27. Бо мешканці Єрусалиму і старшини їхні, не впізнавши Його, засудили, виконавши слова пророчі, котрі читаєте щосуботи.

28. І, не знайшовши в Ньому жодної провини, вартої смерти, просили Пилата вбити Його.

29. А коли звершили все написане про Нього, то, знявши з дерева, поклали Його до гробу.

30. Але Бог воскресив Його з мертвих;

31. Він упродовж багатьох днів приходив до тих, котрі вийшли з Ним із Галілеї до Єрусалиму і котрі нині є свідки Його перед народом.

32. І ми благовістимо вам, що обітницю, повідану батькам, Бог виконав для нас, дітей їхніх, воскресивши Ісуса,

33. Як і в другому псалмі написано: Ти Син Мій; Я нині породив Тебе.

34. А що воскресив Його з мертвих, так, що Він уже не обернувся на тлін, то про це сказав так: Я дам вам ті милості, котрі обіцяв Давидові, неодмінно.

35. А тому й в іншому місці каже: Не даси Святому Твоєму побачити тліну.

36. Давид, свого часу послуживши волі Божій, спочив, і долучився до батьків своїх, і побачив тлін;

37. А Той, Котрого Бог воскресив, не побачив тліну.

38. Отож, нехай же буде відомо вам, мужі-браття, що заради Нього звіщається вам прощення гріхів.

39. І в усьому, в чому ви не могли виправдатися законом Мойсеєвим, виправдовується Ним кожний віруючий.

40. Тож бережіться, щоб не прийшло на вас, сказане у пророків:

41. Подивіться, облудники, здивуйтеся і щезніть; бо Я вчиняю діяння за днів ваших, діяння, котрому не повірили б ви, якби хтось оповів вам.

42. Під час виходу їх із юдейської синагоги, погани просили їх говорити про те саме ще й наступної суботи;

43. А коли зібрання розійшлося, то чимало юдеїв, а також із прозелітів, котрі шанували Бога, навернені з поганів, пішли слідом за Павлом і Варнавою, котрі бесідували з ними і переконували їх перебувати у благодаті Божій.

44. Наступної суботи майже все місто зібралося слухати Слово Боже;

45. Але юдеї, забачивши народ, виповнилися заздрістю і почали заперечувати і лихословити те, про що оповідав Павло.

46. Тоді Павло і Варнава з ревністю сказали: Для вас першим належало проповідувати Слово Боже; та оскільки ви відкидаєте його і самі себе чините недостойними вічного життя, то ось, ми звертаємося до поганів;

47. Бо так заповідав нам Господь: Я настановив Тебе світлом для поганів, щоб Ти був спасінням аж до краю землі.

48. А погани, зачувши подібне, раділи і прославляли слово Господнє, і увірували всі, котрі були вибрані для вічного життя.

49. І Слово Господнє розповсюджувалося по всій країні.

50. Але юдеї, підмовивши побожних і поважних жінок і значних у місті городян, розпочали переслідувати Павла і Варнаву і вигнали їх геть зі своєї землі.

51. А вони, струсивши на них порох з ніг своїх, пішли в Іконію.

52. А учні виповнилися радістю і Духом Святим.

Діяння 14 Служіння в Іконії.

1. В Іконії вони зайшли разом до юдейської синагоги і говорили так, що увірувала велика кількість юдеїв та греків.

2. А невіруючі юдеї підбурили і роздратували супроти братів серця поганів.

3. А втім, вони пробули тут досить часу, сміливо благовістячи про Господа, Котрий на ознаку благодаті Своєї, творив руками їхніми знамення і дива.

4. А тим часом народ у місті розділився, і одні були на боці юдеїв, а інші на боці Апостолів.

5. А коли погани і юдеї зі своїми старшинами заповзялися посоромити їх і побити камінням,

6. Вони дізналися про те і подалися до лікаонських міст, до Лістри та Дервії, а також до околиць їхніх.

7. І там благовістили.

8. У Лістрі один муж, що не володів ногами, сидів – кульгавий ще з лона матері своєї, – і ніколи не ходив.

9. Він слухав Павла, який говорив, і котрий глянув на нього і побачив, що він має віру для того, аби уздоровитися,

10. Сказав дужим голосом: Тобі кажу в ім‘я Господа Ісуса Христа: підведися і стань на ноги твої твердо. І він тієї ж миті скочив на ноги і почав ходити.

11. А народ, коли побачив, що вчинив Павло, підніс свій голос, кажучи по-лікаонськи: Боги в людській подобі зійшли до нас.

12. І називали Варнаву Зевсом, а Павла Гермесом, тому що він був старшим у слові.

13. А жрець ідола Зевса, що стояв перед їхнім містом, привів до брами волів, а також приніс вінки, бо хотів разом з народом звершити жертвоприношення,

14. Але Апостоли Варнава і Павло почули про це і роздерли свою одежу і, кинувшися поміж народ, голосно казали:

15. Мужі! Що це ви вчиняєте? І ми – схожі на вас люди, і благовістимо вам, щоб ви навернулися від цих облудних до Бога Живого, Котрий утворив небо і землю, і море, і все, що в них.

16. Котрий за минулих поколінь дозволив усім народам ходити своїми шляхами,

17. Хоча й не переставав свідчити про Себе благодіяннями, подаючи нам із неба дощі і часи врожайні, і виповнюючи поживою і втіхою серця наші.

18. І, кажучи це, вони заледве переконали народ не приносити їм пожертви, а повертатися кожному додому. А вони самі залишалися там і навчали.

19. Із Антіохії та Іконії прийшли деякі юдеї, і коли Апостоли сміливо проповідували, переконали народ відступитися од них, кажучи: Вони не повідують анічогісінько істинного, а все обдурюють. І, підбуривши народ, побили Павла камінням і витягли за місто, маючи його за мертвого.

20. А коли учні зібралися біля нього, він підвівся й пішов до міста, а другого дня пішов з Варнавою до Дервії.

21. Проповідавши Євангелію цьому місту і надбавши чимало учнів, вони знову проходили Лістру, Іконію та Антіохію,

22. Зміцнюючи душі учнів, вмовляючи бути у вірі і навчаючи, що багатьма скорботами належить нам увійти до Царства Божого.

23. А коли настановили їм пресвітерів для кожної церкви, вони помолилися з постом і передали їх Господові, в Котрого увірували.

24. Потім, пройшовши через Писидію, прийшли до Памфілії;

25. І, звістивши слово Господнє в Пергії, зайшли до Атталії,

26. А звідти відпливли до Антіохії, звідки були віддані благодаті Божій на справу, котру й звершили.

27. Коли прибули туди, то зібрали церкву і оповіли про все, що звершив Господь з ними, і як Він відчинив двері віри поганам.

28. І перебували там значний час із учнями.

Діяння 15 Собор у Єрусалимі. Проблема обрізання.

1. Деякі, що прийшли з Юдеї, навчали братів: Якщо не обріжетеся за обрядом Мойсеєвим, не можете врятуватися.

2. Коли ж стався розбрат і суперечка у Павла і Варнави з ними, то поклали Павлові і Варнаві і деяким іншим із них рушати в цій справі до Апостолів та пресвітерів у Єрусалим.

3. Отож, після проводів церквою, вони проходили Фінікію і Самарію, оповідаючи про навернення поганів, і пробуджували радість велику у всіх братах.

4. А коли прибули до Єрусалиму, то їх прийняла церква, Апостоли і старші, і сповістили все, що Бог звершив з ними і як відчинив двері віри поганам.

5. Тоді підвелися деякі з фарисейської громади, що вірували, і казали, що необхідно обрізувати поганів і наказувати дотримуватися закону Мойсеєвого.

6. Апостоли і пресвітери зібралися для розгляду цієї справи.

7. Після тривалих роздумів Петро підвівся і сказав їм: Мужі - браття! Ви знаєте, що Бог від найперших днів вибрав із нас мене, щоб із уст моїх погани почули слово Євангелії і увірували.

8. І Серцевидець Бог дав їм свідчення, дарував їм Духа Святого також, як нам,

9. І не вчинив між нами і ними жодної різниці, вірою очистивши їхні серця.

10. Чого ж ви нині спокушаєте Бога, бажаючи покласти на шиї Його учнів ярмо, котрого не могли понести ні батьки наші, ні ми самі?

11. Але ми віруємо, що благодаттю Господа Ісуса Христа врятуємося, як і вони.

12. Тоді замовкло все зібрання і слухало Варнаву і Павла, що розповідали, які знамення і дива вчинив Бог через них між поганами.

13. А потому, як вони замовкли, почав говорити Яків і сказав: Мужі-браття! Послухайте мене:

14. Симон розтлумачив, як Бог від початку зглянувся над поганами, щоб утворити з них народ в ім‘я Своє;

15. І з цим узгоджуються слова пророка, як написано:

16. Потім повернуся і відвідаю скинію Давидову, що впала, і те, що в ній зруйноване, відтворю, і полагоджу її;

17. Щоб шукали Господа інші люди і всі народи, між котрими звіститься ймення Моє, говорить Господь, що утворює все це.

18. Відомі Богові од вічності всі діяння Його.

19. Тому я кладу собі не утруднювати навернених до Бога із поганів,

20. А написати їм, щоб вони утримувалися від оскверненого ідолами, від блуду, задушеного і крови, і щоб не чинили іншим того, чого не бажають собі;

21. Бо закон Мойсея від старожитніх родів по всіх містах має проповідників його і читається в синагогах щосуботи.

22. Тоді Апостоли і старші з усією церквою ухвалили, вибравши з-поміж себе мужів, послати їх до Антіохії з Павлом і Варнавою, а саме: Юду, що називався Варсавва, і Силу, мужів, що були старшими поміж братами.

23. Написавши і вручивши їм таке: Апостоли і старші, і браття – братам з поганів з Антіохії, Сирії та Килікії, – радійте!

24. Оскільки ми почули, що деякі, котрі вийшли від нас, збентежили вас своїми оповідями і завдали сумніву вашим душам, кажучи, що необхідно обрізатися і дотримуватися Закону, чого ми їм не доручали;

25. То ми, зібравшися в одну душу, ухвалили вибрати мужів і послати їх до вас з улюбленими нашими Варнавою та Павлом,

26. Людьми, що віддали душі свої за ймення Господа нашого Ісуса Христа.

27. Отож, ми послали Юду і Силу, котрі розтлумачать вам те саме й словами.

28. Бо угодно Святому Духові і нам не класти на вас жодного тягаря, окрім цього необхідного:

29. Утримуватися від ідоложертовного і крови, і задушеного, і блуду, і не чинити іншим того, чого собі не бажаєте; дотримуючись цього, добре вчините. Бувайте здорові!

30. Отож, відправлені прийшли до Антіохії, і, коли зібрали людей, то вручили їм листа.

31. А вони, як прочитали, то вельми зраділи тією настановою.

32. Юда і Сила, які також були пророками, щедрим словом повідали настанову братам і зміцнили їх.

33. Пробувши там деякий час, вони з миром відпущені були братами до Апостолів;

34. Але Сила зажадав лишитися там, а Юда повернувся до Єрусалиму.

35. А Павло і Варнава жили в Антіохії, навчаючи і благовістячи разом з іншими багатьма слово Господнє.

36. По якомусь часі Павло сказав Варнаві: Ходімо знову, навідаємо братів наших по всіх містах, у котрих ми проповідували Слово Господнє, як їм ведеться.

37. Варнава хотів узяти з собою Івана, що називався Марком;

38. Але Павло поклав не брати його, бо відстав од них у Памфілії і не ходив з ними на працю, на котру вони були послані.

39. Звідси й постала незгода, аж так, що вони розлучилися один з одним; і Варнава, взявши Марка, відплив до Кіпру;

40. А Павло, вибравши собі Силу, помандрував, Божій благодаті доручений.

41. І проходив Сирію і Килікію, зміцнюючи церкви.

Діяння 16 Павло у Малій Азії. Тимофій.

1. Дійшов він до Дервії та Лістри. І ось, там був один учень, на ім‘я Тимофій, котрого мати була юдейка навернена, а батько був грек,

2. І про котрого свідчили брати, що були в Лістрі та Іконії.

3. Його зажадав Павло взяти з собою; і, взявши, обрізав його заради юдеїв, що були в тих місцях; бо всі знали про батька його, що він був греком.

4. А коли проходили містами, вони передавали вірним дотримуватися приписів, настанов Апостолів та пресвітерів у Єрусалимі.

5. І церкви утверджувалися у вірі і щоденно зростали (поповнювалися людьми).

6. Прийшовши через Фрігію і Галатійську країну, вони не були допущені Духом Святим проповідувати Слово в Азії.

7. А коли дійшли до Мизії, хотіли йти до Віфинії, але Дух Ісусів не допустив їх.

8. Коли ж проминули Мизію, зайшли вони до Троади.

9. І було вночі видіння Павлові: постав перед ним один муж македонянин, просячи його і кажучи: Прийди в Македонію і допоможи нам.

10. Після цього видіння ми відразу ухвалили рушати в Македонію, вважаючи, що нас закликав Господь благовістити там.

11. Отож, відпливши з Троади, ми рушили на Самотракію, а другого дня до Неаполя,

12. А вже звідти на Филипи: це перше місто у тій частині Македонії, колонія; в цьому місті ми пробули кілька днів.

13. А суботнього дня ми вийшли за місто до річки, де, за звичаєм, був молитовний дім, і, присівши, розмовляли із жінками, які там зібралися.

14. І одна жінка з міста Тіятира, на ім‘я Лідія, що торгувала багряницею і шанувала Бога, слухала також; і Господь відкрив її серцю зважати на те, що оповідав Павло.

15. А коли хрестилася вона і домашні її, то просила нас, кажучи: Якщо визнали ви, що вірна я Господові, то зайдіть до оселі моєї і живіть у мене. І переконала нас.

16. Сталося, що коли ми йшли до молитовного дому, то зустрілася нам одна служниця, що мала віщунського духа, яка ворожінням приносила своїм хазяям значний прибуток.

17. Йдучи за Павлом і за нами, вона кричала, проказуючи: Оці люди – служники Бога Всевишнього, котрі сповіщають вам шлях порятунку.

18. Таке вона вчиняла багато днів. Павло обурився, обернувся і сказав духові: Йменням Ісуса Христа наказую тобі вийти з неї; І дух вийшов тієї ж миті.

19. Тоді господарі її, дізнавшися, що вже щезла надія прибутку їхнього, схопили Савла і Силу й потягнули на майдан до старшин.

20. І коли привели їх до воєвод, то сказали: Оці люди, юдеї, чинять заколот у нашому місті.

21. І проповідують звичаї, котрі нам, римлянам, не варто ні приймати, ані виконувати.

22. Народ також повстав супроти них; а воєводи, зірвавши з них одежу, наказали бити їх палицями.

23. І, завдавши їм багато ударів, кинули до в‘язниці, і наказали сторожеві пильно стерегти їх;

24. Одержавши такого наказа, він замкнув їх у внутрішній в‘язниці і ноги їхні забив у колоду.

25. Близько півночі Павло і Сила молилися і співали Богові; а в‘язні слухали їх.

26. Аж раптом стався великий землетрус, так що захиталися підвалини в‘язниці; відразу відчинилися всі двері, і в усіх послабшали пута.

27. А тюремний наглядач прокинувся і, побачивши, що двері в‘язниці відчинені, витягнув меча і хотів умертвити себе, гадаючи, що в‘язні повтікали.

28. Але Павло повідав дужим голосом, кажучи: Не завдай собі жодного лиха, бо ми всі тут.

29. Він зажадав світла, забіг до в‘язниці і з трепетом припав до Павла і Сили.

30. І, вивівши їх геть, сказав: Володарі мої! Що мені вчинити, аби врятуватися?

31. А вони сказали: Віруй у Господа Ісуса Христа і врятуєшся ти і дім твій.

32. І проповідували слово Господнє йому і всім, що були в домі його.

33. І, взявши їх тієї ж години вночі, він обмив їхні рани, і негайно хрестився сам і всі домашні його;

34. А тоді привів їх у дім свій, запропонував накрити стіл і вельми радів з усім домом своїм, що увірував у Бога.

35. А коли настав день, воєводи послали міських служників сказати: Звільни тих людей.

36. Тюремний наглядач повідомив про це Павлові: Воєводи прислали звільнити вас; отож, виходьте зараз і йдіть з миром.

37. Але Павло сказав до них: Нас, римських громадян, без суду прилюдно били і кинули до в‘язниці, а тепер потайки звільняють? Ні, нехай прийдуть і самі виведуть нас.

38. Міські служники переказали ці слова воєводам, і ті злякалися, почувши, що це римські громадяни,

39. І, прийшовши, вибачилися перед ними, а коли вивели, то попросили залишити місто.

40. А вони, як вийшли з тюрми, прийшли до Лідії, і, побачивши братів, навчали їх, і відійшли.

Діяння 17 Заснування нової церкви в Солуні.

1. Пройшовши через Амфіполь та Аполлонію, вони прийшли до Солуні, де була юдейська синагога.

2. Павло, за своїм звичаєм, зайшов до них і три суботи говорив з ними із Писань.

3. Відкриваючи і доводячи їм, що Христові належало постраждати і воскреснути із мертвих, і що Цей Христос є Ісус, Котрого я проповідую вам.

4. І деякі з них увірували і приєдналися до Павла і Сили, як із греків, що шанували Бога, вельми багато, а також із шляхетних жінок чимало.

5. Але заздрісні юдеї, що не увірували, назбирали з майдану якихось негідних людей, збили докупи натовп і підбурювали місто, а тоді, ставши перед оселею Ясона, вимагали вивести їх до народу.

6. А коли не знайшли їх, то потягнули Ясона і деяких братів до міських старшин і кричали, що ці підбурювали цілий світ і прийшли й сюди,

7. А Ясон прийняв їх, і всі вони вчиняють супроти наказів кесаря, вшановуючи іншого царя, Ісуса.

8. І зворохобили народ та старшин міста, котрі все це слухали.

9. Але ці, одержавши свідчення від Ясона та інших, відпустили їх.

10. А брати негайно вночі відправили Павла і Силу до Верії, де вони, щойно прийшовши, зайшли до синагоги юдейської.

11. Тутешні були шляхетніші за солунян; вони прийняли Слово із усією приязню, щоденно досліджуючи Писання, чи так воно є.

12. І багато з них увірували, і з грецьких шляхетних жінок, а також чоловіків чимало.

13. Та коли солунські юдеї дізналися, що у Верії проповідувалося Павлом Слово Боже, то прийшли туди підбурювати і бунтувати народ.

14. Тоді брати негайно відпустили Павла, щоб до моря йшов; а Сила й Тимофій залишилися там.

15. Супровідники Павлові проводжали його до Атен і повернулися, діставши наказа Силі й Тимофію, щоб вони якомога скорше прийшли до нього.

16. Наджидаючи їх в Атенах, Павло виповнився Духом, забачивши це місто, повнісіньке ідолів.

17. І розмовляв він у синагозі з юдеями і з тими, що шанували Бога, і щоденно на майдані з тими городянами, що йому зустрічалися.

18. А дехто з епікурейських філософів і стоїків сперечалися з ним, одні казали: Що хоче сказати цей марнословець? А інші: Здається, він проповідує про чужих богів, тому що він благовістив їм Ісуса і воскресіння.

19. І схопили його, привели до ареопагу і казали: Чи можемо ми знати, що це за новітнє вчення, яке ти проповідуєш?

20. Бо щось дивне ти вкладаєш у вуха наші; тому хочемо знати, що це таке?

21. Атеняни і всі чужинці, які мешкали в них, нічим іншим охочіше не займалися, як говорити про щось, або слухати щось нечуване.

22. Павло зупинився серед ареопагу і сказав: Мужі атенські! З усього бачу я, що ви дуже побожні;

23. Бо коли проходив і оглядав святині ваші, я знайшов жертовника, на котрому написано: Невідомому Богові. Якраз Оцього, Котрого ви, не відаючи, вшановуєте, я проповідую вам;

24. Бог, Котрий витворив світ і все, що в ньому, Він, будучи Господом неба і землі, не в рукотворних храмах живе,

25. І не вимагає служіння рук людських, як той, що має якусь потребу, бо Сам дає всім життя і дихання, і все;

26. Від однієї крови Він утворив увесь рід людський для того, щоб він жив на всій землі, ухваливши передбачувані часи і межі їхнього поселення,

27. Щоб вони шукали Бога, чи не відчують Його і чи не знайдуть, хоч Він якраз недалеко від кожного з нас.

28. Бо ми Ним живемо і рухаємося та існуємо, як і деякі з ваших поетів казали: Ми Його і рід.

29. Отож, ми, оскільки є родом Божим, не мусимо думати, що Божество схоже на золото чи на срібло, або ж камінь, що дістав образ як витвір мистецький чи людської вигадки.

30. Отож, відкинувши часи незнання, Бог нині наказує усім людям повсюди покаятися;

31. Бо Він призначив день, котрого буде справедливо судити всю землю, засобом призначеного Ним Мужа, показавши свідчення усім, коли воскресив Його з мертвих.

32. Зачувши про воскресіння мертвих, одні почали насміхатися, а ще інші казали: Про це вислухаємо тебе іншим часом;

33. Тож Павло вийшов з-поміж них.

34. Але деякі мужі пристали до нього й увірували; між ними був Діонисій Ареопагіт і жінка, на ім‘я Дамара, а також інші з ними.

Діяння 18 Павло в Коринті.

1. Після цього Павло залишив Атени і пішов до Коринту.

2. Тут він знайшов одного юдея, на ім‘я Акила, родом із Понту, що прибув недавно з Італії, і Прискиллу, його дружину, – бо Клавдій наказав усім юдеям вийти з Риму, – і він пристав до них,

3. А що він був того самого ремесла, то залишився в них і працював, бо ремесло їхнє було – виготовляти шатра.

4. І щосуботи він провадив бесіди у синагозі – переконував юдеїв та греків.

5. А коли прийшли із Македонії Сила й Тимофій, то Павло спонуканий був Духом засвідчувати юдеям, що Ісус є Христос.

6. Та оскільки вони чинили спротив і лихословили, то він, обтрусивши одежу свою, сказав їм: Кров ваша на головах ваших; я чистий; віднині йду до поганів.

7. І пішов звідти, і прийшов до одного, на ім‘я Тит Юст, що шанував Бога – його дім був коло синагоги.

8. А Крісп, старшина синагоги, увірував у Господа з усім домом своїм, і багато коринтян, слухаючи слово, увірували і хрестилися.

9. А Господь у видінні вночі сказав Павлові: Не бійся, але говори і не замовкай,

10. Бо Я з тобою, і ніхто не заподіє тобі лиха; тому що в Мене багато людей у цьому місті.

11. І він залишався там рік і шість місяців, – навчав їх Слову Божому.

12. А тим часом, у період проконсульства Галліона в Ахаї супроти Павла в одну душу виступили юдеї і на суд привели його,

13. Кажучи, що він навчає людей шанувати Бога не за Законом.

14. А коли Павло хотів розтулити уста, Галліон сказав юдеям: Юдеї! Якби була якась образа чи недобрий замір, то я мав би причину вислухати вас;

15. Та коли суперечка йде про вчення та про імена і Закон ваш, то самі пильнуйте: я не хочу бути в цьому суддею.

16. І прогнав їх від суду.

17. А всі греки, схопивши Состена, старшину над синагогою, били його перед судом; і Галліон анітрохи не зважав на це.

18. Павло пробув ще багато днів, а тоді попрощався з братами і відплив до Сирії, – і з ним Акила і Прискилла, обстригши голову в Кенхреях за обітницею.

19. Діставшися Ефесу, залишив їх там, а сам пішов до синагоги і розмовляв з юдеями.

20. А коли вони просили його побути у них довше, він не дав згоди,

21. А попрощався з ними і сказав: Мені вкрай необхідно провести свято, що наближається, в Єрусалимі; а до вас повернуся знову, якщо буде угодно Богові. І відплив з Ефесу; (Акила й Прискилла залишилися в Ефесі).

22. Відвідавши Кесарію, він приходив до Єрусалиму, вітав церкву і рушив до Антіохії,

23. І, пробувши там деякий час, вийшов і проходив почергово країну Галатійську і Фрігію, – утверджував усіх учнів.

24. Один юдей, на ім‘я Аполлос, родом з Олександрії, муж красномовний і обізнаний з Писанням, прийшов до Ефесу;

25. Він був наставлений на шлях Господній, і, палаючи духом, говорив і навчав про Господа, як належить, знаючи тільки хрещення Іванове.

26. Він почав сміливо говорити в синагозі. Зачувши його, Акила і Прискилла прийняли його і докладно повідали йому про шлях Господній.

27. А коли він схилився до заміру, щоби йти до Ахаї, то брати послали до тамтешніх учнів, схиляючи їх прийняти його; і він, діставшись туди, чимало сприяв тим, що увірували благодаттю.

28. Бо він ревно переконував юдеїв привселюдно, доводячи Писанням, що Ісус є Христос.

Діяння 19 Павло в Ефесі. Учні Іванові стають християнами.

1. Під час перебування Аполлоса в Коринті Павло, пройшовши горішні країни, прибув до Ефесу, і коли знайшов там деяких учнів,

2. Сказав їм: Чи прийняли ви Святого Духа, коли увірували? А вони сказали йому: Ми навіть не чули, чи є Дух Святий.

3. Він сказав їм: То у що ж ви хрестилися? Вони відповідали: У Іванове хрещення.

4. Павло сказав: Іван хрестив хрещенням каяття, кажучи людям, щоб вірували в Того, Хто прийде після нього, тобто, в Христа Ісуса.

5. Коли почули про те, вони хрестилися у ймення Господа Ісуса,

6. І, коли Павло поклав на них руки, зійшов на них Дух Святий, і вони почали говорити іншими мовами і пророкувати.

7. А всіх їх було чоловіків близько дванадцяти.

8. Коли він прийшов до синагоги, то без страху проповідував три місяці, оповідаючи і засвідчуючи про Царство Боже.

9. Та оскільки деякі ожорсточилися і не вірили, лихословлячи шлях Господній перед народом, то він, залишивши їх, відділив учнів і щоденно проповідував в училищі одного Тирана.

10. Це тривало близько двох років, і так, що всі мешканці Азії чули проповідь про Господа Ісуса, як юдеї, так і греки.

11. А Бог звершував багато чудес руками Павла,

12. Аж так, що на хворих клали хустини і пояси з тіла його, і в них зникали хворощі і лихі духи виходили з них.

13. Навіть деякі із мандрівних заклиначів юдейських почали використовувати ймення Господа Ісуса, кажучи: Заклинаємо вас Ісусом, Котрого Павло проповідує.

14. Це чинили якісь семеро синів юдейського першосвященика Скеви.

15. Але злий дух сказав у відповідь: Ісуса знаю, і Павло мені відомий, а ви хто такі?

16. І кинувся на них чоловік, у якому був злий дух, і, здолавши їх, показав над ними таку силу, що вони голі і побиті вибігли з того дому.

17. Це стало відомо всім, юдеям та грекам, що мешкали в Ефесі, і напав острах на всіх них, і звеличене було ймення Господа Ісуса;

18. І багато з тих, що увірували, приходили й сповідували та відкривали справи свої;

19. А чимало з отих, що займалися чаклунством, зібрали книжки свої, спалили перед усіма, і склали ціну їхню, і виявилося їх на п‘ятдесят тисяч драхм.

20. З такою силою поставало і діяло Слово Господнє.

21. А коли все це звершилося, Павло поклав у дусі пройти Македонію та Ахаю, а відтак рушати до Єрусалиму, сказавши: Коли навідаюся туди, я мушу побачити й Рим.

22. І послав до Македонії двох із тих, що допомагали йому в служінні, Тимофія та Ераста, а сам залишився на якийсь час в Азії.

23. А того часу сталося заворушення супроти шляху Господнього;

24. Бо один золотар, на ім‘я Дмитро, що прикрашав сріблом храми Артеміди і приносив художникам чималенький прибуток,

25. Зібрав їх і подібних до них ремісників та й сказав: Друзі! Ви знаєте, що від цього ремесла залежить добробут наш;

26. А тим часом ви бачите і чуєте, що не тільки в Ефесі, але майже по всій Азії цей Павло своїми переконаннями звів чимало людей, кажучи, що виготовлені руками людськими не є боги;

27. А це загрожує нам тим, що не лише ремесло наше стане ганебним, але й храм великої богині Артеміди нічого не буде значити, і впаде велич тієї, котру вшановує вся Азія і вся земля.

28. Вислухавши це, вони виповнилися люттю і почали кричати, кажучи: Велика Артеміда Ефеська!

29. І всеньке місто виповнилося заворушенням; схопивши македонян Гая та Аристарха, супутників Павлових, вони в одну душу кинулися на видовище.

30. Та коли Павло хотів увійти поміж народ, учні не допустили його;

31. Також деякі із азійських старшин, які були друзями його, послали до нього і просили не з‘являтися на видовищі.

32. А тим часом, одні кричали одне, а інші – інше; бо зібрання було бурхливим, і більша частина тих, що зібралися, не відала, нащо зібралися.

33. На пропозицію юдеїв, з народу викликали Олександра. Давши знака рукою, Олександр хотів говорити народові.

34. А коли дізналися, що він юдей,то закричали всі в один голос і близько двох годин кричали: Велика Артеміда Ефеська!

35. А писар міський, утішивши народ, сказав: Мужі ефеські! Який чоловік не відає, що місто Ефес є храмовий доглядач великої богині Артеміди та її образу, що з неба впав?

36. Отож, якщо про це немає суперечки, то необхідно вам бути спокійними і не вчиняти нерозважливо;

37. А ви привели цих мужів, котрі ні храму Артеміди не обікрали, ні богині вашої не ганьбили;

38. А якщо Дмитро та інші з ним художники мають скаргу на кого-небудь, то є судові зібрання, і є проконсули: нехай скаржаться один на одного;

39. А якщо ви шукаєте щось інше, то це буде ухвалене на законному зібранні;

40. Бо ми стоїмо перед небезпекою: за те, що сталося нині, нас звинуватять за це заворушення, оскільки немає жодної причини, котрою можна було б виправдати отаке збіговисько. Сказавши це, він розпустив громаду.

Діяння 20 Павло в Македонії та Греції.

1. Після припинення заворушень Павло покликав учнів і висловив їм настанови, а тоді попрощався з ними й пішов у Македонію.

2. Перейшовши тими місцями, залишаючи віруючим щедрі настанови, прийшов у Елладу (Грецію);

3. Там він пробув три місяці; а коли він забажав рушати на Сирію, то змову на нього вчинили юдеї, і спало йому на думку повертатися через Македонію.

4. Його проводжали до Азії Сопатер Піррів із Верії, Аристарх та Секунд із Солуня, і Гай дерв‘янин, а також Тимофій, та азійці Тихик і Трохим.

5. Вони пішли наперед і наджидали нас у Троаді.

6. А ми після днів опрісноків попливли з Филипів до них у Троаду, де пробули сім днів.

7. А першого дня тижня, коли учні зібралися на ламання хліба, Павло, маючи намір вирушити наступного дня, розмовляв з ними і ділився словом до півночі.

8. У світлиці, де ми зібралися, було досить світильників.

9. Під час тривалої Павлової бесіди, одного юнака, на ім‘я Євтих, що сидів на підвіконні, запопав глибокий сон, то він похитнувся і сонний упав донизу з третього поверху, і підняли його мертвим.

10. Павло зійшов донизу, упав на нього і, обнявши його, сказав: Не тривожтеся; бо душа його в ньому.

11. А коли повернувся, то переламав хліб і спожив, і бесіду тривалу провадив, аж доки розвиднилося, а потім вийшов.

12. А хлопця живим привели, – і раділи вельми.

13. А ми наперед прийшли до корабля і попливли в Асс, щоб забрати звідти Павла, – бо він так наказав нам; маючи намір сам туди пішки прийти.

14. Коли ж він зійшовся з нами в Ассі, то ми взяли його і невдовзі прибули до Мітилену.

15. І, відпливши звідти, наступного дня ми зупинилися навпроти Хіосу, а другого дня пристали до Самосу, відвідавши Трогілеї, а наступного дня припливли до Мілету;

16. Бо Павлові спало на думку проминути Ефес, щоб йому не забаритися в Азії, бо він поспішав, як буде можливим, бути в Єрусалимі на день П‘ятдесятниці.

17. А вже з Мілету послав до Ефесу покликати пресвітерів церкви.

18. А коли вони прийшли до нього, він сказав їм: Ви знаєте, як я від першого дня, котрого прийшов до Азії, увесь час був з вами.

19. Працюючи Господові з усією покорою і з рясними слізьми та напастями, серед спокус, що спіткали мене від юдейської змови,

20. Я нічого корисного не пропустив, коли вам проповідував, аби навчити вас привселюдно і в домах,

21. Сповіщаючи юдеям та грекам каяття перед Богом і віру в Господа нашого Ісуса Христа.

22. І ось, нині я, за волею Духа, йду до Єрусалиму, не відаючи, що там станеться зі мною,

23. Тільки Дух Святий по всіх містах свідчить, кажучи, що пута й кайдани чекають на мене.

24. Але я ні на що не зважаю і не остерігаю власного життя, аби лише з радістю звершити шлях мій і служіння моє, котре я прийняв од Господа Ісуса, проповідувати Євангелію благодаті Божої.

25. І нині, ось, я знаю, що вже не побачите обличчя мого всі ви, поміж котрими я ходив, проповідуючи Царство Боже.

26. А тому засвідчую вам нинішнього дня, що я чистий від крови усіх;

27. Бо я не ухилявся сповіщати вам усю волю Божу.

28. Тож придивляйтеся до себе і до всією отари, в котрій Дух Святий настановив вас бути охоронцями, пасти Церкву Господа і Бога, котру Він придбав Собі Кров‘ю Своєю.

29. Бо я знаю, що коли відійду, то зайдуть до вас люті вовки, які не щадитимуть отари.

30. І з вас самих постануть люди, котрі будуть промовляти хибно, аби прихилити і повести за собою учнів.

31. А тому будьте пильні, пам‘ятаючи, що я три роки і вдень, і вночі повсякчас, зі слізьми навчав кожного з вас.

32. І нині передаю вас, браття, Богові і слову благодаті Його, що може наставляти вас краще і дати вам спадок між усіма освяченими.

33. Ні срібла, ні золота, ні одежі я не від кого не зажадав:

34. Самі знаєте, що потребам моїм і потребам тим, що були зі мною, послужили оці ось руки мої.

35. У всьому показав я вам, що, так працюючи, необхідно підтримувати слабких і пам‘ятати слова Господа Ісуса; бо Він Сам сказав: Більше щастя давати, аніж брати.

36. Сказавши це, він схилив коліна свої, і з усіма ними помолився.

37. Тоді всі ревно заплакали і, припавши до Павла й обнімаючи його за шию, цілували його,

38. Сумуючи особливо від сказаного ним слова, що вони вже не побачать обличчя його. І проводжали його до корабля.

Діяння 21 Подорож Павлова до Єрусалиму.

1. А коли ми, розлучившися з ним, відпливли, то без перешкод прийшли до Косу, а другого дня в Родос, а вже звідти в Патару;

2. І знайшли корабля, що плив у Фінікію; зайшли до нього, і відпливли.

3. А коли показався Кіпр, ми залишили його по ліву руку, попливли в Сирію і пристали в Тирі, бо тут належало скласти вантажі з корабля;

4. А тоді знайшли учнів і пробули тут сім днів; вони, спонукані Духом, казали Павлові, щоб він не йшов до Єрусалиму.

5. А коли ці дні скінчилися, ми вийшли й пішли, і нас проводжали усі із дружинами й дітьми навіть за місто; а на березі, схилившися на коліна, помолилися.

6. І, попрощавшись один з одним, ми піднялися на корабель, а вони повернулися додому.

7. А ми, звершивши плавання, прибули з Тиру до Птолемаїди, де, привітавши братів, пробули в них один день.

8. А другого дня Павло і ми, що були з ним, вийшовши, прийшли до Кесарії і, зайшовши в дім Пилипа благовісника, одного із семи дияконів, залишилися в нього.

9. У нього було чотири доньки, що пророкували.

10. А тим часом, коли ми прожили в них багато днів, прийшов з Юдеї один пророк, на ім‘я Агав,

11. І, зайшовши до нас, узяв Павлового пояса і зв‘язав собі руки та ноги, а тоді сказав: Так повідує Дух Святий: мужа, чий це пояс, так зв‘яжуть в Єрусалимі юдеї і віддадуть до рук поганів.

12. Коли ми почули це, то ми і тамтешні просили, щоб він не йшов до Єрусалиму,

13. Але Павло у відповідь сказав: Що ви радите? Нащо плачете і пригнічуєте серце моє? Я не тільки хочу бути в‘язнем, але готовий померти в Єрусалимі за ймення Господа Ісуса.

14. А коли ми не могли його вмовити, то заспокоїлися, сказавши: Нехай буде воля Господня!

15. По тих днях, приготувавшися, пішли ми до Єрусалиму;

16. З нами йшли також деякі учні з Кесарії, проводжаючи нас до одного давнього учня, Мнасона кіпрянина, у котрого можна було б нам замешкати.

17. А коли ми прийшли до Єрусалиму, браття прийняли нас вельми гостинно.

18. Другого дня Павло прийшов з нами до Якова, прийшли також усі пресвітери.

19. Привітавши їх, Павло розповідав докладно, що звершив Бог у поганів служінням його.

20. А вони вислухали і прославили Бога, а тоді сказали йому: Бачиш, брате, скільки тисяч увірувало юдеїв, і всі вони ревно ставляться до Закону;

21. А про тебе чули вони, наче ти всіх юдеїв, котрі живуть поміж юдеями, навчаєш відступати від Мойсея, кажучи, щоб вони не обрізали дітей своїх і не вчиняли за звичаями.

22. Ну, то як тут повестися? Мабуть же, збереться народ; бо почують, що ти прийшов.

23. Учини, що ми скажемо тобі: є у нас чотири чоловіки, що мають на собі обітницю;

24. Візьми їх і очистися разом із ними, і візьми на себе витрати на пожертву за них, щоб обстригли собі голову, – і дізнаються всі, що почуте про тебе неправдиве, але що сам ти продовжуєш дотримуватися Закону.

25. А про поганів, що увірували, ми писали, ухваливши, щоб вони нічого подібного не дотримувалися, але берегли себе від ідоложертовного, від крови і від задушеного, а також від блуду.

26. Тоді Павло взяв тих мужів і очистився з ними, а наступного дня зайшов до храму і оголосив закінчення днів очищення, коли необхідно було принести за кожного з них приношення.

27. А коли сім днів скінчалися, тоді азійські юдеї, побачивши його у храмі, збунтували увесь народ і поклали на нього руки,

28. І кричали: Мужі ізраїльські! Допоможіть: цей чоловік усіх повсюдно навчає супроти народу і Закону і цього місця; причому греків також завів до храму, і опоганив це святе місце.

29. Бо перед тим вони бачили з ним у місті Трохима ефесянина і гадали собі, що Павло завів його до храму.

30. І в цілому місті зчинилося заворушення і збіговисько народу; і, схопивши Павла, потягнули його геть з храму і відразу замкнули двері.

31. А коли вони мали замір убити його, до тис'яцького полку дійшла вість, що увесь Єрусалим збунтувався;

32. Він зараз же узяв вояків і сотників, та рушив до них. А вони, коли побачили тис'яцького і вояків, перестали бити Павла.

33. Тоді тис'яцький наблизився і взяв його і наказав скувати двома ланцюгами, і запитав: Хто він і що вчинив?

34. У народі одні кричали одне, а інші – інше. А він, не маючи змоги в умовах бунту дізнатися чогось певного, наказав припровадити його до фортеці.

35. А коли він був на сходах, то воякам довелося нести його, бо народ ворохобився довкола.

36. Тому що чимало народу ринуло слідом і кричали: Смерть йому!

37. А коли Павло входив до фортеці, то запитав тис'яцького: Чи можу я дещо сказати тобі? А той сказав: Ти вмієш по-грецьки?

38. У такому разі чи не ти той єгиптянин, котрий цими днями вчинив замішання і вивів до пустелі чотири тисячі бунтівників?

39. А Павло сказав: Я юдей, тарсянин, громадянин відомого кілікійського міста; прошу тебе, дозволь мені звернутися до народу.

40. А коли той дозволив, Павло, стоячи на сходах, зробив жест рукою народові, і, коли настала глибока тиша, почав говорити єврейською мовою, кажучи:

Діяння 22 Захист Павла перед безліччю народу.

1. Мужі–браття і батьки! Вислухайте зараз моє виправдання перед вами.

2. Коли вони почули, що він заговорив з ними єврейською мовою, вони й зовсім притихли. Він сказав:

3. Я юдей, що народився в Тарсі Кілікійському, вихований у цьому місті біля ніг Гамалиїла, переконливо наставлений у законі батьків, ревний за Богом, як і ви всі нині;

4. Я навіть до смерти переслідував прихильників цього вчення, зв‘язуючи і кидаючи до в‘язниці як чоловіків, так і жінок,

5. Як засвідчить про мене першосвященик і вся старшина, від котрих листи взяв до братів, що мешкають у Дамаску, я йшов, щоб тамтешніх привести в кайданах до Єрусалиму на тортури.

6. Та коли я був у дорозі і наближався до Дамаску, близько полудня раптом осяяло мене яскраве світло з неба.

7. Я упав на землю і почув голос, що казав мені: Савле, Савле! Нащо ти переслідуєш Мене?

8. Я відповів: Хто Ти, Господе? Він сказав мені: Я Ісус із Назарету, Котрого ти переслідуєш.

9. Ті, що були зі мною, бачили світло, і запопав їх страх, але голосу, що говорив до мене, не чули.

10. Тоді я сказав: Господе! Що мені вчинити? А Господь сказав мені: Підведися і йди до Дамаску, і там тобі сказано буде все, що призначено тобі зробити.

11. А через те, що я від слави світла того позбувся зору, то ті, що були зі мною, за руку привели мене до Дамаску.

12. А один муж, Ананій, побожний за Законом, що про нього доброї думки всі юдеї, які мешкають у Дамаску,

13. Прийшов до мене і, наблизившись, сказав мені: Брате Савле! Прозрій! І я миттю побачив його.

14. А він сказав мені: Бог батьків наших вибрав тебе, щоб ти спізнав Його волю, побачив Праведника і почув голос з Його уст,

15. Тому що ти будеш Йому свідком перед усіма людьми про те, що ти бачив і чув;

16. Отож, нащо ти зволікаєш? Підведися, хрестися і обмий гріхи твої, прикликавши ймення Господа Ісуса.

17. А коли я повернувся до Єрусалиму і молився в храмі, то виповнився Духом

18. І побачив Його, і Він сказав мені: Поспіши і вийди скорше з Єрусалиму: Тому що тут не приймуть твого свідчення про Мене.

19. Я сказав: Господе! Їм відомо, що я віруючих у Тебе кидав до в‘язниці і бив у синагогах,

20. І коли проливалася Стефанова кров, свідка Твого, я там стояв, схвалював убивство і одежу убивників його стеріг.

21. І Він сказав мені: Іди, Я пошлю тебе далеко до поганів.

22. До цього слова слухали його; а відтак зчинили ґвалт, кажучи: Винищ такого на землі! Бо він не повинен жити.

23. Коли вони кричали, то підкидали одежу і жбурляли порох у повітря,

24. Тис'яцький звелів припровадити його до фортеці, наказавши бичувати його там, щоб дізнатися, з якої причини так галасували супроти нього.

25. Та коли розтягнули його реміняччям, Павло сказав сотникові, що стояв поряд: Хіба дозволено вам бичувати римського громадянина, та ще й без суду?

26. Зачувши те, сотник підійшов і доповів тис'яцькому, кажучи: Гляди, що хочеш учинити? Цей чоловік – римський громадянин.

27. Тоді тис'яцький підійшов до нього (до Павла) і мовив: Скажи мені, ти – римський громадянин? Він сказав: Так.

28. Тис'яцький відповів: Я за великі гроші придбав це громадянство. А Павло сказав: А я народився в ньому.

29. Тоді зараз же відступили од нього ті, що хотіли катувати його; а тис'яцький, дізнавшися, що він римський громадянин, злякався, що зв‘язав його.

30. Другого дня, прагнучи достеменно дізнатися, за що звинувачують його юдеї, звільнив його від ланцюгів і наказав зібратися першосвященикам та всьому синедріонові і, вивівши Павла, поставив його перед ними.

Діяння 23 Павло перед синедріоном.

1. Павло, спрямувавши погляд на синедріон, сказав: Мужі-браття! Я всією доброю совістю жив перед Богом до цього дня.

2. А першосвященик Ананія наказав тим, що стояли перед ним, бити його по устах.

3. Тоді Павло сказав йому: Бог буде тебе бити, стіно побілена! Ти сидиш, щоб судити за законом, і, всупереч законові, наказуєш бити мене.

4. А присутні сказали: Першосвященика Божого ганьбиш?

5. Павло сказав: Я не знав, браття, що він першосвященик; бо написано: старшого в народі твоєму не обмовляй.

6. А коли Павло дізнався, що тут одна частина саддукеїв, а друга фарисеїв, проголосив у синедріоні: Мужі-браття! Я фарисей, син фарисея; за надію на воскресіння мертвих мене судять.

7. А коли він сказав це, стався розбрат поміж фарисеями і саддукеями, і зібрання розділилося;

8. Бо саддукеї кажуть, що воскресіння немає, ні Ангела, ні духу, а фарисеї визнають і те, і те.

9. Зчинився великий галас, і підвелися книжники з групи фарисеїв, сперечалися, кажучи: Нічого поганого ми не бачимо в цьому чоловікові; а якщо дух чи Ангел казав йому, то не будемо чинити спротиву Богові.

10. Та оскільки розбрат посилився, то тис'яцький, боячись, щоб вони не розтерзали Павла, наказав воякам зайти і взяти його з-поміж них і відвести до фортеці.

11. Наступної ночі Господь з‘явився до нього і сказав: Дій, Павле; бо як ти засвідчував про Мене в Єрусалимі, так належить тобі засвідчувати також у Римі.

12. Із настанням дня деякі юдеї вчинили змову і поклялися не їсти і не пити, доки не заб‘ють Павла;

13. А було близько сорока таких, що вчинили подібне закляття;

14. Тож вони, прийшовши до першосвящеників і старшин, сказали: Ми присягою присягалися не їсти нічого, аж доки не заб‘ємо Павла;

15. Отож, нині ви із синедріоном мусите дати знати тис'яцькому, щоб він узавтра вивів його до вас так, неначе ви хочете пильніше розглянути справу про нього; а ми передніше, аніж він наблизиться, спроможні убити його.

16. Зачувши про цю змову, син сестри Павлової прийшов і, зайшовши до фортеці, повідомив Павлові.

17. А Павло покликав одного із сотників і сказав: Відведи цього юнака до тис'яцького, бо він має дещо сказати йому.

18. Той узяв його і привів до тис'яцького і сказав: В‘язень Павло покликав мене і попросив відвести до тебе цього юнака, котрий має дещо сказати тобі.

19. Тисяцький взяв його за руку, і усамітнившись з ним, запитав: Що саме ти маєш сказати мені?

20. Він відповідав, що юдеї дійшли згоди просити тебе, щоб ти завтра вивів Павла перед синедріоном, нібито вони хочуть пильніше дослідити справу про нього;

21. Але ти не слухай їх; бо його підстерігають понад сорок чоловіків із них, котрі заприсяглися не їсти і не пити, аж доки не заб‘ють його; і вони зараз готові і чекають на твою згоду.

22. Тоді тис'яцький відпустив юнака сказавши: Нікому не кажи, що ти оголосив мені це.

23. І прикликав двох сотників, і сказав: Приготуйте мені вояків піших двісті, вершників сімдесят і стрільців двісті, щоб з третьої години ночі йшли до Кесарії;

24. Приготуйте також віслюків, аби, Павла посадовивши, припровадити його до правителя Фелікса.

25. Написав також листа ось такого змісту:

26. Клавдій Лісій - високоповажному намісникові Феліксу - вітання;

27. Цього чоловіка юдеї схопили і мали намір убити; а я, прийшовши з вояками, врятував, дізнавшися, що він римський громадянин;

28. Потім, бажаючи дізнатися, за що звинувачували його, привів його до їхнього синедріону.

29. І знайшов, що його звинувачують за те, що має суперечливі думки щодо закону їхнього, але що немає в ньому жодної провини, вартої смерти чи кайданів;

30. А коли до мене дійшло, що юдеї змовляються на лихе супроти цього чоловіка, то я негайно послав його до тебе, наказавши й обвинувачам свідчити на нього перед тобою; Бувай здоровий!

31. Тож вояки, виконуючи одержаного ними наказа, взяли Павла і повели вночі в Антипатриду,

32. А другого дня полишили вершників йти з ним далі і повернулися до фортеці.

33. А ті, коли прийшли до Кесарії, віддали намісникові листа і поставили перед ним також Павла.

34. Коли намісник прочитав листа, то запитав, із якого він краю, і, довідавшися, що з Килікії, сказав:

35. Я вислухаю тебе, коли з‘являться твої обвинувачі. І наказав бути йому під охороною в преторії Ірода.

Діяння 24 Павло перед Феліксом.

1. За п‘ять днів прийшов першосвященик Ананія зі старшиною і з одним ритором Тертуллом, котрі скаржилися намісникові на Павла.

2. А коли його покликали, то Тертулл почав звинувачувати його, кажучи:

3. Завжди і скрізь з усілякою вдячністю ми визнаємо, що тобі, вельмишановний Феліксе, зобов‘язані ми великим миром, і твоєю турботою позначений добробут цього народу,

4. Але, щоб тебе довго не обтяжувати, прошу тебе вислухати нас стисло, з властивою для тебе прихильністю:

5. Ми переконалися, що чоловік оцей – то виразка суспільства, підбурювач заколоту поміж юдеями, що живуть на всій землі, і є представником назорейської єресі,

6. Котрий наважився навіть храм опоганити, і ми схопили його і хотіли судити його за нашим законом;

7. Однак тис'яцький Лісій прийшов і з великим насильством забрав його з рук наших і послав до тебе,

8. Наказавши й нам, обвинувачам його, з‘явитися до тебе; ти можеш сам дослідити й довідатися від нього про все це, за що ми звинувачуємо його.

9. І юдеї підтвердили, сказавши, що все це так є.

10. А Павло, коли намісник подав йому знака говорити, відповів: Знаючи, що ти чимало років справедливо судиш народ цей, я тим паче сміливіше буду захищати мою справу;

11. Ти можеш дізнатися, що не більше дванадцяти днів тому, як я прийшов до Єрусалиму для поклоніння;

12. І ні в святині, ні в синагогах, ні по місту вони не знаходили мене, щоб я з кимось сперечався, або ж підбурював народне заворушення;

13. І не можуть довести того, за що нині звинувачують мене;

14. Але за те признаюся тобі, що за вченням, котре вони називають єрессю, я справді служу Богові батьків моїх, віруючи всьому, що написане в Законі і пророках;

15. Маючи надію на Бога, що буде воскресіння мертвих, праведних і не праведних, чого й самі вони чекають;

16. А тому я пильно дбаю завжди мати чисту совість перед Богом і людьми;

17. По багатьох роках я прийшов, аби принести моєму народові милостиню і приношення;

18. Ось при цьому знайшли мене, що якраз очистився в храмі не з народом і не з колотнечею:

19. Це були деякі азійські юдеї, котрим належало б постати перед тобою і звинуватити мене, якщо мають щось супроти мене;

20. Або ж нехай ці самі скажуть, яку неправду в мені вони знайшли, коли я стояв перед синедріоном,

21. Хіба що лише одне слово, котре голосно мовив я, стоячи поміж ними, що за вчення про воскресіння мертвих я нині приймаю суд від вас.

22. Вислухавши це, Фелікс тимчасово відклав перегляд справи їхньої, сказавши: Розгляну справу вашу, коли прийде тис'яцький Лісій, і я достату дізнаюся про це вчення.

23. А Павла наказав сотникові стерегти, але не обмежувати його і не забороняти нікому з його близьких служити йому чи приходити до нього.

24. За кілька днів Фелікс прийшов із дружиною своєю Друзіллою, що була юдейкою, покликав Павла і слухав його про віру у Христа Ісуса.

25. І оскільки він говорив про правду, і про поміркованість, і про майбутній суд, то Фелікс виповнився страхом і відповів: Тепер іди вже, а коли знайду час, то покличу тебе.

26. Причому він сподівався, що Павло дасть йому грошей, аби відпустив його: тому часто викликав його і розмовляв з ним.

27. А як проминуло два роки, на місце Фелікса приїхав Порцій Фест; прагнучи вдовольнити юдеїв, Фелікс залишив Павла у в‘язниці.

Діяння 25 Павло перед Фестом.

1. Коли Фест прибув до провінції, то за три дні вирушив із Кесарії до Єрусалиму.

2. Тоді першосвященик і найвідоміші з юдеїв з‘явилися до нього зі скаргою на Павла і переконували його,

3. І просили, щоб він учинив милість, викликав його до Єрусалиму; і мали недобрий замір убити його на дорозі.

4. Проте Фест відповів, що Павла стережуть у Кесарії, і що він сам невдовзі вирушить туди.

5. Отож, сказав він, котрі з вас можуть, нехай ідуть зі мною, і якщо є щось за цим чоловіком, нехай звинувачують його.

6. А коли пробув у них не більше восьми-десяти днів, повернувся в Кесарію, і другого дня, присівши на місце судді, наказав привести Павла.

7. Коли він прийшов, стали довкола юдеї, які прийшли з Єрусалиму, бо принесли на Павла багато і важких звинувачень, котрих не могли довести;

8. Але він на виправдання своє сказав: Я не вчинив жодного злочину супроти закону юдейського, а також супроти храму і проти кесаря.

9. Фест мав бажання догодити юдеям, а тому сказав Павлові у відповідь: Чи хочеш піти до Єрусалиму, щоб я там тебе судив за це?

10. Павло сказав: Я стою перед судом кесаря; де мені й належить суд прийняти; юдеїв я нічим не образив, ти про це гаразд відаєш;

11. Бо коли я завинив і вчинив щось варте смерти, то не зрікаюся померти; а якщо нічого такого немає, за що звинувачують мене, то ніхто не може видати мене їм. Вимагаю суду кесаревого.

12. Тоді Фест, перемовившись із радою, відповідав: Ти вимагаєш суду кесаревого, то до кесаря й підеш.

13. Через кілька днів цар Агриппа і Верніка приїхали в Кесарію привітати Феста.

14. І коли вони пробули там багато днів, то Фест запропонував цареві Павлову справу, кажучи: Тут є чоловік, залишений Феліксом у в‘язниці,

15. На котрого, коли я був у Єрусалимі, з‘явилися із скаргою першосвященики і старшина юдейська, вимагаючи суду над ним.

16. Я відповідав їм, що у римлян немає звичаю видавати якого-небудь чоловіка на смерть передніше, аніж звинувачений буде мати обвинувачів перед собою і дістане волю захищатися супроти звинувачення.

17. А коли вони прийшли сюди, то без найменшого зволікання, другого ж таки дня сів я на суддівське місце і наказав привести того чоловіка.

18. Оточивши його, обвинувачі не висловили жодного звинувачення, як я сподівався;

19. Але вони мали певні суперечки з ним про їхню побожність, а також про якогось Ісуса померлого, про Котрого Павло свідчив, що Він живий.

20. Маючи певні складнощі у розв‘язанні цієї проблеми, я сказав: Чи хоче він піти до Єрусалиму і там прийняти суд за це?

21. Та оскільки Павло вимагав, щоб його залишили на розгляд Августа, то я наказав тримати його під наглядом сторожі до того часу, коли пошлю його до кесаря.

22. Проте Агріппа сказав Фестові: Хотів би і я послухати цього чоловіка. Завтра, – сказав той, почуєш його.

23. Другого дня, коли Агріппа і Верніка прийшли з превеликою пишністю і зайшли до судової палати з тис'яцькими і найвідомішими громадянами, за наказом Феста привели Павла.

24. І сказав Фест: Царю Агріппо і всі присутні з нами мужі! Ви бачите того, супроти котрого безліч юдеїв докучали мені в Єрусалимі, а також тут кричали, що він не повинен далі жити.

25. Але я знайшов, що він не вчинив нічого, що підлягало б смерти, і оскільки він сам вимагав суду в Августа, то я вирішив послати його до нього;

26. Я не маю нічого певного написати про нього кесареві; а тому привів його до вас і особливо до тебе, царю Агріппо, щоби, по розгляді, мав що написати;

27. Бо мені здається нерозважливим послати в‘язня і не вказати звинувачень супроти нього.

Діяння 26 Захист Павлів перед Агріппою.

1. Агріппа сказав Павлові: Дозволено тобі говорити про себе. Тоді Павло простягнув руку і скористався словом на свій захист:

2. О, царю Агріппо! Маю себе за щасливого, що нині можу захищатися перед тобою за все, в чому мене звинувачують юдеї;

3. Тим паче, що ти відаєш звичаї і суперечливі думки юдеїв. А тому прошу тебе вислухати мене щиросердо.

4. Життя моє від юности моєї, котре спочатку минало в Єрусалимі поміж народом моїм, відоме всім юдеям;

5. Вони здавна знають про мене, якщо забажають свідчити, що жив я фарисеєм за найсуворішим у нашому віросповіданні вченням.

6. І нині я стою перед судом за надію на обітницю, котру Бог дав батькам нашим,

7. Котрої виконання сподіваються побачити наші дванадцятеро колін, щиросердо служачи Богові вдень і вночі: ось за цю надію, царю Агріппо, звинувачують мене юдеї.

8. Ну, що тут сказати? Невже ви неймовірним вважаєте, що Бог воскрешає мертвих?

9. Щоправда, я також гадав, що мені треба діяти супроти ймення Ісуса із Назарету;

10. І чинив те в Єрусалимі: діставши владу від першосвящеників, я багатьох святих кидав до в‘язниць і, коли убивали їх, я подавав за те голос;

11. І по всіх синагогах я багаторазово мучив їх і примушував паплюжити Ісуса, і в надмірній супроти них люті переслідував навіть у чужих містах.

12. Ідучи з цієї метою до Дамаску із владою і дорученням від першосвящеників,

13. Осередь дня на шляху я побачив, володарю, світло з неба, ясніше від сяяння сонця, що осяяло мене і тих, що йшли зі мною.

14. Усі ми упали на землю, і я почув голос, що говорив мені єврейською мовою: Савле, Савле, нащо ти переслідуєш Мене? Важко тобі йти супроти рожна.

15. Я сказав: Хто Ти, Господе? Він сказав: Я Ісус, Котрого ти переслідуєш;

16. Але підведися і стань на ноги твої; бо Я на те й з‘явився тобі, щоб настановити тебе служником і свідком того, що ти бачив, і що Я відкрию тобі;

17. Визволяючи тебе від народу юдейського і від поганів, до котрих Я відтепер посилаю тебе,

18. Відкрити їм очі, щоб вони навернулися від пітьми до світла і від влади сатани до Бога, і вірою в Мене дістали прощення гріхів і жереба із освяченими.

19. Ось чому, царю Агріппо, я не зміг суперечити небесному видінню,

20. Але спершу мешканцям Дамаску та Єрусалиму, а відтак усій землі юдейській і поганам проповідував, щоб вони покаялися і навернулися до Бога, вдаючись до справ, що достойні каяття.

21. За це схопили мене юдеї в храмі і хотіли розтерзати.

22. Одначе, діставши поміч від Бога, я до цього дня стою і свідчу малому й великому, нічогісінько не кажучи, окрім того, про що пророки і Мойсей казали, що це станеться.

23. Тобто, що Христос мусив постраждати і, поставши перший з мертвих, сповістити світло народові юдейському і поганам.

24. Коли він отак захищався, Фест дужим голосом сказав: Ти втрачаєш здоровий глузд, Павле! Значна освіта доводить тебе до божевілля.

25. Ні, високоповажний Фесте, сказав він, я не втрачаю глузду, але повідую слова істини і здорового розуму:

26. Бо відає про те цар, перед котрим якраз і повідую сміливо; я зовсім не вірю, щоб від нього було щось із цього утаємничене, бо це не в якомусь закутку відбувалося;

27. Чи віриш, царю Агріппо, пророкам? Знаю, що віриш.

28. Агріппа сказав Павлові: Ти замалим не переконав мене стати християнином.

29. Павло сказав: Благав би я Бога, щоб чи мало, чи багато, не лише ти, але й усі, що слухають мене сьогодні, стали такими, як я, окрім оцих ланцюгів.

30. Коли він сказав це, то цар і намісник, Верніка і ті, що сиділи з ними, підвелися.

31. І, відійшовши набік, розмовляли поміж собою, що, мовляв, цей чоловік нічого, що варте смерти чи ув‘язнення, не чинить.

32. І сказав Агріппа Фестові: Можна було б звільнити цього чоловіка, якби він не вимагав суду в кесаря. А тому й зважився намісник послати його до кесаря.

Діяння 27 Павло на шляху до Риму. Шлях до Кріту.

1. Коли ухвалили, щоб нам пливти до Італії, то віддали Павла і деяких інших в‘язнів сотникові Августового полку, на ім‘я Юлій.

2. Ми піднялися на адрамітський корабель і вирушили, маючи намір пливти неподалік від азійських місцин; з нами був Аристарх, македонянин із Солуня.

3. Другого дня пристали до Сидону; Юлій вчинив з Павлом людяно, а тому дозволив йому навідатися до друзів і скористатися з їхньої опіки.

4. Відтак ми рушили звідти і припливли до Кіпру з причини супротивних вітрів,

5. І коли перепливли море навпроти Килікії і Памфілії, то прибули до Міри Лікійської.

6. Там сотник знайшов олександрійського корабля, що відпливав до Італії, і посадовив нас на нього.

7. Неквапливо пливли багато днів, а коли були навпроти Кніду, то з причини супротивного вітру, що завадив нам, ми підпливли до Кріту біля Салмону.

8. Пропливши з великими труднощами повз нього, прибули до однієї місцини, названій Добрі Пристані, поблизу котрої було місто Ласея.

9. Та оскільки минуло досить часу, і плавання було вже небезпечне, тому що й піст уже проминув, то Павло радив,

10. Кажучи їм: Мужі! Я бачу, що плавання буде з труднощами і з великою шкодою не тільки для вантажу чи корабля, але також для нашого життя.

11. Але сотник більше довіряв стерновому і капітанові корабля, аніж словам Павла.

12. А оскільки пристань була не придатна для мешкання взимку, то більшість радила відпливти звідти, щоб, коли можливо, дійти до Фініки, і перезимувати в пристані крітській, неприступній південно-західному і північно-західному вітрам.

13. А коли вітер південний здійнявся, то вони, гадаючи, що вже дістали бажане, вирушили і попливли поблизу Кріту.

14. Але незабаром здійнявся навпроти нього буряний вітер, названий евроклідон.

15. Корабель схопило так, що він не міг чинити опору вітрові, і ми полинули, віддавшися хвилям.

16. І добігли до одного острова, названого Клавдою, аж так, що заледве могли утримати човна;

17. Ми підняли його і почали використовувати допоміжні засоби і обв‘язали корабель; тому що боялися, аби не сісти на мілину, опустили вітрила, і в такий спосіб носилися по хвилях.

18. Другого дня, з причини великої бурі, почали викидати вантажі,

19. А третього ми своїми руками повикидали з корабля речі.

20. Та оскільки багато днів не було видно ні сонця, ні зірок, і велика буря тривала, то врешті-решт щезла будь-яка надія про наше спасіння.

21. І через те, що довго не їли, то Павло, ставши поміж ними, сказав: Мужі! Варто було послухати мене і не відходити од Кріту, чим уникнули б цих утруднень і шкоди;

22. А тепер благаю вас підбадьортеся, бо жодна душа з-поміж вас не загине, а лише корабель;

23. Бо Ангел Бога, Котрому я належу і Котрому служу, з‘явився мені цієї ночі.

24. І сказав: Не бійся, Павле, тобі необхідно постати перед кесарем, і ось, Бог подарував тобі всіх, що пливуть з тобою.

25. А тому підбадьортеся, мужі, бо я вірю Богові, що буде так, як мені сказано:

26. Ми маємо натрапити на якийсь острів.

27. Чотирнадцятої ночі, як нас носило в Адріатичному морі, близько півночі корабельники почали здогадуватися, що наближаються до якоїсь землі,

28. І, вимірявши глибину, знайшли двадцять сажнів; потому на незначній віддалі виміряли знову і знайшли п‘ятнадцять сажнів.

29. Остерігаючись, щоб не потрапити на кам‘янисті місцини, кинули з корми чотири якорі і наджидали дня.

30. А коли корабельники хотіли повтікати з корабля і спускали на море човни, вдаючи, що мають намір покидати якорі з носа (корабля),

31. Павло сказав сотникові і воякам: якщо вони не залишаться на кораблі, то ви не можете урятуватися.

32. Тоді воїни перерізали мотузки на човні, і він упав.

33. Перед настанням дня, Павло умовляв усіх спожити їжу, кажучи: Сьогодні чотирнадцятий день, як ви в очікуванні, залишаєтеся без їжі, не споживаючи анічого;

34. А тому прошу вас спожити їжу: це прислужиться вам для збереження життя; бо ні в кого з вас не пропаде й волосина з голови.

35. Сказав це, взяв хліб, подякував Богові перед усіма і, розламавши, почав їсти.

36. Тоді всі підбадьорилися і також спожили їжу;

37. А було всіх нас на кораблі двісті сімдесят шість душ.

38. А коли наситилися їжею, почали злегшувати корабля, викидаючи пшеницю в море.

39. Коли ж настав день, землі не впізнали, а угледіли якусь затоку, що мала пологий берег, до котрого й вирішили, якщо можна, пристати з кораблем.

40. І, піднявши якорі, пішли морем з уже розв‘язаними стернами, і піднявши вітрило за вітром, пливли до берега.

41. Потрапили на косу, і корабель сів на мілину: ніс загруз і лишився нерухомим, а корму розбивало силою хвиль.

42. Вояки змовилися було умертвити в‘язнів, щоб хто-небудь випливши, не втік.

43. Але сотник, бажаючи врятувати Павла, утримав їх від цього заміру, і наказав тим, що вміють плавати, першим кинутися і вийти на землю.

44. А іншим рятуватися – хто на дошках, а хто на будь-чому від корабля. І в такий спосіб всі врятувалися на землі!

Діяння 28 На острові Меліт.

1. Урятувавшися, ті, що були з Павлом, дізналися, що острів називається Меліт.

2. Чужинці виявили до нас чимало людського милосердя: бо вони з причини зливи і холоду розпалили багаття і прийняли всіх нас.

3. А коли Павло зібрав багато хмизу і кидав на вогонь, тоді гадюка вихопилася з вогню і зависла на його руці.

4. Чужинці, коли побачили гадюку, котра висіла на його руці, то казали один одному: мабуть, цей чоловік-убивник, коли його, врятованого від моря, суд Божий не залишає жити.

5. Але він струсив гадюку в багаття, не зазнавши жодної шкоди.

6. Вони гадали, що в нього буде хоча б запалення, або ж упаде зненацька мертвим; але, наджидаючи довго і впевнившись, що не сталося з ним жодного лиха, змінили думку і почали казати (поміж собою), що він – Бог.

7. Біля того місця був маєток старшини острова, на ім‘я Публій; він прийняв нас і три дні гостинно пригощав.

8. Батько Публія лежав, страждаючи на пропасницю і болем у животі: Павло зайшов до нього, помолився і, поклавши на нього руки свої, уздоровив його.

9. Після цієї події інші мешканці на острові, що мали хворощі, приходили, і були уздоровлені,

10. І виявили до нас чимало почестей, а під час від‘їзду принесли нам все необхідне для мандрівки морем.

11. За три місяці ми відпливли на олександрійському кораблі, що мав знака Діоскурів, котрий зимував на тому острові,

12. І коли припливли до Сіракуз, то пробули там три дні;

13. Звідти відпливли і прибули до Регії; а коли за день повіяв південний вітер, прибули другого дня до Путеолі,

14. Де знайшли братів і далися умовити себе пробути у них сім днів, а потім пішли до Риму.

15. Тамтешні брати, як почули про нас, вийшли нам назустріч до Аппієвого майдану і трьох заїздів (по-сучасному – готелів); Забачивши їх, Павло подякував Богові і підбадьорився.

16. А коли ми прийшли до Риму, то сотник передав усіх в‘язнів військовому старшині, а Павлові дозволили жити окремо з вояком, котрий стеріг його.

17. За три дні Павло скликав найвідоміших із юдеїв і коли вони зійшлися, повідав їм: Мужі й браття! Не вчинивши нічого супроти народу чи батьківських звичаїв, я в кайданах із Єрусалиму переданий в руки римлян;

18. Вони, вчинивши розслідування, хотіли звільнити мене, тому що немає в мені жодної провини, вартої смерти;

19. Та оскільки юдеї чинили спротив цьому, я змушений був вимагати суду в кесаря, а втім, не з наміром звинуватити за щось мій народ.

20. Саме з цієї причини я покликав вас, аби побачитися і побалакати з вами, бо якраз за надію Ізраїлеву закутий я в ці кайдани.

21. Але вони сказали йому: Ми ані листів не дістали про тебе з Юдеї, ані жоден із братів мандрівних ніхто не звістив про тебе і не сказав чогось недоброго;

22. А втім, бажано нам почути від тебе, як ти міркуєш; бо відомо нам, що про це вчення скрізь сперечаються.

23. І призначили йому день, а тоді чимало їх прийшло до нього в готель; і він зранку й до вечора викладав їм учення про Царство Боже, наводячи свідчення і упевняючи їх про Ісуса із закону Мойсеєвого і пророків.

24. Одних переконували його слова, а інші не вірили.

25. Отож, коли вони не дійшли згоди поміж собою і збиралися йти, тоді Павло повідав такі слова: Добре сказав Дух Святий батькам нашим через пророка Ісаю:

26. Піди до народу цього і скажи: Слухом почуєте і не зрозумієте; і очима дивитися будете і не побачите.

27. Бо огрубіло серце людей цих, і вухами важко чують, і очі свої зімкнули, нехай же не побачать очима і не почують вухами, і не зрозуміють серцем, і не навернуться, щоб Я уздоровив їх.

28. Отож, нехай стане вам відомо, що порятунок Божий посланий поганам; вони й почують.

29. Коли він сказав це, юдеї пішли, вельми сперечаючись поміж собою.

30. І прожив Павло цілих два роки на власному утриманні і приймав усіх, що приходили до нього,

31. Проповідуючи Царство Боже і навчаючи про Господа Ісуса Христа з переконанням уповні і без перешкод.

Книга: БІБЛІЯ УКРАЇНСЬКОЮ МОВОЮ Переклад Олександра Гижи Книга Буття

ЗМІСТ

1.	БІБЛІЯ УКРАЇНСЬКОЮ МОВОЮ Переклад Олександра Гижи Книга Буття
2.	Вихід
3.	Книга Левіт
4.	Книга Числа
5.	Книга Повторення Закону
6.	Книга Ісуса Навина
7.	Книга Суддів
8.	Книга Рут
9.	Перша Книга Царів
10.	Друга Книга Царів
11.	Третя Книга Царів
12.	Четверта Книга Царів
13.	Перша Книга Літопису
14.	Друга Книга Літопису
15.	Книга Єздри
16.	Книга Неємії
17.	Книга Естер
18.	Книга Йова
19.	Книга Псалмів
20.	Книга Притчі
21.	Книга Екклезіяста
22.	Пісня Пісней
23.	Книга пророка Ісаї
24.	Книга пророка Єремії
25.	Книга Плач Єремії
26.	Книга пророка Єзекії
27.	Книга пророка Даниїла
28.	Книга пророка Осії
29.	Книга пророка Йоїля
30.	Книга пророка Амоса
31.	Книга пророка Овдія
32.	Книга пророка Йони
33.	Книга пророка Михея
34.	Книга пророка Наума
35.	Книга пророка Авакума
36.	Книга пророка Софонії
37.	Книга пророка Огія
38.	Книга пророка Захарії
39.	Книга пророка Малахії
40.	Євангелія від Матвія
41.	Євангелія від Марка
42.	Євангелія від Луки
43.	Євангелія від Івана
44.	Діяння Святих Апостолів
45.	Послання до Римлян
46.	Перше Послання до Коринтян
47.	Друге Послання до Коринтян
48.	Послання до Галатів
49.	Послання до Ефесян
50.	Послання до Филипійців
51.	Послання до Колосян
52.	Перше Послання до Солунян
53.	Друге Послання до Солунян
54.	Перше Послання до Тимофія
55.	Друге Послання до Тимофія
56.	Послання до Тита
57.	Послання до Филимона
58.	Послання до Євреїв
59.	Послання Якова
60.	Перше Послання Петра
61.	Друге Послання Петра
62.	Перше Послання Івана
63.	Друге Послання Івана
64.	Третє Послання Івана
65.	Послання Юди
66.	Книга Святого Івана Богослова - Одкровення

На попередню



Додати в закладки

  
Переклад Translate