Додати в закладки
Переклад
Translate
 Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами. |
|
|
Скачати одним файлом. Книга: Фінансова діяльність субєктів господарювання - конспект лекцій (УДПСУ)
ТЕМА 2. ФІНАНСОВІ РИЗИКИ
2. Принципи управління фінансовими ризиками3. Внутрішні механізми нейтралізації фінансових ризиків
1. Сутність і класифікація фінансових ризиків підприємства.
Фінансова діяльність підприємства пов’ язана з багатьма ризикам, степінь впливу яких на результати його діяльності значно підвищується з переходом до ринкової економіки. Ризики, що супроводжують цю діяльність, виділяють в окрему групу фінансових ризиків, що відіграють найбільш значиму роль в загальному “портфелі ризиків” підприємства. Збільшення степеня впливу фінансових ризиків на результати фінансової діяльності підприємства пов’ язано з швидкою зміною економічної ситуації в країні і кон’юнктури фінансового ринку, розширенням сфери фінансових відносин, появою нових фінансових технологій і інструментів. Ризик-це ймовірність виникнення збитків або недоотримання доходів у порівнянні з прогнозованим варіантом. Ризик –категорія ймовірнісна і його вимірюють як ймовірність певного рівня втрат. Ризик-рівень непевності настання будь-якого фінансового випадку.
Основні види підприємницького ризику :1.Виробничий ризик. Пов’язаний з виробництвом продукції, товарів, послуг із здійсненням будь-яких видів виробничої діяльності. Причини виникнення ризику: можливе зниження передбачуваних об’ємів виробництва, ріст матеріальних та інших витрат, сплата підвищених відрахувань та податків.
2.Комерційний ризик.. Виникає в процесі реалізації товарів і послуг.Причини- зниження об’ємів реалізації товарів і послуг у результаті зміни кон’юнктури ринку збуту, підвищення закупівельних цін, непередбачене зниження об’єму закупок, втрати товару в процесі обертання, підвищення витрат у процесі обертання (в торгівлі ). У будь-якій господарській діяльності завжди існує небезпека втрат, що випливає із специфіки тих або інших господарських операцій. Не6езпека таких втрат – це комерційні ризики. Комерційний ризик означає невпевненість у можливому результаті, невизначеність цього результату діяльності. Складовою частиною комерційних ризиків є фінансові ризики.3.Фінансовий ризик. Виникає у сфері відносин підприємств з банками та іншими фінансовими інститутами. Вони зв’язані з ймовірністю втрат яких-небудь грошових сум або їх недоотриманням [4].
Фінансовий ризик є однією з найбільш складних категорій, яка пов’ язана з здійсненням господарської діяльності, якій властиві наступні основні характеристики:1.економічна природа. Фінансовий ризик проявляється у сфері економічної діяльності підприємства, прямо пов ‘язаний з формуванням його прибутку і характеризується можливими економічними його збитками в процесі здійснення фінансової діяльності. З врахуванням перелічених економічних форм свого прояву фінансовий ризик характеризується як категорія економічна, що займає визначене місце в системі економічних категорій, пов’ язаних із здійсненням господарської діяльності.
2.об’єктивність прояву. Фінансовий ризик є об’ єктивним явищем в функціонуванні будь-якого підприємства; він супроводжує майже всі види фінансових операцій і всі напрямки його фінансової діяльності.3.ймовірність реалізації. Проявляється в тому, що ризикова подія може як відбутися, так і ні в процесі здійснення фінансової діяльності підприємства..
4.невизначенність наслідків. Фінансовий ризик може супроводжуватись, як суттєвими фінансовими втратами для підприємства, так і формуванням додаткових його доходів.5.очікувані несприятливі наслідки. Це пов’язано з тим , що ряд негативних наслідків фінансового ризику визначають втрату не лише доходу, а й капіталу підприємства , що приводить його до банкрутства ( тобто до неминучих негативних наслідків для його діяльності ).
6.суб’єктивність оцінки.Рівень ризику носить суб’єктивний характер.Ця суб’єктивність, тобто нерівнозначність оцінки даного об’єктивного явища, визначається різним рівнем повноти і достовірності інформаційної бази, кваліфікації фінансових менеджерів, їх досвіду в сфере ризик- менеджменту та іншими факторами.7.Варіабельность рівня.Перш за все фінансовий ризик змінюється в часі, тобто залежить від тривалості здійснення фінансової операції, так як фактор часу безпосередньо впливає на його рівень.
Розглянуті характеристики категорії фінансового ризику дозволяють наступним чином сформулювати його поняття:Під фінансовим ризиком підприємства розуміється ймовірність винекнення несприятливих фінансових наслідків у формі втрати доходу чи капіталу у ситуацій невизначенності умов здійснення його фінансової діяльності.
Фінансові ризику класифікуються за такими основними ознаками:
*Ризик зниження фінансової стабільності (або ризик порушення рівноваги фінансового розвитку ) підприємства. Цей ризик генерується недосконалою структурою капіталу (використання великої частки позичених коштів ), що породжують незбалансування вхідних і вихідних грошових потоків підприємства по об’ємах.
*Ризик неплатоспроможності (або ризик несбалансованої ліквідності ) підприємства.Цей ризик генерується зниженням рівня ліквідності оборотних активів, що породжують розбалансування вхідного і вихідного грошових потоків підприємства в часі.
*Інвестиційний ризик. Він характеризує можливість виникнення фінансових втрат в процесі здійснення інвестиційної діяльності підприємства. У відповідності до видів цієї діяльності розділяють і види інвестиційного ризику – ризик реального інвестування і ризик фінансового інвестування.*Інфляційний ризик. Цей вид ризику характеризується можливістю обезцінення реальної вартості капіталу (у формі фінансових активів підприємства ) , а також очікуваних доходів від здійснення фінансових операцій в умовах інфляції.
*Процентний ризик.Він полягає в непередбаченій зміні процентної ставки на фінансовому ринку (як депозитної, так і кредитної ).Причиною винекненн6я даного виду фінансового ризику є зміна кон’юнктури фінансового ринку під впливом державного регулювання, зростання чи спад пропозиції вільних грошових ресурсів та інші фактори. Негативні фінансові наслідки цього виду ризику проявляються в емісійній діяльності підприємства ( при емісії як акцій, так і облігацій ), в його дивідентній політиці , в короткострокових фінансових вкладеннях і деяких інших фінансових операціях.*Валютний ризик Даний вид ризику властивий підприємствам, що ведуть зовнішньо-економічну діяльність. Він проявляється в недоотриманні передбачених доходів в результаті безпосереднього впливу зміни обміного курсу іноземної валюти, що використовується в зовнішньо-економічних операціях підприємства,на очікувані грошові потоки від цих операцій . Так, імпортуючи сировину і матеріали, підприємство програє від підвищення обмінного курсу відповідної іноземної валюти по відношенні до національної. Зниження ж цього курсу визначає фінансові втрати підприємства при експорті готової продукції.
*Депозитний ризик. Він відображає можливість неповернення депозитних вкладів (непогашення депозитних сертифікатив ). Він зустрічається досить рідко і пов’язаний з неправильною оцінкою і невдалим вибором комерційного банку для здійснення депозитних операцій підприємства.*Кредитний ризик.Він має місце у фінансовій діяльності підприємства при наданні ним товарного ( комерційного ) чи споживчого кредиту покупцям. Формою його прояву є ризик неплатежу чи несвоєчасного розрахунку за відпущену підприємством в кредит готову продукцію, а також перевищення розрахункового бюджету по інкасації боргу.
*Податковий ризик. Цей вид фінансового ризику має ряд проявів: ймовірність введення нових видів податків і зборів на здійснення окремих аспектів господарської діяльності; можливості збільшення рівня ставок діючих податків і зборів; зміна строків і умов здійснення окремих податкових платежів; ймовірність відміни діючих податкових пільг у сфері господарської діяльності підприємства .*Структурний ризик. Цей вид ризику генерується неефективним фінансуванням поточних витрат підприємства, що обумовлюють високу питому вагу постійних витрат в загальній їх сумі . Високий коефіцієнт операційного левериджу при несприятливих змінах кон’юнктури товарного ринку і зниженні валового об’єму вхідного грошового потоку по операційній діяльності герерує значно більш високі темпи зниження суми чистого грошового потоку по цьому виду діяльності .
*Криміногенний ризик.В сфері фінансової діяльності підприємства він проявляється у формі оголошення його партнерами фіктивного банкрутства ; підробки документів,що забезпечують незаконе привласнення сторонніми особами грошовіх та інших активів; викрадення окремих видів активів власним персоналомта інші.*Інші види ризиків. Ця група ризиків досить громіздка . До неї відносять ризики стихійних лих та інші аналогічні ”форс-мажорні ризики”, які можуть привести не лише до втрати передбачуваного доходу , але й частини активів підприємства ( основні засоби, запаси ТМЦ ),ризик несвоєчасного здійснення розрахунково-касових операцій; ризик емісійний та інші.
2.По характеризуючому об’єкту . виділяють наступні групи фінансових ризиків:*ризик окремої фінансової операції .Він характеризує в комплексі весь спектр видів фінансових ризиків, властиві певній фінансовій операції (наприклад, ризик властивий придбаню конкретної акції.
*Ризик різних видів фінансової діяльності (наприклад, ризик інвестиційної чи кредитної діяльності підприємства).*Ризик фінансової діяльності підприємства в цілому.Комплекс різноманітних видів ризиків, властивих фінансовій діяльності підприємства, визначається специфікою організаційно-правової форми його діяльності, структурой капітала, складом активів співвідношенням постійних і змінних витрат.
3.По сокупності інструментів, що досліджуються фінансові ризики поділяються на наступні групи:*індивідуальний фінансовий ризик. Він характеризує сукупний ризик властивий, що окремим фінансовим інструментам;
*портфельний фінансовий ризик.Він характеризує сукупний ризик, що властивий комплексу однофункціональних фінансових інструментів об’єднаних в портфель (наприклад, кредитний портфель підприємства, його інвестиційний портфель ).4.За комплексністю дослідження виділяють наступні групи ризиків:
*простий фінансовий ризик.Він характеризує вид фінансового ризику, який не розкладається на окремі його підвиди.Прикладом простого фінансового ризику є інфляційний ризик.*складний фінансовий ризик.Він характеризує вид фінансового ризику, що складається з комплексу його підвидів, що розглядаються.Прикладом складного фінансового ризику є ризик інвестиційний ( наприклад, ризик інвестиційного проекту ).
5.За джерелом виникнення виділяють наступні групи фінансових ризиків:*зовнішній, систематичний або ринковий ризик Цей ризик характерний для всіх учасників фінансової діяльності і всіх видів фінансових операцій. Він виникає при зміні окремих стадій економічного циклу, зміні кон’юнктури фінансового ринку та в інших аналогічних випадках на які підприємство в процесі своєї діяльності вплинути не може. До даної групи ризиків можуть бути віднесені інфляційний ризик, процентний ризик, валютний ризик, податковий ризик і частково інвестиційний ризик (при зміні макроекономічних умов інвестування );
*внутрішній, не систематичний або специфічний ризик Він може бути пов'язаний з некваліфікаційним фінансовим менеджментом, неефективною структурою активів і капіталу, недооцінки господарських партнерів, великою схильністю до ризикових фінансових операцій з високою нормою прибутку.6.За фінансовими наслідками ризики поділяються на такі групи :
*ризик, що спричиняє лише економічні втрати. При цьому виді ризику фінансові наслідки можуть бути лише негативними ( втрата доходу чи капіталу ;*ризик втраченої вигоди. Він характеризує ситуацію коли підприємство в силу об’єктивних і суб’єктивних причин, що склалися не може здійснити заплановану фінансову операцію (наприклад, при знижені кредитного рейтингу підприємство не може отримати необхідний кредит і використати ефект фінансового левериджу ).
*ризик, що спричиняє як економічні втрати, так і додаткові доходи.Він пов’язаний зі здійсненням спекулятивних фінансових операцій.7.За характером прояву у часі виділяють дві групи фінансових ризиків:
*постійний фінансовий ризик.Він характерний для всього періоду здійснення фінансових операцій і пов’язаний з дією постій них факторів.Прикладом такого фінансового ризику є процентний ризик, валютний ризик.*тимчасовий фінансовий ризик.Він характеризує ризик, що носить перманентний характер і який виникає лише на окремих етапах здійснення фінансової операції.Прикладом такого виду фінансового ризику є ризик неплатоспроможностіефективно функціонуючого підприємства.
8.За рівнем фінансових втрат ризики поділяються на наступні групи:*допустимий фінансовий ризик.Він характеризує ризик фінансові втрати по якому не перевищують розрахункової суми прибутку по здійснюваній фінансовій операції;
*критичний фінансовий ризик .Він характеризує ризик, фінансові втрати за яким не перевищують розрахункової суми валового доходу по здійснюваній фінансовій операції;*катострофічний фінансовий ризик.Він характеризує ризик фінансові втрати за яким визначаються частковою чи повною втратою власного капікалу.
9.За можливістю передбачення фінансові ризики поділяються на наступні дві групи:*прогнозований фінансовий ризик.Він характеризує ті види ризиків, які пов’язані з циклічним розвитком економіки, зміною стадій кон’юнктури фінансового ринку.
*непрогнозований фінансовий ризик.Він характеризує види фінансових ризиків, які не можна передбачити. Прикладом таких ризиків є ризик форс-мажорної групи, податковий ризик.10.За можливістю страхування фінансові ризики поділяють на такі дві групи:
*фінансові ризики,які можна застрахувати.*фінансові ризики, які не страхуються.До них відносять ті їх види на які відсутні пропозиції відповідних страхових продуктів на страховому ринку[1].
2. ПРИНЦИПИ УПРАВЛІННЯ ФІНАНСОВИМИ РИЗИКАМИ.
Управління фінансовими ризиками підприємства являє собою процес передбачення і нейтралізації їх негативних фінансових наслідків, пов’язаних з їх індентифікацією, оцінкою, профілактикою і страхуванням.Управління фінансовими ризиками підприємства засноване на певних принципах, основними із яких є:
1.Усвідомлення прийняття ризиків. Фінансовий менеджер повинен усвідомленно іти на ризик, якщо він сподівається отримати відповідний дохід від здійснення фінансової операції. Звичайно, по окремим операціям після оцінки рівня ризику можна застосувати тактику “уникнення ризику”, але повністю виключити ризик з фінансової діяльності підприємства неможливо, так як фінансовий ризик -об’єктивне явище, яке властиве більшості господарських операцій.2.Управління ризиками, що приймаються. До складу портфеля фінансових ризиків повинні включатися переважно ті з них, що піддаються нейтралізації в процесі управління незалежно від їх суб’єктивної чи об’єктивної природи. А такі ризики, що не підлягають управлінню, наприклад, ризики форс-мажорної групи, можна лише передати страховику.
3.Незалежність управління окремими ризиками. Ризики є незалежними один від одного і фінансові втрати по одному з ризиків портфеля не обов’язково збільшить ймовірність настання ризикового випадку по іншим фінансовим ризикам, тобто фінансові втрати по різним видам ризиків є незалежними один від одного і в процесі управління ними вони повинні нейтралізуватися індивідуально.4.Співставлення рівня ризиків, що приймаються з рівнем доходності фінансових операцій. Підприємство повинно приймати в процесі здійснення фінансової діяльності лише ті види фінансових ризиків, рівень яких не перевищує відповідного рівня доходності по шкалі “доходність-ризик”. Будь-який вид ризику, по якому рівень ризику вище рівня очікуваної доходності (з включенням до неї премії за ризик ) повинен бути підприємством відхилений (або повинні бути переглянути розмір премії за даний ризик ).
5.Співставлення рівня ризиків, що приймаються з фінансовими можливостями підприємства. Очікуваний розмір фінансових втрат підприємства, що відповідає тому чи іншому рівню фінансового ризику, повинен відповідати тій частці капіталу, яка забезпечує внутрішне страхування ризиків. Інакше настання ризикового випадку призведе до втрати певної частини активів, що забезпечує інвестиційну або операційну діяльність підприємства, тобто знизить його потенціал формування прибутку і темпи майбутнього розвитку. Розмір ризикового капіталу, що включає і відповідні внутрішні страхові фонди, повинен бути визначений наперед підприємством і повинен слугувати рубежем прийняття тих видів фінансових ризиків, які не можуть бути передані партнеру по операції чи зовнішньому страховику.6.Економічність управління ризиками. Витрати підприємства на нейтралізацію відповідного фінансового ризику не повинні перевищувати суму можливих фінансових збитків по ньому навіть при найвищьому степені ймовірності настання ризикового випадку.
7. Врахування факторного часу в управлінні ризиками.Чим довший період здійснення фінансових операцій, тим ширший діапазон супутніх їй ризиків, тим менша можливість забезпечити нейтралізацію їх негативних фінансових наслідків за критерієм економічності управління ризиками. При необхідності здійснення таких фінансових операцій підприємство повинно забезпечити отримання необхідного додаткового рівня доходності по ній не лише за рахунок премій за ризик, але й премій за ліквідність (так як період здійснення фінансових операцій являє собою період “замороженої ліквідності” вкладеної в неї капіталу ).8.Врахування фінансової стратегії підприємства в процесі управління ризиками. Система управління фінансовими ризиками повинна базуватися на загальних критеріях вибраної підприємством фінансової стратегії (що відображає його фінансову ідеологію по відношенню до рівня допустимих ризиків ), а також фінансової політики по окремих напрямах фінансової діяльності. Управління ризиками окремих фінансових операцій повинно виходити із відповідних параметрів ризику, що знаходяться в цих планових документах.
9.Врахування можливості передачі ризиків. Прийняття ряду фінансових ризиків є неспівставним з фінансовими можливостями підприємства по нейтралізації їх негативних наслідків при ймовірносному настанні ризикового випадку. Включення таких ризиків в портфель сукупних фінансових ризиків можливо лише у випадку їх часткової чи повної передачі партнерам по фінансовій операції чи страховику.З врахуванням розглянутих принципів на підприємстві формується спеціальна політика управління фінансовими ризиками.
Політика управління фінансовими ризиками являє собою частину загальної фінансової стратегії підприємства, яка полягає в розробці системи міроприємств по нейтралізації можливих фінансових наслідків ризиків пов’язаних із здійсненням різноманітних аспектів фінансової діяльності.Формування і реалізація політики управління фінансовими ризиками парадбачає здійснення наступних основних міроприємств (мал.1.):
Мал.1. Основні складові політики управління фінансовими ризиками підприємства.
1.Ідентифікація окремих видів ризиків пов’язаних з фінансовою діяльністю підпрпиємства. Процес ідентифікації окремих видів фінансових ризиків здійснюються за наступними трьома етапами:
На першому етапі в розрізі кожного напряму фінансової діяльності(окремих видів фінансових операцій ) визначають властиві їм зовнішні чи систематичні види фінансових ризиків.
На другому етапі визначається перелік внутрішніх або несистематичних (вспецифічних ) фінансових ризиків, які властиві окремим видам фінансової діяльності або намічених фінансових операцій підприємства ( ризик зниження фінансової стакбільності, ризик неплатоспроможності, структурний ризик, кредитний ризик ).На третьому етапі формується запропонований загальний портфель фінансових ризиків, що пов’язані з майбутньою фінансовою діяльністю підприємства (що включають можливі систематичні і несистематичні фінансові ризики ).
2.Оцінка широти і достовірності інформації, необхідної для визначення рівня фінансових ризиків. Вибір методів оцінки рівня фінансових ризиків, а також надійності її результатів багато в чому визначають використовувану в цих цілях інформаційну базу. В процесі оцінки якості цієї інформаційної бази перевіряється її повнота для характеристики окремих видів ризиків; можливість побудови необхідних рядів динаміки (для оцінки рівня ризику, що проявляються в динаміці- інфляційного валютного,процентного); можливість співставної оцінки сум фінансових збитків на єдиному рівні цін; надійність джерел інформації (власна інформвційна база, статестичні дані, що публікуються). Недостовірна чи неякісна інформаційна база, яка використовуються в процесі оцінки рівня фінансових ризиків посилює суб’єктивізм такої оцінки, а відповідно знижує ефективність всього наступного процесу ризик-менеджменту.3.Вибір і використання відповідних методів оцінки ймовірності настання ризикової події по окремим видам фінансових ризиків. Вибір конкретних методів оцінки визначаються наступними факторами:
видом фінансового ризику;Ё повнотою і достовірністю інформаційної бази сформованої для оцінкі рівня ймовірності різних фінансових ризиків;
Ё рівнем кваліфікації фінансових менеджерів, що здійснюють оцінку;Ё технічною і программою оснащеністю фінансових менеджерів, можливість використання сучасних комп’ютерних технологій проведення такої оцінки;
Ё можливістю залучення до оцінки складних фінансових ризиків квалікованих експертів.4.Визначення розміру можливих фінансових збитків при настанні ризикової події по окремим видам фінансових ризиків.
Розмір можливих фінансових збитків визначається характером здійснення фінансових операцій, обсягом задіяних в них активів (капіталу) і максимальним рівнем амплітуди коливання доходів при відповідних видах фінансових ризиках. На основі цього визначення здійснюється групування здійснюваних (намічених до здійснення) фінансових операцій за розміром можливих фінансових збитків.
a) Безризикова зона.В зв’язку з безризиковим характером здійснюваних в ніій операцій можливі фінансові збитки по них не прогнозуються. До таких фінансових операцій можуть бути віднесено хеджування, інвестування коштів в державні короткострокові облігації (при низьких темпах інфляції в країні );
b) Зона допустимого ризику.Критерієм допустимого рівня фінансових ризиків є можливість втрати по фінансовій операції, що розглядається в розмірі розрахункової суми прибутку;
c) Зона критичного ризику.Критерієм критичного рівня фінансових ризиків є можливість втрати по фінансовій операції, що розглядається в розмірі розрахункової суми доходу. В даному випадку збитки підприємства будуть визначатися сумою понесених ним затрат.д)Зона катострофічного ризику.Критерієм катострофічного рівня фінансових ризиків є можливість втрати по розглядуваній фінанасовій операції всього розміру власного капіталу чи суттєвої її частки. Такі фінансові операції, як правило, приводять підприємство до банкрутства.
Результати здійсненого групування дають змогу оцінити рівень концентрації фінансових операцій в різних зонах ризику за розміром можливих фінансових збитків. Для цього визначають яку питому вагу займають окремі фінансові операції у кожній із відповідних зон ризику. Виділення операцій з високим рівнем концентрації в найбільш небезпечних зонах ризику ( зонах катострофічного чи критичного ризику ) дозволяє розглядати їх як об’єкт підвищеної уваги в процесі подальших етапів управління фінансовими ризиками.Для узагальнюючої характеристики рівня ризику фінансової діяльності підприємства в цілому використовують показник- “коефіцієнт концентрації капіталу в зоні відповідного фінансового ризику”. Він розраховується за наступною формулою:
ККЗР= ККЗ/К
Де ККЗР- коефіцієнт концентрації капитала підприємства в зоні відповідного фінансового ризику;
ККз-об’єм капітала підприємства пов’язаного з операціями у відповідній зоні ризику;
К-загальна сума капітала підприємства.5.Дослідження факторів, що впливають на рівень фінансових ризиків підприємства. В процесі дослідження фактори, що впливають на рівень фінансових ризиків поділяють на об’єктивні (фактори зовнішнього характеру ) і суб’єктивні (фактори внутрішнього характеру ).
До об’єктивних факторів належать:· рівень економічного розвитку країни;
· характер державного регулювання фінансової діяльності підприємства;· темпи інфляції в країні;
· кон’юнктура попиту і пропозиції на фінансовому ринкі;· рівень конкуренції в окрнмих сегментах фінансового ринку;
· рівень криміногенного положення в країні (регіону );· фактори форс-мажорної групи.
До суб’єктивних факторів належаті:· основні параметри фінансової стратегії підприємства;
· фінансовий менталітет власників і менеджерів в політиці допустимих ризиків;· розмір власного капіталу підприємства;
· структура використовуваного капіталу;· склад використовуваних активів;
· характер (види ) використовуваних фінансових інструментів при здійсненні окремих фінансових операцій;· достатність використовуваної інформаційної бази фінансового менеджмента;
· характеристика партнерів по фінансовим операціям;· рівень кваліфікації фінансових менеджерів.
В процесі дослідження окремі фактори розглядаються по кожному виду фінансових операцій підприємства. Крім того в процесі дослідження визначається чутливість реагування рівня фінансового ризуку на зміну окремих факторів.6.Встановлення гранично допустимого рівня фінансових ризиків по окремих фінансових операціях і видах фінансової діяльності. Він встановлюється в розмірі окремих видів фінансових операцій з врахуванням відповідного менталітету керівників і фінансових менеджерів підприємства (їх прихильність до використання консервативної, помірної чи агресивної фінансової політики по окремим видах фінансової діяльності ).
При здійснені помірної фінансової політики граничними значеннями рівня ризиків окремих фінансових операцій по оцінці спеціалістів є:· по фінансовим операціям з допустимим розміром втрат-0,1;
· по фінансовим операціям з критичним розміром втрат-0,01 ;· по фінансовим операціям з катострофічним розміром втрат- 0,001.
Це означає, що непомітна фінансова операція з нестрахованими ризиками по ній ловинна бути відхилена, якщо в одному випадку із 10 по ній може бути втрачена вся розрахована сума прибутку ; в одноиу випадку із 100 – втрачена сума розрахованого валового доходу ; в одному випадку із 1000- втрачений весь власний капітал в результаті банкрутства.8.Вибір і використання внутрішніх механізмів в нейтралізвції негативних наслідків окремпих видів фінансових ризиків. Система таких внутрішніх механізмів включає різні методи їх профілактики, міроприємства по самострахуванню окремих видів фінансових ризиків.
9.Вибір форм і методів страхування (“передачі”) окремих фінансових ризиків підприємства. В процесі такого страхування, що здійснюються спеціальнимистраховими компаніями, ризики, які страхуються з значними розмірами можливих фінансових втрат “передаються” частково або повністю другим суб’єктам господарювання.10.Оцінка результатів нейтралізації і організації моніторинга фінансових ризиків. Система показників результативності нейтралізації негативних наслідків окремих видів фінансових ризиків включає рівень можливих фінансових втрат, що нейтралізуються; економічність нейтралізації ( співвідношення витрат на її здійснення до розміру можливих втрат ); оцінку сукупного ризику фінансової діяльності підприємства з врахуванням міроприємств по їх нейтралізації та інші.Поточний нагляд за фінансовими ризиками включається до загальної системи моніторинга фінансової діяльності підприємства.
Розроблена на підпиємстві політика управління фінансовими ризиками може бути оформлена у вигляді спеціального докумннта –“бізнес-плана ризик-менеджмента”, в якому відображаються наступні основні розділи:
· фінансова ідеологія підприємства в частині прийняття ризиків, що відображається в фінансовій стратегії і фінансовій політиці по основним аспектам його діяльності;· основні види ризиків, що властиві фінансовій діяльності підприємства (портфель фінансових ризиків підприємства, який складений за результатами їх ідентифікації в розрізі видів фінансової діяльності і основних фінансових операцій );
· групування видів фінансових ризиків за степенем ймовірності їх винекнення і можливого розміру фінансових втрат при настанні ризикового випадку;· рекомендовані форми нейтралізації ризиків окремих напрямів фінансової діяльності і основних фінансових операцій;
· проект бюджету по нейтралізації фінансових ризиків з розрахунком ефиктивності витрат;· проект мироприємств (з вказанням терміну їх здійснення і відповідальних осіб ) по забезпеченню нейтралізації фінансових ризиків і їх моніторингу [1].
Аналіз ризику проводиться у такій послідовності :
1. визначення внутрішніх та зовнішніх чинників, що збільшують чи зменшують ступінь певного виду ризику;2. аналіз виявлених чинників;
3. встановлення допустимого ступеня ризику;4. аналіз окремих операцій щодо обраного ступеня ризику;
5. розробка заходів щодо зниження степеня ризику.Узагальнену блок-схему процесу управління ризиком зображено на мал.2
1. економіко-статистичні ;
2. розрахунково-аналітичні ;3. аналогові;
4. експертні.[7]3. Внутрішні механізми нейтралізації фінансових ризиків
Внутрішні механізми нейтралізації фінансових ризиків
В системі методів управління фінансовими ризиками підприємства основна роль належить внутрішнім механізмам їх нейтралізації.Внутрішні механізми нейтралізації фінансових ризиків являють собою систему методів мінімізації їх негативних наслідків, які обираються і здійснюються в рамках самого підприємства.
Основним об’єктом використання внутрішніх механізмів нейтралізації являються, як правило всі види допустимих фінансових ризиків, значна частина ризиків критичної групи, а також не страховані катастрофічні ризики, якщо вони приймаються підприємством в силу об’єктивної необхідності. В сучасних умовах внутрішні механізми нейтралізації охоплюють переважно частину фінансових ризиків підприємства.Перевагою використання внутрішніх механізмів нейтралізації фінансових ризиків є високий ступінь альтернативності управлінських рішень, що приймаються, не залежних, як правило, від інших суб’єктів господарювання. Вони виходять із конкретних умов здійснення фінансової діяльності підприємства і його фінансових можливостей, дозволяють в найбільшому степені врахувати вплив внутрішніх факторів на рівень фінансових ризиків в процесі нейтралізації їх негативних наслідків.
Система внутрішніх механізмів нейтралізації фінансових ризиків передбачає використання наступних основних методів (мал. 1).1.Уникнення ризику цей напрям нейтралізації фінансових ризиків є найрадикальнішим. Воно полягає в розробці таких міроприємств внутрішнього характеру, які повністю виключають конкретний вид фінансового ризику. До числа основних із таких міроприємств відносяться:
● відмова від здійснення фінансових операцій, рівень ризику по яким надмірно високий. Не дивлячись на високу ефективність цього способу, його використання носить обмежений характер, так як більшість фінансових операцій пов’язані із здійсненням основної виробничо-комерційної діяльності підприємства, забезпечуючи регулярні надходження доходів і формування прибутку;● відмова від використання в високих об’ємах позичкового капіталу. Зниження частки позичкових фінансових засобів в господарському обороті дозволяє уникнути одного із найсуттєвіших фінансових ризиків – втрати фінансової стійкості підприємства. Разом з тим таке уникнення ризику веде за собою зниження ефекту фінансового левериджу, тобто можливості отримання додаткової суми прибутку на вкладений капітал;
● відмова від надмірного використання оборотних активів в низько ліквідних формах. Підвищення рівня ліквідності активів дозволяє уникнути ризику неплатоспроможності підприємства в майбутньому періоді. Проте таке уникнення ризику не лишає підприємству додаткових доходів від розширення об’єму продаж продукції в кредит і частково породжує нові ризики, пов’язані з порушенням ритмічності операційного процесу через зниження розміру страхових запасів сировини, матеріалів, готової продукції;● відмова від використання тимчасово вільних грошових активів в короткострокових фінансових вкладеннях. Цей спосіб дозволяє уникнути депозитного і процентного ризику, але породжує інфляційний ризик, а також ризик упущеної вигоди.
Перелічені та інші форми уникнення фінансового ризику не дивлячись на свій радикалізм лишають підприємство додаткових джерел формування прибутку, і відповідно негативно впливає на темпи його економічного розвитку і ефективність використання власного капіталу. Тому в системі внутрішніх механізмів нейтралізації ризиків їх уникнення повинно здійснюватись дуже зважено при наступних основних умовах:● якщо відмова від одного фінансового ризику не тягне виникнення другого ризику вищого чи такого ж рівня;
● якщо рівень ризику не зрівнюваний з рівнем доходності фінансової операції за шкалою “доходність – ризик”;● якщо фінансові втрати по даному виду ризику перевищують можливості їх відшкодування за рахунок власних фінансових засобів підприємства;
● якщо розмір доходу від операції, що створює певні види ризику, не суттєвий, тобто займає незначну питому вагу в формованому позитивному грошовому потоці підприємства;● якщо фінансові операції не характерні для фінансової діяльності підприємства, носять інноваційний характер і по ним відсутня інформаційна база, що необхідна для визначення рівня фінансових ризиків і прийняття відповідних управлінських рішень.
2.Лімітування концентрації ризику. Механізм лімітування концентрації фінансових ризиків використовується за звичай по тим їх видам, які виходять за межі допустимого їх рівня, тобто по фінансовим операціям, здійснюваним в зоні критичного чи катастрофічного ризику. Таке лімітування реалізується шляхом встановлення на підприємстві відповідних внутрішніх фінансових нормативів в процесі розробки політики здійснення різних аспектів фінансової діяльності.Система фінансових нормативів, забезпечуючи лімітування концентрації ризиків, може включати:
● граничний розмір (питому вагу) позичкових засобів, використовуваних в господарській діяльності. Цей ліміт встановлюється окремо для операційної та інвестиційної діяльності підприємства, а в ряді випадків і для окремих фінансових операцій (фінансування реального інвестиційного проекту, фінансування формування оборотних активів тощо);● мінімальний розмір (питома вага) активів в високоліквідній формі. Цей ліміт забезпечує формування так званої “ліквідної подушки”, яка характеризує розмір резервування високоліквідних активів з метою майбутнього погашення невідкладних фінансових зобов’язань підприємства. В якості “ліквідної подушки” в першу чергу виступають короткострокові фінансові вкладення підприємства, а також короткострокові форми його дебіторської заборгованості;
● максимальний розмір товарного (комерційного) чи споживчого кредиту, наданого одному покупцю. Розмір кредитного ліміту, направлений на зниження концентрації кредитного ризику, встановлюється при формуванні політики надання товарного кредиту покупцям продукції;● максимальний розмір депозитного вкладу, що розміщується в одному банку. Лімітування концентрації депозитного ризику в цій формі здійснюється в процесі використання даного фінансового інструменту інвестування капіталу підприємства;
● максимальний розмір вкладення засобів в цінні папери одного емітента. Ця форма лімітування направлена на зниження концентрації несистематичного (специфічного) фінансового ризику при формуванні портфеля цінних паперів. Для ряду інституційних інвесторів цей ліміт встановлюється в процесі державного регулювання їх діяльності в системі обов’язкових нормативів;● максимальний період відлучення засобів в дебіторську заборгованість. За рахунок цього фінансового нормативу забезпечується лімітування ризику неплатоспроможності, інфляційного ризику, а також кредитного ризику.
Лімітування концентрації фінансових ризиків є одним з найпоширеніших внутрішніх механізмів ризик-менеджменту, що реалізують фінансову ідеологію підприємства в частині прийняття цих ризиків і не вимагають високих затрат.3.Хеджування. цей термін використовується в фінансовому менеджменті в широкому і вузькому прикладному значенні. В широкому тлумачення термін хеджування характеризує процес використання будь-яких механізмів зменшення ризику можливих фінансових втрат – як внутрішніх (здійснюваних самим підприємством), так і зовнішніх (передачу ризиків іншим господарюючим суб’єктам – страховикам) в вузькому прикладному значенні термін хеджування характеризує внутрішній механізм нейтралізації фінансових ризиків, що базується на використанні відповідних видів фінансових інструментів (як правило похідних цінних паперів – деривативів). В наступному викладення термін хеджування буде використовуватись в цьому прикладному його значенні.
Хеджування фінансових ризиків шляхом здійснення відповідних операцій з похідними цінними паперами є високоефективним механізмом зменшення можливих фінансових втрат при настанні випадку ризику. Проте воно вимагає певних затрат на виплату комісійної винагороди брокерам, премій по опціонам тощо. Але рівень цих затрат значно нижчий, ніж рівень затрат за зовнішнім страхуванням фінансових ризиків. Різноманітні форми хеджування фінансових ризиків вже отримали поширення в практиці вітчизняного ризик-менеджменту.Залежно від використовуваних видів похідних цінних паперів розрізняють наступні механізми хеджування фінансових ризиків:
● хеджування з використанням ф’ючерсних контрактів. Цей принцип базується на тому, що якщо підприємство несе фінансові втрати через зміну цін до моменту поставки як продавець реального активу чи цінних паперів, то воно виграє в тих же розмірах як покупець ф’ючерсних контрактів на таку ж кількість активів чи цінних паперів і навпаки. В зв’язку з цим в механізмі нейтралізації фінансових ризиків даної групи розрізняють два види операцій з використанням ф’ючерсних контрактів – хеджування купівлею і хеджування продажем цих контрактів;● хеджування з використанням опціонів. Воно характеризує механізм нейтралізації фінансових ризиків за операціями з цінними паперами, валютою, реальними активами чи іншими видами деривативів. В основі цієї форми хеджування лежить офера з премією (опціоном), сплачуваною за право (але не обов’язково) продати чи купити протягом передбаченого опціонним контрактом цінний папір, валюту, реальний актив чи дериватив в обумовленій кількості і за зарання вказаною ціною. В механізмі нейтралізації фінансових ризиків з використанням цього виду похідних цінних паперів розрізняють хеджування на сонові опціону на купівлю (що дає право купівлі за обумовленою ціною); опціону на продаж (що дає право продажу за обумовленою ціною); подвійного опціону або “стелажу” (що дає одночасно право купівлі чи продажу відповідного фінансового чи реального активу за узгодженою ціною). Ціна, яку підприємство сплачує за придбання опціону, по суті є сплачуваною страховою премією;
● хеджування з використанням операції “своп”. Воно характеризує механізм нейтралізації фінансових ризиків по операціях з валютою, цінними паперами, борговими фінансовими зобов’язаннями підприємства. В основі операції “своп” лежить обмін (купівля-продаж) відповідними фінансовими активами чи фінансовими зобов’язаннями з метою покращення їх структури і зниження можливих втрат. В механізмі нейтралізації фінансових ризиків з використанням цієї форми хеджування застосовують операції валютного свопу (обміну майбутніх зобов’язань в одній валюті на відповідні зобов’язання в іншому виді валюти); фондового свопу (зобов’язання перетворити один вид цінних паперів в інший, наприклад, облігації підприємства в обігу на емітовані ним акції); процентного свопу (обміну боргових фінансових зобов’язань з фіксованою відсотковою ставкою на зобов’язання з плаваючою відсотковою ставкою чи навпаки).Механізм нейтралізації фінансових ризиків на основі різних форм хеджування буде отримувати все більший розвиток в вітчизняній практиці ризик-менеджменту в силу високої його результативності.
4.Диверсифікація. механізм диверсифікації використовується перш за все для нейтралізації негативних фінансових наслідків несистематичних (специфічних) видів ризиків. Разом з тим він дозволяє мінімізувати в певному ступені систематичних (специфічних) ризиків – валютного, процентного і деяких інших. Принцип дії механізму диверсифікації базується на розмежуванні ризиків, що перешкоджає їх концентрації.В якості основних форм диверсифікації фінансових ризиків підприємства можуть бути використані наступні їх напрями:
● диверсифікація видів фінансової діяльності. Вона передбачає використання альтернативних можливостей отримання доходу від різних фінансових операцій – короткострокових фінансових вкладів, формування кредитного портфеля, здійснення реального інвестування, формування портфеля довгострокових фінансових вкладень тощо;● диверсифікація валютного портфеля (“валютної корзини”) підприємства. Вона передбачає вибір для проведення зовнішньоекономічних операцій декількох видів валют. В процесі цього направлення диверсифікації забезпечується зниження фінансових втрат по валютному ризику підприємства;
● диверсифікація депозитного портфеля. Вона передбачає розміщення крупних сум тимчасово вільних грошових засобів на зберігання в кількох банках. Так як умови розміщення грошових активів при цьому суттєво не міняються, цей напрям диверсифікації забезпечує зниження рівня депозитного ризику портфеля без зміни рівня його доходності;● диверсифікація кредитного портфеля. Вона передбачає різноманіття покупців продукції підприємства і направлена на зниження його кредитного ризику. Як правило, диверсифікація кредитного портфеля в процесі нейтралізації цього виду фінансового ризику здійснюється разом з лімітуванням концентрації кредитних операцій шляхом встановлення диференційованого за групами покупців кредитного ліміту;
● диверсифікація портфеля цінних паперів. Цей напрям диверсифікації дозволяє знижувати рівень несистематичного ризику портфеля, не зменшуючи при цьому рівень його доходності;● диверсифікація програми реального інвестування. Вона передбачає включення у програму інвестування різноманітних інвестиційних проектів з альтернативною галузевою і регіональною направленістю, що дозволяє знизити загальний інвестиційний ризик по програмі.
Характеризуючи механізм диверсифікації в цілому, слід відмітити проте, що він вибірково впливає на зниження негативних наслідків окремих фінансових ризиків. Забезпечуючи безсумнівних ефект в нейтралізації комплексних, портфельних фінансових ризиків несистематичної (специфічної) групи, він не дає ефекту в нейтралізації переважної частини систематичних ризиків – інфляційного, податкового тощо. Тому використання цього механізму носить на підприємстві обмежений характер.5.Розподіл ризиків. Механізм цього напряму нейтралізації фінансових ризиків базується на власному їх трансферті (передачі) партнерам за окремими фінансовими операціями. При цьому господарським партнерам передається та частина фінансових ризиків підприємства, за якою вони мають більше можливостей в нейтралізації їх негативних наслідків і мають ефективніші способи внутрішнього страхового захисту.
В сучасній практиці ризик-менеджменту отримали широке поширення наступні основні напрями розподілу ризиків (їх трансферту партнерам):● розподіл ризику між учасниками інвестиційного проекту. В процесі такого розподілу підприємство може здійснити трансферт підрядчикам фінансових ризиків, пов’язаних з невиконанням календарного плану будівельно-монтажних робіт, низькою якістю цих робіт, крадіжкою переданих їм будівельних матеріалів і деяких інших. Для підприємства, що здійснює трансферт таких ризиків, їх нейтралізація заключається в переробці робіт за рахунок підрядчика, виплати йому сум неустойок і штрафів та в інших формах відшкодування понесених втрат;
● розподіл ризику між підприємством і постачальником сировини і матеріалів. Предметом такого розподілу є перш за все фінансові ризики, пов’язані з втратою (порчею) майна (активів) в процесі їх транспортування і здійснення вантажно-розвантажувальних робіт. Форми такого розподілу ризиків регулюються відповідними міжнародними правилами – “ІНКОТНРМС-90”;● розподіл ризику між учасниками лізингової операції. Так при оперативному лізингу підприємство передає орендодавцю ризик морального старіння використовуваного (лізингованого) активу, ризик втрати ним технічної продуктивності (при дотриманні встановлених правил експлуатації) і ряд інших видів ризиків, передбачених відповідними спеціальними зазначеннями в укладеному контракті;
● розподіл ризику між учасниками факторингової (форфейтингової) операції. Предметом такого розподілу є перш за все кредитний ризик підприємства, який в переважній його частині передається відповідному фінансовому інститут – комерційному банку чи факторинговій компанії. Ця форма розподілу ризику носить для підприємства платний характер, проте дозволяє в значній мірі нейтралізувати негативні фінансові наслідки його кредитного ризику.Ступінь розподілу ризиків, а отже і рівень їх негативних фінансових наслідків для підприємства є предметом його контрактних переговорів з партнерами, відображених укладеними з ними умовами відповідних контрактів.
6.Самострахування (внутрішнє страхування). Механізм цього напрямку нейтралізації фінансових ризиків базується на резервуванні підприємством частини фінансових ресурсів, що дозволяє побороти негативні фінансові наслідки по тим фінансовим операціям, за якими ці ризики не пов’язані з діями контрагентів. Основними формами цього напряму нейтралізації фінансових ризиків є:● формування резервного (страхового) фонду підприємства. Він створюється відповідно до вимог законодавства і статуту підприємства. На його формування направляється не менше 5% суми прибутку, отриманого підприємством у звітному періоді;
● формування цільових резервних фондів. Прикладом такого формування може слугувати фонд страхування цінового ризику (на період тимчасового погіршення кон’юнктури ринку; фонд уцінки товарів на підприємствах торгівлі; фонд погашення безнадійної дебіторської заборгованості за кредитними операціями підприємства тощо. Перелік таких фондів, джерела їх формування і розміри відрахувань до них визначаються статутом підприємства та іншими внутрішніми нормативами;● формування резервних сум фінансових ресурсів в системі бюджетів, що доводяться різним центрам відповідальності. Такі резерви передбачаються, як правило, у всіх видах капітальних бюджетів і в ряді гнучких поточних бюджетів;
● формування системи страхових запасів матеріальних і фінансових ресурсів за окремими елементами оборотних активів підприємства. Такі страхові запаси підприємства створюються по грошовим активам, сировині, матеріалам, готовій продукції. Розмір потреб в страхових запасах за окремими елементами оборотних активів встановлюється в процесі їх нормування;● нерозподілений залишок прибутку, отриманого в звітному періоді. До його розподілу він може розглядатися як резерв фінансових ресурсів, що направляються в необхідному випадку на ліквідацію негативних наслідків окремих фінансових ризиків.
Використовуючи цей механізм нейтралізації фінансових ризиків, необхідно мати на увазі, що страхові резерви у всіх їх формах, хоча й дозволяють швидко відшкодувати понесені підприємством фінансові втрати, “заморожують” використання достатньо відчутної суми фінансових засобів. В результаті цього знижується ефективність використання власного капіталу підприємства, посилюється його залежність від зовнішніх джерел фінансування. Це визначає необхідність оптимізації сум резервованих фінансових засобів з позицій майбутнього їх використання для нейтралізації лише окремих видів фінансових ризиків. До числа таких ризиків можуть бути віднесені:- незастраховані види фінансових ризиків;
- фінансові ризики допустимого і критичного рівня з невисокою ймовірністю виникнення;- більшість фінансових ризиків допустимого рівня, розрахункова вартість передбачуваного збитку по яким невисока.
7.Інші методи внутрішньої нейтралізації фінансових ризиків. До числа основних із таких методів, використовуваних підприємством, можуть бути віднесені:● забезпечення права вимагати з контрагента по фінансовій операції додаткового рівня премії за ризик. Якщо рівень ризику по наміченій до здійснення фінансовій операції перевищує розрахунковий рівень доходу по ній (за шкалою “доходність-ризик”), необхідно забезпечити додаткове отримання доходу по ній чи відмовитись від її проведення;
● отримання від контрагентів певних гарантій. Такі гарантії, пов’язані з нейтралізацією негативних фінансових наслідків при настанні випадку ризику, можуть бути надані в формі поручительства, гарантійних листів третіх осіб, страхових полісів на користь підприємства зі сторони його контрагентів за високо ризикованими фінансовими операціями;● скорочення переліку форс-мажорних обставин в контрактах з контрагентами. В сучасній вітчизняній господарській практиці цей перелік безпідставно розширюється (проти загальноприйнятих міжнародних комерційних і фінансових правил), що дозволяє партнерам підприємства уникати в ряді випадків фінансової відповідальності за невиконання своїх контрактних зобов’язань;
● забезпечення компенсації можливих фінансових втрат по ризикам за рахунок передбачуваної системи штрафних санкцій. Цей напрям нейтралізації фінансових ризиків передбачає розрахунок і включення в умови контрактів з контрагентами необхідних розмірів штрафів, пені, неустойок та інших форм фінансових санкцій у випадку порушення ними своїх зобов’язань (несвоєчасних платежів за продукцію, невиплати відсотків тощо). Рівень штрафних санкцій повинен в повній мірі компенсувати фінансові втрати підприємства у зв’язку з неотриманням розрахованого доходу, інфляцією, зниженням вартості грошей в часі тощо.
Книга: Фінансова діяльність субєктів господарювання - конспект лекцій (УДПСУ)
ЗМІСТ
На попередню
|
|
