Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами.



Додати книгу на сайт:

Скачати одним файлом. Книга: Фінансова діяльність субєктів господарювання - конспект лекцій (УДПСУ)

Тема 6. Кредитування суб’єкта господарювання.

1. Необхідність та сутність кредитування суб’єктів господарювання.

2. Форми види кредитів, які використовуються у господарській діяльності.

3. Оцінка кредитоспроможності позичальника.

1. Необхідність та сутність кредитування суб’єктів господарювання.

Діяльність підприємств в сиситемі ринкової економіки не можлива без періодичного використання різноманітних джерел залучення фінансових ресурсів.

При недостатності власного капіталу та відсутності виручки від попередніх реалізацій неможливе ведення фінансово - господарьської діяльності без додаткових вкладень коштів.

Процес виробництва і реалізації готової продукції також вимагає певних грошових витрат. При цьому момент відтоку грошових коштів та їх притоку не збігаються в часі з моментом здійснення продажу та витрат на виробництво.

Надходження грошових коштів може затримуватись через відстрочку реалізації, або зв’язку з існуванням дебіторської заборгованості. Таким чином суб’єкту господарювання, необхідні надходження додаткових грошових коштів для покриття нових платежів.

В економіці відомі два зовнішніх джерела залучення грошових коштів: бюджетні асигнування та кредитування.

Бюджетні асигнування можливі для обмеженого кола суб’єктів господарювання, тому не розглядається як загальний спосіб засіб притоку грошових коштів. Таким чином, кредит справедливо можна вважати єдиним реальним зовнішнім джерелом грошових коштів.

У свою чергу кредитування підприємств поділяється на банківське і небанківське. До небанківського можна віднести:

· комерційне

· лізингове

· державне

· кредитування підприємств за рахунок коштів міжнародних-фінансових інститутів.

У процесі кредитування підприємств насамперед враховується індивідуальні особливості кругообігу їхніх оборотних коштів. Взагалі особливості індивідуального обороту коштів підприємства зумовлюються багатьма об’єктивними і суб’єктивними факторами.

До об’єктивних факторів належать:

· галузева належність підприємства;

· характер виробничого процесу;

· сезоність виробництва;

До суб’єктивних факторів належать:

· рівень організації виробництва;

· рівень організації збуту і постачання;

· інші фактори.

Суб’єктими кредитних відносин можуть бути буть-які самостійні підприємства. Кредитні відносини характеризуються тим, що їх суб’єктами є дві сторони одна з них в рамках конкретної угоди називається кредитором, інша- позичальником. Грошові чи товано- матерільні ціності, витрати або виконана робота та надані послуги, що до яких укладається кредитний договір, є об’єктом кредиту.

2. Форми види кредитів, які використовуються у господарській діяльності.

Найпоширініші є два типи кредитних відносин між банками з одного боку, та підприємствми, господарськими організаціями, товариствами- з другого, а також між сами суб’єктами господарювання.

Одже, кредити - це економічні відносини між кридитором і позичальникам з приводу перерозподілу вартості на засадах повернення і, як правило, з виплатою відсотка.

В Україні на сьогодні немає спеціального законодавчого забезпечення. Інші правовідносини в галузі кредитування регулюються окремими положеннями глав 32 і 33 Цивільного кодексу України, а також підзаконими актами, зокрема Положенням “ Про кредитування”, затвердженим постановою Правління Національного банку України № 246 від 28 вересня 1995 року.

На сьогодні фахівцями Центру банківського права Інституту держави і прави імені В. М. Корецького Національної академії Наук України, Міністерства фінансів, Міністерства економіки, Мін’юсту та Державної податкової адміністрації України підготовлено проект Закону України “Про банківський кредит”, де запропоновоно низку підприємницбких нововведень, які стосуються правового регулювання надання, використання і повернення банківського кредиту.

Банківський кредит надається головним чином комерційними банками для розв’язання таких завдань:

· збільшення основного і оборотного капіталів господарюючих суб’єктів;

· накопичення сезоних тимчасових запасів товарноматеріальних ціностей, незавершеного виробництва, готової продукції та товарів;

· облік та переоблік векселів;

· задоволення споживчих потреб громадян;

· викупу державного майна;

· для інших цілей при незбіганні надходжень та платежів в процесі кругообороту власного капіталу.

Банки можуть надавити як в національні, так і в іноземні валюті. Кредити видаються із укладеням кредитої угоди для кожного позичальника індивідуально таким чиним, щоб ступінь ризику кредитної угоди був мінімальним.

Кредити комерційних банків можна класифікуватиза різними ознаками та критеріями.

Згілно з Положенням Національного банку України “ Про кредитування”, кредити, які надаються банками класифікуються за:

· забезпеченням;

· строками користування;

· ступенм ризику;

· призначенням та характерим використання позичкових коштів;

· характером та способом сплати процента;

· числом кредиторів

Розглянемо зміст кожної класифікованої позики.

Так, кредити за забезпеченням поділяються на:

· забезпечені заставою( на сьогодні статистика свідчить, що 90-95% наданих позичок, забезпечені заставою (майном, майновими правами, цінними паперам));

· гарантованні (банками, третьою особою, свідоцтвом страхування);

· іншим забезпеченям ( іпотечні- забезпечені нерухомістю);

· незабезпечені ( бланкові).

При надані позики для забезпечення банківських кредитів можуть братись: застава; гарантія; порука; страхове свідоцтво про стахування відровідальності позичальника за непогашення кредитів; будь-яке вільне від застави майно позичальника, на яке може бути звернено стягненння за позикою згілно з діючим законодавством; переуступка на користь банку платіжних вимог- доручень і рахунків позичальника до третіх осіб тощо. Матеріальна гарантія повернення має бути дана як безпосередньо позичальником, так і його гарантом ( вищестоящою організацією, іншимбанком, підприємством). До одного позичальника мають бути застосовані різноманітні форми забезпечення кредиту.

Кредити за строками користування можуть бути:

· короткострокові- до 1 року;

· середньострокові- до 3 років;

· довгострокові- понад 3 роки.

Кожний із позик властиві конкретні організаційні методи кредитування.

Короткостроковий кредит надаєтьсябанком на термін,що витікає з плану виробництва, реалізації продукції, зниження запасів кредитованих товано- матеріальних цінностей. Короткостроковий кредит складає більшу частину банківських активів. Товано- матеріальні цінності виступають основним об’єктом банківського кредитування. Короткостроковий банківський кредит миоже опосередковувати як повний кругооборот фондів, так і рух оборотних коштів на окремих стадіях кругообороту. За допомогою короткотермінового кредиту банки стимулюють ініціативу у збільшенні випуску нових високоефективних видів продукції, наданні різноманітних послуг населенню, виробництва й реалізації продукції на експорт, підвищення технічного рівня виробництва, послуг доставки товарів до споживача. Зацікавлення банків відбивається на збільшенні їх прибутковості, прскоренні обертання кредитних коштів.

Середньострокові позики можуть надаватись під затрати майбутніх періодів, для оплати обладняння, тобто обєктом кредитування можуть бути як поточні затрати, так і затрати капітального характеру.

Довгостроковий кредит використовується для формування основних фондів. Об’єктом кредитування є капітальні затрати на реконструкцію, модернізацію та розширення діючих основних фондів, на нове будівництво, приватизацію. Довгостроковий кредит стає необхідніший там, де терміни й витрати на створення виробничого (господарського) потенціалу є довготривалими і разом з тим довготривалими є цикли повернення кредиту. Тому й найбільшу питому вагу займає кредитне інвестування довгострокових вкладень. Зміст довготермінових кредитних вкладень визначається основними напрямками, які розгалужуються на виробничі невирообничяі потреби залежно від видів структур: технологічної, від відтворювальної та галузевої.

Наприклад, технологічна структура показує питому вагу кредиту, спрямовану на:

· будівельно-монтажні роботи;

· придбання устаткування, інструменту, реманенту;

· інші капітальні витрати.

Відтворювальна структура кредитних вкладень показує розподіл їх між кредитуванням нових напрямів розвитку і вкладеннями розширення діючих об’єктів, їх реконструкцію та переозброєння.

Галузева ж структура розкриває напрямки розвитку за допомогою кредитних інвестацій тих чи інших галузей народоного господарства. У цій структурі розкриваються такі важливі напрямки використання кредиту,як розвиток сучасних приватних підприємств, фермерських господарств, приватизаційних перетворень, розвиток соціальноекономічної сфери.

Економічний розподіл за строками грунтується на особливостях кругообороту, відтворення та створення основних та оборотних фондів підприємств. Створення та сукупність основних фондів потребує тривалого залучення грошових ресурсів, тому тут залучається довгостроковий кредит, максимальний термін якого має бути пов’язаний із строками певної амортизації. Вартість обротних фондів вивільняється цілком після завершення кругообороту. Це передбачає короткостроковий характер кредиту. Він служить однією з форм створеня та руху оборотного капіталу підприємств, сприяє формуваню їх оборотних фондів, своєчасному здійсненню рохрахунків, підвищує платоспромоожність та зміцнює фінансовий стан госпорганів. Завдяки своїй здатності реагувати на мінливі потреби постачальників у платіжних коштах короткостроковий кредит є ідеальним джерелом формування тієї частини оборотного капіталу, яка піддається найбільш частим коливанням.

Із позиції світової практики критерії строків кредитування клієнтів немає єдиного для всіх еталону. У радянській практиці, наприклад, короткостроковими позиками оголошувались деякі кредити, що надавались на строк від 1 до 3 років.

Реалії грошового обороту сучасної України ( високі темпи інфляції, швидке знецінення банківського капіталу) суттєво змінюють складені в світовій практиці стандарти короткосрокового, середньострокового та довгострокового кредитів. Короткостроковими стали позики, що надаються на строк до6 місяців, середньостроковими - на строк від 6 до 12 місяців, довгостроковими - строк більше 1 року.

Наівдміну від американської практики, де короткострокові позики оформляються без точно зафіксованого строку ( запитання), українські банки в обов’язковому порядку встановлюють строк користування та погашення кредиту.

У сучасній банківській статистиці через непевність та незначну долю поняття “ середньострокові кредити “ зникає зовсім залишаються дані тільки за короткостроковими та довгостроковими позиками. На їх частку на початок 1998 року припадало відповідно 90,1 % та 9, 9 % загального обсягу кредитних вкладенб в економічну сферу України.

Згідно з Полженням Правління НБУ “Про порядок формування і використання резерву для відшкодування можливих втрат за позиками комерційних банків” за ступенем ризику кредити поділяються на 5 груп:

· стандартні;

· під контролем;

· субстандартні;

· сумнівні;

· безнадійні.

До стандартних позик віднесенні позики, видані при таких обставинах, коли: позика та договір на заставу оформленні правильно; нарахунок позичальника постійно надходять кошти ; застава надана в достатньому обсязі та лехко реалізується; гарантія порука , чи договір страхування надійні; фінансовий стан позичальника стійкий; перспективи його розвитку невикликають сумніву.

Позика з підвищеним ризиком ( субстандартні) важаються такі, строк оплати яких ще не наступив, але за кретеріями класифікації вониоцінюються як ризикові. До цієї категорії можна віднести позики: недостатньо гарантовані капіталом та платоспроможністю боржника чи певною заставою; застава, під яку вони видані втачає чи втратила вже першочергову вартість; фінансовий стан позичальника на даний момент оцінки викликає сумнів.

За станом на 1 січня 1998 рокку у структурі загального обсягу несплаченої у строк заборгованості за банківськими позиками 7,3 % становили неплатежі за кредитами, сумнівними щодо повернення. Частка цих кредитів у обсязі несплачених платежів за короткотерміновими позиками становила на цю дату становила 8 %. В обсязі насплачених платежів за догостроковими позиками на неплатежі за кредитами сумнівними щодо повернення, припадало 8%.

В економічні літературі можна зустріти класифікацію банківських позик за іншими ознаками. Так, банківські кредити розрізняють ще за:

· призначенням та харктером використання позичкових коштів;

· характером та способом сплати процента;

· числом кредиторів;

· методами надання та способами погашення.

За призначенням та характером використання позичкових коштів виділяють:

· позики торогово- промисловим підприємствам;

· позики підприємств нерухомісить;

· споживчі кредити;

· сільськогосподарські позики;

· контокорентний кредит;

· кредит підприємств цінні папери;

· кредити, пов’язані з вексельним обігом;

· міжбанківські позики;

· позики небанківським фінансовим установам;

· позики органів влади.

Класифікацію банківських кредитів за методами надання можна згрупувати слідуючим чином:

а) уразовому порядку;

б) відповідно до відкритої кредитної лінії;

в) гарантійні (із заздалегіть обумовленою датою надання)

За строкоми погашення:

· водночас;

· у розстрочку;

· достроково;

· з реєстрацією платежів;

· після закінчення обумовленого періоду ( місяця, квартала).

За характером та способом сплати процента в банківські практиці виділяються позики з:

· фіксованою процентною ставкою;

· плаваючою процентною ставкою;

· сплатою процентів згідно з використанням позичкових коштів( звичайні позики);

· сплатою процента одночасно з отриманням позичкових коштів ( дисконтний кредит).

Позики з фіксованою процентною ставкою характерні для стабільної економіки, однак можуть видаватись на короткий строк в умовах інфляції.

З метою зменшення ризику недотримання прибутку чи уникнення збитків, особливо в умовах високих темпів інфляції та привидачі кредитів на тривалі строки, банки використовують позики з плаваючою процентною ставкою. В цьому випадку згідно з кредитним договором процентні ставки періодично переглядаються і переважно привязуються до облікової ставки центрального банку та темпів інфляції.

За більшістю банківських кредитів процент стягується через визначений термін після їх видачі ( як правило, один раз в місяць) це так звані звичайні позики. На відміну від звичайних позик надання дисконтного кредиту передбачає утримання позичкового проценту ( дисконту) при його видачі. Прикладом такого кредиту є обліковий кредит ( купівля банком перевідних векселів у клієнтів векселетримачів).

За числом кредиторів позики комерційних банків поділяють на:

1. надані одним банком;

2. консорціальні кредити;

3. паралельні

Найбільш пошириними є позики, що видаються одним банком. Кридит що перевищує 15% власного капіталу повідомляє Національний банк. Великий кредит не може перевищувати 25% власного капіталу, а загальний обсяг наданих кредитів не може перевищувати восьми кратного розміру власних коштів.

Консорціальні кредити видаються банківським консорціумом, в якому один із банків бере на себе роль менеджера, збирає з банків учасників необхідну для клієнта суму ресурсів, укладає з ним кредитний договір та видає позику. Провідний банк ( менеджер) займається також розподілом процентів. За операцій, пов’язані з консорціальним кредитуванням, банк- менеджер отримує відповідну винагороду.

Паралельні позики передбачають участь у їх наданні декількох банків. Тут кредит одному позичальнику видають різні банки, але на одних погоджених умовах.

3. Оцінка кредитоспроможності позичальника.

До кредитної угоди фахівець банку повинен ретельно проаналізувати кредитоспроможність потенційного позичальника, тобто здатність своєчасно повернутипозичку, вивчити фактори, які можуьть спровокувати її неповернення.

Збереженість основної суми боргу є одним із головних принципів, який завжди має дотримуватись при здійсненні банком позичкової операції. Тому оцінка якості потенційного позичальника є одним із важливіших етапів процесу кредитування. Прицьому особливе значення має встановлення обгрунтованості кредиту. Жодні додаткові заходи захисту неможуть запобігти кризовій ситуації, якщо позичка в своїй основі не є обгрунтованою.

Одним із елементів оцінки кридитоспроможності є зясування персональних якостей потенційного позичальника. Тут увага банку має зосереджуватися на таких моментах, як репутація, порядність і чесність, професійна здатність, матеріальна забезпеченість, ставлення до своїх зобовязань перед іншими кредиторами і в минулому.

Необхідно ретельно вивчити фінансовий стан позичальника, ліквідність його балансу, ефективність виробництва иі використання основного і оборотного капіталу. Для цього використовується бухгалтерська , статистична і фінансова звітність, позичальника, матеріали попередніх перевірок на місці, пргнози фінансового стану клієнта протягом усього періоду кредитування.

Оскільки банк як позичальник може моти різних клієнтів- підприємницькі структури (юридичні особи), фізичні особи і банки- оцінка їх кредитоспроможності здійснюється неодноково.

Оцінка фінансового стану позичальника- юридичної особи здійснюється за допомогою відповідних коефіцієнтів ліквідності, які розраховуються за балансом. Серед них:

· коефіцієнт загальної ліквідності ( К1);

· коефіцієнт абсолютної ( термінової) ліквідності (К2);

· коефіцієнт автономності (К3);

· коефіцієнт маневреності власних коштів (К4).

Названі показники розраховуються за формулою:

К1=( ЗЗ+ ГК+ ДЗ+ КФВ)\ ЗК, де

ЗЗ- запаси і затрати;

ГК- грошові кошти;

ДЗ- дебіторська заборгованість;

КФВ- короткострокові фінансові вкладення;

ЗК- забов’язання короткострокові.

Теоретичне значення К1 не меше 2- 2,5. Це означає, що на кожну гривню короткострокових зобов’язань підприємство повино мати 2- 2,5 гривні ліквідних активів.

К2 = (ГК + КФВ)\ ЗК

Теоретичне значення коефіцієнта абсолютної ліквідності не менше 0,2 - 0,25. Це означає ситуацію, при якій потенційний позичальник повинен на кожну гривню короткострокових зобов’язань мати 20- 25 коп. абсолюитно ліквідних активів.

К3= З\ ВК, де

З - усі зобов’язання;

ВК - власні кошти.

Теоритичне значення К3 - не більше 1, тобто зобов’явзання потенційного позичальника не повинні перевищувати його власні кошти.

К4= (ВК- ОА)\ ВК, де

ОА - основні активи.

Теоретичне чначення К4 не може бути меншим 0,5, тобто величина оборотних активів ( ВК- ОА) позичальника не може бути меншою половини всіх власних коштів.

Крім наведених коефіцієнтів ліквідності, можуть застосовуватись і інші, які можна об’єднати в певні групи показників:

· погашення боргу;

· ділової активності;

· рентабельності;

· використання основногокапіталу.

У групу показників погашення боргу входять коефіцієнти:

· грошового потоку (К5);

· прцентних виплат (К6).

К5= (П0+ А - Д)\ З, де

П0 -прибуток після сплати податків;

А - амортизація;

Д - дивіденди;

З - зобов’язання, строком виконання до одного року.

Коефіцієнт грошового потоку показує, яка частина грошових надходжень клієнта спрямовується на покриття основного боргу і процентів за позиками, строком повернення до одного року. Чим нищий коефіцієнт грошового потоку, тим менший резерв міцності для погашення боргів. При зниженні коефіцієнта, що дорівнює 1, забезпечується фінансова стабільність клієнта.

К6 = (П1 + ПП) \ ПП, де

П1- прибуток до сплати податків;

ПП - процентні платежі.

Коефіцієнт процентних виплат дає змогу оцінити, у скільки разів прибуток клієнта перевищує процентні платежі за позичками. Він не може бути меншим за 1, інакше здатність клієнта повернути позичку опиниться під загрозою.

Показникиділової активності складаються з трьох коефіцієнтів оборотності:

· дебіторської заборгованості (К7);

· запасів і витрат (К8);

· кридиторської заборгованості (К9).

К7=(Дср * 365)\ СПК, де

Дср - середня сума дебіторськизх рахунків;

СПК- сума продажів у кредит.

Абсолютне значення цього показника важливе тільки для порівняння з аналогічним показником інших підприємств- родичів або показників попередніх періодів даного підприємства. Він дає можливість оцінити швидкість оплати рахунків позичальника. Збільшення значення показника оборотності дебіторської заборгованості вказує на уповільнення швидкості платежів на користі позичальника, а зменшення - на прискорення такої швидкості.

К8=( ЗЗ* 365)\ СТ, де

ЗЗ - запаси і затрати;

СТ- собівартість проданих товарів і послуг.

Як і попередній показник, він використовується тільки для порівняння. Висока оборотність свідчить про ефективне використання ресурсів, але вона може бути передвісником виснаження запасів і незадоволеного попиту споживачів.

К9= (Р0 *365)\ Сп, де

Р0 - рахунки до оплати;

Сп - сума податку.

І цей показник використровується для порівняння. Він дає змогу оцінити швидкість оплати клієнтом рухунків постачальників. Підвищення коефіцієнта оборотності кредиторської заборгованості може вказувати на проблеми з притоком готівки, а зниження- на дострокову сплату рахунків.

Показники рентабельності включають:

· рентабельність підприємства ( Р1);

· рентабельність реалізованої продукції ( Р2);

· рентабельність акціонерного капіталу (Р3);

· рентабельність активів ( Р4);

· рентабельність витрат ( Р5).

Р1= ЧП\ ( СОБк + СОНк) *100%, де

ЧП - чистий прибуток;

СОБк - середній залишок оборотного капіталу;

СОНк - середній залишок основного капіталу.

Р2=ЧП \ В * 100%, де

В - виторг від реалізації продукції.

Р3= ЧП\ Ак *100%, де

АК - акціонерний капітал.

Р4 = ЧП\ А *100%, де

А - активи.

Р5 = ЧП \ З *100%, де

З - затрати.

Наведені показники рентабельності немають певних стандартів. Їх використовують у динаміці і для порівняння з аналогічними показниками інших підприємств даної галузі господарювання.

Оцінка фінансового стану позичальника- комерційного банку здійснюється на підставі:

· дотримання ним обов’язкових економічних нормативів та показників діяльності передбачених нормативними актами Національного банку України;

· аналізу прибутків та збитків;

· аналізу якості активів та пасивів;

· створення резервів для покриття можливих втрат від активних операцій;

· виконання зобов’язань комерційним банком в минулому;

· якості банківського менеджменту.

При здійсненні оцінка фінансового стану позичальника - фізмчної особи має бути враховані:

· соціальна стабільність клієнта, тобто наявність власної нерухомості, рухомого майна, цінних паперів тощо, постійної роботи;

· сімейний стан клієнта;

· вік та здоров’я клієнта;

· доходи і витрати клієнта;

· інтенсивність користування банківськими позичками у минулому та своєчаснісьть їх погашення і процентів за ними, а також користування іншими банківськими послугами;

· зв’язки клієнта в діловому світі тощо.

Головним джерелом інформації про фінансовий стан потенційного позичальника є його звітність: баланс, звіт про прибутки і збитки, звіт про наявність майна, а також розрахунки певних показників, зроблених на підставі цієї звітності. Але це невичерпує усіх відомостей про клієнта. Є ще інші джерела до яких належать архіви банку, інформація від інших фінансово-кредитних установ, еконмічна преса тощо.

Банк кредитор має право вимагати у клієнта список банків і фінансових установ з якими він має і мав відносини в минулому. Він повинен з’ясувати питання про стан поточних розрахунків клієнта з постачальниками, своїми працівниками.

Тільки на підставі результатів ретельної аналітичної роботи банк робить висновки про здатність клієнта повертати борги , а одже, і про моржливість укладання з ним кредитної угоди.

Форми забезпечення повернення банківських позичок

Під формою забезпечення повернення банківської позички слід розуміти конкретне джерело погашення боргу, юридичне оформлення права кредитора на його використання організацію контролю банку за достатністю даного джерела.

Основною передумовою повернення банківською позики є цільові грошові надходження, дохід, прибуток від реалізації об’єкта, що прокредитований. Але будь -яка кредитна операція пов’язана з певним ризикоим. Тобто можлива ситуація, що позичальник не зможе отримати достатню суму цільових гошових надходжень, доходу, прибутку, і тому не забезпечить своєчасного повернення боргу. Для страхування цього ризику застосовуються певні форми страхування повернення боргу або певні гарантії.

Отже, в банківській практиці використовується два джерела погашення позичок- первинні і вторинні.

Для фінансово стабільних позичальників, які належать до першокласних клієнтів банку, цілком достатньо закріпити в кредитній угоді первинне джерело погашення позички. Але першокласні клієнти не є домінуючими в загальній масі позичальників, тому в більшості випадків банки змушені застосовувати, поряд з первинними, і вторинні (додаткові) засоби захисту від кредитного ризику, тобто вимагати від позичальників певного забезпечення.

В Україні згідно з чиним законодавством банки можуть використовувати такі форми забезпечення позичок:

· застава;

· гарантія;

· перевідступлення (цесія) на користь банку вимог і рахунків до третьої особи;

· іпотека;

· страхова угода (поліс).

Застава - це спосіб забезпечення зобов’язання. Найпоширінішою є застава обумовлена договором, коли боржник добровільно віддає майно в заставу і формляє це угодою з кредитором.

Заставою може бути забезпечена тільки дійсна вимога. Це означає, що договір застави не має самостійного характеру його неможна укладати поза договором, виконання якого він забезпечує.

Предметом застави може бути будь- яке майно, яке відповідно до законодавства України може бути відчуженне заставодавцем, а також цінні папери і майнові права.

Заставне майно мусить мати:

· високу ліквідність, тобто здатність до конвертації в грошові кошти;

· здатність до тривалого користування (як правило протягом терміну користування позичкою);

· стабільні ціни;

· низькі витрати щодо зберігання і реалізації;

· легкий доступ для контролю.

Кредитор- заставодержатель має право реалізувати заставне майно, якщо забезпечене ним зобов’язання не буде виконано.

Кредитор має право в разі невиконання боржником -заставодавцем забезпеченого заставою зобов’язання отримати задоволення з вартості заставного майна раніше інших кредиторі боржника.
Застава повина забезпезчити не тільки повернення позички, а й сплату процентів і пені за договором. Вартість застави має бути вищою, ніж розмір позички.

Книга: Фінансова діяльність субєктів господарювання - конспект лекцій (УДПСУ)

ЗМІСТ

1.	Фінансова діяльність субєктів господарювання - конспект лекцій (УДПСУ)
2.	ТЕМА 2. ФІНАНСОВІ РИЗИКИ
3.	Тема 3. ГРОШОВІ НАДХОДЖЕННЯ ПІДПРИЄМСТВ
4.	Тема 4. ОПОДАТКУВАННЯ СУБ”ЄКТІВ ГОСПОДАРЮВАННЯ
5.	Тема 5. Оборотні кошти і їх організація на підприємстві.
6.	Тема 6. Кредитування суб’єкта господарювання.
7.	Тема 7. Фінансове забезпечення відтворення основних фондів підприємства.
8.	Тема 8. Цінні папери і порядок їх обігу
9.	ТЕМА 9. ОЦІНКА ФІНАНСОВОГО СТАНУ ПІДПРИЄМСТВА

На попередню



Додати в закладки

  
Переклад Translate