Додати в закладки
Переклад
Translate
 Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами. |
|
|
Скачати одним файлом. Книга: Розвиток податкової системи в перехідній економіці - Мельник
Розділ 2. Теоретична модель податкової системи у перехідній економіці 2.1. ПОДАТОК – ОСНОВНА КАТЕГОРІЯ ПОДАТКОВОЇ СИСТЕМИ
2.1. ПОДАТОК – ОСНОВНА КАТЕГОРІЯ ПОДАТКОВОЇ СИСТЕМИЕкономічні категорії – це теоретичне відображення реально існуючих виробничих відносин, економічних явищ і процесів1, тому економічна теорія вивчає податок як специфічну форму економічних відносин держави з суб’єктами господарювання, різними групами населення і фактично з кожним членом суспільства. Специфіка цих відносин полягає в тому, що держава є визначальною діючою особою, а платник податку – виконавцем вимог держави. Хоча податки та механізм оподаткування будуються на певному фундаменті правових відносин, однак сторони не скріплюють ці відносини у формі певного договору, контракту. Стягнення податку виступає одностороннім процесом і має безвідплатний та обов’язковий характер для конкретного платника. Податкові відносини мають односторонню спрямованість – від платника до держави. Повернення переплат не можна розглядати як зворотний рух, оскільки воно пов’язане не з сутністю цих відносин, а з конкретним механізмом розрахунків з бюджетом.
В.М. Федосов вважає податки специфічною формою, підсистемою виробничих відносин, відносин економічного базису. Вони виражають ту їх частину, що виникає на стадії розподілу в процесі розширеного відтворення і має вторинний, похідний, перерозподільчий характер”. Податки, беручи участь у процесі перерозподілу нової вартості, виступають, за Б.Г. Болдирєвим, специфічною формою виробничих відносин.На думку Д.Г. Черніка, податки як економічна категорія означають примусове стягнення (присвоєння) державою з фізичних та юридичних осіб частки необхідного і додаткового продукту відповідно до діючих законів4. Категорію податків характеризують ще й таким чином: це відносини з приводу обов’язкових платежів, які стягуються центральними та місцевими органами державної влади з юридичних та фізичних осіб у зв’язку з отриманням ними доходів, здійсненням господарських операцій, наявністю та використання майна у цілях поповнення коштів державного та місцевих бюджетів.
Економічні категорії більш рухомі, більш змінні, ніж економічні закони, і це знайшло своє відображення в еволюції визначень податку.Стягнення державою на користь суспільства певної частки вартості ВВП у вигляді обов’язкового внеску і складає сутність податку. Економічний зміст податків відображається взаємовідносинами господарюючих суб’єктів та громадян, з одного боку, та держави – з іншого, з приводу формування державних фінансів6. Незалежно від об’єкта оподаткування загальним джерелом податкових надходжень є ВВП. Він формує первинні грошові доходи основних учасників суспільного виробництва і держави як організатора господарської діяльності у національному масштабі.
Процес вартісного розподілу валового продукту не обмежується утворенням первинних грошових доходів. Він продовжується в розподілі грошових доходів основних учасників суспільного виробництва на користь держави: від працівників – у формі прибуткового податку і відрахувань у пенсійний фонд, а від господарюючих суб’єктів – у формі податку на прибуток та інших податкових платежів і зборів. Тобто за своїм економічним змістом податки є основним інструментом державного перерозподілу доходів і фінансових ресурсів. Податки як частина валового внутрішнього продукту держави набувають самостійного руху. Вони відображають роль держави, ступінь її втручання в процес перерозподілу нової вартості. Податки як частина перерозподільчих відносин функціонують також у процесі перерозподілу національного доходу.Джерелом податків є нова вартість національного доходу. Податки мобілізують значну частину вартості додаткового продукту і частину вартості необхідного продукту, яка призначена на відтворення робочої сили. Державна частка національного доходу перетворюється у фонд грошових коштів держави, який використовується не тільки для досягнення загальнодержавної мети, але й для підтримки приватного сектора. Ця мобілізація національного доходу через податки здійснюється у сфері перерозподілу і обміну. Присвоєння державою частки нової вартості здійснюється не на основі об’єктивно діючих економічних законів, а на основі юридичних законів, шляхом примусу. Держава стає власником частки національного доходу не як учасник процесу виробництва, а як орган, який володіє політичною владою. Суспільний зміст податків дає політичній владі можливість впливу на сферу економічних відносин суспільства.
Економічна сутність податків знайшла відповідне відображення у їх визначеннях. Так, сьогодні досить поширені такі: “Податок – обов’язковий грошовий збір, що стягується органами влади з фізичних та юридичних осіб”, “податок – обов’язковий внесок платником грошових коштів у бюджетну систему у визначених законом розмірах та в установлені строки”, “податок – обов’язковий збір, що стягується державою з господарюючих суб’єктів та громадян за ставкою, встановленою в законодавчому порядку”. Неважко помітити, що в цих визначеннях підкреслюються примусовість та безеквівалентність податків. Слід зазначити, що подібне розуміння певною мірою було започатковане класичною школою в особі А. Сміта та Д. Рікардо. Останній вважав, що “податки – та частина продукту землі і праці, яка надходить в розпорядження уряду”. А. Сміт, дотримуючись теорії про непродуктивність державних послуг, одночасно вважав податок справедливою ціною за сплату послуг державі11.Теорія колективних потреб суттєво змінює погляди на сутність податку. Так, за Ф. Нітті, податок “є та частина багатства, яку громадяни дають державі і місцевим органам для задоволення колективних потреб”12. Серед російських вчених цієї теорії дотримувались А. Буковецький, А. Соколов та П. Мікеладзе. Слід відзначити, що саме ця теорія використовується як основа визначення податку в сучасний період.
“Податки – породження держави, необхідна умова здійснення нею своїх функцій. У податках втілено економічно відображене існування держави”, – справедливо підкреслював К. Маркс13. При цьому слід зважати на необхідність широкого поняття податків, які “включають усі види доходів, що акумулюються державою на регулярній основі за допомогою належного їй права примусовості”14. Адам Сміт у своїй класичній праці “Дослідження природи та причин багатства народів” вважав податки об’єктивною необхідністю, оскільки вони зумовлені потребами поступального розвитку суспільства15. “Держава, точніше уряд, нічого не може зробити для громадян, якщо громадяни нічого не роблять для держави”, – стверджував основоположник російської фінансової науки М.І. Тургенєв16. Тобто податок – це плата суспільства за виконання державою її функцій, що має форму відрахування частини вартості валового національного продукту на загальносуспільні потреби.С.В. Барулін, вважає, що “податок є своєрідною ціною монополістичної купівлі-продажу послуг державою при виконанні своїх функцій”17. Неординарним слід вважати визначення, яке дають К.Р. Макконелл та С.Л. Брю: “Податок – це примусова сплата уряду господарством або фірмою грошових коштів (чи передача послуг і товарів), в обмін на які господарства чи фірма безпосередньо не отримують товари чи послуги, при цьому така сплата не є штрафом, що накладений судом за незаконні дії”18.
О.В. Турчинов вважає, що “податок становить собою сукупність оформлених чинним законодавством відносин між державою в особі центральних та місцевих органів влади, з одного боку, і платниками податку в особі юридичних та фізичних осіб, з іншого боку, з приводу примусового відчуження і присвоєння державою частки матеріальних цінностей платників податків (грошей, товарів, послуг) для формування дохідних частин державного та місцевого бюджетів і позабюджетних фондів цільового призначення”19. Тобто в останніх визначеннях цілком обґрунтовано підкреслюється необхідність податків для забезпечення виконання державою її функцій та вирішення інших соціально-економічних завдань.Наведені визначення з більшою чи меншою повнотою відображають найбільш характерні ознаки податків, вказують на їх історично найдавнішу функцію: шляхом перерозподілу доходів окремих платників забезпечувати фінансовими ресурсами потреби суспільства в цілому. Однак не можна визнати обґрунтованою відсутність у цих визначеннях відображення особливої розподільчої ролі податків у соціально-економічних процесах, яка є продуктом періоду розвиненої ринкової економіки, особливо в ХХ столітті, а також способом ефективного задоволення суспільних потреб у всі часи.
З огляду на викладене, на наш погляд, економічний зміст податків найбільш повно можна відобразити, характеризуючи їх як законодавчо оформлену, примусову форму отримання державою частки вартості валового внутрішнього продукту, фінансовий гарант ефективного виконання державою, перш за все, її суспільних функцій та інструмент регулювання економічного розвитку. У такому випадку підкреслюється також єдина природа податків, що має вирішальне значення для пояснення можливості взаємозаміни багатьох з них.Еволюція податкових відносин знайшла своє відображення в існуванні різноманітних форм податків. Для з’ясування місця та ролі кожного з них в суспільному виробництві важливою є класифікація, здатна сприяти досконалому відображенню специфічних особливостей їх окремих груп.
Існує декілька підходів до класифікації податків. Основні критерії – це форма оподаткування, економічний зміст об’єкта оподаткування, рівень державних структур, які встановлюють податки, та спосіб стягнення (див. схему 2.1).Класифікація за формою оподаткування
За цією класифікацією податки поділяються на два види: прямі і непрямі. Наведемо деякі характеристики прямих і непрямих податків. Прямі податки:– платить і несе на собі одна особа;
– включаються в ціну на стадії виробництва у виробників;– стягуються за декларацією і за кадастрами
– стягуються з виробництва цінностей: доходу і майна.З цього випливає, що прямі податки – це податки, які стягуються внаслідок придбання і накопичення матеріальних благ та залежать від масштабів об’єкта оподаткування. Вони розподіляють податковий тягар так, що ті, хто має вищі доходи, платять більше.
Непрямі податки:– сплачує одна особа, а несе інша;
– включаються у ціну тільки на стадії реалізації як надбавка до ціни товару;– стягуються за тарифами;
– стягуються зі споживання цінностей: витрат і користування речами.Отже, непрямі податки – це податки, які не залежать від доходів або майна окремого платника, а визначаються розміром споживання. Непрямі податки включаються в ціни як надбавка, і їх сплачує кінцевий споживач. Більшою мірою їх сплачують платники, які більше споживають, тобто ті, які мають більші доходи.
Класифікація за економічним змістом об’єкта оподаткуванняЗгідно з класифікацією за економічним змістом об’єкта оподаткування податки поділяються на три види: податки на доходи, споживання і майно. Податки на доходи стягуються з сукупного доходу фізичних та юридичних осіб, а їх безпосереднім об’єктом є заробітна плата громадян, їх доходи та прибуток чи валовий дохід підприємств. Податки на споживання стягуються при використанні доходу. Податки на майно встановлюються щодо рухомого або нерухомого майна. На відміну від податків на споживання, які сплачуються тільки один раз – при купівлі, податки на майно стягуються постійно, доки майно перебуває у власності.
Класифікація за рівнем державних структур,які встановлюють податки
За цим критерієм виділяють два види податків: державні та місцеві.Загальнодержавні податки встановлюють вищі органи влади (іноді – вищі органи управління). Їх стягнення є обов’язковим на всій території країни, незалежно від того, до якого бюджету (державного чи місцевого) вони зараховуються. Місцеві органи влади не мають права (якщо це не передбачено відповідними законодавчими актами) скасовувати ці податки або змінювати їх ставки. Згідно з їх розподілом між ланками бюджетної системи загальнодержавні податки поділяються на три групи: доходи державного (центрального) бюджету, доходи місцевих бюджетів і доходи, що розподіляються між державним та місцевими бюджетами. Розподіл податків між ланками бюджетної системи може мати сталий нормативний характер, наперед встановлений законодавчими актами, а може відбуватися у формі бюджетного регулювання, коли відрахування до місцевих бюджетів проводяться за щорічними диференційованими нормативами, залежно від потреб того чи іншого місцевого бюджету.
Місцеві податки встановлюються місцевими органами влади та управління, при цьому можливі різні варіанти. По-перше, у вигляді надбавок до загальнодержавних податків. Рівень надбавки визначають місцеві органи влади відповідно до встановлених обмежень. По-друге, введення місцевих податків за переліком, що встановлюється вищими органами влади. Вибір податків здійснюється місцевими органами. При цьому можуть застосовуватись як єдині, так і диференційовані ставки, що встановлюються кожним місцевим органом влади чи управління окремо. По-третє, можливе впровадження місцевих податків на розсуд місцевих органів без будь-яких обмежень з боку центральної влади. Характер встановлення місцевих податків залежить від рівня розвитку місцевого самоврядування і самофінансування, від того, який принцип покладений в основу побудови бюджетної системи – єдності чи автономності (повної чи обмеженої). Чим вищий рівень розвитку суспільства, тим повніша автономність місцевих бюджетів і самофінансування регіонів.Класифікація за способом стягнення
За способом стягнення податки поділяються на розкладні та окладні. Перші спочатку встановлюються в загальній сумі відповідно до потреб держави в доходах, потім цю суму розкладають на окремі частини за територіальними одиницями, а на низовому рівні – між платниками. Це історично перша форма стягнення податків. Окладні податки передбачають встановлення спочатку ставок, а відтак, і розміру податку для кожного платника окремо. Загальна величина податку формується як сума платежів окремих платників. Звісно, держава прогнозує загальні надходження того чи іншого податку і залежно від потреби в доходах встановлює відповідну ставку. Але стягнення спочатку йде від платника, від розміру об’єкта оподаткування.Найбільший інтерес викликає класифікація податків за критерієм форми оподаткування. Вона вміщує всю їх сукупність, і на її основі найкраще розкриваються сутність та зміст цієї економічної категорії (схема 2.2). Напевно тому такий поділ свого часу застосовувався на практиці при законодавчому затвердженні доходів від прямих та непрямих податків з подальшим їх розподілом на доходи від кожного податку, що входить в ту чи іншу групу. Це було основою для оперативного реагування на фінансові труднощі в особливих ситуаціях для забезпечення фіскальних потреб держави. У сучасній бюджетній практиці цей поділ не використовується. Він зберігся в науковій та навчальній літературі. Об’єктивні труднощі при визначенні критеріїв такого поділу стримують масштаби його практичного використання.
Поділ податків на прямі і непрямі пов’язують з методом їх встановлення20. У літературі стверджується, що саме цей поділ відомий фактично з появою наукових досліджень у галузі фінансів та податків, і, в той же час, до сьогодні не існує чітких критеріїв такого розмежування. Так, наприклад, Л.І. Якобсон вважає, що прямі податки безпосередньо пов’язані з характеристиками платника: ними обкладаються фізичні та юридичні особи, а також їх доходи, а непрямі – з діяльністю, якою займається платник податків, тому ними обкладаються ресурси, види діяльності, товари та послуги21. У той же час С.М. Нікітін, М.П. Степанова, Є.С. Глазова підкреслюють принципову відмінність прямих податків, які орієнтовані на обкладення доходів підприємництва чи населення, від непрямих, які спрямовані на кінцеве споживання22.Найбільш поширеною є думка, що в основі розподілу податків на прямі та непрямі лежить теоретична можливість їх перекладення на споживачів. Кінцевим платником прямих податків виступає той, хто отримує прибуток чи є власником майна, а непрямих – споживач товару, на якого податок перекладається шляхом надбавки до ціни. Але це лише теоретичне припущення, як стверджує Д.Г. Чернік, оскільки на практиці справа може обернутися інакше23. Прямі податки за певних умов можуть також перекладатися на споживача. Так, прямий за визначенням податок на прибуток, за умови перекладення його на ціни, стає непрямим. У свою чергу, непрямі податки також не завжди можуть бути перекладені на споживача, оскільки ринок не обов’язково у повному обсязі прийме товар за завищеними цінами.
Тобто межа між прямими та непрямими податками нерідко буває умовною. Зважаючи на цю умовність, в економічній літературі окремі автори24 пропонують відмінити такий поділ, а в якості критерію класифікації податків прийняти принцип, який дозволяє оцінити вплив кожного з них на мотиви економічної поведінки виробника. Не піддаючи сумніву необхідність та важливість такої класифікації податків, слід зазначити, що вона має право на існування не замість, а поряд з класифікацією на прямі та непрямі. З точки зору фіскальної спрямованості оподаткування, що має неперехідне значення, поділ податків на прямі та непрямі не втрачає своєї актуальності.Саме тому досить поширені пошуки додаткових критеріїв поділу податків на прямі та непрямі. Зокрема, автори підручника “Податкова система України”25 доповнюють цей поділ критерієм урахування платоспроможності платника. Слід, напевно, погодитися з такою думкою. Дійсно, такий підхід дозволяє більш чітко визначити їх відмінності. Та все ж згадана умовність продовжує мати місце, а отже, потребує зваженого ставлення до рекомендацій, особливо категоричних, які зустрічаються в економічній літературі, наприклад, щодо повної відміни непрямих податків. Слід враховувати, що умовна саме класифікація прямих та непрямих податків, а не система прямого чи непрямого оподаткування, яка реальна і постійно діє на основі усієї сукупності податків. Це особливо важливо враховувати при побудові ефективної податкової системи.
Історично пряме оподаткування виникло раніше, ніж непряме. З ходом часу склалося так, що прямі податки поділилися на три види. Об’єктом першого виду є капітал, при цьому податки стягуються тільки з певних видів доходів (податок на землю, податок на майно, податок на спадщину і дарування). Об’єктом другого виду є самостійна поява приватного капіталу, наприклад, особистий заробіток, житло, професія (прибутковий податок, податок на майно громадян, дивіденди). Об’єктом податків третього виду є сукупна діяльність матеріального, грошового і особистого капіталу у виробництві (податок на прибуток, на промисел).Прямі податки поділяють на дві групи: особисті та реальні. Різниця між ними – у співвідношенні платника та об’єкта оподаткування. При особистому оподаткуванні первинним є платник, і податки встановлюються персонально для нього, а вторинним – об’єкт обкладання. При реальному оподаткуванні передбачається оподаткування майна за зовнішніми ознаками, тобто первинним виступає об’єкт обкладання, а вторинним – платник.
Отже, особисті податки – це податки, які встановлюються особисто для конкретного платника залежно від його доходів. У сучасній практиці оподаткування видами особистих податків є подушний, прибутковий, майновий, на спадщину і дарування.Реальні податки – це податки, що передбачають оподаткування майна за зовнішніми ознаками; їх платниками є власники майна, незалежно від доходів. До цих податків належать земельний, домовий, промисловий, на грошовий капітал.
У сучасних умовах економічного розвитку прямі податки є базисом податкових систем держав з розвиненою ринковою економікою, тому що вони мають значні переваги порівняно з непрямими. Можна виділити основні з них:– пряме оподаткування дає можливість державі впливати на економічні процеси (інвестиційну активність, накопичення капіталу, сукупне споживання, ділову активність), наприклад, податок на прибуток має порівняно невисоку питому вагу у доходах бюджету через низьку рентабельність, і існує можливість його широкого використання як важеля регулювання економіки;
– прямі податки дають можливість встановлення прямої залежності між доходами платника і його відрахуваннями в бюджет, тобто реалізується принцип справедливості, але велике значення має встановлення підходу до градуювання ставок. Справедливість прямого оподаткування не є автоматично діючою аксіомою, вона реалізується через шкалу;– прямі податки розподіляють податковий тягар так, що той, хто має високі доходи, платить до бюджету більше, ніж той, хто має більш низькі доходи.
Таким чином, прямі податки об’єктивно більшою мірою володіють стимулюючими можливостями щодо безпосередніх товаровиробників. Їх вплив на відтворювальні процеси здійснюється безпосередньо, через зменшення чи збільшення прибутку (доходу), який залишається в розпорядженні платників податків. З точки зору макроекономіки, регулюється як інвестиційний, так і споживчий попит та пропозиція. Одночасно держава впливає на напрями використання національного доходу. Прямі податки за певних умов ( які не обмежуються рівнем податкової ставки) спроможні повністю знищити стимули до вдосконалення виробництва та накопичення капіталів. Натомість ефективно побудована система прямого оподаткування, що володіє необхідною гнучкістю, здатна досягти чітко поставлених цілей або, насамкінець, пом’якшити недоліки, які на даному відрізку часу важко усунути чи запобігти. Об’єктивно закладені в прямих податках суттєві стимулюючі можливості пояснюють широке використання та постійне вдосконалення їх механізму в країнах, що поставили за мету досягнення високого рівня економічного розвитку на базі розширення та підвищення ефективності суспільного виробництва.Схема 2.1.
Схема 2.2.
Орієнтація на використання прямих податків в якості центрального елементу податкової системи являє собою важливий напрям побудови цивілізованої податкової системи. Такі тенденції характерні для ряду провідних країн із розвиненою ринковою економікою, зокрема США і Японії, хоча кожна з них має свої особливості. Натомість не можна не відзначити, що співвідношення в мобілізації податкових надходжень між прямими і непрямими податками значною мірою визначається рівнем економічного розвитку і, відповідно, стабільністю росту накопичень, а також національними особливостями. Саме тому перспективи використання усієї сукупності податків мають виходити з принципів цілісності та системності оподаткування, а не механічного поєднання прямих і непрямих податків.
Головним серед прямих податків виступає податок на прибуток (дохід). Оподаткування прибутку, з одного боку, забезпечує залежність державного бюджету від процесів, які відбуваються в матеріальному виробництві, а з іншого – надає широкі можливості здійснення заходів з державного регулювання економіки. Останнє має особливе значення і, в той же час, потребує особливої уваги та обережності. Тому надзвичайно важливо враховувати це, незважаючи на тенденції, що можуть виявитися стосовно значимості цього податку в доходах бюджету.Специфіка динаміки прибутку, її схильність до значних коливань залежно від фаз економічної кон’юнктури та відтворювального циклу зумовлює більш значні коливання надходжень до державного бюджету, ніж у випадку з ПДВ. Ті процеси, які відбуваються зараз в економіці, не сприяють зростанню прибутків господарюючих суб’єктів. Це накладає суттєвий відбиток на визначення структури податкової системи в Україні та перспектив її подальшого розвитку. Останні більш реально пов’язувати із зростанням бази оподаткування. Крім того, технічна складність податку на прибуток, пов’язана з необхідністю розрахунку собівартості реалізованої продукції та оподатковуваного прибутку, також може бути однією з причин недоцільності односторонньої спрямованості національної податкової системи на даний вид податку.
У системі прямих податків, які сплачують фізичні особи, провідне місце займає прибутковий податок. Перехід до ринку створює передумови зростання особистих доходів громадян. У цих умовах застосовується прогресивне оподаткування, яке дозволяє у міру зростання доходів стягувати з них грошові кошти в більших розмірах. Сьогодні частка податку на прибуток громадян у дохідній частині бюджету України нижче частки податку на прибуток підприємств, що не відповідає світовій практиці. Однак це реалії, що склалися в Україні. Поступова зміна функціонального розподілу доходів в економіці в напрямі підвищення ролі доходів населення сприятиме вдосконаленню структури податкової системи. Вирішення цих питань має відбуватися через перегляд усієї політики заробітної плати і доходів населення. Тільки в цьому випадку в перспективі можна буде підвищити роль податку з доходів фізичних осіб у доходах бюджету.Стосовно ж недоліків, притаманних прямим податкам, то вони значною мірою пов’язані з тим, що:
– пряма форма оподаткування потребує складного механізму бухгалтерського обліку об’єкта оподаткування і стягнення податків, є труднощі з визначенням того, що належить до доходів;– стягнення прямих податків потребує високого рівня контролю, розширення податкового апарату, оскільки мають місце приховування доходів і ухилення від оподаткування;
– прямі податки пов’язані з можливістю ухилення від сплати податків через недосконалість фінансового контролю і наявність комерційної таємниці;– пряме оподаткування потребує певного розвитку ринкових відносин, оскільки тільки в умовах реального ринку може сформуватися реальна ринкова ціна, а отже, і реальний прибуток. Останній є ймовірною величиною – можуть бути і збитки. Тобто ринкові відносини не гарантують отримання прибутку, тому прямі податки не можуть стати стабільним джерелом доходів бюджету.
Вирішення цих проблем безпосередньо пов’язане з реалізацією такої моделі оподаткування, яка б ґрунтувалася на органічному поєднанні інтересів держави та платника податків.Непрямі податки відіграють значну роль у формуванні доходів держави та податковому регулюванні. Історично основним видом непрямих податків був акциз, при якому об’єктом оподаткування, як правило, виступала вартість товарів, що мали певну специфічну особливість (тютюн, алкогольні напої, лекові автомобілі) або рівень споживання яких значно залежав від зміни цін. Сьогодні в більшості країн у підакцизні групи товарів включені: алкогольні напої, тютюнові вироби, бензин, легкові автомобілі, коштовності, інші предмети розкошу. Розвиток непрямого оподаткування призвів до появи податку з обороту (своєрідного універсального акцизу), який у деяких країнах трансформувався в податок з продаж або податок на додану вартість.
Відповідно до світової практики непрямі податки, що звичайно називаються податками на споживання, включають три основні види: податок з обороту, податок з продаж, які використовувались у практиці розвинених країн до 1950 року, а потім і податок на додану вартість (ПДВ), що замінив у багатьох країнах перші два види і сьогодні є провідним непрямим податком. У Західній Європі бюджет формується наполовину з непрямих податків. Зберігаючи переваги інших податків на споживання, ПДВ значною мірою звільнений від їх основних недоліків. Теоретично він являє собою частку (%) від вартості, що додана на кожній стадії виробництва та обігу. Залишаючись багаторазовим, ПДВ перебуває у прямій залежності від реального внеску кожної стадії у вартість кінцевого продукту, а отже, зберігає можливості держави впливати на всі стадії відтворення.Загальними рисами, що виділяються фахівцями як основні і дають право на виділення цих податків в особливу групу податків на споживання, є те, що всі вони спрямовані на кінцеве споживання, несуть фіскальну навантаженість без будь-яких подальших установок щодо використання отриманих сум. Ці особливості мають суттєве значення при вирішенні питань формування податкової системи в будь-якій країні.
Залежно від характеру торговельної діяльності, непрямі податки поділяються на три групи. Внутрішня торгівля пов’язана з використанням акцизів і фіскальних монополій, у зовнішній використовується мито на товари. Оскільки непрямі податки реалізуються в ціні товарів, то податковий тягар падає на ті групи населення, які характеризуються більш високим рівнем споживання. Їхні види залежать від особливостей ціноутворення, і звідси випливає розподіл податків.Непрямі податки є однією з причин зростання цін на споживчі товари і сплачуються споживачами побічно у вигляді більш високої плати за товари. Тобто ознакою непрямих податків є завуальована від справжніх платників форма вилучення частини їх доходів.
За своїм змістом непрямі податки мають регресивний характер: чим більший дохід, тим менша питома вага непрямих податків у доході споживача, і навпаки, чим менший дохід, тим більша питома вага даних податків. Таким чином, непрямі податки є найбільш соціально несправедливими.Акцизи – це непрямі податки, які встановлюються у вигляді надбавки до ринкової ціни. Вони характерні для систем ринкового ціноутворення, при якому держава майже не втручається в цей процес. Вона встановлює тільки надбавку до ціни, що характеризує її дохід, який вона забирає від обсягу реалізації товарів. Залежно від методики встановлення надбавки розрізняють фіксовані і пропорційні ставки акцизів.
Зміст фіскальної монополії полягає у встановленні державою такої ціни, яка б забезпечувала їй певні надходження. Фіскальна монополія виражає прибуток держави від реалізації монопольних товарів. Вона може бути повною або частковою. При частковій держава монополізує тільки процес ціноутворення, або ціноутворення і процес виробництва певних товарів, або ціноутворення і реалізацію. При повній монополії держава залишає за собою виняткове право на виробництво і реалізацію окремих товарів за встановленими нею цінами. Об’єктом фіскальних монополій завжди були найбільш масові споживчі товари: сіль, алкогольні напої, тютюн, сірники тощо.Важливим видом непрямих податків є мито, яке встановлюється при ввезенні і вивезенні товарів через кордон і перевезенні товарів транзитом територією країни. У практиці оподаткування існують різні форми мита: статистичне, фіскальне, протекціоністське, антидемпінгове, преференційне, зрівнювальне.
Непрямі податки мають свої переваги і недоліки. Розглянемо основні з них.До переваг непрямих податків належать:
– швидкість і регулярність надходжень до бюджету;– збільшення доходів держави при зростанні населення та його добробуту;
– вирівнювання міжрегіонального розподілу доходів, оскільки споживання майже рівномірне в територіальному розрізі;– здійснення стримуючого впливу на споживання товарів, шкідливих для здоров’я і моральності населення;
– можливість впливу держави на розвиток виробництва і сфери послуг;– зручність, яка полягає у тому, що вони характеризуються близькістю до місця внесення, відсутністю втрати часу при внесенні, не мають примусового характеру, не потребують накопичення певних коштів.
Поряд з цим, не можна абстрагуватись і від тих недоліків, що привносяться в податкову систему необґрунтованим використанням непрямих податків. Головний з них, що, зрештою, послужив однією з основних причин критики з боку науковців та практиків, – це відсутність безпосередньої залежності від розміру доходів платників, регресивний характер. К. Маркс вважав податки на споживання податками на бідних, а тому гостро їх засуджував. Групи осіб з низьким рівнем доходу в якості податку в ціні споживчих товарів сплачують більшу частку свого доходу порівняно з високодохідними групами. Тому проблема забезпечення ефективності введення цих податків повинна враховувати величину диференціації населення за рівнем доходів та відносну частку низькооплачуваних категорій населення.Соціальна несправедливість непрямих податків може певною мірою нейтралізуватися державою шляхом вилучення товарів першої необхідності з кола оподатковуваних. Але виникає суперечність: адже швидкість надходження податків, стабільність і рівномірність забезпечуються саме оподаткуванням товарів широкого вжитку. Тому державі необхідно якнайповніше врахувати інтереси усіх членів суспільства, прийти до компромісного розподілу податкового тягаря.
У сучасних умовах вплив непрямих податків на підвищення цін, крім негативності саме цього фактора, достатньо обґрунтовано вважають джерелом розвитку інфляційних тенденцій. На наш погляд, не менш істотним недоліком непрямих податків слід вважати обмежені можливості їх використання для стимулювання виробництва. Деякі можливості стимулювання закладені в непрямих податках щодо регулювання структури споживання, однак їх реалізація знаходиться в безпосередньому зв’язку з відпрацьованістю механізму визначення та стягнення. Практика переконливо свідчить, що не завжди регулювання споживання шляхом непрямих податків має наслідком лише позитивні результати.Поєднання прямих та непрямих податків – характерна риса податкових систем сучасних держав. За рахунок їх оптимальної структури значною мірою може бути розв’язане те глибоке протиріччя цільових установок, що стоять перед податковою системою. Відмінність полягає у їх співвідношенні.
За дослідженнями фахівців26, в останні два десятиріччя загальна картина прямого і непрямого оподаткування у розвинених капіталістичних країнах мала такий вигляд:– прямі податки переважають у Голландії, Данії, Люксембурзі, Канаді, Новій Зеландії, Швейцарії, Австрії, США, Японії; підвищення їх ролі відбулося у Великобританії, Німеччині, Фінляндії, Канаді, Японії та США;
– непрямі податки переважають у Норвегії, Франції, Австралії, Італії, Ірландії, Греції, Іспанії; підвищення їх ролі відбулося в Австралії, Італії та особливо в Швеції;– відносно врівноваженою структурою прямих та непрямих податків характеризуються Норвегія, Італія, Фінляндія і Швеція.
Аналіз показує, що середня еластичність (залежність зростання (падіння) надходжень від певного виду податку, від зростання (падіння) ВВП у номінальному вираженні) доходів від прямих податків перевищувала 1, а від непрямих – була меншою за 1. У цілому вона була більше 1, тому можна стверджувати, що податкові системи капіталістичних країн характеризуються високою еластичністю, яка забезпечує їм “автоматичне” зростання податкових доходів при зростанні ВВП.Загальні тенденції в оподаткуванні реалізуються і в такому напрямі: із зростанням рівня податкових надходжень частка непрямих податків знижується. Так, середній показник по країнах Організації економічного співробітництва і розвитку знизився з 33,7 у 1965 р. до 27,6 % в 1990 р., а по країнах Європейського Співтовариства – відповідно з 35,6 до 29,5 %27.
Основний фактор, що визначає співвідношення між прямими та непрямими податками, – це життєвий рівень основної маси населення. Низький рівень об’єктивно обмежує масштаби прямих податкових надходжень з доходів юридичних та фізичних осіб. Таку закономірність особливо чітко ілюструють наведені нижче дані, розраховані групою російських вчених28 (табл. 2.1).Разом з тим, існує й інший фактор – національні особливості окремих країн, що зумовлюють наявність різних стереотипів відносно тих чи інших податків. Так, у групі розвинених країн чітко виділяються такі, де частка непрямих податків у загальних податкових надходженнях знаходиться в межах 28–35 % (Японія, США, Канада), і ті, де ці величини сягають 45–55 % (Англія, Німеччина, Італія, Франція). Якщо, наприклад, в Італії частка непрямих податків знизилась в аналізованому періоді більше ніж на 13 %, то у Франції, де історично перевага надавалась непрямим податкам, таке скорочення становило лише 9,3 %.
Таблиця 2.1
Взаємозв’язок частки непрямих податків у загальних податкових надходженнях та розмірів ВНП на душу населення
Тобто співвідношення між прямими та непрямими податками відрізняється не лише стосовно розвинених країн та країн, що розвиваються, а також стосовно окремих країн, які входять в ту чи іншу групу.
Світовий досвід використання прямого та непрямого оподаткування призводить до висновку про неприпустимість їх протиставляння без ґрунтовного дослідження соціально-економічних умов, що склалися в країні, етапів історичного розвитку, які пройшла податкова система, в тому числі таких її складових, як податковий контроль і податкова свідомість переважної частини населення, та об’єктивно притаманних цим податкам функціональних рис. Ще А. Смітом таД. Рікардо була проголошена думка про доцільність та необхідність комбінації прямих та непрямих податків при формуванні податкової системи. Проблема полягає у знаходженні меж оптимального співвідношення між цими двома, вкрай необхідними структуроформуючими елементами оподаткування, і вона має вирішуватись, виходячи, насамперед, з властивих цим податкам переваг та недоліків.
Книга: Розвиток податкової системи в перехідній економіці - Мельник
ЗМІСТ
На попередню
|
|
