Додати в закладки
Переклад
Translate
 Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами. |
|
|
Скачати одним файлом. Книга: Розвиток податкової системи в перехідній економіці - Мельник
Розділ 3. Суперечності податкової системи України 3.1. ПОДАТКОВА СИСТЕМА УКРАЇНИ ТА ОЦІНКА ЇЇ СТРУКТУРИ
3.1. ПОДАТКОВА СИСТЕМА УКРАЇНИ ТА ОЦІНКА ЇЇ СТРУКТУРИПодаткова система, як було показано вище, в загальному вигляді характеризується наявністю сукупності елементів (структури), зв’язків між ними та цілісною спрямованістю на досягнення зазначеної мети. Це стосується, в першу чергу, співвідношення між окремими податками, завдяки якому наповнюється бюджет, та зміни їх впливу між собою на стан економіки в цілому. Саме тому застосовування аналізу системи оподаткування через її структуру дозволяє глибше зрозуміти сутність системи, її структуру, організацію, завдання, закономірності розвитку, оптимальні шляхи та методи управління.
Початком становлення сучасної податкової системи України можна вважати 25 червня 1991 року прийняття Закону України “Про систему оподаткування”. У ньому відображено перелік податків, зборів та інших обов’язкових платежів, і, зокрема, їх розподіл і порядок зарахування до загальнодержавних та місцевих бюджетів і державних цільових фондів, визначені джерела сплати податків, права і обов’язки податкових органів та платників податків. Упродовж трансформаційного періоду, в останні 10 років, податкова система України зазнавала певних змін. Особливо значимими були зміни і доповнення до діючого Закону України “Про систему оподаткування” та прийняття у 1997 році Законів України “Про податок на додану вартість” і “Про оподаткування прибутку підприємств”, що суттєво вплинуло на структуру податкових надходжень.Структура податкової системи не є сталою. Залежно від пріоритетів стратегії розвитку країни, стану національної економіки та інших чинників структура системи протягом часу зазнавала суттєвих змін. Виходячи з природи і призначення окремих складових елементів податкової системи, з’являється можливість дослідити здатність створеної системи виконувати певні функції у їх органічній єдності. Саме через таку єдність стає можливим і управління нею, і введення її у розвиток суспільства.
У таблиці 3.1 наведена структура податкових надходжень до Зведеного бюджету України за основними видами податків. Як бачимо, протягом аналізованого періоду змін зазнали практично всі елементи податкової системи, хоча і різною мірою. Особливо відчутними вони були для такого структурного елемента, як надходження до Пенсійного фонду, який в окремі роки входив чи не входив до її складу, плати за землю, податку на дохід/прибуток та податку на додану вартість.Таблиця 3.1
Структура податкових надходжень до Зведеного бюджету України за основними видами податків, %*
* Розраховано за даними Державного комітету статистики, Державного казначейства України.
Як бачимо з наведених даних, простежується чітка тенденція до зростання питомої ваги основних видів податків, тобто відбувається процес концентрації, коли за рахунок декількох податків формується значна частина доходів бюджету. Якщо розглянути структуру податкових надходжень дохідної частини Зведеного бюджету у 2000 році, то головними джерелами її формування є податок на прибуток підприємств (майже 25і%), податок на додану вартість (більш 30 %) та прибутковий податок з громадян (понад 20 %). Таким чином, можна констатувати, що близько 75 % податкових надходжень бюджету формується за рахунок трьох податків. При цьому значно зменшилася частка податкових надходжень у структурі доходів бюджету, яка формується за рахунок інших податків. З цього приводу можна навести приклад існування у чинній податковій системі податків з низьким обсягом надходжень, які тільки ускладнюють її.
До податків, які мають низький обсяг надходжень, належать:1) плата за спеціальне використання лісових ресурсів та користування земельними ділянками лісового фонду – 0,2 % від загальної суми податкових надходжень у 1998 році, 0,17 % у 1999 році та 0,13 % у 2000 році;
2) платежі за користування надрами – 0,18 %, 0,17 % та 0,18 % відповідно за роками;3) податок на промисел – 0,06 %, 0,06 % та 0,5 %;
4) плата за державну реєстрацію суб’єктів підприємницької діяльності – по 0,07 % протягом останніх трьох років;5) надходження плати за надання послуг з оформлення документів на право виїзду за кордон – 0,03 %, 0,04 % та 0,03 %;
6) єдиний податок на підприємницьку діяльність з юридичних осіб – по 0,05 % та 0,8 % у 2000 році, коли цей податок вже мав назву “єдиний податок для суб’єктів малого підприємництва” та дещо інший економічний зміст.Що стосується двох перших видів податків (плати за спеціальне використання лісових ресурсів та платежів за користування надрами), то низький обсяг надходжень від справляння залежить не від їх значущості, а від необґрунтованого визначення бази оподаткування та недооцінки економічного ефекту від раціонального використання природних ресурсів держави. Збільшення надходжень рентної плати за використання природних ресурсів є ще одним джерелом поповнення дохідної частини бюджету.
Низький рівень питомої ваги рентної плати в доходах Зведеного бюджету України поки що не має відчутного впливу на реальний добробут суспільства. Зараз при наданні ліцензії на право видобутку природних ресурсів не враховується їх вартісна оцінка, і це ніяк не впливає на ефективність користування надрами. Однак світовий досвід вказує на необхідність обов’язкового врахування вартості мінеральної сировини, яка знаходиться у надрах, і відповідного відображення її в системі ліцензування, що дозволяє розширити інструментальні можливості держави щодо удосконалення економічного механізму користування надрами. Таким чином, наша держава має потужне джерело поповнення дохідної частини бюджету, якщо при наданні ліценцій враховувати вартість природних ресурсів, які знаходяться у надрах.Що стосується плати за державну реєстрацію суб’єктів підприємницької діяльності та податку на промисел, то їх доцільно об’єднати і сплачувати лише єдиний податок для суб’єктів малого підприємництва, тому що об’єктом оподаткування при сплаті цих податків виступають суб’єкти малого бізнесу.
Стосовно оформлення документів на право виїзду за кордон, то цей податок доцільно віднести до державного мита, тому що він є різновидом оплати послуг, які надає держава громадянам.Таким чином, як бачимо, існує значний резерв для удосконалення структури податкової системи шляхом скорочення переліку податків та зменшення при цьому витрат на адміністрування.
Якщо детально розглядати вплив окремих податків на структуру податкової системи, то найбільшої уваги заслуговує ПДВ, який є основним дохідноформуючим елементом системи. Як свідчать наведені дані, протягом 1992 року сума надходжень від ПДВ, коли його ставка становила 28 %, дозволила забезпечити основну частину податкових надходжень до бюджету (39,6 %). Хоча не можна скидати з рахунку й той факт, що ці зміни сприяли зростанню й без того високого рівня інфляції в країні. У 1995 році після зменшення ставки ПДВ (з 28 % до 20 %) та застосування нульової ставки, введення пільг для суб’єктів господарської діяльності зі сплати цього податку відбулося значне скорочення надходжень від його справляння.Дані таблиці 3.1 свідчать, що 1995 рік характеризувався навіть перевищенням надходжень від податку на прибуток (23,5 % від загальної суми податкових надходжень) порівняно з ПДВ (21,9 %). Таку ситуацію можна пояснити високою рентабельністю виробництва продукції в промисловості, торгівлі, будівництві, зумовлену лібералізацією цін у 1992–1993 роках. Через відсутність дієвих механізмів ціноутворення та дефіциту продукції багато підприємств необґрунтовано збільшували ціни. Так, у 1992 році рентабельність промисловості становила 30,2 %.
Пізніше, у 1995–1996 роках, коли почала зменшуватися інфляція (з 109,8 % до 34,4 %), перед підприємствами виникли проблеми збуту продукції, попиту на роботи та послуги, які мали високий рівень витрат та цін, тому вони були змушені йти на зменшення свого прибутку (почали спрацьовувати ринкові механізми ціноутворення). Так, у 1996 році рентабельність промисловості зменшилася майже втричі (порівняно з 1992 роком) і становила 8,9 %.Досвід розвинених індустріальних країн переконує, що продукція з рівнем рентабельності 10 % є достатньо конкурентоспроможною. Тому падіння рівня цього показника в умовах України не можна вважати критичним. Водночас ці процеси зменшують частку податку на прибуток у структурі податкових надходжень. Так, при практично однакових ставках податку на прибуток в Україні, США, Німеччині, Данії та Франції його частка у доходах бюджету суттєво відрізняється. В Україні вона сягає до 20 %, а у зазначених країнах знаходиться в межах 8–11 %.
Структурні коливання податкових надходжень є результатом комплексу причин, пов’язаних як зі змінами діючого законодавства, так і з соціально-економічним станом та розвитком України. Відображенням існуючих соціально-економічних проблем України слід пояснити реформування системи державних цільових фондів, зміни об’єкта оподаткування – дохід чи прибуток, перегляд ставок та механізму стягнення окремих податків тощо. До ряду подібних соціально-економічних проблем слід віднести наявність великого обсягу державного боргу, який на початок третього кварталу 2000 року становив майже 14 млрд. дол., що складає понад 40 % ВВП. Накопичений обсяг боргу зменшує можливості для маневрів при формуванні структури податкової системи. Політика уряду щодо нього повинна бути послідовною і довгостроковою. ЇЇ головне завдання – мінімізація темпів приросту боргу з метою уникнення збільшення податкового навантаження на економіку у майбутньомуНе менш суттєвою проблемою для країн з перехідною економікою є значний обсяг накопичених недоїмок зі сплати податкових платежів. Станом на 01.01.2000, за даними Державної податкової служби України, загальний обсяг недоїмки за всіма податковими платежами складав 11,86 млрд. грн., що перевищує 9 % ВВП за 1999 рік. Така тенденція також суттєво впливає на структуру податкової системи.
Важливо наголосити, що відсутність чіткої структуризації податкових елементів стає серйозною перешкодою для отримання адекватної оцінки впливу податкової політики на різні сторони соціально-економічного розвитку держави, зокрема, активізацію підприємницької діяльності, зростання добробуту населення тощо.Те, що структура податків відображає стан національної економіки та підкреслює перекоси її розвитку – лише один бік проблеми. З іншого боку, вкрай необачливо не враховувати самостійного значення та впливу внутрішньої структури податкової системи на вирішення стратегічних проблем розвитку. Дійсно, визначеність у досягненні результату є бажаним наслідком прийнятого рішення. Однак на сам результат значний вплив справляє така характеристика системи, як її структура. Адже структура – це сукупність стійких зв’язків системи, що забезпечують її цілісність і тотожність самій собі. Структура системи дозволяє не втрачати її основних властивостей та особливих функцій навіть за умови внутрішнього або зовнішнього впливу на неї.
Тому для успішного просування процесу реформування податкової системи України та побудови теоретичної моделі податкової системи особливого значення набуває визначення внутрішніх структурних проблем, пов’язаних зі становленням та функціонуванням власне цієї системи. Лише на такому шляху можна найефективніше реалізувати об’єктивно існуючий взаємозв’язок і взаємовплив окремих складових. На жаль, таке методологічне положення системності не знайшло адекватного відображення у вітчизняній практиці формування податкових відносин та податкової політики.Схема 3.1
Схематично структура існуючої податкової системи України наведена на схемі 3.1. У ній відображені підходи до структуризації податкової системи, які не обмежуються переліком податків та платежів, а й відображають основні види їх класифікації. Засноване на класифікації податків, варіантне відображення структури податкової системи забезпечує необхідну глибину в її оцінці та розширює аналітичний інструментарій залежно від поставленої мети.
Найперше, що простежується при аналізі наведеної схеми, це відсутність чіткості та логіки понятійного апарату. Податкова система включає податки, збори, відрахування, плату, інші обов’язкові платежі. Природно, така термінологічна невизначеність формує певні перепони у сприйнятті структури вітчизняної податкової системи та оподаткування у цілому. Це поглиблюється ще й тим, що існують внески до державних цільових фондів, які не входять до структури податкових надходжень. Проте для платників податків вони складають додатковий податковий тягар, вилучаючи частину їх доходу. У результаті виникають суттєві труднощі при розробці методичних узагальнень та практичних рішень щодо ключових проблем вітчизняного оподаткування.Визначальний вплив на структуру податкової системи, крім названої неоднорідності в складових, що формують доходи бюджету, має політичний устрій держави. Відповідно до того, чи є країна унітарною, чи федеративною, відтворюється структура податкової системи. Держава не може виконувати своїх функцій без фінансової підтримки, тому система розподілу бюджетів різних рівнів має бути адекватною системі делегування влади. Цей феномен в економічній літературі отримав назву “фіскального федералізму”. Його дослідженню приділяється багато уваги у контексті вивчення економіки державного сектора.
Стосовно структуроформуючих складових податкової системи, у схемі 3.1 відбито законодавчо встановлений поділ податків на загальнодержавні та місцеві. В економічній літературі ознаку такої класифікації деякі автори трактують як “рівень системи державного та місцевого управління”1, а інші – як “канал надходження“2. Кількісно цей поділ характеризується такими даними (табл. 3.2).Таблиця 3.2
Структура податкових надходжень за рівнем системи державного та місцевого управління*
В Україні вже остаточно відбулося формування державного устрою, тому можна стверджувати, що поділ податкових платежів на місцеві та загальнодержавні також є сталою ознакою класифікації податкової системи (див. схему 3.1). Тому і подальший розвиток податкового механізму має відбуватися у межах цієї сформованої структури.
Втім не можна виключити можливості і необхідності незначного її коригування внаслідок дії об’єктивних соціально-економічних процесів. Серед них, як найбільш вагомий процес, треба розглядати вплив трансформаційних змін, спричинених переходом від адміністративно-командної до ринкової економіки. При цьому важливо чітко усвідомлювати, що тривалість перехідного періоду дуже велика, а сам процес стосується усіх сфер економічного, соціального та людського життя.
Дані таблиці 3.2 переконливо свідчать про значну нерівномірність у розподілі податків між бюджетами різних рівнів (державним та місцевими), яка, у свою чергу, стає причиною міжбюджетної кризи в країні. Відповідно до чинного законодавства більшість податків і зборів сплачується на регіональному рівні, вони акумулюються на державному, а потім у вигляді дотацій частина їх повертається до місцевих бюджетів. При такому підході до формування місцевих бюджетів існує загроза повної руйнації на місцях стимулів до збільшення податкових надходжень через відсутність прямої залежності між сумою податків, зібраних у регіоні, та розміром дотацій, наданих з Державного бюджету. Це, у свою чергу, загрожує загостренням соціальних та виробничих проблем на регіональному рівні через нестачу коштів у місцевих бюджетах. Положення про затвердження переліку податків або визначення їх частини, яка залишається на регіональному рівні, передбачене у Законі України “Про Державний бюджет України на 2001 рік”, слід розцінити як крок вперед до розв’язання міжбюджетних проблем. Однак говорити про їх остаточне вирішення ще завчасно.Для вирішення проблеми фінансового забезпечення місцевих бюджетів як на рівні регіонів в цілому, так і на рівні територіальних громад, необхідно остаточно законодавчо визначити джерела надходження коштів до місцевих бюджетів. Крім застосування практики встановлення визначеного (єдиного для віх регіонів) процента відрахувань від основних видів загальнодержавних податків, доцільно надати можливість регіонам розширити базу оподаткування за рахунок введення місцевого податку на нерухомість, як це, наприклад, існує в Канаді, США, Великобританії. Запровадження даного податку дозволить не тільки наповнити місцеві бюджети, але й сприятиме ефективному використанню нерухомості її власниками. Крім того, заслуговує на увагу застосування в України досвіду цільового надання державних трансфертів регіонам залежно від пріоритетів соціально-економічного розвитку держави та під конкретні програми, що дозволить значно підвищити ефективність використання бюджетних коштів, пом’якшити гостроту проблеми нерівномірності економічного розвитку регіонів та узгодити деякі протиріччя у міжбюджетних відносинах.
Для комплексної оцінки структури системи оподаткування дуже важливим є питання виявлення відносної ролі прямих та непрямих податків. Це пов’язано з тим, що окремі податки по-різному впливають на економіку.До найбільш тяжких та соціально несправедливих належать непрямі податки у формі додаткової націнки, оскільки надбавку до ціни в результаті сплачує споживач, який купує товар. Це, в першу чергу, стосується ПДВ, який збільшує ціну ресурсів, що використовуються в процесі виробництва, акцизів та мита. Слід зазначити, що непрямі податки дають менше можливостей приховування доходів порівняно з прямими. Тому стає зрозумілою фіскальна логіка уряду України, який не є прибічником суттєвого зниження ставки ПДВ, через те, що цей податок краще збирається.
Порівняно з непрямими податками прямі мають менш негативний вплив на економіку. Маються на увазі, зокрема, податок на прибуток підприємств, прибутковий податок з громадян, податок на власність.Найбільш “нейтральні” податки базуються на вилученні монопольної ренти. До цієї сфери належать платежі за використання природних ресурсів.
Співвідношення між прямими та непрямими податками залежить від двох вирішальних факторів: життєвого рівня основної маси населення країни та стереотипів трактування тих чи інших податків, які склалися в різних країнах. Низький життєвий рівень населення об’єктивно обмежує масштаби прямих податкових вилучень з доходів фізичних та юридичних осіб. Подібна закономірність чітко простежується в країнах, що розвиваються. Непряме оподаткування в розвинених країнах відіграє значно меншу роль, ніж у країнах з перехідною економікою, до яких належить і Україна.Не звертаючи уваги на запровадження політики уніфікації податків в рамках ЄС, на сьогодні не існує єдиного визначеного співвідношення питомої ваги основних податків у структурі податкових надходжень. Для Франції, наприклад, типовим є домінування такого податку, як внески на соціальне страхування, а також непрямих податків при дуже низькій частці прибуткового податку з населення. Для Німеччини, Італії та Англії найбільш значущі прибутковий та непрямі податки. Таке становище залежить від історичного розвитку країни, традицій, стану національної економіки тощо.
На схемі 3.1 наведена класифікація податків за характером податкового стягнення, їх поділ на прямі та непрямі, які притаманні чинній податковій системі України. Прямі податки, як відомо, стягуються відповідно до встановленої ставки чи фіксованої суми стосовно об’єкта оподаткування (доходу, майна платника податку). Для платника податку – це безпосереднє вилучення частини його доходу. Ці податки поширюють свою дію переважно на процеси виробництва та обігу продукції.Непрямі податки не мають прямого характеру, вони сплачуються шляхом введення продавцями надбавок до ціни товарів та послуг, які купуються суб’єктом оподаткування і не характеризуються прямим зв’язком із його доходом та майновим цензом. Ці податки проявляються при розподілі та споживанні і поширюють свою дію на споживача, будучи податками на його витрати.
Хоча поділ податків на прямі та непрямі, як уже зазначалося, сьогодні не використовується у бюджетній практиці, при аналізі структури податкової системи він є найбільш значимим. Зміна співвідношення між прямими та непрямими податками здатна вирішальним чином вплинути на ефективність податкової політики. За рахунок оптимізації цього співвідношення можна пом’якшити ті глибокі протиріччя цільових установок, які стоять перед податковою системою. Маневрування таким співвідношенням (абстрагуючись у даному випадку від інших чинників) здатне визначити рівень виконання податковою системою її функціонального призначення.Динаміка, що характеризує структуру податкових надходжень в Україні за характером податкового стягнення, представлена таблицею 3.3.
Аналіз структури останніх свідчить, що в Україні перевага надається непрямим податкам як основному джерелу податкових надходжень до бюджету. Їх частка протягом 1992–2000 років коливалася від 36,5 до 52,7і% податкових надходжень, у той час як частка прямих податків у структурі податкових надходжень протягом останніх трьох років знаходиться в межах від 30 до 37 %. Цей вибір уряду можна пояснити тим, що він найкращим чином відповідає фіскальній спрямованості податкової політики, замість регуляторної, яка сприяє економічному розвитку. Не зважаючи на те, що в останні два роки має місце економічне зростання, воно є нестабільним, оскільки не враховує довготривалих чинників економічного росту. Розглянемо більш детально причини, які вплинули на зміну співвідношення між прямими і непрямими податками в загальному обсязі податкових надходжень (табл. 3.3).Таблиця 3.3
Структура податкових надходжень за характером податкового стягнення (% до загальної суми доходів Зведеного бюджету)*
** Без внесків до Пенсійного фонду.
***Попередні дані.Податок на додану вартість
Податок на додану вартість – головний непрямий податок в Україні і основне джерело наповнення дохідної частини бюджету. Цей податок було введено у 1992 році Декретом Кабінету Міністрів (його ставка становила 28і%). ПДВ разом із акцизним збором замінив податок з обороту і податок з продажу. Частка ПДВ складала 39,3 % від загального обсягу податкових надходжень. Відомо, що непрямі податки виступають головним чинником зростання внутрішніх цін, звуження внутрішнього ринку, обмеження сукупного попиту, падіння конкурентоспроможності вітчизняних товарів та вимивання обігових коштів підприємств. Тому у 1995 році ставка ПДВ була зменшена до 20 %. Але й на сьогодні залишається нагальним питання зменшення ставки цього податку через те, що головними його платниками виступають підприємства, які випускають кінцеву продукцію з високою часткою доданої вартості (машинобудування, легка та харчова промисловості) та за рахунок яких можливий економічний розвиток держави, тобто в податковій системі існує суттєва суперечність – між стимулюванням зростання ВВП та ставкою податку на додану вартість.
На перший погляд можна не погодитися з цією думкою через те, що у 2000 році відбулося зростанням ВВП на 6 % та зменшення частки податку на додану вартість у структурі доходів Зведеного бюджету до 19,2 % (темп падіння до попереднього року становив 5,9 %). При цьому ставка ПДВ залишалася на рівні 20 %. Пояснити таку ситуацію можна таким чином. Збільшення обсягів ВВП відбулося, в основному, за рахунок зростання обсягів продукції у паливно-енергетичному та металургійному комплексі, яка має у кінцевій продукції низьку частку доданої вартості та більшість якої експортується. Тому справляння ПДВ не мало істотного впливу на рентабельність продукції цих галузей. Крім того, ці галузі мають суттєві пільги щодо сплати ПДВ. Основний податковий тягар зі сплати ПДВ припадає на галузі, що виробляють продукцію з високою часткою доданої вартості – машинобудування, будівництво (їх ще називають інвестиційними галузями), харчова, легка, переробна промисловість, основними споживачами якої є населення країни. Відсутність у чинному законодавстві галузевої диференціації зі сплати ПДВ призвела до поглиблення в економіці суперечностей щодо структурної перебудови промисловості, всупереч логіці, на яку сподівалися, розпочинаючи трансформаційні перетворення. Так, частка базових галузей, які включають паливно-енергетичний та металургійний комплекси, збільшилась з 23 до 52,2і% за цінами внутрішнього ринку за період з 1991 до 2000 року. У результаті вітчизняна продукція галузей з високою доданою вартістю втрачає свою конкурентоспроможність як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринках. Це, в свою чергу, зумовлює збільшення частки витрат населення країни на споживання, менше коштів залишається на заощадження (потенційний інвестиційний ресурс підприємств), тобто не відбувається реального зростання добробуту населення країни.
Акцизний збір
Акцизний збір також є непрямим податком. Його відносять до категорії індивідуальних (специфічних) акцизів, які, на відміну від універсального акцизу – ПДВ, встановлюються на окремі види товарів за диференційованими ставками. Цим податком обкладаються споживчі товари, які не є предметом першої необхідності та рівень рентабельності яких достатньо високий. За допомогою акцизного збору намагаються вирішити фінансові проблеми держави за рахунок більш заможних верств населення та пом’якшити регресивність податків на споживання в цілому. На відміну від ПДВ, акцизним збором оподатковуються лише товари і не оподатковуються роботи та послуги. Крім того, кожна група підакцизних товарів має визначену ставку, тоді як ПДВ стягується за універсальною ставкою. З точки зору соціальної справедливості, акцизний збір має переваги над ПДВ, оскільки підакцизні товари споживаються, як правило, заможними верствами населення, що пом’якшує регресивність ПДВ, основний тягар якого розподіляється між широкими верствами населення. Тому чітку тенденцію до зростання частки акцизних зборів у структурі податкових надходжень, яка намітилася з 1995 до 2000 року (див. табл. 3.3), можна вважати позитивною, але слід остаточно законодавчо визначити перелік підакцизних товарів та ставки цього податку. Питома вага акцизів у структурі доходів Зведеного бюджету у 2000 році зменшилася на 0,8 % до попереднього року. Це можна пояснити, перш за все, зростанням майже в 1,6 раза порівняно з 1999 роком частки пільг зі сплати акцизного збору в структурі сум наданих пільг. По-друге, така ситуація може свідчити про ухилення зі сплати акцизного збору через те, що у переробній промисловості (випуск тютюну, спирту і алкогольних напоїв) у цей період відбулося зростання обсягів продукції. Зокрема, у харчовій промисловості приріст обсягів випуску продукції у 2000 році до 1999 року становив 26,1 % (у порівняльних цінах). Крім того, у 2000 році відбулося зростання реальної заробітної плати населення на 6,2 %, що, в свою чергу, вплинуло на підвищення сукупного попиту на внутрішньому ринку. Зменшення частки акцизних зборів у структурі доходів Зведеного бюджету є також наслідком розширення дохідної бази бюджету за рахунок неподаткових надходжень, які у 2000 році складали 25,8 % від загального обсягу доходів. Зробити однозначний висновок щодо впливу обсягів надходжень зі сплати акцизного збору на структуру податкової системи важко. З одного боку, відбувається значне збільшення частки акцизного збору в структурі податкових надходжень, з іншого – у 2000 році відбулося зменшення питомої ваги цього податку у структурі доходів Зведеного бюджету. Тому при прийнятті остаточних рішень з цього питання важливо враховувати всі вищезазначені фактори, які впливають на структуру податкової системи в цілому.
Мито
Мито є також податком на споживання, який сплачується з товарів, що переміщаються через митний кордон країни, тобто з товарів, які ввозяться, вивозяться або проходять транзитом. Держава має проводити виважену митну політику з метою створення конкурентного середовища як на внутрішньому, так і зовнішньому ринках для вітчизняних товаровиробників шляхом встановлення обґрунтованих митних ставок. На відміну від інших податків, політика у сфері митного оподаткування спрямована здебільшого на формування раціональної структури імпорту та експорту в умовах відсутності прямого втручання держави в регулювання цих процесів. Ставки мита, як і акцизного збору, диференційовані за групами товарів. Однак перелік товарів, що підлягають митному оподаткуванню, набагато ширший, ніж у акцизного збору.
Як свідчать дані таблиці 3.3, починаючи з 1996 року, відбувалося зростання питомої ваги митних платежів у доходах Зведеного бюджету України, за винятком 2000 року. При цьому майже 90 % від загальної суми платежів складало ввізне мито. Констатуючи позитивну динаміку сплати мита, слід зазначити деякі негативні моменти в цьому процесі. Відомо, що Україна має стратегічне геополітичне розташування, вона знаходиться на перехресті важливих торговельних коридорів між Азією та Європою. Крім того, на півдні держави знаходяться морські порти, що дозволяє підтримувати зв’язки з країнами Середземномор’я та Дунайського басейну. З урахуванням цих обставин частка митних платежів у доходах бюджету є занадто низькою для України. Крім того, існування до 2000 року переліку товарів так званого критичного імпорту, які не підлягали сплаті ПВД та мита, і запровадження на території України значної кількості вільних економічних зон і територій пріоритетного розвитку, при перетинанні кордонів яких з товарів також не стягувалися ПДВ та мито, суттєво звужувало базу оподаткування при сплаті мита, що, в свою чергу, призводило до недоотримання доходів бюджету. Тому зниження частки мита у 2000 році в структурі доходів Зведеного бюджету майже на чверть проти показника минулого року свідчить про існування суперечностей щодо рішень уряду зі сплати цього податку.Податок на прибуток підприємств
Серед прямих податків найбільш вагомим є податок на прибуток підприємств. Його питома вага у загальному обсязі податкових надходжень коливалася в аналізованому періоді в межах від 27,3 до 15,7 %. Причому, починаючи з 1997 року, намітилася чітка тенденція до зменшення частки податку на прибуток підприємств. Це свідчить не на користь податкової системи України, оскільки у більшості розвинених країн основним джерелом доходів бюджету є доходи корпорацій (підприємств) та громадян. Враховуючи те, що з 1997 року ставка податку була незмінною та становила 30 %, тенденція щодо зменшення частки податку на прибуток підприємств у структурі доходів бюджету свідчить про звуження бази оподаткування через збільшення частки збиткових підприємств у цілому по народному господарству та, як наслідок, зменшення прибутку по галузях економіки (див. табл. 3.4), а також про збільшення випадків ухилення від сплати цього податку як законним шляхом, за рахунок надання податкових пільг, так і незаконним, шляхом переведення фінансів підприємств у “тінь”.
Таблиця 3.4
Частка податку на прибуток підприємств у загальній сумі прибутку
Наведені дані свідчать, що питома вага податку на прибуток підприємств у загальному обсязі податкових надходжень має тенденцію до зниження, у той час як частка податку на прибуток в загальній сумі прибутку зростає більш швидкими темпами. Головною причиною таких процесів є звуження бази оподаткування через зростання частки збиткових підприємств, зменшення реальних обсягів ВВП, падіння рентабельності виробництва.
До суперечностей діючої податкової системи слід віднести і значну нерівномірність розподілу податкового тягаря між реальним сектором (сфера матеріального виробництва) і банківськими, страховими та іншими посередницькими організаціями. Аналіз надходжень податкових платежів до бюджету за 10 місяців 2000 року в розрізі галузей дозволяє зробити висновок про те, що основними платниками податків є підприємства паливно-енергетичного комплексу – 8,6 % (питома вага в загальному обсязі податкових надходжень), транспорту та зв’язку – 8,6 %, тоді як підприємства роздрібної торгівлі (1,8 %), будівництва (3,3 %), сільського господарства (1,5 %) мають менше значення цього показника.
Така нерівномірність не враховує розбіжностей між фінансовими можливостями окремих секторів економіки. Це підтверджується такими даними (табл. 3.5).Таблиця 3.5
Балансовий прибуток на одного зайнятого працівника в галузях економіки України, грн.
Слід зазначити, що в сучасних умовах у більшості країн відбувається зменшення частки промисловості у структурі формування ВВП. Перед Україною постає серйозне завдання щодо оптимізації питомої ваги податкових надходжень від окремих галузей. Основним шляхом такої оптимізації повинно стати перенесення податкового навантаження на галузі, які мають значний податковий потенціал (торгівля, банківська та страхова діяльність тощо).
Податок на прибуток підприємств у своєму арсеналі, крім значного фіскального значення, має ще й широкі можливості для регулювання і стимулювання підприємницької діяльності. Регулююча функція цього податку розкривається за рахунок диференціації ставок оподаткування за різними видами діяльності (можлива й галузева диференціація) та шляхом надання пільг у виробництві пріоритетних товарів. У чинній податковій системі цей потенціал використовується недостатньо. На практиці існує лише механізм надання пільг зі сплати податку на прибуток підприємств, хоча ефективність його застосування викликає певні сумніви, у той час як диференціація ставок цього податку відсутня.
Прибутковий податок з громадянПрибутковий податок з громадян, як і податок на прибуток підприємств, має спрямованість на соціальну справедливість податкової системи, оскільки ставить рівень оподаткування в пряму залежність від обсягів доходу платників. Крім того, за допомогою прогресивних ставок і пільг в оподаткуванні можна зменшувати податковий тягар для малозабезпечених верств населення і посилювати для осіб з високими доходами. Інша справа, що пільга зі сплати цього податку – неоподатковуваний мінімум – уже не відповідає реаліям сьогодення. Розмір неоподатковуваного мінімуму має дорівнювати розміру межі малозабезпеченості, тільки тоді можна говорити про виконання регулюючої функції цим податком та про його соціальну спрямованість. Крім того, необхідно переглянути шкалу оподаткування, зменшити максимальну ставку податку (доцільно, щоб вона дорівнювала ставці податку на прибуток підприємств) та збільшити розмір місячного сукупного оподатковуваного доходу, який підпадає під різні ставки цього податку.
Сьогодні у чинній податковій системі для всіх платників податків передбачена єдина шкала ставок, за якими оподатковується сукупний річний дохід. Починаючи з 1991 року, в Україні досить часто відбувалася зміна ставок прибуткового податку з громадян, яка мала як об’єктивні (зміна форм одержання доходів та їх розмірів), так і суб’єктивні чинники (в основному викликані політичними подіями, а також різким розшаруванням населення за рівнем доходу). Так, наприклад, з 1 грудня 1993 року до 1 жовтня 1994 року існувала найжорсткіша шкала оподаткування – максимальна ставка дорівнювала 90 %. Але таке рішення уряду мало зворотний ефект: у цей період значно зменшуються надходження від справляння прибуткового податку з громадян (6,5 % у структурі доходів Зведеного бюджету) внаслідок ухилення населення від сплати податку за таких необґрунтованих з економічної точки зору ставок. Діюча шкала оподаткування доходів громадян була запроваджена з 1 жовтня 1995 року, і було встановлено мінімум доходів громадян, що не обкладається прибутковим податком, у розмірі 17 грн. на місяць.
Як свідчать дані таблиці 3.6, простежується чітка тенденція до зростання питомої ваги прибуткового податку з громадян у доходах Зведеного бюджету, за винятком 2000 року, коли за рахунок значного зростання частки неподаткових надходжень відбулося збільшення доходів бюджету. З огляду на досвід ринкових економік, така тенденція може характеризуватися позитивно, якщо вона підкріплюється зростанням реальних доходів громадян. Разом з тим, в Україні простежуються суперечності щодо подібного розвитку подій. Це підтверджується такими даними.Таблиця 3.6
Частка прибуткового податку в грошових доходах населення України*
* Розраховано за даними Державного комітету статистики України.
Частка прибуткового податку в грошових доходах населення протягом періоду, що аналізується, залишається майже незмінною (за винятком 1999 року), тоді як частка прибуткового податку з громадян у загальному обсязі податкових надходжень має тенденцію до зростання. Пояснити таку ситуацію можна тим, що сьогодні оподатковуються, в основному, грошові доходи населення у вигляді заробітної плати, частка якої у 1999 році становила 47,7 % від загальної суми доходів. Щодо інших доходів громадян, то через відсутність достовірних даних про ці доходи (наприклад, реалізація товарів і продуктів на неорганізованих ринках тощо) вони, як правило, не підлягають оподаткуванню або оподатковуються не повністю. У результаті неповного оподаткування податкове навантаження на сукупні доходи громадян не зазнає суттєвих змін. Це свідчить про наявність істотних суперечностей діючої податкової системи.
Про суперечності у сфері оподаткування доходів громадян свідчать і дані, які характеризують відношення сумарних надходжень прибуткового податку з громадян до чисельності працюючих у народному господарстві (табл. 3.7).Таблиця 3.7
Динаміка надходжень прибуткового податку з громадян на одного працюючого у народному господарстві, грн./чол.*
Як свідчать наведені дані, відбувається збільшення податкових надходжень зі сплати прибуткового податку з громадян у доходах Зведеного бюджету в цілому та від кожного працюючого у народному господарстві. Зокрема, це можна пояснити зростанням номінальної середньої заробітної плати в цілому по народному господарстві, що, в свою чергу, свідчить про позитивні тенденції, які відбуваються в економіці країни. Але, на жаль, реальна заробітна плата протягом періоду, що аналізується, має тенденцію до зменшення, тільки у 2000 році відбулося її незначне зростання. Тобто фактично відбувається зростання податкового навантаження на доходи громадян, а не їх реальне збільшення.
Плата за землю
До прямих податків також належить плата за землю, яка є одним з найстаріших в історії податком, його платниками є власники землі та землекористувачі, у тому числі й орендарі. Через те, що від стягнення плати за землю майже неможливо ухилитися, оскільки неможливо сховати земельну ділянку, то надходження від цього податку мають стабільний характер. Цей податок, як і податок на прибуток підприємств та прибутковий податок з громадян, також відповідає принципу соціальної справедливості. Більшу суму сплачує той, хто має більшу площу земельної ділянки та кращої якості. Плата за землю, крім того, має переваги з точки зору економічної ефективності. Так, цей податок стимулює ефективне використання землі та за рахунок запровадження диференційованих ставок, залежно від регіону, сприяє більш рівномірному розміщенню продуктивних сил по території країни. На жаль, переваги від справляння цього податку на практиці реалізуються неповною мірою через відсутність приватної власності на землю (тільки почався процес розпаювання колгоспних земель) та остаточного визначення реальної грошової вартості земельних ресурсів по території України, тобто бази оподаткування.
Плату за землю в Україні було введено з метою раціонального використання та охорони земель, вирівнювання соціально-економічних умов господарювання на землях різної якості, фінансування витрат на ведення державного земельного кадастру земель тощо. Також передбачалося цільове використання сум надходжень від плати за землю. Але в умовах фінансової кризи цей податок використовувався як додаткове джерело поповнення загального обсягу доходів бюджету.
Як свідчать дані таблиці 3.3, плата за землю не має суттєвого бюджетного значення, її питома вага знаходиться у межах від 0,8 до 3,9 % у доходах Зведеного бюджету та щороку зазнає відчутних коливань. Така тенденція прямо пов’язана з фінансовим станом платників податків. В умовах кризового падіння обсягів виробництва підприємства – основні платники податку – не мають можливості сплачувати його в повному обсязі. Крім того, розмір плати за землю не залежить від доходів, які отримують платники, тобто відсутня гнучкість при справлянні цього податку. Отже, існує суперечність між розміром земельного податку, який не залежить від результатів господарської діяльності власників землі та землекористувачів, суб’єктом плати за землю (платником податку) і об’єктом оподаткування (земельна ділянка, яка перебуває у власності або користуванні). Тільки усунувши зазначені суперечності при сплаті цього податку, можна говорити про зростання реальної значущості плати за землю в структурі доходів Зведеного бюджету.Таким чином, оптимізація співвідношення між прямими та непрямими податками в Україні як ключовий напрям підвищення ефективності оподаткування залишається проблемою, що потребує нагального вирішення. Однак слід враховувати, що таке співвідношення залежить від двох вирішальних факторів: життєвого рівня основної маси населення та стереотипів трактування тих чи інших податків, які склалися у різних країнах. Низький життєвий рівень населення об’єктивно обмежує масштаби прямих податкових вилучень з доходів фізичних та юридичних осіб. Що стосується другого фактора, то цей вибір безпосередньо витікає з характеристик прямих і непрямих податків – переваг та недоліків кожного з них. Тому, формуючи стратегію побудови моделі податкової системи, логічно враховувати ці фактори, а також теоретичні узагальнення таких характеристик і, виходячи з них, приймати рішення щодо сфери практичного застосування прямих і непрямих податків.
В економічній літературі широко застосовується розподіл податків стосовно об’єкта оподаткування. Це податки з факторів виробництва (податок на прибуток, прибутковий податок з громадян, плата за землю тощо) та податки з товарів (ПДВ, акциз). Подібна класифікація податків особливо корисна для цілей макроекономічного аналізу, оскільки дозволяє чітко розмежувати податки на споживання та податки на фактори виробництва, що, в свою чергу, також зумовлює ефективність податкової системи. На жаль, така класифікація не знайшла необхідного практичного використання, хоча частково реалізована при класифікації податків, яка застосовується при складанні звітів про виконання Зведеного бюджету (табл. 3.8).Водночас, з метою аналізу щодо визначення регулюючого потенціалу, закладеного у структурі податкової системи, така класифікація недостатня. Відомо, що погляд на проблему під іншим кутом зору часто дозволяє отримати несподівані результати аналізу. Зокрема, для визначення ефективності оподаткування та коригування на цій основі податкової і бюджетної політики, досить важливим є аналіз структури податкової системи за ознакою об’єкта оподаткування.
Таблиця 3.8
Структура податкових надходжень до Зведеного бюджету України*
У системі оподаткування України за простим переліком більшість складають податки з факторів виробництва (капітал, праця, земля, природні копалини тощо). Їх кількість становить 9, у той час як податками на товари фактично є ПДВ, акцизний збір, мито. При цьому до об’єкта “Праця та підприємництво” віднесено прибутковий податок з громадян та податок на прибуток підприємств, до об’єкта “Капітал” – податки на власність, до об’єкта “Природні ресурси” – платежі за використання природних ресурсів. Що стосується детальнішої характеристики цих співвідношень, то вона простежується з таких даних (табл. 3.9).
Таблиця 3.9Структура податкових надходжень за ознакою об’єкта оподаткування*
* Розраховано за даними Державного казначейства України.
Наведені у таблиці 3.9 дані стверджують, що у структурі податкових надходжень переважають податки на фактори виробництва, тобто прямі податки, які менш негативно впливають на економіку країни, що свідчить на користь соціальної спрямованості податкової системи в цілому. Але якщо розглядати ці податки детально, то значна диференціація податкового навантаження на окремі фактори виробництво також по-різному впливає на розподіл обмежених ресурсів в економіці.
Так, зростання частки сум надходжень від оподаткування такого ресурсу, як “Праця та підприємництво”, у структурі податкових надходжень майже на 50 % свідчить про наближення вітчизняної податкової системи за своєю внутрішньою структурою до податкових систем розвинених країн, де перевага надається прямим податкам – податкам на доходи. Вони безпосередньо пов’язані з результативністю праці та не виступають фактором, який стримує сукупний попит. У даному випадку не йде мова про ставки податків. Ці питання були розглянуті вище.Що стосується ресурсу “Капітал (майно)”, то тут теж простежується тенденція до зростання питомої ваги надходжень від оподаткування цього фактора виробництва в структурі податкових надходжень. Необхідно звернути увагу, що в даному випадку під оподаткування підпадає лише рухоме майно (транспортні засоби), у той час як податок на нерухоме майно відсутній у чинній системі оподаткування. Тому його запровадження стане додатковим джерелом збільшення частки надходжень від оподаткування цього ресурсу та питомої ваги прямих податків у цілому в структурі податкових надходжень.
Оподаткування природних ресурсів відносять до найбільш “нейтральних” податків, які базуються на вилученні монопольної ренти. До цієї категорії (а саме – стягнення монопольної ренти) відносять також податковий збір з туристів, які відвідують унікальні історичні або природні пам’ятки. Враховуючи, що Україна володіє значними запасами різноманітних природних ресурсів та багата на історичні і природні пам’ятки, існують усі підстави для значного збільшення надходжень від оподаткування цього виду ресурсу. Крім збільшення податкових надходжень, удосконалення механізму сплати рентних платежів сприятиме раціональному використанню природних ресурсів та дбайливому ставленню до історичних та природних пам’яток.Непряме оподаткування (податки на обіг та споживання), крім того, що належить до соціально несправедливих, ще й збільшує ціну ресурсів, які використовуються в процесі виробництва. Тобто фактично відбувається подвійне оподаткування одних і тих же ресурсів, спочатку як факторів виробництва, а потім при споживанні продукції, яка з них виробляється. При цьому споживачем фактично виступає населення країни, яке дуже різниться за розмірами доходу, але змушене купувати продукцію за завищеними цінами, які склалися в результаті застосування непрямих податків у формі додаткової націнки на товари.
Наявність структурних проблем у вітчизняному оподаткуванні ще виразніше простежується при порівнянні структури податкових надходжень у різних країнах (табл. 3.10).Таблиця 3.10
Порівняння структури податкових надходжень України, Росії та США (за ознакою об’єкта оподаткування)
З точки зору вдосконалення внутрішньої структури податкової системи, особливе значення має структура податкових надходжень за ознакою суб’єкта оподаткування – юридичні та фізичні особи (табл. 3.11).
Таблиця 3.11Структура податкових надходжень за ознакою суб’єкта оподаткування*
* Розраховано за даними Державного казначейства України.
Як свідчать наведені дані, майже 60 % податків і зборів сплачують фізичні особи, що могло б свідчити про завершення етапу трансформації економіки країни від командно-адміністративного до ринкового типу та зміну структури доходів господарюючих суб’єктів. Але оскільки до податків, що сплачують юридичні особи, у даному випадку не входять внески та платежі до державних цільових фондів, які за своєю суттю є додатковим податковим навантаженням та мають значну питому вагу у доходах Зведеного бюджету, то реально основними платниками податків залишаються юридичні особи. Це вказує на те, що процес структурних змін у податковій системі триватиме.
У діючій податковій системі залишилася спрямованість на оподаткування доходу юридичних осіб (як раніше у державному секторі економіки), а потім його перерозподіл через бюджетну систему за пріоритетними напрямами, у тому числі й на соціальну сферу, тоді як у ринковій економіці працездатна людина (фізична особа) спроможна самостійно вирішувати проблеми власного соціального забезпечення (медичне, пенсійне страхування, приватна освіта тощо) завдяки отриманню доходу належного рівня. Лише у крайньому випадку такі функції бере на себе держава. Так, наприклад, частка оплати праці найманих працівників у ВВП у розвинених країнах становить: США – 60,6 %; Японія – 56,4 %; Німеччина – 54,5 % (за даними 1992 року), у той час як в Україні у 1999 році цей показник становив 46,2 % проти 53,1 % у 1990. Це дає підстави стверджувати, що ще не створено дієвого механізму перерозподілу доходів між суб’єктами податкової системи.Врахування взаємозв’язків між окремими елементами системи є необхідною умовою прийняття рішень, адекватних уявленням про їх наслідки. Тому для дослідження суперечностей сучасної податкової системи важливо оцінити реальний взаємозв’язок між її окремими складовими. Саме ступінь та щільність такого зв’язку дозволяють вести мову про придатність певного податку для розв’язання поставлених функціональних завдань перед системою у цілому. З огляду на це, проаналізуємо зв’язок основних податків з ВВП – ключовим макроекономічним показником, який характеризує рівень соціально-економічного розвитку будь-якої держави (табл. 3.12).
Таблиця 3.12Коефіцієнти парної кореляції між ВВП та основними податками у 1994–2000 рр.
Проведений кореляційний аналіз дозволяє зробити такі висновки.
По-перше, існує тісний зв’язок (коефіцієнт кореляції (R) більше 0,5) між реальним ВВП, дохідною частиною бюджету та основними податками, що її формують: податку на додану вартість (ПДВ) та податку на прибуток підприємств (ППП) (зокрема, у 1999 році надходження від сплати ПДВ і ППП становили 6,8 % та 5,8 % ВВП відповідно). На відміну від них, акцизи мають низьку залежність від бази оподаткування (R=0,286), а прибутковий податок з громадян та Пенсійний фонд – навіть від’ємне значення коефіцієнта кореляції.Разом з тим, номінальний ВВП та надходження до бюджету від справляння ПДВ і податку на прибуток юридичних осіб мають тісний обернено пропорційний зв’язок, на відміну від першого випадку, коли мова йшла про реальний ВВП. Так, коефіцієнт парної кореляції для номінального ВВП і ПДВ становить (-0,638), для номінального ВВП і податку на прибуток юридичних осіб – (-0,71).
Це також переконує, що пропорції перерозподілу національного доходу через Державний бюджет залишаються більш-менш постійними. Тобто не можна говорити про реальне скорочення частки ВВП, що перерозподіляється через бюджет. Наочна позитивна тенденція скорочення частки податкового тягаря у номінальному ВВП насправді не є якісною структурною зміною. Частка податкових надходжень від справляння основних податків (ПДВ і податок на прибуток юридичних осіб) зменшується тими ж темпами, що й реальний ВВП.По-друге, на відміну від реального, номінальний ВВП і прибутковий податок з громадян (ППГ) мають високе значення коефіцієнта парної кореляції – (0,536). Це найвище значення останнього для номінального ВВП та усіх інших показників. Найбільш вірогідно, що такий стан є відображенням впливу інфляційного чинника, який забезпечував рух номінального ВВП та прибуткового податку з громадян в одному напрямі.
По-третє, виявлено нестандартну взаємозалежність між доходами Пенсійного фонду (ПФ), номінальним та реальним ВВП. Коефіцієнт парної кореляції для ПФ і номінального ВВП становить (0,442), для ПФ і реального ВВП – (-0,1). Подібна залежність простежується і за ППГ. Отже, можна констатувати, що має місце реальне падіння доходів громадян, а головним джерелом їх номінального зростання є інфляційний фактор.Те, що вітчизняна податкова система знаходиться на етапі реформування, робить важливим дослідження зміни основних податків у динаміці, адже саме таким чином можна характеризувати ефективність їх застосування (табл. 3.13).
Дані переконують, що акцент фіскальної політики уряду зроблено на ПДВ та ППП, які забезпечують основні податкові надходження. Незважаючи на це, відбувається абсолютне і відносне скорочення цих податків у загальній структурі ВВП. Це зумовлено двома чинниками – скороченням реального ВВП та збільшенням податкового навантаження на доходи фізичних осіб. Базисний індекс ППГ за відповідний період зріс з 0,74 у 1993 до 1,37 у 1999 році.Таблиця 3.13
Динаміка зміни структури податкових надходжень Державного бюджету за 1992–1999 рр. (1992 = 100%)
Визначивши найбільш вагомі складові структури податкової системи, важливо зазначити, що саме структура податків та їх ставки створюють основу для аналізу податкової політики держави і прийняття відповідних кроків до вдосконалення. Робити будь-які узагальнюючі висновки можна лише у контексті усієї податкової структури, а не окремого податку і навіть їх групи.
Податкова система України фактично сформована, але існують значні проблеми і суперечності утворюючого характеру, які потребують нагального вирішення. Коригування податкової політики уряду повинно неодмінно позначитися на удосконаленні структури податкової системи в цілому. При цьому реформування у податковій сфері має відбуватися відповідно до соціально-економічних пріоритетів розвитку України. Існуючі структурні недоліки є саме породженням невизначеності і неузгодженості основних макроекономічних цілей розвитку держави.
Книга: Розвиток податкової системи в перехідній економіці - Мельник
ЗМІСТ
На попередню
|
|
