Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами.



Додати книгу на сайт:

Скачати одним файлом. Книга: Контроль і ревізія – Мурашко

РОЗДІЛ 12 КООРДИНАЦІЯ ДІЯЛЬНОСТІ КОНТРОЛЬНО-РЕВІЗІЙНИХ І ПРАВООХОРОННИХ ОРГАНІВ ЩОДО ЗДІЙСНЕННЯ КОНТРОЛЮ І ПОПЕРЕДЖЕННЯ ЗЛОВЖИВАНЬ

12.1. Координація процедур контролюючих і правоохоронних органів

Основу правового поля для втручання державних органів у діяльність суб’єктів господарювання становлять статті 41 і 67 Конституції України, стаття 55 Закону України “Про власність”, статті 10 і 15 Закону України “Про підприємництво” та статті 32 і 33 Закону України “Про підприємства в Україні”.

Суть зазначених положень цих законодавчих актів полягає у тому, що держава гарантує власникові непорушне володіння, користування і розпорядження об’єктами власності. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, що не суперечать закону. Тобто, здійснюючи свої права, власник зобов’язаний не порушувати права, свободи, гідність та інтереси інших громадян і суспільства в цілому, що охороняються законом; не завдавати шкоди навколишньому середовищу, сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

При цьому статтею 19 Конституції України визначено, що “органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України”.

Ця вимога стосується як контролюючих, так і правоохоронних органів, її порушення в момент призначення ревізії чи перевірки може призвести не тільки до відміни їх результатів, але і до подання позову до контролюючого органу з метою відшкодування об’єкту контролю шкоди, заподіяної неправомірним втручанням у реалізацію власником його прав щодо володіння, користування й розпорядження майном в обсязі, передбаченому пунктом 4 статті 48 Закону України “Про власність”.

Необхідно врахувати і те, що в засадах державної політики України в галузі прав людини, які затверджені постановою Верховної Ради України 17.06.99 № 757-ХІV, міститься таке положення: “Визнання обмеженості свободи держави, її органів і посадових осіб відповідно до принципу, згідно з яким дозволено лише те, що прямо передбачається законом”.

Стосовно державної контрольно-ревізійної служби в Україні (далі – ДКРС), нормативно-правовим актом, який визначає завдання, функції, права і відповідальність її органів, є Закон України “Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні” (далі – Закон). При прийнятті рішення про можливість проведення органом ДКРС ревізії чи перевірки положення Закону не можуть бути підмінені положеннями Законів України “Про прокуратуру” чи “Про міліцію”, що визначають повноваження органів прокуратури Міністерства внутрішніх справ (МВС). Адже жодним із законів не визначено, що органам ДКРС делегується право здійснювати за їх зверненнями ревізії і перевірки незалежно від форми власності й одержання бюджетних коштів.

Згідно зі статтею 14 Закону органи ДКРС проводять ревізії і перевірки суб’єктів підприємницької діяльності незалежно від форми власності за постановою прокурора або слідчого, винесеною в ході розслідування кримінальної справи. За дорученням прокуратури, Міністерства внутрішніх справ, Служби безпеки України, податкових адміністрацій у випадках, передбачених Законом, органи ДКРС проводять ревізії та перевірки на підконтрольних підприємствах, в установах та організаціях усіх форм власності.

Якщо стосовно змісту частини першої і другої зазначеної статті 14 Закону непорозуміння між контролюючими і правоохоронними органами виникають лише зрідка і в основному щодо поняття “підконтрольні”, то через відсутність правового трактування Закону частина третя цієї статті, що викладена в редакції: “Ревізії та перевірки на прохання правоохоронних органів можуть проводитись також і в інших випадках, передбачених чинним законодавством”, майже завжди стає своєрідним яблуком розбрату. Законодавець у січні 1993 року настільки нечітко виклав це положення, що тривалий час ніхто аргументовано не може довести, в яких ще випадках, крім передбачених у першій і другій частині статті 14 Закону, органи ДКРС можуть проводити ревізії і перевірки.

Керуючись зазначеними положеннями нормативно-правових актів, виходячи з узагальнення практики розгляду арбітражними судами справ за участю контрольно-ревізійних органів та приписів прокурорів, що пред’явлені органам ДКРС за підсумками перевірки виконання Указу Президента від 23.07.98 № 817 “Про деякі заходи з дерегулювання підприємницької діяльності”, контрольно-ревізійні працівники вважають, що інших випадків для проведення органами ДКРС самостійно ревізійних дій чинним законодавством не визначено.

Окремі правоохоронці категорично не погоджуються з таким підходом. Вони стверджують, що, відмовляючи у проведенні ревізій на непідконтрольних підприємствах за дорученнями правоохоронних органів, які здійснюють дослідчі перевірки, органи ДКРС тим самим нехтують вимогами чинного законодавства.

Тобто маємо не ними викликаний спір двох органів виконавчої влади, обов’язок яких захищати інтереси держави, включаючи її громадян і суб’єктів господарювання.

Для вирішення цієї проблеми через прийняття відповідного нормативно-правового акта доцільно розглянути правові підстави, що дають право правоохоронним органам вимагати проведення ДКРС ревізій і перевірок.

Головним законодавчим актом, на який часто посилаються представники правоохоронних органів при зверненні щодо обов’язкового проведення ревізії, є Кримінально-процесуальний кодекс (КПК) України. Цей Кодекс діє під час дізнання, попереднього слідства або судового розгляду справи. В ньому визначено перелік учасників кримінального судочинства: обвинувачений, підозрюваний, захисник, потерпілий, цивільний позивач, цивільний відповідач та інші представники, а також інші учасники процесу – свідок, експерт і спеціаліст.

Поряд із регламентацією прав і обов’язків цих осіб Кодекс визначає права й обов’язки судді, прокурора, слідчого та особи, яка проводить дізнання.

Однак жодним пунктом чи статтею Кодексу не визначено повноваження органів ДКРС або ревізора щодо проведення ревізій і перевірок.

Не визначено також місця акта ревізії серед доказів за кримінальною справою. За статтею 65 Кодексу акт ревізії в кращому разі можна класифікувати як “інший документ”.

Дійсно, стаття 66 Кодексу містить положення про те, що особа, яка проводить дізнання, слідчий, прокурор і суд мають право “вимагати проведення ревізії” і що “виконання цих вимог є обов’язковим для всіх громадян, підприємств, установ і організацій”. Проте зазначені положення записані в статті “Збирання і подання доказів”, а право “вимагати проведення ревізії” надане лише зазначеним вище особам у справах, що перебувають у їх підпорядкуванні.

При одержанні відомостей про порушення і за наявності достатніх даних, що вказують на ознаки злочину, прокурор, слідчий, орган дізнання чи суддя повинні порушити кримінальну справу. У такому випадку ніяких суперечностей відносно трактування частини першої статті 14 Закону щодо проведення “ревізії та перевірки суб’єктів підприємницької діяльності незалежно від форми власності за постановою прокурора або слідчого, винесеною в ході розслідування кримінальної справи”, між органами ДКРС і правоохоронними органами немає.

Коли ж даних для порушення кримінальної справи недостатньо і необхідно перевірити заяву або повідомлення про злочин до порушення справи, то така перевірка, як зазначено в статті 97 КПК України, здійснюється прокурором, слідчим або органом дізнання в строк не більше 10 днів шляхом отримання пояснень від окремих громадян чи посадових осіб або витребування необхідних документів.

Отже, про дослідчу ревізію органом ДКРС з метою порушення кримінальної справи в КПК не згадується.

Потрібно також підкреслити, що попереднє слідство або дізнання проводиться лише після порушення кримінальної справи (статті 104, 113 КПК України), тому про відмову органів ДКРС у проведенні ревізій чи перевірок на стадії попереднього слідства не може бути і мови.

Таким чином, звернення прокурора, слідчого, органу дізнання чи судді до органу ДКРС з вимогою на проведення, згідно зі статтею 66 КПК, ревізії на непідконтрольному об’єкті можна вважати правомірним і обов’язковим до виконання лише за умови порушення щодо об’єкта контролю кримінальної справи.

В інших випадках (при посиланні на статтю 20 Закону України “Про прокуратуру”, статтю 11 Закону України “Про міліцію”, статті 12 і 18 Закону України “Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю” тощо) звернення правоохоронних органів на проведення органами ДКРС ревізійних дій є обов’язковими для них лише за умов проведення ревізій та перевірок на підконтрольних підприємствах, в установах та організаціях всіх форм власності, що визначено частиною другою статті 14 Закону.

Суть підконтрольності для органів ДКРС підприємств, установ і організацій випливає зі статті 2 Закону. У проекті Інструкції про організацію проведення ревізій і перевірок органами державної контрольно-ревізійної служби в Україні за зверненнями правоохоронних органів, що підготовлена Головним контрольно-ревізійним управлінням України, дано таке її визначення: “Підконтрольні органам ДКРС підприємства, установи, організації – центральні і місцеві органи виконавчої влади, Рада Міністрів Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування, державні і недержавні фонди, підприємства, установи та організації, господарські товариства, об’єднання підприємств, спілки тощо незалежно від форм власності, відомчої належності, підпорядкованості та місця розташування, що одержують (або одержували в ревізійному періоді) кошти з бюджетів усіх рівнів, у тому числі кошти державних цільових фондів, що включені до зведеного бюджету держави, пільги із сплати податків чи інших обов’язкових платежів та (або) кошти державних валютних фондів”.

Таке роз’яснення діючого Закону в Інструкції не звужує коло суб’єктів можливого проведення ревізій і перевірок, а, навпаки, створює умови для правового призначення та законного проведення ревізій і перевірок.

З огляду на інтереси держави, в проекті Інструкції вперше знайшло місце таке положення, як участь працівників ДКРС у проведенні ревізій (перевірок) суб’єктів підприємницької діяльності, що здійснюється іншими державними контролюючими органами. Це положення дає можливість органам ДКРС здійснювати в ході ревізій на непідконтрольних об’єктах тематичні перевірки, але очолювати такі ревізії повинні органи податкової служби, державної інспекції і контролю за цінами, державної служби боротьби з економічною злочинністю чи інші державні органи, які мають законодавчо визначені повноваження на проведення перевірок на таких підприємствах.

Для формування у працівників правоохоронних і контролюючих органів єдиних методологічних підходів при призначенні і проведенні ревізії або перевірки, що має винятково важливе значення для встановлення і документування фінансових порушень, необхідно визначитись із іншими основними поняттями, які використовуються в практиці їх спільної роботи, зокрема такими, як “законодавство з фінансових питань”, “ревізія”, “перевірка”, “зустрічна перевірка”, “компетенція”, “збитки” тощо.

Поєднавши певні положення нормативно-правових актів та наявну практику контрольно-ревізійної роботи, автор схильний стверджувати, що ці терміни мають таке значення:

1. “Законодавство з фінансових питань” – сукупність чинних на будь-який момент контрольного періоду нормативно-правових актів держави, якими регулюються процеси утворення, розподілу та використання фінансових ресурсів держави.

Основними видами фінансових ресурсів є: прибуток; амортизаційні відрахування; податки і збори з підприємств, установ і організацій; прямі і непрямі податки з населення, відрахування на соціальні цілі; доходи від зовнішньоекономічної діяльності; виручка від реалізації безгосподарного та наявного в надлишках майна; надходження від продажу державних запасів і резервів; надходження від оренди об’єктів нерухомості, земельних ділянок, устаткування, транспортних засобів; надходження з погашення кредитів, наданих раніше іншим державам; одержання кредитів і гуманітарної допомоги з-за кордону; надлишок обігових коштів.

Оскільки в статті 2 Закону визначено, що “ревізія – це метод документального контролю за фінансово-господарською діяльністю підприємств, установи, організації, дотримання законодавства з фінансових питань...”, то розкриття цього терміну в контексті з розумінням відмінності ревізії від перевірки дає можливість обґрунтувати необхідність і можливість перевірки в ході ревізії органами ДКРС питань стосовно нарахування і сплати податків, інших обов’язкових платежів тощо. Загальновідомо, що фінансові ресурси України включають у себе державні фінансові ресурси (бюджетні кошти і кошти державних цільових фондів), ресурси підприємницьких структур та індивідуальні (громадські) фінансові ресурси. До фінансових ресурсів держави не відносять лише фінансові ресурси іноземних держав, які знаходяться на території України в користуванні посольств, консульств.

2. “Ревізія” – форма наступного контролю, що являє собою систему обов’язкових контрольних дій за документальною і фактичною перевіркою дотримання підприємством, установою чи організацією законодавства з фінансових питань, законності, доцільності й ефективності здійснених господарських і фінансових операцій, достовірності обліку і звітності, спосіб викриття і документування незаконного утворення, розподілу або використання фінансових ресурсів, недостач коштів і матеріальних цінностей, а також метод аналізу законності і правильності дії посадових осіб при здійсненні фінансово-господарських операцій.

3. “Перевірка” – метод документального контролю за окремими ділянками фінансово-господарської діяльності підприємства, установи чи організації, спосіб виявлення і документування незаконного утворення, розподілу або використання фінансових ресурсів.

Якщо під час ревізії здебільшого потрібно перевіряти всі три складові існування фінансових ресурсів – утворення, розподіл та використання, то при перевірці допускається вибірковість і фрагментарність таких дій – перевіряється утворення і розподіл (переважно податковими органами) або розподіл і використання фінансових ресурсів (переважно контрольно-ревізійними органами).

4. “Зустрічна перевірка” – метод документального підтвердження підприємством, установою чи організацією, що мали договірні взаємовідносини з об’єктом контролю, на прохання контролюючого чи правоохоронного органу виду, обсягу і якості операцій та розрахунків, що здійснювалися між ними, для з’ясування їх реальності (повноти відображення в обліку об’єкта контролю).

У жодному нормативно-правовому акті України немає визначення “зустрічної перевірки” як примусового процесу для об’єкта, на якому вона проводиться. Тобто є або ревізія, або перевірка, іншого законодавством не визначено. Якщо при одержанні на письмовий чи усний запит ревізора від підприємства, установи чи організації, що мали договірні взаємовідносини з об’єктом контролю, документів стосовно виду, обсягу чи якості операцій та розрахунків виникає підозра у їх достовірності, то перевіряючий чи правоохоронний орган має право, згідно з пунктом 3 Указу Президента України від 23.07.98 № 817/98 “Про деякі заходи з регулювання підприємницької діяльності”, ініціювати на такому об’єкті проведення позапланової перевірки чи ревізії. Крім цього, не забороняється й надалі в установленому порядку проводити на підприємствах, в установах і організаціях зустрічні перевірки (коли ревізор спільно з бухгалтером звіряє певні записи в касових, бухгалтерських і складських книгах із подальшим оформленням результатів такої звірки у вигляді двостороннього акта). Однак ревізор чи правоохоронний орган повинен чітко усвідомлювати, що навіть при виявленні порушень, заходи впливу до посадових осіб об’єкта, на якому проводиться зустрічна перевірка, не застосовуються. Право ж одержувати на свої запити необхідні відомості органам ДКРС делеговано пунктом 5 статті 10 Закону, де визначено, що “Головному контрольно-ревізійному управлінню України, контрольно-ревізійним управлінням у Республіці Крим, областях, містах Києві і Севастополі, контрольно-ревізійним підрозділам (відділам, групам) у районах, містах і районах у містах надається право одержувати... від підприємств і організацій, у тому числі недержавної форми власності, довідки і копії документів про операції та розрахунки з підприємствами, установами, організаціями, що ревізуються або перевіряються”.

Дорученням правоохоронних органів є письмове звернення їх до ДКРС, прийняте нею до виконання, в якому є одне із таких положень:

– вимога на проведення ревізії (перевірки) за постановою прокурора або слідчого, винесеною в ході розслідування кримінальної справи;

– вимога, прохання на проведення ревізії (перевірки) на підконтрольному підприємстві, в установі, організації;

– прохання про виділення спеціалістів для участі в ревізії (перевірці) на підконтрольному підприємстві, в установі, організації;

– прохання про виділення спеціалістів для участі в ревізії (перевірці) на непідконтрольному підприємстві, в установі, організації.

Що стосується постанови прокурора, слідчого, то вона є мотивованим документом про рішення, прийняте слідчим чи прокурором під час здійснення попереднього слідства щодо проведення в ході розслідування кримінальної справи ревізії (перевірки).

Відзначаючи зовнішні вимоги, потрібно підкреслити, що багато керівників підприємств і організацій, суддів арбітражних судів та працівників податкових і інших державних органів не розуміють і неправильно трактують зміст статті 2 Закону, стверджуючи, що органи ДКРС мають право перевіряти лише використання бюджетних позик, позики за кредитом, гарантованих коштами бюджетів, цільове використання дотацій та субсидій, інших бюджетних асигнувань, коштів позабюджетних фондів, а також належне виконання державних контрактів, проавансованих за рахунок бюджетних коштів.

Фактично в цій статті Закону визначено, що “головним завданням державної контрольно-ревізійної служби є здійснення державного контролю за витрачанням коштів і матеріальних цінностей, їх збереженням, станом і достовірністю бухгалтерського обліку і звітності...”, тобто зовсім непов’язано право на здійснення цього контролю з бюджетними коштами. Немає такого обмеження і в другій частині цього абзацу статті, де визначено об’єкти, на яких органи ДКРС можуть із власної ініціативи проводити ревізії і перевірки: “... в міністерствах, відомствах, державних комітетах, державних фондах, бюджетних установах, а також на підприємствах і в організаціях, які отримують кошти з бюджетів усіх рівнів та державних валютних фондів”.

Не обмежуються контрольні дії органів та підрозділів ДКРС перевіркою використання бюджетних коштів і статтею 10 Закону, згідно з якою їм надається право: “...ревізувати і перевіряти у міністерствах, державних комітетах та інших органах державної виконавчої влади, державних фондах, на підприємствах, в установах і організаціях грошові та бухгалтерські документи, звіти, кошториси й інші документи, що підтверджують надходження і витрачання коштів і матеріальних цінностей, проводити перевірки фактичної наявності цінностей (грошових сум, цінних паперів, сировини, матеріалів, готової продукції, устаткування тощо)”.

Правильне розуміння суті компетенції органів ДКРС при проведенні ревізії є надзвичайно важливим для вирішення спорів в арбітражних судах та при розгляді звернень і скарг керівництва об’єктів контролю. Разом з тим, не слід забувати, що компетенція органу ДКРС щодо ревізійних дій не завжди відповідає його компетенції щодо вжиття фіскальних заходів. Так, при встановленні порушень Указу Президента “Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки” органи ДКРС не мають права приймати рішення про фінансові санкції (матеріали перевірки повинні подаватися для вжиття заходів у податкові органи). Відповідно при виявленні порушень Закону України “Про ціни і ціноутворення” матеріали перевірки для застосування санкцій повинні передаватися інспекціям із контролю за цінами.

У нормативно-правових актах і в контрольно-ревізійній роботі перевіряючі часто зустрічаються також з терміном “шкода”. Здебільшого контролери-ревізори не бачать різниці міх поняттями “шкода” і “збитки”, тому завжди ототожнюють їх, а це не завжди є правильним.

Фактично під “шкодою” (у фінансовому розумінні) потрібно розуміти втрату, погіршення або знищення коштів і цінності майна, необхідність для підприємства, установи, організації провести затрати на відновлення, придбання майна чи інших цінностей або провести зайві, тобто викликані внаслідок порушення працівником трудових обов’язків, грошові виплати. Шкоду, зокрема, завжди спричиняють недостачі коштів і матеріальних цінностей, суми незаконно нарахованої та виплаченої зарплати і премій, зайві виплати у вигляді штрафу, накладеного відповідними органами, вартість пального і мастил, сировини і напівфабрикатів та інших матеріальних цінностей, безпідставно списаних у зв’язку з перекрученням даних про обсяги робіт, інші незаконні витрати.

Отже, поняття “збитки” дещо ширше за поняття “шкода”, оскільки воно може включати не одержані кредитором доходи, які він одержав би, якби зобов’язання були виконані боржником. Шкода завжди призводить до збитків, однак збитки не завжди є шкодою. Наприклад, виробниче підприємство уклало з торговою фірмою довгостроковий договір на поставку певних товарів. Для виконання договору ним були проведені витрати і вироблено значну партію товару, торговий попит на який незначний.Через незалежні від обох сторін обставини (форс-мажорні) торгова фірма не змогла в межах позовної давності викупити вироблений для неї товар. У цій ситуації виробниче підприємство, безумовно, понесло збитки, проте шкоди ще не має (товар у виробника; можливо, цей товар вдасться реалізувати іншому покупцю, але збиток вже є, бо обігові кошти “заморожені” в продукції і не принесли доходу).

Виникає запитання: в яких випадках ревізори повинні застосовувати термін “шкода”, а в яких – “збитки”.

Загальноприйнято, що при передачі ревізійних матеріалів правоохоронним органам для прийняття рішень, відповідно до статті 97 КПК України, в супровідних листах обов’язково повинні бути вказані як збитки, так і шкода, бо при кримінальному провадженні в суді обов’язково має бути доведеним факт нанесення фізичними особами шкоди, а в арбітражному провадженні – переважно факт спричинення юридичними особами збитків державі (державному або місцевим бюджетам, державним цільовим, валютним або позабюджетним фондам, бюджетній установі, державному підприємству), конкретним суб’єктам господарювання.

З погляду юридичної термінології, акт ревізії – це службовий двосторонній документ, що підтверджує факт проведення комплексної, фінансової чи тематичної ревізії, що відображає її результати щодо наслідків окремих фінансово-господарських операцій чи діяльності підприємства в цілому, та є носієм доказової інформації виявлених і систематизованих за економічною однорідністю недоліків у господарюванні та порушень нормативно-правових актів.

Практика свідчить, що, лише знайшовши спільний знаменник у розумінні закону, правоохоронні і контролюючі органи та суб’єкти господарювання можуть конструктивно взаємодіяти та співпрацювати і не покладати вину один на одного.

12.2. Організація і проведення ревізій, що призначаються правоохоронними органами

Відповідно до Законів України “Про прокуратуру”, “Про службу безпеки України”, “Про міліцію” та “Організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю” особа, що проводить дізнання, (слідчий, прокурор і суд) має право по справах, що знаходяться у неї в судочинстві, вимагати від відповідних органів проведення ревізій, виконання цих вимог у межах своєї компетенції є обов’язковим. Встановивши необхідність проведення ревізії, відповідний правоохоронний орган направляє керівнику контрольно-ревізійного органу лист з постановою про призначення ревізії. Зміст постанови визначається особливостями і специфікою тієї чи іншої справи, але, незважаючи на це, в ній необхідно вказати:

– коротко суть справи без деталей і епізодів, дострокове розголошення яких не є необхідністю і може негативно вплинути на розслідування кримінальної справи;

– вид ревізії (тематична, комплексна) та її обсяг, тобто, чи всі господарські операції повинні бути перевірені, чи деякі з них, що аналогічні фактам, за якими відкрито кримінальну справу; при цьому необхідно враховувати, що на вимогу слідства ревізія проводиться суцільним способом з перевіркою всіх документів та реєстрів бухгалтерського обліку, що цікавлять слідство;

– за який період потрібно обревізувати діяльність підприємства, організації або установи і кому з посадових і матеріально відповідальних осіб необхідно бути присутніми або брати в ній участь;

– які спеціалісти (інженери, технологи, нормувальники та інші), крім ревізорів, повинні бути включеними до складу ревізійної групи;

– конкретні питання, на які ревізор повинен дати відповідь;

– де необхідно провести інвентаризації і зустрічні перевірки;

– інші конкретні завдання перевіряючим залежно від особливостей справи;

– приблизний строк закінчення ревізії, з ким з оперативних працівників або слідчих необхідно підтримувати зв’язок під час ревізії і вирішувати питання, що потребують втручання слідчих органів.

До початку ревізії керівник ревізійної групи повинен ознайомитись із матеріалами, на підставі яких правоохоронні органи поставили питання про необхідність її проведення; з’ясувати, в якому стані знаходиться бухгалтерський облік на підприємстві чи іншому об’єкті, на якому необхідно провести ревізію; визначитись із персональним складом ревізорів і залучених спеціалістів, які будуть брати участь у ревізії, виходячи із питань поставлених правоохоронними органами; скласти план проведення ревізії; обговорити його з членами ревізійної групи і працівниками правоохоронних органів; узгодити дії, які їм необхідно буде провести сумісно, та здійснити інші заходи, що сприятимуть якісному проведенню ревізії.

Ревізії, які проводяться за зверненням правоохоронних органів, повинні здійснюватись у ділових контактах з цими органами. Під час проведення таких ревізій необхідно керуватись чинними законодавствами та нормативними актами, бухгалтерськими та іншими документами. При цьому ревізори не повинні використовувати матеріали правоохоронних органів (протоколи допитів тощо) для обґрунтування порушень чи зловживань, допущених на об’єкті, що ревізується.

У практиці можуть бути випадки, коли ревізія, в процесі якої виробнича і фінансово-господарська діяльність підприємства або організації перевірена вперше, виявилась неякісною. У таких випадках призначається повторна ревізія.

Найбільш поширеними недоліками ревізій є: відсутність при проведенні ревізій зацікавлених посадових та матеріально відповідальних осіб, вибіркова перевірка документів при ревізії, непроведення необхідних перевірок та інвентаризацій, відсутність необхідних лабораторних аналізів і висновків відповідних осіб з технічних та інших спеціальних питань, наявність арифметичних помилок у підрахунках, внесення в акт ревізії позбавлених об’єктивності міркувань та непідтверджених відповідними доказами фактів, ніби мали місце зловживання, протиріччя між констативною частиною акта та висновками ревізії, недбалість при викладенні акта ревізії, проведення ревізії за окремі міжінвентаризаційні періоди, а не за увесь час роботи тієї чи іншої матеріально відповідальної особи, за час роботи якої проводиться ревізія.

Повторні ревізії, що призначаються слідчими та судовими органами внаслідок неякісного проведення вперше, їх необ’єктивності та при наявності фактів свідомого невключення ревізорами в акт ревізії нестач і зловживань, у всіх випадках повинні проводитись новим складом ревізорів.

Можливі випадки, коли призначається додаткова ревізія. Вона, як правило, проводиться теж на вимогу слідчих органів для з’ясування питань фінансово-господарської діяльності, які не були перевірені при її проведенні вперше.

Перед тим, як приступити до проведення ревізії, необхідно точно визначити перелік документів, що підлягають перевірці, для того щоб дати конкретні відповіді на поставлені перед ревізією питання. Всі документи, за якими проведено ревізію, повинні в обов’язковому порядку бути відображені в акті ревізії.

При проведенні ревізії перевіряючі повинні керуватись діючим законодавством та нормативними актами міністерств і відомств України та визначеними міжнародними нормативними актами.

12.3. Оформлення результатів ревізій, що проводяться за вимогами правоохоронних органів

Результати ревізії оформляються спеціальним актом, що разом з іншими матеріалами є додатковим джерелом до справи.

На відміну від загальних вимог щодо оформлення акта ревізії, в акт ревізії, що проводиться на вимогу слідства, повинні бути включені виявлені недостачі, а також дії посадових осіб, що суперечать законодавству, інструкціям, положенням, наказам і нанесли матеріальну шкоду, порушили нормальну діяльність підприємства, організації чи установи або законні права та інтереси громадян.

Не рекомендується включати в акт ревізії незначні порушення, відносно яких під час ревізії прийняті необхідні міри щодо їх усунення, а також статистичні дані про роботу підприємства, що є у відповідній звітності. Захаращення акта такими матеріалами знижує його мобілізуюче значення, ускладнює розуміння головного, викликає зайву роботу з переперевірки фактів другорядного значення, або тих, що зовсім не відносяться до справи в процесі слідства. У той же час ініціатора проведення ревізії потрібно інформувати і про нестачі в малих розмірах і порушеннях, які можна вважати незначними. Питання про включення чи невключення до акта цих відомостей необхідно вирішувати разом з ініціатором ревізії.

Неможливо включати до акта ревізії також не перевірені до кінця факти порушень і зловживань, які ніби мали місце, але не підтверджуються відповідними документами або обґрунтовані лише на заявах та поясненнях посадових осіб. Не допускається також включення в акт даних з матеріалів слідства і посилання на зізнання матеріально відповідальних та посадових осіб. У виняткових випадках, при знищенні документів, створення обставин, що виключає можливість розмежування відповідальності за збереження матеріальних цінностей, наявність підробних документів, в акт ревізії можуть бути включені факти про недостачі товарно-матеріальних цінностей і зловживання без встановлення конкретних винуватців з одночасним висвітленням причин такої ситуації.

Складання акта ревізії, що проводиться за завданням слідства, як правило, відрізняється від схеми, передбаченої відомчими інструкціями щодо проведення ревізій і перевірок, за винятком загального розділу, в якому вказуються прізвища та ініціали ревізорів, номер, дата постанови та назва органу, що призначив ревізію; хто з посадових осіб та матеріально відповідальних осіб був присутній при ревізії і давав пояснення; вид ревізії і за який період фінансово-господарської діяльності вона проведена; коли розпочато і закінчено ревізію; метод охоплення перевіркою документів і регістрів бухгалтерського обліку; ким і за який час була проведена попередня ревізія; вказуються особи, що відповідають за виробничу і фінансово-господарську діяльність за обревізований період.

Надалі в акті викладаються результати перевірки за такими питаннями, які зазначені в постанові слідчого органу про призначення документальної ревізії.

Якщо на вимогу слідства проводиться комплексна ревізія, що охоплює перевіркою всю виробничу і фінансово-господарську діяльність підприємства, то поряд із ревізорами вказується спеціалісти, що беруть участь у ревізії. Результати ревізії викладаються в акті за розділами: виробнича діяльність підприємства; економічна робота; собівартість продукції; реалізація, виконання договірних зобов’язань; акціонування, здача в оренду, реалізація та передача безкоштовно основних засобів; стан приватизації основних засобів та інших цінностей; грошові кошти; банківські операції і підзвітні суми; фонди, заробітна плата і розрахунки з працівниками; розрахунки з дебіторами і кредиторами, фінорганами та за позичками банків; складське господарство й операції з товарно-матеріальними цінностями; капітальні вкладення і джерела їх фінансування; підсобні господарства; взаєморозрахунки з малими та спільними підприємствами, що діють у межах підприємства; закордонні відрядження та джерела їх фінансування; науково-дослідні та конструкторські організації, навчальні заклади, дитячі садки та ясла; стан бухгалтерського обліку і звітності; виконання вказівок за попередніми ревізіями.

Викладаючи в акті ревізії окремі факти чи епізоди, необхідно вказати яке і ким допущено порушення діючого законодавства, інші нормативні відомчі та міжвідомчі нормативні документи; в якому розмірі і кому нанесено матеріальні збитки, хто з матеріально відповідальних або службових осіб є відповідальним за це; які недоліки в управлінні господарством, обліку і контролі сприяли скоєнню порушень, а також нанесенню матеріальних збитків.

Іноді в актах ревізії відображаються недоліки і порушення при оформленні документів на списання грошових коштів та матеріальних цінностей. Однак не визначається, чи допущені в даному випадку тільки формальні порушення при складанні документів, чи в них відображені невірогідні господарські операції. В окремих випадках ревізори неправильно визначають наявність і розмір матеріальних збитків, період їх виникнення та осіб, відповідальних за своїм посадовим положенням за їх нанесення. Часто виявлені в процесі ревізії недостачі грошових коштів і товарно-матеріальних цінностей у момент їх виявлення не фіксуються. За цих причин, нерідко, слідчі органи відмовляють у порушенні кримінальних справ або повертають матеріали ревізії для проведення додаткових перевірок та їх дооформлення.

Особливо ретельно обґрунтовуються внесені в акт факти щодо недостач. В акті ревізії також необхідно вказати лишки, тому що часто крадіжкам передує створення лишків. Для цього повинні бути наведені такі дані: період роботи матеріально відповідальної особи, дата укладення договору про матеріальну відповідальність; від кого і за якими документами були прийняті майнові цінності; як звітувалась матеріально відповідальна особа перед бухгалтерією підприємства і який нею особисто здійснювався облік цінностей, що знаходились у неї в підзвіті; наслідки проведених інвентаризацій та прийняті за ними рішення; якими документами підтверджується недостача, чи застосовані норми природних втрат. Старанно повинні бути висвітлені причини неприйняття до обліку бухгалтерією підприємства і ревізією документів, представлених матеріально відповідальними особами.

При викладенні акта ревізії не можна допускати виразів образливого характеру та застосовувати вислови, що не допускаються в офіційному листуванні. Не можна перебільшувати виявлені ревізією порушення. Застосовані методи перевірки і виявлені зловживання повинні описуватись просто, дохідливо, без зайвого застосування спеціальної термінології, щоб акт ревізії був зрозумілий особам, що не мають фінансових та бухгалтерських знань. Цей документ повинен бути складений належним чином, із дотриманням при цьому суворої об’єктивності при описуванні виявлених фактів.

Без відповідного дозволу ревізори не можуть розголошувати даних попереднього слідства і дізнання. За розголошення цих даних винні притягаються до відповідальності згідно з діючим законодавством.

Керівник і головний бухгалтер, як і інші особи, діяльність яких розкривається в акті, не мають права відмовитись від підписання акта. При наявності заперечень або зауважень щодо акта керівник, головний бухгалтер та інші особи роблять застереження перед своїми підписами і не пізніше п’яти днів з дня підписання акта додають письмові пояснення. До акта додаються також пояснення інших посадових осіб підприємства, що ревізувалось, які безпосередньо винні у встановлених ревізією порушеннях. Вірогідність фактів, викладених у поясненнях ревізором, повинна бути перевірена, а за ними зроблені письмові висновки.

У випадках відмови посадових і матеріально відповідальних осіб від підписання акта ревізії ревізор повинен скласти відповідну довідку на ім’я посадової особи, що призначила ревізію.

Складання акта ревізії не потрібно відкладати на останні дні ревізії, бо це призводить до того, що у ревізорів не залишається часу для ретельного його оформлення. Краще всього складати акт у процесі проведення ревізії, по мірі перевірки і вивчення окремих питань. Для цього реєстрацію виявлених під час ревізії фактів порушень і зловживань необхідно проводити за запитаннями слідчого, внаслідок чого систематизовані матеріали для складання акта ревізії будуть накопичуватись із першого дня ревізії.

Акт ревізії складається в трьох примірниках, а на вимогу слідчих органів – в більшій кількості. Один примірник з них під розписку вручається керівнику підприємства після оформлення акта відповідними підписами перевіряючих та присутніх при ревізії посадових та матеріально відповідальних осіб.

Якщо виявлене порушення чи зловживання може бути приховане, або за виявленими фактами необхідно вжити термінові заходи щодо ліквідації порушень або притягнення до відповідальності винних у зловживаннях до закінчення ревізії, в таких випадках складається окремий проміжний акт і вимагаються від посадових осіб необхідні пояснення за виявленими фактами.

Проміжні акти складаються також за результатами ревізій кас, окремих складів, цінних паперів і бланків суворої звітності; виявлених недоліків у збереженні готової продукції, обладнання і матеріалів; зовнішніх зустрічних перевірок, за результатами яких встановлено порушення і зловживання.

Проміжні акти підписуються ревізорами, посадовими та матеріально відповідальними особами, що безпосередньо несуть відповідальність за допущені порушення. У необхідних випадках вони дають письмові пояснення. Внесені в акт ревізії дані про нестачі та інші суттєві порушення діючого законодавства повинні бути підтвердженні відповідними документами, що додаються до акта ревізії. До них належать: в оригіналах договори, контракти, коносаменти, митні декларації, комерційні рахунки, сертифікати якості та походження товарів, накладні, розписки, чеки, касові ордери, платіжні відомості, документи з нарахування заробітної плати, виписки рахунків банку та платіжні документи, інші бухгалтерські, виробничі та статистичні документи, на які є посилання в акті ревізії, проміжні акти, інвентаризаційні описи, порівняльні відомості, підписки матеріально відповідальних осіб, протоколи та інші матеріали інвентаризації, виписки з них, офіційні довідки підприємств, висновки експертиз та лабораторні аналізи, пояснення посадових та матеріально відповідальних осіб, висновки ревізорів на пояснення посадових та матеріально відповідальних осіб у разі спростування ними наведених в акті ревізії фактів. До акта ревізії також додаються документи, що підтверджують прийняття мір щодо забезпечення явки посадових та матеріально відповідальних осіб для участі в перевірці та причини їх відсутності.

12.4. Оформлення і додавання до акта ревізії інших необхідних документів

Обґрунтованість акта ревізії, що проводиться за вимогами правоохоронних органів, залежить не тільки від його змісту, але й обґрунтованості інших документів, які підтверджують реальність тих або інших доказів. При цьому велике значення мають оригінали документів. Тому в ряді випадків виникає необхідність їх вилучення.

Оригінали документів вилучаються органами слідства, що призначили ревізію, і передаються ревізорам для їх вивчення і аналізу. На місці вилученого документа залишається його ксерокопія з вказівкою на ньому підстави та дати вилучення оригіналу документа. Ці операції проводять безпосередньо працівники підприємства, що ревізується. Вилучати документи необхідно так, щоб були збережені всі реквізити. У вилучених документах не дозволяється робити ніяких позначок, підкреслень, ставити знаки запитань, тому що все це знецінює документ.

Ксерокопії документів додаються в тих випадках, якщо оригінал документа використовується при складанні декількох актів ревізій. Ксерокопії в даному випадку також завіряються підписами посадових осіб та печаткою підприємства, що перевіряється. Особливу увагу необхідно звернути на матеріали інвентаризації, на їх вірогідність і якість. Матеріали інвентаризації вважаються повними, якщо в їх складі є: накази або розпорядження про проведення інвентаризації та склад інвентаризаційної комісії; порівняльні відомості або акти наслідків інвентаризації; інвентаризаційні описи (акти) про фактичну наявність цінностей у натурі на початок і кінець інвентаризаційного періоду; письмові пояснення матеріально відповідальних осіб щодо наслідків інвентаризації; рішення, протоколи, накази з розгляду і затвердження результатів інвентаризації; підписи матеріально відповідальних осіб про включення ними в звіти на момент інвентаризації усіх прибуткових і видаткових документів та про відсутність у них наявності грошей та документів, що належать підприємству.

Вказані матеріали обов’язково додаються до акта документальної ревізії на початок і кінець інвентаризаційного періоду, в якому виявлено недостачу або лишки, а при виявленні необлікованих товарів чи матеріалів – за всі міжінвентаризаційні періоди.

Ревізор повинен переконатись, що додані до акта ревізії матеріали інвентаризації правильно оформлені, тобто встановити, чи правильно заповнені інвентаризаційні описи, а саме: чи вказані в них назва підприємства, цеху, складу, де проводилась інвентаризація; час її початку і закінчення; повне найменування предметів, їх марка, сортність, артикули, розфасовка, одиниці виміру та інші відмінні ознаки; кількість, ціна, сума, чи зазначені виправлення; чи є на інвентаризаційних описах підписи членів інвентаризаційної комісії і матеріально відповідальних осіб у правильності перерахунку наявних цінностей і прийняття їх останніми на своє відповідальне збереження; чи перевірена бухгалтером, економістом або іншою посадовою особою правильність застосування цін на товари, тару, матеріали та інші проінвентаризовані цінності, суми вартості за окремими найменуваннями цінностей і по всьому акту інвентаризації в цілому; чи є про це відповідні відмітки і підписи. У разі відсутності одного або декількох перерахованих вище показників ревізор виясняє причину цієї обставини, її значення і вплив на кінцеві результати інвентаризації. Перевіряючи матеріали інвентаризації, необхідно встановити точність лишків за даними бухгалтерського обліку і переконатись у правильності перевірки фактичної наявності цінностей, що перевіряються.

Для підтвердження виявлених у процесі ревізії порушень виробничої і фінансово-господарської діяльності доцільно одержувати від підприємств, що перевіряються, офіційні довідки. Завдяки цьому зменшується кількість оригіналів документів, копій та виписок з документів, що додаються до акта ревізії з метою обґрунтування її висновків. Одержуючи довідки, ревізор повинен перевірити відповідність їх даних первинним документам та встановленій звітності і тільки після цього обґрунтувати ними свої висновки. Необхідні довідки, як показує практика, ревізор повинен вимагати після того, коли ті чи інші порушення ним вже виявлені. У довідці повинні вказуватись документи, на підставі яких вони складаються. Керівники та головні бухгалтери підприємств зобов’язані надавати довідки, які відповідають офіційній документації. За даними недостовірних відомостей винні посадові особи відповідають згідно з діючим законодавством.

Збирання непотрібних довідок, як і інших документів (копій виписок і т. і.), відриває посадових осіб від виконання службових обов’язків, заважає нормальній роботі підприємства, при цьому ревізор виконує непотрібну роботу і марнує час. Тому ні в якому разі не потрібно вимагати у посадових осіб документи, довідки та інші дані, без яких можна обійтись у процесі ревізії, не знизивши її якість.

Щодо окремих питань ревізії перевіряючі отримують від відповідних організацій установ або спеціалістів висновки експертів і лабораторні аналізи. При проведенні ревізії в процесі розслідування кримінальної справи, а також у стадії дослідчої перевірки, експертиза організовується тим слідчим органом, у провадженні якого знаходиться справа.

Експертна оцінка і лабораторні аналізи необхідні при перевірці реалізації нестандартної і некомплектної продукції; фальсифікованої продукції; відповідності випущених виробів стандартам і технічним умовам; дотримання технологічних режимів; реальності норм витрат сировини і матеріалів, одержання (вихід) готової продукції. Якщо ці докази на початковому етапі перевірки не будуть зафіксовані, то надалі такі помилки важко, а інколи і неможливо, виправити.

Питання ставляться на вирішення експертам у письмовому вигляді, конкретно, в логічній послідовності, в межах компетенції відповідного спеціаліста.

Свої висновки експерти надають також у письмовому вигляді із зазначенням, що про відповідальність за надання заздалегідь неправдивих даних вони несуть відповідальність.

Встановлені за допомогою експертів та інших компетентних осіб порушення коротко викладаються в основному акті з посиланням на додані до матеріалів ревізії висновки й аналізи.

Ревізор має право отримувати письмові пояснення від посадових та матеріально відповідальних осіб підприємства, що ревізується.

Особисті думки посадових та матеріально відповідальних осіб щодо виявлених порушень, фактів недостач та розтрат повинні бути відомі керівнику відповідного контрольного органу, що призначив ревізію.

Наявність у матеріалах ревізії особистих письмових пояснень дає змогу об’єктивно вирішити питання про персональну відповідальність особи за допущені нею порушення.

Письмові пояснення під час ревізії отримуються за фактами виявлених порушень, недостач і розтрат товарно-матеріальних цінностей та грошей. Пояснення повинні бути конкретними, з викладенням у них прямих, точних і обґрунтованих відповідей на запитання ревізорів. З цією метою ревізорам рекомендується вручати особам, від яких вимагаються пояснення, питання в письмовій формі.

Якщо посадова особа в своєму поясненні недостатньо висвітлила деякі питання або ухиляється від прямої відповіді, то ревізор повинен вимагати додаткового пояснення. Письмове пояснення подається самостійно окремо кожною посадовою особою в строки, встановлені перевіряючими. Строки встановлюються з таким розрахунком, щоб посадова особа без особливої поспішності змогла докладно дати вичерпну відповідь.

При одержанні пояснення воно повинне бути перевірене ревізором, щоб запобігти внесення в акт ревізії недоведених, невияснених до кінця самим ревізором фактів. Іноді посадові особи, посилаючись на зайнятість, не подають пояснення в установлені строки. У таких випадках ревізор вимагає подання пояснення службовою запискою, копія якої приєднується до матеріалів ревізії. У випадку відмови від надання службовою особою пояснення ревізор складає відповідну довідку.

Крім пояснень щодо окремих епізодів, отриманих під час ревізії, посадові і матеріально відповідальні особи, відповідно до службової діяльності яких до акта ревізії внесено факти порушень, недостач і зловживань, при наявності в них заперечень із цих питань, мають право одночасно з підписанням акта (або не пізніш як через п’ять днів) подати із зазначених питань свої письмові пояснення і заперечення.

Якщо посадова або матеріально відповідальна особа, діяльність якої піддається перевірці, звільнилась з підприємства, що ревізується, то її участь у ревізії забезпечується правоохоронним органом, що призначив ревізію.

При одержанні пояснень, у яких посадові і матеріально відповідальні особи оспорюють викладені в акті факти, ніби і підтверджені відповідними документами, ревізор повинен додатково перевірити необхідні документи і дати щодо них відповідні висновки, в яких обґрунтовано викладені причини розходжень між змістом акта ревізії та поясненнями відповідних осіб. Ці висновки підписуються тільки ревізором. При розслідуванні кримінальної справи важливе значення має правильне обґрунтування в матеріалах ревізії наявності нанесеного збитку, визначення його розміру та встановлення осіб, відповідальних за його нанесення.

Згідно з Законом України робітники і службовці несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації внаслідок порушення покладених на них трудових обов’язків. Стаття 131 КЗпП України зобов’язує адміністрацію підприємства, установи, організації створити робітникам і службовцям умови, необхідні для нормальної роботи, і забезпечення повного збереження дорученого їм майна.

Статтею 132 КЗпП України передбачено, що за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації при виконанні трудових обов’язків, робітники і службовці, з вини яких заподіяно шкоду, несуть матеріальну відповідальність у розмірі прямої дійсної шкоди, але не більше свого середнього місячного заробітку. Матеріальна відповідальність понад середній місячний заробіток допускається лише у випадках, зазначених у законодавстві України.

Відповідно до законодавства України обмежену матеріальну відповідальність несуть:

– робітники і службовці – за зіпсування або знищення через недбалість матеріалів, напівфабрикатів, виробів, (продукції), в тому числі при їх виготовленні, – у розмірі заподіяної з їх вини шкоди, але не більше свого середнього місячного заробітку. В такому ж розмірі робітники і службовці несуть матеріальну відповідальність за зіпсування або знищення через недбалість інструментів, вимірювальних приладів, спеціального одягу та інших предметів, виданих підприємством, установою, організацією працівникові в користування;

– керівники підприємств, установ і організацій, а також керівники структурних підрозділів та їх заступники – у розмірі заподіяної з їх вини шкоди, але не більше свого середнього місячного заробітку, якщо шкоду підприємству, установі, організації заподіяно зайвими грошовими виплатами, неправильною постановкою обліку і зберігання матеріальних чи грошових коштів, невжиттям необхідних заходів щодо запобігання простоїв, випуску недоброякісної продукції, розкраданню, знищенню і зіпсуванню матеріальних чи грошових цінностей.

Відповідно до законодавства України (стаття 134 КЗпП України) робітники і службовці несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини підприємству, установі, організації у випадках, якщо:

а) між працівником і підприємством, установою, організацією відповідно до статті 135 КЗпП укладено письмовий договір про взяття на себе працівником повної матеріальної відповідальності за незабезпечення цілості майна та інших цінностей, переданих йому для зберігання або інших цілей;

б) майно та інші цінності були отримані працівником під звіт за разовою довіреністю або за іншими разовими документами;

в) шкоди завдано діями працівника, які мають ознаки діянь, переслідуваних у кримінальному порядку;

г) шкоди завдано працівником у нетверезому стані;

д) шкоди завдано недостачею, умисним знищенням або умисним зіпсуванням матеріалів, напівфабрикатів, виробів (продукції), в тому числі при їх виготовлені, а також інструментів, вимірювальних приладів, спеціального одягу та інших предметів, виданих підприємством, установою, організацією працівникові в користування;

е) згідно із законодавством України на працівника покладено повну матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації при виконанні трудових обов’язків;

є) шкоди завдано не при виконанні трудових обов’язків;

ж) службова особа, винна в незаконному звільненні або переведенні працівника на іншу роботу.

Письмові договори про повну матеріальну відповідальність можуть бути укладені підприємством, установою, організацією з працівниками (що досягли вісімнадцятирічного віку), які займають посади або виконують роботи, безпосередньо пов’язані із зберіганням, обробкою, продажем (відпуском), перевезенням або застосуванням у процесі виробництва переданих їм цінностей. Перелік таких посад і робіт, а також типовий договір про повну індивідуальну матеріальну відповідальність затверджується в порядку, який визначається діючим законодавством.

При спільному виконанні робітниками і службовцями окремих видів робіт, пов’язаних із зберіганням, обробкою, продажем (відпуском), перевезенням або застосуванням у процесі виробництва переданих їм цінностей, коли неможливо розмежувати матеріальну відповідальність, може запроваджуватися колективна (бригадна) матеріальна відповідальність.

Колективна (бригадна) матеріальна відповідальність установлюється адміністрацією підприємства, установи, організації за погодженням із профспілковим комітетом (при наявності). Письмовий договір про колективну (бригадну) відповідальність укладається між підприємством, установою, організацією і всіма членами колективу (бригади).

Перелік робіт, при виконанні яких може запроваджуватись колективна (бригадна) матеріальна відповідальність, умови її застосування, а також типовий договір про колективну (бригадну) матеріальну відповідальність визначається діючим законодавством.

Розмір заподіяної підприємству, установі, організації шкоди визначається за фактичними втратами, на підставі даних бухгалтерського обліку, виходячи з балансової вартості (собівартості) матеріальних цінностей за вирахуванням зносу згідно з встановленими нормами.

При розкраданні, недостачі, умисному знищенні або умисному зіпсуванні матеріальних цінностей шкода визначається за цінами придбання та витратами на доставку і зберігання матеріальних цінностей.

При колективній (бригадній) матеріальній відповідальності розмір заподіяної шкоди кожного члена бригади визначається пропорційно місячній заробітній платі та фактично відпрацьованому ним у складі бригади часу за той період, у якому виникла недостача.

Якщо ревізія проводиться в період розгляду кримінальної справи і ревізору стало відомо, що за даними слідчого органу встановлена недостача цінностей виникла внаслідок їх привласнення, ревізор не повинен виключати втрати, передбачені нормами природних втрат. У такому випадку він повинен показати в акті ревізії загальну суму недостачі. Питання про виключення природних втрат із загальної суми недостачі цінностей повинні вирішувати слідчі органи.

У випадках надходження на підприємство однорідних (одноіменних) товарів різних ґатунків, артикулів і цін, які обліковувались на одному особовому рахунку, контролеру-ревізору за даними бухгалтерського обліку інколи не вдається встановити дійсну ціну товару, якого не вистачає. Ревізор повинен рахувати вартість цих товарів за мінімальними цінами придбання і визначити мінімальний розмір заподіяної шкоди. У таких випадках розмір дійсної заподіяної шкоди може бути не повним, але підлягає безумовному відшкодуванню, тому що менше суми, визначеної ревізором, вона бути не може.

При виявленні недостачі цінностей шляхом проведення інвентаризації треба визначити період її виникнення. Визначення періоду виникнення недостачі, як правило, пов’язане з перевіркою документальних даних останнього інвентаризаційного періоду. Якщо інвентаризації цінностей не проводились із дня призначення матеріально відповідальної особи на цю посаду, ревізор перевіряє документи з часу фактичного прийому цінностей цією особою до дати інвентаризації, що проведена в період ревізії.

Якщо за час роботи матеріально відповідальної особи проводилось декілька інвентаризацій і ревізор визнає вірогідними дані попередньої інвентаризації, він констатує в акті ревізії, що недостача цінностей виникла за останній інвентаризаційний період.

Якщо ревізор визнає матеріали попередньої інвентаризації невірогідними, він повинен в акті вказати на конкретні матеріали, що спростовують вірогідність даних, включених до опису фактичних лишків цінностей. Після цього складається скрізний розрахунок руху цінностей, починаючи з фактичних лишків цінностей за даними попередньої інвентаризації, що визнана ревізором вірогідною.

При визначенні заподіяної шкоди, що виникла внаслідок переплати заробітної плати, в усіх випадках необхідно визначити різницю між сумою, безпідставно отриманою працівником, і сумою, яка належить йому за правильним розрахунком. Тут мається на увазі сума, що належить працівнику за відрахування податків як в першому, так і в другому розрахунках.

Недостачі цінностей і інші зловживання частіше виникають там, де бухгалтерський облік знаходиться в занедбаному стані. У зв’язку з цим відображення стану бухгалтерського обліку в акті ревізії має велике значення для встановлення причинного зв’язку стану обліку з виявленими зловживаннями. Виходячи з даних ревізії про стан обліку, суд може притягти до відповідальності працівників обліку, винести часткову ухвалу, чим зобов’язати керівника вжити заходи щодо покращання обліку. Викладаючи в акті порушення в обліку, необхідно конкретно вказувати, які положення та інструкції порушувались, які з пунктів цих інструкцій взагалі не виконувались. В акті не потрібно зазначати “облік занедбано”, “допущено викривлення обліку”, “внаслідок відсутності обліку неможливо встановити” та ін. При цьому, якщо недостачі матеріальних цінностей або порушення організації бухгалтерського обліку не були виявлені раніше при проведенні документальних ревізій в акті, необхідно висвітлити ці причини, а також вказати, ким і які порушення були виявлені раніше і які міри з цих питань було прийнято. У матеріалах ревізії повинні знайти відображення питання постановки первинного обліку і попереднього бухгалтерського контролю на підприємстві, що ревізується.

12.5. Порядок подання матеріалів ревізій і термінових донесень правоохоронним органам

12.5.1. Загальні питання направлення матеріалів ревізій правоохоронним органам

Слідчому органу, що призначив ревізію, направляються відповідні документи, що підтверджують викритті ревізією факти недостач та інші порушення діючого законодавства. Матеріали ревізії слідчим органам передаються разом із листом, у якому в узагальненому вигляді вказуються виявлені ревізорами зловживання, розмір нанесеної шкоди та особи, відповідальні за неї. Разом з листом та актом ревізії передаються: оригінали документів (підробні, сфальсифіковані, повноцінні, що служили засобами крадіжок, та ін.); проміжні акти ревізій і перевірок, матеріали інвентаризації, якщо при її проведенні в процесі ревізії виявлені недостачі або лишки; пояснення посадових і матеріально відповідальних осіб за актом ревізії або перевірки; висновки ревізорів щодо пояснень посадових та матеріально відповідальних осіб у разі спростування ними наведених в акті ревізії фактів.

Усі додатки до листа потрібно вказати в описі, із зазначенням найменування кожного документа, і пронумерувати. Копії документів, що додаються до акта, повинні бути належним чином завірені.

Крім того, до листа додаються надані ревізору посадовими та матеріально відповідальними особами всі виправдовуючі документи, які ревізор і бухгалтерія підприємства не прийняли до зменшення встановленої недостачі, і висновки ревізора, чому ці документи не можуть бути враховані до обліку. При цьому в справах контрольно-ревізійного органу повинні бути залишені: акт ревізії, копії пояснень відповідних відповідальних осіб та копії всіх документів, що підтверджують наведені в акті ревізії порушення та зловживання.

Якщо внаслідок незаконних дій посадових та матеріально відповідальних осіб підприємству нанесено матеріальні збитки, то поряд із направленням матеріалів ревізії слідчим органам керівник обревізованого господарства зобов’язаний подати відповідний позов про відшкодування заподіяних збитків.

Передаючи в слідчі органи матеріали ревізії, якими виявлені зловживання, працівники контрольно-ревізійного апарату зобов’язані поставити питання перед ініціатором ревізії про визнання потерпілого підприємства як цивільного позивача.

12.5.2. Порядок передачі матеріалів ревізій правоохоронним органам, що проводяться за їх поданням

З метою підвищення ефективності боротьби зі зловживаннями і правопорушеннями важливе значення мають чіткі взаємовідносини підрозділів державної контрольно-ревізійної служби з правоохоронними. У зв’язку з цим при проведенні ревізій і перевірок за поданням правоохоронних органів необхідно керуватись Інструкцією про порядок проведення ревізій і перевірок за поданням правоохоронних органів, яка затверджена Головним контрольно-ревізійним управлінням України від 31.03.98. При цьому визначається порядок порушення кримінальних справ і передача матеріалів ревізій і перевірок правоохоронним органам. Кримінальні справи за виявленими фактами фінансових правопорушень можуть порушуватись щодо винних осіб згідно зі статтями 80-3 “Порушення законодавства про бюджетну систему України”, 80-4 “Видання нормативних актів, які змінюють доходи і видатки бюджету всупереч встановленому законом порядку”, 84 “Розкрадання державного або колективного майна шляхом привласнення, розтрати або зловживання посадовим становищем, 148-2 “Ухилення від сплати податків, зборів, інших обов’язкових платежів” Кримінально-процесуального кодексу України.

Кримінальну відповідальність також передбачено за шахрайство з фінансовими ресурсами (стаття 148-5 КК України), за службовий підлог (стаття 172 КПК України), за пошкодження документів (стаття 193 КК України).

Матеріали ревізії (перевірки), ініційованої правоохоронним органом, передаються йому в строк не пізніше 20-денного терміну після її завершення та складання акта. Основний та проміжний акти з усіма додатками передаються в перших примірниках.

Передача матеріалів ревізії (перевірки) проводиться офіційно через канцелярію правоохоронного органу з обов’язковою відміткою дати і вхідного номера на другому примірнику супровідного листа (заяви) органу державної контрольно-ревізійної служби. Допускається передача ревізійних матеріалів правоохоронним органам, рекомендованим поштовим відправленням. Передача їх у руки службовим особам правоохоронних органів, навіть під розписку, забороняється.

Матеріали, які передаються до слідчих органів, повинні містити: супроводжувальний лист (у якому викладено суть порушень, зловживань, які закони порушені, розмір заподіяних збитків, названі посадові особи, відповідальні за фінансово-господарську діяльність та матеріально відповідальні особи); акт ревізії (перший примірник); оригінали документів або їх копії, які підтверджують факти виявлених зловживань, якщо рішення про вилучення оригіналів документів після закінчення ревізії не прийнято правоохоронними органами; пояснення осіб, діяльність яких перевірена, а також інших осіб, які мають значення для перевірки обставин скоєння зловживань; висновки ревізуючих за поясненнями службових осіб при наявності їх заперечень за актом.

Усі додатки до супровідного листа (заяви) перераховуються в описі. Матеріали ревізії (перевірки), які передаються правоохоронним органам, нумеруються по аркушах. В описі вказуються: порядковий номер, повна назва документа, його дата і номер, кількість аркушів та їх загальна кількість цифрами і прописом. Опис підписується службовою особою органу державної контрольно-ревізійної служби, та ставиться дата його складання.

У справах органу державної контрольно-ревізійної служби залишаються інші примірники актів та матеріалів ревізії (перевірки), які передані правоохоронному органу.

За статтею 97 КПК України прокурор, слідчий, орган дізнання зобов’язані приймати заяви органів державної контрольно-ревізійної служби про виявлені правопорушення та інші зловживання. За цією заявою правоохоронний орган зобов’язаний не пізніше триденного строку прийняти одне з таких рішень:

· порушити кримінальну справу;

· відмовити в порушенні кримінальної справи;

· направити заяву за належністю.

Якщо необхідно перевірити заяву до порушення кримінальної справи, така перевірка здійснюється слідчим або органом дізнання в строк не більше 10 днів шляхом отримання пояснень від службових осіб чи окремих громадян або вимагання необхідних документів.

При відсутності підстав до порушення кримінальної справи за матеріалами ревізії (перевірки) відповідно до статті 99 КПК України прокурор, слідчий, орган дізнання або суддя своєю постановою, а суд ухвалою, відмовляють у порушенні кримінальної справи, про що повідомляють орган державної контрольно-ревізійної служби.

У разі закриття кримінальної справи за матеріалами ревізії (перевірки), проведеної органом державної контрольно-ревізійної служби, слідчим або органом дізнання, відповідно до статті 214 КПК України, копія постанови про закриття кримінальної справи надсилається прокуророві. Органу державної контрольно-ревізійної служби (заявнику) надсилається письмове повідомлення із зазначенням підстав закриття справи або копія постанови про закриття справи.

У випадку припинення кримінальної справи за матеріалами ревізій (перевірок), якими виявлені збитки, правоохоронними органами вживаються заходи через органи прокуратури (стаття 20 Закону України “Про прокуратуру”) щодо пред’явлення позовів до винних осіб.

Контрольно-ревізійні підрозділи повинні щоквартально проводити взаємозвірки з правоохоронними органами за переданими їм матеріалами ревізій (перевірок).

Такий же порядок повинен дотримуватись при передачі на розгляд правоохоронних органів матеріалів ревізій (перевірок), проведених органами державної контрольно-ревізійної служби за власною ініціативою, дорученнями органів влади та в інших випадках.

12.5.3. Порядок передачі ревізійних матеріалів правоохоронним органам щодо порушень бюджетного законодавства

У випадках виявлення фактів порушень бюджетного законодавства, за які передбачено кримінальну відповідальність, посадові особи органів Державної контрольно-ревізійної служби на підставі статті 12 Закону України “Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні” зобов’язані передати ревізійні матеріали до правоохоронних органів.

Для передачі матеріалів ревізії (перевірки) готується супровідний лист, у якому в обов’язковому порядку повинно бути висвітлено:

– коли, ким і за який період проводилась ревізія (перевірка);

– обставини та характер виявлених порушень бюджетного законодавства; які вимоги чинного законодавства порушено (назва, дата, номер, ким затверджено) і хто відповідальний за це порушення;

– у яких сумах надходили бюджетні кошти (в розрізі звітних періодів), куди, в якій сумі і за чиєю вказівкою вони були неправомірно використанні;

– на яку суму заподіяно збитки державному чи місцевому бюджетам;

– чи приховано в бухгалтерському або складському обліку нецільове використання бюджетних коштів;

– чи проводились перевірки порядку ведення бухгалтерського обліку на цьому підприємстві, в установі, організації; ким конкретно та їх результат.

У складі матеріалів, що передаються за наслідками ревізій чи перевірок у правоохоронні органи, повинні бути такі документи:

– оригінал акта ревізії (перевірки) з додатками, на які є посилання в ньому;

– пояснення або заперечення посадових чи матеріально посадових осіб підприємств, установ чи організацій, які перевірялись, та інших осіб щодо обставин порушення (якщо такі пояснення подані) і висновки посадових осіб ДКРС щодо таких пояснень, заперечень;

– копію термінового повідомлення до правоохоронного органу про доцільність вилучення розпорядчих або первинних документів (якщо в ході ревізії чи перевірки перевіряючими тимчасово вилучалися документи, у зв’язку з їх підробкою або виявленими зловживаннями);

– опис документів, що додаються до супровідного листа.

Передача матеріалів ревізії (перевірки) проводиться офіційно – через канцелярію правоохоронного органу з обов’язковою відміткою дати і вхідного номера на другому примірнику супровідного листа органу ДКРС. Допускається передача ревізійних матеріалів правоохоронним органам, рекомендованим поштовим відправленням. Передача ревізійних матеріалів безпосередньо посадовим особам правоохоронних органів забороняється, в тому числі і під розписку.

У разі неповного представлення ревізійних матеріалів щодо всебічного та об’єктивного дослідження обставин виявленого правопорушення, які не дають змоги прийняти рішення відповідно до ст. 97 КПК України, зазначені матеріали в термін і в порядку, затвердженому нижче, повертаються органом внутрішніх справ до підрозділу державної контрольно-ревізійної служби, який їх надіслав, для доопрацювання чи додаткової перевірки.

Працівник правоохоронного органу, отримавши матеріали з державної контрольно-ревізійної служби, повинен:

– невідкладно вивчити матеріал на предмет повноти проведеної перевірки та їх відповідності вимогам цієї вказівки;

– у разі виявлення порушень вказівки (у триденний термін) через керівника органу внутрішніх справ повернути матеріали контрольно-ревізійному органу з зазначенням у супровідному листі конкретних недоліків;

– за умов встановлення за наявними ревізійними матеріалами ознак злочину організувати дослідчу перевірку (незалежно від якості ревізійних матеріалів), у ході якої детально опитують посадових осіб підприємств організацій, де виявлені порушення законодавства, з метою встановлення умислу на скоєння порушення кримінального характеру, після цього вирішити питання про порушення кримінальної справи, відмову в порушенні кримінальної справи або направити ревізійні матеріали до слідчих підрозділів органів внутрішніх справ разом зі своїми висновками для прийняття рішення відповідно до ст. 97 КПК України.

У разі невстановлення в процесі перевірки посадовою особою правоохоронного органу умисних дій щодо порушення бюджетного законодавства ревізійні матеріали через начальника правоохоронного органу повертаються органу державної контрольно-ревізійної служби для вжиття заходів адміністративного впливу або інших, що передбачені Законом України “Про державну контрольно-ревізійну службу України”.

При порушенні кримінальних справ за цими фактами правоохоронними органами негайно виконуються невідкладні слідчі дії (проводяться допити, обшуки, накладання арешту на майно) та в межах наданих прав вживаються заходи щодо усунення порушень бюджетного законодавства.

Матеріали державної контрольно-ревізійної служби реєструються як повідомлення про злочин у встановленому порядку і розглядаються у терміни, визначені кримінально-процесуальним законодавством.

Про результати розгляду матеріалів правоохоронними органами у встановленому порядку надсилається інформація органам державної контрольно-ревізійної служби. Між правоохоронними органами та органами державної контрольно-ревізійної служби щоквартально проводяться взаємозвірки про наслідки розгляду переданих матеріалів ревізій (перевірок).

12.5.4. Основні напрями підвищення ефективності контролю і ревізій фінансово-господарської діяльності на підприємствах

Фінансово-господарський контроль на підприємствах є однією із гілок економічного контролю нашої держави. Економічний контроль є загальною системою державного і господарського управління, що здійснює контроль за економічним і соціальним розвитком нашої держави. Він охоплює економічну діяльність усіх галузей народного господарства.

Фінансово-господарський контроль, як важлива гілка системи економічного контролю, здійснюється безпосередньо на підприємстві, тобто там, де безпосередньо здійснюються господарські операції і процеси діяльності підприємства.

Від дієвості цього контролю на всіх стадіях його проведення на підприємствах залежить ефективність їх фінансово-господарської діяльності. Фінансово-господарський контроль – це дві невід’ємні гілки однієї його системи, що діють взаємопов’язано. Такий контроль на підприємствах багато в чому сприяє здійсненню нормальних процесів фінансово-господарської діяльності підприємства, впливає на трудову діяльність службових і матеріально відповідальних осіб, підвищує їх відповідальність за ефективність господарських операцій і процесів під час управління.

Фінансово-господарський контроль на сучасному етапі на підприємствах здійснюється як на стадії до початку здійснення господарських операцій, так і на стадії після завершення господарських операцій шляхом проведення ревізій та перевірок. Сутність першої стадії контролю (він на цій стадії називається попереднім) полягає в тому, що ще на стадії зародження, проектування чи прогнозування господарської операції або процесу можна обґрунтувати їх ефективність із погляду законності, доцільності і тим самим попередити можливі негативні наслідки і конфліктні ситуації в діяльності підприємства. Але на цій стадії, коли ще не здійснена господарська операція, господарський процес не завжди можна заздалегідь передбачити і попередити під час попереднього контролю ці негативні явища. Тому більш ефективним є контроль на стадії, коли господарська операція виконується й оформляється документально (так званий поточний контроль). Такий поточний контроль здійснюється способом фактичної перевірки суті, змісту, доцільності господарських операцій і процесів, контрольного вивчення об’єкта. Це і контроль дотримання лімітів використання і списання сировини на виробництво, виробництва і реалізації продукції, грошового обігу, розрахункових відносин і багато інших об’єктів діяльності підприємства.

Але найчастіше державна контрольно-ревізійна служба в Україні здійснює фінансово-господарський контроль на наступній стадії (наступний контроль), коли вже господарські операції і процеси здійснені й оформлені бухгалтерською документацією. Тепер ця служба має високо кваліфіковані кадри ревізорів, які, як правило, проводять документальні ревізії на підприємствах із державною формою власності. Ревізори контрольно-ревізійної служби України застосовують методи фактичного і документального контролю, виявляють факти марнотратства і зловживань у фінансово-бюджетній сфері, економіці, займаються профілактикою та відшкодуванням завданих державі збитків.

Проведення ревізій контрольно-ревізійною службою нашої держави на сучасному етапі ринкової економіки є ще необхідним способом контролю. Це пояснюється ще недостатньою свідомістю членів суспільства, недоліками практики, пов’язаними з підбором посадових осіб та матеріально відповідальних осіб, що працюють у сфері економіки. Поряд з цим ще багато зловживань приховується в тіньовій економіці.

Але при всій необхідності періодичного проведення ревізій на відповідних об’єктах державної форми власності високий професіоналізм ревізорського апарату цієї служби, сама процедура цього, так званого, наступного контролю, несе в собі негативні якості. Це пояснюється тим, що, по суті, ці недоліки, прорахунки, зловживання тощо, що були на об’єктах у минулому і виявлені ревізорами, виправить не можливо. Тому доцільно в межах розумного координувати проведення всіх процедур фінансово-господарського контролю на підприємстві, не допускаючи дублювання ревізій і перевірок.

Особливе значення має посилення та удосконалення форм контролю за ефективністю і цільовим використанням наявних фінансових ресурсів на підприємствах. Дослідження матеріалів ревізії та перевірок, проведених органами державної контрольно-ревізійної служби показує, що недостатньо на підприємствах вживаються заходи щодо усунення причин порушень чинного законодавства, допускаються факти незаконного і недоцільного використання бюджетних коштів.

Значні порушення виникають із причин незабезпеченості збереження власності внаслідок понаднормативних запасів товарно-матеріальних цінностей. Для здійснення фінансово-господарського контролю важливе значення має достовірна облікова документація як фактографічна інформація. Це пояснюється ще і тим, що на підприємствах різні методи зловживань у фінансово-господарській діяльності в спотвореному вигляді знаходять відображення в обліковій документації.

У системі заходів щодо виявлення зловживань і крадіжок в економіці підприємств, поряд з іншими, важливе значення мають методи документального контролю, які включають процедури ревізій господарських операцій і процесів та інвентаризації цінностей і коштів. Ці методи потребують спеціальних знань у галузі документального забезпечення операцій та вивчення процедур контролю облікової і необхідної інформації в процесі економіки.

Виходячи зі змісту документів, їх можна класифікувати як доброякісні і недоброякісні. Доброякісними можуть вважатися тільки такі, які після їх документальної перевірки під час ревізії, проведеної контрольно-ревізійною службою або за завданням судово-слідчих органів (включаючи і бухгалтерську експертизу), виявились правильно оформленими і достовірно відображають суть операції.

Кожна ревізія чи перевірка облікових документів (за винятком судово-бухгалтерської експертизи) не може бути останньою, це є одним із постулатів процедур перевірки, і воно обґрунтовується тим, що навіть суцільний метод перевірки облікової документації під час ревізії не може гарантувати відсутність зловживань та їх приховування на підприємствах. Як показує практика, зловживання виникають тоді, коли задіяні в комплексі підприємства і підприємці різних галузей та форм власності й особливо, коли в цих процесах беруть участь комерційні або торговельні працівники.

Особливо великі збитки наносять державі різні розкрадання і нестачі товарно-матеріальних цінностей з причини зловживань у розрахункових операціях та виписки фіктивних платіжних доручень. У зв’язку з цим доцільно застосовувати зустрічну перевірку розрахунків підприємств із покупцями.

У більшості операції і процеси, пов’язані зі зловживаннями, мають місце у випадках їх оформлення недоброякісними документами.

Характерними ознаками недоброякісних документів може бути спотворення суті і змісту відображених у документах показників та інших реквізитів, що призводить до неправильного відображення в них операцій; підроблення або підміни тексту документа або сум з метою розкрадання чи зловживання; оформлення документами незаконних операцій. Недоброякісні документи також можуть бути безтоварні або безгрошові, в яких відображалось надходження або видаток цінностей чи коштів, рух яких взагалі не здійснювався (наприклад, списання за документами сировини на виробництво, яка не відпускалась і не використовувалась для цих цілей, або списання під виглядом виплат коштів для розрахунків з окремими особами, які не виплачувались).

Тому під час ревізій у фінансово-господарській діяльності підприємств потрібно застосовувати методи розслідування зловживань документального забезпечення (документального оформлення фінансово-господарських операцій і процесів), ревізій та інвентаризацій. Це пояснюється тим, що якість бухгалтерського обліку, його достовірність майже повністю залежить від правильного оформлення первинної документації, повного і правильного відображення в ній господарських процесів. Неточне чи неповне відображення фінансово-господарських операцій або їх спотворення в документах призводить до того, що дані бухгалтерського обліку не відображають справжнього або реального становища в фінансово-господарській діяльності підприємства або підприємця. Тому важливе значення мають методи контролю для підвищення ефективності фінансово-господарської діяльності підприємств.

Найбільш ефективними ревізіями є ті, що проводяться за завданням судово-слідчих органів. Під час проведення таких ревізій, як правило, облікову документацію перевіряють суцільним способом, що забезпечує надійну ефективність контролю. Практика показує, що перевірками, проведеними на підставі звернень правоохоронних органів, майже в половині підприємств виявленні факти безгосподарності, недостач матеріальних цінностей і коштів. У ряді випадків причиною недоліків і зловживань на цих підприємствах є відсутність ділового поточного контролю з боку як їх керівника, так і бухгалтерської служби.

Між цим, практика показує, що перевірка документів нерідко ускладнюється, тому що обсяг їх безперервно зростає. Наприклад, на деяких підприємствах і об’єднаннях для відображення тих або інших господарських операцій використовується понад 1500 різних документів.

У зв’язку зі складністю облікової документації, важливістю процедур її перевірки та необхідністю виявлення спотворень і приховувань зловживань та крадіжок розглянемо систему прийомів і способів її документальної перевірки. Ця система дає можливість розглядати зміст і суть операцій у комплексі документ – фінансово-господарська операція – бухгалтерський запис в облікових реєстрах. Способи, прийоми і техніка всебічної і доказової перевірки первинної інформації дуже різноманітні.

Застосування способів і прийомів контролю цієї документації багато в чому залежить від характеру зловживань. Так, дослідження діючої практики контролю облікової документації показує, що окремі зловживання приховувались у поточній діяльності підприємств шляхом списання цінностей (сировини, матеріалів) на виробництво у більшій кількості, ніж їх оприбутковано. Ці факти в ряді випадків приховувались у кінці місяця шляхом збалансування операцій, пов’язаних із надходженням і видатком цінностей. У таких випадках потрібно застосовувати хронологічний (поопераційний) контроль руху однорідних операцій або цінностей. Такий спосіб контролю полягає в співставленні обліку про рух цінностей підприємства або його підрозділів за датами завершення його операцій. Ревізор може порівняти документальні дані обліку руху цінностей за більш короткий (ніж обліковий) період, тобто за днями і навіть за окремими операціями. Така перевірка дає можливість встановити, в межах якого відрізка часу здійснено рух цінностей, які не відповідають документам про їх надходження і видаток.

Для розкриття різних зловживань, які в практиці інколи приховують шляхом складання фіктивних документів (або актів), здійснення приписок у документах невідвантажених цінностей або їх неповного оприбуткування, використовують методи зустрічної перевірки документів. Суть її полягає в тому, що під час контролю або порівнюють їх перші примірники з копіями, що знаходяться у тих, що перевіряються, чи інших підприємствах, або зіставляють показники і реквізити декількох документів, які мають відношення до однієї і тієї ж операції, що відображена у відповідних документах. У практиці в більшості випадків зіставляють товарно-транспортні накладні постачальників із податковими накладними та розрахунково-платіжними документами, якими оформлена оплата цих цінностей постачальниками.

Зустрічну перевірку документів в одних випадках здійснюють тільки за внутрішніми документами підприємства, в інших – за документами інших підприємств, яким відпускали або від яких одержували цінності або кошти. Під час ревізії ревізор може послати цим підприємствам відповідний запит, що дасть можливість з’ясувати правильність документів і впевнитись у достовірності фактів, що відображені в документах. Для виявлення зловживань можна використовувати також метод зіставлення даних прибуткових і видаткових документів, що відображають рух цінностей, з даними інших документів, де відображають ті ж самі операції в інших аспектах. Наприклад, доцільно під час перевірки зіставляти товарно-транспортні накладні (рахунки-фактури) з рахунками на оплату за транспортні послуги та шляховими листами автотранспортних підприємств.

Для виявлення приховування зловживань можна також застосовувати способи зіставлення документів, у яких відображається першопочаткова операція, зі змістом документів, у яких відображають здійснення інших операцій, обумовлених першою. Сутність цього способу полягає в тому, що, перевіряючи конкретну сукупність операції, можна логічно з’ясувати або знайти інші обов’язкові операції, які повинні бути здійснені слідом за операціями, що перевіряються. Різноманітністю даного способу ревізії є порівняння даних про кількість відпущених цінностей з даними про тару, в якій вони відпускались і перевозились. Характерними фактами цього підтвердження є відпуск і перевезення цукру із цукрозаводів у мішках, кількість яких не відповідає фактичному обсягу перевезеного і відпущеного цукру.

Для виявлення фактів зловживань шляхом спотворення господарських операцій у бухгалтерському обліку доцільно під час ревізії застосувати прийоми співставлення операцій, що відображено в облікових реєстрах, із записами оперативного обліку. В практиці дані оперативного обліку не завжди контролюють працівники обліку. Особи, які здійснюють зловживання, як правило, ретельно відпрацьовують тільки ті операції, що охоплюються бухгалтерським обліком, не звертаючи уваги на дані оперативного обліку.

Важливим способом є перевірка об’єктивної можливості здійснення операції, що відображено в документах. Різновидом даного способу контролю є дослідження операцій підприємств відносно реальної можливості виготовити з наявної кількості сировини ту кількість готової продукції, яка значиться за документами. Доповненням такого методу контролю є застосування під час ревізій підприємств способів контрольного порівняння. Для цього перевіряють операції з виготовлення і реалізації продукції, встановлюють відповідність асортименту одержаної сировини, калькуляційному набору, необхідному для виробництва даної продукції, що передбачено калькуляцією. Це дає можливість встановити факти, коли та або інша сировина на об’єкти виробництва надходила (або надходила в меншій кількості, ніж потрібно згідно з калькуляційним розрахунком, зазначеним у калькуляції).
Усе це потребує комплексного дослідження облікової інформації під час проведення ревізій і перевірок підприємств, що має важливе значення на сучасному етапі розвитку ринкової економіки.

Книга: Контроль і ревізія – Мурашко

ЗМІСТ

1.	Контроль і ревізія – Мурашко
2.	РОЗДІЛ 1 ФІНАНСОВО-ГОСПОДАРСЬКИЙ КОНТРОЛЬ І ЙОГО РОЛЬ У СИСТЕМІ УПРАВЛІННЯ
3.	РОЗДІЛ 2 ОРГАНІЗАЦІЯ І МЕТОДИКА ПРОВЕДЕННЯ РЕВІЗІЙ НА ПІДПРИЄМСТВАХ
4.	РОЗДІЛ 3 КОНТРОЛЬ І РЕВІЗІЯ КОШТІВ, КАСОВИХ І БАНКІВСЬКИХ ОПЕРАЦІЙ
5.	РОЗДІЛ 4 КОНТРОЛЬ І РЕВІЗІЯ РОЗРАХУНКІВ
6.	РОЗДІЛ 5 КОНТРОЛЬ І РЕВІЗІЯ РОЗРАХУНКІВ З ОПЛАТИ ПРАЦІ
7.	РОЗДІЛ 6 КОНТРОЛЬ І РЕВІЗІЯ ОПЕРАЦІЙ З ТОВАРНО-МАТЕРІАЛЬНИМИ ЦІННОСТЯМИ
8.	РОЗДІЛ 7 РЕВІЗІЯ ОПЕРАЦІЙ, ПОВ’ЯЗАНИХ ІЗ ВИРОБНИЦТВОМ, СОБІВАРТІСТЮ І РЕАЛІЗАЦІЄЮ ГОТОВОЇ ПРОДУКЦІЇ
9.	РОЗДІЛ 8 РЕВІЗІЯ ВИТРАТ І ФАКТИЧНОЇ СОБІВАРТОСТІ ПРОДУКЦІЇ
10.	РОЗДІЛ 9 КОНТРОЛЬ ТА РЕВІЗІЯ ЗБЕРЕЖЕННЯ І ВИКОРИСТАННЯ ОСНОВНИХ ЗАСОБІВ
11.	РОЗДІЛ 10 КОНТРОЛЬ І РЕВІЗІЯ РЕЗУЛЬТАТІВ ДІЯЛЬНОСТІ, КАПІТАЛУ ТА КОШТІВ СПЕЦІАЛЬНОГО ПРИЗНАЧЕННЯ
12.	РОЗДІЛ 11 ОФОРМЛЕННЯ РЕЗУЛЬТАТІВ РЕВІЗІЇ ФІНАНСОВО-ГОСПОДАРСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА
13.	РОЗДІЛ 12 КООРДИНАЦІЯ ДІЯЛЬНОСТІ КОНТРОЛЬНО-РЕВІЗІЙНИХ І ПРАВООХОРОННИХ ОРГАНІВ ЩОДО ЗДІЙСНЕННЯ КОНТРОЛЮ І ПОПЕРЕДЖЕННЯ ЗЛОВЖИВАНЬ
14.	Список використаних джерел

На попередню



Додати в закладки

  
Переклад Translate