Додати в закладки
Переклад
Translate
 Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами. |
|
|
Скачати одним файлом. Книга: Аграрне право України - Гайворонський В.М.
Розділ XVI. Правовий режим земель сільськогосподарського призначення
§ 1. Основні напрямки земельної реформи в сільському господарстві
Земельна реформа є чи не найважливішою складовою економічної реформи, що здійснюється в Україні.Метою земельної реформи є реформування існуючих земельних відносин на основі вільного вибору форм і методів господарювання, високоефективного та екологічно безпечного використання сільськогосподарських угідь, охорони й відтворення родючості грунтів, вирішення на цій основі продовольчої проблеми і створення конкурентоздатного агропромислового комплексу.
З 15 березня 1991 року відповідно до постанови Верховної Ради України від 18 грудня 1990 року «Про земельну реформу»всі землі України проголошені об'єктом земельної реформи.Вона розрахована на порівняно тривалий час, але цей процес уповільнювався відсутністю законодавчого підґрунтя. Земельний кодекс України, прийнятий у 1991 році, не був підготовлений до чинного правового регулювання суспільних відносин, пов'язаних з власністю на землю. Внаслідок цього відсутність належного правового регулювання вела до неузгодженості в управлінні земельними ресурсами, зниження економічної ефективності їх використання, негативно позначалася на охороні землі.
Прийнятий 25 жовтня 2001 року новий Земельний кодекс України направлений на більш ефективне використання земельно-ресурсного потенціалу країни шляхом включення землі в економічний обіг, на удосконалення системи державних гарантій. Він є документом ринкового спрямування, орієнтованим на забезпечення цивілізованих земельних відносин, які відповідають сподіванням народу.На сучасному етапі процес реформування земельних відносин продовжується. І тут необхідно усвідомлювати, що успішне вирішення соціально-економічних завдань, які стоять перед Україною, великого мірою визначається існуючим порядком використання земель сільськогосподарського призначення для виробництва продуктів харчування рослинного і тваринного походження.
З метою визначення основних засад реформування земельних відносин Указом Президента України від ЗО травня 2001 року схвалено Основні напрямки земельної реформи в Україні на 2001-2005 роки, серед яких слід визначити:- забезпечення подальшого розвитку власності на землю;
- удосконалення земельних відносин у сільськогосподарському виробництві;— розвиток ринку земель;
— розвиток кредитування під заставу землі, в тому числі іпотечного кредитування;- удосконалення порядку справляння плати за землю;
- удосконалення моніторингу земель, порядку ведення державного земельного кадастру та оцінки земель;- фінансове забезпечення проведення земельної реформи;
- підвищення ефективності державного управління земельними ресурсами;- поліпшення організації контролю за використанням і охороною земель;
- удосконалення нормативно-правової і методичної бази розвитку земельних відносин.Таким чином, успішне вирішення стратегічних завдань земельної реформи потребує комплексного і цілеспрямованого проведення юридичних, економічних, організаційних та науково-технічних заходів стосовно удосконалення земельних відносин.
§ 2. Поняття та склад земель сільськогосподарського призначення
Класифікація земель проводиться за їх основним цільовим призначенням, залежно від того, для якої мети відведені землі.Землі сільськогосподарського призначення - найбільш важлива і значна частина єдиного земельного фонду. Це землі, які надані для виробництва сільськогосподарської продукції; здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, для розміщення відповідної виробничої інфраструктури.
З економічної точки зору землі сільськогосподарського призначення відрізняються від інших земель тим, що вони самі є засобом виробництва, виробничим потенціалом.Землі сільськогосподарського призначення розподіляються на сільсьгосподарські угіддя: ріллю, сіножаті, пасовища, перелоги, землі, зайняті багаторічними насадженнями, а також на землі, які до них не належать, а саме: господарські шляхи і прогони, полезахисні лісові смуги та інші захисні насадження, крім тих, що віднесені до земель лісового фонду, землі під господарськими будівлями і дворами, землі тимчасової консервації тощо. Згідно з правовим режимом земель сільськогосподарського призначення припускається використання тільки поверхні цих земель для вирощування сільськогосподарських культур, овочів, розведення садів, розвитку тваринництва та інших галузей сільськогосподарського виробництва, під пасовища, сіножаті та в інших цілях, а також для будівництва різного роду житлових, адміністративних та господарських споруд, пов'язаних з веденням сільськогосподарського виробництва або переробкою сільськогосподарської продукції.
До земель сільськогосподарського призначення належать землі, які використовуються:1) громадянами для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва;
2) сільськогосподарськими підприємствами для ведення товарного сільськогосподарського виробництва;3) сільськогосподарськими науково-дослідними установами та навчальними закладами, сільськими професійно-технічними училищами та загальноосвітніми школами — для дослідних і навчальних цілей, пропаганди передового досвіду ведення сільського господарства;
4) сільськогосподарськими підприємствами, організаціями та установами, релігійними організаціями і об'єднаннями громадян — для ведення підсобного сільського господарства.Землі сільськогосподарського призначення не можуть передаватись у власність іноземним громадянам, особам без громадянства, іноземним юридичним особам та іноземним державам.
Землі сільськогосподарського призначення можуть надаватись у власність і користування, при цьому правомочність щодо визначення та зміни цільового призначення земельної ділянки не може належати ні власникові, ні користувачеві, а зберігається за органами державної влади.Зміна цільового призначення земель, які перебувають у власності громадян або юридичних осіб, здійснюється за ініціативою власників замельних ділянок у порядку, що встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Згідно зі ст. 170 ЗК України технічно забруднені землі сільськогосподарського призначення, на яких не забезпечується одержання продукції, що відповідає встановленим вимогам (нормам, правилам, нормативам), підлягають вилученню із сільськогосподарського обігу та консервації.§ 3. Форми власності на землі сільськогосподарського призначення
Землі сільськогосподарського призначення можуть належати на правах власності громадянам, юридичним особам, територіальним громадам та державі, що означає наявність у цих суб'єктів права правомочностей щодо володіння, користування та розпорядження земельною ділянкою.
Земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності.У приватну власність для сільськогосподарського використання передаються земельні ділянки громадянам України та юридичним особам, які заснували громадяни або юридичні особи України. Держава забезпечує громадянам і юридичним особам рівні УМОВИ захисту прав власності на землю.
Чинне законодавство виходить з того, що право приватної власності на землю має давати користь не тільки власникові, а й суспільству Тому регулювання відносин приватної власності на землю базується на принципі дотримання інтересів власника і всього суспільства. У зв'язку з цим законодавець встановлює певні обмеження щодо здійснення землевласником своїх правомочностей.Так, згідно зі ст. 20 Земельного кодексу України зміна цільово-призначення земельних ділянок, що перебувають у власності громадян та юридичних осіб, здійснюється за ініціативою власників земельних ділянок у порядку, що встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Стаття 133 цього Кодексу передбачає, що в разі застави земельної ділянки її заставодержателі повинні відповідати вимогам, встановленим законами України. Таке положення закону обмежує право власника земельної ділянки у виборі заставодержателя за договором застави. Обмеження права приватної власності встановлене ст. 147 Земельного кодексу, згідно з якою в разі введення військового або надзвичайного стану земельні ділянки, які перебувають у власності громадян та юридичних осіб, можуть бути відчужені (вилучені з мотивів суспільної необхідності) у порядку, встановленому законом.Новелою чинного Земельного кодексу щодо обмеження права земельної власності є запровадження права земельного сервітуту, яке являє собою право власника землі або землекористувача на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою.
Таким чином, держава, хоча і визнає право державної власності на землю, водночас накладає певні обмеження щодо неї.У сучасних умовах доцільність законодавчого закріплення абсолютного характеру права приватної власності на землю викликає сумніви. У багатьох зарубіжних країнах уже давно не існує поняття приватної власності, при якому власник здійснює свої правомочності без будь-яких обмежень. Міжнародний досвід показує, що право приватної власності на землю потребує певного державного вручання і необмеженим бути не може.
Говорячи про обмеження прав власників земельних ділянок, слід зазначити, що державою встановлюється ціла низка гарантій цих прав.Таке питання виникає в першу чергу при викупі земельної ділянки. Одне із основних прав вказаних осіб — це недоторканність меж і розмірів земельної ділянки. В разі викупу земельної ділянки необхідною умовою є згода власника і повне відшкодування її вартості та збитків, пов'язаних з її викупом.
Чинним Земельним кодексом передбачається відповідальність органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування за порушення права власності на землю, а також за видання актів, які порушують права власників земельних ділянок.Гарантії земельних прав власників включають не тільки охорону їх майнових прав, а й самостійний захист права цільового використання землі, тобто право користування нею відповідно до її конкретного цільового призначення. Такі порушення, не пов'язані з порушенням меж або розмірів земельної ділянки, можуть мати місце внаслідок затінення, задимлення, забруднення, створення джерел неприємного запаху тощо. Тому Земельним кодексом на власників землі і землекористувачів покладається обов'язок добросусідства.
Гарантії прав власників передбачають також охорону й захист належного стану самої земельної ділянки, тобто неприпустимість погіршення будь-яких корисних властивостей земельної ділянки, приведення їх у непридатний для використання стан.Шкода, заподіяна землевласникові або користувачеві земельної ділянки, підлягає відшкодуванню.
Вищенаведене свідчить про те, що держава, встановлюючи певні обмеження стосовно здійснення права приватної власності, — з одного боку, з другого боку гарантує захист цього права і таким чином встановлює баланс, при якому право приватної власності дозволить громадянам та юридичним особам відчути себе повноправними господарями землі.Комунальна власність відповідно до Конституції України є самостійною формою власності, яка на рівних правах з іншими правами захищається законом.
Землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю.Право комунальної власності на землю набувається і реалізується в разі:
1) передачі земель державної власності в комунальну;2) примусового відчуження земельних ділянок у власників з мотивів суспільної необхідності та для суспільних потреб;
3) прийняття спадщини;4) придбання за цивільно-правовими угодами;
5) виникнення інших підстав, передбачених законом.У державній власності залишаються всі землі України, за винятком земель комунальної та приватної власності. Згідно з чинним законодавством право державної власності на землю набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних Київської та Севастопольської, міських районних державних адміністрацій в разі:
1) відчуження земельних ділянок у власників з мотивів суспільної необхідності та для суспільних потреб;2) придбання за цивільно-правовими угодами;
3) прийняття спадщини;4) передачі у власність державі земельної ділянки комунальної власності територіальними громадами;
5) конфіскації земельної ділянки.Землі сільськогосподарського призначення, які є державною і комунальною власністю, надаються державним і комунальним сільськогосподарським підприємствам, установам та організаціям у постійне користування для науково-дослідних, навчальних цілей та ведення товарного сільскогосподарського виробництва.
У разі ліквідації державного чи комунального підприємства, установи, організації землі, які перебувають в їх постійному користуванні, за рішенням відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування переводяться до земель запасу або надаються іншим громадянам та юридичним особам для використання їх за цільовим призначенням.§ 4. Паювання земель
Земельні питання і аграрні проблеми завжди були непростими у світовій практиці економічного розвитку. Нелегко вони вирішуются і в Україні. Незважаючи на декларування Законом України «Про форми власності на землю» приватної власності на землю, її фактична приватизація тривалий час просувалася дуже важко. Лише Указ Президента України від 8 серпня 1995 року «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям» став початком дійсних перетворень відносин земельної власності на селі. Указом встановлено, що паюванню підлягають сільськогосподарські угіддя, передані в колективну власність колективним сільськогосподарським підприємствам, сільськогосподарським кооперативам, сільськогосподарським акціонерним товариствам, в тому числі створеним на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств. Паювання земель передбачає визначення розміру земельної частки (паю) в колективній власності на землю кожного члена сільськогосподарського підприємства.
Право на земельну частку (пай) мають члени колективних сільськогосподарських підприємств, сільськогосподарських кооперативів, сільськогосподарських акціонерних товариств, в тому числі пенсіонери, які раніше працювали в ньому і залишаються членами зазначеного підприємства, кооперативу, товариства, відповідно до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю.При паюванні вартість і розміри в умовних кадастрових гектарах земельних часток (паїв) всіх членів підприємства, кооперативу, товариства є рівними.
Вартість земельної частки (паю) для кожного підприємства, кооперативу, товариства визначається виходячи з грошової оцінки переданих у колективну власність сільськогосподарських угідь, що обчислюється за методикою грошової оцінки земель, затвердженої Кабінетом Міністрів України, та кількості осіб, які мають право на земельну частку (пай).Розмір земельної частки (паю) в умовних кадастрових гектарах визначається, виходячи із вартості земельної частки (паю) і середньої грошової оцінки одного гектара сільськогосподарських угідь для даного підприємства, кооперативу, товариства.
Розміри земельного паю обчислюються комісіями, що створюються в підприємствах, кооперативах, товариствах із числа їх робітників і затверджуються райдержадміністрацією, яка і видає громадянам сертифікати на земельний пай.У разі виходу власника земельного паю із підприємства, кооперативу, товариства за його заявою здійснюється відведення земельної ділянки в натурі і видається державний акт на право приватної власності на земельну ділянку.
Згідно з наведеним Указом Президента стосовно постанови Кабінету Міністрів України від 12 лютого 1996 року «Про стан реформування земельних відносин», наказом голови Державного комітету України по земельних ресурсах, Міністерства сільського господарства і продовольства України, Української академії аграрних наук від 4 червня 1996 року № 47/172/48 затверджені 4 червня 1996 року «Методичні рекомендації щодо порядку передачі земельної частки (паю) в натурі із земель колективної власності членам колективних сільськогосподарських підприємств і організацій».Відповідно до вказаних Рекомендацій передача в натурі земельної частки (паю) здійснюється громадянину України, який має сертифікат на право на земельну частку (пай), згідно з його заявою, після складання «Схеми поділу земель колективної власності на земельні частки (паї)». Місце розташування та першочерговість виділення земельних ділянок визначається з урахуванням вимог раціональної організації території, компактності землекористування відповідно до проектів роздержавлення і приватизації земель сільськогосподарських підприємств і організацій та іншої технічної документації.
Складанню Схем передують різного роду підготовчі роботи, в процесі яких вивчається громадська думка щодо черговості паювання сільськогосподарських угідь з урахуванням регіональних особливостей їх використання, особливо тих, де виділення окремих часток (паїв) неминуче призведе до зниження ефективності їх використання (меліоративні землі, масиви багаторічних насаджень, спеціалізованих сівозмін), та визначаються площі угідь, які не підлягають поділу на земельні частки (паї) в натурі у зв'язку з можливим при цьому надмірним подрібненням.На Схемі виокремлюються земельні масиви, що можуть бути поділені на земельні паї без обмежень у часі, а також земельні масиви, які поділяються на земельні паї після закінчення певного технологічного сільськогосподарського циклу.
Крім того визначаються:1) земельні ділянки, що поділяються одночасно, без подрібнення в натурі на окремі паї (зрошувальні угіддя, сади, виноградники);
2) земельні ділянки, що не підлягають поділу і повинні використовуватися сумісно (законсервовані угіддя, невеликі площі сільськогосподарських угідь, в результаті поділу яких на окремі земельні ділянки стає неможливим механізований обробіток ґрунту).Крім того, Рекомендації пропонують, з метою уточнення площі сільськогосподарських угідь підприємств, що підлягають поділу на земельні паї в натурі, визначати площі, які необхідні для створення системи полезахисних лісових смуг і захисних лісових насаджень будівництва протиерозійних гідротехнічних споруд і т. ін.
Наведене свідчить про те, що розміри сільськогосподарських угідь, які підлягають паюванню, можуть суттєво скорочуватися, що призведе, звичайно, і до зменшення розмірів земельних паїв громадян.Встановлення та закріплення меж земельної ділянки в натурі має відбуватися з участю громадянина, якому передається земельна ділянка, представника від підприємства, а також власників землі і землекористувачів суміжних ділянок.
Після визначення меж у натурі має складатися акт передачі земельної ділянки.§ 5. Підстави, порядок виникнення та припинення права власності та права користування земельними ділянками
Надання земельних ділянок у приватну власність і постійне користування громадянам та юридичним особам здійснюється із земель державної або комунальної власності за рішенням органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених Земельним кодексом.
Підставами набуття права власності на землю громадянами та юридичними особами є передача земельних ділянок у власність або надання їх у користування.Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян проводиться в разі:
1) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян;2) одержання земельної ділянки внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ і організацій;
3) одержання земельної ділянки із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації.громадян у межах норм, визначених Земельним кодексом, провадиться один раз з кожного виду використання.
Надання в користування земельної ділянки, що перебуває у власності або в користуванні іншої особи, провадиться лише після вилучення (викупу) її в порядку, визначеному Земельним кодексом (ст. 149).Право власності на земельні ділянки може виникати також на підставі міни, дарування, успадкування та інших цивільно-правових угод.
Покупцями земель сільськогосподарського призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва можуть бути громадяни України, які повинні мати не тільки цивільно-правову, а й спеціальну (земельну) дієздатність, тобто здатність своїми діями набувати земельних прав і створювати для себе обов'язки щодо використання та охорони земель. Обов'язковим елементом земельної дієздатності є громадянство України, а додатковими складовими земельної дієздатності є спеціальна сільськогосподарська кваліфікація або досвід роботи в сільському господарстві.Юридичні особи можуть бути покупцями земель сільськогосподарського призначення, якщо їх установчими документами передбачено ведення сільськогосподарського виробництва.
Переважне право купівлі земельних ділянок сільськогосподарського призначення мають громадяни України, які постійно проживають на території відповідної місцевої ради, де здійснюється продаж земельної ділянки.Укладення інших угод з метою набуття права власності на земельні ділянки здійснюється згідно із Цивільним кодексом з урахуванням вимог Земельного кодексу.
Земельне законодавство передбачає порядок передачі земельних ділянок у власність та користування.Громадянин, зацікавлений у приватизації земельної ділянки, яка перебуває в його користуванні, подає заяву до відповідної районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки.
Рішення органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо прватизації земельної ділянки приймається в місячний термін.Громадяни — працівники державних та комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, а також пенсіонери із їх числа, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельних ділянок, які перебувають у постійному користуванні цих підприємств, установ та організацій, звертаються з клопотаннями про приватизацію цих земель до сільської, селищної, міської ради або районної Київської чи Севастопольської місцевої держадміністрації.
Відповідний орган у місячний термін розглядає клопотання і надає дозвіл підприємствам, установам, організаціям на розробку проекту приватизації земель, після затвердження якого відбувається передача земельної ділянки у власність.Громадяни, які бажають безоплатно отримати земельну ділянку для ведення селянського (фермерського), особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, індивідуального дачного будівництва, подають заяву до відповідної держадміністрації або ради за місцезнаходженням земельної ділянки. У заяві має бути зазначений бажаний розмір і мета її використання. Відповідний орган повинен розглянути заяву, а в разі надання земельної ділянки для ведення селянського (фермерського) господарства — ще й висновки конкурсної комісії і, якщо є згода на передачу земельної ділянки у власність, дає дозвіл на розробку проекту її відведення.
Розробку проекту відведення земельної ділянки, перенесення її меж у натурі (на місцевості), а також складання документів, що засвідчують право на землю, здійснюють землевпорядні органи, які мають відповідні ліцензії на виконання цих видів робіт.Проект відведення здійснюється органом по земельних ресурсах, природоохоронними, санітарно-епідеміологічними органами і органами архітектури і дається на розгляд відповідної місцевої держадміністрації або органу місцевого самоврядування, який у місячний термін розглядає його і приймає рішення про передачу у власність. В разі відмови в передачі земельної ділянки у власність або залишення заяви без розгляду питання вирішується в судовому порядку.
Надання земельної ділянки юридичним особам у постійне користування здійснюється на підставі рішення органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування за проектами відведення цих ділянок.Юридична особа, зацікавлена в одержанні земельної ділянки в постійне користування, повинна звернутися з клопотанням до районної, Київської та Севастопольської міської держадміністрації або сільської, селищної, міської ради. До клопотання додаються документи, що обґрунтовують її розмір, призначення і місцезнаходження. Вказані органи розглядають клопотання в місячний термін і дають дозвіл на розроблення проекту відведення земельної ділянки.
Відмова в наданні земельної ділянки або залишення клопотання без розгляду може бути оскаржена в судовому порядку.Приступати до використання земельної ділянки можна лише після встановлення її меж у натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує право на неї. Таким документом є державний акт на право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, який підлягає державній реєстрації.
Громадяни та юридичні особи можуть набувати право на землю внаслідок укладення цивільно-правових угод. Найбільш поширеним є договір купівлі-продажу. Продаж земельних ділянок державної та комунальної власності провадиться місцевими держадміністраціями, Радою міністрів Автономної Республіки Крим або органами місцевого самоврядування в межах їх повноважень. Купівля-продаж здійснюється на підставі заяви, в якій зазначаються бажане місце розташування земельної ділянки, цільове призначення та її розмір. До заяви додається:1) державний акт на право постійного користування або договір оренди землі;
2) план земельної ділянки та документ про її надання в разі відсутності державного акта;3) свідоцтво про реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності.
Відповідний орган у місячний термін розглядає заяву і приймає рішення про продаж земельної ділянки або про відмову в продажу із зазначенням причин відмови.Підставою для відмови в продажу земельної ділянки є:
1) неподання документів, необхідних для прийняття рішення щодо продажу земельної ділянки;2) виявлення недостовірних відомостей у поданих документах;
3) якщо щодо суб'єкта підприємницької діяльності порушена справа про банкрутство або припинення його діяльності.Рішення Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевої держадміністрації, сільської, селищної, міської ради про продаж земельної ділянки є підставою для укладення договору купівлі-продажу земельної ділянки.
Договір купівлі-продажу, як і будь-які угоди про перехід власності на земельну ділянку, підлягає нотаріальному посвідченню. Документ про оплату є підставою для видачі державного акта про право власності на земельну ділянку і її державної реєстрації.Земельні ділянки сільськогосподарського призначення можуть надаватися громадянам та юридичним особам також на підставі договору оренди. Зазначені правовідносини регулюються законом «Про оренду землі».
Припинення права власності та користування земельною ділянкою, як і його виникнення, відбувається на підставі певних юридичних фактів.Земельний кодекс дає вичерпний перелік підстав припинення права власності і користування земельною ділянкою (статті 140, 141 ЗК).
Підставами припинення права власності на земельну ділянку є:1) добровільна відмова власника від права на земельну ділянку;
2) смерть власника земельної ділянки за відсутністю спадкоємця;3) відчуження земельної ділянки за рішенням власника;
4) звернення стягнення на земельну ділянку на вимогу кредитора;5) відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності та для суспільних потреб;
6) конфіскація за рішенням суду;7) невідчуження земельної ділянки іноземними особами та особами без громадянства у встановлений строк у випадках, визначених Земельним кодексом;
8) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням;9) неусунення допущених порушень земельного законодавства в термін, встановлений вказівками уповноважених органів виконавчої влади з питань земельних ресурсів.
Підставами припинення права користування земельною ділянкою є:1) добровільна відмова від права користування земельною ділянкою;
2) вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених Земельним кодексом;3) припинення діяльності державного чи комунального підприємства, організації та установи;
4) використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам;5) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням;
6) систематична несплата земельного податку або орендної плати.Важливими гарантіями прав землекористувачів є встановлений законом порядок припинення права користування земельними ділянками, які використовуються з порушенням земельного законодавства, саме: в разі виявлення порушення земельного законодавства державний інспектор по використанню та охороні земель складає протокол про порушення і видає особі, яка допустила порушення, вказівку про його усунення у 30-денний строк.
Якщо в зазначений термін порушення не були усунені, на особу накладається адміністративне стягнення і надається додатковий 30-денний термін для припинення правопорушення чи усунення його наслідків.У разі неусунення порушення земельного законодавства у 30-денний строк державний інспектор звертається до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування з клопотанням про припинення права користування земельною ділянкою.
Рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування про припинення права користування земельною ділянкою може бути оскаржене землекористувачем у судовому порядку.
Книга: Аграрне право України - Гайворонський В.М.
ЗМІСТ
На попередню
|
|
