Додати в закладки
Переклад
Translate
 Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами. |
|
|
Скачати одним файлом. Книга: Аграрне право України - Гайворонський В.М.
Розділ IV. Правове регулювання господарської діяльності виробників аграрної продукції
§ 1. Поняття господарської діяльності виробників аграрної продукції
Господарська діяльність будь-якого сільськогосподарського підприємства, кооперативу, фермера спрямована на виробництво, переробку та реалізацію продуктів сільського господарства, допоміжної продукції, надання окремих видів послуг та ін.
До господарської діяльності (у широкому значенні цього слова) можна віднести виробничу комерційну, фінансову діяльність та інші види діяльності товаровиробників, а також сукупність зовнішніх відносин у сфері господарювання.Сільськогосподарське підприємство, кооператив, фермер у своїх установчих документах закріплюють види діяльності, якими вони будуть займатися. Становлення ринкової економіки вимагає від сільськогосподарських товаровиробників їх функціонування на принципах самоокупності та самофінансування і надає можливість кожному конкретному господарству розраховувати лише на власні сили і обирати ті види діяльності, які найбільш прийнятні для нього в конкретних природних умовах.
Необхідно зазначити, що зміст господарської правосуб'єктності сільськогосподарських виробників певною мірою залежить від природних особливостей усього сільськогосподарського виробництва (місцевих природних умов, структури сільськогосподарських угідь, якості ґрунтів тощо). Ці особливості повинні враховуватися під час вирішення питань розвитку господарства.Стаття 5 Закону України «Про підприємництво» закріплює такі основні принципи господарської діяльності: вільний вибір видів Діяльності; самостійне формування її програми діяльності та вибір постачальників і споживачів вироблюваної продукції; установлення цін відповідно до законодавства; вільний найом працівників; вільне розпорядження прибутком тощо.
Обмеження у здійсненні підприємницької діяльності встановлюються щодо кола осіб, яким не можна займатися такою діяльністю (військовослужбовці, службові особи органів прокуратури, суду, державної безпеки, внутрішніх справ, господарських судів, державного нотаріату, а також органів державної влади та управління, які покликані здійснювати контроль за діяльністю підприємств), а також видів діяльності, якими можна займатися після одержання відповідної ліцензії.Види діяльності, які потребують спеціального дозволу (ліцензії) та порядок її отримання регулюються Законом України від 1 червня 2000 року «Про ліцензування певних видів господарської діяльності».
Сільськогосподарські підприємства, кооперативи та фермери можуть у процесі здійснення тих чи інших видів діяльності вступати в різні форми виробничого кооперування з іншими приватними, кооперативними або державними виробниками. Ці правовідносини повинні бути належним чином оформлені, як-от: спільні підприємства, різні господарські товариства, об'єднання підприємств, тимчасові об'єднання на підставі господарських договорів. Виробниче кооперування дозволяє учасникам координувати свої плани, погоджувати строки виконання робіт, надавати виробничу допомогу тощо. Досить вдалим є об'єднання діяльності сільськогосподарських підприємств і торговельних організацій, що спрощує та вдосконалює реалізацію сільськогосподарської продукції.Правову базу створення таких підприємств становлять закони «Про підприємства в Україні», «Про господарські товариства», «Про сільськогосподарську кооперацію» та ін. За галузевим і суб'єктним критеріями всі об'єднання підприємств можна поділити на групи. Залежно від галузі функціонування можна говорити про об'єднання, створені для виробництва, для переробки, для реалізації продукції (виробничі, агропромислові, комерційні). Можна їх класифікувати і за суб'єктним складом. (Більш детально про це див. у розділі XI.)
Господарська діяльність аграрних товаровиробників буде ефективною за умови їх стабільного фінансового становища. Фінансова діяльність підприємств спрямована на забезпечення належного функціонування виробництва та соціальної сфери. Кризовий стан економіки та недостатність коштів для фінансування сільського господарства вимагає ширшого залучення інвестицій і дотацій в аграрний комплекс України.Дуже перспективним є залучення іноземних інвестицій у агропромисловий комплекс України. З метою розвитку цих відносин в Україні був прийнятий Закон «Про режим іноземного інвестування». Але іноземні інвестори не поспішають вкладати кошти в сільське господарство України та переробний комплекс, хоча завважують перспективність такого вкладення. Основним інвестором, отже, залишається держава, яка проводить цілеспрямовану роботу для покращання діяльності сільськогосподарських виробників. Укази Президента «Про спеціальний режим інвестиційної діяльності на територіях пріоритетного розвитку в Луганській області», «Про спеціальний режим інвестиційної діяльності в Закарпатській області» дещо зупинили спад інвестиційної діяльності в цих регіонах. Проте практика свідчить, що цих заходів недостатньо для кардинальних змін у сфері цих відносин.
Один із важливих важелів діяльності в АПК становить кредитування. Основними принципами чинного порядку кредитування є строковий і цільовий характер надання кредитів, їх повернення, економічна вигода від користування кредитами.Інвестиційна діяльність насамперед спрямована на зростання основних та оборотних фондів, їх модернізацію, що у свою чергу сприяє зростанню виробництва в усіх сферах сільськогосподарської діяльності.
Важливим напрямком господарської діяльності аграрних товаровиробників є підвищення рівня механізації і автоматизації виробництва. Розвиток матеріально-технічної бази сільськогосподарського виробництва — основна умова його послідовної інтенсифікації.Ціла низка заходів, спрямована на вдосконалення матеріально-технічного забезпечення аграрного виробництва є складовою частиною господарської діяльності. Товаровиробники, кожен зокрема, мають право самостійно закуповувати засоби виробництва, для чого створені організації, що надають їм у цьому допомогу. Крім закупівлі нової техніки, господарства укладають договори оренди про надання її в тимчасове користування, які передбачають можливість передачі такої техніки у власність.
Закон України «Про лізинг» є важливою правовою основою впровадження нових форм, агротехнічного обслуговування колективних, селянських (фермерських) господарств, окремих споживачів технічними засобами, досягнення відповідності типів машин розмірам та умовам виробництва.Важливим кроком інтенсифікації сільськогосподарського виробництва є його науково обгрунтована хімізація. Значна кількість чинних нормативних актів спрямована на ефективне використання і збереження її засобів.
Ефективне господарювання вимагає широкого використання досягнень науки і техніки. Товаровиробники вправі укладати договори з науково-дослідними установами на розробку наукової продукції або одержання вже готових результатів досліджень з впровадженням їх у виробництво. Товаровиробники можуть самостійно проводити ті або інші наукові експерименти, впроваджувати у виробництво нові досягнення, що дозволяють покращити технологію, а також досягти більш високих показників у виробництві сільськогосподарської продукціїТаким чином, сукупність всіх практичних дій сільськогосподарських підприємств, кооперативів і фермерів, спрямованих на розвиток сільськогосподарського виробництва та соціальної сфери, становлять господарську діяльність товаровиробників аграрного сектора.
§ 2. Основні засади і правові форми планування господарської діяльності сільськогосподарських товаровиробників
Господарська діяльність аграрних товаровиробників формується на планових засадах. Необхідність планового ведення виробництва є загальною потребою всього господарського сектора. Належним чином розроблені плани є правовою базою усього ведення сільськогосподарського виробництва. Порядок планування раніше (до перебудовних процесів в Україні) був повністю регламентований з боку держави. Тепер Закон України «Про підприємства в Україні» закріпив положення про те, що підприємство самостійно проводить планування господарської та інших видів діяльності. Аналогічне правило містить і Закон «Про сільськогосподарську кооперацію».Основу для планування становлять державні контракти, які виробник бере до виконання, укладені договори з іншими контрагентами. Виробничі плани повинні передбачати максимальне одержання продукції високої якості при найменших затратах праці і засобів виробництва.
Роботу щодо планування виробництва на підприємстві проводить виконавчий орган його управління за участю фахівців і керівників структурних підрозділів. Затверджує розроблені плани вищий орган управління — загальні збори членів кооперативу або директор сільськогосподарського підприємства.Плани залежно від терміну дії поділяють на перспективні, поточні та оперативні. Роль перспективного плану дещо знизилася внаслідок того, що економічна нестабільність не дає можливості прогнозувати на тривалий термін всі можливі аспекти господарювання.
Згаданий план спрямовано на вирішення найбільш значних питань організації і розвитку виробництва, визначення генеральної перспективи розвитку підприємства. Строк його здійснення індивідуальний для кожного господарства, але завжди більш тривалий, ніж один календарний рік. План містить виробничу спеціалізацію господарства, оптимальне поєднання галузей і основні напрями їх розвитку, визначається також структура господарства, організація його земельної території, розвиток міжгосподарських виробничих зв'язків, перспективи виробничого і культурно-побутового будівництва та інші важливі питання господарської діяльності.Перспективний план є основою для складання виробничо-господарських планів на короткий термін. Поточне планування повинне забезпечувати розвиток господарства протягом одного календарного року. В цьому плані розвиваються і деталізуються положення перспективних планів, корегуються окремі показники.
Поточний план містить детальну програму розвитку на рік усіх галузей господарства. Передбачається досягнення визначених виробничих показників рослинництва і тваринництва, обсяг сільськогосподарської продукції для продажу, конкретні шляхи виконання запланованих показників. У плані передбачаються виробничі затрати і джерела їх погашення, міститься розрахунок собівартості продукції, планується доход господарства і його розподіл, а також вирішуються інші питання розвитку підприємства. Необхідною умовою ефективності планів є своєчасність їх розробки і доведення планових завдань до виробничих підрозділів. Планові завдання є засобом конкретизації відповідних показників річного плану для його виконавців.Належне виконання річних планів підприємства і структурних підрозділів неможливе без оперативного планування їх виробничої діяльності. Основним видом такого планування є робочий план, що складається як у межах усього господарства, так і в межах його структурних підрозділів на період виконання сільськогосподарських робіт: весняно-посівних, догляду за посівами, збору врожаю та інші.
Чинне законодавство не містить регламентації складання і прийняття робочих планів. Підприємства самостійно розробляють форми відповідних планів і вирішують всі питання, пов'язані з їх підготовкою і розробкою. Загальним для цих планів є те, що в них уточнюються, конкретизуються і деталізуються положення річних планів господарства і його виробничих підрозділів безпосередньо до кожного виду роботи, особливостей господарського року, забезпеченості господарства на поточний момент технікою, кадрами тощо. Вони допомагають швидко і чітко реагувати на зміни умов господарювання.У зазначених планах відображується конкретна розстановка кадрів і техніки під час виконання відповідної роботи, черговість робіт і термін їх виконання, визначаються особи, відповідальні за виконання. Завдання робочих планів доводяться до кожного конкретного виконавця роботи. Робочі плани розробляються правлінням кооперативу, керівником сільськогосподарського підприємства із залученням керівників структурних підрозділів.
Своєрідною формою оперативного планування є плани-наря-ди, які доводяться в усній формі. На основі одержаного наряду керівник підрозділу дає конкретні завдання працівникам, організовує розстановку людей і техніки.Підрозділи характеризуються чітко вираженими організаційною єдністю та стабільністю. Виявляється це в юридичному затвердженні у складі підрозділу окремих працівників, у закріпленні за ним земельних ділянок, техніки та інших засобів виробництва, у системі органів і посадових осіб, які організовують управління.
У процесі діяльності виробничі підрозділи вступають у широкий комплекс взаємовідносин як із органом управління всього підприємства, так і між собою, а в деяких випадках і з іншими підприємствами та підприємцями. Права й обов'язки конкретних підрозділів повинні бути закріплені в положеннях про ці підрозділи або у статуті підприємства. Під час їх розробки необхідно виходити з системи чинних у даному господарстві локальних нормативних актів.§ 3. Договори і державні контракти — правові основи господарської діяльності аграрних товаровиробників
Економічні відносини між колективними, державними, приватними підприємствами (організаціями, установами) і підприємцями регулюються відповідними договорами. Зміст і форма цих договорів, порядок їх укладення та виконання, а також юридична відповідальність за їх неналежне виконання або невиконання визначається чинним законодавством.
Договори є основним правовим засобом регулювання відносин у сферах матеріально-технічного постачання, виробничо-технічного обслуговування, продажу продукції, агрохімічного обслуговування, будівництва об'єктів виробничого і спеціального призначення тощо.Сільськогосподарські товаровиробники несуть самостійну майнову відповідальність перед державою і своїми контрагентами.
Особливим правовим інструментом господарської діяльності сільськогосподарських підприємств і об'єднань є державний контракт. Правові питання, пов'язані з цим, регулює Закон України «Про поставки продукції для державних потреб».Державний контракт укладається для задоволення державних потреб з метою розв'язання соціально-економічних проблем, створення і підтримання на належному рівні матеріальних резервів тощо. Цей документ являє собою договір, укладений державним замовником від імені держави з виконавцем державного замовлення, тобто суб'єктом господарської діяльності України усіх форм власності.
Фінансування поставки продукції для державних потреб проводиться за рахунок коштів державного бюджету України.
Книга: Аграрне право України - Гайворонський В.М.
ЗМІСТ
На попередню
|
|
