Додати в закладки
Переклад
Translate
 Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами. |
|
|
Скачати одним файлом. Книга: Правознавство – Мельник
Правознавство – Мельник
ДЕРЖАВА І ПРАВОГлава 1. Держава
Головним об’єктом юридичної науки (правознавства) є вивчення держави і права, – це два найважливіші суспільні інститути, що закономірно виникли внаслідок тривалого історичного розвитку цивілізації. Для кожної нації чи народності виникнення власної держави і свого права – свідчення і доказ переходу від первісного ладу до більш високого ступеня суспільного розвитку.Можна сказати, що держава і право – своєрідний результат природного відбору людством кращих форм організації суспільного життя.
Цінність держави і права як соціального блага, що приносить відчутну користь як суспільству, так і кожному його членові, виявляється у здатності організовувати та упорядковувати малі й великі людські колективи, суспільство в цілому. Держава і право виступають засобами регулювання суспільних відносин, виключають із суспільного життя безладдя і свавілля, сприяють матеріальному і духовному вдосконаленню суспільства. За допомогою державно-правових інститутів здійснюється захист суспільством кожної особи від зловживань, гарантується життя та основні права людини.Попри всі позитивні якості, не слід ідеалізувати державу і право, вони зародилися у процесі розшарування на класи заможних і незаможних. Це засоби, за допомогою яких заможні задовольняли, по-перше, свої класові інтереси і, по-друге, загальносуспільні інтереси, необхідні для існування суспільства в цілому. Тобто держава і право мають двояку природу. Але на початкових етапах розвитку вони були, насамперед, засобами підтримування устрою суспільства, цілком вигідного для економічно сильніших верств, а загальносоціальна функція їх була незначною. У цілому держава і право виступають знаряддям поліпшеного панування тих верств, які стоять при владі. Причому ці верстви прагнуть видати свої класові інтереси за інтереси всього суспільства.
§ 1. Загальні передумови виникнення держави
Держава виникає і розвивається в конкретних умовах життя людей і у зв’язку з певним ступенем розвитку суспільства.Безпосередня причина виникнення держави та права – розподіл суспільства на класи з протилежними інтересами. Це дуже тривалий і складний процес.
У теорії держави і права розглядають такі передумови виникнення держави:а) три великі розподіли праці;
б) поява надлишкового продукту, патріархальної сім’ї, приватної власності та майнової нерівності;в) утворення класів як великих груп людей з протилежними інтересами та виникнення міжкласових конфліктів;
г) неспроможність суспільної влади первісного ладу врегулювати класові суперечності й конфлікти.Розкриваючи ці передумови, треба наголосити, що економіка первісного ладу прогресувала з подальшим удосконаленням знарядь праці. Щодо розподілу праці, то потрібно мати на увазі виділення скотарства, відокремлення ремесел від землеробства і появу купців, зайнятих лише обміном.
За нових економічних умов одна сім’я мала змогу не тільки забезпечити себе засобами існування, але й мати надлишковий продукт, який зосереджувався в руках старійшин, військових начальників. Важливу роль відігравали також майнова міжродова, а потім і внутрішньородова нерівність, з’являється приватна власність, класи – групи людей, які займають протилежне місце у суспільному виробництві.У цих нових умовах родоплемінна організація існувати не могла. Потрібний був орган, здатний зберегти та забезпечити функціонування суспільства як цілісного організму. Новому органу потрібна була міцна влада з певними установами, особливим загоном людей, які б займалися тільки управлінням і володіли можливістю здійснювати організаційний примус. Таким органом і стала держава.
Формування держави пройшло через ряд етапів, яким притаманне поєднання рис родоплемінної та державної організації суспільства.Закономірності виникнення держави в різних народів мали свою специфіку, зумовлену історичними умовами. Розрізняють три основні форми виникнення держави: афінську, римську й давньогерманську. В Афінах виникнення держави проходило у класичній формі з внутрішніх протиріч. У Стародавньому Римі цей процес був прискорений боротьбою плебеїв (зайшлого населення) проти патриціїв (римської родової знаті), а в давніх германців – завоюванням чужих територій, для панування над якими родова організація була непридатна. У Київській Русі одразу склалася своєрідна ранньофеодальна держава.
§ 2. Теорії походження держави
Існують різноманітні погляди на процес виникнення держави. До найбільш поширених теорій виникнення держави можна віднести наступні:Теологічна (Фома Аквінський) – визначає виникнення держави Божою волею. Основна ідея – возвеличення держави, обгрунтування її вічності та недоторканості.
Патріархальна (Арістотель, М.К. Михайловський) – визначає виникнення держави як результат історичного розвитку сім’ї. Як необмеженою і справедливою є влада батька в сім’ї, так священною визнається влада монарха.Договірна (Гроцій, Спіноза, Руссо, Радіщев) – пояснює виникнення держави внаслідок об’єднання людей на основі добровільної згоди (договору) про те, що одні будуть управляти, а інші виконувати їх управлінські рішення.
Психологічна (Л.Й. Петражицький, Г. Тард) – пояснює виникнення держави особливими властивостями людської психіки – потребою підкорятися волі сильнішого, усвідомленням залежності членів роду від жерців і вождів у період зародження держави.Теорія насильства (Гумплович, Каутський, Дюрінг) – за цією теорією держава виникає як результат завоювання одних племен іншими, поневолення одного народу іншим.
Органічна (Герберт Спенсер) – проводить аналогію між державою і біологічним організмом. Подібно біологічному організму держава народжується, розмножується, старіє, гине.Соціально-економічна теорія пояснює виникнення держави як наслідок внутрішнього розвитку суспільства, його економіки, що призводить до виникнення соціальних груп різноманітних інтересів, необхідності впорядкування суспільних відносин та функціонування суспільства як цілісної системи.
Серед інших теорій походження держави заслуговують на увагу космічна, технократична.Отже, в теорії держави і права відсутній єдиний погляд на закономірності виникнення держави. Існують численні доктрини виникнення держави, а також історичні, географічні, демографічні та інші особливості виникнення держави у різних народів.
§ 3. Поняття держави, її ознаки та функції
Слова “держава”, “публічна влада”, “суверенітет” знають всі, але в чому полягає суть цих юридичних понять і які їх основні ознаки, відомо далеко не кожному.Нерідко поняття “держава” ототожнюється з поняттям “країна”, тобто виступає як політико-географічне утворення (Україна – держава, що займає певну частину суші). Автори багатьох публікацій, використовуючи термін “держава”, мають на увазі суспільство, наприклад, коли пишуть, що Великобританія – промислово-розвинена держава, а країни Тропічної Африки – економічно відсталі держави.
Але у нашому випадку держава розглядається, перш за все, як організація політичної влади, яка існує в певній країні.Дати визначення держави, яке б відображало всі грані цього складного суспільного явища, практично не вдавалося нікому, хоча спроби робилися багатьма видатними філософами, політиками, юристами. Наприклад, Арістотель стверджував, що держава – це зосередження усіх розумових і моральних інтересів громадян. Цицерон розглядав державу як союз людей, об’єднаних загальною користю і справедливістю. Представники класової теорії стверджували, що держава – це диктатура панівного класу.
Що ж таке держава?Держава – це універсальна політична форма організації суспільства, що характеризується суверенною владою, політичним і публічним характером, реалізацією своїх повноважень на певній території через діяльність спеціально створених органів та організацій, наданням своїм рішенням обов’язкової правової форми, встановленням податків з метою ефективного функціонування механізму влади та реалізацією загально соціальних повноважень.
Держава характеризується рядом ознак, що, по-перше, відрізняють її від суспільної влади в додержавний період і, по-друге, підтверджують її роль як основного знаряддя здійснення політичної влади.Кожній державі притаманні:
– територія – відокремлена кордонами частина земної кулі, на які поширюється суверенітет держави і в межах якої населення перетворюється у громадян;– публічний характер влади, що втілюється в державно-правових інститутах, відособлених від населення, має призначення здійснювати політичну владу та регулювати суспільні відносини;
– суверенітет – політико-правова властивість державної влади, що виявляється в її верховенстві, незалежності, єдності;– механізм держави, тобто система органів та організацій, що створюються державою для реалізації її функцій і завдань;
– загальнообов’язкові правила поведінки – правові норми, які розробляє, приймає та охороняє держава і які визначають сферу відносин, що охороняються державою, роблять державні рішення обов’язковими на рівні суспільства і визначають можливе покарання за порушення встановлених правил;– система податків – платежів обов’язкового характеру загальнодержавного чи місцевого значення, що встановлюються для утримання державного апарату, а також для виконання загальносоціальних функцій держави у сфері освіти, охорони здоров’я, соціального забезпечення тощо.
Перед будь-якою державою постають завдання, на вирішення яких вона спрямовує свої матеріальні ресурси, ідеологічні та політичні зусилля. Ці завдання держава виконує через здійснення функцій, які дуже тісно пов’язані із завданнями, цілями і суттю держави, але не зводяться лише до них. Аналіз функцій держави повинен відповідати на головні питання: що і як повинна робити держава на певному етапі свого розвитку; на чому повинні бути сконцентровані зусилля її органів і відомств?Чимало спеціалістів вважають, що функції держави – це, перш за все, певні напрями діяльності держави, в яких виражається службова роль, завдання, мета і закономірності розвитку. За допомогою функцій держава реалізує свої завдання та цілі, які стоять перед суспільством чи можуть бути поставлені.
Держава виконує надзвичайно багато функцій, які аналізуються загальною теорією держави і окремими галузевими науками. Теорія держави і права аналізує лише основні функції держави, їх можна класифікувати таким чином:1. За соціальним значенням державної діяльності:
а) основні, що характеризують призначення держави, найбільш загальні, найважливіші напрями її діяльності. Це, наприклад, функції оборони країни, захисту правопорядку, законності, охорони прав і свобод громадян;б) додаткові, що є складовими елементами основних функцій, але сутність держави не розкривають. Так, у складі такої основної функції, як оборона країни, можна виділити низку допоміжних: зміцнення збройних сил, розвиток науково-технічного прогресу для забезпечення їх озброєнням та ін.
2. За сферами діяльності функції поділяються на:а) внутрішні функції, що здійснюються в межах даної держави та виражаються в її внутрішній політиці, а саме: регулювання економічних відносин, організація суспільної праці, охорона правопорядку, законності, прав і свобод громадян, соціальний захист населення, охорона та раціональне використання природних ресурсів;
б) зовнішні функції, що забезпечують здійснення зовнішньої політики держави. Це такі функції: оборона країни, підтримання міжнародного миру, економічного співробітництва.3. Державні функції з точки зору тривалості їх здійснення у часі поділяються на:
а) постійні функції, що здійснюються протягом усього часу існування держави. Це оборона країни, охорона правопорядку;б) тимчасові функції, що здійснюються протягом певного періоду існування держави.
Можливий розподіл функцій держави за сферами суспільного життя, в яких вони здійснюються. Відповідно до цього функції поділяються на економічні, політичні, гуманітарні.§ 4. Історичні типи держави
Розмаїття держав, що мали місце в історії та існують сьогодні, потребують певної упорядкованості, класифікації за загальними та особливими ознаками.
Основною класифікацією держав є їх розподіл та об’єднання за типами.Історичний тип держави – це сукупність найбільш суттєвих ознак, притаманних державам, що існували на певних етапах історії людства.
Відповідно до класифікації суспільно-економічних формацій все розмаїття держав в історичному контексті поділяється на такі типи: рабовласницькі, феодальні, сучасні.Рабовласницький – це перший в історії тип держави, який не мав загального розповсюдження і був перехідним. Це зумовило наявність у рабовласницькому суспільстві залишків устрою влади первіснообщинного ладу, але домінуючої сили в ньому набирає тенденція державної організації суспільства.
Рабовласницький тип держави характеризується тим, що його економічну основу складала приватна власність і такий засіб виробництва як раб. Членами держави визнавалась меншість населення – у першу чергу, рабовласники та, у деяких випадках, представники інших верств населення (селяни-общинники, ремісники, торгові люди).У деяких суспільствах організація державності починалася з феодального типу держави. Для такої держави, незважаючи на те, що вона базується, в основному, на сільськогосподарському виробництві, характерне вже визнання селянина членом держави, який, не маючи права власності на землю, володіє іншими засобами виробництва (хатою, іншими будівлями, інвентарем). Феодальна держава об’єднує всіх членів суспільства, але вони не рівні за своїм соціальним статусом, поділяються на різні стани; існує в цьому суспільстві і кріпацтво. Феодальна держава є за своєю сутністю інституалізацією суспільства, його становлення як цілого, що існує на певній території та спроможне виступати зовні у вигляді єдиних органів. Тому пануючою закономірністю становлення феодального суспільства є централізація управління, а провідною формою державної організації – монархія (ранньофеодальна, централізована, станово-представницька). Оскільки центральна влада феодальної держави підтримувалась багатими станами міст, виникли органи станового представництва (земські собори, парламент). Розшарування суспільства вимагало правового закріплення не лише нерівності різних груп, а й ієрархії їх взаємовідносин.
Феодальне право – жорстоке, відверто класове, неузгоджене та розпорошене. Значний вплив мають релігійно-правові норми.Буржуазна держава та буржуазне право виникли в результаті буржуазних революцій, спрямованих проти феодально-абсолютистської монархії та феодальних відносин. Для них характерні такі риси:
– феодальне проголошення і закріплення рівноправ’я, законності, непорушності прав людини, свободи приватної власності та договорів, невтручання держави у суспільне життя;– цензовий характер, тобто відсторонення за допомогою майнових та інших цензів більшості населення від участі у формуванні органів влади;
– зосередження основних зусиль держави переважно на політичних функціях;– множинність форм правління (конституційна монархія, демократична республіка), зростання ролі права в регулюванні суспільних відносин.
Соціалістичному типу держави і права притаманні нігілістичне ставлення до права, спроби його ототожнення з політичною доцільністю, проголошення принципу фактичної рівності (зрівнялівка), управління суспільством за допомогою репресивних методів, ототожнення права і законодавства, визнання тимчасового характеру держави і права, необхідності їх скасування при комунізмі як вищої стадії розвитку соціалістичного суспільства.Сучасний тип держави характеризується соціальною спрямованістю, демократичним режимом утворення державних органів і здійснення державної влади, правовою формою та характером державної діяльності.
Сучасні держави найбільш розвинутих суспільств забезпечують задоволення загальнолюдських потреб, реальне здійснення та захист основних прав людини. Їх економічною основою є наявність серед населення значної кількості власників засобів і результатів виробничої діяльності та рівноправність різних форм власності: приватної, муніципальної та державної.Суттєвою рисою сучасної держави є відображення, забезпечення і захист природних прав людини.
§ 5. Форми держави
Кожна держава характеризується певною формою, яка визначає процес організації та здійснення державної влади.Форма держави поєднує три елементи:
– державне правління;– державний устрій;
– державний (політичний) режим.1. Форма державного правління відображає певний порядок утворення та організації вищих органів влади.
За формою правління держави поділяють на монархії та республіки.Монархія – це форма правління, за якої вища влада в державі належить одній особі – монарху.
Монархія буває абсолютною та обмеженою.Абсолютна монархія – це історичний тип монархії, якій властива належність монарху необмеженої влади. Вона характеризується відсутністю представницьких органів, правом монарха видавати закони та призначати чиновників (класичним прикладом є Російська імперія часів Петра I чи Французька монархія часів Людовіка XІV).
Обмежена монархія – це форма правління, що передбачає чітке визначення повноважень монарха. Цей різновид монархії поділяється на конституційну та дуалістичну.Конституційна монархія характеризується певним співвідношенням повноважень монарха та парламенту (Англія, Данія, Швеція, Японія).
Дуалістична монархія характеризується особливим процесом призначення та контролювання уряду. Вона передбачає двопалатний парламент, нижня палата якого обирається населенням, а верхня – призначається монархом; уряд призначається ним самостійно або через прем’єр-міністра, який призначається монархом; глава держави має право вето щодо актів парламенту (країни Африки та Близького Сходу).Республіканська – це форма правління, відповідно до якої вища влада належить виборному органу – парламенту. Для неї характерні наявність вищих виборних органів влади; базування діяльності держави на принципах демократії та поділу державної влади.
Залежно від особливостей повноважень глави держави та їх співвідношення із повноваженнями парламенту республіки поділяють на парламентські, президентські, змішані.Парламентська республіка характеризується верховенством влади парламенту; підзвітністю йому уряду; наявністю посади прем’єр-міністра, якого призначає парламент; обов’язком президента діяти лише за згодою уряду (Фінляндія, Індія, Туреччина, Італія, Австрія).
Президентська республіка характеризується наявністю глави держави – президента, який може поєднувати повноваження глави держави та уряду. Президент призначає уряд, що несе перед ним політичну відповідальність; він може застосовувати право вето щодо актів парламенту; президент за певних обставин може розпустити парламент, а останній може ініціювати процес відсторонення президента від влади у разі порушення ним конституції чи скоєння злочину (США, Аргентина, Мексика, Росія).Змішана республіка поєднує риси парламентської та президентської. Уряд затверджується парламентом за пропозицією президента; він є підзвітний президенту та підконтрольний парламенту; президент підписує та обнародує закони, що приймаються парламентом (Україна, Франція).
2. Форма державного устрою відображає спосіб територіального устрою держави, який визначає порядок взаємодії центральної, регіональної та місцевої влад.За формою устрою держави поділяють на прості й складні.
Простою або унітарною (від латинського unites – єдність) є держава, що характеризується цілковитою політичною єдністю. Останнє виявляється в тому, що держава має єдину структуру державного апарату, який поширює свої повноваження на всю територію держави; всі адміністративні одиниці мають рівний юридичний статус стосовно держави; жодна з адміністративних одиниць не має політичної самостійності та ознак суверенітету; держава має єдине громадянство, єдину систему права, судову та грошову системи (Франція, Японія, Єгипет, Україна).До складних держав належать федерація, конфедерація, імперія.
Федерація – це союзна держава, що складається з територій суб’єктів (складових держави), які мають обмежений суверенітет. Для неї характерна наявність двох рівнів державного апарату, що складають органи федерації та її суб’єктів; наявність двопалатного парламенту, єдиного громадянства та дворівневої правової системи – федерації в цілому та її суб’єктів (США, Мексика, Індія, Росія).Конфедерація – це договірний союз держав, кожна з яких зберігає повний суверенітет. Конфедерація характеризується відсутністю єдиного громадянства; добровільним об’єднанням, необхідним для вирішення спільних справ і коштів, створенням спільних органів шляхом рівного представництва держав. Ця форма державного устрою нині практично не зустрічається і має здебільшого лише історичний характер (Північна Америка ХVІІІ ст., Німеччина ХІХ ст. та ін.).
Імперія – це складна держава, яка включає суверенну державу – метрополію і підвладні їй несуверенні держави – колонії. Ця форма державного устрою вже відійшла в історію.3. Форма державного правового режиму – це сукупність засобів, прийомів і способів реалізації державної влади, що відображають її характер і зміст. Розрізняють демократичний та недемократичний режими.
Основними ознаками демократичного режиму є свобода особи у сфері економічної діяльності, гарантії особистих прав і свобод, захищеність особи від свавілля та беззаконня, плюралізм в політичній, економічній, ідеологічній та духовній сферах життєдіяльності людей, правовий характер діяльності державного апарату та ін.У сучасному суспільстві демократичний режим проявляється у трьох різновидах: ліберально-демократичному, консервативно-демократичному, соціально-демократичному.
Недемократичний режим поділяється на тоталітарний і авторитарний.Тоталітарний режим – це сукупність таких засобів, прийомів і способів реалізації державної влади, за яких уся життєдіяльність суспільства і кожного окремого громадянина (особи) абсолютно регламентована: влада на всіх рівнях формується однією особою чи кількома людьми з правлячої верхівки, не контролюється населенням, відсутня будь-яка можливість вільного виявлення інтересів усіх груп населення, звичним є грубе втручання в особисте життя людини і громадянина.
Авторитарний режим – це така сукупність засобів, прийомів, способів реалізації державної влади, за яких вона концентрується в руках правлячої верхівки; припускається незначне розмежування політичних сил, відстоювання інтересів певних верств населення.Серед недемократичних режимів розрізняють військово-поліцейський, фашистський, расистський, терористичний, диктатуру певної партії, класу, іншої групи чи прошарку в соціально-неоднорідному суспільстві.
§ 6. Правова держава
Серед сучасних політичних і юридичних ідей однією з найпопулярніших є ідея розбудови України як правової держави. Ця ідея отримала офіційне закріплення у ст.1 Конституції України.Виходячи із сучасних поглядів, правова держава характеризується такими суттєвими рисами:
1. Джерелом державної влади має бути народ. Через представницьку чи пряму демократію він формує органи влади.2. Панування права в управлінні державними справами.
3. Верховенство законів у регулюванні суспільних відносин.4. Пріоритет права і свободи особи. Кожна людина має невід’ємні, дані їй від народження, права і свободи: право на життя, на особисту недоторканість тощо. Ці права і свободи не даються жодною державою, жодним законом, і отже, не можуть бути взяті ними.
5. Наявність ефективної правоохоронної системи.6. Висока правова культура суспільства та особи. Висока правова культура суспільства – це розвиненість усіх його правових інститутів: законодавства, правотворчої та правореалізуючої діяльності правового захисту особи. Правова культура особи містить знання права, повагу до нього, уміння правильно реалізовувати правові знання на практиці, безумовне виконання громадянами правових заборон та обов’язків.
7. Відповідальність держави перед суспільством. Це означає, що держава в особі винних осіб мусить нести моральну та юридичну відповідальність за рішення і дії, які призвели до шкоди суспільству.8. Наявність поділу державної влади на законодавчу, виконавчу, судову.
Отже, правова держава – це держава, яка складається з громадян, котрі мають високу правову культуру і формують державну владу, що є демократично організованим і залежним від суспільства апаратом управління, який за допомогою ефективних законів забезпечує реалізацію суверенних прав і свобод громадян.
Книга: Правознавство – Мельник
ЗМІСТ
На попередню
|
|
