Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами.



Додати книгу на сайт:

Скачати одним файлом. Книга: Правознавство – Мельник

Pозділ ХІ СУДОВА СИСТЕМА ТА ПРАВООХОРОННІ ОРГАНИ УКРАЇНИ

§ 1. Судова система України

Згідно з ст. 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюється виключно судами. Делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускається.

Судову систему в Україні складають:

1) Конституційний Суд України;

2) суди загальної юрисдикції;

3) арбітражні суди.

Конституцією України і законами України гарантуються незалежність та недоторканість суддів.

Судді обіймають посади безстроково, крім суддів Конституційного Суду України та суддів, які призначаються на посаду вперше.

Правосуддя здійснюють професійні судді, а у визначених законом випадках народні засідателі та присяжні.

Правосуддя здійснюється на основі таких принципів:

1) законність – організація та діяльність суду здійснюються на основі законів, у кожному конкретному випадку вимагається, щоб були посилання на конкретну норму права при прийнятті рішення суду;

2) недоторканість житла – ніхто не має права без законної підстави увійти до житла проти волі осіб, які проживають у ньому;

3) недоторканість особи – ніхто не може бути позбавлений волі, затриманий за підозрою у вчиненні злочину, заарештований не інакше, як на підставі та в порядку, передбаченому законом;

4) охорона особистого життя громадян, таємниці листування, телефонних розмов і телеграфних повідомлень – ніхто не має права без законних на те підстав втручатися в особисте, сімейне життя громадян чи посягати на їх честь і репутацію;

5) здійснення правосуддя тільки судом – означає виключне право (прерогативу) суду на визнання людини винною у вчиненні злочину та призначення їй покарання;

6) колегіальний розгляд справ – цивільні, кримінальні, арбітражні справи розглядаються колегіально (не менше двох осіб) або у випадках, передбачених законом, – одноособово;

7) здійснення правосуддя на засадах рівності громадян перед законом і судом – незалежно від статі, расового походження, майнового стану до всіх громадян застосовується одне і те ж законодавство;

8) приналежність та підкорення суддів і народних засідателів лише законові – законодавством забезпечені умови для безпосереднього та ефективного здійснення суддею чи народним засідателем прав та обов’язків, будь-яке втручання в їх діяльність є недопустимим і тягне за собою відповідальність згідно з чинним законодавством;

9) гласність судового розгляду – розгляд усіх справ у судах є відкритим, за винятком тих, які передбачені законом (державна, комерційна таємниця або наявність обгрунтованого заперечення однієї з сторін);

10) забезпечення підозрюваному, обвинуваченому, підсудному права на захист – кожний, незалежно від скоєного злочину, має право відстоювати свої законні інтереси та користуватися послугами захисника, законодавством передбачені випадки обов’язкової участі захисника, незалежно бажає того чи ні особа, яка скоїла злочин;

11) національна мова судочинства – судочинство повинно вестись на державній українській мові або ж мовою більшості населення даної місцевості;

12) презумпція невинності – обвинувачений вважається невинним, поки його вина у вчиненні злочину не буде доведена у передбаченому законом порядку і встановлена вироком, що набрав законної сили;

13) участь громадськості в судочинстві – діюче законодавство передбачає участь у судовому розгляді представників громадських організацій і трудових колективів для викладення суду думки колективу з приводу справи, що розглядається судом.

Конституційний Суд України

Відповідно до ст. 147 Конституції України та Закону України “Про Конституційний Суд” від 16.10.1996 Конституційний Суд є єдиним органом конституційної юрисдикції в Україні.

Завданням Конституційного Суду є гарантування верховенства Конституції України як Основного Закону на всій території держави.

Конституційний Суд України складається з 18 суддів, які призначаються Президентом України, Верховною Радою України та з’їздом суддів України по 6 членів. Суддею Конституційного суду України може бути громадянин України, якому на день призначення виповнилося 40 років, має вищу юридичну освіту та стаж роботи за фахом не менше 10 років, проживає в Україні протягом останніх 20 років та володіє державною мовою.

Суддя Конституційного Суду України призначається на 9 років без права бути призначеним на повторний строк.

Голова Конституційного Суду України обирається на спеціальному пленарному засіданні зі складу суддів Конституційного Суду України шляхом таємного голосування лише на один трирічний строк.

Конституційний Суд України приймає рішення та робить висновки щодо:

1) конституційності законів та інших правових актів Верховної Ради України, актів Президента України, актів Кабінету Міністрів України, правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим;

2) відповідності Конституції України чинних міжнародних договорів України або тих міжнародних договорів, що вносяться до Верховної Ради України для надання згоди на їх обов’язковість;

3) додержання конституційної процедури розслідування та розгляду справи про усунення Президента України з поста в порядку імпічменту в межах, визначених статтями 111 та 151 Конституції України;

4) офіційного тлумачення Конституції та законів України.

Суди загальної юрисдикції

Судова система судів загальної юрисдикції будується згідно ст. 125 Конституції України за принципами територіальності та спеціалізації.

Суди загальної юрисдикції розглядають цивільні, кримінальні справи та справи про адміністративні правопорушення.

Система судів загальної юрисдикції складається з трьох ланок:

– районні суди (міські суди на правах районних), міжрайонні (окружні) суди, військові суди гарнізонів;

– обласні (Київський та Севастопольський міські суди), Верховний Суд Автономної Республіки Крим, міжобласний суд, військові суди регіонів та Військово-Морських сил;

– Верховний Суд України, до складу якого входить Військова колегія, яка наділена відповідними повноваженнями.

Суди першої ланки розглядають:

– всі цивільні та кримінальні справи, за винятком справ, що віднесені законом до відання інших судів;

– у випадках, передбачених законодавством України, справи про адміністративні правопорушення;

– вивчають та узагальнюють судову практику;

– подають правову допомогу товариським судам;

– здійснюють інші повноваження, надані їм законодавством.

Суди другої ланки розглядають:

– справи, віднесені до їх компетенції як суди першої інстанції;

– справи у касаційному порядку;

– справи у порядку нагляду та за нововиявленими обставинами;

– здійснюють нагляд за судовою діяльністю судів першої ланки;

– вивчають та узагальнюють судову практику, аналізують судову статистику.

Верховний Суд України (ст. 125 Конституції України) є найвищим органом у системі судів загальної юрисдикції. До його повноважень належать:

– розгляд справ як суду першої інстанції, у касаційному порядку, порядку нагляду і у зв’язку з нововиявленими обставинами;

– вивчає та узагальнює судову практику;

– аналізує судову статистику;

– дає керівні роз’яснення Пленуму Верховного Суду України з питань застосування законодавства, що виникають при розгляді судових справ;

– здійснює контроль за виконанням судами України керівних роз’яснень Пленуму Верховного Суду України;

– вирішує в межах своїх повноважень питання, що випливають з міжнародних договорів України;

– має право прийняти до свого розгляду будь-яку справу підсудну нижчестоящим судам.

При призначенні на посади суддів існують загальні для всіх вимоги:

– наявність громадянства України;

– вища юридична освіта;

– володіння державною мовою;

– постійне проживання на території України не менше 10 років;

– позапартійність;

– відсутність судимостей;

– відповідний віковий ценз (судді першої ланки –не менше 25 років, судді другої ланки – 30 років, судді третьої ланки – 35 років);

– відповідний стаж роботи за юридичною спеціальністю (судді першої ланки – не менше 3 років, другої ланки – не менше 5 років, у тому числі не менше 3-х років на посаді судді, третьої ланки – не менше 5 років на посаді судді).

Арбітражні суди України

Арбітражні суди розглядають справи між юридичними особами, державними органами.

Завдання арбітражного суду:

– захист прав та інтересів учасників господарських правовідносин;

– сприяння зміцненню законності у сфері господарських відносин;

– внесення пропозицій, які спрямовані на вдосконалення правового регулювання господарської діяльності.

Арбітражним судам підвідомчі справи:

– у спорах, що виникають при укладенні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів;

– у суперечках про визнання недійсними актів ненормативного характеру;

– про банкрутство.

У своїй діяльності арбітражні суди України керуються такими принципами:

– законності;

– незалежності, у тому числі і від органів законодавчої, виконавчої влади, а підкорення лише законові;

– арбітрування, тобто сприяння досягненню угоди між сторонами;

– гласності судового процесу та його повне фіксування технічними засобами;

– відкритого розгляду справ, за винятком тих випадків, коли це суперечить інтересам охорони державної, комерційної таємниці або коли є обгрунтовані заперечення однієї зі сторін;

– рівності сторін перед законом і арбітражним судом;

– обов’язковості виконання рішень, ухвал, постанов арбітражного суду;

– змагальності сторін та свободи в наданні ними своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Система арбітражних судів України складається з двох ланок.

До першої ланки належать:

– арбітражні суди на правах областей, міст Києва та Севастополя, Автономної Республіки Крим.

До другої ланки належить Вищий арбітражний суд України.

За поданням Голови Вищого арбітражного суду України згідно із Законом“Про арбітражний суд України” можуть утворюватись інші ланки арбітражних судів (наприклад, міські, міжрайонні, районні арбітражні суди).

Арбітражні суди першої ланки мають такі повноваження:

– вирішують господарські спори, які віднесені до їх компетенції;

– розглядають справи про банкрутство;

– у порядку нагляду переглядають рішення, ухвали, постанови цих судів;

– вивчають та узагальнюють практику застосування законодавства;

– аналізують статистику вирішення господарських спорів;

– вносять пропозиції Вищому арбітражному суду України, які спрямовані на вдосконалення правового регулювання господарської діяльності та практики вирішення господарських відносин.

Вищий арбітражний суд України має такі повноваження:

– керує діяльністю арбітражних судів областей, міст Києва та Севастополя, Автономної Республіки Крим, несе відповідальність за організацію, стан та вдосконалення їх роботи;

– перевіряє й поширює позитивний досвід роботи арбітражних судів України;

– згідно з Арбітражним процесуальним кодексом України має право приймати до свого провадження будь-який господарський спір;

– вирішує господарські спори, які належать до його компетенції;

– у порядку нагляду переглядає рішення, ухвали, постанови:

а) Вищого арбітражного суду;

б) арбітражного суду Автономної Республіки Крим;

в) арбітражних судів областей;

г) арбітражних судів міст Києва та Севастополя.

– проводить роботу, спрямовану на попередження (недопущення) правопорушень у сфері господарських правовідносин;

– вивчає, узагальнює та дає пояснення арбітражним судам з питань практики застосування законодавства України, яке регулює відносини у господарській сфері та порядок вирішення господарських спорів;

– аналізує статистику вирішення господарських спорів;

– займається підбором та підготовкою кандидатів на посади арбітрів;

– забезпечує підвищення кваліфікації працівників арбітражних судів;

– створює належні умови діяльності арбітражних судів;

– сприяє нормативному забезпеченню арбітражних судів та веденню статистичного обліку.

§ 2. Правоохоронні органи України

Правоохоронні органи України – це такі державні та громадські організації, які своєю діяльністю поставлені забезпечувати законність і правопорядок, захист прав та інтересів громадян, трудових колективів, суспільства і держави, попереджувати, присікати правопорушення та злочини, застосовувати державний примус або заходи громадського впливу до осіб, які порушили закон та правопорядок.

До правоохоронних органів належить прокуратура, податкова міліція, органи внутрішніх справ, СБУ, митні органи, органи юстиції, адвокатура та інші.

Прокуратура України

Згідно з Конституцією України прокуратура України становить єдину систему, на яку покладається:

– підтримання державного обвинувачення в суді;

– представництво громадян або держави в суді у випадках, визначених законом;

– нагляд за додержанням законів, органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство;

– нагляд за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру пов’язаних з обмеженням особистої свободи громадян.

На Генерального прокурора України та підпорядкованих йому прокурорів покладається вищий нагляд за дотриманням і правилами застосуванням законів Кабінету Міністрів України, міністерствами, відомствами, іншими органами державного і господарського управління та контролю Автономної Республіки Крим, місцевими радами народних депутатів, місцевими державними адміністраціями, військовими частинами, політичними партіями, громадськими організаціями, масовими рухами, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форм власності, підпорядкованості та приналежності, посадовими особами та громадянами.

Система органів прокуратури складається з трьох ланок:

До першої ланки належать:

– районні (міські на правах районних), міжрайонні прокуратури та прокуратури військових гарнізонів.

До другої ланки належать:

– прокуратури областей (на правах обласних прокуратури міст Києва та Севастополя), прокуратура Автономної Республіки Крим, військові прокуратури регіонів та Військово-Морських сил України.

До третьої ланки належить Генеральна прокуратура України.

На рівні Генеральної прокуратури України, обласних та прирівняних до них існують колегії прокуратури, які є дорадчим органом і розглядають найбільш важливі питання, що стосуються додержання законності, стану правопорядку, діяльності органів прокуратури, кадрових питань, заслуховують звіти підпорядкованих прокурорів, начальників структурних підрозділів та інше. У разі розбіжності між прокурором і колегією прокурор проводить у життя своє рішення.

У структурі всіх ланок прокуратури передбачені слідчі, які безпосередньо займаються розслідуванням злочинів. Прокурорами і слідчими прокуратури можуть бути особи, які мають: громадянство України; вищу юридичну освіту; необхідні ділові і моральні якості, від них також вимагається знання державної мови та проживання на території України. На посади прокурорів обласного рівня призначаються особи віком не менше 30 років, які мають стаж роботи в органах прокуратури або на судових посадах не менше 7 років; районних – не молодші 25 років, зі стажем роботи – не менше 3-х років. Прокурорські працівники проходять атестацію один раз у 5 років. Військові прокурори та слідчі призначаються з числа офіцерів Збройних Сил України.

Згідно з “Положенням про класні чини прокуратури”, яке затверджене Постановою Верховної Ради України від 6 лютого 1991 року, працівникам прокуратури залежно від посади та стажу роботи присвоюються такі класні чини:

– державний радник юстиції України;

– державний радник юстиції: першого класу, другого класу, третього класу;

– старший радник юстиції;

– радник юстиції;

– молодший радник юстиції;

– юрист першого класу, другого класу, третього класу.

Класні чини державного радника юстиції України, державних радників юстиції першого, другого, третього класів присвоюються Президентом України, інші – Генеральним прокурором.

За порушення закону та дисципліни прокурори та слідчі несуть відповідальність згідно з дисциплінарним статутом прокуратури України, який затверджений Постановою Верховної Ради України від 6 лютого 1991 року.

Поняття “прокурор” стосується: Генерального прокурора України та його заступників, старших помічників та помічників прокурора, прокурорів областей, районів, начальників управлінь та відділів, які діють у межах своєї компетенції.

Роботу прокуратур на території України координує Генеральна прокуратура.

Генеральну прокуратуру очолює Генеральний прокурор України, який призначається на посаду Президентом України за згодою Верховної Ради України та звільняється з посади Президентом України. Верховна Рада України може висловити недовіру Генеральному прокурору України, що тягне за собою звільнення його з посади. Строк його повноважень – 5 років.

Відставка може бути у разі:

– вчинення злочину;

– порушення виконання службових обов’язків;

– за станом здоров’я;

– за власним бажанням;

– втрати громадянства;

– порушення закону.

Генеральний прокурор України має такі повноваження:

– спрямовує роботу прокурорів та здійснює контроль за їх діяльністю;

– призначає першого заступника, заступників, керівників структурних підрозділів та інших працівників Генеральної прокуратури України;

– затверджує структуру і штатну чисельність підпорядкованих органів прокуратури;

– призначає за згодою Верховної Ради Автономної Республіки Крим прокурора Автономної Республіки Крим;

– призначає заступників прокурора Автономної Республіки Крим та всіх прокурорів за посадою;

– видає накази, які є обов’язковими для всіх органів прокуратур, розпорядження, затверджує Положення та інструкції;

– присвоює класні чини.

Вказівки Генерального прокурора України з питань розслідувань є обов’язковими для всіх органів дізнання та слідства.

Податкова міліція

Податкова міліція складається із спеціальних підрозділів з боротьби з податковими правопорушеннями, що діють у складі відповідних органів державної податкової служби, і здійснює контроль за додержанням податкового законодавства.

Основними завданнями податкової міліції є:

– запобігання злочинам та іншим правопорушенням у сфері оподаткування, їх розкриття, розслідування та провадження у справах про адміністративні правопорушення;

– розшук платників, які ухиляються від сплати податків, інших платежів;

– запобігання корупції в органах державної податкової служби та виявлення її законів;

– забезпечення безпеки діяльності працівників органів державної податкової служби, захисту їх від протиправних посягань, пов’язаних з виконанням службових обов’язків.

Система податкової міліції складається з трьох ланок. У першу ланку входять:

– відділи податкової міліції державних податкових інспекцій у районах (містах на правах районних), міжрайонних та об’єднаних державних податкових інспекцій.

У другу ланку входять:

– управління податкової міліції державних адміністрацій в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі.

Третьою ланкою є Головне управління податкової міліції, що є одночасно Першим заступником Голови Державної податкової адміністрації України.

Податкова міліція відповідно до покладених на неї завдань, має такі повноваження:

– приймає та реєструє заяви, повідомлення та іншу інформацію про злочини і правопорушення, віднесені до її компетенції, здійснює в установленому порядку їх перевірку і приймає щодо них передбачені законом рішення;

– здійснює відповідно до закону оперативно-розшукову діяльність, досудову підготовку матеріалів за протокольною формою, проводить дізнання та попереднє слідство у межах своєї компетенції, вживає заходів щодо відшкодування заподіяних державі збитків;

– забезпечує безпеку працівників органів державної податкової служби та їх захист від протиправних посягань, пов’язаних з виконанням ними посадових обов’язків;

– запобігає корупції та іншим службовим порушенням серед працівників державної податкової служби;

– виявляє причини та умови, що сприяли вчиненню злочинів та інших правопорушень у сфері оподаткування, вживає заходів до їх усунення;

– збирає, аналізує, узагальнює інформацію щодо порушень податкового законодавства, прогнозує тенденції розвитку негативних процесів кримінального характеру, пов’язаних з оподаткуванням.

Органи внутрішніх справ

Органи внутрішніх справ – це система державних органів, яку очолює Міністерство внутрішніх справ (віл лат. ministro – служу, управляю).

Керівництво МВС України здійснює міністр внутрішніх справ, який на посаду призначається Президентом України, за поданням Прем’єр-міністра та є членом Кабінету Міністрів України.

Діяльність МВС – багатофункціональна, в ході якої вирішується широке коло питань. Залежно від напрямів діяльності в системі органів внутрішніх справ діють окремі служби, які взаємодіють між собою при вирішенні покладених на них основних завдань.

До основних служб ОВС належать:

– міліція;

– підрозділи попереднього слідства;

– державна пожежна охорона;

– забезпечуючі служби;

– внутрішні війська;

– учбові заклади.

Система органів внутрішніх справ складається з трьох ланок.

До першої ланки належать:

– районні (міські на правах районних) відділи (у місті Києві управління) внутрішніх справ.

До другої ланки належать:

– управління (головні управління МВС областей), на правах областей міст Києва та Севастополя та Автономної Республіки Крим.

До третьої ланки належить Міністерство внутрішніх справ України.

До основних завдань ОВС належить:

– підтримання правового режиму в державі;

– охорона прав та законних інтересів людини і громадянина, державних і недержавних органів;

– профілактика, попередження і боротьба з протиправними посяганнями на державний і суспільний лад, територіальну та економічну безпеку держави, здоров’я та життя людини, правопорядок і громадський порядок;

– попередження й виявлення злочинів та інших правопорушень, притягнення винних до відповідальності;

– розкриття злочинів, проведення дізнання та попереднього слідства;

– виконання рішень судових органів, у тому числі виконання покарань;

– забезпечення протипожежної безпеки в державі;

– охорона особливих режимних об’єктів, як державних так і недержавних;

– надання допомоги державним і недержавним підприємствам, установам у забезпеченні їх діяльності;

– правова допомога громадянам, організаціям, установам тощо.

Основне навантаження у боротьбі зі злочинністю покладається на міліцію.

Міліція є єдиною системою органів, що входить у структуру Міністерства органів внутрішніх справ, яка виконує адміністративну, профілактичну, оперативно-розшукову, кримінально-процесуальну, виконавчу та охоронну (на договірних засадах) функції. Вона складається з таких структурних підрозділів: кримінальна міліція, міліція громадської безпеки, транспортна міліція; державна автомобільна інспекція; міліція позавідомчої охорони; спеціальна міліція.

Для забезпечення громадського порядку на об’єктах і територіях, які мають особливе народногосподарське значення або постраждали від стихійного лиха, екологічного забруднення, катастрофи, Міністерство внутрішніх справ України з дозволу Кабінету Міністрів України може створювати спеціальні підрозділи міліції.

На службу в міліцію приймають на добровільних засадах громадян, які за своїми особистими, діловими та моральними якостями, освітнім рівнем, фізичною підготовкою і станом здоров’я можуть виконувати покладені на міліцію завдання.

Працівники міліції приймають Присягу на вірність України, текст якої затверджено Кабінетом Міністрів України.

Не можуть бути прийняті на службу особи, які раніше були судимі за скоєний злочин чи знаходяться під слідством.

Закон “Про міліцію” надає право працівникам міліції в певних випадках застосовувати заходи фізичного впливу, спеціальні засоби та вогнепальну зброю, але спочатку повинно бути попередження про намір їх використання, якщо дозволяють обставини. Без попередження фізична сила, спеціальні засоби можуть застосовуватися, коли виникла безпосередня загроза життю або здоров’ю громадян чи працівників міліції.

Забороняється застосовувати заходи фізичного впливу, спеціальні засоби та зброю до жінок з ознаками вагітності, осіб похилого віку, малолітніх, крім випадків скоєння ними групового нападу, що загрожує життю і здоров’ю людей, працівників міліції або збройного нападу.

Закон також визначає правове положення працівників міліції. Законні вимоги працівників міліції є обов’язковими для виконання громадянами та посадовими особами.

Втручання в діяльність міліції тягне за собою відповідальність згідно з законодавством.

Служба безпеки України

Служба безпеки України (СБУ) – це державний правоохоронний орган спеціального призначення, який забезпечує державну безпеку України.

СБУ підпорядкована Президенту України і підконтрольна Верховній Раді України.

На Службу безпеки України покладено – у межах визначеної законодавством компетенції – захист державного суверенітету, конституційного ладу, територіальної цілісності, економічного, науково-технічного й оборонного потенціалу України, законних інтересів держави та прав громадян від розвідувально-підривної діяльності іноземних спеціальних служб, посягань з боку окремих організацій та осіб.

До завдань СБУ також входять попередження, виявлення, припинення та розкриття злочинів проти миру та безпеки людства, тероризму, корупції та організованої злочинної діяльності у сфері управління й економіки, боротьба з іншими протиправними діями, які безпосередньо створюють загрозу життєво важливим інтересам України.

На СБУ покладені такі обов’язки:

– здійснювати розвідувальну й інформаційно-аналітичну роботу в інтересах ефективного проведення органами державної влади й управління України, внутрішньої і зовнішньої діяльності, вирішення проблем оборони, соціально-економічного будівництва, екології та інших питань, пов’язаних з національною безпекою України;

– здійснювати заходи контррозвідувального забезпечення дипломатичних представництв, консульських та інших державних установ, а також заходи, пов’язані з охороною державних інтересів у сфері зовнішньополітичної і зовнішньоекономічної діяльності, безпекою громадян України за кордоном;

– виявляти, розкривати злочини, розслідування яких, згідно з законодавством, належить до компетенції СБУ; проводити дізнання та слідство з цих справ;

– розшукувати осіб, які переховуються після скоєння вказаних злочинів;

– здійснювати контррозвідувальні заходи з метою попередження, запобігання, виявлення і розкриття будь-яких форм розвідувально-підривної діяльності проти України;

– забезпечити захист державного суверенітету, конституційного ладу і територіальної цілісності України від протиправних посягань з боку окремих осіб та їх об’єднань;

– здійснювати контррозвідувальне забезпечення оборонного комплексу Збройних Сил України, військових формувань, а також інших об’єктів та галузей господарств;

– брати участь у розробці і здійсненні заходів щодо захисту державних таємниць України;

– сприяти забезпеченню режиму військового та надзвичайного стану у випадку їх оголошення, наслідків ліквідації стихійного лиха, значних аварій, катастроф, епідемій, інших надзвичайних ситуацій;

– інші завдання, які безпосередньо спрямовані на забезпечення внутрішньої та зовнішньої безпеки держави.

СБУ свою діяльність будує на основі таких основних принципів, як законність; повага до прав і гідності особи; позапартійність; відповідальність перед народом; поєднання єдиноначальності та колегіальності; поєднання гласності та конспірації.

СБУ очолює Голова Служби безпеки України, який призначається Президентом України і йому підзвітний.

За поданням Голови СБУ, Президентом України також призначаються заступники голови та начальники підрозділів Центрального управління СБУ. Загальна структура, чисельність, функції СБУ затверджуються Верховною Радою України.

Систему СБУ складають Центральне управління СБУ, Служба безпеки Автономної Республіки Крим, обласні управління, районні, міжрайонні, міські відділи (відділення) СБУ, органи військової контррозвідки, військові формування, наукові, науково-дослідні заклади та інші установи СБУ.

Для здійснення покладених на СБУ обов’язків їм надаються такі права:

– вимагати від громадян і посадових осіб припинення правопорушень, перевіряти у зв’язку з цим документи, що засвідчують особу, проводити огляд осіб та їх речей, транспортних засобів, якщо існує загроза втечі підозрюваного або знищення чи приховування речових доказів злочинної діяльності;

– одержувати за письмовим запитом дані та відомості, необхідні для забезпечення державної безпеки, користуватися державною документацією та звітністю;

– входити в розташування підприємств, установ, організацій, військових частин, службові приміщення за погодженням з відповідною адміністрацією;

– мати слідчі ізолятори;

– використовувати в службових інтересах транспорт організацій, установ і громадян з наступним відшкодуванням витрат;

– входити до житлових і службових приміщень, переслідуючи осіб, що підозрюються у вчиненні злочину, з наступним повідомленням протягом 24 годин прокуророві;

– проводити гласні та негласні оперативні заходи.

Постійний контроль за дотриманням законодавства СБУ здійснює Комітет Верховної Ради України з питань оборони та державної безпеки. Голова СБУ регулярно інформує Верховну Раду про діяльність СБУ, стан державної безпеки та інших питань. Контроль за СБУ також здійснює Президент України через спеціально призначених посадових осіб, діяльність яких визначається положенням, затвердженим Президентом.

Вищий нагляд за дотриманням і застосуванням законів СБУ здійснюється Генеральним прокурором України і підпорядкованими йому прокурорами Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя.

Митні органи

Митні органи України безпосередньо здійснюють митну справу.

Вони становлять систему органів управління митною справою (митну систему), що вимагає Державний митний комітет України, територіальні митні управління, митниці та інші митні установи України.

Державний митний комітет України створюється Президентом України.

Територіальні митні управління створюються Кабінетом Міністрів України. Створення, реорганізація й ліквідація митниць та інших митних установ України здійснюється Державним митним комітетом України за погодженням з Міністерством фінансів України.

Державні органи, установи та громадські організації не мають права втручатися у службову діяльність митних органів України, крім випадків, передбачених законами України.

Митні органи України здійснюють такі повноваження щодо:

– захисту економічних інтересів України;

– забезпечення виконання зобов’язань, які випливають з міжнародних договорів України, стосовно митної справи;

– контролю за додержанням законодавства України про митну справу;

– використання засобів митно-тарифного та позатарифного регулювання при переміщенні через митний кордон України товарів та інших предметів;

– митного оформлення та оподаткування товарів та інших предметів, що переміщуються через митний кордон України;

– комплексного контролю разом з Національним банком України за валютними операціями;

– здійснення заходів щодо захисту інтересів споживачів товарів і додержання учасниками зовнішньоекономічних зв’язків державних інтересів на зовнішньому ринку за участю Міністерства зовнішньоекономічних зв’язків України;

– створення сприятливих умов для прискорення товарообігу та товаро-пасажирського потоку через митний кордон України;

– боротьби з контрабандою та іншими порушеннями митних правил;

– співробітництва з митними та іншими органами зарубіжних країн, а також з міжнародними організаціями з питань митної справи;

– ведення митної статистики.

Органи юстиції

Органи юстиції України складають таку систему:

– управління юстиції районів (міст на правах районів);

– управління Міністерства юстиції Автономної Республіки Крим, в областях, містах Києві та Севастополі;

– Міністерства юстиції України.

Міністерство юстиції є центральним органом виконавчої влади, який організовує здійснення державної правової політики, керує дорученою йому сферою правління, несе відповідальність за її стан та розвиток.

Міністерство юстиції очолює міністр, якого за поданням Прем’єр-міністра України на посаду призначає Президент України.

Основними завданнями міністерства юстиції є:

– організація здійснення державної правової політики;

– підготовка пропозиції щодо проведення в Україні правової реформи;

– сприяння розвитку правової науки;

– підготовка пропозицій щодо вдосконалення законодавства, розроблення проектів нормативних актів та міжнародних договорів з правових питань, здійснення правової експертизи проектів нормативних актів, систематизація законодавства України;

– організаційне та матеріально-технічне забезпечення судів загальної юрисдикції, організація виконання судових рішень, робота з кадрами, експертне забезпечення правосуддя;

– організація роботи нотаріату, діяльності щодо реєстрації актів громадянського стану;

– розвиток правової інформації, формування у громадян правового світогляду;

– здійснення міжнародно-правового співробітництва.

У склад Міністерства юстиції входять органи державної виконавчої служби, до яких належать:

– Департамент державної виконавчої служби Міністерства юстиції;

– відділи державної виконавчої служби Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, обласних, Київського та Севастопольського міських управлінь юстиції;

– районні, міські (міст обласного значення), районні у містах відділи державної виконавчої служби відповідних управлінь юстиції.

Завданням державної виконавчої служби є своєчасне, повне і неупереджене примусове виконання рішень судів та інших органів, передбачених законом.

Адвокатура України

Статтею 59 Конституції України передбачено, що для забезпечення права на захист від обвинувачення та надання правової допомоги при вирішенні справ у судах та інших державних органах в Україні діє адвокатура.

Адвокатура України є добровільним професійним об’єднанням, яке покликане згідно з Конституцією України сприяти захисту прав, свобод громадян України, представляти законні інтереси громадян України, іноземних громадян, осіб без громадянства, юридичних осіб, надавати їм іншу юридичну допомогу.

Адвокатура будує свою діяльність на таких основних принципах: верховенство права; незалежність; демократизм; гуманізм; конфіденційність.

Адвокатом може бути особа, яка є громадянином України, має вищу юридичну освіту, стаж роботи за спеціальністю юриста або помічника адвоката не менше двох років, яка склала кваліфікаційні екзамени та отримала свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю і прийняла Присягу адвоката України.

Адвокат не може працювати в суді, прокуратурі, державному нотаріаті, органах внутрішніх справ, Служби безпеки, державного управління.

Адвокати мають право займатися адвокатською діяльністю індивідуально, відкривати свої адвокатські бюро або об’єднуватися з іншими адвокатами в колегії, адвокатські об’єднання, фірми, контори.

Такі об’єднання діють на засадах добровільності, самоврядування, колегіальності та гласності. Реєстрація адвокатських об’єднань проводиться Міністерством юстиції України згідно з Положенням “Про порядок реєстрації адвокатських об’єднань”, яке затверджене Постановою Кабінету Міністрів України від 27 квітня 1993 року № 302.

Адвокати виконують такі функції:

– дають консультації і роз’яснення з юридичних питань, усні та письмові довідки щодо законодавства;

– складають заяви, скарги, інші документи правового характеру;

– посвідчують копії документів зі справ, які вони ведуть;

– здійснюють представництво в суді, інших державних органах перед громадянами та юридичними особами;

– надають юридичну допомогу підприємствам, установам, організаціям;

– здійснюють правове забезпечення підприємницької та зовнішньоекономічної діяльності громадян і юридичних осіб;

– здійснюють свої обов’язки згідно з кримінально-процесуальним законодавством у процесі дізнання і попереднього слідства.

Адвокат може надавати й інші види юридичної допомоги, які передбачені законодавством.

Адвокат може мати помічника або декількох помічників з осіб, які мають вищу юридичну освіту.

Під час здійснення професійної діяльності адвокат має певні права і обов’язки. Професійні права, честь і гідність адвоката охороняються законом.

За порушення вимог Закону “Про адвокатуру” та інших законодавчих актів України рішенням дисциплінарної палати кваліфікаційно-дисциплінарної комісії до адвоката можуть застосовуватись такі дисциплінарні стягнення, як попередження, зупинення дії свідоцтва про право займатися адвокатською діяльністю та анулювання свідоцтва.

Рішення про накладання дисциплінарного стягнення може бути оскаржене до Вищої кваліфікаційної комісії адвокатури, яка існує при Кабінеті Міністрів.

Кримінальну справу проти адвоката має право порушити, у випадку скоєння злочину, тільки Генеральний прокурор, прокурор Автономної Республіки Крим, прокуратури областей, міст Києва та Севастополя, їх заступники.

Таким правом прокурори не наділені.

Розгляд кримінальних справ судами.

Кримінально-процесуальний кодекс України

Кримінальні справи розглядаються судами згідно з підсудністю, тобто такою сукупністю юридичних ознак (властивостей) кримінальної справи, на основі яких кримінально-процесуальний закон визначає суд, що має право розглянути її та вирішити щодо змісту пред’явленого обвинувачення. Визначити підсудність – означає встановити суд, який згідно з законом уповноважений вирішити конкретну кримінальну справу.

Чинне законодавство України встановлює такі види підсудності:

– родова або предметна – визначається предметом обвинувачення, кваліфікацією злочину;

– територіальна або місцева – пов’язана з місцем вчинення злочину;

– спеціальна – вона визначається як місцем вчинення злочину, так і особливостями його суб’єкта;

– персональна – різновид спеціальної. Це підсудність різним ланкам військових судів справ військовослужбовців залежно від їх військових звань та посад, які вони займають, а також підсудність справ про злочини суддів, народних депутатів;

– альтернативна – коли належить розглядати кілька справ, що об’єднані в одне провадження, які поступили з різних судів;

– за зв’язком справ – обумовлюється можливістю об’єднання в одному провадженні справ за обвинуваченням однієї особи або групи осіб у вчиненні одного чи декількох злочинів.

Кримінально–процесуальний кодекс України складається з таких розділів:

І. Загальні положення.

ІІ. Порушення кримінальної справи, дізнання і попереднє слідство.

ІІІ. Провадження справ у суді першої інстанції.

ІV. Касаційне оскарження вироків, ухвала постанов та внесення на них подань прокурора.

V. Виконання вироку, ухвали і постанови суду.

VI. Застосування примусових заходів медичного характеру.

VII. Протокольна форма досудової підготовки матеріалів. Провадження у справах про злочини неповнолітніх.

У свою чергу перераховані розділи об’єднують 36 глав, які поділяються на 449 статей.

Розгляд цивільних справ судами.

Цивільно-процесуальний кодекс України

Цивільне процесуальне законодавство регламентує правила підсудності цивільних справ суду, надає громадянам широкі можливості для судового захисту своїх прав чи інтересів, які охороняються законом. У порядку цивільного судочинства захищаються різні права громадян. Перш за все, правосуддя з цивільних справ розраховано на розв’язання будь-яких конфліктів, що виникають між громадянами, громадянами та організаціями.

Підвідомчість цивільних справ суду і конкретні її правила встановлені статтею 21 ЦПК. Відповідно до цієї статті підвідомчі справи з спорів, які виникають з цивільних, сімейних, трудових і колгоспних правовідносин, якщо хоча б однією із сторін є громадянин, за винятком випадків, коли їх віднесено законом до відання адміністративних чи інших органів. Крім того, судам підвідомчі справи, які виникають з адміністративно-правових відносин, справи особливого провадження та інші справи, віднесені законом до їх компетенції, справи, в яких беруть участь іноземні громадяни, особи без громадянства, іноземні підприємства та організації.

Цивільно-правові спори – це, головним чином, спори майнового характеру:

– спори про право власності на певне майно, порядок користування загальним майном, про розподіл загального майна, виділення з колгоспного двору та виділення долі із загального майна;

– спори, які виникають внаслідок спричинення шкоди;

– спори, які виникають з приводу авторства на відкриття, винахід, раціоналізаторську пропозицію та інше.

Відповідно до чинного цивільно-процесуального законодавства судам також підвідомчі справи, які виникають із адміністративно-правових відносин, і справи особливого провадження. До перших закон відносить справи: скарги про неточності у списках виборців; заяви про висновок щодо наявності підстав для відміни рішення про реєстрацію кандидата в депутати; скарги про дії органів і посадових осіб у зв’язку з накладенням адміністративних стягнень; скарги про неправомірні дії посадових осіб і органів державного управління, які обмежують права громадян; стягнення з громадян недоїмки з податків, самооподаткування сільського населення і державне обов’язкове страхування.

У порядку особливого провадження суд розглядає справи: про визнання громадянина обмежено дієздатним чи недієздатним або оголошення громадянина померлим; встановлення неточностей у записах актів громадянського стану; встановлення фактів, які мають юридичне значення; відновлення прав на втрачені цінні папери на пред’явника; оскарження нотаріальних дій чи відмову в їх здійсненні.

Перелік справ, які виникають з адміністративно-правових відносин, а також справ особливого провадження несе виключний характер і є вичерпним.

Цивільно-процесуальний кодекс України складається з шести розділів:

І. Загальні положення.

ІІ. Особи, які беруть участь у справі, їх права і обов’язки.

ІІІ. Провадження справ у суді першої інстанції.

ІV. Провадження справ у касаційній і наглядній інстанціях.

V. Виконання судових рішень.

VI. Цивільні процесуальні права іноземних громадян та осіб без громадянства. Позови до іноземних держав, судові доручення і рішення іноземних судів. Міжнародні договори.

У складі перерахованих розділів містяться 50 глав, які у свою чергу об’єднують 400 статей.

Книга: Правознавство – Мельник

ЗМІСТ

1.	Правознавство – Мельник
2.	Глава 2. Право
3.	РОЗДІЛ ІІ КОНСТИТУЦІЙНЕ ПРАВО
4.	РОЗДІЛ ІІІ ЦИВІЛЬНЕ ПРАВО
5.	Розділ IV ЖИТЛОВЕ ПРАВО
6.	Розділ V СІМЕЙНЕ ПРАВО
7.	Розділ VI АДМІНІСТРАТИВНЕ ПРАВО
8.	Розділ VII ФІНАНСОВЕ ПРАВО
9.	Розділ VIII ТРУДОВЕ ПРАВО
10.	Розділ IX КРИМІНАЛЬНЕ ПРАВО
11.	Розділ Х ЕКОЛОГІЧНЕ ПРАВО
12.	Pозділ ХІ СУДОВА СИСТЕМА ТА ПРАВООХОРОННІ ОРГАНИ УКРАЇНИ

На попередню



Додати в закладки

  
Переклад Translate