Додати в закладки
Переклад
Translate
 Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами. |
|
|
Скачати одним файлом. Книга: Правознавство – Мельник
Глава 2. Право
§ 1. Поняття і види соціальних норм
Будь-яка спільність людей, а тим більше суспільство в цілому, вимагає певної внутрішньої організації, узгодженості та упорядкованості, відповідних правил людських стосунків і поведінки.
Упорядкування суспільних відносин або соціальне регулювання здійснюється за допомогою соціальних норм – правил поведінки загального характеру, що регулюють різні сфери суспільних відносин, маючи зміст, зумовлений рівнем економічного, соціального і культурного розвитку суспільства, та забезпечуються різноманітними засобами соціального впливу.Оскільки суспільне життя складне і різноманітне, то соціальні норми відрізняються одна від одної не лише за регульованими сферами суспільних відносин, а й за способами свого встановлення та забезпечення.
За сферами суспільних відносин розрізняють політичні, економічні, організаційні, культурні, естетичні, соціально-технічні та інші норми.За способами встановлення і забезпечення соціальні норми поділяються на норми права, норми моралі, звичаї, традиції, норми об’єднань громадян, релігійні норми.
Крім того соціальні норми поділяються на усні та письмові; свідомі та стихійні, а також залежно від того чим забезпечується їх виконання (внутрішнім переконанням суб’єктів, об’єднаннями громадян, суспільством чи державою).Серед усіх соціальних норм найбільш поширеними і значущими для суспільства є мораль і право. Мораль і право відрізняються належністю та мають ряд спільних рис. Їх єдність засновується на тому, що обидва засоби соціального регулювання є соціальними нормами, існують у реальній поведінці людини, мають основним змістом права та обов’язки, протидіють свавіллю і беззаконню, певним чином встановлюються, закріплюються та гарантуються.
Але наявність цих рис не означає повної тотожності норм права та моралі, кожна з яких виконує своєрідні функції у процесі впорядкування суспільних відносин. Вони й визначають відмінності вказаних норм.Право існує лише в соціально неоднорідному суспільстві, в межах якого виникає держава, а мораль існує як у державному, так і додержавному суспільстві.
Право регулює лише найважливіші суспільні відносини, а мораль такі відносини, які здебільшого не регулюються правом (дружба, кохання).Право має, як правило, письмовий характер та існує у формі офіційного документа, а моральні норми існують в основному в усній формі.
Правові норми поширюються на громадян держави та осіб, які перебувають на її території, а моральні лише на те населення або соціальну групу, яка дотримується саме цих моральних норм.Право має обов’язковий характер, а моральні норми виконуються лише у випадку авторитетності норми для суб’єктів.
Право реалізується за допомогою спеціальних органів держави, а мораль гарантується суспільством у цілому, а не окремими його структурами.Порушення правових норм веде до застосування одного з видів юридичної відповідальності, а наслідком порушення норм моралі є застосування засобів громадського впливу, які не мають примусового характеру.
Отже, мораль і право характеризуються як спільним призначенням у процесі регулювання суспільних відносин, так і різним впливом та значенням у забезпеченні системності суспільства.Правові норми розподіляються на окремі види за певними суттєвими ознаками, які визначають специфічну роль кожного різновиду норм у процесі регулювання суспільних відносин.
1. За функціями:– регулятивні норми, що визначають зміст суб’єктивних юридичних прав і обов’язків та умови їх дії, наприклад, норма, що визначає порядок укладення шлюбу;
– охоронні норми, що визначають умови застосування до суб’єкта засобів державно-примусового характеру у випадку скоєння правопорушення, а також зміст цих засобів.2. За галузями права визначають норми конституційного, адміністративного, трудового, цивільного, кримінального та інших галузей права.
3. За юридичною силою розрізняють норми законів і підзаконних актів.4. За характером правил поведінки:
– зобов’язуючі норми, що встановлюють обов’язок вчиняти позитивні дії (норма про сплату за проїзд у міському транспорті);– уповноважуючі норми, що дають учасникам правовідносин можливість здійснювати конкретні дії з метою задоволення своїх інтересів (право отримати певний рівень освіти);
– заборонні норми, що встановлюють заборону вчиняти недозволені дії чи зловживати правом (заборона переходити вулицю на червоне світло).Існує також поділ норм на загальні та спеціальні; постійні та тимчасові; імперативні та диспозитивні, а також на загальні, відомчі, місцеві та локальні.
§ 2. Поняття права, його ознаки, функції та джерела
Особливостями правових норм порівняно з іншими соціальними нормами є те, що вони виникають, коли формується держава; встановлюються або санкціонуються державою; виражають волю керівної частини суспільства; утворюють внутрішню узгоджену систему; формулюють правила поведінки у вигляді прав і обо’язків; формально визначені та мають чітке визначення форми зовнішнього вираження.Праву як особливому виду соціальних норм притаманні певні ознаки.
Основними вважають такі:– нормативний характер, тобто право складається з норм – правил поведінки загального характеру, що визначають права, обов’язки та відповідальність громадян, посадових осіб та державних органів;
– норми, що мають загально-обов’язковий характер, поширюються на всіх учасників правовідносин і виконуються без виключень і незалежно від ставлення до норм;– у нормах виявляється воля держави;
– право – це система норм, тобто правові норми – це не просто сукупність, а єдина система, що діє на основі єдиних принципів, виконує єдині функції та складається з інститутів і галузей, що регулюють однорідні суспільні відносини;– це система формально-визначених норм, зміст яких закріплено в тексті правового документа;
– право гарантоване державою, яка охороняє та забезпечує його силою державного примусу;– право формулює правила поведінки у вигляді прав і обов’язків.
Отже, право це – система загальнообов’язкових, формально визначених правил поведінки, що встановлюються, гарантуються і охороняються державою з метою упорядкування суспільних відносин.Право – це соціальне явище, що може розглядатися як єдність об’єктивного та суб’єктивного.
Поняття “право” у юридичній літературі вживається у різних значеннях. Насамперед, право розуміється як певна об’єктивна реальність, один із видів соціальних норм, що діють у державі.Крім того, право – міра дій конкретної особи (у цих випадках вживається термін “суб’єктивне право”).
Застосування права до кожного конкретного випадку супроводжується переходом від об’єктивного до суб’єктивного права. Тобто, доки норма права є загальною і поширюється на всі випадки конкретної сфери життєдіяльності, вона є об’єктивною. Основною її вимогою є відповідність соціальним, економічним, політичним та іншим факторам об’єктивної діяльності, що викликали її до життя. Коли ж ця норма торкається конкретної ситуації та реалізується в поведінці суб’єкта, то стає суб’єктивною.Суб’єктивне право є закріпленою правовими засобами можливістю чинити активні дії самостійно; вимагати активних дій від інших суб’єктів; звертатись до держави за захистом прав.
Активна роль права у житті суспільства знаходить свій вияв через його функції, тобто напрями правового впливу на суспільні відносини. Серед них необхідно виділити регулятивні та охоронні функції права.Регулятивні функції – напрями правового впливу, спрямовані на забезпечення нормальної організації корисних для людини і суспільства відносин, їх функціонування відповідно до умов об’єктивних законів суспільного розвитку. Розрізняють регулятивну статистичну та регулятивну динамічну функції. Регулятивна статистична функція знаходить свій вияв через вплив права на суспільні відносини шляхом закріплення в тих чи інших правових інститутах. Наприклад, в інституті права власності статистична функція виражена також в інститутах політичних прав і свобод громадян, винахідницького, авторського права та ін.
Регулятивна динамічна функція виявляється через вплив на суспільні відносини шляхом оформлення їх руху (динаміки). Вона знаходить відображення в інститутах адміністративного, цивільного, трудового права, які опосередковують господарські процеси в економіці.Охоронна функція – напрям правового впливу, спрямований на охорону певної системи суспільних відносин, їх недоторканість і відповідно до цього – на витіснення відносин, неприйнятних для існуючого суспільного ладу.
Виховна функція права полягає у формуванні за допомогою юридичних приписів такої особистості, яка поважає прийняті демократичним шляхом закони, проявляє правову активність, володіє високим рівнем правової культури.Правові норми, що регулюють поведінку учасників суспільних відносин, повинні бути відомими, вираженими у певних формах (джерелах).
Джерела права – це державно-офіційні способи закріплення та зовнішнього прояву правових норм, що засвідчують їх загальнообов’язковість.До джерел права належать:
1) правовий звичай – історично обумовлене неписане правило поведінки людей, що ввійшло у звичку, завдяки багаторазовому застосуванню протягом тривалого часу. Така форма права у нас майже не збереглася, але була дуже розповсюджена в Україні, особливо на Запорізькій Січі (покарання запорожців за різні провини та злочини);2) правовий прецедент – рішення суду чи адміністрації з конкретної справи, що розглядалась вперше, яке має загальнообов’язковий характер для вирішення аналогічних справ надалі. Ця форма права розповсюджена у США та у країнах Британської співдружності, іноді її називають англосакською системою права;
3) нормативно-правовий акт – письмовий документ компетентного органу держави, у якому закріплено правило поведінки загального характеру, що забезпечується державою. Нормативно-правові акти поділяються на закони та підзаконні акти.Закон – це нормативний акт, що приймається органом влади чи референдумом в особливому порядку, регламентує найважливіші сфери суспільних відносин і має вищу юридичну силу (Конституція, конституційні закони, звичайні закони).
Підзаконний нормативний акт – це документ компетентного органу держави, що приймається на основі та відповідно до закону. Залежно від юридичної сили підзаконні акти поділяються на:– загальні, що поширюються на всю територію та населення держави (постанови Верховної Ради України, укази Президента України, акти Кабінету Міністрів України);
– відомчі, що поширюються на певну сферу суспільних відносин (акти міністерств, відомств і державних комітетів);– місцеві, які мають чинність на території певної адміністративної одиниці (акти місцевих органів виконавчої влади);
– локальні акти, що регламентують діяльність конкретних підприємств і поширюються на їх працівників (накази та розпорядження адміністрації підприємств, установ та організацій);4) нормативний договір – документ загального характеру, що встановлюється за взаємною домовленістю кількох суб’єктів і забезпечується державою;
5) міжнародно-правовий акт – документ міжнародного співтовариства, який з санкції держави поширюється на її територію.§ 3. Система права: норми, інститути, галузі
Система права – це внутрішня побудова права, розподіл його на взаємодіючі норми, інститути і галузі.
Первинним похідним елементом системи права є норми права – своєрідний матеріал, з якого складається вся правова будова. Своє оформлення вони одержують у статтях нормативних актів. Як різновид соціальних норм, правові норми покликані регулювати суспільні відносини. Вони містять у собі більш-менш детальні моделі соціальних ситуацій і вчинків людей, оцінюють доречність і корисність людської поведінки та вказують на її наслідки, служать взірцем зразкової поведінки.Норми права – це загальнообов’язкові, формально визначені правила поведінки, які виходять від держави і охороняються нею, надають учасникам суспільних відносин юридичні права і накладають на них юридичні обов’язки.
Норми права мають певну структуру. Вона складається з гіпотези, диспозиції та санкції.Гіпотеза – частина правової норми, де визначені фактичні обставини, з настанням яких слід керуватися певною нормою, тобто вказується за яких умов можуть виникнути передбачені нормою юридичні права та обов’язки.
Диспозиція – частина правової норми, яка вказує, якою повинна бути поведінка при наявності передбачених гіпотезою фактичних обставин.Санкція – частина норми права, яка передбачає заходи впливу, що застосовуються до осіб, котрі порушують приписи правових норм. Наприклад, санкція ст. 206 Кримінального кодексу України встановлює покарання у вигляді позбавлення волі або виправних робіт за скоєння хуліганства.
Норми права діють у тісному зв’язку між собою. Одні норми (регулятивні) регулюють позитивні дії людей і складаються із гіпотези і диспозиції, інші (правоохоронні) – охороняють права людини від порушень.Розрізняють також норми матеріального і процесуального права. Норми матеріального права регулюють суспільні відносини, які задовольняють різні потреби і встановлюють юридичні права й обов’язки їх учасників. Норми процесуального права регулюють процедуру (порядок) діяльності компетентних органів держави у здійсненні та захисті прав учасників суспільних відносин, що охороняються законом.
Галузь права – це сукупність норм права, які регулюють якісно однорідну сферу суспільних відносин (майнових, трудових, управлінських та ін.).Систему права становлять такі галузі, як державне право, адміністративне право, цивільне право, кримінальне право, трудове право, процесуальні галузі права та ін.
Інститут права – це сукупність досить відокремлених юридичних норм, які регулюють найбільш однорідні суспільні відносини у самій галузі права і тісно пов’язані між собою. Наприклад, у цивільному праві – інститут власності, зобов’язання, у державному – інститут громадянства.§ 4. Систематизація правових актів
Систематизація – це один із методів удосконалення законодавства, приведення його у відповідність із системою права. Під систематизацією розуміють діяльність органів держави щодо впорядкування та вдосконалення правових актів, приведення їх у певну систему шляхом складання збірників та інших нормативних актів.
Систематизація здійснюється такими основними способами.Інкорпорація – спосіб систематизації нормативних актів, який полягає в об’єднанні за певним критерієм групи актів у даному збірнику без переробки змісту норм.
Види інкорпорації:– за юридичним значенням – офіційна (підготовка і видання збірників правотворчими органами) і неофіційна (підготовка збірників будь-якими організаціями та особами);
– за обсягом – загальна, галузева, міжгалузева і спеціальна (за окремими інститутами галузі);– за критерієм об’єднання – предметна (за предметом регулювання), хронологічна (за датою прийняття).
Своєрідним видом інкорпорації є консолідація, коли розрізнені акти з одного питання поєднуються в єдиному новому акті, що приймається відповідним органом. У консолідованих актах нормативні приписи розміщуються в логічній послідовності і піддаються редакційній обробці, хоча зміни не вносяться.Кодифікація – це спосіб систематизації правових актів, який полягає у змістовній переробці та погодженні групи норм, що мають спільний предмет регулювання, та об’єднані в одному нормативному акті.
Розрізняють такі види кодифікації: за обсягом – галузева, міжгалузева, спеціальна; за формою вираження – основи законодавства, кодекси, статути, положення тощо.§ 5. Правовідносини
З правом пов’язано ряд інших понять, які широко вживаються в юридичній науці. Одне з перших місць тут посідає поняття правовідносин.
Правовідносини – це врегульовані нормами права суспільні відносини, учасники яких мають суб’єктивні права та юридичні обов’язки, що забезпечуються державою.Структуру правовідносин становлять такі елементи: суб’єкти, об’єкти, юридичний і фактичний зміст.
Суб’єктами правовідносин вважають учасників, до числа яких можуть належати:а) фізичні та юридичні особи;
б) державні та громадські організації;в) різні спільноти (трудовий колектив, нація, народ та ін.).
Фізичні особи, як суб’єкти правовідносин можуть бути громадянами України, іноземними громадянами, особами без громадянства.Юридичними особами визнаються організації, що мають відокремлене майно, можуть від свого імені набувати майнових та особистих немайнових прав, виконувати обов’язки, бути позивачами у загальному, арбітражному чи третейському суді та нести відповідальність за свої вчинки.
Усі суб’єкти правовідносин мають володіти правосуб’єктністю, тобто здатністю бути носіями прав і обов’язків, здійснювати їх від свого імені і нести юридичну відповідальність за свої вчинки. В юридичній науці розрізняють такі елементи правосуб’єктності:а) правоздатність – здатність бути носієм суб’єктивних прав та юридичних обов’язків;
б) дієздатність – здатність своїми діями набувати і самостійно здійснювати суб’єктивні права та виконувати юридичні обов’язки;в) деліктоздатність – можливість самостійно нести відповідальність за свої протиправні вчинки.
Об’єкт правовідносин – це ті реальні соціальні блага, що задовольняють інтереси й потреби людей і з приводу яких між суб’єктами виникають, змінюються чи припиняються правовідносини. Їх поділяють на матеріальні та духовні блага, дії суб’єктів правовідносин, результати їхньої діяльності.Юридичний зміст – це суб’єктивні юридичні права та обов’язки суб’єктів правовідносин.
Фактичний зміст – це самоповедінка суб’єктів, їхня діяльність, у якій реалізуються суб’єктивні юридичні права та обов’язки сторін.Існування правовідносин пов’язане з юридичними фактами.
Юридичні факти – конкретні життєві обставини, передбачені правовою нормою, що викликають виникнення, зміну чи припинення правовідносин.Серед юридичних фактів розрізняють дії, настання яких залежить від суб’єктів, та події, тобто обставини, що виникають незалежно від волі суб’єктів правовідносин (стихійне лихо та ін.).
§ 6. Поняття законності та правопорядку
Законність – один із основоположних принципів діяльності державних органів, громадських організацій, роботи посадових осіб і поведінки громадян. Дотримання законності є найважливішим напрямом формування правової держави.Законність – це такий режим державного і суспільного життя, при якому забезпечується повне й неухильне дотримання і виконання законів, підзаконних актів усіма без винятку органами держави, громадськими організаціями, посадовими особами і громадянами.
До основних принципів демократичної законності належать:– нерозривний зв’язок, підпорядкування, зумовленість законності режимом демократії;
– обов’язковість вимог законності для усіх громадян, посадових осіб, державних органів та громадських організацій;– забезпечення верховенства закону в системі правових актів;
– зв’язок законності із загальною та правовою культурою населення, посадових осіб;– єдність законності та справедливості;
– встановлення дійового контролю та нагляду за дотриманням законності;– невідворотність відповідальності за правопорушення, будь-які порушення режиму законності.
Слід зазначити, що і законність в цілому, і всі без винятку принципи законності мають за мету забезпечення та захист прав і свобод громадян, їх правового статусу. Саме на цю мету зорієнтований режим законності, реалізація якого базується на системі гарантій. Юридичними гарантіями законності є:1. Чіткість і конкретність норм чинного права, ефективність санкцій, що захищають ці норми.
2. Виконання правосуддя як спеціальної форми універсальної, здійснюваної на основі права та справедливості діяльності суддів, яка забезпечує реалізацію чинного права, захист прав і свобод громадян.3. Здійснення вищого нагляду за точним і однаковим виконанням законів з боку органів прокуратури.
4. Діяльність державних інспекцій та контрольно-ревізійного апарату, які в межах своєї компетенції здійснюють роботу із запобігання, виявлення та припинення порушень законності у різних сферах державного і суспільного життя.У результаті дотримання режиму законності в суспільстві встановлюється правовий порядок (правопорядок). Правопорядок – це система суспільних відносин, будь-яких інших дій, що мають правове значення, здійснюються в суспільстві у певній відповідності з вимогою норм права.
Законність – це принцип діяльності, режим дій і відносин. Правопорядок – це результат реалізації цього принципу, режиму та дотримання законності.Законність і правопорядок перебувають між собою в тісному зв’язку. Зміцнення законності має своїм наслідком більш високий рівень правопорядку. Порушення законності веде до ослаблення правопорядку. Правопорядок є важливою умовою реалізації інститутів демократії, оскільки вони розвиваються на базі всебічного зміцнення законності.
§ 7. Правопорушення
Будь-яка спроба відступити від закону, порушити або обійти його, чим би вона не мотивувалась, виправданою бути не може. Правопорушення є антиподом правомірної поведінки.Правопорушення – це суспільно небезпечне протиправне, винне діяння (дія чи бездіяльність), скоєне деліктоспроможною особою (суб’єктом), що досягла вказаного у законі віку, яке тягне за собою юридичну відповідальність.
Кожне правопорушення є конкретним, характеризується чітко визначеними ознаками. До таких ознак належать:1. Суспільна небезпечність (шкідливість) правопорушення, тобто заподіяння шкоди суспільним відносинам, які охороняються правом.
2. Протиправність діяння означає суперечність його тій чи іншій правовій нормі, що може виражатися або в невиконанні юридичних обов’язків, або у зловживанні правом.3. Деліктоспроможність суб’єкта, що скоїв правопорушення. Деліктоспроможною є особа, яка відповідно до закону може самостійно виконувати юридичні обов’язки і нести юридичну відповідальність.
4. Винність особи, що скоїла суспільно небезпечне діяння. Правопорушенням визнається діяння, яке скоєне винною особою навмисно або з необережності.5. Юридична відповідальність винної особи має бути обов’язково передбачена в санкції відповідної правової норми.
Традиційно виділяють такі види правопорушень:1) дисциплінарні правопорушення, які на практиці є порушенням трудових чи службових обов’язків (у законодавстві ці правопорушення іноді називають дисциплінарними проступками);
2) майнові (цивільні) правопорушення, які можуть бути або невиконанням чи неналежним виконанням зобов’язань, або ж заподіянням шкоди;3) адміністративні правопорушення, які називають також адміністративними проступками;
4) кримінальні правопорушення, які є найтяжчими за своїм характером, їх у законодавстві називають злочинами.§ 8. Юридична відповідальність
Юридична відповідальність – це засіб забезпечення правомірної поведінки суб’єктів права і боротьби з правопорушеннями. Юридична відповідальність установлюється компетентними органами держави і пов’язана із здійсненням державного примусу.
Таким чином, юридична відповідальність – це правовідношення між державою і суб’єктом правопорушення, що характеризується засудженням протиправного діяння правопорушника та накладанням на нього обов’язку притерпіти відповідно до санкції порушеної норми права сприятливі наслідки особистого, майнового і організаційного характеру.Юридична відповідальність служить, по-перше, меті охорони суспільного ладу (правопорядку); по-друге, меті виховання людей. Функція виховання складається із виправлення і перевиховання правопорушника.
Досягненню зазначених цілей юридичної відповідальності служать основні принципи її здійснення: відповідальність тільки за поведінку, а не за думки, психічні процеси, почуття; відповідальність тільки за винні, протиправні діяння; законність, справедливість, доцільність, невідворотність і своєчасність.Залежно до якої галузі належить юридична відповідальність, який вид правопорушення вчинений, виділяються:
– кримінально-правова відповідальність, конкретним проявом якої є кримінальне покарання;– адміністративна відповідальність – у формі адміністративних стягнень;
– дисциплінарна відповідальність, яка настає у формі різних дисциплінарних стягнень;– майнова (цивільно-правова) відповідальність у вигляді відшкодування завданої шкоди, відшкодування збитків або ж штрафу, пені, неустойки.
Підставою для застосування санкції закону, яка передбачає юридичну відповідальність, повинен бути факт скоєння правопорушення.Не всі зовні протиправні діяння в дійсності є такими. Є обставини, що виключають суспільну небезпеку і протиправність діяння. У кримінальному праві такими обставинами є необхідна оборона та крайня необхідність. Особа, яка діяла у стані крайньої необхідності або необхідної оборони, не підлягає адміністративній відповідальності. У цивільному праві підставою звільнення від відповідальності є нанесення шкоди в умовах крайньої необхідності (нанести меншу шкоду, щоб запобігати більшій). Є й інші обставини, що виключають юридичну відповідальність.
Книга: Правознавство – Мельник
ЗМІСТ
На попередню
|
|
