Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами.



Додати книгу на сайт:

Скачати одним файлом. Книга: Цивільне право України: Підручник / Д.В. Боброва, О.В. Дзера

§ 4. Суб`єктивне авторське право, його зміст та межі

Відповідно до закону авторові належать особисті немайнові і майнові права, що виникають у зв'язку зі створенням і використанням будь-якого твору науки, літератури чи мистецтва. Для виникнення і здійснення авторських прав не вимагається виконання будь-яких формальностей. Особа, яка має авторське право, для сповіщення про свої права може використати знак охорони авторського права, який вміщується на кожному примірнику твору і складається з латинської літери С у колі — ©, імені особи, яка має авторське право, і року першої публікації твору.

Особа, яка має авторське право або будь-яку виключну правомочність на твір, може його зареєструвати в офіційних державних реєстрах протягом строку охорони авторського права. Державній реєстрації можуть бути піддані свідчення про авторство на обнародуваний чи необнародуваний твір, факт і дата опублікування твору та договори, які зачіпають права автора на твір.

Державну реєстрацію здійснює Державний комітет України з питань науки та інтелектуальної власності у встановленому порядку1. Про реєстрацію прав автора видається свідоцтво. При виникненні спору державна реєстрація визнається судом як юридична презумпція авторства, тобто вважається дійсною, якщо в судовому порядку не буде доведено інше.

Особисті (немайнові) права автора — це право авторства, право на авторське ім'я, право на недоторканність твору і право на обнародування твору.

Право авторства полягає в тому, що тільки справжній творець має право називати себе автором твору, а всі інші особи, що використовують твір, зобов'язані зазначати ім'я його автора. Право авторства закріплює факт створення даного твору конкретною особою, а це має значення для суспільної оцінки як твору, так і особи автора.

Зазначення імені автора при використанні твору обов'язкове в усіх випадках, за одним винятком: якщо твір образотворчого мистецтва або фотографічний твір використовується у промисловості. У цьому разі ім'я автора не згадується з чисто технічних причин.

Право на авторське ім'я дає авторові змогу випустити свій твір за власнім ім'ям, умовним (псевдонімом) або взагалі без зазначення імені (анонімно).

Здебільшого автор публікує свої твори під власним ім'ям, тобто зазначає своє прізвище та ініціали. Поряд з цим ст. 13 Закону про авторське право надає авторові право випускати у світ твір під псевдонімом або анонімно.

Право на вибір способу зазначення імені, а також на розкриття псевдоніма або аноніма є особистим правом автора. Лише у разі коли автор у своєму творі порушив чиїсь права (наприклад, образив когось), на вимогу слідчих органів або суду видавництво, редакція газети чи театр, яким відоме справжнє ім'я автора, можуть розкрити його псевдонім чи анонім.

Право на недоторканність твору визначається як право протидіяти будь-якому перекрученню, спотворенню чи іншій зміні твору або будь-якому іншому посяганню на твір, що може зашкодити честі та репутації автора. Це означає, що при виданні, публічному виконанні або будь-якому іншому використанні твору забороняється без дозволу автора та його правонаступників вносити будь-які зміни як до самого твору, так і до його назви та позначення імені автора. Не допускається також без дозволу автора супроводжувати видаваний твір ілюстраціями, передмовами, післямовами, коментарями, будь-якими іншими поясненнями, доповнювати або скорочувати твір. За чинними раніше в Україні типовими видавничими договорами малюнок і навіть колір обкладинки можна було зробити лише за згодою автора.

Крім того, закон (п. 4 ст. 13) надає авторові право протидіяти будь-якому іншому посяганню на твір, що може зашкодити честі та репутації автора. Зазначимо, що право на недоторканність твору є особистим немайновим правом, але відповідно до ст. 25 Закону про авторське право спадкоємці також наділяються цим правом. Відповідно до ст. 26 згадуваного закону особи, які використовують твори, що стали суспільним надбанням, зобов'язані також додержуватися вимог недоторканності твору, викладених у п. 4 ст. 13.

Контроль за додержанням вимог щодо недоторканності твору здійснює Державний комітет України з питань науки та інтелектуальної власності.

Право автора на недоторканність полягає і в тому, що переклад твору іншою мовою з метою випуску у світ допускається лише за згодою автора або його правонаступників і на підставі договору. Переклад може здійснюватися лише за умови збереження цілісності та змісту твору,

Право на обнародування твору. За Законом про авторське право обнародування твору — це дія, що робить твір доступним для публіки, якими б засобами це не досягалося.

Зазначене право є істотним особистим немайновим правом. Його ще називають правом випуску твору у світ. Відповідно до закону твір вважається випущеним у світ (опублікованим, обнародуваним), якщо він виданий, публічно виконаний, публічно показаний, переданий по радіо чи телебаченню або будь-яким способом повідомлений невизначеному колу осіб.

Твір може бути випущений у світ різними способами, але істотним є те, що його зміст повідомлений невизначеному колу осіб. Спосіб випуску твору у світ залежить від його форми, характеру. Письмові твори (наукові, художні, драматичні, музично-драматичні тощо) випускаються у світ шляхом видання; твори образотворчого мистецтва — шляхом їхнього показу на виставках, розміщення у музеях для загального огляду. Скульптури, наприклад, виставляють на площах, вулицях, у пам'ятних місцях тощо. Музичні твори можна випустити у світ шляхом публічного виконання, передачі по радіо чи телебаченню або шляхом видання.

Не вважається випуском у світ (опублікуванням) інформація про твір з викладенням його короткого змісту або повідомлення вузькому колу осіб (наприклад, коли поет прочитає свій вірш у колі друзів, композитор виконає сонату на сімейному вечорі).

Право першого опублікування твору належить самому авторові. Тільки він має право вирішувати, чи готовий його твір до випуску у світ. Порушення цих прав дає авторові підставу вимагати виплати гонорару або відшкодування завданих збитків, а також вжиття інших заходів аж до вилучення твору і заборони випуску його у світ.

Майнові права автора чи іншої особи, яка має авторське право. Передусім автору чи іншій особі, яка має авторське право, належить виключне право на використання твору в будь-якій формі і будь-яким способом (п. 1 ст. 14 Закону про авторське право). Виключне право — право, коли жодна особа, крім тієї, якій належить авторське право або суміжні права, не може використовувати твір, не маючи на те відповідного дозволу (ліцензії), за винятком випадків, встановлених Законом про авторське право (про винятки з цього загального правила йтиметься нижче).

Закон надає автору чи іншій особі, яка має авторське право, виключне право дозволяти або забороняти:

1. Відтворення творів, тобто виготовлення одного або більше примірників твору в будь-якій матеріальній формі, у тому числі у звуко- і відеозапису, а також запис твору або фонограми для тимчасового чи постійного зберігання в електронній (включаючи цифрову), оптичній або іншій формі, яку читає машина. Примірник — це результат будь-якого відтворення твору.

2. Публічне виконання і публічне сповіщення творів. Публічне виконання — це подання творів, виконань, фонограм, передач організацій мовлення шляхом декламації, гри, співу, танцю та іншим способом як безпосередньо (у живому виконанні), так і за допомогою будь-яких пристроїв і процесів (за винятком передачі в ефір чи по проводах) у місцях, де присутні чи можуть-бути присутні особи, які не належать до звичайного кола сім'ї або близьких знайомих сім'ї, незалежно від того, чи присутні вони в одному місці і в один і той же час або в різних місцях і в різний час.

Публічне сповіщення (сповіщення для загального відома) — така передача в ефір чи по проводах зображень і (або) звуків творів, виконань фонограм, передач організацій мовлення, коли зазначені зображення чи звуки можуть бути сприйняті невизначеним колом осіб.

3. Публічний показ — будь-яка демонстрація оригіналу або примірника творів, виконань, передач організацій мовлення безпосередньо або на екрані за допомогою плівки, слайда, телевізійного кадру тощо (за винятком передач в ефір чи по проводах) або за допомогою інших пристроїв чи процесів не-визначеному колу осіб.

4. Будь-яке повторне публічне сповіщення в ефірі чи по проводах уже переданих в ефір творів, якщо воно здійснюється іншою організацією. Тут діє загальне правило. Будь-яка організація мовлення вирішила передати в ефір чи по проводах той чи інший твір, якщо він навіть уже був переданий в ефір чи по проводах, то ця організація може здійснити таку передачу тільки з дозволу автора твору чи його правонаступників.

5. Переклади творів. Автор оригіналу може сам перекласти свій твір іншою мовою (авторський переклад). За наявності авторського перекладу ніхто інший не може перекладати цей твір тією ж мовою. Від авторського перекладу слід відрізняти авторизовані переклади, тобто переклади, схвалені автором.

Якщо оригінальний твір уже перекладено на одну будь-яку мову, а потім з мови перекладу хтось забажав перекласти цей же твір на третю мову, то такий переклад може бути здійснено лише за згодою автора оригінального твору, а також автора перекладу на другу мову. Наприклад, твір В. Гюго перекладено російською мовою. З російської хтось забажав перекласти цей же твір українською. У такому разі потрібно одержати згоду правонаступників В. Гюго (його спадкоємців), якщо твір ще перебуває під правовою охороною, а також автора перекладу цього твору російською мовою.

6. Переробки, адаптації, аранжування та інші подібні зміни творів. Будь-яка переробка твору, наприклад розповідного в драматичний чи навпаки, розповідного в сценарій чи навпаки, пристосування музичного твору до інших інструментів (аранжування) та будь-яка інша переробка твору може мати місце лише за згодою автора чи його правонаступників.

7. Розповсюдження творів шляхом продажу, відчуження іншим способом або шляхом здавання в найми чи у прокат та іншої передачі до першого продажу примірників твору. Розповсюджувати будь-яким способом до першого продажу свій твір може лише автор чи його правонаступник або інші особи, але тільки з дозволу автора чи його правонаступників. Проте це право зберігається за автором чи його правонаступниками лише до першого продажу примірників твору. Після першого продажу примірників твору право автора чи його правонаступників на розповсюдження твору вичерпується.

8. Здавання в найми після першого продажу, відчуження іншим способом примірників аудіовізуальних творів, музичних творів у нотній формі, а також творів, зафіксованих на фонограмі або у формі, яку читає машина. Інше правило встановлено щодо аудіовізуальних творів, музичних творів у нотній формі, а також творів, зафіксованих на фонограмі або у формі, яку читає машина. Якщо щодо інших творів право розповсюдження зберігається за авторами чи його правонаступниками лише до першого продажу примірників творів, то щодо зазначених творів це право зберігається за авторами чи їх правонаступниками також і після першого продажу чи відчуження іншим способом. Іншими словами, аудіовізуальний твір після його першого продажу може бути здаваний в найми власником твору.

9. Імпорт примірників творів. Ввезення з-за кордону примірників творів для їх розповсюдження в Україні може мати місце лише за дозволом автора чи його правонаступників. Це правило має силу і тоді, коли твір за кордоном був виданий чи розтиражований з дозволу автора чи його правонаступників.

Зазначений перелік не є вичерпним. Автор має право дозволяти або забороняти використовувати свій твір і іншими

способами.

Разом з тим закон певною мірою обмежує виключне право автора на використання твору. Використання твору без згоди автора закон називає вільним використанням. Дозволяється у деяких зазначених у законі випадках вільне використання творів без згоди автора і без виплати йому авторської винагороди та вільне використання твору без згоди автора, але з виплатою йому авторської винагороди.

Без згоди автора або іншої особи, яка має авторське право, але з обов'язковим зазначенням імені автора та джерела запозичення допускається:

1) використання цитат (коротких уривків) з опублікованих творів;

2) використання літературних і художніх творів як ілюстрацій у виданнях, передачах мовлення, записах звуку або зображення навчального характеру;

3) відтворення у пресі, передача в ефір або інше публічне повідомлення опублікованих у газетах або журналах статей з поточних економічних, політичних, релігійних питань або передача в ефір творів такого самого характеру, якщо це спеціально не заборонено автором;

4) відтворення з метою висвітлення поточних подій засобами фотографії або кінематографії, передача в ефір або інше публічне повідомлення творів, побачених або почутих під час перебігу таких подій;

5) видання випущених у світ творів рельєфно-крапковим шрифтом для сліпих;

6) відтворення творів для судового та адміністративного провадження;

7) публічне виконання музичних творів під час офіційних і релігійних церемоній, а також похоронів;

8) відтворення з інформаційною метою у газетах та інших періодичних виданнях, передача в ефір або інше публічне оповіщення публічно виголошених промов, звернень, доповідей та інших подібних творів.

В усіх зазначених випадках твори використовуються чи відтворюються в обсязі, виправданому поставленою метою;

9) відтворення твору в особистих цілях за умов, передбачених статтями 16—19 Закону про авторське право.

Цей перелік є вичерпним, крім випадків, зазначених у статтях 16—19 закону.

Допускається вільне відтворення одного примірника твору репрографічним способом бібліотеками та архівами для власних потреб за певних умов, визначених у Законі про авторське право (ст. 16).

Допускається також без згоди автора чи іншої особи, яка має авторське право, вільне відтворення примірників твору для навчання. Йдеться лише про відтворення репрографічним способом для аудиторних занять опублікованих статей та інших невеликих за обсягом творів, а також для відтворення уривків з опублікованих письмових та інших творів (ст. 17 Закону про авторське право).

Детально регламентовано вільне відтворення комп'ютерних програм (ст. 18 Закону про авторське право).

Відтворенням творів в особистих цілях без згоди автора або іншої особи, яка має авторське право, але з виплатою їм винагороди допускається лише в одному випадку. Відповідно до підпункту 9 ст. 15 Закону про авторське право допускається відтворення виключно в особистих цілях творів, зафіксованих у звуко- і відеозаписах (ст. 19 Закону про авторське право).

Зазначені обмеження майнових прав здійснюються за умови, що вони не завдаватимуть шкоди нормальному використанню твору і не обмежуватимуть безпідставно законні інтереси автора.

Право на авторську винагороду — це основне майнове право автора чи іншої особи, яка має авторське право. Підставою для винагороди є факт використання твору будь-яким способом. Основні правові форми використання творів є виключним правом дозволяти або забороняти ті чи інші дії, визначені у ст. 14 Закону про авторське право і викладені вище. Частіше вживаються обнародування і опублікування творів.

Конкретними юридичними фактами, що породжують у автора чи іншої особи, яка має авторське право, право на винагороду, можуть бути:

а) авторський договір (видавничий, постановчий, сценарний, художнього замовлення тощо);

б) факт позадоговірного використання твору, коли не потрібна згода автора, але передбачена виплата авторської винагороди (ст. 19 Закону про авторське право);

в) неправомірне використання твору.

З наведених підстав виникнення права на авторську винагороду випливає висновок, що право на одержання винагороди породжується, як правило, лише фактом використання твору. Сам по собі факт наявності твору в об'єктивній формі права на винагороду не породжує.

Винагорода, одержана автором чи іншою особою, яка має авторське право, є по суті винагородою за працю, вкладену у створення твору. Вона може бути у формі заробітної плати (наприклад, штатний художник, науковий співробітник науково-дослідної установи) або авторського гонорару. Можливе поєднання цих форм оплати.

За винятком випадків, коли допускається використання твору без згоди автора і без виплати йому авторської винагороди (статті 15—18 Закону про авторське право), винагорода має виплачуватися за будь-яке використання твору. Винагорода може здійснюватися у вигляді одноразового платежу (одноразова винагорода), у формі відрахувань (відсотків) за кожний проданий примірник чи кожне використання твору або складатися із змішаних платежів.

Розмір і порядок обчислення авторської винагороди за створення і використання твору визначається в авторському договорі.

Кабінет Міністрів України може встановлювати мінімальні ставки авторської винагороди, що індексуються одночасно з індексацією мінімальних розмірів заробітної плати. Так, Кабінет Міністрів України прийняв Постанову "Про мінімальні ставки авторської винагороди за використання творів літератури і мистецтва" від 18 листопада 1994 p. № 7841. Ця постанова затвердила мінімальні ставки авторської винагороди за публічне виконання творів, за відтворення творів шляхом звукозапису та здавання примірників звукозаписів і аудіовізуальних творів (відеофільмів) у прокат, за відтворення творів образотворчого мистецтва і тиражування у промисловості творів декоративно-прикладного мистецтва та порядок їх застосування.

Винагорода за відтворення в особистих цілях творів, зафіксованих у звуко- і відеозаписах, виплачується у формі відрахувань (відсотків) виробниками або імпортерами обладнання (аудіоапаратури, відеомагнітофонів тощо) та матеріальних носіїв (звуко- і (або) відеоплівки, касет, лазерних дисків, компакт-дисків тощо), які використовуються для такого відтворення.

Розмір винагороди та умови її виплати визначаються договорами між зазначеними виробниками, імпортерами та організаціями, що управляють майновими правами на колективній основі.

Авторська винагорода, право на одержання якої за використання творів вітчизняних авторів у межах України виникло після 1 червня 1973 p., нараховується і виплачується вітчизняним спадкоємцям у тому самому розмірі, в якому цю винагороду слід було б нарахувати і сплатити самому авторові, якби він був живий.

Іноземним авторам та їхнім правонаступникам, права яких підлягають охороні на території України у зв'язку з приєднанням України до Всесвітньої (Женевської) конвенції про охорону авторських прав, авторська винагорода за використання в Україні їхніх творів нараховується у розмірі і порядку, встановлених для українських авторів.

Своєрідною формою права на винагороду є право слідування. Його суть полягає в тому, що автор протягом свого життя, а після його смерті його спадкоємці протягом строку дії авторського права користуються невідчужуваним правом на одержання п'яти відсотків від ціни кожного наступного продажу оригіналу твору образотворчого мистецтва через аукціон, галерею, салон, магазин тощо, що йде після першого його відступлення, здійсненого автором твору (право слідування).

Збір і виплата винагороди, одержаної в результаті використання права слідування, здійснюються через організації, які управляють майновими правами авторів на колективній основі.

Книга: Цивільне право України: Підручник / Д.В. Боброва, О.В. Дзера

ЗМІСТ

1.	Цивільне право України: Підручник / Д.В. Боброва, О.В. Дзера
2.	Слово до читачів
3.	Передмова
4.	Розділ І. Загальні положення цивільного права - Глава 1. Цивільне право як галузь права. Наука цивільного права - § 1. Місце цивільного права в системі правових галузей
5.	§ 2. Предмет та метод цивільного права
6.	§ 3. Функції та принципи цивільного права
7.	§ 4. Визначення та система цивільного права
8.	§ 5. Цивільне право як наука
9.	Глава 2. Цивільне законодавство - § 1. Поняття та структура цивільного законодавства
10.	§ 2. Співвідношення галузевого і комплексного законодавства
11.	§ 3. Дія цивільного законодавства
12.	§ 4. Застосування цивільного законодавства за аналогією
13.	§ 5. Роль судової та арбітражної практики в удосконаленні, тлумаченні та застосуванні цивільного законодавства
14.	Глава 3. Система та завдання курсу "Цивільне право" як навчальної дисципліни - § 1. Система курсу "Цивільне право" — науково-методична база його вивчення
15.	§ 2. Основні завдання курсу "Цивільне право"
16.	Глава 4. Загальна характеристика цивільного права зарубіжних країн - § 1. Необхідність вивчення зарубіжного цивільного права
17.	§ 2. Предмет і система цивільного та торгового права зарубіжних країн
18.	§ 3. Джерела цивільного і торгового права зарубіжних країн
19.	§ 4. Основні інститути цивільного права зарубіжних країн
20.	Глава 5. Цивільні правовідносини - § 1. Поняття та особливості цивільних правовідносин
21.	§ 2. Елементи цивільно-правових відносин
22.	§ 3. Види цивільно-правових відносин
23.	Глава 6. Громадяни як суб`єкти цивільного права - §1. Правоздатність громадян
24.	§ 2. Дієздатність громадян
25.	§ 3. Визнання громадянина безвісно відсутнім та оголошення його померлим
26.	§ 4. Ім`я та місце проживання громадянина. Акти громадянського стану
27.	Глава 7. Юридичні особи - § 1. Поняття та ознаки юридичної особи
28.	§ 2. Правоздатність юридичної особи
29.	§ 3. Порядок виникнення і припинення юридичних осіб. Порядок виникнення юридичних осіб.
30.	§ 4. Види юридичних осіб
31.	Глава 8. Держава як суб`єкт цивільного права - § 1. Держава Україна — суб`єкт цивільного права
32.	§ 2. Участь держави у цивільних правовідносинах
33.	Глава 9. Об`єкти цивільних прав - § 1. Поняття та види об`єктів цивільних прав
34.	§ 2. Речі як об`єкти цивільних прав. Класифікація речей. Майно
35.	§ 3. Цінні папери як об`єкти цивільних прав
36.	§ 4. Вексель як об`єкт цивільних прав
37.	Глава 10. Підстави виникнення, зміни та припинення цивільних правовідносин - § 1. Поняття юридичних фактів
38.	§ 2. Класифікація юридичних фактів
39.	Глава 11. Угоди - § 1. Поняття та види угод
40.	§ 2. Умови дійсності угод
41.	§ 3. Недійсні угоди
42.	§ 4. Види недійсних угод
43.	§ 5. Умови і строки в угодах
44.	Глава 12. Строки (терміни). Позовна давність - § 1. Поняття та значення строків (термінів) у цивільному праві
45.	§ 2. Види цивільно-правових строків (термінів)
46.	§ 3. Позовна давність
47.	Глава 13. Представництво і довіреність - § 1. Представництво
48.	§ 2. Довіреність
49.	Глава 14. Здійснення та захист цивільних прав - § 1. Здійснення суб`єктивних прав
50.	§ 2. Виконання цивільних обов`язків
51.	§ 3. Забезпечення виконання обов`язків
52.	§ 4. Захист суб`єктивних прав
53.	Розділ II. Особисті немайнові права - Глава 15. Поняття та види особистих немайнових прав - § 1. Поняття особистих немайнових відносин, не пов`язаних з майновими
54.	§ 2. Види особистих немайнових прав, не пов`язаних з майновими
55.	Глава 16. Захист особистих немайнових прав - § 1. Поняття захисту особистих немайнових прав
56.	§ 2. Захист честі, гідності та ділової репутації
57.	Розділ III. Право власності - Глава 17. Загальна характеристика права власності - § 1. Поняття власності та права власності
58.	§ 2. Право власності в об`єктивному і суб`єктивному значенні та його елементи
59.	Глава 18. Загальна характеристика інституту права власності в умовах переходу України до ринкової економіки - § 1. Передумови реформування відносин власності та створення нового інституту права власності
60.	§ 2. Формування інституту права власності в період ринкових реформ в Україні
61.	§ 3. Зміст права власності
62.	§ 4. Способи набуття і припинення права власності
63.	§ 5. Встановлення моменту виникнення права власності
64.	§ 6. Правовстановлюючі документи власника
65.	Глава 19. Право приватної власності - § 1. Загальні положення
66.	§ 2. Умови виникнення і припинення права приватної власності громадян
67.	§ 3. Здійснення громадянами права приватної власності
68.	Глава 20. Право власності юридичних осіб - § 1. Загальні положення
69.	§ 2. Власність кооперативів
70.	§ 3. Право власності господарських товариств
71.	§ 4. Право власності господарських об`єднань
72.	§ 5. Власність громадських організацій
73.	Глава 21. Право державної та комунальної власності - § 1. Загальні положення
74.	§ 2, Підстави виникнення права державної та комунальної власності
75.	§ 3. Право повного господарського відання і право оперативного управління. Основні форми здійснення права державної та комунальної власності
76.	§ 4. Зміст інституту права повного господарського відання і права оперативного управління
77.	Глава 22. Право спільної власності - § 1. Поняття права спільної власності
78.	§ 2. Право спільної часткової власності
79.	§ 3. Право спільної сумісної власності подружжя
80.	§ 4. Особливості деяких різновидів права спільної власності
81.	Глава 23. Захист права власності - § 1. Поняття цивільно-правового захисту
82.	§ 2. Основні цивільно-правові засоби захисту права власності
83.	§ 3. Віндикаційний позов
84.	§ 4. Негаторний позов
85.	§ 5. Позов про виключення майна з опису (звільнення майна з-під арешту)-
86.	§ 6. Позов про визнання права власності
87.	§ 7. Загальна характеристика інших засобів захисту права власності
88.	Розділ IV. Право інтелектуальної власності - Глава 24. Цивільно-правове регулювання відносин, пов`язаних з творчою діяльністю - § 1. Поняття творчої діяльності та інтелектуальної власності
89.	§ 2. Спільне в цивільно-правовому регулюванні відносин, пов`язаних з творчою діяльністю
90.	§ 3. Відмінності у цивільно-правовому регулюванні відносин, пов`язаних з творчою діяльністю
91.	Глава 25. Право літературно-художньої власності. Авторське право і суміжні права - § 1. Поняття та джерела авторського права
92.	§ 2. Об`єкти авторського права
93.	§ 3. Суб`єкти авторських відносин
94.	§ 4. Суб`єктивне авторське право, його зміст та межі
95.	§ 5. Поняття суміжних прав
96.	Глава 26. Право промислової власності - § 1. Право на винаходи, корисні моделі та промислові зразки § 2. Право на раціоналізаторську пропозицію
97.	§ 3. Право на селекційні досягнення
98.	§ 4. Право на науково-технічну інформацію
99.	Глава 27. Правові засоби індивідуалізації учасників товарного обороту, товарів і послуг
100.	§ 1. Право на фірмове найменування (фірму)
101.	§ 2. Право на знаки для товарів і послуг. Значення знаків для товарів і послуг.
102.	§ 3. Право на найменування місця походження товару
103.	Розділ V. Загальні положення зобов`язального права - Глава 28. Загальна характеристика зобов`язальних правовідносин - § 1. Поняття та склад зобов`язання
104.	§ 2. Підстави виникнення зобов`язань
105.	§ 3. Система цивільних зобов`язань
106.	Глава 29. Цивільно-правовий договір - § 1. Поняття, значення та функції договору в цивільному праві
107.	§ 2. Система цивільно-правових договорів
108.	§ 3. Зміст і тлумачення договору
109.	§ 4. Укладення, зміна та розірвання договору
110.	§ 5. Особливості змісту та порядку укладення господарських договорів
111.	§ 6. Особливості концесійних договорів, угод про розподіл продукції, договорів лізингу, франчайзингу та консалтингу
112.	Глава 30. Виконання зобов`язань - § 1. Поняття та принципи виконання зобов`язань
113.	§ 2. Суб`єкти виконання зобов`язання
114.	§ 3. Місце, строк та спосіб виконання зобов`язання
115.	§ 4. Особливості виконання часткового та солідарного зобов`язання
116.	Глава 31. Способи забезпечення виконання зобов`язань - § 1, Поняття способів забезпечення виконання зобов`язань
117.	§ 2. Окремі способи забезпечення виконання зобов`язань
118.	§ 3. Зміст та співвідношення понять "неустойка", "штраф", "пеня"
119.	§ 4. Застава як спосіб забезпечення виконання зобов`язань Глава 32. Відповідальність за порушення зобов`язань - § 1. Поняття та значення цивільно-правової відповідальності
120.	§ 2. Види цивільно-правової відповідальності
121.	§ 3. Умови (підстави) цивільно-правової відповідальності
122.	Глава 33. Припинення зобов`язань - § 1. Поняття та способи припинення зобов`язань
123.	§ 2. Окремі способи припинення зобов`язань. Виконання зобов`язань

На попередню



Додати в закладки

  
Переклад Translate