Додати в закладки
Переклад
Translate
 Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами. |
|
|
Скачати одним файлом. Книга: Кримінальне право України. Особлива частина
1. Особливості звільнення неповнолітніх від кримінальної відповідальності
Закон передбачає два види звільнення неповнолітніх від кримінальної відповідальності:
1. Звільнення від кримінальної відповідальності із застосуванням примусових заходів виховного характеру (ст. 97).
2. Звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням строків давності (ст. 106).
Загальним для цих видів є те, що неповнолітній, який вчинив злочин, за підставами, передбаченими в законі, звільняється від перетерпівання засудження, від певних обмежень, встановлених кримінальним законом за цей злочин.
1. Звільнення від кримінальної відповідальності із застосуванням примусових заходів виховного характеру.
Цей вид є найбільш важливою особливістю кримінальної відповідальності неповнолітніх. Частина 1 ст. 97 передбачає, що неповнолітній, який вперше вчинив злочин невеликої тяжкості, може бути звільнений від кримінальної відповідальності, якщо його виправлення можливе без застосування покарання. Під цими заходами розуміють передбачені кримінальним законом особливі заходи впливу, що не є кримінальним покаранням. За своєю юридичною природою ці заходи є заходами виховання, переконання і спрямовані на забезпечення правильного формування особистості неповнолітніх, виключення антисоціальних властивостей і навичок, попередження вчинення ними правопорушень. Обов'язковими ознаками цих заходів є: 1) передбаченість їх кримінальним законом — ч. 2 ст. 105; 2) застосування їх тільки судом; 3) застосування їх тільки до неповнолітніх, що вчинили злочин; 4) відсутність в них ознак кримінального покарання.
1) Підставою звільнення із застосуванням примусових заходів виховного характеру є можливість виправлення неповнолітнього без призначення покарання. Можливість такого виправлення повинна випливати з оцінки поведінки неповнолітнього до і після вчинення злочину, його ставлення до навчання, роботи та інших обставин, що свідчать про невелику небезпечність особи неповнолітнього.
Відповідно до ч. 2 ст. 97 примусові заходи виховного характеру можуть бути призначені особі, яка до досягнення віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність, вчинила суспільне небезпечне діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого Особливою частиною цього Кодексу.
Необхідними умовами застосування таких заходів е: а) вчинення злочину вперше; б) злочин належить до категорії злочинів невеликої тяжкості (ч. 2 ст. 12 КК). ' •
2) Частина 2 ст. 105 містить вичерпний перелік примусових заходів виховного характеру:
а) застереження;
б) обмеження дозвілля і встановлення особливих ВИМОГ ДО поведінки неповнолітнього;
в) передача неповнолітнього під нагляд батьків чи осіб, які їх заміняють, чи під нагляд педагогічного або трудового колективу за його згодою, а також окремих громадян на їхнє прохання;
г) покладення на неповнолітнього, який досяг п'ятнадцятирічного віку і має майно, кошти або заробіток, обов'язку відшкодування заподіяних майнових збитків;
г) направлення неповнолітнього до спеціальної навчально-виховної установи для дітей і підлітків до його виправлення, але на строк, що не перевищує трьох років. Умови перебування в цих установах і порядок їх залишення визначаються законом.
Застереження полягає в осудженні (осуді) суспільне небезпечної поведінки неповнолітнього, у вимозі припинити таку поведінку під загрозою застосування більш суворих заходів відповідальності.
Обмеження дозвілля і встановлення особливих вимог до поведінки неповнолітнього може, наприклад, полягати у забороні відвідувати у вечірній час парки, кафе, у вимозі сумлінно відвідувати навчальні заклади тощо. Тривалість цих обмежень визначає суд.
Передача неповнолітнього під нагляд батьків чи осіб, які їх заміняють, чи під нагляд педагогічного або трудового колективу за його згодою, а також окремих громадян на їх прохання за своєю суттю припускає встановлення контролю і посилення виховного впливу з боку тих осіб, що були зобов'язані в силу сімейних, виробничих або інших відносин здійснювати позитивний вплив на неповнолітнього. Саме тому цей захід може застосовуватися тільки тоді, коли батьки або колектив мають реальну можливість здійснити такий вплив, створити нормальну обстановку для неповнолітнього, У пункті 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 1995 р. «Про практику застосування судами примусових заходів виховного характеру»'
Юридичний вісник України. - 1996. - № 10.
рекомендовано передавати неповнолітніх під нагляд батьків або осіб, що їх заміняють, лише при наявності даних про їхню спроможність забезпечити виховання. Ця ж вимога ставиться і до колективу або інших громадян. Слід при цьому мати на увазі, що закон вимагає обов'язкової згоди колективу на здійснення нагляду і проведення виховної роботи з неповнолітнім, а щодо громадян — наявність з їхнього боку відповідного прохання (п. З ч.2 ст.105).
Як і при обмеженні дозвілля, тривалість передачі неповнолітнього під нагляд колективу, батькам або іншим особам визначається судом з урахуванням конкретних обставин справи.
Більш суворим видом примусових заходів виховного характеру є покладення на неповнолітнього обов'язку відшкодувати заподіяний майновий збиток. Закон, проте, обмежує можливість його застосування як віком неповнолітнього, так і його матеріальним становищем: цей захід може бути застосований тільки до неповнолітніх, які досягай п'ятнадцятирічного віку і мають майно, кошти або прибуток.
Найбільш суворим з аналізованих заходів є направлення неповнолітнього до спеціальної навчально-виховної установи для дітей і підлітків. Такими установами відповідно до Закону від 24 січня 1995 р. «Про органи і служби у справах неповнолітніх і спеціальні установи для неповнолітніх» є загальноосвітні школи соціальної реабілітації, в які направляються особи від одинадцяти до чотирнадцяти років, і фахові училища соціальної реабілітації для осіб віком від чотирнадцяти до вісімнадцяти років.
Як найсуворіший з усіх заходів, передбачених ч. 2 ст. 105, цей захід може застосовуватися лише тоді, коли неповнолітній не може бути виправлений іншими заходами. Строк цього заходу визначається судом, але не може перевищувати трьох років.
Відповідно до Закону від 24 січня 1995 р. основними завданнями загальноосвітніх шкіл і фахових училищ соціальної реабілітації є створення належних умов для життя, навчання і виховання учнів, підвищення їх загальноосвітнього і культурного рівня, професійної підготовки, розвитку індивідуальних здібностей, а також забезпечення соціальної реабілітації учнів, їх правового виховання і соціального захисту.
Виходячи з цього, закон допускає у виняткових випадках можливість тримання у загальноосвітніх школах соціальної реабілітації неповнолітніх до п'ятнадцяти років, а у фахових училищах соціальної реабілітації — до дев'ятнадцяти років, якщо це необхідно для завершення навчального року або професійної підготовки.
Ведомости Верховной Рады Украйни. - 1995. - Хе 6. - Ст. 35.
Відповідно до ч. З ст. 105 залежно від конкретних обставин вчиненого злочину і особи неповнолітнього суд може застосувати до нього одночасно кілька примусових заходів виховного характеру. Поряд з цими заходами ч. 4 ст. 105 надає право суду, якщо він вважає це необхідним, призначити неповнолітньому вихователя.
3) Частина 3 ст. 97 встановлює, що у разі ухилення неповнолітнього, що вчинив злочин, від застосування до нього примусових заходів виховного характеру, ці заходи скасовуються судом і він притягується до кримінальної відповідальності.
2. Звільнення неповнолітніх від кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням строків давності.
Стаття 106 передбачає особливості звільнення неповнолітніх від кримінальної відповідальності в зв'язку із закінченням строків давності притягнення до такої відповідальності. Відповідно до ч. З ст. 106 для застосування цієї норми суду необхідно, насамперед, враховувати загальні підстави застосування інституту давності притягнення до кримінальної відповідальності передбачені в ст. 49 КК (закінчення передбачених законом строків після вчинення злочинів і до дня набрання вироком законної сили, невчинення під час цих строків нового злочину, відсутність ухилення від слідства або суду).
При наявності загальних підстав і умов застосування такого звільнення суд повинен врахувати його особливості щодо неповнолітніх. Такими особливостями відповідно до ст.106 є: по-перше, можливість її застосування до осіб, які не досягли вісімнадцяти років до вчинення злочину, незалежно від їх віку на момент вирішення питання про звільнення; по-друге, встановлення в ній знижених строків давності. Частина 2 ст. 106 передбачає такі строки давності;
1) два роки — у разі вчинення злочину невеликої тяжкості;
2) п'ять років — у разі вчинення злочину середньої тяжкості;
3) сім років — у разі вчинення тяжкого злочину;
4) десять років — у разі вчинення особливо тяжкого злочину.
2. Види покарань, які застосовуються до неповнолітнього, і особливості їх призначення
1. Закон передбачає вичерпний перелік видів покарань, що можуть бути застосовані до неповнолітнього. Відповідно до ч. 1 ст.98 це такі основні види покарання: 1) штраф; 2) громадські роботи;
3) виправні роботи; 4) арешт; 5) позбавлення волі на певний строк.
На підставі ч. 2 цієї статті до неповнолітнього можуть бути застосовані і додаткові покарання у виді штрафу та позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю.
2. Слід, перш за все, зазначити, що в самому змісті, умовах застосування цих видів покарань мають місце певні особливості, порівняно з аналогічними покараннями при їх застосовуванні до повнолітнього. Ці особливості в цілому відбивають тенденцію пом'якшення покарань, що можуть бути застосовані до неповнолітнього.
Відповідно до ч. 1 ст. 99 штраф застосовується лише до неповнолітніх, що мають самостійний доход, власні кошти або майно, на яке може бути звернене стягнення. Частина 2 цієї статті обмежує розмір штрафу: він може бути призначений у межах до п'ятисот встановлених законом неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з обов'язковим урахуванням судом майнового стану неповнолітніх.
Значно пом'якшені щодо неповнолітніх і такі види покарань, як громадські та виправні роботи.
Відповідно до ст. 100 ці види покарання можуть бути призначені тільки неповнолітнім від 16 до 18 років. Крім того, значно меншими є строки цих покарань: громадські роботи можуть бути призначені на строк від тридцяти до ста двадцяти годин і тривалість їх не може перевищувати двох годин на день; строк виправних робіт встановлений від двох місяців до одного року, при цьому відрахування в прибуток держави призначаються судом у розмірі від п'яти до десяти відсотків.
На підставі ст. 101 арешт полягає у триманні неповнолітнього в умовах ізоляції в спеціально пристосованих установах і може бути призначений тільки неповнолітнім, які досягай на момент постановлення вироку шістнадцяти років і на строк від п'ятнадцяти до сорока п'яти діб.
Позбавлення волі відповідно до ч.2 ст. 102 взагалі не може бути призначено неповнолітньому, який вперше вчинив злочин невеликої тяжкості.
Крім того, КК визначає більш низькі (ніж повнолітнім) межі максимальних строків позбавлення волі. Частина 1 ст. 102 передбачає, що покарання у виді позбавлення волі особам, які не досягли до вчинення злочину вісімнадцятирічного віку, не може бути призначене на строк більше десяти років, а у випадках, передбачених в п.5 ч. З ст. 102 — не більше п'ятнадцяти років.
Залежно від тяжкості злочину, за який засуджено неповнолітнього, позбавлення волі може бути призначене (ч. З ст. 102):
1) за вчинений повторно злочин невеликої тяжкості — на строк не більше двох років;
2) за злочин середньої тяжкості — на строк не більше чотирьох років;
3) за тяжкий злочин — на строк не більше семи років;
4) за особливо тяжкий злочин — на строк не більше десяти років;
5) за особливо тяжкий злочин, поєднаний з умисним позбавленням життя людини, — на строк до п'ятнадцяти років.
Неповнолітні, засуджені до позбавлення волі, відбувають його в спеціальних виховних установах, максимально пристосованих для цих осіб.
3. Певні особливості є й у призначенні покарання неповнолітнім. Вони викликані, насамперед, тим, що суд при призначенні покарання неповнолітньому повинен враховувати умови його життя і виховання, вплив дорослих, рівень розвитку та інші особливості особи неповнолітнього.
Особливе значення має урахування вікових особливостей неповнолітнього, що вимагає встановлення не лише того, що особа формально досягла віку кримінальної відповідальності, але і з'ясовування всіх індивідуальних психофізичних властивостей неповнолітніх певного віку. Практика йде по шляху виключення кримінальної відповідальності і покарання відносно тих неповнолітніх, які хоча і досягли віку, з якого встановлена відповідальність, проте відстають (не в зв'язку з психічним захворюванням) у розумовому розвитку від рівня, типового для цього віку, який визначає можливість усвідомлювати фактичні ознаки і суспільну небезпечність вчиненого. Тому можна сказати, що загальні засади призначення покарання відносно неповнолітніх застосовуються з урахуванням специфіки їх вікового психофізичного розвитку.
Можливість відносно легко (порівняно з дорослими) змінювати спрямованість формування особи підлітка пояснює і загальний напрямок у призначенні їм покарання — його пом'якшення. Саме це, як вже вказувалося, підкреслене в п. З ст. 66, яка визнає вчинення злочину неповнолітнім як обставину, що пом'якшує покарання.
Практика однозначно йде по шляху найбільш частого застосування до неповнолітніх пільгових інститутів кримінального права, наприклад, призначення більш м'якого покарання, ніж передбачено законом (ст. 69).
Книга: Кримінальне право України. Особлива частина
ЗМІСТ
На попередню
|
|
