Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами.



Додати книгу на сайт:

Скачати одним файлом. Книга: Історія держави і права зарубіжних країн / Шевченко О.О.

15.25. Французький цивільний кодекс 1804 року

Книга перша Титул V

Про шлюб

144. Чоловік до досягнення повних 18 років, жінка до досягнення повних 15 років не можуть брати шлюб.

146. Шлюб відсутній, якщо відсутня згода.

147. Не можна брати другий шлюб, не розірвавши перший.

148. Син, якому не виповнилось 25 років, дочка, яка не досягла 21 року, не можуть брати шлюб без згоди їх батька і матері; у випадку незгоди досить згоди батька.

203. Власне, фактом шлюбу подружжя спільно зобов'язується годувати, утримувати і виховувати своїх дітей.

213. Чоловік зобов'язаний надавати захист своїй дружині, дружина — слухатися чоловіка.

214. Дружина зобов'язана жити разом з чоловіком і слідувати за ним всюди, де він вирішить перебувати; чоловік зобов'язаний прийняти її і надати їй усе, що потрібно для життя, у відповідності із своїми можливостями і своїм становищем.

215. Дружина не може виступати у суді без дозволу свого чоловіка, хоча б вона була купцем, або не мала спільного майна з чоловіком, або хоча було б відокремлено майно дружини.

164

226. Дружина не може заповідати без дозволу свого чоловіка.

227. Шлюб розривається:

1) зі смертю одного із подружжя;

2) розлученням, здійсненим у законному порядку;

3) карою, на основі вироку, що набув чинності стосовно одного із подружжя, що потягла за собою громадянську смерть.

Титул VII

Про батьківство і про ставлення дітей до батьків

312. Батьком дитини, зачатої в шлюбі, вважається чоловік (матері). Проте чоловік матері може відмовитися від визнання дитини, якщо він доведе, що у проміжок між трьохсотим і стовісімдесятим днем до народження дитини він перебував у стані фізичної неможливості фізичних стосунків зі своєю дружиною, або з причини свого перебування в іншому місці, або внаслідок якихось (інших) обставин.

Титул IX

Про батьківську владу

371. Діти у будь-якому віці повинні проявляти до своїх батька і матері шану і повагу.

372. Діти залишаються під владою батьків до досягнення повноліття або до звільнення з-під влади.

373. Батько один здійснює цю владу під час шлюбу.

376. Якщо дитина не досягла 16 років, то батько може позбавити її волі на строк не більше одного місяця; з цією метою голова трибуналу округу має, на прохання батька, видати ордер на арешт.

377. З досягненням дитиною 16-літнього віку і до її повноліття або до звільнення її від влади батько може лише вимагати позбавити дитину волі на період не більше 6 місяців; він звертається до голови зазначеного трибуналу, який, обговоривши питання з прокурором республіки, видає

165

ордер про арешт або відмовляє у ньому і може, у першому випадку, скоротити термін ув'язнення, якого вимагає батько.

388. Неповнолітньою є особа тієї або іншої статі, яка ще не досягла 21 року.

389. Батько у шлюбі є управляючим особистого майна його неповнолітніх дітей. Він має дати звіт стосовно власності, якщо мова йде про майно, на яке закон надає йому узуфрукт.

390. Після розірвання шлюбу, через природну або громадянську смерть одного із подружжя, опіка над неповнолітніми і не звільненими від влади дітьми належить, у відповідності із законом, одному із батьків.

Про різницю у майні

516. Усе майно є рухомим або нерухомим.

517. Майно є нерухомим або за своєю природою, або за його призначенням, або внаслідок предмета, частиною якого воно є.

518. Земельні ділянки і будівлі є нерухомим майном за їх природою.

519. Вітряні і водяні млини, закріплені на стовпах і тим самим складають частину будівлі, є також нерухомим майном за своєю природою.

520. Не зібраний врожай і фрукти на деревах є нерухомим майном; з того моменту, як колоски зріжуть, а фрукти зірвуть, хоча б й не було зібрано врожай, вони є рухомим майном.

524, Предмети, які власник землі встановив на своїй ділянці для її обслуговування і експлуатації, є нерухомостями із-за їх призначення. Отже, нерухомостями, у відповідності з їх призначенням, є такі предмети, які власник встановив на своїй ділянці для її обслуговування і експлуатації: тварини, люди для обробітку землі; землеробське знаряддя, насіння, дані фермерам або особам, яким землю здано з покладенням на них обов'язку віддавати частину врожаю; голуби у голуб'ятнику; кролики у клітках; вулики; риба в ставках; преси, котли, апарати для перегонки, бочки...

527. Майно є рухомим за його природою або за законом.

528. За своєю природою є рухомостями предмети, які можуть змінити своє місце знаходження, зокрема, коли

166

вони рухаються самі, як наприклад, тварини, або ж коли вони не можуть змінити свого місця самостійно, а тільки під впливом сторонньої сили, як, наприклад, неживі предмети.

529. Є рухомостями за законом зобов'язання і позови, що мають предметом сплату грошових сум або (право на) рухомі речі, акції або частки у фінансових, торговельних або промислових компаніях, навіть якщо компаніям належало б нерухоме майно, зв'язане з цими підприємствами.

537. Приватні особи мають право вільного розпорядження майном, яке їм належить...

543. На майно можна мати або право власності, або про

сте право користування, або тільки право вимагати вико

нання земельних повинностей (сервітутів).

Про власність

544. Власність є право користуватися і розпоряджатися речами найбільш абсолютним чином з тим, щоб користування не було таким, яке заборонене законом або регламентами.

545. Нікого не можна змушувати поступитися своєю власністю, якщо це тільки не робиться з причин суспільної користі і за справедливого і попереднього відшкодування.

546. Власність на річ, як рухому, так і нерухому, дає право на все, що ця річ виробляє, і на те, що природно або штучно з'єднується з цією річчю як її невід'ємність. Це право називається «правом приєднання».

552. Власність на землю включає і власність на те, що знаходиться зверху, і на те, що внизу.

Власник може саджати, зводити будівлі на свій розсуд, за винятком того, що встановлено у титулі «Про сервітути і земельні повинності».

Про різноманітні способи, якими набувається власність

Загальні правила

711. Власність на майно набувається і передається шляхом успадкування, дарування між живими або по заповіту у відповідності із зобов'язаннями.

167

712. Власність набувається також шляхом приєднання або включення до складу іншої речі і через давність.

713. Майно, яке не має господаря, належить державі.

Про успадкування

718. Спадщина відкривається внаслідок природної смерті і внаслідок громадянської смерті.

723. Закон регулює порядок успадкування між законними спадкоємцями; за їх відсутності майно переходить до позашлюбних дітей, потім до живого подружжя, а якщо таких немає, до держави.

756. Позашлюбні діти не є спадкоємцями; закон надає їм право на майно померлих їх батька або матері лише у тому випадку, якщо вони були визнані у законному порядку.

Про дарування між живими і заповіти

893. Розпоряджатися своїм майном без вигоди можна лише через дарування між живими або через заповіт...

894. Дарування між живими є дія, через яку той, хто дарує, позбавляє себе, реально і остаточно, подарованої речі на користь обдарованого, який її приймає.

895. Заповіт є дія, через яку заповідач дає розпорядження на той період, коли він уже помре, про все своє майно або частину майна, і який він може відмінити.

913. Безкорисливе надання (майна) через укладення угод між живими або через заповіт не може становити більше половини майна, яке належить особі, що робить розпорядження, якщо вона залишає після своєї смерті лише одну законну дитину; третини — якщо вона залишає двох дітей; чверті — якщо вона залишає троє або більшу кількість.

916. За відсутності висхідних і низхідних спадкоємців безкорисливі надання, здійснені через угоди між живими або через заповітні акти, можуть вичерпувати усе майно.

Про договори або договірні зобов'язання взагалі

1101. Договір є угода, через яку одна або декілька осіб зобов'язуються один перед іншим або перед декількома іншими особами дати що-небудь, зробити що-небудь або

ЯЄ робИТИ ЧОГОСЬ. js ,-^„. ... . ;.; ;а

168

1108. Чотири умови є суттєвими для дієвості угоди:

— згода сторони, яка зобов'язується;

— здатність укладати договір;

— певний предмет, що становить зміст зобов'язання;

— дозволене обгрунтування зобов'язання.

1109. Дійсна згода відсутня, якщо вона була дана лише

внаслідок помилки або якщо вона була вирвана насильно

чи обманом.

1115. Договір не може відхилятися з причини насилля, якщо після того, як насилля припинилося, цей договір було схвалено або прямо, або мовчазно, або через пропущення терміну, встановленого законом для надання вимоги про відновлення.

1123. Будь-яка особа може укладати договори, якщо вона не оголошена неспроможною у відповідності із законом.

1124. Неспроможними для укладення договору є:

— неповнолітні;

— особи, позбавлені дієздатності (одружені жінки у випадках, зазначених у законі);

— узагалі усі ті, кому закон забороняє деякі договори.

1126.Предметом договору є те, що одна сторона зобов'язується дати, або те, що одна сторона зобов'язується зробити, або що вона зобов'язується не робити.

1131. Зобов'язання, яке не має основи, або має неправдиву основу, або має недозволену основу, не може бути чинним.

1134. Угоди, укладені на основі закону, займають місце

закону для тих, хто їх уклав.

Вони можуть бути відмінені лише за взаємною згодою сторін або з причин, у відповідності з якими закон дозволяє відміну (зобов'язання).

Вони мають бути виконані добросовісно.

1135. Угоди зобов'язують не тільки до того, що у них зак

ладено, але й до усіх наслідків, які справедливість, звичай

або закон пов'язують з цим зобов'язанням, у відповід

ності з його природою.

Про зобов'язання, які виникають без угоди

1382. Яка б то не була дія людини, що спричиняє іншій

169

збитки, зобов'язує ту, з вини якої сталися збитки, відшкодувати їх.

1383. Кожен відповідальний за збитки, які він спричинив не тільки своєю дією, але й своєю неохайністю або необережністю.

Про шлюбний договір і взаємні права подружжя

1387. Закон регулює подружній союз стосовно майна лише за відсутності спеціальних угод, які подружжя може укласти на свій розсуд з тим, щоб ці угоди не протирічили хорошій моралі...

1394. Усі шлюбні угоди мають бути викладені до шлюбу в акті, складеному перед нотаріусом.

1394. Шлюбні угоди не можуть ні в чому змінюватися після одруження.

Про продаж

1582. Продаж є угода, у відповідності з якою один зобов'язується надати річ, а інший — заплатити за неї...

1589. Обіцянка продати рівноцінна продажу, якщо є

взаємна угода обох сторін про річ і про ціну.

1590. Якщо при обіцянці продати було дано завдаток, то

кожному із тих, хто домовляється, надається можливість

відступити від обіцянки:

— тому, хто дав завдаток, — втрачаючи його;

— тому, хто одержав завдаток, — повернувши його у подвійному розмірі.

1674. Якщо продавець зазнав збитків у розмірі більше семи дванадцятих ціни нерухомості, то він може вимагати визнання угоди недійсною...

Про договір найму

1780. Можна брати на себе зобов'язання надати свої послуги лише на період для виконання певної справи...

1832. Договір товариства є угода, у відповідності з якою двоє або більше осіб погоджуються зробити щось спільним майном, маючи на увазі розподіляти вигоди, які можуть із цього бути.

170

1833. Кожен учасник товариства має внести до нього або гроші, або інше майно, або свої спеціальні знання і вміння.

Книга: Історія держави і права зарубіжних країн / Шевченко О.О.

ЗМІСТ

1.	Історія держави і права зарубіжних країн / Шевченко О.О.
2.	1.2. Закони Ману
3.	2.1. Плутарх про виникнення спартанського суспільства і державного ладу
4.	2.2. Арістотель про спартанські установи
5.	2.3. Арістотель про реформи Клісфена
6.	2.4. Плутарх про реформи Солона
7.	3.1. Громадянські списки
8.	3.2. Порядок обрання посадових осіб. Рада п'ятисот і народні збори
9.	3.3. Архонти
10.	3.4. Посади, що заміщуються підняттям рук
11.	3.5. Організація судів
12.	4.1. Тіт Лівій про реформи Сервія Тулія
13.	4.2. Закони XII таблиць
14.	4.3. Інституції Гая
15.	5.1. Салічна правда
16.	5.2. Королівське пожалування
17.	5.3. Про людину, яка комендується під владу іншої
18.	5.4. Прекарна грамота
19.	5.5. Зобов'язання
20.	5.6. Кабальна грамота
21.	6.1. Бомануар, «Звичаї Бовезі»
22.	6.2. Нантський Едикт (1598 р.)
23.	6.3. Королівська декларація 1626 р. про знищення фортець
24.	6.4. Едикт 1641 року, що забороняє парламентам втручатись у державні справи і адміністрацію
25.	7.1. «Золота булла» 1356 р.
26.	8.1. «Земське право»
27.	8.2. «Ленне право»
28.	8.3. Кароліна
29.	8.4. Магдебурзьке право
30.	9.1. Правда короля Етельберта (VI—VII ст.ст.)
31.	9.2. Велика Хартія вільностей (1215 р.)
32.	9.3. Вестмінстерського статуту стосовно судців і шерифів (1330 р.)
33.	9.4. З Ордонансу про суддів (1346 р.)
34.	9.5. З статуту, виданого в парламенті, що засідав у Вестмінстері у 34 р. за правління Едуарда III (1360—1361 pp.)
35.	9.6. З Ордонансу про робітників і слуг (1349 р.)
36.	10.1. З Корану
37.	11.1. Соборное Уложение 1649 г.
38.	13.1. Акт про запобігання незручностям, що виникають внаслідок тривалих перерв між скликаннями парламентів (15 лютого 1641 р.)
39.	13.2. Акт про регулювання діяльності таємної ради і про знищення суду, звично йменованого «Зоряною палатою» (5 липня 1641 р.)
40.	13.3. Велика демонстрація з петицією 1641 р.
41.	13.4. Акт про позбавлення усіх осіб, що посідають духовні посади, права здійснювати яку-небудь світську юрисдикцію або повноваження (13 лютого 1642 р.)
42.	13.5. Палата громад — верховна влада англійської держави (4 січня 1649 р.)
43.	13.6. Акт про знищення палати лордів (19 березня 1649 р.)
44.	13.7. «Інструмент управління» (13 грудня 1653 р.)
45.	13.8. Акт про краще забезпечення свободи підданого і про запобігання ув'язненням за морями (26 травня 1679 р.) (Habeas Corpus Act)
46.	13.9. Білль про права (1689 р.)
47.	13.10. Бредська декларація (Карла II) (4 квітня 1660 р.)
48.	13.11. Постанова палати громад про форму правління англійського королівства (1 травня 1660 р.)
49.	13.12. Акт про забезпечення свободи парламентів через подальше встановлення умов членства для засідання у палаті громад (1710 р.)
50.	13.13. Акт про престолоуспадкування (1701 р.)
51.	13.14. Акт про народне представництво (1832 p.)
52.	13.15. Акт про народне представництво (1867 р.)
53.	13.16. Акт, що регулює працю дітей і підлітків на фабриках З'єднаного королівства (29.08.1833 р.)
54.	13.17. Акт, що обмежує години праці підлітків і жінок на фабриках (08.VI. 1847 р.)
55.	14.1. Декларація незалежності Сполучених Штатів Америки (4.VII.1776 р.)
56.	14.2. Статті конфедерації 1781 року
57.	14.3. Конституція Сполучених Штатів Америки (17.ІХ.1787 р.)
58.	14.4. Білль про права (1789—1791 pp.)
59.	14.5. Конституція Південної Конфедерації (1862 р.)
60.	14.6. Прокламація про звільнення рабів (1 січня 1863 р.)
61.	14.7. Додатки до Конституції США
62.	14.8. Акт для захисту торгівлі і комерції від протизаконних обмежень і монополії («Закон Шермана» 1890 р.)
63.	14.9. «Сполучені Штати проти Дебса» (1894 р.)
64.	15.1. Декларація прав людини і громадянина
65.	15.2. Декрет від 11 серпня 1789 р. про знищення феодальних прав і привілеїв
66.	15.3. Французька Конституція 1791 р.
67.	15.4. Декрет Національного Конвенту про знищення королівської влади (21—23 вересня 1792 р.)
68.	15.5. Декрет Конвенту про створення Комітету громадського порятунку (6 квітня 1793 р.)
69.	15.6. Декрет Конвенту про створення Надзвичайного Кримінального Трибуналу в Парижі (10 березня 1793 р.)
70.	15.7. Декрет 25 березня 1793 р. про утворення Комітету Загальної безпеки і Громадського Порятунку
71.	15.8. Декрет від 9 квітня 1793 р. про відрядження народних представників в армію
72.	15.9. Декрет 23 серпня 1793 р. про масовий набір
73.	15.10. Декрет 10 червня 1794 р. (Про ворогів народу)
74.	15.11. Декрет проти спекулянтів 26 липня 1793 р.
75.	15.12. Закон 29 вересня 1793 р. про максимум
76.	15.13. Декрет 17 липня 1793 року про остаточне знищення феодальних прав
77.	15.14. Декрет Конвенту про захист власності (18 березня 1793 р.)
78.	15.15. Закон про революційний порядок управління (4 грудня 1793 р.)
79.	15.16. Декрет про встановлення єдиного максимуму на всій території Республіки (1 листопада 1793 р.)
80.	15.17. Постанова Комітету Громадського Порятунку (2 липня 1794 р.)
81.	15.18. Декрет про підозрілих (17 вересня 1793 р.)
82.	15.19. Декрет Конвенту про секвестр майна ворогів революції (26 лютого 1794 р.)
83.	15.20. Декрет про громадські землі (10—11 червня 1793 р.)
84.	15.21. Конституція (24 червня 1793 р.)
85.	15.22. Органічний сенатус-консульт 18 травня 1804 р.
86.	15.23. Кримінально-процесуальний кодекс Франції 1808 р.
87.	15.24. Кримінальний кодекс Франції 1810 р.
88.	15.25. Французький цивільний кодекс 1804 року
89.	15.26. Конституція Французької республіки (4.ХІ.1848 р.)
90.	15.27. Паризька комуна Резолюція делегатських зборів 24.02.1871 р.
91.	15.28. Декларація Комуни до французького народу
92.	15.29. Конституційний закон про організацію державних влад (25.02.1875 р.)
93.	15.30. Закон про створення сенату (24.02.1875 р.)
94.	16.1. Конституційна хартія Прусії (31 січня 1850 р.)
95.	16.2. Конституція Німеччини (16.04.1871 р.)
96.	16.3. Німецьке цивільне Уложення (1898 р.)
97.	17.1. Клятвена обіцянка імператора Муцухіто
98.	17.2. Конституція Японської імперії (11.02.1889 р.)
99.	19.1. Закон про відновлення національної економіки (16.07.1933 р.)
100.	19.2. Кодекс про справедливу конкуренцію для бавовняної текстильної промисловості (17.07.1933 р.)
101.	19.3. Закон Вагнера (5.07Л935 p.)
102.	19.4. Закон Тафта - Хартлі (23.06.1947 р.)
103.	19.5. Закон «Про внутрішню безпеку» (Закон Маккарена) (23.09.1950 р.)
104.	19.6. Виконавчий наказ 10450 (27.04.1953 р.)
105.	19.7. Закон Хемфрі — Батлера (24.08.1954 р.)
106.	19.8. Додатки до Конституції США
107.	20.1. Про утворення робітничого і селянського уряду (Декрет II Всеросійського з'їзду Рад)
108.	20.2. З Декрету про мир
109.	20.3. З Декрету про землю
110.	20.4. Про пресу (Декрет Ради Народних Комісарів 27.10.1917 р.)
111.	20.5. Декларація прав народів Росії (прийнята РНК 2.11.1917 р.)
112.	20.6. Про суд (Декрет РНК 22.11.1917 р.)
113.	20.7. Декрет ВЦВК і РНК від 2(15) грудня 1917 р. Про ВРНГ
114.	20.8. З протоколу РНК № 21 про створення ВНК (Всеросійської надзвичайної комісії) 7(20) грудня 1917 р.
115.	20.9. Декрет ВЦВК. Про суд № 2 від 7 березня 1918 р.
116.	20.10. Постанова Робітничого і Селянського Уряду 22.10.1917 р. Про восьмигодинний робочий день, тривалість і розподіл
117.	20.11. Декрет ВЦВК і РНК від 18.12.1917 р. Про шлюб і ведення книг актів громадянського стану
118.	20.12. Декрет ВЦВК від 27(14) квітня 1918 р. Про відміну успадкування
119.	20.13. Декрет РНК від 8.05.1918 p. (про хабарництво)
120.	20.14. Декрет РНК від 22.07.1918 р. Про спекуляцію
121.	20.15. Декрет РНК від 11 січня 1919 р. Про розкладку між губерніями зернових хлібів і фуражу, що підлягають відчуженню в розпорядження держави
122.	20.16. Постанова ВРНГ від 20 листопада 1920 р. Про націоналізацію підприємств
123.	20.17. Постанова РНК від 5 вересня 1918 р. Про червоний терор
124.	20.18. Декрет ВЦВК від ЗОЛІ. 1918 р. Про народний суд РРФСР
125.	20.19. Постанова ВЦВК від 17.02.1919 р. Про ВНК
126.	20.20. Декрет ВЦВК від 12.04.1919 р.
127.	20.21. Декрет ВЦВК від 24.10.1919 р. Про ревкоми
128.	20.22. Декрет ВЦВК від 8.02.1920 р. Про РСІ
129.	20.23. Кодекс законів про акти громадянського стану, шлюбні, сімейні і опікунське право 16.09.1918 р.
130.	20.24. Постанова ВЦВК від 14.02.1919 р. Про соціалістичний землеустрій і про заходи переходу до соціалістичного землеробства (положення)
131.	20.25. Постанова наркому юстиції 4.11.1920 р. Керівні засади кримінального права РРФСР. Про кримінальне право
132.	20.26. Конституція (Основний закон) РРФСР (прийнята У Всеросійським з'їздом Рад 10.07.1918 р.)
133.	20.27. Про заміну продовольчої і сировинної розкладки натуральним податком (Декрет ВЦВК від 21.03.1921 р.)
134.	20.28. Про обмін (Декрет РНК від 21.05.1921 р.)
135.	20.29. Про відповідальність за порушення декретів про натуральний податок і обмін (Декрет РНК від 15.06.1921 р.)
136.	20.30. Про підприємства, що перейшли у власність Республіки (Декрет ВЦВК і РНК від 10.12.1921 р.)
137.	20.31. Про об'єднання Радянських республік: Росії, України, Латвії, Литви, Білорусії для боротьби з світовим імперіалізмом (Декрет ВЦВК РРФСР 1.06.1919 р.)
138.	20.32. Конституція СРСР 1924 р.
139.	21.1. Акт про народне представництво (1918 р.)
140.	21.2. Акт про народне представництво (1928 р.)
141.	21.3. Акт про народне представництво (1948 р.)
142.	21.4. Акт про міністрів корони (1937 p.)
143.	21.5. Акт про народне представництво (1983 р.)
144.	21.6. Вестмінстерський статут 1931 р.
145.	22.1. Конституція Німецької імперії (11.08.1919 р.)
146.	22.2. Закон про усунення бідувань народу і держави (1934 р.)
147.	22.3. Закон про переустрій імперії (1934 р.)
148.	22.4. Закон про верховного главу Німецької імперії (1.07.1934 р.)
149.	22.5. Закон проти утворення нових партій (1933 р.)
150.	22.6. Закон про забезпечення єдності партії і держави (1933 р.) із змінами за законом від 8.07.1934 р.
151.	23.1. Конституція Французької республіки (1946 р.)
152.	23.2. Закон про обрання Національних зборів (5.10.1946 p.)
153.	23.3. Закон від 9 травня 1951 p., що змінює закон від 5 жовтня 1946 р. про обрання членів Національних зборів
154.	23.4. Закон, що встановлює щорічну оплачувану відпустку в індустрії, торгівлі, вільних професіях, домашній службі і сільському господарстві (20 червня 1936 р.)
155.	23.5. Закон, що встановлює 40-годинний робочий тиждень на індустріальних і торговельних підприємствах і визначає тривалість праці на підземних рудниках (27 червня 1936 р.)
156.	24.1. Конституція Чехословацької Республіки (9.05.1948 р.)
157.	24.2. Румунський закон № 187 про проведення земельної реформи (23 березня 1945 р.)
158.	24.3. Декрет № 83 про доповнення деяких положень закону № 187 (1.03.1949 р.)
159.	24.4. Болгарський закон про трудову земельну власність (2.03.1946 р.)
160.	24.5. Польський закон про перехід у власність держави основних галузей народного господарства (3.01.1946 р.)
161.	24.6. Угорський закон про націоналізацію деяких промислових підприємств (1948 р.)

На попередню



Додати в закладки

  
Переклад Translate