Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами.



Додати книгу на сайт:

Скачати одним файлом. Книга: Криміналістика (криміналістична техніка) / П. Д. Біленчук

11.3. Дослідження документів

Виявлення змін у змісті документів. Найпоширенішими способами внесення змін до змісту документів є підчищення, травлення, змивання, дописки та вставки.

Підчищення — механічне видалення з поверхні документа письмових і друкованих знаків, літер, штрихів, слів і символів за допомогою гумки, пемзи, гострих предметів. Ознаками підчищення є кошлатість волокон паперу та його потоншання, розпливчасті штрихи тексту на підчищеному місці, залишки частинок барвника видаленого тексту, порушення захисної сітки в документі тощо.

Травлення — руйнування чи знебарвлення барвника тексту документа хімічними реактивами (розчинами кислот, окислювачів). Суть травлення полягає в тому, що в результаті реакції барвника з речовиною, яку застосовують для травлення, утворюється нова сполука, котра має колір фону документа, тому її неможливо розрізнити неозброєним оком.

Змивання — розчинення та вилучення барвника штрихів тексту з поверхні документа. Для цього застосовують воду, спирт, спеціальні хімічні розчинники барвників. Ознаками травлення та змивання тексту є порушення проклейки паперу та утворення матових зон і плям; руйнування захисної сітки; розпливання чорнила, якщо штрихи нанесені на місці травлення, а також різний колір чорнила на різних ділянках; мікросліди барвника у складках паперу. Як правило, сліди травлення та змивання виявляють за допомогою люмінесценції в УФП та ІЧП (коефіцієнти відбиття на місці травлення і на ділянках документа, що не зазнавали травлення, різняться).

Дописки та вставки — внесення змін до документа без його механічного пошкодження. Звичайно дописку виконують до числа чи слова на його початку або в кінці, вставку — внесенням змін усередині слова, речення, числа тощо. Ознаками дописок і вставок є порушення топографії тексту; різний колір або відтінок барвника; неоднакова ширина штрихів, різний їх нахил; форма знаків відрізняється від форми таких самих знаків основного тексту; дописаний знак нанесений пізніше, ніж основний текст, тому штрихи його розташовані вище за штрихи основного тексту, штрихи відбитку печатки, штампу тощо.

Способи та методи виявлення змін у документах поділяються на органолептичні та технічні (інструментальні). До органолептичних належать візуальний огляд на просвіт, у косому світлі, порівняння оригіналу з копіями, аналіз змісту документа, відбитків штампів і печаток, відповідність реквізитів документа його призначенню, часу виготовлення тощо. Технічні (інструментальні) дослідження передбачають застосування мікроскопічних, фотографічних, вимірювальних, люмінесцентних, спектро-, рентгенографічних, кольоророзріз-нювальних та кольороподільних методів і засобів. Окремі інструментальні методи може застосовувати слідчий, однак більшість з них використовує спеціаліст у лабораторних умовах.

Відновлення змісту документів. Іноді записи, зроблені в документах, пошкоджують умисно або вони стають слабовидимими чи невидимими з різних причин: неналежних умов зберігання, старіння документа внаслідок його давності тощо. Іноді документи піддають термічному впливу.

Виявлення текстів, закритих барвником, залежить від фізичних і хімічних властивостей речовини, якою виконаний документ, і барвника. Для відновлення закритих барвником текстів у документах застосовують фотографування в косому світлі, кольороподіл та кольо-ророзрізнення, фотографування зі світлофільтрами, дифузно-копіювальний метод, зйомку в інфрачервоних і рентгенівських променях, хімічні методи. Деякі з них слідчий застосовує самостійно. Зокрема, щоб прочитати залитий текст, його передусім необхідно оглянути на просвіт, потім сфотографувати зі світлофільтром такого самого кольору, як і пляма, після цього оглянути в інфрачервоних променях за допомогою ЕОП.

Якщо не вдалося прочитати текст за допомогою польових засобів і методів, слідчий застосовує спеціальні знання: здійснює попереднє дослідження в експертному підрозділі; призначає техніко-криміналі-стичну експертизу.

Попереднє дослідження слідчий може здійснити і в кабінеті, якщо запросить для цього спеціаліста. Важливо пам'ятати, що хоч би які засоби застосовував спеціаліст, документ має залишатися без змін.

Експертне дослідження спеціаліст виконує в експертних установах Міністерства юстиції та Міністерства внутрішніх справ. Сучасними засобами можна відновити майже будь-які тексти, залиті барвником і закриті тонкими шарами дерева, паперу, а також спалені тексти, якщо документ не зруйнований, а тільки обвуглений.

Існують два ступені спалення документів: обвуглювання та спопеління. Обвуглювання виникає внаслідок горіння в середовищі з обмеженою кількістю кисню. Обвуглений документ часто втрачає форму чи руйнується на частини. Щоб зафіксувати такий документ, рекомендується зволожити його на водяній бані чи обробити 10-15%-ним розчином гліцерину у воді, а потім розмістити між двома чистими пластинами скла і в такому вигляді подавати до експертизи. Фіксацію обвугленого документа бажано доручити спеціалісту.

Якщо на місці події горять документи, необхідно насамперед припинити доступ повітря (зачинити димохід, дверцята печі). У цьому разі горіння припиниться, а документи тільки обвугляться. Необхідно акуратно вийняти їх з печі та упакувати. Звичайно дотримуються такого порядку: дно посилочного ящика змащують клеєм і покривають шаром вати, на який кладуть документи, але в жодному разі не навалом, а шарами; кожний шар документів прикривають шаром вати; останній шар документів прикривають ватою, приклеєною до кришки ящика, щоб виключити переміщення шарів вати в ящику і, отже, зберегти обвуглені документи. Іноді рекомендують обприсну-ти такі документи лаком для волосся чи розчином цукру у воді (одна чайна ложка цукру на склянку води).

Якщо документ зовсім згорів, попіл необхідно упакувати й подати на експертизу. Інструментальне дослідження дає змогу встановити, який папір спалено, його хімічний склад, чи був на ньому друкарський текст. Не дозволяється змішувати попіл документа з іншими, а також зі зразками документів, які, за версією слідчого, були спалені. Дослідженням обвуглених залишків можна встановити форму бланка документа, інколи навіть текст, який можна використати для ідентифікації.

Виявлення технічного підроблення підпису. Технічне підроблення підпису — це його відтворення на документі копіюванням з оригіналу. Виконують копіювання підпису на просвіт, через копіювальний папір, за допомогою попередньої підготовки (наколювання, перетис-нення), фотокопіюванням, ксерокопіюванням, вологим копіюванням з проміжного кліше.

Кожний спосіб підроблення технічними засобами має характерні ознаки. У разі копіювання підпису на просвіт унаслідок сповільненості рухів під час виконання цієї операції на копії можна побачити сліди зупинок і викривлення у штрихах, тупі закінчення штрихів (ширина з'єднувальних штрихів може збігатися з шириною основних). Ці озна-

ки характерні також для копій підпису, зроблених через копіювальний папір. Якщо підпис виконаний з попередньою підготовкою і наведений, можуть залишитися сліди перетиснення, наколювання, які можна виявити за допомогою бокового освітлення на звороті документа. Якщо підготовка здійснювалась олівцем або через копіювальний папір, то у штрихах підпису залишаться частинки графіту чи копірки.

Якщо підпис скопійовано перенесенням його на документ за допомогою проміжного кліше, помітна слабка насиченість барвника, на папері в місці підпису виникає матова зона через те, що його зволожували. Після ксерокопіювання у штрихах підпису можна знайти окремі частинки барвника, а штрих має блиск графіту. У разі фотографічного копіювання (що зустрічається рідко) у місці підроблення залишаються сліди зволоження паперу та обробки його хімічними реактивами.

Дослідження відбитків печаток і штампів. Відбитки печаток і штампів — обов'язкові реквізити багатьох офіційних документів, за допомогою яких засвідчується правильність викладених фактів і повідомлень, виконаних дій, а також здійснюється захист документів від підроблення.

Печатка — пристрій з рельєфним зображенням знаків для нанесення їх відбитків на папір, деревину, метал тощо. Печатки бувають каучукові — для плоских відбитків і металеві — для рельєфних відбитків на твердих матеріалах. Плоскі відбитки печаток найчастіше фарбують мастикою, пастою; рельєфні відбитки не фарбують (їх ставлять на паспорти, посвідчення та інші документи, на пломби, сургучні та пластмасові зліпки). За формою печатки бувають круглі, овальні та трикутні. Прямокутні і квадратні печатки називають штампами.

Злочинці виготовляють печатки і штампи такими основними способами:

• вирізують з гуми, деревини, пластмаси;

• гравірують і застосовують гальванопластику;

• використовують набір готових друкарських стандартних літер;

• використовують набір гумових літер, одержаних розрізанням готових стандартних штампів (для цього беруть штампи для виготовлення бланків довідок, що є у продажу);

• виготовляють каучукові печатки за заводською технологією (зі свинцю друкарськими літерами вибивають об'ємну форму печатки, яку заповнюють сирою гумою і вулканізують). Герб виготовляють гравіруванням.

З метою підроблення відбиток печатки можна нанести на документ у такий спосіб:

• малюванням безпосередньо в документі;

• вологим копіюванням з оригіналу відбитка;

• вологим копіюванням з використанням проміжного плоского кліше, виготовленого набором і гравіруванням.

Ознаки підроблених відбитків печаток характеризують способи підроблення.

У разі малювання в документі відбитків зображення літер, їх форма, розмір, малюнки, ширина штрихів нестандартні; ці елементи можуть бути подвоєні та викривлені; залишаються сліди перетиснення, проколи, частинки графіту; можна помітити асиметричне розташування літер, неоднаковий радіальний нахил однакових літер.

Вологе копіювання з оригіналу відбитка має дзеркальне зображення, тому цей спосіб застосовують рідко.

Вологе копіювання з плоского мальованого кліше має всі ознаки безпосереднього малювання відбитка в документі, для нього характерні також зволоження паперу та порушення проклейки в місцях відбитка. На відбитках, нанесених у такий спосіб, форма й розміри літер відповідають стандарту, однак відбиток блідий за насиченістю барвника, краї штрихів літер розпливчасті, папір у місцях відбитка матовий, клейовий прошарок порушено. Якщо наводять проміжне кліше для того, щоб надати відбитку насиченості барвника, відбиток матиме всі ознаки наведення — викривлення та нерівномірне розташування барвника у штрихах, дзеркальне зображення окремих літер ("и", "є" тощо).

Відбитки, нанесені з вирізаного кліше, мають нестандартну форму, неоднакову ширину штрихів, кутасту форму овалів, немає відсічок, помітні сліди перерізання штрихів, різні інтервали та нахили знаків.

Якщо відбиток нанесений з набірного чи гравірованого кліше, то насамперед спостерігаються нерівномірне розташування барвника у штрихах, неоднакові інтервали між буквами, різні радіальні нахили знаків. Крім того, металеві кліше залишають на папері сліди перетиснення, витиснення барвника з-під літер, і тому штрихи в центрі мають не таке інтенсивне забарвлення, ніж із країв, де зосереджений барвник.

За допомогою техніко-криміналістичного дослідження відбитків печаток встановлюють тотожність рельєфного чи плоского кліше їх

відбиткам на підроблених документах. Для цього до експертизи необхідно подати документ із підробленим відбитком і оригінал рельєфного чи плоского кліше печаток, а за відсутності останніх — їх відбитки на будь-яких документах.

Якщо оригінал печатки не зберігся, то подають її відбитки, виконані приблизно в час, яким датований документ, поданий до експертизи.

Дослідження машинописних документів. Документ може бути надрукований на друкарській машинці чи принтері комп'ютера. Друкарські машинки поділяють за класами на електричні та механічні, за типами — канцелярські, портативні, дорожні та спеціальні, а за системами й моделями — "Ундервуд", "Москва", "Еврика", "Континен-таль", "Олімпія" та ін.

Будь-яка друкарська машинка має такі ознаки:

• власне машинки — крок головного механізму, ширина інтервалів між рядками, тип клавіатури, ознаки шрифту (марка), а також окремі індивідуальні ознаки виключно цієї машинки;

• виконавця тексту (відбиток, спосіб розташування тексту, сила удару по клавішах та розташування забарвлення знака).

Крок головного механізму — це відстань, на яку переміщується каретка друкарської машинки після натискання на клавішу чи педаль. Якщо виміряти відстань між однаковими літерами на початку та в кінці рядка і поділити цей показник на загальну кількість літер між ними, одержимо значення головного кроку машинки. Для визначення інтервалу між рядками вимірюють кілька рядків по вертикалі й одержаний показник ділять на кількість рядків. Пізніше за каталогом з урахуванням цих даних визначають модель машинки, на якій надруковано документ.

Тип клавіатури друкарської машинки характеризується розташуванням знаків і літер, а також їх кількістю для кожного конкретного типу машинки. У цьому зв'язку для експертизи необхідно відбирати відбитки всіх друкарських машинок, що фігурують, і подавати на експертизу достатню кількість порівнюваного матеріалу. Ще однією ознакою друкарської машинки є тип шрифту, його марка. У вітчизняних машинках найчастіше застосовують марки Р-1; Р-2; Р-3; Р-4; 125,5; 100, а також "Зірочку".

До окремих індивідуальних ознак друкованого тексту належать дефекти, які утворюються під час експлуатації машинки: викривлен-

ня штрихів, овалів, зміна інтервалів між літерами та нахилу, неоднакове розташування барвника у відбитку літер, відсутність деяких знаків або окремі їх дефекти.

Для встановлення класу, типу чи моделі друкарської машинки слідчий здійснює попереднє дослідження машинописних текстів. Для цього він визначає загальні ознаки (крок головного механізму, ширину інтервалів між рядками, тип клавіатури, марку шрифту) і ці дані порівнює з аналогічними за каталогом.

Попереднє дослідження слідчий здійснює під час огляду документів після їх виявлення чи перед призначенням експертизи. Для ідентифікації друкарської машинки експерт повинен мати документ, поданий на експертизу, і зразки, складені в той же час, що й досліджуваний документ, з урахуванням того, що ремонт друкарської машинки знищує більшість окремих індивідуальних ознак (зразки необхідно добирати такі, що мають загальні ознаки, однакові з досліджуваним документом).

За допомогою криміналістичної експертизи друкарських текстів можна встановити виконавця тексту; ідентифікувати друкарську машинку; визначити час, коли надруковано текст, а також кількість примірників, надрукованих в одній закладці; з'ясувати, надруковано документ на одній машинці чи на кількох.

Ці питання вирішують також під час аналізу текстів, надрукованих на безважільних машинах з монолітним або комбінованим шрифтоносієм.

Останнім часом дедалі частіше замість друкарських машинок для виготовлення документів застосовують принтери комп'ютерів. Залежно від того, за допомогою якого саме засобу наносять барвник мовних знаків на основу документа, розрізняють матричні, струминні та лазерні принтери.

У матричних принтерах барвник наноситься за допомогою голок, розташованих у друкувальній голівці, і фарбованої стрічки. Залежно від конструкції голівки мовні знаки можуть наноситися 9 або 24 голками. За дефектами друкувальної головки (зношеністю голок, їх формою, особливостями розташування) можна встановити, на якому принтері друкувався документ.

У струминних принтерах барвник (чорнило) розпилюється через сопла. Можливі два варіанти конструкції таких принтерів: зі стаціонарною друкувальною головкою (типу "Epson") або зі змінною —

картриджем (типу "Canon" та ін.). Ідентифікувати такий принтер можна за ознаками дефектів друкувальної головки, особливостями конфігурації сопла, їх пошкодженнями та закупорками. Ідентифікувати принтер, у якому застосовується картридж, важко, бо їх періодично замінюють.

У лазерних принтерах для створення тексту чи іншого зображення застосовують селеновий барабан. Принцип утворення зображення аналогічний застосовуваному у ксероксі. Ідентифікувати такі принтери можна за допомогою виявлення та дослідження дефектів на основному елементі (барабані), які утворюються внаслідок експлуатації.

Після друкування на принтерах усіх видів на папері можуть залишатися сліди від роликів механізму подачі паперу.

Встановлення способу виготовлення документа. Документи, бланки, книги, газети та інша продукція, виготовлена друкарським машинним способом, називається поліграфічною; вона також може бути підроблена малюванням з імітацією друкарського шрифту; електрографічним копіюванням; термокопіюванням; плоским офсетним друком з форм, виготовлених фотохімічним методом; фотографічним способом; здійсненим кустарним способом друкуванням з набору; друкуванням на принтері комп'ютера.

Техніко-криміналістична експертиза поліграфічної продукції дає змогу встановити спосіб виготовлення документа; ідентифікувати в окремих випадках друкарську форму (агрегат); визначити застосовувані матеріали (барвники, порошки); встановити приблизний час (давність) виконання документа.

Дослідження матеріалів документів (чорнила й паст для авторучок, штемпельних фарб, мастик; чорнила для фломастерів, канцелярського чорнила, туші; копіювального паперу; картону і виробів з нього; клею; захисних покриттів; речовин для коригування типу "штрих").

За допомогою техніко-криміналістичного дослідження матеріалів письма експертними методами можна встановити вид матеріалу чи виробу з нього; споживче призначення матеріалу виробу; джерело походження матеріалу та приблизний час виготовлення матеріалу.

Встановлення давності виготовлення документа. Під час дослідження обставин кримінальної справи, що мають суттєве значення для встановлення істини, іноді потрібно з'ясувати такі питання: коли ви-

готовлений документ, у якій послідовності наносились окремі реквізити чи фрагменти документа (текст, резолюції, відбитки печаток або штампів).

Найпоширенішими для встановлення давності виготовлення документів є методи, за допомогою яких з'ясовують рецептурний склад матеріалів, з яких виготовлений документ: папір, фарбник, клей тощо. Встановивши час вироблення та застосування компонента, можна орієнтовно визначити час виготовлення документа.

Для встановлення давності виготовлення документів застосовують також методики, що грунтуються на використанні ізотопного та люмінесцентного аналізу.

Техніко-криміналістична експертиза документів вирішує такі питання:

• встановлює відносну давність документа;

• визначає спосіб виготовлення документа та його реквізитів;

• відновлює цілісність тексту пошкоджених і спалених документів;

• встановлює послідовність нанесення реквізитів та відбитків печаток і штампів у документі;

• відновлює видалені та закриті барвниками тексти;

• встановлює, чи здійснювалися дописування, вставки, додруковування, переклеювання карток, вклеювання в документ;

• ідентифікує друкарські машинки, печатки, штампи, пристрої (принтери, телетайпи, телеграфні апарати);

• встановлює групову належність матеріалів письма (паперу, картону, олівців, чорнила, паст, клеїв тощо).

Процес підготовки матеріалів до техніко-криміналістичної експертизи документів складається з таких етапів:

• огляду документів — речових доказів і визначення завдань дослідження;

• вибір експертної установи;

• добір порівняльних зразків;

• винесення постанови про призначення техніко-криміналістичної експертизи документів;

• пакування матеріалів дослідження та подання їх до експертизи.

Для формулювання завдань (питань) дослідження та вибору експертної установи використовують відповідні інструкції щодо порядку підготовки матеріалів на експертизу, а також довідкові посібники.

Книга: Криміналістика (криміналістична техніка) / П. Д. Біленчук

ЗМІСТ

1.	Криміналістика (криміналістична техніка) / П. Д. Біленчук
2.	1.2. Система криміналістики
3.	1.3. Криміналістика в системі юридичних наук
4.	1.4. Зв'язок криміналістики з іншими науками
5.	2.1. Поняття методологічних засад криміналістики
6.	2.2. Класифікація методів криміналістики
7.	2.3. Загальнонаукові методи криміналістики
8.	2.4. Спеціальні методи криміналістики
9.	3.1. Поняття, наукові засади й види криміналістичної ідентифікації
10.	3.2. Об'єкти криміналістичної ідентифікації
11.	3.3. Наукові засади встановлення групової належності
12.	3.4. Поняття і класифікація ідентифікаційних ознак
13.	3.5. Методика ідентифікаційних досліджень
14.	4.1. Поняття та класифікація криміналістичних версій
15.	4.2. Етапи розвитку криміналістичної версії
16.	4.3. Побудова й аналіз криміналістичних версій
17.	4.4. Перевірка криміналістичних версій
18.	5.1. Правові засади та принципи участі громадськості в розслідуванні злочинів
19.	5.2. Форми участі громадськості в розкритті та розслідуванні злочинів
20.	5.3. Поняття та основні принципи взаємодії слідчого, оперативних і експертних підрозділів у розкритті злочинів
21.	5.4. Форми взаємодії слідчого з експертом і оперативними працівниками
22.	5.5. Поняття, завдання та форми профілактичної діяльності слідчого
23.	6.1. Історичний аспект зародження і становлення спеціальних знань у практиці розслідування злочинів
24.	6.2. Криміналістика в Україні в xix — на початку XX ст.
25.	6.3. Розвиток криміналістики в Україні у XX ст.
26.	6.4. Сучасний стан і перспективи розвитку криміналістики в Україні
27.	7.1. Поняття, завдання та джерела криміналістичної техніки
28.	7.2. Поняття та класифікація засобів і методів криміналістичної техніки
29.	7.3. Засоби криміналістичної техніки
30.	7.4. Методи криміналістичної техніки
31.	8.1. Поняття, завдання та значення судової фотографії
32.	8.2. Судово-оперативна фотографія
33.	8.3. Судово-дослідна фотографія
34.	9.1. Поняття і теоретичні основи криміналістичної трасології. Класифікація слідів
35.	9.2. Сліди рук
36.	9.3. Сліди ніг
37.	9.4. Сліди засобів вчинення злочину
38.	9.5. Сліди зубів, нігтів та інших частин тіла людини
39.	9.6. Загальні правила огляду та вилучення слідів. Трасологічна експертиза
40.	10.1. Поняття, предмет і об'єкти дослідження судової балістики
41.	10.2. Вогнепальна зброя та її класифікація
42.	10.3. Окремі відомості про ручну вогнепальну зброю та боєприпаси до неї
43.	10.4. Сліди вогнепальної зброї і механізм їх утворення
44.	10.5. Особливості огляду вогнепальної зброї та слідів пострілу
45.	10.6. Судово-балістична експертиза
46.	11.1. Техніко-криміналістичне дослідження документів: поняття, види та завдання
47.	11.2. Слідчий огляд документів
48.	11.3. Дослідження документів
49.	12.1. Поняття і теоретичні основи почеркознавства
50.	12.2. Ідентифікаційні ознаки письма
51.	12.3. Основи методики дослідження почерку
52.	13.1. Ознаки зовнішності людини: поняття та класифікація
53.	13.2. Опис ознак зовнішності людини методом словесного портрета
54.	13.3. Криміналістична діагностика татуювань
55.	13.4. Методи й засоби фіксації ознак зовнішності людини
56.	13.5. Види ідентифікації людини за ознаками зовнішності
57.	14.1. Поняття криміналістичного обліку і кримінальної реєстрації
58.	14.2. Об'єкти криміналістичного обліку
59.	14.3. Основні види криміналістичного обліку
60.	14.4. Проблеми вдосконалення криміналістичного обліку ознак і властивостей осіб, які вчинили злочини

На попередню



Додати в закладки

  
Переклад Translate