Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами.



Додати книгу на сайт:

Скачати одним файлом. Книга: Суд, правоохоронні та правозахисні органи України / Маляренко

13.2. Функції прокуратури

Конкретні функції прокуратури слід розглядати в двох аспектах. По-перше, вони ґрунтуються на наявній нормативній базі та перевірені практикою, а тому підлягають уточненню й удосконаленню відповідно до історичних умов формування правової держави. Сьогодні прокуратура залишається доступним для населення й надійним державним органом, що забезпечує захист прав і свобод громадян, інтереси держави.

На вимогу прокурорів щорічно поновлюють майнові, трудові, житлові та інші права сотень тисяч людей.

По-друге, конституційні положення дещо звужують сферу діяльності прокуратури. Як уже було зазначено, крім передбачених у ст. 121 Конституції України та ст. 5 Закону України "Про прокуратуру" функцій, прокуратура продовжує виконувати відповідно до чинних законів функцію нагляду за додержанням і застосуванням законів і функцію попереднього слідства. Це також закріплено в Перехідних положеннях до Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про прокуратуру".

Принципово важливим є законодавче застереження про те, що на прокуратуру не може бути покладено виконання функцій, не передбачених Конституцією України та Законом України "Про прокуратуру".

Підтримання державного обвинувачення в суді. Однією з основних функцій діяльності прокуратури є підтримання державного обвинувачення в суді. Конституційне положення про визнання винним і про застосування кримінального покарання тільки судом визначає судовий розгляд центральною вирішальною стадією кримінального процесу.

Державне обвинувачення формують і формулюють до розгляду справи в суді, й прокурор стає державним обвинувачем саме в цей період. Участь прокурора в судовому розгляді є однією з найважливіших ділянок його діяльності. Підтримання прокурором державного обвинувачення в суді - важлива гарантія винесення судом законного, обґрунтованого вироку й додержання передбачених законом прав та інтересів громадян. Слід відзначити, що суд і прокуратура під час розгляду кримінальних справ мають схожі завдання, але прокурор сприяє їх виконанню згідно з принципом змагальності особливими методами.

У державах із високорозвинутою системою права не виникає питання про необхідність участі прокурора під час розгляду кримінальних справ у суді. Без обвинувача справу не розглядають, а неявка прокурора в судове засідання тягне за собою відкладення розгляду справи. В чинному кримінально-процесуальному законодавстві, яке теж передбачає змагальність як одну з найважливіших засад, це положення не передбачено.

Сьогодні прокуратура ще не має реальних можливостей забезпечити підтримання державного обвинувачення в кожній справі (за останніми даними прокурорами в першому півріччі 2003 року підтримано державне обвинувачення по 96,6 % справ, провадження в яких закінчено й які надійшли до судів з обвинувальними висновками чи постановами для розв'язання питання про застосування примусових заходів медичного характеру, тобто прокурори не брали участі в розгляді 3,4 % справ публічного обвинувачення, що складає 3,3 тис. справ) у зв'язку з відсутністю бюджетного фінансування для введення до штату додаткових працівників. Але демократичні зміни, деякі позитивні зрушення в сфері економічних реформ в Україні найближчим часом, очевидно, таки приведуть до безумовного виконання обов'язку підтримання державного обвинувачення прокурором у кожній кримінальній справі, що її розглядає суд.

Державне обвинувачення завжди спрямовано проти конкретної особи В кожному випадку воно є персоніфікованим і складається з виявлення (встановлення) цієї особи. Сутність державного обвинувачення полягає в сукупності дій прокурора з відстоювання перед судом обвинувального висновку про передбачений законом злочин, що його вчинила особа, яка перебуває на лаві підсудних. "Захисник, як і обвинувачений, не зобов'язаний доказувати невинність або меншу винність обвинуваченого, а також обставини, що виключають його кримінальну відповідальність. Слідчий і суд також не вправі перекладати, а точніше покладати, обов'язок доказування на захисника, як і на обвинуваченого".

У суді, крім прокурора, в ролі обвинувача можуть виступати й інші особи - потерпілий або його представник, причому вони виконують функцію обвинувачення не тільки в справах, порушених за скаргою потерпілого, а й у інших кримінальних справах, користуючися правами сторони в процесі та маючи свій власний інтерес. Термін "державне обвинувачення" вживає законодавець тільки при регламентації діяльності прокурора.

Джерелом державного обвинувачення є діяльність органів дізнання та досудового слідства, зусиллями яких особа, викрита як така, що вчинила злочин, у зв'язку з чим має постати перед судом. Підтримуючи обвинувачення в суді, прокурор привселюдно обвинувачує підсудного та наполягає на застосуванні до нього справедливого покарання, допомагає суду в кваліфікованому вирішенні справи, привертає увагу до причин і умов, що сприяли вчиненню злочину.

Державний обвинувач бере участь у допитах підсудного, потерпілого, свідків, у дослідженні висновків експертів і речових доказів. Він розпочинає судові дебати після судового слідства, виступаючи з обвинувальною промовою.

У ній прокурор аналізує матеріали справи, докази, характеристику особистості підсудного, висловлює міркування з питання призначення міри покарання. Об'єктивність і незалежність прокурора в суді гарантовано передбаченою законом можливістю для прокурора відмовитися від підтримання державного обвинувачення, якщо дані судового слідства не підтверджують пред'явленого підсудному обвинувачення, виклавши в своїй постанові мотиви відмови.

Гласний і змагальний судовий процес створює сприятливі умови для оцінки доказів, виявлення обставин, які були раніше невідомі чи не піддавалися дослідженню або які відображено в процесуальних документах із суттєвими порушеннями закону. Зосередження в один час і в одному місці всіх процесуальних осіб, які мають відомості про злочин, перевірка їхніх показань під різними кутами зору прокурором і захисником, послідовний та безперервний допит підсудного, потерпілого, свідків, експертів дозволяють з'ясувати розбіжності в їхніх показаннях і сприяють логічному аналізу та синтезу всієї сукупності доказів.

Прокурору для відмови від обвинувачення не обов'язково переконатися в невинності особи, йому досить втратити переконання в провині, оскільки невинність не з'ясовують, а презюмують. Відмова від обвинувачення означає, що, на думку прокурора, підсудний має бути виправданий. Проте чинне законодавство (ст. 264 КПК України) передбачає обов'язок суду роз'яснити потерпілому та його представнику їхнє право вимагати продовження розгляду справи та підтримувати обвинувачення.

Після винесення судом вироку прокурор зобов'язаний вжити в установленому законом порядку заходів щодо виправлення помилок, які на його думку мали місце, висловити свою незгоду з мірою покарання, визначеною судом, якщо вона не відповідає тяжкості злочину та суспільній небезпеці особи, яка його вчинила. Для цього прокуратура має визначені законом повноваження, незалежно від того, набрав вирок законної сили чи ні.

Таким чином, підтримання державного обвинувачення - це діяльність прокуратури в установлених кримінально-процесуальним законом формах, яка складається з аналізу матеріалів справи та доказування вини особи в судових органах, сприяння постановленню законного, обґрунтованого й справедливого вироку.

Представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом. Представництво прокурором інтересів громадян або держави в суді - одна з важливих гарантій забезпечення захисту прав і свобод громадян, законних інтересів держави. Судовий порядок захисту прав і свобод громадян значно розширюється. Участь прокурора в ньому є ефективним засобом забезпечення та поновлення їх.

Формами представництва є:

- звернення до суду з позовами або заявами про захист прав і свобод іншої особи, невизначеного кола осіб, прав юридичних осіб, коли порушено інтереси держави, або про визнання незаконними правових актів, дій чи рішень органів і посадових осіб;

- участь у розгляді судами справ;

- внесення апеляційного, касаційного подання на судові рішення або заяви про їх перегляд за нововиявленими обставинами.

Навряд чи можна погодитися з точкою зору, що "функція представництва інтересів громадянина або держави в суді є для прокурора новою". За цивільно-процесуальним і господарсько-процесуальним законодавством прокуратура й раніше мала право на подання позову (заяви) до суду. Останніми роками саме прокуратурою в порядку цивільного судочинства зупинено незаконну приватизацію значної кількості важливих державних об'єктів, а також забезпечено повернення значних державних коштів, поновлено права неповнолітніх під час незаконного продажу житла тощо.

Прокуратура представляє інтереси громадянина чи держави в суді від імені держави, здійснюючи це представництво через прокурорів, які є уповноваженою на це державною інституцією.

Тому ніяких довіреностей чи доручень прокурору не треба, оскільки він не представляє інтереси конкретної особи чи органу влади. В межах своєї компетенції, визначеної законом, він діє як представник держави, маючи водночас і всі процесуальні права позивача. Прокурор самостійно визначає підстави для представництва в судах, форму його здійснення й може здійснювати представництво в будь-якій стадії судочинства в порядку, передбаченому законом.

Право прокурора на позов регламентовано цивільно-процесуальним (щодо захисту прав фізичної особи), господарсько-процесуальним законодавством (щодо захисту прав юридичної особи), іншими нормативними актами, а також конкретизовано наказами Генерального прокурора України. Він зобов'язаний використати це право для забезпечення захисту соціальних прав громадян, а також відшкодування шкоди, завданої державі, державним підприємствам, установам і організаціям, стягнення заборгованості перед бюджетом, пенсійним фондом та ін. Правозахисну діяльність прокуратури не протиставляють аналогічній діяльності суду. Вона лише доповнює її. Більше того, на свій розсуд суд може визнати необхідним обов'язкову участь прокурора в суді для надання висновків з метою здійснення покладених на нього обов'язків.

Процесуальне становище прокурора в ролі позивача дещо відрізняється від становища інших осіб, які заявляють позов у цивільній справі. Так, прокурор не несе судових витрат, до нього не може бути пред'явлено зустрічного позову, він не може укладати мирову угоду, а рішення суду за позовом прокурора поширюється не на прокурора, а на особу, в інтересах якої пред'явлено позов.

Громадяни, юридичні особи й держава в особі її органів самостійно звертаються до суду за захистом своїх порушених прав та інтересів, які охороняє закон. Прокурор же здійснює представництво в суді лише тоді, коли громадянин неспроможний через фізичний чи матеріальний стан або з інших причин самостійно захистити свої порушені чи оспорювані права або реалізувати процесуальні повноваження. Захист прав неповнолітніх, недієздатних, обмежено дієздатних, безвісно відсутніх прокурор здійснює в суді, представляючи їхні інтереси, лише тоді, коли батьки, всиновителі, опікуни та піклувальники, органи виконавчої влади чи місцевого самоврядування не виконують передбачених законом обов'язків.

Прокурор має право подавати позов до господарського суду в інтересах держави. Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств і організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності в статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їхній діяльності, а й у діяльності приватних підприємств, товариств, захисті підприємств з іноземними інвестиціями.

За Конституцією України всі форми власності юридичне рівноправні. Тому прокурор з урахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, у кожному конкретному випадку самостійно визначає, посилаючись на закон, на підставі якого подано позов, у чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує в позовній заяві необхідність їхнього захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Враховуючи реальний стан економіки в нашій державі та зниження життєвого рівня значної частини населення, сьогодні є передчасною й необґрунтованою спроба усунути прокуратуру від забезпечення за допомогою судових засобів додержання конституційних прав громадян, і насамперед соціально-економічних: права кожного на працю, належні, безпечні й здорові умови праці, заробітну плату, не нижчу визначеної законом, і на своєчасне її отримування, права приватної власності тощо.

Відповідно до ст. 290 ЩІК України 1963 р. (ст. 292 ЦПК 2004 р.) прокурор має право вносити апеляційне подання на рішення суду, що не набрало законної сили, коли він брав участь у справі. Підставами для внесення касаційного подання прокурором згідно зі ст. 320 ЦПК України 1963 р. (ст. 324 ЦПК 2004 р.) є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Ширші процесуальні повноваження прокурора передбачено ст. 29 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК)2. Так, прокурор бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою в справу, порушену за позовом інших осіб, на будь-якій стадії її розгляду для представництва інтересів громадянина або держави. З метою вступу в справу прокурор може подати апеляційне, касаційне подання, подання про перегляд рішення за нововиявленими обставинами або повідомити суд і взяти участь у розгляді справи, порушеної за позовом інших осіб.

У разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави в особі органу, вповноваженого здійснювати функції держави в спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача.

Про свою участь у вже порушеній справі прокурор повідомляє господарський суд письмово, а в судовому засіданні - також і усно. Відмова прокурора від поданого ним позову не позбавляє позивача права вимагати розв'язання спору по суті. Відмова позивача від позову, поданого прокурором у інтересах держави, не позбавляє прокурора права підтримувати позов і вимагати розв'язання спору по суті.

Отже, на відміну від цивільного процесу, повноваження прокурора в розгляді справ господарським судом законодавцем дещо розширено. Прокурор у господарському суді не є представником держави, він виступає як посадова особа найважливішого правоохоронного органу - прокуратури, який без особливих доручень від цього органу, а лише на підставі закону та свого службового становища виконує завдання представництва інтересів у суді.

Нагляд за додержанням законів органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство. Нагляд за додержанням законів органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство, спрямований на забезпечення встановленого порядку, виявлення й розкриття злочинів, розгляду заяв і повідомлень про них, законності здійснення оперативних заходів, слідства, правомірності прийнятих зазначеними органами рішень. "Розслідування злочинів - це така діяльність, у якій зведено до мінімуму будь-які "зовнішні" види контролю (наприклад, народний, громадський, позавідомчий). У зв'язку з чим прокурорський нагляд тут має бути максимальний, з імперативними повноваженнями прокурора".

Предметом правозахисної діяльності прокуратури при цьому є насамперед інтереси суспільства, держави, їх охорона від злочинних посягань. Не менш важливе значення має також захист прав і законних інтересів громадян, зокрема, потерпілих від злочину, забезпечення об'єктивного розгляду їхніх заяв і скарг, вжиття заходів для відшкодування їм матеріальних і моральних збитків. Сутність правоохоронної діяльності прокуратури виявляється в протидії протиправним вчинкам у першу чергу з боку державних органів і їх посадових осіб, які мають спеціальні, визначені законом повноваження з обмеження конституційних прав громадян, нейтралізації та ліквідації порушень, правової оцінки вчиненого й притягнення винних до відповідальності.

Прокурорський нагляд за оперативно-розшуковою діяльністю поширено на оперативні підрозділи органів внутрішніх справ, органів служби безпеки, прикордонних військ, управління державної охорони України, органів державної податкової служби, органів і установ Державного департаменту України з питань виконання покарань.

Компетенцію прокурора, визначену кримінально-процесуальним законодавством та іншими нормативними актами, поширено на слідчих прокуратури, органів внутрішніх справ, служби безпеки й податкової міліції, що об'єднані процесуальним поняттям "органи досудового слідства". У ст. 227 КПК України передбачено такі повноваження: перевірка кримінальних справ, матеріалів та інших відомостей про вчинені злочини; скасування незаконних і необґрунтованих постанов слідчих і осіб, які проводять дізнання; дача письмових вказівок про розслідування злочинів; безпосередня участь у провадженні окремих слідчих дій або розслідування в повному обсязі будь-якої справи; санкціонування проведення окремих слідчих дій; продовження строку розслідування та погодження утримання під вартою як запобіжного заходу; повернення кримінальних справ органам попереднього слідства з вказівками щодо провадження додаткового розслідування; вилучення справи від органу дізнання й передача її слідчому; усунення особи, яка проводить дізнання, або слідчого від подальшого ведення дізнання або попереднього слідства, якщо вони допустили порушення закону під час розслідування справи; порушення кримінальної справи або відмова порушити її; закриття або зупинення провадження у кримінальних справах; затвердження обвинувального висновку; направлення справи до суду.

Значення прокурорського нагляду на цьому комплексному напрямі правоохоронної діяльності важко переоцінити. Як відомо, під час провадження оперативно-розшукової діяльності, дізнання та попереднього слідства неминуче зачіпають, а часто й суттєво обмежують права й законні інтереси громадян, гарантовані Конституцією України та іншими законами (право на свободу, недоторканність житла тощо).

Під час виконання професійного обов'язку з додержання порядку розгляду заяв і повідомлень про злочини прокурор повинен стежити за тим, щоб усі заяви та повідомлення було зареєстровано й своєчасно прийнято щодо них одне з таких рішень: порушено кримінальну справу; відмовлено в порушенні кримінальної справи; заяву направлено на розгляд за належністю.

Порядок досудового слідства детально регламентовано Кримінально-процесуальним кодексом України. Прокурорський нагляд за безумовним його додержанням є однією з гарантій забезпечення прав учасників кримінального процесу (підозрюваних, обвинуваченого, потерпілого, свідків), невідворотності відповідальності за вчинений злочин. Одночасно слід звернути увагу на підвищення ролі судового контролю за розслідуванням кримінальних справ. Ця загальновизнана розвинутими правовими системами тенденція в Україні знаходить своє втілення в зміні порядку проведення обшуку житла, прослуховування телефонних розмов, взяття особи під варту. Більш того, згідно з рішенням Конституційного Суду України підлягає судовому оскарженню постанова про порушення кримінальної справи щодо конкретної особи.

Нагляд за додержанням законів під час виконання судових рішень у кримінальних справах, а також під час застосування інших заходів примусового характеру, пов'язаних із обмеженнями особистої свободи громадян. Прокуратура, здійснюючи цю функцію, покликана забезпечити, з одного боку, законність перебування затриманих, заарештованих, осіб, що за вироком суду перебувають у місцях відбування покарання у вигляді арешту, обмеження та позбавлення волі, а з іншого - законність діяльності закладів для виконання судових рішень у кримінальних справах і закладів, що застосовують інші заходи примусового характеру, пов'язані з обмеженням особистої свободи громадян.

Цей напрям прокурорської діяльності суттєво відрізняється від інших як за методами його здійснення, так і за повноваженнями. Прокурор не тільки перевіряє законність правових актів, які видає адміністрація установи виконання покарань, а й здійснює нагляд за законністю всієї діяльності цієї установи.

Згідно з вимогами закону прокуратура здійснює нагляд для того, щоб своєчасно й правильно виконували вироки; утримання засуджених у місцях відбування покарання у вигляді арешту, обмеження та позбавлення волі проводили не інакше, як на підставах і в порядку, встановлених законом; було забезпечено додержання встановлених законом прав і обов'язків засуджених; було виконано законодавство про умовно-дострокове звільнення засуджених від відбуття покарання.

Предметом нагляду є додержання законності під час перебування осіб у місцях тримання затриманих, попереднього ув'язнення, інших установах, що виконують покарання або заходи примусового характеру, які призначає суд, додержання встановленого кримінально-виконавчим законодавством порядку та умов тримання або відбування покарання особами в цих установах, їхніх прав і виконання ними своїх обов'язків.

Згідно зі ст. 11 Кримінально-виконавчого кодексу України органами виконання покарань є: Державний департамент України з питань виконання покарань, його територіальні органи управління, кримінально-виконавча інспекція. Прокурорський нагляд поширено й на установи виконання покарань: арештні доми, виправні центри, виховні колонії, дисциплінарні батальйони, гауптвахти, а також на Державну виконавчу службу та військові частини.

Кримінально-виконавчі установи поділяють на кримінально-виконавчі установи відкритого типу (виправні центри) й кримінально-виконавчі установи закритого типу (виправні колонії).

Виправні колонії поділяють на колонії мінімального, середнього й максимального рівнів безпеки.

Виправні колонії мінімального рівня безпеки поділяють на колонії мінімального рівня безпеки з полегшеними умовами тримання й колонії мінімального рівня безпеки із загальними умовами тримання.

Прокурор має широкі наглядові повноваження. Він може в будь-який час відвідувати піднаглядні заклади, опитувати осіб, яких там тримають, знайомитися з усіма документами та матеріалами, перевіряти відповідність закону наказів і розпоряджень адміністрації місць позбавлення волі.

Йому також надано право вимагати від посадових осіб створення належних умов, що забезпечують права затриманих, осіб, узятих під варту, засуджених і осіб, щодо яких застосовано примусові заходи. Він може також отримувати від згаданих посадових осіб пояснення. Прокурор наділений повноваженнями відміняти незаконне дисциплінарне стягнення, накладене на особу, яка відбуває покарання, або негайно звільняти її своєю постановою з дисциплінарного ізолятора, приміщення камерного типу, карцеру, з-під варти, якщо встановлено, що особу затримано або взято під варту без законних підстав.

Прокурор зобов'язаний періодично проводити комплексні перевірки додержання законів як у місцях виконання покарань, так і під час виконання інших заходів примусового характеру, що їх призначає суд.

Імперативний характер повноважень прокурора щодо додержання порядку та умов тримання затриманих, заарештованих, засуджених до позбавлення волі та інших покарань, а також осіб, до яких застосовано заходи примусового характеру, випливає зі ст. 45 Закону України "Про прокуратуру". Виконання прокуратурою цієї функції спрямовано також на виконання Україною підписаних міжнародно-правових угод і конвенцій, зокрема Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, Міжнародних стандартних правил поводження з ув'язненими, Зводу принципів захисту всіх осіб, що піддаються затриманню або ув'язненню в будь-якій формі.

Нагляд за додержанням і застосуванням законів. Предметом цього виду нагляду є правозастосовна діяльність органів виконавчої влади, підприємств і посадових осіб, яка має відповідати вимогам Конституції України та чинним законам.

Прокуратура здійснює нагляд за додержанням і застосуванням законів Прем'єр-міністром України, Кабінетом Міністрів України, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади, виконавчими органами місцевих Рад, громадськими організаціями, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форм власності, підпорядкованості та належності.

З урахуванням стану законності прокуратура має забезпечити постійний нагляд за додержанням соціально-економічних, політичних, особистих прав і свобод громадян, військовослужбовців і членів їхніх сімей, прав та інтересів соціальних груп, які потребують державної допомоги й захисту; законодавства про порядок розгляду скарг, особливо з питань виплати заробітної плати, пенсій, стипендій, інших соціальних виплат, охорони праці, здоров'я, освіти, житлових прав; природоохоронного законодавства.

Органи прокуратури безплатно й оперативно реагують на порушення законодавства, а тому соціальне малозахищена частина населення, зважаючи на порівняно дорогі адвокатські послуги та тривалість судових процедур, звертається за юридичною допомогою саме до них. Для успішного здійснення передбаченої Перехідними положеннями Конституції функції прокурору надано необхідні повноваження. Вони дозволяють йому своєчасно встановити порушення закону, притягнути порушника до встановленої законом відповідальності та вжити заходів для усунення причин і умов, що сприяли цим порушенням закону.

Прокурор не має права безпосередньо відміняти чи змінювати неправове рішення, підміняти органи відомчого управління та контролю, втручатися в господарську діяльність, якщо вона не суперечить чинному законодавству. Але його вимоги за встановлення факту порушення закону, які реалізуються у вигляді протесту, припису, подання чи постанови, є обов'язковими до розгляду й корекції рішення, що не відповідає закону.

Під час здійснення нагляду за додержанням і застосуванням законів прокурор має право:

безперешкодно за посвідченням, що підтверджує займану посаду, входити до приміщення органів державної влади та органів місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ і організацій (незалежно від форм власності, підпорядкованості чи належності), до військових частин, установ без спеціальної перепустки;

мати доступ до документів і матеріалів, необхідних для проведення перевірки, в тому числі за письмовою вимогою, й тих, що .містять комерційну чи банківську таємницю або конфіденційну інформацію;

письмово вимагати надання зазначених документів і матеріалів для перевірки, видачі необхідних довідок, у тому числі щодо операцій і рахунків юридичних осіб та інших організацій, для вирішення питань, пов'язаних з перевіркою;

вимагати для перевірки правозастосовні та інші акти й документи, одержувати інформацію про стан законності й заходи щодо її забезпечення;

вимагати від керівників і колегіальних органів проведення перевірок, ревізій діяльності підпорядкованих і підконтрольних підприємств, установ, організацій та інших структур (незалежно від форм власності), а також виділення спеціалістів для проведення перевірок, відомчих і позавідомчих експертиз;

викликати посадових осіб і громадян, вимагати від них усних чи письмових пояснень щодо порушень закону.

Слід зазначити, що реалізація прокурором представництва інтересів громадянина або держави в суді навряд чи можлива без повноважень, властивих нагляду за додержанням і застосуванням законів. З'ясувати обставини порушення, зібрати докази для відстоювання правової позиції під час судового розгляду позову (заяви) прокурор може, лише маючи передбачені законом права. Збереження за прокуратурою функції нагляду за додержанням і застосуванням законів законодавець пов'язує з формуванням нових державних органів, що здійснюватимуть контроль за додержанням законів. Реалізуючи принципи створення правової держави, останніми роками з'явилися й почали діяти такі інститути, як Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, Рахункова палата, Державна податкова адміністрація, Антимонопольний комітет, органи виконавчої влади, що забезпечують захист прав споживачів, експортний контроль тощо.

У зв'язку з цим в умовах перехідного періоду прокуратура дещо звузила межі прокурорського втручання. Дискусію щодо обсягу повноважень з нагляду за додержанням і застосуванням законів в умовах перехідного періоду пов'язано з ініціюванням конституційної реформи, здійсненням адміністративної реформи. Визначення на законодавчому рівні меж цих повноважень безумовно сприятиме наповненню новим змістом правозахисної діяльності прокуратури, стрижнем якої була й залишається охорона прав і свобод громадян. Слідство в органах прокуратури. Згідно з кримінально-процесуальним законодавством досудове слідство проводять слідчі прокуратури в справах про злочини проти життя та здоров'я особи, злочини проти довкілля, злочини проти громадської безпеки, злочини проти безпеки виробництва, злочини проти безпеки руху та експлуатації транспорту, злочини в сфері забезпечення призову та мобілізації, злочини проти авторитету органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об'єднань громадян, злочини в сфері службової діяльності, злочини проти правосуддя, злочини проти встановленого порядку несення військової служби та інші. Крім того, в усіх справах про злочини, вчинені службовими особами, які займають особливо відповідальне становище, відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України "Про державну службу" та особами, посади яких віднесено до 1-3 категорії посад, працівниками правоохоронних органів досудове слідство проводять слідчі прокуратури. За постановою Генерального прокурора України, його заступників, прокурора області та прирівняних до них прокурорів слідчі прокуратури можуть розслідувати й інші злочини (ст. 112 КПК України).

У Генеральній прокуратурі України, прокуратурі Автономної Республіки Крим є старші слідчі в особливо важливих справах і слідчі в особливо важливих справах; у прокуратурах областей, міст та інших прирівняних до них прокуратурах працюють слідчі в особливо важливих справах і старші слідчі; в районних, міжрайонних, міських - старші слідчі та слідчі.

Усі рішення про спрямування слідства й провадження слідчих дій слідчий прокуратури приймає самостійно, за винятком випадків, коли законом передбачено одержання згоди, затвердження чи санкції від прокурора, й несе повну відповідальність за їх законне та своєчасне проведення.

Відповідно до Кримінально-процесуального кодексу України під час звільнення від кримінальної відповідальності внаслідок зміни обстановки; в зв'язку з дійовим каяттям; під час розв'язання справ про суспільне небезпечні діяння, вчинені особою, яка не досягла віку, з якого можлива кримінальна відповідальність; у зв'язку з примиренням обвинуваченого, підсудного з потерпілим; у зв'язку з передачею особи на поруки та інших потрібна згода прокурора, після чого кримінальну справу направляють до суду.

Запобіжний захід, крім взяття особи під варту, обраний прокурором, може бути скасовано або змінено слідчим і органом дізнання лише за згодою прокурора. Обшук проводять за вмотивованою постановою слідчого з санкції прокурора чи його заступника, за винятком житла чи іншого володіння особи. Виїмку документів, що становлять державну та/або банківську таємницю, проводять тільки з санкції прокурора або його заступника й у порядку, по узгодженому з керівником відповідної установи.

Правові підстави, форми й методи здійснення прокурорського нагляду за додержанням законів слідчими прокуратури ідентичні тим, які прокуратура застосовує, реалізуючи свої повноваження щодо слідчих служби безпеки, органів внутрішніх справ і податкової міліції. Однак оскільки прокурор організаційно несе відповідальність за роботу слідчих (як керівник структурного підрозділу), іноді складається враження, що він є "начальником" слідчого, особою, яка керує розслідуванням. Тому важливо розрізняти процесуальну діяльність прокурора та слідчого, що базується на кримінально-процесуальному законодавстві, й трудові відносини між органом прокуратури та слідчим, які мають ґрунтуватися виключно на основі трудового законодавства, наказів та інструкцій Генерального прокурора України (наприклад, забезпечення прокурором району робочого місця слідчого, забезпечення телефоном, канцелярським приладдям, доручення розслідування конкретної кримінальної справи, виклик на місце події тощо).

Крім зазначених вище функцій прокуратури, на неї покладено координацію діяльності по боротьбі зі злочинністю. Генеральний .прокурор України та підпорядковані йому прокурори координують діяльність по боротьбі зі злочинністю органів внутрішніх справ, служби безпеки, податкової міліції, митної служби та інших правоохоронних органів. Щоб забезпечити координацію цих органів, прокурор скликає координаційні наради, організовує робочі групи, витребує статистику та іншу необхідну інформацію, а також бере участь у організації нарад Координаційного комітету по боротьбі з організованою злочинністю і корупцією при Президентові України.

Книга: Суд, правоохоронні та правозахисні органи України / Маляренко

ЗМІСТ

1.	Суд, правоохоронні та правозахисні органи України / Маляренко
2.	1.2. Поняття спеціальної правоохоронної діяльності та спеціального правоохоронного органу (служби)
3.	1.3. Поняття судової та правозахисної діяльності
4.	1.4. Предмет дисципліни \"Суд, правоохоронні та правозахисні органи України\". Її місце серед інших юридичних дисциплін
5.	2.1. Загальна характеристика правового регулювання діяльності суду, правоохоронних і правозахисник органів
6.	2.2. Класифікація нормативно-правових актів про діяльність суду, правоохоронних і правозахисних органів
7.	3.1. Спрямованість і ефективність судової та правоохоронної діяльності
8.	3.2. Моральність і ефективність діяльності суду та правоохоронних органів
9.	3.3. Координація правоохоронної діяльності
10.	4.1. Правосуддя, його ознаки та засади здійснення
11.	4.2. Судова система України
12.	4.3. Органи суддівського самоврядування
13.	5.1. Суддя - носій судової влади. Гарантії незалежності суддів
14.	5.2. Обрання суддів і припинення їхніх повноважень
15.	5.3. Атестація та дисциплінарна відповідальність суддів
16.	5.4. Правовий і соціальний захист суддів
17.	6.1. Місцевий суд - основна ланка системи судів загальної юрисдикції
18.	6.2. Голова місцевого суду
19.	6.3. Організація роботи місцевого суду
20.	7.1. Порядок обрання, склад і повноваження апеляційних судів
21.	7.2. Голова апеляційного суду та його заступники
22.	7.3. Суддя апеляційного суду
23.	7.4. Організація роботи апеляційних судів
24.	8.1. Види військових судів, порядок їхнього обрання, склад і загальні повноваження
25.	8.2. Військовий суд гарнізону. Голова військового суду гарнізону
26.	8.3. Військовий суд регіону (Військово-Морських Сил) і його повноваження. Голова військового суду регіону (Військово-Морських Сил)
27.	8.4. Організація роботи військових судів
28.	8.5. Особливості статусу суддів військових судів
29.	9.1. Місце Верховного Суду України в судовій системі. Його повноваження, склад та порядок обрання
30.	9.2. Пленум Верховного Суду України. Президія Верховного Суду України
31.	9.3. Голова Верховного Суду України та його заступники
32.	9.4. Суддя Верховного Суду України
33.	10.1. Вищі спеціалізовані суди
34.	11.1. Статус Конституційного Суду України. Його склад і повноваження
35.	11.2. Порядок призначення суддів
36.	11.3. Голова Конституційного Суду України та його заступники
37.	11.4. Організація роботи Конституційного Суду України. Апарат Конституційного Суду України
38.	12.1. Правові засади діяльності Вищої ради юстиції України
39.	12.2. Організація діяльності Вищої ради юстиції України
40.	13.1. Місце прокуратури в системі органів державної влади
41.	13.2. Функції прокуратури
42.	13.3. Система прокуратури та організація її роботи
43.	13.4. Акти прокурорського реагування
44.	13.5. Кадри органів прокуратури

На попередню



Додати в закладки

  
Переклад Translate