Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами.



Додати книгу на сайт:

Скачати одним файлом. Книга: Кримінально-виконавче право України: Курс лекцій / Семаков Г. С, Гель А. П.

1.6. Режим у місцях позбавлення волі: правове регулювання та засоби забезпечення

Виконання та відбування кримінального покарання реалізуються в умовах режиму, встановленого в місцях позбавлення волі, який за правовою природою є врегульований нормами кримінально-виконавчого права порядок виконання та відбування покарання.

У місцях позбавлення волі режим виконує кілька функцій.

По-перше, саме в режимі втілюється сутність покарання — кара за вчинений злочин. Це зумовлено тим, що за допомогою режиму встановлюються певні правообмеження для осіб, засуджених до позбавлення волі. Зазначене положення прямо випливає з вимог ст. 8 ВТК України, де передбачається, що правообмеження для засуджених випливають з вироку суду і режиму, встановленого ВТК України для цього виду покарання.

По-друге, за допомогою режиму встановлюються правила поведінки засуджених та діяльності адміністрації ВТУ щодо виконання вироків судів до позбавлення волі.

63

По-третє, з огляду на наведене режим створює необхідні умови для застосування інших засобів виправлення та перевиховання — суспільно корисної праці, виховної роботи, загальноосвітнього та професійно-технічного навчання. Зазначені засоби не будуть ефективними, якщо для них не створено належних умов, не забезпечено відповідний порядок, що встановлюється режимом.

По-четверте, створюючи відповідні умови для ефективної реалізації основних засобів виправлення та перевиховання, режим сам є одним із таких засобів. Караючи засуджених та вимагаючи від них дотримання встановлених правил поведінки, режим виховує в них самодисципліну та повагу до законів.

Перелічені функції режиму спрямовані на досягнення завдання виправити й перевиховати засуджених. Разом з тим, забезпечуючи ізоляцію засуджених від суспільства, різних категорій засуджених одна від одної та встановлюючи систему правообмежень, функції режиму спрямовані водночас на досягнення такого завдання, як відвернення вчинення нових злочинів засудженими та іншими особами.

Підбиваючи підсумок, можна визначити, що режим — це врегульований нормами кримінально-виконавчого законодавства порядок виконання та відбування покарання у вигляді позбавлення волі.

Основні вимоги режиму як порядку виконання покарання в місцях позбавлення волі зазначені у ст. 28 ВТК України, де передбачається, що основними вимогами режиму в місцях позбавлення волі є обов'язкова ізоляція засуджених і постійний нагляд за ними з тим, щоб виключалася можливість вчинення ними нових злочинів чи інших антигромадських вчинків; точне і неухильне виконання ними своїх обов'язків; різні умови утримування залежно від характеру та ступеня суспільної небезпечності вчиненого злочину, особи і поведінки засудженого.

Розкриємо детальніше зміст цих вимог.

Вимоги режиму щодо обов'язкової ізоляції засуджених передбачають примусове утримання засуджених у місцях позбавлення волі протягом строку покарання при дотриманні правообмежень, що випливають із вироку суду і законів про виконання та відбування покарання. Ізоляція полягає в тому, що засуджені постійно перебувають під охороною, пересуваються у супроводі конвою, їм заборонено порушувати кордони жилої та виробничої зон ВТУ, виходити без дозволу адміністрації за межі виробничих об'єктів, спілкуватися з особа-

64

ми, які перебувають на волі, з порушенням встановлених правил тощо. За допомогою цих заходів забезпечується фізична ізоляція засуджених. Проте ця ізоляція має відносний характер, оскільки згідно з ч. 6 ст. 28 ВТК України засуджені можуть мати побачення, листуватися, отримувати посилки, передачі, бандеролі, телефонувати. Крім того, засуджені можуть передплачувати та отримувати газети й журнали, користуватися радіоприймачами та телевізорами.

Ступінь ізоляції засуджених від суспільства різний і залежить від виду ВТУ. У колоніях-поселеннях він мінімальний, оскільки засуджені перебувають у них без охорони, але під наглядом і з дозволу адміністрації мають право виходити за межі території колонії, якщо це передбачається характером роботи.

За критеріями класифікації засуджених у ВТУ згідно з вимогами ст. 21 ВТК України встановлюється ізольоване й окреме утримування деяких категорій засуджених, мета якого — запобігати негативному впливу з боку найнебезпечніших і педагогічно занедбаних у соціальному та моральному відношенні засуджених на інші категорії засуджених.

Найсуворішою ізоляцією засуджених є у ВТК особливого режиму і тюрмах, де засуджені (у виправно-трудових колоніях особливого режиму — частина засуджених) утримуються у приміщеннях камерного типу та камерах, що виключає пересування за їх межі, за винятком виведення засуджених на виробництво (до робочих камер).

Нагляд у місцях позбавлення волі — це постійний контроль за засудженими, що здійснюється з метою запобігання вчиненню ними нових злочинів, антигромадської поведінки та іншим порушенням режиму. Нагляд за засудженими здійснюють молодші інспектори відділу нагляду та безпеки ВТУ (у тюрмі — контролери), підпорядковані начальнику установи. Вони здійснюють контроль за засудженими на всій території ВТУ — у жилих та виробничих зонах. У разі потреби вони проводять особисті обшуки засуджених, жилих та виробничих приміщень, а також переглядають речі засуджених. Особистий обшук здійснюють особи однієї статі з особою, яку обшукують. Кореспонденція засуджених підлягає цензурі, а посилки, передачі та бандеролі — перегляду. Засуджені носять одяг єдиного зразка.

Засудженим забороняється мати при собі гроші та цінні речі, а також предмети, які заборонено використовувати у ВТУ. Знайдені у засуджених гроші та цінні речі вилучаються і, як правило, передаються в доход держави за мотивованою постановою начальника ВТУ, санкціонованою прокурором.

5-606

65

Перелік і кількість предметів та речей, які засуджені можуть мати при собі, а також порядок вилучення предметів, які заборонено використовувати у ВТУ, встановлюються Правилами внутрішнього розпорядку ВТУ.

Точне і неухильне виконання засудженими своїх обов'язків забезпечує необхідний порядок відбування покарання та належну їх поведінку, створює необхідні умови для їх спілкування між собою та адміністрацією ВТУ. Разом з тим виконання ними своїх обов'язків передбачає надання їм певної сукупності прав для забезпечення їх законних потреб, що визначаються умовами життя у ВТУ та вимогами законодавства.

Створення для засуджених різних умов утримування залежно від характеру та ступеня суспільної небезпечності вчиненого злочину, особи і поведінки засудженого є реалізацією такого важливого принципу кримінально-виконавчого права, як диференціація виконання покарання. Вона здійснюється шляхом застосування до різних категорій засуджених різного обсягу карального впливу: ступеня ізоляції від суспільства, обсягу обмежень суб'єктивних прав та побутових право-обмежень, місця відбування покарання.

Однією з основних вимог режиму (ст. 28 ВТК України) є встановлення у ВТУ суворо регламентованого внутрішнього розпорядку. Внутрішній розпорядок у ВТУ (ст. 36 ВТК України) передбачає:

• розпорядок дня засуджених і роботи служб ВТУ;

• порядок виконання обов'язків і здійснення прав засудженими;

• порядок взаємовідносин засуджених та адміністрації ВТУ;

• виконання адміністрацією своїх функцій з організації та дотримання режиму.

Нормативним актом, який визначає внутрішній розпорядок ВТУ, є Правила внутрішнього розпорядку виправно-трудових установ (далі — Правила), які розроблює та приймає орган, що відає виконанням покарання у вигляді позбавлення волі за погодженням з Генеральною прокуратурою України. Нині на території України діють Правила внутрішнього розпорядку виправно-трудових установ, уведені в дію Наказом МВС України № 453 від 20 грудня 1991 р.

Правила є підзаконним нормативним актом, в якому деталізуються та конкретизуються норми чинних законів. В окремих статтях ВТК України деякі питання діяльності, пов'язаної з виконанням покарання у вигляді позбавлення волі, регламентуються Правилами.

66

Правила, як і інші підзаконні акти з питань виконання покарання, дають змогу центральним органам кримінально-виконавчої системи відносно швидко реагувати на вимоги практики виконання покарання і в разі потреби швидко змінювати умови роботи ВТУ з тим, щоб вони відповідали вимогам чинного законодавства. Правила сприяють також встановленню єдиного підходу до застосування способів та методів виконання покарання і тим самим зміцнюють законність у діяльності ВТУ. На основі Правил розробляються внутрішній розпорядок конкретної ВТУ, який оголошується наказом начальника ВТУ. Права та обов'язки засуджених, що встановлюються кримінально-виконавчим законодавством і конкретизуються Правилами, а також вимоги внутрішнього розпорядку ВТУ, слід роз'яснювати засудженому одразу після його прибуття до конкретної ВТУ. Норми Правил, які визначають внутрішній розпорядок ВТУ, умовно поділяються на п'ять груп.

Перша група регулює специфічні правила поведінки засуджених та розпорядок дня в конкретній ВТУ. Ці правила та розпорядок дня визначають вид зайнятості засуджених по годинах протягом доби і оголошуються, як уже зазначалося, наказом начальника ВТУ. При відбуванні покарання Законом та Правилами для засуджених встановлюються певні заборони, зокрема утримувати гроші, цінності, спиртні напої, гральні карти, продавати, дарувати чи відчужувати іншим особам речі, які є в особистому користуванні засуджених. Обсяг та конкретний зміст указаних правил залежать від виду ВТУ. Специфічні права надаються певним категоріям засуджених (наприклад, право пересуватися без конвою, проживати за межами ВТУ).

Друга група правил визначає порядок виконання засудженими своїх обов'язків і здійснення прав. Зокрема, це правила, що визначають порядок придбання засудженими продуктів харчування, літератури, надання їм побачень, листування, отримання посилок, передач, бандеролей, подання скарг та заяв, матеріально-побутового забезпечення та медичного обслуговування.

Третя група правил регламентує порядок і умови застосування до засуджених заходів виправно-трудового впливу: порядок залучення до праці, перелік робіт та посад, на яких заборонено використовувати засуджених, умови проведення виховної роботи, здійснення загальноосвітнього та професійно-технічного навчання, застосування до засуджених заходів заохочення та стягнення.

5*

67

Четверта група правил регулює діяльність адміністрації ВТУ щодо запобігання скоєння засудженими нових злочинів та правопорушень — заходи забезпечення охорони та нагляду, а також застосування заходів безпеки.

П'ята група правил — це сукупність норм, що встановлюють правила діяльності адміністрації ВТУ в цілому та окремих її частин і служб, а також порядок взаємовідносин представників адміністрації ВТУ із засудженими.

Розглянемо тепер основні елементи змісту режиму, що визначають порядок перебування засуджених у ВТУ та їх життя під час відбування покарання, до яких, зокрема, належать підстави і порядок придбання засудженими продуктів харчування і предметів першої необхідності, надання засудженим побачень і телефонних розмов, отримання ними посилок, передач, бандеролей, листування, отримання та відправлення грошових переказів.

Придбання засудженими продуктів харчування і предметів першої необхідності регламентується ст. 37 ВТК України. Засуджені мають право купувати за безготівковим розрахунком продукти харчування і предмети першої необхідності за гроші, зароблені у місцях позбавлення волі. Тільки непрацездатним засудженим, вагітним жінкам, а також жінкам, які мають дітей у будинках дитини при ВТУ, неповнолітнім та хворим, які перебувають у ВТУ на правах лікувальних, дозволяється купувати продукти харчування та предмети першої необхідності за кошти, одержані за переказами. Перелік продуктів харчування та предметів першої необхідності, які засуджені мають право купувати, а також порядок їх придбання визначаються Правилами; купівля здійснюється в магазинах ВТУ.

Сума грошей, яку дозволяється витрачати засудженим до позбавлення волі для придбання продуктів харчування і предметів першої потреби, визначається ст. 38 ВТК України і встановлюється у відсотках до мінімального розміру заробітної плати залежно від виду ВТУ. Протягом місяця засуджені мають право витрачати для купівлі продуктів харчування та предметів першої необхідності певну суму грошей (% до мінімального розміру заробітної плати):

• у виправно-трудових колоніях: загального режиму — до 100; посиленого режиму — до 90; суворого режиму — до 80; особливого режиму — до 70;

68

• у виховно-трудових колоніях — до 100;

• у тюрмах:

загального режиму — до 50;

суворого режиму — до 30. У разі відсутності злісного порушення режиму відбування покарання та при сумлінному ставленні до праці після відбуття певної частини строку покарання засудженим згідно зі ст. 38 ВТК України може бути дозволено додатково витрачати протягом місяця таку суму грошей (% до мінімального розміру заробітної плати):

• у виправно-трудових колоніях після відбуття половини строку:

загального режиму — 55;

посиленого режиму — 50; суворого режиму — 40; особливого режиму — 30;

• у тюрмах загального режиму після відбуття половини строку тюремного ув'язнення — 20;

• у виховно-трудових колоніях:

загального режиму після відбуття 1/4 строку — 60; посиленого режиму після відбуття 1/3 строку — 60.

Отже, право засуджених на витрачання додаткової суми грошей може бути реалізоване тільки за певних умов, зазначених у законі: належної поведінки, сумлінного ставлення до праці та відбуття певної частини строку покарання.

Засудженим, які перевиконують норму виробітку, а також зразково виконують встановлені завдання (на почасових роботах і роботах з госпобслуговування), може бути дозволено витрачати протягом місяця гроші в сумі 30 % мінімального розміру заробітної плати. Засудженим, які перевиконують норму виробітку на важких роботах і на роботах зі шкідливими умовами праці, — 50 % незалежно від відбутого строку покарання.

Газети, журнали, книги та письмове приладдя засуджені можуть купувати за гроші, які є на їх особових рахунках, понад зазначені суми.

Велике значення для підтримки корисних соціальних зв'язків засуджених і здійснення на них виховного впливу мають побачення засуджених з родичами та іншими особами. Засудженим надаються побачення двох видів — короткострокові (2—4 години) та тривалі (1—3 доби). Короткострокові побачення надаються з родичами або з іншими особами у присутності представника ВТУ. Тривалі побачення

69

надаються з правом спільного проживання тільки з близькими родичами, коло яких визначається законом (ст. 39 ВТК України). У виправно- та виховно-трудових колоніях усіх видів, за винятком колоній-по-селень, короткострокові побачення надаються раз на місяць, тривалі — раз на 3 місяці.

У тюрмах тривалі побачення взагалі не надаються, а короткострокові надаються у тюрмах загального режиму раз на шість місяців.

У колоніях-поселеннях усіх видів побачення надаються без обмежень.

За наявності технічних умов засудженим раз на три місяці надається право на одну платну телефонну розмову тривалістю 15 хвилин.

За бажанням засуджені мають право замінювати тривале побачення на короткострокове, а також тривале та короткострокове побачення — на телефонну розмову. Порядок надання та проведення побачень та телефонних розмов визначається Правилами.

Перше побачення надається засудженому одразу після прибуття до ВТУ незалежно від того, коли він мав побачення у місцях попереднього ув'язнення. За наявності права на короткострокове та тривале побачення вид першого побачення визначає сам засуджений.

Побачення засудженого з адвокатом до побачень, встановлених ВТК України, не входять. Згідно зі ст. 40 ВТК України побачення засудженого з адвокатом надаються для одержання юридичної допомоги за письмовою заявою засудженого або його близьких родичів чи представників громадськості та проводяться віч-на-віч. Побачення надається після пред'явлення адвокатом ордера юридичної консультації та документа, що посвідчує його особу.

Згідно зі ст. 39-1 ВТК України у зв'язку з винятковими особистими обставинами (смерть або тяжка хвороба близького родича, яка загрожує його життю, стихійне лихо, яке заподіяло великої матеріальної шкоди засудженому або його сім'ї) засудженим, які перебувають у виправно-трудових колоніях загального режиму, колоніях-поселеннях усіх видів та виховно-трудових колоніях, може бути дозволено короткострокові виїзди за межі ВТУ щонайбільше на 7 діб, не враховуючи час для проїзду в обидва кінці. Засудженим жінкам, які мають дітей у будинках дитини при ВТУ, може бути дозволено такий виїзд тривалістю щонайбільше 10 діб для влаштування дітей у родичів, опікунів або у дитячих установах.

Дозвіл на короткостроковий виїзд надає начальник ВТУ за погодженням з прокурором з урахуванням особи і поведінки засудженого.

70

Час перебування засудженого у виїзді зараховується до строку покарання.

У ст. 41 ВТК України передбачається, що засуджені до позбавлення волі можуть отримувати посилки, передачі та бандеролі. Засуджені, які утримуються у виправно-трудових колоніях, мають право на отримання посилок або передач, загальна вага яких не повинна перевищувати 8 кг. Кількість посилок (передач) залежить від виду режиму колонії. Протягом року засуджені можуть отримувати таку кількість посилок (передач):

• у виправно-трудових колоніях: загального режиму — 7; посиленого режиму — 6; суворого та особливого режиму — 5;

• у виховно-трудових колоніях: загального режиму — 10; посиленого режиму — 9.

Засудженим, які відбувають покарання у тюрмі, одержувати посилки та передачі заборонено.

Першу посилку або передачу засуджений, який утримується у виправно-трудовій колонії, може отримати одразу після прибуття до установи з місць попереднього ув'язнення. Наступну посилку або передачу засуджений має право отримати через час, який обчислюється шляхом поділу 12 місяців на загальну кількість посилок (передач), які дозволено отримувати засудженому протягом року при конкретному виді режиму.

Засудженим незалежно від виду призначеного їм режиму дозволяється отримувати 2 бандеролі на рік, а також купувати без обмеження літературу через книготорговельну мережу.

У колоніях-поселеннях усіх видів кількість посилок, передач та бандеролей, які можуть одержувати засуджені, не обмежується.

Засудженим дозволяється одержувати без обмеження грошові перекази і відправляти грошові перекази родичам, а з дозволу адміністрації ВТУ — й іншим особам (ст. 42 ВТК України). Одержані переказами гроші зараховуються на особистий рахунок засудженого. У колоніях-поселеннях гроші, одержані на ім'я засудженого, видаються йому у руки.

Листування засуджених також є способом підтримки корисних соціальних зв'язків. Тому засудженим, які відбувають покарання у

71

виправно- та виховно-трудових колоніях усіх видів режиму, дозволяється одержувати і відправляти листи без обмеження їх кількості. У тюрмах засуджені можуть отримувати листи без обмеження, а відправляти листи за такими нормами: у тюрмах загального режиму — один лист на місяць, суворого режиму — один лист на 2 місяці. Листування між засудженими, які перебувають у місцях позбавлення волі й не є родичами, забороняється. Кореспонденція засуджених підлягає цензурі. Листи опускаються до поштових скриньок або передаються представникам адміністрації в незакритому вигляді. Листи засуджених, що виконані тайнописом, шифром або із застосуванням інших умовних позначень, а також мають цинічний характер чи відомості, що не підлягають розголошенню, адресату не надсилаються, про що оголошується засудженому, який написав листа. Такі листи знищуються.

Засуджені мають право звертатися з пропозиціями, заявами та скаргами до державних органів, громадських організацій і службових осіб (ст. 44 ВТК України). Пропозиції, заяви та скарги засуджених надсилаються відповідно до Правил за належністю і вирішуються у встановленому законом порядку. Пропозиції, заяви та скарги, що адресовані прокуророві, перегляду не підлягають і не пізніше як через добу надсилаються за належністю. Результати розгляду пропозицій, заяв і скарг засудженим оголошуються під розписку.

Кримінально-виконавчим законодавством, і зокрема ст. 45 ВТК України, передбачається такий інститут, як зміна умов утримування осіб, засуджених до позбавлення волі. У ст. 22 ВТК України закріплено один із принципів кримінально-виконавчої політики — відбування засудженим усього строку покарання в одній ВТУ. Дотримання цього принципу створює необхідні умови для вивчення особи засудженого, формування у ВТУ стабільного колективу, спроможного позитивно впливати на засуджених. Разом з тим принцип індивідуалізації покарання та виправно-трудового впливу потребує зміни умов утримування засуджених залежно від їх поведінки, ставлення до праці та ступеня виправлення. Сутністю цього інституту є зміна правового статусу засуджених до позбавлення волі, зокрема обсягу їх прав, як у бік послаблення, так і посилення правообмежень. Законодавець розглядає цей інститут як форму заохочення або покарання засуджених. Тому порядок його застосування відображено у ст. 65 і 67 ВТК України, що передбачають заходи заохочення та стягнення.

Разом з тим у ст. 45 ВТК України встановлюються загальне правило і форми зміни умов утримування засуджених: залежно від пове-

72

дінки засуджених і їх ставлення до праці умови утримування можуть змінюватись як у межах однієї ВТУ, так і шляхом переведення в інші ВТУ. Таким чином, закон дає підстави розглядати зміни умов утримування засуджених окремо від застосування заходів заохочення і стягнення.

Умови утримування засуджених у межах однієї ВТУ змінюються за постановою начальника установи і полягають у наданні засудженим права витрачати додаткову суму грошей для придбання продуктів харчування та предметів першої потреби або у скасуванні цих поліпшених умов утримування. До цієї групи зміни умов утримування певною мірою може належати переведення до виправно-трудових колоній особливого режиму засуджених, які відбули не менше третини строку покарання, з приміщень камерного типу у звичайні житлові приміщення у тій самій колонії і, навпаки, переведення засуджених зі звичайних житлових приміщень у виправно-трудових колоніях особливого режиму до приміщень камерного типу у тій самій колонії. Перелічені заходи мають безстроковий характер і передбачають зміну правового положення засуджених у комплексі та застосовуються не за окремі добрі чи негативні вчинки, а як реагування на змінену поведінку засуджених.

Зміна умов утримування засуджених шляхом переведення їх з однієї виправно-трудової колонії до колонії іншого виду режиму, з колонії до тюрми або з тюрми до колонії, з виховно-трудової колонії загального режиму до виховно-трудової колонії посиленого режиму провадиться судом (ст. 46 і 47 ВТК України).

Згідно зі ст. 46 ВТК України засуджені, які твердо стали на шлях виправлення, можуть бути представлені до переведення для подальшого відбування покарання:

• з тюрми до виправно-трудової колонії — після відбуття не менше половини строку тюремного ув'язнення, призначеного за вироком суду;

• з виправно-трудової колонії особливого режиму до колонії суворого режиму — після відбуття не менше половини строку покарання в колонії особливого режиму;

• з виправно-трудової колонії загального та посиленого режиму до колонії-поселення для осіб, які твердо стали на шлях виправлення, — після відбуття не менше третини строку покарання, а з виправно-трудової колонії суворого режиму — після відбуття не менше половини строку покарання, а засуджені, перелічені

73

у ч. 6 ст. 52 КК України, — після відбуття не менше двох третин призначеного строку покарання. Не підлягають переведенню до колонії-поселення для осіб, які твердо стали на шлях виправлення:

• засуджені, до яких не застосовується умовно-дострокове звільнення від покарання, передбачене ст. 52-1 КК України;

• засуджені, які не пройшли призначеного судом примусового лікування від алкоголізму або наркоманії, а також ті, хто не пройшов повний курс лікування венеричного захворювання, активної форми туберкульозу, психічного розладу;

• засуджені, які раніше відбували покарання в колоніях-поселеннях або у вигляді умовного звільнення з місць позбавлення волі з обов'язковим залученням до праці, але за злісні порушення вимог режиму були переведені до виправно-трудових колоній того виду режиму, який їм раніше було призначено судом.

Переведення засуджених, які злісно порушують вимоги режиму, до інших ВТУ регламентується ст. 47 ВТК України. Засуджені, які злісно порушують вимоги режиму, можуть бути представлені до переведення для відбування покарання з колонії-поселення до виправно-трудової колонії того виду режиму, який їм раніше було призначено судом, а особи, які засуджені за злочини, вчинені з необережності, з направленням до колонії-поселення для осіб, які вчинили злочини з необережності, і особи, засуджені за умисні злочини з направленням до колонії-поселення для осіб, які вчинили умисні злочини, — до колонії загального режиму; засуджені, яких було переведено з колонії особливого режиму до колонії суворого режиму, — до колонії особливого режиму; з виправно-трудової колонії — до тюрми на строк щонайбільше три роки з відбуванням решти строку покарання у колонії; з виховно-трудової колонії загального режиму — до виховно-трудової колонії посиленого режиму.

Під злісним порушенням засудженими вимог режиму відбування покарання слід розуміти невиконання ними законних вимог адміністрації; необгрунтовану відмову від праці (щонайменше тричі за рік); уживання спиртних напоїв, наркотичних чи інших одурманюючих речовин; виготовлення, зберігання, купівлю, поширення заборонених предметів; участь в азартних іграх; дрібне хуліганство; систематичне ухилення від лікування захворювань, небезпечних для оточуючих (активна форма туберкульозу, венеричні хвороби), а також вчинення засудженим протягом року більше трьох інших порушень режиму від-

74

бування покарання за умови, якщо за кожне з цих порушень за постановою чи наказом начальника або уповноважених на те осіб були накладені стягнення.

Важливим елементом режиму у виправно-трудових колоніях є надання засудженим права пересуватися без конвою за межами колонії, а у виховно-трудових колоніях — без супроводу, а також надання можливості засудженим жінкам проживати поза колонією (ст. 35, 78—80 ВТК України). Цей інститут кримінально-виконавчого права має важливе значення. По-перше, його застосування забезпечує нормальну господарчу діяльність і створює засудженим відповідні матеріально-побутові умови відбування покарання. У ч. 1 ст. 78 ВТК України прямо передбачено, що пересування без конвою за межами ВТУ дозволяється тоді, коли це передбачено характером роботи, яку виконують засуджені. По-друге, вказаний інститут відіграє важливу виховну роль, оскільки суттєво послаблює вимоги ізоляції засуджених і відповідно стимулює їх зразкову поведінку та сумлінне ставлення до праці.

Право пересування без конвою може бути надано тільки засудженим, які твердо стали на шлях виправлення і відбули не менше третини строку покарання. Право пересування без супроводу надається у виховно-трудових колоніях на таких самих умовах, але після відбуття не менше шести місяців позбавлення волі.

Право на пересування без конвою або супроводу за межами колонії надається засудженому мотивованою постановою начальника колонії, затвердженою вищестоящим начальником. Засудженому, якому надано право пересуватися без конвою або супроводу, видається перепустка встановленого зразка. Пересування без конвою або супроводу дозволяється засудженим тільки в години і за маршрутами, вказаними в перепустці. Засуджені, яким надано це право, розміщуються в окремих житлових приміщеннях за межами колонії, які у нічний час закриваються на замок.

У разі порушення правил поведінки засуджений за постановою начальника колонії позбавляється права пересуватися без конвою або супроводу.

У ст. 80 ВТК України визначено категорії засуджених до позбавлення волі, яким заборонено надавати право пересуватися без конвою або супроводу.

Згідно зі ст. 35 ВТК України засудженим жінкам, які сумлінно ставляться до праці і додержують вимог режиму, може дозволятися проживання поза колонією на час звільнення від роботи у

75

зв'язку з вагітністю та пологами, а також до досягнення їх дитиною трирічного віку. Дозвіл на проживання поза колонією надається постановою начальника ВТУ за погодженням спостережної комісії. При наданні такого права засуджені жінки оселяються поблизу колонії і перебувають під наглядом адміністрації установи. Обмеження щодо користування грошима, отримання посилок, передач, бандеролей, побачень для них скасовуються. Вони мають право вільно пересуватися територією, межі якої визначає начальник колонії.

Не пізніше як за три місяці до досягнення дитиною трирічного віку адміністрація ВТК зобов'язана розглянути питання про доцільність застосування до засудженої жінки умовно-дострокового звільнення або помилування.

У разі систематичного або злісного порушення встановлених правил поведінки право на проживання поза колонією засудженим жінкам скасовується, і вони повертаються до колонії для подальшого відбування покарання.

Дотримання засудженими вимог режиму забезпечується насамперед виконанням усіма працівниками ВТУ та іншими особами, які контактують із засудженими, вимог кримінально-виконавчого законодавства. Крім того, режим у ВТУ забезпечується шляхом охорони засуджених зі здійсненням за ними нагляду, застосуванням до них заходів заохочення і стягнення, а у виняткових випадках — заходів безпеки.

Раніше вже розглядалося, як здійснюються охорона і нагляд за засудженими. Під охороною та наглядом у житлових та виробничих зонах перебувають засуджені, які утримуються в колоніях. У колоні-ях-поселеннях засуджені перебувають тільки під наглядом. Охорону та нагляд за засудженими в тюрмах здійснюють контролери. Для супроводу засуджених поза межами ВТУ призначається озброєний конвой.

Режим відбування покарання забезпечується також за допомогою застосування до засуджених заходів заохочення та стягнення, які стимулюють їх позитивну поведінку та застерігають від порушень встановленого порядку відбування покарання.

Перелік заходів заохочення, які застосовуються до осіб, позбавлених волі, визначається ст. 65 ВТК України. За добру поведінку і чесне ставлення до праці та навчання до засуджених можуть застосуватися такі заходи заохочення:

• оголошення подяки;

76

• занесення на дошку передовиків виробництва;

• нагородження похвальною грамотою;

• преміювання за кращі показники в роботі;

• дозвіл на одержання додатково однієї посилки або передачі протягом року;

• надання додатково одного короткострокового або тривалого побачення чи права на одну платну телефонну розмову тривалістю 15 хвилин протягом року;

• дозвіл на додаткове витрачання грошей у сумі до 15 % мінімального розміру заробітної плати на купівлю продуктів харчування і предметів першої потреби у святкові дні, а у виховно-трудових колоніях — до 20 % на місяць;

• дострокове скасування накладеного раніше стягнення;

• переведення у виправно-трудові колонії особливого режиму засуджених, зазначених у ст. 32 ВТК України, які відбули не менше третини строку покарання, з приміщень камерного типу до звичайних житлових приміщень у тій самій колонії;

• збільшення часу прогулянки засудженим, які перебувають у тюрмі загального режиму, — до 2 годин, суворого режиму — до однієї години.

Засуджені, які довели своє виправлення зразковою поведінкою і чесним ставленням до праці та навчання, у встановленому законом порядку можуть бути представлені до умовно-дострокового звільнення або до заміни невідбутої частини покарання більш м'яким покаранням.

Мета застосування заходів заохочення — здійснити виховний вплив як на осіб, до яких ці заходи застосовуються, так і на інших засуджених. Заходи заохочення застосовуються на основі об'єктивної оцінки поведінки засуджених.

Порядок застосування заходів заохочення визначається ст. 66 ВТК України і полягає в такому.

При заохоченні до засудженого застосовується, як правило, один захід заохочення. Грошова премія зараховується на особовий рахунок засудженого.

Заходи заохочення у вигляді дозволу на додаткове одержання посилки або передачі та надання побачення можуть застосовуватися лише до засуджених, які мають право відповідно на одержання посилки або передачі та на побачення.

77

Засудженим, які перебувають у тюрмі загального режиму, у порядку заохочення може надаватися лише короткострокове побачення. Засудженим, які перебувають у тюрмі, час прогулянки подовжується щонайбільше на місяць.

Як правило, із засудженого достроково може бути знято лише одне стягнення, яке було накладене раніше.

За порушення вимог режиму відбування покарання до засуджених можуть застосовуватися такі заходи стягнення (ст. 67 ВТК України):

• попередження або догана;

• позачергове чергування по прибиранню приміщень і території місця позбавлення волі;

• одноразове позбавлення засуджених, які перебувають у виховно-трудових колоніях, відвідання кіно, концерту, участі у спортивних змаганнях;

• позбавлення права на одержання чергової посилки або передачі та заборона на строк до одного місяця купувати продукти харчування;

• скасування поліпшених умов утримування, передбачених ст. 39 і 39-1 ВТК України;

• розміщення засуджених, які перебувають у виправно-трудових колоніях, до штрафного ізолятора (ШІЗО) із виведенням або без виведення на роботу чи навчання на строк до 15 діб, а тих, хто перебуває у виховно-трудових колоніях, — до дисциплінарного ізолятора (ДІЗО) на строк до 10 діб;

• розміщення засуджених, які перебувають у тюрмах, до карцеру без виведення на роботу або навчання на строк до 15 діб;

• переведення засуджених, які перебувають у виправно-трудових колоніях загального, посиленого та суворого режимів, а також засуджених, які перебувають у звичайних жилих приміщеннях колоній особливого режиму, до приміщень камерного типу на строк до шести місяців; переведення засуджених, які перебувають у приміщеннях камерного типу колоній особливого режиму, до одиночних камер на строк до одного року, а тих, хто перебуває в тюрмах, — на суворий режим на строк 2—6 місяців; повернення засуджених, яких було переведено до звичайних жилих приміщень у колонії, особливого режиму згідно зі ст. 65 ВТК України, до приміщень камерного типу в тій же колонії.

78

Вагітні жінки, а також жінки, які мають дітей у будинках дитини при виправно-трудових колоніях, інваліди І групи в ПКТ, до одиночних камер, а в тюрмі — на суворий режим не розміщуються.

При призначенні заходу стягнення враховуються обставини вчинення порушення, поведінка засудженого до провини, кількість і характер раніше накладених стягнень, а також пояснення засудженого щодо суті провини. Стягнення, що накладаються, повинні відповідати тяжкості та характеру провини засудженого. Порядок застосування заходів стягнення передбачається ст. 68 ВТК України.

За кілька одночасно вчинених провин накладається одне стягнення. Стягнення може бути накладене лише на особу, яка вчинила провину, і не пізніше 10 діб з дня виявлення провини, а якщо у зв'язку з провиною здійснювалась перевірка, — то з дня її закінчення, але не пізніше шести місяців з дня вчинення провини.

Накладене стягнення звертається до виконання одразу або не пізніше одного місяця з дня його оголошення. Якщо протягом місяця з дня накладення стягнення його не було звернено до виконання, то це стягнення не виконується.

Заходи стягнення у вигляді переведення засуджених у ПКТ у колоніях будь-якого режиму, а також переведення засуджених, які перебувають у приміщеннях камерного типу в колоніях особливого режиму, до одиночних камер призначаються через безуспішне застосування інших заходів впливу.

Стягнення у вигляді позбавлення права на одержання чергової посилки або передачі з одночасною забороною на строк до одного місяця купувати продукти харчування застосовується до осіб, які мають право одержувати посилки та передачі. Стягнення у вигляді заборони на строк до одного місяця купувати продукти харчування застосовуються до осіб, які не мають права одержувати посилки та передачі.

Повторно на поліпшені умови утримування засуджені переводяться не раніше як через рік з моменту скасування поліпшених умов утримування або раніше, якщо стягнення, унаслідок якого скасовано поліпшені умови утримування, було зняте адміністрацією ВТУ до завершення року.

Повторно засуджені можуть переводитися з ПКТ колонії особливого режиму до звичайних житлових приміщень у тій самій колонії не раніше як через рік з дня повернення їх до ПКТ.

79

Засуджений має право оскаржити накладене на нього стягнення, проте подання скарги не зупиняє його виконання. За наявності до того підстав накладене стягнення може бути скасоване, пом'якшене чи замінене службовою особою, яка його застосувала. Вищестояща службова особа може скасовувати стягнення тоді, коли службова особа, яка наклала стягнення, перевищила свої повноваження або стягнення було накладене нею за відсутності порушення з боку засудженого.

Засуджений визнається таким, що не має стягнення, якщо протягом року з дня відбуття стягнення його не буде піддано новому стягненню.

У ст. 69 ВТК України визначений порядок виконання окремих заходів стягнення — розміщення в ШІЗО, ДІЗО або карцер і переведення до ПКТ. Це зумовлено тим, що зазначені заходи стягнення найсуворіші й порядок їх виконання потребує деталізації.

Засуджені, яких у порядку стягнення було розміщено в ШІЗО, ДІЗО або карцер, позбавляються права на побачення, одержання посилок, передач і бандеролей, відправлення листів, придбання продуктів харчування і предметів першої потреби. їм забороняється користуватися настільними іграми і палити.

У ШІЗО, ДІЗО та карцерах засуджені забезпечуються індивідуальним спальним місцем і постільними речами. Постільні речі видаються тільки на час сну, верхній одяг — на час виходу з приміщення.

У ДІЗО засудженим надається щоденна прогулянка протягом однієї години, а в ШІЗО та карцерах — протягом тридцяти хвилин. У карцерах встановлюється одиночне утримування.

У ПКТ виправно-трудових колоній загального, посиленого та суворого режиму, а також у ПКТ колоній особливого режиму, куди переводяться засуджені у порядку стягнення зі звичайних жилих приміщень, і в одиночних камерах колоній особливого режиму встановлюється режим, передбачений для утримування засуджених на суворому режимі у тюрмі.

Засуджені, яких утримують у ШІЗО з виведенням на роботу, у ПКТ і одиночних камерах колоній, працюють окремо від інших засуджених.

Правом застосовувати заходи заохочення і стягнення в повному обсязі користується начальник ВТУ, а також усі вищестоящі начальники. Заступники начальника ВТУ мають право застосовувати всі заходи заохочення та стягнення, за винятком переведення засуджених

80

до ПКТ та одиночних камер, а також розміщення до ШІЗО або ДІЗО і карцер.

Значно обмежені у праві застосовувати заходи заохочення та стягнення начальники загонів і старші вихователі, які тільки в усній формі мають право застосовувати заходи заохочення у вигляді оголошення подяки або дострокового зняття раніше накладеного ними стягнення, а також заходи стягнення у вигляді попередження або догани, позачергового чергування по прибиранню приміщень і території місця позбавлення волі, одноразового позбавлення засуджених, яких утримують у виховно-трудових колоніях, відвідання кіно, концерту, участі у спортивних змаганнях. Вихователь колонії має право оголошувати подяку, а також накладати в усній формі стягнення у вигляді попередження або догани.

Від застосування стягнень слід відрізняти застосування заходів безпеки до осіб, позбавлених волі (ст. 81 ВТК України). Заходи стягнення застосовуються до засуджених за конкретні дисциплінарні порушення, а заходи безпеки — за порушення режиму, які незважаючи на вжиті заходи не припиняються і можуть призвести до тяжких наслідків. Застосування заходів безпеки не виключає можливості застосування до засуджених заходів стягнення або притягнення їх до кримінальної відповідальності.

Заходи безпеки застосовуються до засуджених, якщо вони чинять фізичний опір працівникам ВТУ, проявляють буйство або інші насильницькі дії. До цих засуджених з метою запобігання заподіянню ними шкоди оточуючим або самим собі допускається застосування наручників, гамівних сорочок, гумових кийків, сльозоточивих речовин та інших спеціальних засобів, передбачених ст. 14 Закону України "Про міліцію".

Забороняється застосовувати спеціальні засоби до жінок, осіб похилого віку, інвалідів та неповнолітніх, крім випадків вчинення ними групового нападу, що загрожує життю або здоров'ю працівників ВТУ чи інших осіб, або збройного опору.

Гамівна сорочка або наручники застосовуються з метою запобігання заподіяння засудженими насильства або шкоди оточуючим чи самим собі. Гамівна сорочка є крайнім заходом впливу на засуджених і може застосовуватися лише тоді, коли інші заходи припинення непокори або безчинства вичерпано і наслідків не мали. Гамівна сорочка застосовується тільки за наказом начальника ВТУ або особи, яка виконує його обов'язки, і обов'язково під наглядом медичного

б-бОб

81

працівника. Вказівка медичного працівника про неможливість застосування гамівної сорочки до засудженого підлягає безумовному виконанню. У гамівній сорочці засуджений перебуває до заспокоєння, але не більше двох годин. Про кожний випадок застосування гамівної сорочки складається акт, де вказуються причини і тривалість її застосування. Акт затверджує начальник ВТУ.

Наручники застосовуються в основному для припинення агресивних дій з боку засуджених за розпорядженням начальника ВТУ, командира підрозділу охорони, чергового помічника начальника установи, командира підрозділу нагляду і безпеки (контролерів). Наручники знімаються за наказом осіб, які дали розпорядження для їх застосування або за наказом вищестоящого начальника. Про застосування наручників складається акт. Особи, які необгрунтовано застосували наручники, несуть за це особисту відповідальність.

У разі вчинення особою, яку позбавлено волі, нападу чи іншої умисної дії, яка безпосередньо загрожує життю працівників ВТУ або інших осіб, а також у разі втечі з-під варти як надзвичайний захід допускається застосовувати зброю, якщо іншими заходами неможливо припинити зазначені дії. У разі втечі жінок і неповнолітніх застосовувати зброю забороняється.

Про кожний випадок застосування зброї адміністрація місця позбавлення волі повинна негайно повідомити прокурора.

Книга: Кримінально-виконавче право України: Курс лекцій / Семаков Г. С, Гель А. П.

ЗМІСТ

1.	Кримінально-виконавче право України: Курс лекцій / Семаков Г. С, Гель А. П.
2.	1.2. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ОРГАНІЗАЦІЇ ВИКОНАННЯ КРИМІНАЛЬНИХ ПОКАРАНЬ В УКРАЇНІ. СОЦІАЛЬНО-ПРАВОВИЙ СТАТУС ЗАСУДЖЕНИХ
3.	1.3. ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ПОПЕРЕДНЬОГО УВ'ЯЗНЕННЯ ПІД ВАРТУ
4.	1.4. КЛАСИФІКАЦІЯ, РОЗПОДІЛ, ПРИЙНЯТТЯ ТА ОБЛІК ЗАСУДЖЕНИХ ДО ПОЗБАВЛЕННЯ ВОЛІ В УСТАНОВАХ ВИКОНАННЯ ПОКАРАНЬ
5.	1.5. ОСНОВНІ ЗАСОБИ ВИПРАВЛЕННЯ ТА РЕСОЦІАЛІЗАЦІЇ ЗАСУДЖЕНИХ, ЇХ ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ
6.	1.6. Режим у місцях позбавлення волі: правове регулювання та засоби забезпечення
7.	1.7. Праця осіб, позбавлених волі, та її правове регулювання
8.	1.8. Виховна робота з особами, позбавленими волі: завдання, форми та правове регулювання
9.	1.9. Загальноосвітнє та професійно-технічне навчання засуджених у місцях позбавлення волі, його правове регулювання
10.	1.10. МАТЕРІАЛЬНО-ПОБУТОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ТА МЕДИЧНЕ ОБСЛУГОВУВАННЯ ЗАСУДЖЕНИХ
11.	1.11. ПОРЯДОК ТА УМОВИ ВИКОНАННЯ КРИМІНАЛЬНИХ ПОКАРАНЬ, НЕ ПОВ'ЯЗАНИХ З ПОЗБАВЛЕННЯМ ВОЛІ
12.	1.12. Порядок та умови виконання виправних робіт без позбавлення волі
13.	1.13. Порядок та умови виконання покарання у вигляді направлення військовослужбовців строкової служби до дисциплінарного батальйону
14.	1.14. Порядок та умови виконання кримінальних покарань не пов'язаних із застосуванням заходів виправно-трудового впливу
15.	1.15. Правові підстави та порядок звільнення засуджених до позбавлення волі від подальшого відбування покарання
16.	1.16. Постпенітенціарний вплив та соціальна адаптація осіб, звільнених з місць позбавлення волі
17.	1.17. Адміністративний нагляд за особами, звільненими з місць позбавлення волі
18.	1.18. СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ТА РЕКОМЕНДОВАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

На попередню



Додати в закладки

  
Переклад Translate