Додати в закладки

  
Переклад Translate

Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами.

Додати книгу на сайт:

Скачати одним файлом. Книга: ФІНАНСОВА РЕСТРУКТУРИЗАЦІЯ В УКРАЇНІ: ПРОБЛЕМИ І НАПРЯМИ / В. Федосов, В. Опарін, С. Льовочкін

2.3. Оптимізація структури фінансового ринку в перехідній економіці

Фінансовий ринок є найважливішою забезпечуючою сферою економіки і фінансової системи. Це дуже складна структура, як за змістовим наповненням — грошовими потоками, що відображають рух фінансових ресурсів, — так і за організаційною будовою — сукупністю різноманітних інституцій. Фінансовий ринок покликаний створити сприятливі умови для максимального залучення всіх наявних у суспільстві ресурсів у відтворювальний процес і стимулювати їх ефективне використання. Як зазначають відомі американські вчені У. Шарп, Г. Александер і Дж. Бейлі, фондові ринки існують саме для того, щоб звести разом покупців і продавців цінних паперів^[40].

Кожна з інституцій — центральний і комерційні банки, фондові біржі, інституційні інвестори, страхові компанії, пенсійні фонди та ін. — мають свою нішу на ринку, спеціалізуючись на певних операціях. Водночас вони функціонують на єдиному просторі, що являє собою фінансовий ринок. Мета його функціонування досить чітка і визначена — мінімізувати ту частину ресурсів, що перебуває поза господарським обігом. Переважна частина того, що є і створюється у суспільстві, повинна працювати на нього, усе, що може бути залучене ззовні, має бути мобілізоване. Наскільки ж у процесі трансформації фінансової системи в Україні вдалося створити фінансовий ринок, що відповідає цим вимогам?

Нагадаємо, що в умовах адміністративної економіки фінансового ринку не існувало, оскільки фінансові ресурси розподілялися централізовано, а не були об’єктом купівлі-продажу. Збережені інституції цього ринку — банки, ощадні каси, страхові організації функціонували на принципово інших засадах, ніж в умовах ринкової економіки. Тому сутність трансформаційних процесів у цій сфері полягала в такому:

реформування існуючої банківської системи на основі переведення функціонуючих банків на ринкові засади діяльності, формування конкурентного середовища з відокремленням бан­ків від системи державних фінансів, у якій вони фактично перебували раніше;

формування ринку цінних паперів на основі відкриття фондових бірж, створення акціонерних товариств, інституційних інвесторів, відповідної інфраструктури ринку;

розвиток страхового ринку зі створенням широкого спектра послуг щодо страхування ризиків життєдіяльності і підприємництва.

Ефективність фінансового ринку, який є важливою структурою забезпечення функціонування ринкової економіки, визначається двома основними чинниками. По-перше, наявністю достатніх фінансових ресурсів у суспільстві, певна частина яких вивільнена з кругообігу і може бути предметом торгівлі. При цьому необхідно забезпечити як потребу, так і всебічне сприяння виставленню тимчасово і відносно вільних ресурсів на продаж. Проблеми розвитку фінансового ринку в Україні полягають не стільки в обмеженості фінансових ресурсів (хоча це теж досить суттєвий чинник), скільки у їх русі поза межами фінансового ринку. По-друге, дієвість фінансового ринку забезпечується розгалуженістю його інфраструктури та встановленням оптимального на даний момент структурного співвідношення між окремими ланками цього ринку.

Оптимізація структури фінансового ринку важлива з огляду на те, що кожна його ланка має різні можливості щодо залучення ресурсів, різні організаційні і методологічні засади функ­ціонування. Це відображає широку гамму різноманітних інтересів суб’єктів фінансового ринку. Завдання розвитку фінан­сового ринку полягають не у визначенні пріоритетних ланок, а в забезпеченні його збалансованого розвитку, що і дає змогу врахувати інтереси всіх його учасників.

Вирішення завдань оптимізації структури фінансового ринку вимагає насамперед чіткого виділення його складових. В українській фінансовій літературі стосовно визначення сутності та структури фінансового ринку існують не просто різні, а іноді діаметрально протилежні підходи. Насамперед немає визначеності стосовно таких понять, як фінансовий і грошовий ринки, ринки грошей і капіталів, ринок цінних паперів та кредитний ринок. Проаналізуємо основні підходи до структуризації фінансового ринку.

У навчальному посібнику «Вступ до банківської справи» М. І. Савлук розглядає грошовий ринок як середовище, в якому функціонують банки. До структури цього ринку, котрий визначається як механізм перерозподілу грошових коштів між секторами і суб’єктами економіки та збалансування окремих грошових потоків і грошового ринку в цілому входить ринок грошей і ринок капіталів (фінансовий). До ринку грошей віднесено ринки короткострокових позичок і короткострокових фінансових активів та валютний ринок, а до ринку капіталів (фінансового) — ринки цінних паперів та середньо- і довгострокових банківських позичок^[41]. Таким чином, фінансовий ринок ототожнюється з ринком капіталів і включається до грошового ринку. Включення ринку цінних паперів до ринку капіталів не досить обґрунтовано, адже цінні папери відображають не тільки відносини формування і перерозподілу капіталу — крім пайових цінних паперів (акцій) є боргові зобов’язання, у тому числі і держави, які ніяк не пов’язані з рухом капіталу.

У підручнику «Гроші та кредит» той самий автор грошовий ринок структурує за трьома ознаками. За економічним призначенням ресурсів він поділений на ринок грошей і ринок капіталів (без ототожнення останнього з фінансовим ринком). За інституційними ознаками до нього включено ринки банківських кредитів і продуктів інших фінансових інституцій та фондовий ринок. За видами фінансових інструментів грошовий ринок включає ринки позичкових зобов’язань і цінних паперів та валютний ринок^[42]. Однак структуризація за останньою ознакою не досить чітко визначена, адже облігація, наприклад, є і цінним папером, і борговим (позичковим) інструментом. Хоча в названій праці грошовий ринок не пов’язується з фінансовим, наявність у ньому складових елементів фінансового ринку очевидна — ринки капіталів, фондовий, цінних паперів.

Б. С. Івасів ототожнює фінансовий ринок з усім грошовим ринком. Грошовий ринок характеризується як сукупність грошових ресурсів країни, що постійно переміщуються (розподіляються та перерозподіляються) під впливом попиту та пропозиції з боку різних суб’єктів економіки. Грошовий (фінансо­вий) ринок, на думку автора, включає ринки грошей і капіталів^[43]. До ринку грошей віднесено ринки короткострокових позик (вірніше, позичок. — Авт.), короткострокових фінансових активів, а до ринку капіталів — ринки цінних паперів, середньо- та довгострокових позик. При цьому відзначається, що за видами інструментів грошовий ринок складається з двох взаємозв’язаних і доповнюючих один одного, але функціонуючих окремо ринків: позичкових капіталів та цінних паперів. Однак із запропонованої структури цього не видно. Далі ринок грошей (монетарний ринок) визначається як мережа спеціальних інституцій, що забезпечують взаємодію попиту та пропозиції на гроші як специфічний товар.

О. М. Мозговий, розглядаючи фондовий ринок, не ув’язує його з фінансовим ринком у цілому. Характеризуючи узгодженість понять «грошовий ринок», «фондовий ринок (ринок капіталу)» і «ринок цінних паперів», він до складу грошового ринку відносить гроші та короткотермінові цінні папери, а до складу фондового — довготермінові цінні папери. При цьому ринок цінних паперів охоплює коротко- та довготермінові цінні папери^[44]. Водночас не враховується, що цінні папери можуть відображати як відносини володіння власністю (акції), так і запозичення (облігації).

Отже, незважаючи на те, що позиції різних авторів багато в чому збігаються, відмінності в структуризації фінансового ринку досить відчутні. При цьому перелік різних підходів до складу фінансового ринку можна продовжити. Однак досить і цих, певною мірою протилежних, підходів, коли в одному випадку грошовий і фінансовий ринки ототожнюються, в другому фінансовий ринок входить до складу грошового, а в третьому розглядається як самостійна сфера. Оскільки це не просто теоретичний спір, а сугубо прагматичне питання — на цій основі формується відповідна система фінансових органів та інституцій, — спробуємо визначитись з будовою фінансового ринку.

Характер розгляду цього питання насамперед обумовлюється все тим же підходом до співвідношення між категоріями «фінанси» і «гроші». Загальновідомим і визнаним усіма є твердження, що фінанси — це не гроші (тому, безумовно, не може бути й мови про ототожнення термінів «грошовий» і «фінансовий» ринки). Однак, як правило, далі цього тверджен­ня мало хто рухається. Але ж так важливо для фінансової науки встановити співвідношення цих категорій.

Передусім слід зазначити, що сфери функціонування грошей і фінансів, будучи досить широкими і розгалуженими, перетинаються тільки в одному сегменті. Та цей перетин настільки важливий, що визначає характер дії і грошей, і фінан­сів. З одного боку, фінанси неможливі без грошей, адже інструментом фінансових відносин є саме гроші — зовнішнім, видимим проявом цих відносин є грошові потоки. З іншого боку, функціонування грошей без фінансів багато в чому втрачає сенс і зводиться до суто технічних питань обміну. Виходячи з цього врешті-решт зрозумілим стає поширене побутове ототожнення фінансів і грошей.

Розглядаючи з цих позицій взаємозв’язок і співвідношення грошей і фінансів, навряд чи можливо ставити запитання: що ширше, а що вужче, чи яка категорія якій підпорядкована. Ці економічні категорії хоча і дуже взаємозв’язані за проявом і дією, але різні за змістом і призначенням. Відповідно мають бути розмежовані і сфери грошового та фінансового ринків.
У зв’язку з цим вважаємо, що визначення сфер кожного з ринків необхідно проводити виходячи з функцій грошей.

На нашу думку, функціонування грошового ринку засновується на забезпеченні юридичних і фізичних осіб грошима як засобом обігу, а точніше обміну. Обсяг цього ринку визначається кількістю грошей в обігу, а його структура — співвідношенням окремих складових грошових агрегатів. Головне призначення цього ринку полягає у забезпеченні збалансованості грошової маси з вартісною оцінкою товарів і послуг — грошей в обігу має бути саме стільки, скільки їх необхідно. Основне завдання в організації функціонування цього ринку полягає у забезпеченні оптимальної структури грошової маси. Саме грошовий ринок насамперед є сферою здійснення монетарної політики, за допомогою якої держава забезпечує свій вплив на соціально-економічний розвиток.

Фінансовий ринок є сферою торгівлі фінансовими ресурсами, які забезпечують функціонування суб’єктів підприємницької діяльності та фінансових інституцій. Він засновується на функціях грошей як засобу нагромадження та платежу. Якщо грошовий ринок та його структура мають сприяти товарообміну, то фінансовий повинен забезпечити концентрацію фінансових ресурсів і вільний доступ до них усіх суб’єктів виходячи із загальних законів ринкової економіки, насамперед конкурен­ції як між продавцями і покупцями, так і продавця з покупцем. Товаром на цьому ринку є фінансові ресурси, які після їх придбання (купівлі) надходять у постійне чи тимчасове користування, а ціною — плата за їх використання у вигляді позичкового процента чи дивідендів.

Фінансові ресурси мають грошовий вираз, але, як уже зазначалось, не всі грошові кошти, що на певний момент перебувають у розпорядженні підприємств чи громадян, є фінансо­вими ресурсами. Це та частина грошових коштів, що забезпе­чує отримання доходу, тобто це гроші, власні чи позичені, які продукують гроші. Метою фінансової діяльності будь-якого суб’єкта підприємницької діяльності, у тому числі і фінансо­вих інституцій, тих самих комерційних банків, є досягнення повної забезпеченості (відповідно до їхніх потреб) фінансовими ресурсами з мінімальними витратами. Фінансовий же ринок за своїм обсягом, складом і структурою повинен забезпечити різноманітні види торгівлі усіма формами фінансових ресурсів. Відповідно структуризацію фінансового ринку доцільно здійснювати за двома ознаками: формою фінансових ресурсів і організацією торгівлі ними.

За формою фінансових ресурсів фінансовий ринок поділяється на ринки грошей і капіталів. Ринок грошей — це сфера, де їх можна купити. Тут здійснюється придбання грошей тільки у тимчасове короткострокове користування. Він певною мірою виходить за рамки фінансового ринку, оскільки гроші можна купувати як фінансові ресурси, так і для покриття певних витрат, наприклад, державою. Звісна річ, оскільки чітку грань між такого роду фінансовими операціями провести досить складно, то не треба й ускладнювати питання із сутнісним наповненням ринку грошей — віднесемо до нього усі операції з їх купівлі-продажу. Ринок капіталів являє собою сферу торгівлі не тільки грішми, а й правами власності. На ньому фінансові ресурси купуються з метою постійного або тривалого використання. Саме терміни використання ресурсів покладені в основу структуризації фінансового ринку. Так, З. Боді та Р. Мертон зазначають, що «ринок короткострокових боргових зобов’язань (з терміном погашення до одного року) має назву ринку грошей (money market), а ринок довгострокових боргових зобов’язань і акцій — ринку капіталів (capital market)»^[45]. В окремих випадках підкреслюється, що ринок грошей, який охоплює фінансові інструменти з терміном менше одного року і особливо короткострокові зобов’язання (наприклад, овернайт), має оптовий характер^[46].

Як правило, ринок капіталів ототожнюється з фондовим.
У цілому це досить обґрунтовано, адже тривалий термін використання довго- і середньострокових позичок наближає їх за характером використання до власного капіталу. Водночас цілком припустимим буде поділ ринку капіталів на фондовий (купівля ресурсів з переданням права власності на фонди) та довго- і середньострокових позичок.

За організацією торгівлі фінансовий ринок поділяється на кредитний та ринок цінних паперів. Кредитний відображає ту його частину, яка функціонує на основі укладення кредитних угод, а на ринку цінних паперів торгівля опосередковується випуском та обігом цінних паперів.

Таким чином, структуру фінансового ринку можна зобразити у вигляді своєрідної матриці:

З позицій ефективного управління фінансовим ринком та забезпечення з його допомогою впливу на соціально-еконо­мічний розвиток дуже важливим є завдання оптимізації його структури. При цьому слід зазначити, що вирішення цього завдання адміністративним шляхом неможливе, адже фінансовий ринок, як і будь-який інший, є насамперед саморегульованою структурою, на яку держава може впливати тільки опо­середковано через законодавче регулювання та використання певних інструментів.

В умовах розвиненої ринкової економіки всі сегменти фінансового ринку доволі розвинені. Водночас останнім часом проявилась тенденція, котра певною мірою непокоїть суспільство. Вона полягає у тому, що банки як кредитні установи поступово втрачають свою роль. З одного боку, вони шукають більш дохідні і менш ризиковані напрями активних операцій. Валютний дилінг, наприклад, як за обсягом вкладень, так і за масою отриманих доходів витісняє кредитування, що є досить ризикованою діяльністю, а відповідно і вартість ресурсів відносно висока. З іншого боку, суб’єкти підприємницької діяльності шукають і знаходять поза банками дешевші ресурси. І хоча це тільки перші ознаки структурних зрушень на фінансовому ринку, вони мають чітко виражений і досить відчутний характер.

В умовах перехідної економіки фінансовий ринок тільки відновлюється після тривалого забуття. Більш успішно цей процес просувається у банківській сфері, яка в умовах адміністративної економіки, хоча і діяла на досить своєрідних засадах, все ж функціонувала і посідала далеко не останнє місце. І хоча проблем у банківській системі досить багато, все ж вони на порядок нижчі, ніж на фондовому ринку. Основною проблемою залишається її недостатня потужність. На початок 2002 р. сукуп­ний ресурсний потенціал комерційних банків України був меншим потенціалу середнього за розмірами банку не тільки розвинених країн, а й навіть окремих банків Росії чи Польщі. Основною причиною подібної ситуації є те, що значна частина грошових коштів обертається поза межами банківської системи.

Фондовий ринок України досить важко оцінити однозначно. З одного боку, на даний час створена розгалужена інфраструктура, що охоплює фондові біржі, інвестиційні фонди і компанії, депозитарну систему. Але, з іншого боку, обсяги фінан­сових ресурсів, що обертаються на ньому, ще менші, ніж у банківській системі. Подібні тенденції навряд чи можна вважати виправданими. Якщо інфраструктура ринку у своєму розвитку відстає від обсягів ринку, то це однозначно негативне явище, адже воно стримує розвиток усього ринку. Але коли розвиток інфраструктури, а в Україні саме така ситуація, випереджає розвиток самого ринку, то це просто невиправдано.

Оскільки в Україні існують серйозні проблеми з розвитком і кредитної системи, і фондового ринку, дуже важливо визначитись зі стратегією їх вирішення. Навряд чи доцільно і можливо в нинішніх умовах намагатись одночасно вирішувати існуючі проблеми в обох сегментах фінансового ринку. І хоча також неправильним було б штучне адміністративне стримування їх розвитку, все ж важливо визначитись з першочерговими завданнями. На нашу думку, враховуючи рівень розвитку, потенційні можливості та значущість кожного із сегментів, сьогодні слід усі зусилля зосередити на потребах розвитку банківської системи, яка є основою кредитного ринку. Це визначається такими чинниками:

по-перше, як уже зазначалось, банківська система значно розвиненіша, і зусилля в цій сфері будуть більш результативними;

по-друге, значущість банків як фінансових інституцій більш вагома — якщо через фондовий ринок фінансові ресурси тільки проходять транзитом від інвестора до емітента, то банки, будучи центром концентрації і кругообігу коштів, можуть як трансформувати їх у кредитні ресурси, так і продукувати ці ресурси;

по-третє, розвитку фондового ринку має передувати становлення акціонерного капіталу, а цей процес, незважаючи на приватизацію, однозначно затримується.

Додати в закладки

  
Переклад Translate