Додати в закладки

  
Переклад Translate

Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами.

Додати книгу на сайт:

Скачати одним файлом. Книга: ФІНАНСОВА РЕСТРУКТУРИЗАЦІЯ В УКРАЇНІ: ПРОБЛЕМИ І НАПРЯМИ / В. Федосов, В. Опарін, С. Льовочкін

2.6. проблематика розвитку страхового ринку

Однією з найскладніших проблем ринкової трансформації економіки в Україні є формування розвиненого страхового ринку. Це визначається кількома чинниками. По-пер­ше, в умовах адміністративної економіки страхового ринку як такого не було. До 1991 р. страхування було сконцентровано виключно в руках держави і належало фактично до сфери державних фінансів. Воно охоплювало насамперед ризики життє­діяльності громадян — страхування від нещасних випадків, змішане страхування життя, страхування дітей, страхування приватних будівель, транспортних засобів і домашнього майна. Тільки в 70-ті роки набуло розвитку страхування майна і врожаю в колективних сільськогосподарських підприємствах в обов’язковій формі. У 80-ті роки почали розширюватися види особистого страхування — страхування пенсій, страхування до одруження, до повноліття тощо. При цьому в нових видах більше переважала накопичувальна, ніж захисна функція.

По-друге, формування страхового ринку в перші роки незалежності не мало надійної законодавчої бази. Спочатку воно здійснювалося на основі законодавства про діяльність господарських товариств. Тільки в 1993 р. був прийнятий Декрет Кабінету Міністрів України «Про страхування», що набув статусу закону лише в 1996 р. При цьому тільки в 1993 р. був створений Комітет з нагляду за страховою діяльністю, котрий, проте, був розформований у 2000 р., а його функції передані Міністерству фінансів.

По-третє, формування страхового ринку відбувалося в умовах зниження рівня доходів підприємств і громадян. Будучи неплатоспроможними, переважна їх частина не в змозі страхувати свої ризики. У зв’язку з цим особливого значення набула обов’язкова форма страхування. Достатньо стійкий фінансовий стан мають тільки ті страхові компанії, які зуміли вийти на ринок обов’язкового страхування.

Формування страхового ринку багато в чому було схоже на створення банківської системи ринкового типу. Тут також стояло завдання як реструктуризації діяльності державної страхової організації, так і формування конкурентного середовища. Ще наприкін­ці 1991 р. державна страхова компанія була переведена на комерційні засади діяльності, а в 1994 р. на її основі створена Державна акціонерна страхова компанія «Оранта». Разом з тим слід зазначити, що якщо в банківському секторі були хоча б формальні ознаки конкуренції між спеціалізованими банками, то у сфері страхування в перші роки трансформаційного періоду державна страхова компанія фактично була монополістом. Саме це визначило бурхливе зростання кількості страхових компаній в Україні в першій половині 90-х років. У 1994 р. у країні було зареєстровано 700 страхових компаній. Проте за періодом стрімкого зростання пішов значний спад активності і ліквідація багатьох компаній — за три роки (1995—1997) їх чисельність скоротилася у 3,3 раза (рис. 20). Істотний вплив на ці процеси справило як погіршення загальноекономічної ситуації в країні, так і підвищення вимог до обсягу статутного фонду, платоспроможності і резервів страхових компаній після прийняття Закону України «Про страхування».

Рис. 20. Динаміка чисельності страхових компаній в Україні

Починаючи з 1998 р. спостерігається стабільна тенденція поступового зростання (в середньому на 14 % щорічно) кількості страхових компаній і станом на початок 2002 р. в Україні функціонувало 328 страховиків. Загалом це доволі життєздатні компанії, які або пройшли досить складний процес становлення в період економічної кризи, або були створені після прийняття в 1996 р. зазначеного вище закону. Крім того, в Україні створені Моторне, Авіаційне і Морське страхові бюро, котрі розробляють основні правила страхування. Також функціонують Асоціація фахових страхових посередників, Асоціація страховиків в аграрному секторі економіки, Ліга страхових організацій України. Разом з тим фінансові можливості більшості страхових компаній дуже обмежені — середній розмір власного капіталу становить лише 5,9 млн грн, або трохи більше 1 млн дол. США. Понад 2/3 страховиків мають капітал менше 100 тис. дол. При цьому законом «Про страхування» мінімальний розмір статутного фонду був установлений у сумі 100 тис. євро (близько 93 тис. дол.).

У 2001 р. прийняті поправки до зазначеного закону, відповідно до яких протягом двох років статутний фонд страхових компаній має бути збільшений до 500 тис. євро, а протягом ще одного року — до 1 млн євро. Для страховиків, що здійснюють страхування життя, відповідно спочатку до 750 млн, а потім до 1,5 млн євро. Безумовно, з погляду забезпечення надійності страхових компаній це дуже важливе рішення. Проте, як було показано вище, сьогодні переважна більшість із них фінансово малопотужні і для них установлені нормативи скоріше за все виявляться непосильними. Це, безперечно, може призвести до нового скорочення їх чисельності. Крім того, відповідно до зазначених поправок страховиками в Україні можуть бути тільки резиденти. Разом з тим зняті обмеження на частку іноземного капіталу в статутному фонді, котрий до прийняття поправок не міг перевищувати 49 %.

Розвиток страхового ринку характеризується як кількістю страхових компаній, що працюють на ньому, так і його місткістю, що відбивається в сумах страхових платежів і страхового відшкодування. Їх динаміка, а також обсяги сформованих страхових резервів наведені в табл. 14.

Таблиця 14

Динаміка показників розвитку
страхового ринку України (1995—2001 рр.), млн грн_*

^* За даними Ліги страхових організацій України.

Як видно з наведених даних, страховий ринок України має стійку тенденцію розвитку. Так, за період із 1995 р. до 2001 р. страхові платежі в номінальному обчисленні зросли в 12,4 раза, а в порівнянному — у 4,2 раза. Істотно збільшилися і страхові резерви — відповідно у 18,2 і 6,2 раза. Обсяги ж страхових виплат були досить стабільними: у номінальному обчисленні вони збільшилися в 2,9 раза, а в порівнянному не змінилися.

Подібне співвідношення в динаміці основних параметрів страхового ринку навряд чи може однозначно сприйматися як позитивне явище. Адже значне зростання страхових платежів за практично незмінних обсягів страхових виплат свідчить про завищення страхових тарифів. Співвідношення між показниками, що аналізуються (у 2000 р. страхові платежі у 5,2, а у 2001 р. у 7,1 раза перевищували страхові виплати), наочно показує цю невідповідність. І хоча, як видно з наведених даних, більша частина цього перевищення направлялася на формування страхових резервів — у 2000 р. 45 %, а в 2001 р. 39 % від суми страхових платежів, подібні пропорції просто непри­йнятні для страхувальників. Тому можна зробити висновок, що, як і на кредитному ринку, у сфері страхування в Україні ціна послуг, що надаються, надмірно висока. Цей чинник, у свою чергу, стримує подальший розвиток страхового ринку.
У зв’язку з цим прискорене нарощування страхових резервів (тільки за 2000 р. їх приріст становив 78 %) стратегічно навряд чи може бути виправдане. Та й навіщо потрібні страхові резерви, які у 2,8 раза перевищують страхові виплати?

У цілому, незважаючи на тенденцію зростання, обсяги страхового ринку України не просто незначні — вони вкрай малі. За даними Ліги страхових організацій, він охоплює усього лише близько 10 % ризиків, тоді як у розвинених країнах цей показник становить 90—95 %. Частка українського страхового ринку в Європі становить 0,05 % при тому, що в країні проживає 7 % населення Європи. Страхові платежі відносно обсягу ВВП становлять трохи більше 1 %. Природно, що в подібній ситуації всі зусилля мають бути спрямовані на всебічний розвиток даного сегмента фінансового ринку, у тому числі й на основі виваженої політики страхових тарифів. За вкрай низької платоспроможності і громадян, і підприємств охарактеризовані вище тенденції та пропорції скоріше перешкоджають розвитку ринку. Адже доти, доки страхові послуги не стануть доступними переважній масі клієнтів, ринок не матиме надійного розвитку.

Спектр послуг, які надаються нині на страховому ринку України, доволі обмежений. Домінує добровільне майнове страхування — у 2000 р. більше 2/3 усіх страхових платежів. Крім того, набули розвитку такі види, як добровільне страхування відповідальності, добровільне особове страхування, а також державне і недержавне обов’язкове страхування. Зміни в структурі страхових послуг характеризується такими даними (табл. 15).

Таблиця 15

Структура страхових послуг в Україні, %_*

_* За даними Ліги страхових організацій України.

З наведених даних видно, що в структурі страхових послуг відбувались істотні зміни. Вони насамперед стосуються співвідношення між добровільним особовим і майновим страхуванням. За період із 1994 р. до 2001 р. питома вага страхових платежів за добровільним майновим страхуванням зросла більше ніж у 2 рази — із 33 % до 73 %. При цьому питома вага особового страхування за обсягом страхових платежів зменшилася більше ніж у 6 разів — із 48 % до 7 %. Особливо обвальний характер ця тенденція має стосовно страхування життя, питома вага якого до 2001 р. щорічно скорочувалася в 2 рази, а кількість укладених договорів — у 5 разів.

Розглянуті тенденції мають доволі логічне пояснення. В ос­танні роки відбулося значне зниження рівня реальних доходів у мало- і середньозабезпечених громадян, що є основними потенційними страхувальниками життя. Нинішні доходи роблять їх неплатоспроможними, у тому числі і за страховими платежами. Розвиток же добровільного майнового страхування пов’я­заний з появою досить багатих громадян, котрі бажають убезпечити себе на основі страхування свого майна. У складі видів добровільного майнового страхування виділяється страхування вогневих ризиків, ризиків стихійних лих, страхування вантажів і багажу, майна громадян і підприємств.

Доволі високого рівня розвитку на страховому ринку України набуло перестрахування. У 2001 р. перестраховикам було сплачено чверть загальної суми страхових платежів. При цьому значну частину цієї суми отримали перестраховики-нерезиденти. Подібна ситуація сприяє стабілізації українського страхового рин­ку, підвищуючи рівень захищеності страхових платежів, у тому числі і на міжнародному страховому ринку.

Подальший розвиток страхового ринку України пов’язаний з вирішенням низки проблем економічного, законодавчого, соціально-психологічного й інституційного характеру. До проблем економічного характеру належать поліпшення загальної економічної ситуації в країні, зростання доходів підприємств і громадян, ліквідація тіньової економіки. У законодавчій сфері необхідно усунути суперечності між нормами окремих законів, юридично закріпити стимулювання власників майна до страхового захисту своїх майнових інтересів,  відпрацювати  механізми,

що активізують інвестиційну діяльність страхових компаній. Вирішення соціально-психологічних проблем пов’язано з відновленням довіри клієнтів до страхових компаній, так само як до банків, інвестиційних компаній і фондів. Інституційні проблеми потребують створення незалежних рейтингових агенцій, які б на­давали клієнтам повну і достовірну інформацію про надійність страховиків та якість послуг, що ними надаються.

Резюме

Основним призначенням інституційної структури фінансової системи є забезпечення максимальних передумов для мобілізації, інвестування та ефективного використання фінансових ресурсів. В Україні поступово формується сфера фінансового ринку, розвиваються всі його сегменти, урізноманітнюються форми і механізми залучення заощаджень. Однак у перехідний період неможливо забезпечити пропорційний розвиток усіх ланок. На почат­ковій стадії формування ринкового середовища перевага цілком обґрунтовано була і поки що залишається за банківською системою, яка має значно вагомішу роль, ніж ринок цінних паперів.

Головною передумовою ефективного функціонування фінансової системи є забезпечення раціонального господарювання. У процесі ринкових перетворень відбулася кардинальна реформа фінансового механізму підприємств, який сьогодні максимально наближений до умов ринкової економіки. Основою ринкових перетворень в економіці стала приватизація, що наближається до стадії завершення. Незважаючи на багато проблем і нереалізованих завдань, вона вирішила ключову проблему — роздержавлення власності. Проте про справжнього власника, котрий забезпечував би ефективну діяльність і надійну фінансову відповідальність, говорити ще зарано, оскільки поки що сформовано скоріше адміністративний капітал на основі відомчої приватизації.

Ринкова трансформація фінансів підприємств створила передумови для виходу на траєкторію економічного зростання, яке зафіксовано у 2000—2001 рр. Це хоча і значно запізнілий, але нарешті реальний ефект реформ. Водночас ситуація з забезпеченням реального сектору економіки фінансовими ресурсами дуже напружена, що ставить під загрозу перспективи і подальших реформ, і стабілізації економічного зростання. Це одна з ключових проблем, яку необхідно вирішувати негайно. Одним із найважливіших напрямів у розв’язанні даного завдання має стати всебічне сприяння розвитку національного капіталу і створення сприятливого інвестиційного клімату.

У процесі ринкової трансформації фінансової системи в Україні створена дієздатна дворівнева банківська система, яка забезпечує економічний сектор усіма видами банківських послуг. Національний банк України виконує всі функції, що покладаються на центральні банки. За доволі короткий термін йому вдалося налагодити надійну систему курсоутворення і забезпечення стабільності національної грошової одиниці. Він розробляє і реалізує грошово-кредитну політику держави, здійснює керівництво банківською системою. Головне досягнення полягає в тому, що йому вдається практично завжди контролювати ситуацію на грошовому ринку держави. Комерційні банки повністю перейшли на ринкові принципи діяльності. Водночас державний вплив на їх функціонування, хоча і зменшується, але ще досить відчутний.

Основною проблемою банківської системи, що найбільше впливає і на функціонування усієї фінансової системи, є вкрай слабка її ресурсна база. Переважна більшість комерційних банків (68 %) мають незначні розміри оплаченого статутного капіталу — до 5 млн дол. США. Загальний ресурсний потенціал банківської системи становить лише близько 6 млрд дол США, що просто непорівнянне з потребами української економіки. Водночас відбуваються позитивні структурні зрушення в ресурсному потенціалі. Так, питома вага вкладів фізичних осіб досягла у 2001 р. 43 % порівняно з 14 % у 1995 р., що відбиває приплив реальних ресурсів, які раніше перебували за межами банківської системи.

Основним напрямом вкладення мобілізованих ресурсів є кредитування — у 2001 р. 83 %. Проте це пов’язано не стільки з прагненням забезпечити фінансові потреби економіки, скільки з нерозвиненістю фінансового ринку — інших можливостей вкладати гроші, по суті, і немає. Характерною рисою кредитного ринку України є все ще доволі високі процентні ставки — у 2000 р. середньозважена облікова ставка НБУ становила 30,6 %, а у 2001 р. — 19,7 %, ставки за кредитами комерційних банків відповідно 40,3 % 31,9 %. При цьому установлюється високий рівень маржі: різниця між процентними ставками за кредитами і за депозитами у 2001 р. становила 16,2 %. Подібна ситуація пов’язана з обмеженими оборотами, коли основним чинником формування прибутку є не обсяг наданих кредитів, а маржа. Водночас установилася стійка тенденція до зниження і процентних ставок, і банківської маржі. Так, з липня 2002 р. облікова ставка НБУ була встановлена в розмірі 8 %.

Формування ринку цінних паперів в Україні в період трансформації фінансової системи, на відміну від інших її складових, починалося практично з нуля. Незважаючи на це, за п’ять років удалося створити як самий ринок, так і необхідну для його функціонування інфраструктуру. Безумовно, поки що цей ринок дуже обмежений і малопотужний, але він постійно розвивається і роль його зростає. Нині на ринку цінних паперів переважають фінансові векселі (більше половини обсягу торгів) і акції (трохи менше 1/3). Інші інструменти — депозитні, ощадні й інвестиційні сертифікати, облігації підприємств і державних позик — відіграють незначну роль. Сам ринок поки що переважно виконує невластиві йому функції вирішення проблеми неплатежів (фінансові векселі) і формування, а також перерозподілу власності в процесі приватизації. Основна ж
функція — мобілізація фінансових ресурсів реалізується слабко.

Ключову роль на ринку цінних паперів відіграють акції, хоча вони і не посідають поки що провідного місця. Обсяги акціонерного капіталу і в номінальному, і в порівнянному обчисленні (з урахуванням знецінювання інвестицій унаслідок інфляції) неухильно зростають як у результаті розвитку приватизації, так і залучення ресурсів через додаткові емісії акцій. Переважна частина акціонерного капіталу — понад 90 % — концентрується в нефінансовому секторі.

Організований ринок цінних паперів в Україні охоплює лише 7 % його обсягів. Він включає 7 фондових бірж і 2 торговельно-інформаційні системи. І хоча на будь-якому ринку має бути конкуренція, подібна інфраструктура просто набагато перевищує незначні масштаби самого ринку. Первинний ринок обслуговують переважно біржі, вторинний — торговельно-інформаційні системи, на які загалом припадає більше половини організованого ринку. Подібні структурні пропорції пов’язані з тим, що багато суб’єктів ринку поки що протидіють його відкритості, боячись загубити контроль над рухом акціонерного капіталу. За п’ять років створена досить надійна обслуговуюча інфраструктура, — сформовані інституції професійних торговців, реєстраторів і створена Національна депозитарна система. Важливу роль у цьому процесі на початковому етапі відіграли комерційні банки.

Головним завданням подальшого розвитку ринку цінних паперів є його насичення реальним товаром — цінними паперами, які будуть вільно продаватися і купуватися за прозорості функціонування ринку і захисту інтересів дрібних інвесторів. Необхідна оптимізація структури ринку за всіма напрямами і за видами фінансових інструментів, за співвідношенням як між організованим і неорганізованим ринком, так і між біржовим і позабіржовим обігом, і за секторами економіки.

Процес формування страхового ринку України мав нестійкий характер — спочатку стрімке зростання чисельності страхових компаній, потім настільки ж значне їх скорочення. Фінансова криза і розвиток конкуренції привели до створення відносно дієздатних (наскільки це можливо в умовах України) страхових компаній. Обсяги страхового ринку розвиваються досить стабільно. Разом з тим поки що це один із найбільш обмежених сегментів фінансового ринку. Страхові платежі відносно ВВП становили на кінець 2001 р. трохи більше 1 %. У цілому страховий ринок охоплює менше 10 % страхових ризиків.

Недостатньо обґрунтованими є пропорції у використанні страхових платежів. У 2000 р. страхові виплати перевищували страхові платежі більше ніж у 5 разів. Це пов’язано з формуванням значних страхових резервів, які у 2,4 раза перевищували стра­хові виплати. Подібна ситуація, що пов’язана з завищенням страхових тарифів, украй негативно позначається на розвитку страхового ринку.

Суттєві зміни відбулися в структурі страхових послуг. Значно скоротилася роль добровільного особового страхування, яке у середині 90-х років охоплювало біля половини ринку і за страховими платежами, і за виплатами, а в останні роки — менше 1/10 за страховими платежами і менше 1/3 за страховими виплатами. При цьому істотно підвищилася роль добровільного майнового страхування, яке нині перевищує 2/3 за обсягом страхових платежів і становить майже половину за страховими виплатами.

Стабілізації страхового ринку України сприяє розвиток системи перестрахування. У 2000 р. було перестраховано біля половини всіх ризиків. Особливо важливим стабілізуючим чинником було те, що майже чверть усіх ризиків була взята на себе перестраховиками-нерезидентами. Одним з ключових завдань розвитку страхового ринку є формування його інфраструктури — розвиток системи посередницьких послуг через страхових брокерів і створення рейтингових агенцій.

Додати в закладки

  
Переклад Translate