Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами.



Додати книгу на сайт:

Скачати одним файлом. Книга: ФІНАНСОВА РЕСТРУКТУРИЗАЦІЯ В УКРАЇНІ: ПРОБЛЕМИ І НАПРЯМИ / В. Федосов, В. Опарін, С. Льовочкін

3.4. Інтеграція України в міжнародний фінансовий простір

Однією з основних складових фінансової стратегії України є поглиблення її інтеграції в міжнародний фінансовий простір. Необхідність цього визначається двома чинниками. По-перше, об’єктивними потребами в ресурсах. Як було показано раніше, внутрішні фінансові ресурси вкрай обмежені. Без виходу на міжнародні фінансові ринки, без залучення прямих іноземних інвестицій (а це можливо лише за умови підтримки ринкових реформ в Україні міжнародними фінансовими організаціями) забезпечити стабільну динаміку економічного зростання буде надзвичайно складно. По-друге, об’єктивними закономірностями розвитку сучасної економіки. В умовах її глобалізації подальший розвиток фінансової системи України можливий тільки на основі інтеграційних процесів. Політика ізоляціонізму і фінансової автаркії не тільки помилкова, вона просто неможлива. Як відзначають автори монографії «Глобалізація і безпека розвитку», «сучасний світ характеризується широким використанням зарубіжних інвестицій та зовнішніх боргових запозичень поряд з внутрішніми джерелами фінансування. Фактично не залишилось країн, які б спирались «виключно на власні можливості». І це є логічним за умов глобалізації світогосподарських відносин та інтернаціоналізації валютно-фінансової сфери. Причому фінансова відкритість обов’язко­вим своїм аспектом повинна мати здатність країни брати участь в міжнародних кредитно-фінансових відносинах без негативних наслідків для макроекономічної стабільності держави»^[51].

Інтеграція України в міжнародний фінансовий простір безпосередньо пов’язана з реструктуризацію її національної фінансової системи у цілому і державного фінансового господарства зокрема. Адже, з одного боку, інтеграційні процеси можливі за умови, якщо фінансові системи окремих країн побудовані на однакових засадах і функціонують на єдиних принципах. Без проведеної в Україні фінансової реструктуризації процес її інтеграції у світовий фінансовий простір був би неможливий. З іншого боку, одним із найважливіших напрямів фінансової реструктуризації є процес поступового інтегрування у світову фінансову систему. Результати в цьому напрямі є своєрідним критерієм якості трансформаційних процесів.

Проблема інтеграції України у світовий фінансовий простір є багатоплановою і передбачає вирішення кількох завдань. По-перше, це трансформація національної фінансової системи (про що вже йшлося), всі складові якої мають реально функціонувати на ринкових засадах. І фінанси підприємств, і податкова та бюджетна системи, і банки та небанківські фінансові інституції мають бути у цілому уніфікованими з міжнародними вимогами. Звісно, певні національні особливості, а вони є в кожній країні, можуть зберігатись. Але ці особливості не повинні суперечити функціонуванню міжнародної фінансової системи і не стримувати інтеграційних процесів. Одним із ключових завдань у цьому напрямі є оптимізація податкової системи як за складом податків та співвідношенням між їх окремими групами і видами, так і за механізмами оподаткування.

По-друге, це гармонізація українського фінансового законодавства з міжнародними критеріями і вимогами. У цьому плані дуже важливим є підготовка України до вступу в ЄС. Так, у «Концептуальних засадах стратегії економічного та соціального розвитку України на 2002—2011 роки»^[52] в частині практичних дій у сфері європейської інтеграції передбачається протягом 2002—2007 рр. приведення законодавства України у відповідність до вимог законодавства ЄС у пріоритетних сферах. Це ті кроки, які мають надати інтеграційним процесам реального характеру, адже не може Україна реально інтегруватись у світовий фінансовий простір на основі невідповідного фінансового законодавства. Без цього нормальний розвиток міжнародних фінансових відносин буде, як і на даний час, доволі ускладнений.

По-третє, важливим напрямом інтеграційних процесів є вихід на світові фінансові ринки, який має забезпечити вільний рух капіталів. Тут важливі як інституційне забезпечення (розвинені банківська система, інституції фондового ринку, страхові компанії, з якими могли б і мали б бажання співпрацювати іноземні партнери), так і відповідний інвестиційний клімат у країні. Вагомим кроком у цьому напрямі було спільне підприємництво, яке дало можливість накопичити необхідний досвід. Водночас проблема повинна розглядатись ширше, а тому саме спільне підприємництво повинно трансформуватись у звичайне явище, як це є в усьому світі. Адже перехідний до ринкових умов період, коли така форма була вкрай важлива, у цілому закінчився.

По-четверте, процес інтеграції у світовий фінансовий простір передбачав вирішення хоча і технічного, але базового завдання — забезпечення міжнародних грошових потоків через систему міжнародних розрахунків. Адже яким би гармонізованим не було законодавство, як би не було розвинене інституційне забезпечення, без відпрацьованого механізму міжнародних розрахунків, його надійності і відповідних гарантій міжнародне економічне та фінансове співробітництво неможливе.

По-п’яте, вкрай необхідним є організаційне забезпечення, яке полягає у відповідній взаємодії з міжнародними фінансовими інституціями, що є головними ідеологами функціонування міжнародної фінансової системи. Членство в цих інституціях і співпраця з ними — це важливий чинник визнання тієї чи іншої країни міжнародною фінансовою спільнотою. Тільки за таких умов можлива повноцінна фінансова інтеграція.

Отже, інтеграція України в міжнародний фінансовий простір передбачає вирішення як внутрішніх завдань трансформації її фінансової системи (вони детально проаналізовані вище), так і завдань налагодження механізмів міжнародного фінансового співробітництва. За роки незалежності у сфері інтеграції України в міжнародну фінансову систему зроблено чимало.
З 1992 р. Україна стала членом головних міжнародних фінансових організацій — Міжнародного валютного фонду (МВФ) і Міжнародного банку реконструкції і розвитку (МБРР), а також Європейського банку реконструкції і розвитку (ЄБРР). На даний час країна цілком інтегрувалася в міжнародну платіжну систему, забезпечуючи надійне і своєчасне проходження платежів. Створено дійову систему валютного регулювання з використанням ринкових механізмів курсоутворення. Установлено внутрішню конвертованість національної грошової оди­ниці. З багатьма країнами укладені договори про усунення подвійного оподаткування. Це дає можливість стверджувати, що в цілому процес входження України в міжнародну фінансову систему завершений і вона переходить до стадії відпрацьовування механізмів співробітництва.

Основою інтеграції стало створення системи міжнародних розрахунків, котра розглядається як основа міжнародних фінансів¹, і забезпечує надійне функціонування міжнародної тор­гівлі і, відповідно, світової економіки. В умовах адміністратив­ної економіки існувала державна монополія зовнішньої торгів­лі. При цьому всі міжнародні розрахунки здійснювалися через союзний центр спеціалізованим банком для зовнішньої торгівлі — Зовнішторгбанком СРСР.

У розвитку системи міжнародних розрахунків можна виділити два етапи. Перший етап проходив ще в період перебування України в складі СРСР. З розширенням самостійності союзних республік вони, у тому числі й Україна, одержали права на проведення зовнішньоекономічної діяльності. У зв’язку з цим у Києві була створена республіканська контора Зовнішекономбанку СРСР, через який здійснювалися міжнародні платежі.

На другому етапі була ліквідована монополія Зовнішекономбанку у сфері міжнародних розрахунків. Сьогодні будь-який комерційний банк при дотриманні певних умов може одержати ліцензію на проведення операцій в іноземній валюті, у тому числі на здійснення міжнародних платежів. Усі головні українські банки мають кореспондентські рахунки в зарубіжних банках, багато західних банків відкрили ідентичні рахунки в банках України. Відпрацьовано механізми здійснення розрахунків на основі банківських переказів, інкасо й акредитивів.

Розвиток кореспондентських відносин із зарубіжними банками відбувався в умовах удосконалення механізму курсоутворення і валютного регулювання, яке було охарактеризовано раніше. Нагадаємо ще раз, у даний час в Україні усунута множинність валютних курсів і використовуються рин­кові методи курсоутворення і валютного регулювання. Операції з іноземною валютою стали доступні не тільки юридичним, а й фізичним особам. Але ще не так давно — до середини 80-х років — за це була встановлена кримінальна відпо­відальність. Зазначені зміни відіграли важливу стабілізуючу роль. В умовах економічної кризи саме використання іноземної валюти, насамперед долара США і німецької марки, дало змогу хоч якось забезпечити заощадження громадян. Це, у свою чергу, сприяло і стабілізації національної грошової одиниці, оскільки в будь-який момент її можна обміняти на іноземну валюту, і навпаки.

Ключовим напрямом інтеграції України в міжнародну фінансову систему є розвиток її відносин із головними міжнародними фінансовими інституціями — МВФ і Світовим банком. Вони відіграють дедалі зростаючу роль у світі, сприя­ючи економічному розвитку окремих країн, забезпечуючи надходження в національні економіки значної частки кредитних та інвестиційних ресурсів. Особливо важливою є їхня діяльність для країн із перехідною економікою, що поступово стають повноправними членами світового співтовариства і готові використовувати як управлінський досвід цих організацій, так і додаткові фінансові можливості. Саме від результатів співробітництва України з цими організаціями залежить характер і ефективність її інтеграції в міжнародну фінансову систему.

Дані, що характеризують фінансовий бік цих взаємовідносин, були наведені в табл. 24 під час характеристики боргової політики. З них видно, що обсяги фінансової допомоги Україні з боку міжнародних фінансових організацій доволі відчутні. Протягом 1994—2001 рр. у середньому щорічно Україна одер­жувала понад 800 млн дол. США. Це приблизно 1/5 від обсягу ресурсів її банківської системи.

Характер взаємовідносин України, як і будь-якої іншої країни, з міжнародними фінансовими організаціями залежить від двох принципово важливих моментів. По-перше, існує дилема фінансової залежності від їхніх кредитів у середньо-, а тим більше довгостроковій перспективі розвитку. Вона полягає в двох протилежних, але однаково можливих наслідках: зовнішні запозичення можуть стати як чинником економічного зростання, так і перетворитися в загрозу національної економічної безпеки. По-друге, стратегія міжнародних фінансових організацій визначається багатьма чинниками політичного, економічного і гуманітарного характеру, що не завжди збігаються з національними інтересами конкретної країни. Тому в основі взаємовідносин із ними має бути узгодженість цілей і завдань, пріоритетів і напрямів розвитку.

Розробляючи механізми взаємовідносин України з міжнародними фінансовими організаціями, слід враховувати, що вони, кредитуючи країни-реципієнти, на відміну від приватних інвесторів не ставлять перед собою мети одержання найбільшого прибутку. Головне їхнє завдання — одержання від використання кредитів позитивного для економіки даної країни результату на основі виробництва конкурентоспроможних на внутрішньому і світових ринках товарів і послуг. Кредити виділяються під конкретні програми перебудови економіки, стимулюючи розроблення чітких і конкретних програм економічних перетворень. Охарактеризуємо з цих позицій напрями і форми взаємовідносин України з міжнародними фінансовими організаціями.

Взаємовідносини з МВФ розвивалися на основі використання таких механізмів кредитування, як системна трансформаційна позика (STF), кредити стенд бай (Stand-by) і система розширеного фінансування (EFF) — табл. 27.

Таблиця 27

Фінансування України МВФ, млн дол. США*

Рік	Затверджено				Фактично отримано×
	Усього	З них
		STF	Stand-by	EFF
1994	371,0	371,0	—	—	323,6
1995	1150,6	371,0	779,6	—	1022,7
1996	865,9	—	865,9	—	695,7
1997	206,0	—	206,0	—	269,0
1998	591,0	—	334,0	257,0	365,8
1999	184,0	—	—	184,0	605,6
2000	—	—	—	—	246,7
2001	—	—	—	—	375,8
Разом	3368,5	742,0	2185,5	441,0	3904,9

* Про внутрішнє і зовнішнє становище України у 2001 році: Послання Президента України до Верховної Ради України. — К.: ІВЦ Держкомстату України, 2002.

^× Наведені показники розраховані відповідно до чинного на момент одержання кредитів курсу долара США до SDR.

Фінансові взаємовідносини України з МВФ почалися з надання їй позики STF. Механізм STF був створений у 1993 р. спеціально для країн із перехідною економікою з метою підтримання їхнього платіжного балансу. В Україні в перші роки незалежності і початку трансформації економіки виникли значні проблеми в збалансуванні платіжного балансу. Основним чинником його негативного сальдо стало зростання до світового рівня цін на енергоносії, що надходять із Росії. Проблеми мали об’єктивний характер, оскільки Україна не могла компенсувати втрати відповідним збільшенням цін на експортовані в Росію товари і послуги. Кредити STF за станом на початок 2001 р. становили 22 % від загальної суми виділеного МВФ фінансування. Їх роль мала характер скоріше моральної, ніж фінансової підтримки.

Найвагомішу роль у стабілізації макроекономічної ситуації відіграли кредити Stand-by, що становили 65 % загального фінансування. Саме в період їх використання (1995—1998 рр.) удалося стабілізувати курс національної валюти. Як видно з графіка (рис. 29), найбільша стабільність гривні припадала на зазначені роки. До 1995 р. у період гіперінфляції курс стрімко знижувався. Зниження курсу гривні в 1999—2000 рр. стало наслідком глобальної фінансової кризи, що зачепила й Україну. Проте в 2001—2002 рр. ситуацію вдалося не тільки стабілізувати, а й досягти посилення гривні.

Рис. 29. Динаміка курсу гривні до долара США (на кінець року)

Аналізуючи використання кредитів Stand-by, слід зазначити певну специфічність у їх наданні Україні. Механізм цих кредитів був створений для надання короткострокової допомоги на термін від одного до півтора років у разі виникнення тимчасових або циклічних проблем платіжного балансу окремих країн. Проте цілком очевидно, що проблеми платіжного балансу в Україні в період, що розглядається, не мали ні тимчасового, ні циклічного характеру. Вони були пов’язані з трансформаційними процесами. Таким чином, резервні кредити Stand-by, по суті, виконали функції, що були закладені в кредити STF.

У даний час взаємовідносини України з МВФ ґрунтуються на механізмі розширеного фінансування. Кредити EFF використовуються для підтримання середньострокових — до трьох років — програм і видаються у разі наявності дефіциту платіжного балансу, обумовленого макроекономічними і структурними дисбалансами в економіці тієї або іншої країни. Ці кредити, що становили 13 % у загальному обсязі затвердженого фінансування, почали виділятися Україні з 1998 р. У цілому вони відповідають тій ситуації, що склалася в цей період. Водночас слід зазначити, що в 1999 р. Україна вперше з моменту незалежності мала вже позитивне сальдо торговельного балансу, а в 2000—2001 рр. забезпечила економічне зростання. У зв’язку з цим виникають нові обставини, що вимагають внесення змін у стратегію і тактику співробітництва України з МВФ.

Хоча взаємовідносини України з МВФ мали в цілому партнерський і дружній характер, вони не були безпроблемними. Так, у березні 1998 р. МВФ відмовив Україні в наданні чергових траншів за програмою Stand-by у зв’язку з порушенням країною окремих показників Меморандуму еко­номічної політики уряду, зокрема щодо рівня дефіциту державного бюджету і запланованого показника грошової бази. У жовтні 1999 р. МВФ тимчасово призупинив фінансування за програмою EFF у зв’язку з надмірно повільними темпами проведення реформ і невиконанням позачергових заходів, установлених цією програмою. На призупинення виділення чергових траншів уплинули також звинувачення в наданні МВФ недостовірної звітності щодо валютних резервів Національного банку України за 1996—1998 рр. Наприкінці 2000 р. МВФ виділив Україні черговий транш, але на початку 2001 р. знову призупинив фінансування, що відновилося лише восени 2001 р. У 2002 р. надання кредитів в черговий раз було припинено. Це врешті-решт призвело до того, що Україна стала розглядати перспективи безкредитних взаємовідносин з МВФ.

Оцінюючи подібний характер співробітництва, слід зазначити, що проблеми, які виникали, мали різні причини. В окремих випадках узгоджені з МВФ макроекономічні показники були просто нереальні для України, досягти їх було або дуже складно, або майже неможливо (наприклад, щодо рівня дефіциту бюджету, термінів переходу до тарифів за житлово-комунальні послуги населенню на рівні, що повністю відображає їх вартість). Досить часто Верховна Рада України не забезпечувала своєчасного прийняття передбачених програмою законодавчих актів. Були перешкоди і політичного (так званий «касетний скандал»), і гуманітарного характеру (проблема свободи слова). Проте, враховуючи величезний комплекс проблем, що іманентно притаманний періоду трансформації економіки і створенню незалежної держави, навряд чи можна було припустити, що взаємовідносини з МВФ будуть безхмарними і повністю урівноваженими. Водночас слід брати до уваги, що далеко не завжди національні інтереси України збігаються з політикою МВФ і тому наявність проблем не слід оцінювати як негативний чинник. Головне полягає в тому, що вони вирішуються, а про призупинення співробітництва не може бути й мови. Крім того, позиція МВФ стимулювала прискорення економічних реформ, що також послужило одним із чинників виходу з 2000 р. на позитивну економічну динаміку.

Наявність проблем у взаємовідносинах з МВФ веде до неоднозначного сприйняття співробітництва з ним з боку суспільства, політиків та науковців. Багато дослідників вважають, що негативних наслідків співпраці набагато більше ніж позитивних^[53]. На їхню думку, вимоги МВФ щодо реформ в Україні є необґрунтованими і не враховують її специфіки. Безумовно, вони мають певну рацію. Але ж ці вимоги узгоджуються з Україною і в цілому є вкрай важливими для економічних реформ і фінансової реструктуризації. Наприклад, чи є обов’яз­ковим досягнення повної оплати житла і комунальних послуг? Безумовно, бо якщо ця плата не відшкодовує витрат відповідних підприємств, то вони або мають отримати дотацію з бюджету, або поступово йдуть до банкрутства і руйнації галузі. Або чи є в умовах вкрай низького обсягу ВВП на душу населення необхідним скорочення рівня бюджетного дефіциту та перехід до складання бездефіцитного бюджету. Знову ж таки, це не просто необґрунтована прискіпливість до нас з боку МВФ, це об’єктивна необхідність, що добре розуміють і в самій Україні.

Сьогодні квота України в МВФ становить 1372 млн SDR, а її позиція у фонді — 0,65 %. У період з 1992 р. до 1998 р. квота становила 997,3 млн SDR, а позиція — 0,686 %. Збільшення квоти відбулося внаслідок зростання загальної суми квот на основі проведеного в 1998 р. одинадцятого перегляду квот. Деяке зниження позиції, у результаті якої Україна за розміром квоти перемістилася з 29-го на 30-те місце, відбулося внаслідок зниження її ролі в міжнародній торгівлі, оскільки розмір квоти залежить від питомої ваги в ній кожної країни. З огляду на нинішню динаміку економічного розвитку і значне збільшення українського експорту можна припустити, що за наступ­ного перегляду квот Україна має всі шанси поліпшити свою позицію.

У взаємовідносинах України з МБРР використовуються системні й інвестиційні кредити. Їх обсяги характеризуються такими показниками (табл. 28).

Таблиця 28

Кредити, надані Україні МБРР, млн дол. США*

Рік	Усього отримано	Системні кредити		Інвестиційні кредити
		сума	питома вага, %	сума	питома вага, %
1994	102	100	98,0	2	2,0
1995	401	395	98,5	6	1,5
1996	402	400,7	99,7	1,3	0,3
1997	309	200	64,7	109	35,3
1998	386	340	88,1	46	11,9
1999	422	355	84,1	67	15,9
2000	105,2	70	66,5	35,2	33,5
2001	368,0	250,0	67,9	118,0	32,1
Разом	2495,2	2110,7	84,6	384,7	15,4

* Про внутрішнє і зовнішнє становище України у 2001 році: Послання Президента України до Верховної Ради України. — К.: ІВЦ Держкомстату України, 2002.

Як видно з наведених даних, у загальному обсязі фінансування переважає частка системних кредитів. Вони надавалися під реформування окремих галузей економіки і соціальної сфери на заходи з охорони навколишнього природного середовища, реструктуризацію фінансового сектору, а також на інші цілі. Кошти, що надходять по лінії системних кредитів, направлялись у бюджет і фактично були одним з основних джерел фінансування бюджетного дефіциту. І хоча використання системних кредитів дало певні позитивні результати в розвитку ринкової інфраструктури, усе ж механізм їх використання в Україні визнається неефективним, оскільки допускає «проїдання» інвестиційних коштів, що невиправдано і невигідно з погляду перспектив розвитку національної економіки, яка відчуває очевидний інвестиційний голод.

З огляду на необхідність удосконалення механізму системних кредитів, була розроблена й у вересні 2000 р. затверджена нова стратегія співробітництва України зі Світовим банком. Нею було передбачено використання нового фінансового інструменту — програмної системної позики, розрахованої на три роки. Щорічний обсяг фінансування мав становити від 180 до 500 млн дол. США. На даний час можна зазначити, що програма з різних причин фактично не виконується.

Інвестиційні кредити МБРР поки що не відіграють істотної ролі. Вони визначаються і реалізуються на тендерній основі за допомогою прямих контактів із позичальниками. В Україні реалізовувалися проекти в електро- і теплоенергетиці, у житловому, комунальному і дорожньому господарствах й інших галузях інфраструктури. Обмежене використання інвестиційних кредитів обумовлене низкою причин, у тому числі інституційного характеру. Україна ввійшла до числа країн із низьким рівнем реалізації проектів за критеріями вартості їх підготовки і часу на проходження усіх внутрішніх погоджувальних процедур та затвердження, а також на реалізацію цих проектів. Через це з кредитного портфеля виключалися окремі проекти — з розвитку доріг, фінансових послуг, систем водо- і теплопостачання, у сфері розвитку високих технологій («Морський старт») та ін. Разом з тим необхідно зазначити, що відмова від окремих проектів була викликана і зміною цілей, напрямів і пріоритетів МБРР щодо підтримки енергетики, комунального господарства і транспорту.

У цілому починаючи з 1993 р. в Україні було реалізовано 16 проектів загальною вартістю 2,9 млрд дол. США і 15 млн німецьких марок. На початок 2001 р. у кредитному портфелі перебувало 18 інвестиційних, 2 гарантійні, 2 грантові проекти на загальну суму 1,1 млрд дол. США. На стадії впровадження також перебувало 10 проектів і ще 12 на стадії підготовки до розгляду.

Взаємовідносини України зі спеціалізованими інституціями Світового банку поки що розвинені явно недостатньо. Так, незважаючи на те, що за показником рівня ВНП на душу населення Україна належить до числа найбідніших країн, вона не налагодила відносин із Міжнародною агенцією розвитку (МАР), що надає практично безкоштовні кредити на тривалі терміни (35—40 років). Ураховуючи охарактеризовані раніше проблеми з забезпеченням фінансовими ресурсами потреб економічного і соціального розвитку, ігнорувати подібні можливості просто нерозумно. З іншою організацією — Міжнародною фінансовою корпорацією (МФК) у даний час здійснюється співробітництво тільки по лінії технічної допомоги. І хоча корпорація надає кредити чи інвестує свої кошти на ринкових умовах, в Україні, незважаючи на складну економічну ситуацію, цілком можливо вибрати достатньо ефективні сфери вкладення коштів. Не відпрацьовані також механізми взаємодії з Багатостороннім агентством гарантування інвестицій. З огляду на високий ризик, властивий Україні, агентство могло б надати істотну допомогу у залученні інвестицій.

Взаємовідносини з ЄБРР ґрунтуються на прямому та спільному фінансуванні в Україні інвестиційних проектів. Банк фінансує переважно проекти в приватному секторі економіки, в галузях інфраструктури і фінансовій системі. У 2001 р. структура проектного портфеля ЄБРР в Україні включала такі напрями (рис. 30).

Рис. 30. Галузева структура проектного портфеля ЄБРР
в Україні на початок 2001 р.

З наведених даних видно, що більше чверті всіх проектів реалізується в енергетичному секторі. Це доволі логічно, ос­кільки саме в цьому секторі накопичилося багато проблем, вирішення яких одній Україні не під силу. Так, фінансуються проекти щодо завершення будівництва двох ядерних блоків на Рівненській і Хмельницькій атомних електростанціях, надавалися кредити на закупівлю органічного палива для теплових електростанцій. У рамках проекту з ядерної безпеки фінансувалися роботи з підвищення безпеки третього ядерного блоку на Чорнобильській атомній електростанції, а також фінансуються роботи з виведення її з експлуатації. Під час кредитування цього сектору з боку банку встановлені жорсткі вимоги, пов’язані з проведенням у ньому ринкових реформ: прозора приватизація обласних енергетичних компаній, забезпечення грошових розрахунків за споживану енергію, установлення реальних тарифів за неї.

У взаємовідносинах України з ЄБРР досить складною є проблема забезпечення ефективності використання коштів, які виділяються. Маючи значну потребу у фінансових ресурсах, Україна практично ніколи не вибирала своєчасно й у повному обсязі відкриті для неї кредитні лінії. Також негативним є той факт, що, незважаючи на загальне динамічне зростання кредит­них вкладень, питома вага працюючих активів, тобто реально вибраних і розміщених у проектах, становить трохи більше третини виділених кредитів. Без усунення причин, які породжують подібні проблеми (про неї вже йшлося під час характеристики взаємовідносин із МБРР), неможливо підвищити ефективність співробітництва.

Останнім часом виникли проблеми і з показником портфельного коефіцієнта. Мандат ЄБРР передбачає, що після п’яти років кредитних операцій у тій або іншій країні, частка приватного сектору в кредитному портфелі має становити не менше 60 %. Після затвердження проекту щодо завершення будівництва ядерних блоків на Рівненській і Хмельницькій атомних електростанціях цей показник по Україні знизився до 40 %, що викликає занепокоєння в багатьох країн — акціонерів банку. Поліпшення цього показника є одним з найважливіших завдань щодо подальшого розвитку взаємовідносин України з ЄБРР.

Взаємовідносини України з ЄБРР мають особливий характер. По-перше, вони не залежать від стану взаємодії з МВФ і Світовим банком — співробітництво продовжувалося і тоді, коли припинялося кредитування з їхнього боку. По-друге, ЄБРР не тільки сам надає фінансову допомогу, він ще і сприяє мобілізації додаткових джерел для здійснення спільного фінансування проектів. За станом на початок 2001 р. загальна вартість усіх проектів, реалізованих в Україні, становила 5,9 млрд євро, у тому числі за рахунок ресурсів банку 1,4 млрд євро, тобто додатково до кожного виділеного євро залучалося 3,2 євро інших інвесторів.

Характеризуючи в цілому напрями використання коштів, отриманих у вигляді кредитів від міжнародних фінансових організацій, слід зазначити, що вони переважно використовувалися для досягнення макроекономічної стабілізації: 44 % — на підтримання національної валюти і 51 % — на фінансування бюджетного дефіциту. Питома вага фінансування інвестиційних проектів становила лише 5 %. Оскільки в даний час макроекономічна стабільність практично досягнута, необхідно і вектор співробітництва спрямувати в мікроекономіку, приділивши першочергову увагу фінансуванню інвестиційних проектів.

Важливим завданням інтеграції України в міжнародну фінансову систему є її вихід на світові ринки капіталів із метою залучення прямих іноземних інвестицій. Протягом 1993—2001 рр. прямі іноземні інвестиції в економіку України становили лише близько 4 млрд дол. США^[54]. Середньорічний обсяг іноземних інвестицій у розмірі 430—450 млн дол. просто непорівнянний з потребами української економіки.

На проблему залучення іноземних інвестицій впливає широке коло об’єктивних і суб’єктивних чинників. Серед суб’єк­тивних головним, на нашу думку, є відсутність економічної доктрини держави і, як наслідок, невизначеність зі шляхами розвитку економіки і суспільства. Іноді складається враження, що Україна хоче ввійти в ринкову економіку із «соціалістичними завоюваннями». Реальні реформи в усіх сферах надмірно затримуються, рух вперед якщо і є, то дуже повільний. В умовах такої невизначеності інвестувати гроші в економіку України майже безглуздість.

До чинника невизначеності додаються не менш складні проблеми з бюрократичною тяганиною, хабарництвом, відсутністю чітких гарантій і, головне, з нестабільністю законодавства. Чи є в держави в даний час політична воля і дійові засоби для подолання зазначених проблем? Однозначної відповіді на це питання поки що немає. При цьому слід враховувати, що зазначені проблеми породжуються і певним небажанням допускати іноземний капітал в Україну, про що свідчать приклади з приватизацією великих об’єктів.

Крім суб’єктивних перешкод на шляху іноземних інвестицій, які поки що є домінуючими, не треба забувати і про об’єк­тивні, а саме: загальну кризову ситуацію — невисока ефек­тивність виробництва, нерозвинена інфраструктура, низький платоспроможний попит. Звичайно, Україна з позиції розвинених країн може розглядатися як віддалене виробництво, як ринок дешевої робочої сили. Саме за таким сценарієм розвивається значна більшість підприємств з іноземними інвестиціями, що працюють переважно на експорт. Це теж дає позитивні результати — додаткові робочі місця, доходи для бюджету і т.п. Однак у цілому такий шлях навряд чи може влаштовувати українську державу, і на цьому не може ґрунтуватися її фінансова стратегія, націлена на підвищення життєвого рівня, якого без розширення внутрішнього виробництва і внутрішнього споживання досягти неможливо. Проте й іноземні інвестиції, спрямовані на внутрішній ринок, прийдуть тільки тоді, коли почнеться стабільний економічний розвиток. До того часу вони будуть, як і нині, мати разовий і незначний характер.

Ураховуючи ту обставину, що основним напрямом інтеграції України в міжнародну фінансову систему стало залучення іноземних позик, дуже важливим є забезпечення зовнішньої платоспроможності країни. Її рівень визначається насамперед співвідношенням показників державного боргу з основними макроекономічними показниками (табл. 29).

Таблиця 29

СПІВВІДНОШЕННЯ ДЕРЖАВНОГО БОРГУ й ОСНОВНИХ
МАКРОЕКОНОМІЧНИХ ПОКАЗНИКІВ (1992—2001 рр.), % *

Показники	1996	1997	1998	1999	2000	2001
Загальний обсяг державного боргу до ВВП	25,1	30,3	51,5	62,8	49,9	37,5
Загальний обсяг зовнішнього державного боргу до ВВП	20,5	19,4	38,4	51,0	36,9	26,8
Платежі з обслуговування дер­жавного боргу в обсязі доходів бюджету	8,4	10,8	20,6	18,8	12,8	13,6
Платежі з обслуговування зовнішнього державного боргу в обсязі доходів бюджету	7,0	7,5	15,5	15,0	8,7	4,7
Загальний обсяг зовнішнього державного боргу до обсягу річ­ного експорту	43,4	46,9	65,2	76,6	57,3	48,0
Платежі з обслуговування зовнішнього державного боргу до обсягу річного експорту	5,5	5,5	7,4	5,8	3,5	3,5
Державний борг на душу населення, дол. США	210	213	305	306	280	287

* Про внутрішнє і зовнішнє становище України у 2001 році: Послання Президента України до Верховної Ради України. — К.: ІВЦ Держкомстату України, 2002.

З наведених даних видно, що показники зовнішньої заборгованості поки що не досягли критичних меж. Так, платежі з обслуговування зовнішнього державного боргу на початок 2001 р. становили: до обсягу доходів бюджету — 8,7 %, а до обсягу річного експорту — 3,5 %, а на початок 2002 р. відповідно 4,7 і 3,5 %. При цьому слід зазначити, що і в 2000 р. і у 2001 р. майже усі показники поліпшувалися порівняно з попереднім роком. Це було пов’язано як із прийняттям і виконанням бездефіцитного бюджету у 2000 р., так і з загальним поліп­шенням економічної та фінансової ситуації у 2001 р. Проте, оскільки основні чинники, що створюють дефіцит, насамперед незбалансованість державного споживання і фінансових можливостей української економіки, залишилися, то і подальше погіршення цілком можливе. При цьому слід звернути увагу на показник розміру державного боргу на душу населення — 287 дол. США. Сам по собі цей показник незначний, проте у зі­ставленні з рівнем ВНП на душу населення в розмірі біля 800 дол. США, він свідчить про досить відчутний борговий тягар.

Важливими для оцінювання зовнішньої державної заборгованості є також показники міжнародної ліквідності України, що характеризуються такими даними (табл. 30).

Таблиця 30

МІЖНАРОДНА ЛІКВІДНІСТЬ УКРАЇНИ (1996—2001 рр.)*

Показники	1996	1997	1998	1999	2000	2001
Валові валютні резерви, млрд дол. США	1,99	2,37	0,64	1,09	1,49	3,09
Відношення зовнішнього державного боргу до валових валютних резервів, %	443,5	40,4	1794,2	1143,2	691,8	327,7
Відношення заборгованості між­народним фінансовим організаціям до валових валютних ре­зервів, %	160,7	154,7	703,0	453,3	285,6	143,8
Платежі з обслуговування зовнішнього державного боргу до валових валютних резервів, %	55,8	46,8	205,0	87,6	48,7	23,6
Сальдо платіжного балансу, млрд дол. США	–1,19	–1,33	–1,30	–0,83	1,66	1,40

* Складено за даними Національного банку України.

Критичним із погляду забезпечення міжнародної ліквідності був 1998 р. — рік світової фінансової кризи. Зовнішній борг перевищував валові валютні резерви у 18 разів. У наступні роки ситуація значно поліпшилася. При цьому забезпечується достатній рівень ліквідності з обслуговування зовнішнього боргу — у 2000 р. відносно валютних резервів сума платежів становила 48,7 %, а в 2001 р. — 23,6 %. Дуже важливу роль у стабілізації ситуації відіграло значне поліпшення сальдо платіжного балансу. Проте не слід також забувати про проведену реструктуризацію боргу, що дало змогу на певний період змен­шити платежі з обслуговування зовнішнього боргу. Реструктуризація не стільки розв’язала існуючі на міжнародному рівні проблеми, скільки відсунула їх у майбутнє.

Резюме

Стратегія і тактика реформування державного фінансового господарства полягає у поступовій реструктуризації державних фінансів, яка передбачає трансформацію ролі і місця бюджету у суспільстві на основі змін у структурі доходів і видатків бюджету та в податковій системі, оптимізацію бюджетної системи за рівнями адміністративного поділу. На відміну від фінансів підприємницьких структур та інституцій фінансового ринку, які були реформовані у досить стислі терміни і функціонують в даний час у цілому на ринкових засадах, державні фінанси трансформуються шляхом поступових поетапних реформ. Це об’єктивна закономірність, але у держави відсутні чітка спрямованість, стратегія і тактика, визначеність з термінами реформування свого фінансового господарства, що негативно впливає на результативність реформ. У цілому можна зазначити, що реформи в цій сфері фінансової системи істотно відстають від вимог часу.

Реформування бюджетної системи в Україні є провідним напрямом реструктуризації державного фінансового господарства. Поступово скорочується рівень бюджетної централізації національного продукту. За роки незалежності відбулися суттєві зміни в структурі доходів і видатків бюджету. Проте ці зміни мали безсистемний характер і були орієнтовані здебільшого на вирішення одномоментних тактичних завдань, а не на досягнення стратегічних цілей соціально-економічного розвитку.

Україні вдалося досягти певних результатів у збалансуванні державних фінансів на основі скорочення обсягів і рівня бюджетного дефіциту. У 2000 р. вдалося скласти і виконати бюджет із профіцитом. Водночас він мав певною мірою умовний, розрахунковий характер, оскільки був досягнутий за рахунок збільшення доходів від приватизації — разових і обмежених за обсягами і часом. Бюджет 2001 р., що затверджувався з профіцитом, виконано з дефіцитом, який становив 0,6 % до ВВП, тобто перебував у досить прийнятних межах. З дефіцитом такого ж рівня затверджено бюджет на 2002 р. і підготовлено проект бюджету на 2003 р. Розроблена і впроваджена система неінфляційного фінансування бюджетного дефіциту. Це дало змогу значно стабілізувати макроекономіч­ну і макрофінансову ситуацію в країні. Проте недостатньо обґрунтована тактика запозичення в 1995—1998 рр. призвела до загострення фінансової кризи на внутрішньому ринку і різкого зростання зовнішньої заборгованості, що стало причиною неплатоспроможності української держави і необхідності реструктуризації боргів.

Оздоровлення державних фінансів повинно ґрунтуватися на обов’язковому реформуванні соціальної політики. Саме видатки на соціальний захист населення і фінансування соціальної сфери сьогодні є основним чинником, що викликає дефіцит бюджету. Головними напрямами удосконалення державних фінансів має стати пенсійна реформа і впровадження медичного страхування. У резуль­таті еволюційних змін відбулася систематизація фондів соціального страхування і чітко визначено їх статус. Кількість цільових фондів у бюджеті зведено до мінімуму. Фонди, що відбивали вузьковідомчі інтереси, скасовані і в даний час більше не створюються.

Удосконалюється бюджетний устрій і бюджетний процес. Проте, як і раніше, переважає бюджетна централізація — переважна частина доходів зосереджується в центральному бюджеті.
У бюджетному процесі превалюють права центру, що об’єктивно випливає з принципу єдності бюджетної системи. Прийнятий у 2001 р. Бюджетний кодекс України створює необхідні передумови для формування фундаменту автономності бюджетів завдяки чіткому розмежуванню доходів і видатків. На регламентовану основу поставлені міжбюджетні відносини. Водночас потребує подальшого розвитку система як горизонтального, так і особливо вертикального вирівнювання. Слід також розвивати систему фінансового вирівнювання, спрямовану на формування рівноцінного фінансового потенціалу окремих регіонів та населених пунктів.

В Україні створено у цілому досить сучасну податкову систему. Разом з тим її ефективність недостатня як у плані реалізації фіскальної функції податків, що забезпечують бюджет доходами лише на 70—80 %, так і їх регулюючої ролі — вплив податків на соціально-економічні процеси дуже обмежений. Розвиток податкової системи в умовах ринкової трансформації економіки відбувався в напрямі зниження загального рівня оподаткування за рахунок скасування окремих цільових податків і зниження ставок за основними податками — на додану вартість і на прибуток. При загальному зниженні рівня оподаткування непомірно високим порівняно з украй незначними доходами громадян є рівень індивідуального прибуткового оподаткування. Це негативно позначається на розвитку виробництва внаслідок низької платоспроможності населення і відсутності джерела заощаджень, а отже, й інвестицій.

Податкова структура поступово удосконалюється в напрямі підвищення питомої ваги індивідуального прибуткового податку і зниження ролі податку на прибуток, хоча з цих позицій Україна значно відстає від середньосвітових стандартів. Основною особливістю податкової системи України є зосередження оподаткування переважно у сфері підприємництва, що є залишковим явищем адміністративної економіки. За подібної податкової структу­ри надзвичайно складно знижувати рівень податкового навантаження на підприємницьку діяльність. Застосовувані в Україні механізми оподаткування, що стосуються основних на даний момент податків — на прибуток і додану вартість, створюють напру­женість у фінансовій діяльності підприємств унаслідок «вимивання» у процесі розрахунків із бюджетом оборотних коштів.

Важливим кроком у подальшому розвитку податкової системи і систематизації податкового законодавства має стати прийняття Податкового кодексу України, котрий упорядковує перелік загальнодержавних і місцевих податків і зборів, передбачає подальше зниження рівня оподаткування і спрощення механізмів обчислення і сплати податків.

Економічна і фінансова криза обумовила необхідність розвитку в Україні системи державного запозичення, оскільки за обмеженості податкових надходжень забезпечувати бездефіцитне фінансування державних видатків практично було неможливо.
У зв’язку з цим була проведена реструктуризація джерел і методів формування доходів держави. Україна використовувала всі можливості і шляхи залучення позикових коштів. У структурі запозичення об’єктивно переважали зовнішні позики, оскільки можливості внутрішнього фінансового ринку були і залишаються дуже обмеженими. Основними формами залучення коштів ззовні були кредити міжнародних фінансових організацій (29 %), міжурядові (36 %) і комерційні (35 %) позики. При цьому комерційні позики, що є найдорожчими, використовувалися як засіб збалансування джерел залучення позикових коштів.

Система внутрішнього запозичення набула розвитку в 1995—1998 рр., проте після фінансової кризи пішла на спад. Рівень дохідності за ОВГЗ був надмірно високим і непорівнянним із можливостями бюджету. По суті, була сформована державна фінансова піраміда, яка й донині перебуває в кризовому стані. Водночас використання державних позик, хоча і породило цілу низку проблем (інакше навряд чи і могло бути в країні з перехідною економікою), уможливило вирішення невідкладних завдань фінансування надзвичайно важливих видатків в умовах кризи. Це дало змогу утримати економіку і соціальну сферу від повного розпаду і пережити найскладніший період ринкових перетворень.

Розмір накопиченого державного боргу для України є досить великим. Особливо високий показник державного боргу на душу населення — у 2001 р. 287 дол. США, що становить третю частину від обсягу ВВП на душу населення. Ось чому, незважаючи на те, що показники рівня заборгованості в цілому перебувають поки що в припустимих межах, необхідна налагоджена й ефективна система управління державним боргом.

Однією з основних складових фінансової стратегії української держави має стати її подальша інтеграція в міжнародний фінансовий простір. Це створить передумови для більш широкого використання зовнішніх ресурсів, сприятиме трансформаційним процесам. І хоча входження України у світову фінансову систему в цілому завершено, інтеграційні процеси повинні посилюватися і розширюватися. Ключовим напрямом розвитку інтеграційних процесів має стати поглиблення взаємовідносин із міжнародними фінансовими організаціями — МВФ, Світовим банком, ЄБРР. Співробітництво з ними — це не тільки доступ до дешевих кредит­них ресурсів. Це підтвердження надійності країни на міжнародній арені, знак довіри. Водночас необхідно підвищити дієвість співробітництва, забезпечивши високу ефективність використання одержуваних кредитів.

Список літератури

Андрущенко В. Л. Фінансова думка Заходу в ХХ столітті: (Теоретична концептуалізація і наукова проблематика державних фінансів). — Львів: Каменяр, 2000.

Арсенюк О. Світовий банк і структурна перебудова фінансового сектора України // Вісник Національного банку України. — 2000. — № 9.

Базилевич В. Д. Страховий ринок України. — К.: Знання, 1998.

Бланкарт Ш. Державні фінанси в умовах демократії: Вступ до фінансової науки: Пер. з нім.; Передмова та наук. редагування В. М. Федосова. — К.: Либідь, 2000.

Блауг М. Економічна теорія в ретроспективі: Пер. з англ. — К.: Основи, 2001.

Боди З., Мертон Р. Финансы: Пер. с англ. — М.: Изд. дом «Вильямс», 2000.

Буковинський С. А. Концептуальні засади управління бюджетними коштами в Україні // Фінанси України — 2001. — № 5.

Бюджетний кодекс України: закон, засади, коментар / За ред. О. В. Турчинова і Ц. Г. Огня. — К.: Парламент. вид-во, 2002.

Василик О. Д. Теорія фінансів: Підручник. — К.: НІОС, 2000.

Василик О. Д., Павлюк К. В. Державні фінанси України: Підручник. — К.: НІОС, 2002.

Воронова Л., Галь В. Комплексна програма розвитку банківської системи України: стратегія на перспективу // Вісник Національного банку України. — 2001. — № 1.

Вступ до банківської справи / За ред. М. І. Савлука. — К.: Лібра, 1998.

Гаврилюк О. В. Іноземне інвестування і структурна трансформація в країнах перехідної економіки // Фінанси України. — 1998. — № 7.

Гальчинський А. Найвищий пріоритет — грошова стабільність // Вісник Національного банку України. — 2001. — № 5.

Гальчинський А. Стабілізація гривні: проблеми і перспективи // Вісник Національного банку України. — 2002. — № 7.

Герасимчук В. І. Інституціональні перетворення та їх вплив на зайнятість населення. — К.: УІСД, 1999.

Глобалізація і безпека розвитку: Монографія / О. Г. Білорус, Д. Г. Лук’яненко та ін.; Керівник авт. колективу і наук. ред. О. Г. Бі­лорус. — К.: КНЕУ, 2001.

Государственные финансы: Учеб. пособие для студентов экон. вузов и факультетов / Под ред. В. М. Федосова, С. Я. Огородника, В. Н. Суторминой. — К.: Лыбидь. 1991.

Государство и рынок: американская модель / Под ред. М. А. Пор­тного и В. Б. Супяна. — М.: Анкил, 1999.

Гроші та кредит: Підручник / За ред. Б. С. Івасіва. — К.: КНЕУ, 1999.

Гроші та кредит: Підручник / М. І. Савлук, А. М. Мороз, М. Ф. Пуховкіна та ін.; За заг. ред. М. І. Савлука. — К.: КНЕУ, 2001.

Губський Б., Лук’яненко Д., Сіденко В. Інтернаціоналізація української економіки // Економіка України. — 2000. — № 9.

Гуцал І. С. Банківське кредитування суб’єктів ринку в трансформаційній економіці України (питання теорії, методики, практики). — Львів: Бібльос, 2001.

Державні фінанси: Теорія і практика перехідного періоду в Центральній Європі: Пер. з англ. / За ред. Ю. Немеца та Г. Райта. — К.: Основи, 1998.

Диба М. І. Регулювання в сучасній економічній системі: Монографія. — К.: КНЕУ, 2000.

Дзеблюк О. Вплив рівня монетизації економіки України на кредитну діяльність комерційних банків в умовах перехідного періоду // Вісник Національного банку України. — 2000. — № 5.

Дзеблюк О. В. Організація грошово-кредитних відносин суспільства в умовах ринкового реформування економіки. — К.: Поліграфкнига, 2000.

Доклад о мировом развитии 2000—2001. — М.: Весь мир; Всемирный банк, 2001.

Економіка України: підсумки перетворення та перспективи зростання / За ред. В. М. Гейця. — Харків: Форт, 2000.

Енциклопедія банківської справи України. — К.: Молодь; Ін Юре, 2001.

Європейський вибір: Концептуальні засади стратегії економічного та соціального розвитку України на 2002—2011 роки: Послання Президента України до Верховної Ради України. — К.: ІВЦ Держкомстату України, 2002.

Єпіфанов А. О., Міщенко В. І., Гребеник Н. І. Грошово-кредитна політика в Україні: тенденції і перспективи // Фінанси України. — 2000. — № 9.

Інноваційна стратегія українських реформ / А. С. Гальчинський, В. М. Геєць, А. К. Кінах, В. П. Семиноженко. — К.: Знання України, 2002.

Йозеф Шумпетер та проблеми реформування економіки України / Ред. Ю. К. Зайцев — К.: Таксон, 2000.

Завгородній А. Г., Вознюк Г. Л., Смовженко Т. С. Фінансовий словник. — 3-тє вид., випр. та доп. — К.: Знання: КОО, 2000.

Загальний стан та передумови розвитку фінансового ринку в Україні / Ч. М. Сігер, Х. К. Паттон. — К.: Financial Market International, Inc., 2000.

Зрушення до ринкової економіки. Реформи в Україні: погляд з середини / Ред. Л. Хоффманн і А. Зіденберг — К.: Фенікс, 1998.

Кейнс Дж. М.Общая теория занятости, процента и денег: Пер. с англ. — М.: Прогресс, 1978.

Кириленко О. П. Місцеві бюджети України: історія, теорія практика. — К.: НІОС, 2000.

Коломойцев В. Е. Структурна трансформація промислового комплексу України: Монографічне дослідження. — К.: Українська енциклопедія, 1997.

Корнєєв В. Реструктуризація заборгованості в Лондонському і Паризькому клубах кредиторів // Економіка України. — 2001. — № 3.

Кравченко В. І. Місцеві фінанси України: Навч. посібник. — К.: Знання, КОО, 1999.

Крисоватий А. І. Оподаткування і ринок: умови та можливості поєднання. — Тернопіль: Карп Юка, 2000.

Крисоватий А. І. Фіскальні засади соціально орієнтованої економіки ринкового типу // Фінанси України. — 2000. — № 11.

Крупка М. І., Береський Я. О., Реверчук С. К. Актуальні проблеми розвитку підприємництва в Україні. — Львів: Діалог, 1999.

Крючкова І. Структурні чинники економічного зростання в Україні // Вісник Національного банку України. — 2002. — № 2.

Лагутін В. Д. Монетарна і фіскальна політики у стратегії економічного зростання // Фінанси України. — 2002. — № 8.

Луніна І. О. Державні фінанси України у перехідний період. — Харків: Форт, 2000.

Луцишин З. О. Трансформація світової фінансової системи в умовах глобалізації. — К.: ДрУк, 2002.

Лютий І. О. Грошово-кредитна політика в умовах перехідної економіки: Монографія. — К.: Атіка, 2000.

Льовочкін С. Податкова структура в Україні та шляхи її вдосконалення // Економіка України. — 1999. — № 8.

Льовочкін С. В. Причини та чинники бюджетного дефіциту в Україні // Економіст. — 1999. — № 11.

Льовочкін С. В. Завдання та напрями реформування фінансів соціальної сфери в Україні // Фінанси України. — 1999. — № 12.

Льовочкін С. В. Взаємозв’язок і параметри макроекономічної і макрофінансової стабілізації // Економіст. — 2001. — № 2.

Льовочкін С. В., Опарін В. М., Федосов В. М. Реформування фінансової моделі як основа макроекономічної стабілізації в Україні // Економіка України. — 2000. — № 10.

Малий І. Й. Теорія розподілу суспільного продукту: Монографія. — К.: КНЕУ, 2000.

Мельник П. В. Розвиток податкової системи в перехідній економіці. — Ірпінь: Академія державної податкової служби України, 2000.

Мозговий О. М. Фондовий ринок: Навч. посібник. — К.: КНЕУ, 1999.

Налогово-бюджетная политика в странах с экономикой переходного периода / Ред. В. Танзи. — Вашингтон: МВФ, 1993.

Національний банк і грошово-кредитна політика: Підручник / За ред. А. М. Мороза та М. Ф. Пуховкіної. — К.: КНЕУ, 1999.

Новицький В. Є., Плотников О. В. Динаміка зовнішніх боргових зобов’язань України. — К.: Політична думка, 2000.

Опарін В. М. Фінанси (Загальна теорія): Навч. посібник. — 2-ге вид., перероб. і доп. — К.: КНЕУ, 2001.

Опарін В. М Передумови та чинники розбудови ефективної бюджетної системи в Україні // Фінанси України. — 2000. — № 9.

Опарін В. М. Фінанси — інституціональна структура суспільства // Фінанси України. — 2001. — № 8.

Опарін В. М. Фінансові ресурси та суспільний капітал // Вісник Національного банку України. — 2001. — № 7.

Опарін В. М, Федосов В. М. Засади фінансової стратегії економічного зростання в Україні // Економіка України. — 2002. — № 1.

Основи економічної теорії: Політекономічний аспект: Підручник / За ред. Г. Н. Климка, В. П. Нестеренка. — 2-ге вид., перероб. і доп. — К.: Вища шк., Знання, 1997.

Павлюк К. В. Фінансові ресурси держави: Монографія. — К.:
НІОС, 1997.

Пирожков С. І., Сухоруков А. І., Григоренко О. Я. Фінансова політика в Україні та Російській Федерації: порівняння, досвід, проблеми: Монографія. — К.: НІУРВ, 2000.

Пигу А. Экономическая теория благосостояния: В 2-х т.: Пер. с англ. — М.: Прогресс, 1985.

Поддєрьогін А. М. Фінанси підприємств в умовах формування ринкової економіки // Фінанси України. — 2000. — № 9.

Пособие по налоговой политике / Под ред. Партасарати Шома. — Вашингтон: МВФ, 1995.

Проект кодекса налоговых законов для государств Центральной и Восточной Европы. — Бонн: Федеральное Министерство финансов, 1993.

Про внутрішнє і зовнішнє становище України у 2001 році: Послання Президента України до Верховної Ради України. — К.: ІВЦ Держкомстату України, 2002.

Про основні напрями бюджетної політики на 2002 рік: Послання Президента України Кучми Л. Д. до Верховної Ради України та Кабінету Міністрів України. — К.: ІВЦ Держкомстату України, 2002.

Росс С., Вестерфилд Р., Джордан Б. Основы корпоративных финансов: Пер. с англ. — М.: Лаборатория базовых знаний, 2000.

Рязанова Н. С. Реструктуризація й ефективність економіки // Фінанси України. — 1999. — № 9.

Рязанова Н. С. Фінансове рахівництво: Навч. посібник. — К.: Знання-Прес, 2002.

Савлук М. І. Грошово-кредитна політика Національного банку України та оцінка її ефективності // Вісник Національного банку України. — 1999. — № 1.

Сакс Дж., Пивоварський О. Економіка перехідного періоду: Уроки для України: Пер. з англ. — К., 1996.

Самуельсон П., Нордгауз В. Макроекономіка. — К.: Основи, 1995.

Секторальні моделі прогнозування економіки України / Ред. В. М. Геєць. — К.: Фенікс, 1999.

Система державних фінансів України: шляхи забезпечення прозорості та оптимальної децентралізації фінансових потоків: Матеріали форуму експертів від 2 березня 2001 р. / Ред. І. Бураковський — К.: К.І.С., 2001.

Сприяння сталому економічному зростанню в Україні / За ред. Штефана фон Крамона-Таубаделя та Ірини Акімової. — К.: Альфа-принт, 2001.

Стельмах В. С. та ін. Грошово-кредитна політика в Україні / Ред. В. І. Міщенко. — К.: Знання, 2000.

Стельмах В. Огляд монетарної політики в Україні за 1991—2001 рр. // Вісник Національного банку України. — 2002. — № 7.

Стігліц Дж. Е. Економіка державного сектора: Пер. з англ. — К.: Основи, 1998.

Страхування: Підручник / Керівник авт. колективу і наук. ред. С. С. Осадець. — К.: КНЕУ, 1998.

Сумароков В. Н. Государственные финансы в системе макроэкономического регулирования. — М.: Финансы и статистика, 1996.

Суторміна В. М., Федосов В. М., Рязанова Н. С. Фінанси зарубіжних корпорацій. — К.: Либідь, 1993.

Суторміна В. М., Федосов В. М., Андрущенко В. Л. Держава, податки, бізнес. — К.: Либідь, 1992.

Трансформація: моделі економіки України: Ідеологія, протиріччя, перспективи / Ред. В. М. Геєць — К.: Логос, 1999.

Трубич С. Ю., Швець В. Є. Формування системи соціального страхування // Фінанси України. — 2000. — № 2.

Україна за роки незалежності. 1991—2001. — 3-є вид., перероб. та доп. — К.: Нора-друк, 2001.

Україна і світова економіка: Оцінка ризиків та рекомендації щодо економічної політики / Інститут економічних досліджень та політичних консультацій. — К.: Альфа-Принт, 2002.

Україна на роздоріжжі: Уроки з міжнародного досвіду економічних реформ / Ред. А. Зіденберг і Л. Хоффманн. — К.: Фенікс, 1998.

Україна на шляху до Європи / За ред. Л. Хоффманна і Ф. Мьоллерс. — К.: Фенікс, 2001.

Філіпенко А. С., Сивашов Ю. Д. Економічні стратегії України: Дискусія інтелектуалів / За ред. В. Резнікова. — К.: Либідь, 1998.

Фінанси підприємств: Підручник / Керівник авт. кол. і наук. ред. А. М. Поддєрьогін. — 3-тє вид., перероб. та доп. — К.: КНЕУ, 2000.

Фінансово-кредитні важелі регулювання економіки України в перехідний період / Відп. ред. А. І. Даниленко. — К., 1998.

Финансы, денежное обращение и кредит: Учебник / Под ред. В. К. Сенчагова, А. И. Архипова. — М.: Проспект, 1999.

Федосов В. М. Фінансова стратегія розвитку української економіки // Україна на порозі ХХІ століття: уроки реформ та стратегія розвитку. — К.: НТУУ КПІ, 2001.

Федосов В. М, Опарін В. М., П’ятаченко Г. О. та ін. Податкова система України / За ред. В. М. Федосова. — К.: Либідь, 1994.

Федосов В. М. та ін. Розділ «Україна і міжнародні фінансові інституції» в Посланні Президента України до Верховної Ради України на 2001 рік.

Федосов В. М., Льовочкін С. В. Проблеми розбудови податкової системи України // Фінанси України. — 1999. — № 6.

Шарп У., Александер Г., Бейли Дж. Инвестиции: Пер. с англ. — М.: ИНФРА-М, 1997.

Юрій С. І., Бескид Й. М. Бюджетна система України: Навч. посібник. — К.: НІОС, 2000.

Юрій С. І., Дерлиця А. Ю. Державні фінанси і демократія: до проблеми раціоналізації бюджетного вибору // Фінанси України. — 2001. — № 6.

Ющенко В. Ключові проблеми монетарної та валютно-курсової політики в Україні // Вісник Національного банку України. — 2000. — № 2.

Ющенко В., Лисицький В. Гроші: розвиток попиту та пропозиції в Україні: — 2-е вид. — К.: Скарби, 2000.

Arnold G. Corporate Financial Management. — Harlow, England: Financial Times Professional Limited, 1998.

Artis M., Lewis M. Money in Britain. Monetary policy, Innovation and Europe. - New York, London: Philip Allan, 1991.

Binhammer H. Money, Banking and the Canadian Financial System. - Scarborough, Ontario: Nelson Canada, 1993.

Blankart C. Offentliche Finanzen in der Demokratie. — Munchen: Vahlen, 1998.

Block S., Hirt G. Foundations of Financial Management. — Homewood, Illinois: Irwin, 1989.

Clark E., Levasseur M., Rousseau P. International Finance. — London: Chapman & Hall, 1993.

Changes in Revenue Structures. Proceedings of the 42hd Congress of the International Institute of Public Finance, Athens. — Detroit: Wayne State University Press, 1989.

Corporate Taxes. A World Summary. — London, New York: Price Waterhouse, 1995.

Das Haushaltssystem der Bundesrepublik Deutschland. — Bonn: Bundesministerium der Finanzen, 1995.

Demokratie, Marktwirtschaft und Recht / Herausgegeben von Werner F. Ebke, Detlev F. Vagts. — Heidelberg: Verlag Recht und Wirtschaft GmbH, 1995.

Der Euro stark wie die Mark. — Bonn: Bundesministerium der Finanzen, 2000.

Deutsche Wirtschaftspolitik. Der Weg der Sozialen Marktwiztschaft. — Düsseldorf—Wien, 1962.

Economic Outlook. — OECD, 1997—2002.

Erhard L. Wohlstand für alle. — Düsseldorf, 1957.

Felderer B., Homburg S. Makrookonomik und neue Makrookonomik. — Berlin: Springer-Verlag, 1997.

Finanzbericht. 1997—2002. — Bonn: Bundesministerium der Finanzen.

Finanzdienstleistungen / Von Michael Bitz. — Munchen, Wien: R. Oldenbourg Verlag, 1993.

Fisher S., Dornbusch R., Schmalensee R. Economics. — New York: McGraw-Hill, Inc., 1988.

Gambier C. Les impots en France — Paris: Francis Lefebvre, 1987.

Geld-Bank-und Borsenwesen. — Stuttgart: Poeschel, 1999.

Haberler G. Economic Growth and Stability. An Analisis of Economic Change and Policies. — Los Angeles, 1974.

Haushaltsrecht des Bundes. — Bonn: Bundesministerium der Finanzen, 1998.

Hull J. Options, Futures and other Derivative Securities. — New Jersey: Prentice-Hall, Inc., 1993.

Inflation / Ed. by R. I. Ball and P. Doule. — Baltimor, 1970.

International Financial Statistics. — Washington: IMF, 1997—2002.

Internationale Organisationen und Abkommen im Bereich von Wahrung und Wirtschaft. Sonderdrucke der Deutschen Bundesbank, # 3. — Frankfurt am Main, 1986.

Leonard J. Le financement des depenses publiques en France. — Presses universitaires de Lyon, 1986.

Lessons from Labour Market Policies in the Transition Countries. — Paris: CEDEX, 1996.

Main Economic Indicators. — Paris: OECD, 1999.

Maus R., Ritscherle W., Sund H. Aufbruch nach Europa (Bodensee-Forum 1989). — Konstanz: Univ.-Verl., 1990.

Mehr R. Fundamentals of Insurance. — Homewood, Illinois: Irwin, 1986.

Monetary Theory and Policy Experience / Ed. by Leijonhufvud A. — Hampshire, New York: Palgrave, 2001.

Musgrave R., Peacock A. Classics in Theory of Public Finance. — New York, London: St. Martin’s hress, 1967.

Muzellec R. Finances publiques. — Toulouse: Sirey, 1986.

Prest A., Barr N. Public Finance in Theory and Practice. — London: Weidenfeld and Nicolson, 1985.

Revenue Statistics 1965—1999. — Paris: OESD Publications, 2000.

Regulatory Reform in Japan. — Paris: OECD, 1999.

Regulatory Reform in the Netherlands. - Paris: OECD, 1999.

Rose P., Fraser D. Financial Institutions: Understending and Managing Financial Services. — Plano, Texas: Busines Publication, 1998.

Schlecht O., Stoltenberg G. Soziale Marktwirtschaft. Grundlagen, Entwicklungslinien, Perspektivien. — Freiburg—Basel—Wien: Herder, 2001.

Schmidt G. Die Staatsreform in Sachsen in der ersten Halfte des 19. Jahrhunderts. — Weimar, VEB Druckhaus, 1966.

Schneider D. Investition, Finanzierung und Besteuerung. — Wiesbaden: Gabler, 1992.

Schumpeter J. Theorie der Wirtschaftlichen Entwicklung. — Leipzig: Verlag Duncker Humblot, 1911.

Selected Federal Taxation. Statures and Regulations. Selected and Edited by M.Rose. — West Publishing Co., 1998.

Suchting J. Finanzmanagement: Theorie und Politik der Unternehmensfinanzierung. — Wiesbaden: Gabler, 1991.

Trade Policy and the Transition Process. — Paris: OECD, 1996.

Unsere Steuern von A-Z. — Bonn: Bundesministerium der Finanzen, 1999.

Unsere Bankwesen. — Bonn: Bundesministerium der Finanzen, 1999.

VAT in Central and Eastern Europe. — Brussels, KPMG, 1997.

Weltentwicklung-bericht 1994. — Washington: Weltbank, 1994.

World Debt Tables. External Finance for Developing Countries. — Washington: The World Bank, 1996.

World Development Report 1998/99. — The World Bank, 2000.

World Investment Report. United Nations. — New York and Geneva, 2000.

Перелік таблиць, графіків і схем

Таблиця 1. Структура доходів і видатків державного бюджету СРСР, %.

Таблиця 2. Структура доходів і видатків державного бюджету УРСР, %.

Таблиця 3. Рівень ВНП на душу населення, дол. США.

Таблиця 4. Динаміка основних макроекономічних показників в Україні в період економічного спаду (1991—1996 рр.).

Таблиця 5. Параметри макроекономічної стабілізації в Україні (1997—2001 рр.)

Таблиця 6. Макрофінансові індикатори України в період стабілізації та економічного зростання (1996—2001 рр.).

Таблиця 7. Прогнозна динаміка зростання рівня ВВП на душу населення в Україні, дол. США.

Таблиця 8. Динаміка обсягу фінансових ресурсів в Україні (1995—2001 рр.), млрд грн.

Таблиця 9. Показники грошової маси і стабільності грошової одиниці в Україні, млн грн.

Таблиця 10. Розвиток банківської системи України (1992—2001 рр.).

Таблиця 11. Динаміка ресурсів комерційних банків України (1995—2001 рр.), млрд грн.

Таблиця 12. Обсяги кредитів, виданих банками України (заборгованість на кінець року), млрд грн.

Таблиця 13. Структура випуску акцій за секторами економіки в 1996—2001 рр., %.

Таблиця 14. Динаміка показників розвитку страхового ринку України (1995—2001 рр.), млн грн.

Таблиця 15. Структура страхових послуг в Україні, %.

Таблиця 16. Рівень податкової централізації ВВП деяких країн світу.

Таблиця 17. Структура доходів і видатків зведеного бюджету України за роки незалежності, %.

Таблиця 18. Динаміка структури бюджетної системи України (за видатками бюджету) (1992—2001 рр.), %.

Таблиця 19. Порівняльний аналіз редакцій Закону України «Про систему оподаткування» і проекту «Податкового кодексу України».

Таблиця 20. Податкова структура країн із розвиненою ринковою економікою (% до загальної суми податкових надходжень).

Таблиця 21. Структура податкової системи України (1992—2001 рр.), %.

Таблиця 22. Показники, що характеризують бюджетний дефіцит в Україні (1992—2001 рр.), %.

Таблиця 23. Динаміка зміни показників зведеного бюджету України за 1996—2001 рр., млрд грн.

Таблиця 24. Зовнішні запозичення України, млн дол. США.

Таблиця 25. Результати аукціонів з розміщення ОВДП на первинному ринку.

Таблиця 26. Динаміка державного боргу України і його співвідношення з основними макроекономічними показниками (1992—2001 рр.).

Таблиця 27. Фінансування України МВФ, млн дол. США.

Таблиця 28. Кредити, надані Україні МБРР, млн дол. США.

Таблиця 29. Співвідношення державного боргу й основних макроекономічних показників (1992—2001 рр.), %.

Таблиця 30. Міжнародна ліквідність України.

Рис. 1. Організація функціонування фінансової системи.

Рис. 2. Банківська система в Україні до 1987 р.

Рис. 3. Динаміка рівня бюджетної централізації ВНП у СРСР.

Рис. 4. Бюджетна система в Україні в часи СРСР.

Рис. 5. Структура директивних цін при соціалізмі.

Рис. 6. Система макрофінансових індикаторів.

Рис. 7. Взаємозв’язок капіталу і фінансових ресурсів підприємств.

Рис. 8. Динаміка основних макроекономічних показників в Україні.

Рис. 9. Динаміка обсягів фінансових ресурсів, спрямованих у реальний сектор економіки у порівнянній оцінці відносно 1995 р.

Рис. 10. Динаміка середньозважених річних облікової ставки НБУ і процентних ставок за кредитами комерційних банків.

Рис. 11. Динаміка прямих іноземних інвестицій економіки України і Польщі.

Рис. 12. Структура ресурсів, залучених комерційними банками України.

Рис. 13. Структура кредитів, виданих банками України.

Рис. 14. Питома вага кредитів, виданих в економіку, у загальному обсязі ресурсів комерційних банків України.

Рис. 15. Динаміка процентних ставок на кредитному ринку України.

Рис. 16. Динаміка процентних ставок за кредитами і депозитами комерційних банків.

Рис. 17. Динаміка випуску акцій в Україні.

Рис. 18. Структура використовуваних на фондовому ринку України видів цінних паперів за станом на 1.01.2001 р. і 1.01.2002 р.

Рис. 19. Структурне співвідношення обсягів торгів на організованому ринку цінних паперів України.

Рис. 20. Динаміка чисельності страхових компаній в Україні.

Рис. 21. Динаміка співвідношення в Україні доходів і видатків бюджету до ВВП.

Рис. 22. Динаміка структури формування доходів чистого бюджету України.

Рис. 23. Динаміка частки прямих і непрямих податків у доходах бюджету України.

Рис. 24. Динаміка структури основних груп видатків чистого бюджету України.

Рис. 25. Бюджетна система України, сформована після проголошення незалежності.

Рис. 26. Бюджетна система України, визначена Бюджетним кодексом.

Рис. 27. Динаміка запозичень України на зовнішньому фінансовому ринку.

Рис. 28. Структура державного боргу України за напрямами використання коштів на початок 2002 р.

Рис. 29. Динаміка курсу гривні до долара США (на кінець року).

Рис. 30. Галузева структура проектного портфеля ЄБРР в Україні на початок 2001 р.

Предметно-іменний покажчик

А

Автономність бюджетів 272 Агропромбанк СРСР 66 Акцизний збір 314 Акціонерне товариство 211, 212

Акціонерний капітал 210, 211, 214 Александер Г. 174, 206 Андрущенко В. Л. 231, 294

Б

Банківська маржа 205 Банківська система 64—67, 195 Банківський нагляд 190 Бейлі Дж. 174, 206 Бем Ф. 13 Білорус О.Г. 348, 358 Бланкарт Ш. 273 Блауг М. 46 Боді З. 53 Бордо М. 34, 55 Боргова політика 37, 334 Будбанк СРСР 64, 66

Бюджетна класифікація 247 Бюджетна політика 26, 112, 113, 131 Бюджетна система 77, 271, 274 Бюджетне вирівнювання 279, 280 Бюджетне регулювання 277 Бюджетний дефіцит 92, 317, 320 Бюджетний трансферт 277 Бюджетний кодекс України 273 Бюджетний мультиплікатор 44, 45 Бюджетний устрій 268 Бюджет поточний 136 Бюджет розвитку 136

В

Вагнер А. 11 Валовий внутрішній продукт (ВВП) 39 Валовий національний продукт (ВНП) 39 Валютний курс 189, 355 Валютне регулювання 188 Валютний ринок 189 Валютні резерви 356, 357 Василик О. Д. 33 Вексель 208

Вестерфілд Р. 165 Видатки бюджету 245, 246 Відомче бюджетне фінансу­вання 248 Власні фінансові ресурси 169 Внутрішнє запозичення 134, 339 Вторинний ринок цінних паперів 217

Г

Гальчинський А. С. 32, 327 Гомбург С. 37 Господарський розрахунок 68—72 Гривня 186 Грошова емісія 327 Грошова маса 187 Грошовий ринок 179

Грошові агрегати 187 Грошові кошти 142 Грошові нагромадження 60 Грошові надходження 142 Грошові фонди 142 Грошово-кредитна політика 34, 35

Д

Дебіторська заборгованість 171 Державне запозичення 334 Державне фінансове госпо­дарство 231 Державний банк СРСР 64, 66 Державний борг 93, 330, 346, 365 Державний бюджет СРСР 75, 78 Державний бюджет України 271 Державний бюджет УРСР 79 Державний кредит 52 Державні бюджети союзних республік 78 Державні фінанси 52

Держстрах СРСР 82 Держтрудощадкаси СРСР 64 Децентралізовані державні фінанси 68 Дефіцитне фінансування 132, 134, 135, 335 Джордан Б. 165 Долан Е. 91 Дорнбуш Р. 40 Дотація вирівнювання 278 Доходи 142 Доходи бюджету 244, 245

Е

Економіка попиту 45 Економіка пропозиції 46 Економічна криза 166 Економічне зростання 167

Ексімбанк України  196 Емісія акцій 211 Ерхард Л. 13, 14

Є

Європейський банк реконструкції та розвитку 361

Єдиний податок 315 Єдність бюджетної системи 269

Ж

Житлосоцбанк СРСР 66

Жорстка фінансова регламентація 41, 42

З

Заборгованість держави 331 Загальнодержавні податки 284 Залучені фінансові ресурси 149 Запозичені фінансові ресурси 148 Земельний податок 310

Зовнішекономбанк СРСР 66, 351 Зовнішнє запозичення 134, 135, 336, 337 Зовнішторгбанк СРСР 64, 351

І

Івасів Б. С. 177 Інвестиції 172 Інвестиційний клімат 129 Інвестиційні кредити МБРР 360 Індекси фондового ринку 104, 105

Індекс цін споживчого ринку 94, 100 Індивідуальні доходи 60 Іноземні інвестиції 172, 173 Інститути спільного інвесту­вання 219 Інфляція 91, 94, 100

Й

Йонунг Л. 34, 55

К

Капітал 145, 146 Капіталізація доходів 105, 161 Кейнс Дж. М. 44, 45, 46 Коефіцієнт монетизації 108 Комерційний розрахунок 153 Комерційні позики  338 Короткострокові фінансові активи 177

Кредити Stand-by 355 Кредитний ринок 181 Кредиторська заборгованість 171 Кредитування економіки 201, 202 Кредитування уряду  201, 202 Купоно-карбованець 185

Л

Ланг Й. 282 Ліквідність комерційних банків  106

Лук’яненко Д. Г. 348, 358 Льовочкін С. В. 83

М

Майнове страхування 225 Макроекономічна платоспро­можність 98—103 Макроекономічна стабілізація 83	Макроекономічне регулювання 112 Макроекономічні параметри 85, 94, 96 Макрофінансова стабілізація 83 Макрофінансові індикатори 97, 98, 107
Мертон Р. 53 Мито 315 Міжбюджетні відносини 277 Міжнародний валютний фонд (МВФ) 352 Міжнародна ліквідність 366 Міжнародні розрахунки 351 Міжнародні фінанси 53 Міжнародні фінансові інституції 53	Міжурядові позики 337 Місцеві бюджети 271, 274 Місцеві податки і збори 286 Модель соціальної політики 238 Мозговий О. М. 177 Монетарна політика 35, 47, 113 Мороз А. М. 34 Мюллер-Армак А. 13

Н

Національна депозитарна система 219 Національний банк України 184, 185 Національний капітал 117 Неподаткові доходи бюджету 250

Непрацюючий капітал 146, 147 Непрямі податки 251, 252 Нішіяма Ч. 47 Нордгауз В. 90

О

Облігації внутрішньої державної позики 339, 340 Облікова ставка НБУ 204 Ойкен В. 13 Омертвлений капітал 147 Опарін В. М. 35, 145

Організований ринок цінних паперів 215 Особове страхування 225 Ощадбанк СРСР 66, 330, 331 Ощадний банк України 192

П

Пенсійний фонд України 256 Перехідна економіка 32 Перестрахування 226 Персоніфікована пенсійна система 264 Плата за землю 247 Плата за природні ресурси 247, 293 Платежі з прибутку 81 Платоспроможність 99 Податкова політика 36, 48, 112 Податкова система 284—287 Податкова структура 295, 296, 298 Податкова централізація ВВП 235 Податкові доходи бюджету  247 Податковий кодекс України 290 Податок з власників транспортних засобів 309 Податок з обороту 80

Податок на додану вартість  311 Податок на прибуток підприємств 300 Політика доходів 120—122 Політика економічного зростання 39 Політика мінімальних обмежень 42 Політика стабілізації 39 Політика стримування ділової ак­тивності 40 Помірна регламентація фінансових відносин 42 Постперехідна економіка 32 Працюючий капітал 146, 147 Прибутковий податок з громадян 305 Прибутковість 159 Приватизація 154 Програмне бюджетне фінансу­вання 248, 249

Продуктивні фінансові ресурси 152 Промбудбанк СРСР 66 Промінвестбанк України 192 Професійні торговці цінними паперами 218

Процентні ставки за кредитами 171, 204 Прямі податки 251, 252

Р

Репке В. 13 Республіканський бюджет УРСР 78 Республіканський бюджет Авто­номної Республіки Крим 271, 274 Ресурси комерційних банків 198 Реструктуризація заборгованості 341 Ринок грошей 180

Ринок капіталів 180 Ринок цінних паперів 181, 206 Рівень бюджетного дефіциту 102, 106 Росс С. 165 Роуз П. 54 Рюстов О. 13

С

Савлук М. І. 33, 108, 176 Самуельсон П. 90 Сальдо платіжного балансу 109 Самоокупність 70 Самофінансування 71 Світовий банк 352 Сенчагов В. К. 143 Система розширеного фінансу­вання 356 Системна трансформаційна пози­ка 354 Системні кредити МБРР 359 Сміт А. 14 Солідарна пенсійна система 262

Соціально орієнтована еконо­міка 114, 115 Союзний бюджет 77, 269 Стокмен Д. 49 Стольтенберг Г. 29 Страхова медицина 260 Страховий ринок 220, 221 Страхові виплати 224 Страхові платежі 224 Страхові послуги 225 Страхові резерви 224 Страхування 52, 82 Суторміна В. М. 294

Т

Тетчер М. 232

Тип фінансової політики 41

Торговельно-інформаційні системи 216

У

Укрсоцбанк 192

Ф

Федосов В. М. 35, 294 Фелдерер Б. 37 Фіксований податок 308 Фіксований сільськогосподарський податок 316 Фінанси міжнародних органі­зацій 53 Фінанси суб’єктів підприємницької діяльності 52 Фінансова відповідальність 163, 164 Фінансова модель суспільства 236, 237 Фінансова політика 30 Фінансова реструктуризація 19, 57, 58 Фінансова система 51, 52, 56, 62 Фінансова стратегія 115 Фінансова тактика 114 Фінансове вирівнювання 279 Фінансовий сектор економіки 62, 214

Фінансовий ринок 52, 174, 179 Фінансові інституції 53 Фінансові органи 53 Фінансові ресурси 55, 56, 126, 142, 151, 168 Фіскальна політика 35, 36, 44 Фішер С. 40 Фонди цільового призначення 255, 266 Фондова біржа 215 Фондовий ринок 181, 212 Фонд соціального страхування 257 Фонд соціального страхування від нещасних випадків 258 Фонд соціального страхування на випадок безробіття 259 Фонд соціального страхування на випадок тимчасової втрати працездатності 259 Фонд сприяння зайнятості 257 Фрейзер Д. 54

Х

Хаберлер Г. 91

Ц

Централізовані державні фінанси 68, 82

Централізовані доходи 56

Центральний банк 56

Ціноутворення 157—159

Ш

Шарп У. 174, 206

Шлехт О. 29

Шмаленсі Р. 40

Шредер Г. 17

^[1] До речі, поняття «соціальна ринкова економіка» було запропоновано ще у 1946 р. саме професором А. Мюллером-Армаком, в 50-ті роки — керівник відділу економічної політики федерального Міністерства економіки Німеччини.

^[2] Erhard L. Wohlstand für alle. — Düsseldorf, 1957; Deutsche Wirtschaftspolitik. Der Weg der Sozialen Marktwiztschaft. — Düsseldorf—Wien, 1962.

^[3] Erhard L. Wohlstand für alle. — Düsseldorf, 1957. — S. 171.

¹ В цьому зв’язку цікавою і корисною для українського читача — пересічного громадянина, парламентарія і урядовця – може бути  книга відомих німецьких економістів Отто Шлехта і Герхарда Стольтенберга «Соціальна ринкова економіка. Основи, напрямки розвитку та перспективи (O. Schlecht, G. Stoltenberg. Soziale Marktwirtschaft. Grundlagen, Entwicklungslinien, Perspektivien. — Freiburg—Basel—Wien: Herder, 2001).

¹ Гальчинський А., Геєць В., Кінах А., Семиноженко В. Інноваційна стратегія українських реформ. — К.: Знання України, 2002. — С. 76—94.

^[4] Василик О. Д. Теорія фінансів: Підручник. — К.: НІОС, 2000. — С. 17.

^[5] Гроші та кредит: Підручник / За ред. Б. С. Івасіва. — К.: КНЕУ, 1999.

^[6] Гроші та кредит: Підручник / М. І. Савлук, А. М. Мороз, М. Ф. Пуховкіна та ін.; За заг. ред. М. І. Савлука. — К.: КНЕУ, 2001. — С. 376.

^[7] Національний банк і грошово-кредитна політика: Підручник / За ред. А. М. Мороза та М. Ф. Пуховкіної. — К.: КНЕУ, 1999. — С. 29.

^[8] Monetary Theory and Policy Experience / Ed. by A. Leijonhufvud. — Hampshire, New-York: Palgrave, 2001. — Р. 226.

¹ Финансово-кредитные методы повышения эффективности промышленного производства / С. Я. Огородник, В. М. Федосов, В. М. Опарин и др. — К.: Техника, 1990.

^[9]Felderer B., Homburg S. Makroökonomik und neue Makroökonomik. Berlin Heidelberg, Springer — Verlag, 1997. — S. 160.

^[10] Ці завдання, як правило, юридично закріплюються у відповідних законодавчих актах. Наприклад, у Німеччині — в бюджетному законодавстві («Das Haushaltssystem der Bundesrepublik Deutschland». — Bonn: Bundesministerium der Fіnаnzen, 1995. — S. 159).

^[11] Оцінювання обсягів виробленого національного продукту може здійснюватись за допомогою різних узагальнюючих показників. Свого часу в умовах адміністративної економіки використовувались два основні показники: суспільний сукупний продукт та національний дохід. В умовах ринкової економіки використовують показник валового внутрішнього продукту (ВВП), який відображає сукупну вартість кінцевих продуктів і послуг (без урахування вартості проміжних продуктів виробництва), та валовий національний продукт (ВНП), який відрізняється від ВВП на сальдо зовнішньоекономічних операцій. В Україні більш уживаним є показник ВВП, у світовій економічній та фінансовій статистиці використовуються обидва показники — ВВП і ВНП. У зв’язку з цим залежно від наявних даних у роботі будуть наводитись показники ВНП чи ВВП.

^[12] Fisher S., Dornbusch R., Schmalensee R. Economics. — New York: MсGraw-Hill, Inc. 1988. — P. 513.

^[13] Inflation / Ed. by R. I. Ball and P. Doule. — Baltimor, 1970. — P. 9.

^[14] Кейнс Дж. М. Общая теория занятости, процента и денег: Пер с англ. — М: Прогресс, 1978. — С. 108.

^[15] Блауг М. Економічна теорія в ретроспективі: Пер. з англ. — К.: Основи, 2001. — С. 584.

^[16] Там само. — С. 585.

^[17] Hishiyama C. Report of Iapan // The New Inflation and Monetary Policy / Ed. by Monti Matio. — New-York, 1979. — P. 225.

^[18] Tax Aspects of the President’s Economic Program: Hearing before the Committee of Ways and Means, House of Representatives, 97-th congress, 1-th session.

^[19] Боди З., Мертон Р. Финансы.: Пер. с англ. — М.: Изд. дом «Вильямс», 2000. — С. 38.

^[20] Там само. — С. 65.

^[21] Rose P. S., Fraser D. R. Financial Institutions. Plano, Texas: Business Publication, 1988. — P. 6.

^[22] Monetary Theory and Policy Experience / Ed. by A. Leijonhufvud. — Hampshire, New-York: Palgravе, 2001. — P. 225.

¹ Финансово-кредитный словарь / Гл. ред. Н. В. Гаретовский. — М.: Финансы и статистика, 1988. — Т. ІІІ. — С. 406.

² Финансово-кредитный словарь / Гл. ред. В. Ф. Гарбузов. — М.: Финансы и статистика, 1986. — Т. ІІ. — С. 60.

¹ За даними Статистичного щорічника «Народное хозяйство СССР в 1990 г.».

^[23] Льовочкін С. В. Взаємозв’язок і параметри макроекономічної і макрофінансової стабілізації // Економіст. — 2001. — № 2.

¹ Доклад о мировом развитии 2000—2001. — М.: Весь мир, Всемирный банк, 2001.

^[24] Самуельсон П., Нордгауз В. Макроекономіка — К.: Основи, 1995. — С. 329.

^[25] Haberler G. Economic Growth and Stability. An Analisis of Economic Change and Policies. — Los Angeles, 1974. — P. 229.

^[26] Долан Э. Макроэкономика. — СПб., 1994. — С. 6.

^[27] Наприклад, Василик О. Д. Теорія фінансів: Підручник. — К.: НІОС, 2000. — С. 169.

^[28] Савлук М., Сугоняко О. Чи вистачає грошей економіці України // Вісник Національного банку України. — 1997. — № 4; Дзеблюк О. Вплив рівня монетизації економіки України на кредитну діяльність комерційних банків в умовах перехідного періоду // Вісник Національного банку України. — 2000. — № 5.

^[29] Финансовые ресурсы народного хозяйства (Проблемы формирования и использования) / Под ред. В. К. Сенчагова. — М.: Финансы и статистика, 1982. — С. 49.

^[30] Завгородній А. Г., Вознюк Г. Л., Смовженко Т. С. Фінансовий словник. — 3-тє вид., випр. та доп. — К.: Знання, 2000. — С. 404.

^[31] Павлюк К. В. Фінансові ресурси держави: Монографія. — К.: НІОС, 1997. — С. 24.

^[32] Фінанси підприємств: Підручник / Керівник авт. кол. і наук. ред. А. М. Поддєрьогін. — 3-тє вид., перероб. та доп. — К.: КНЕУ, 2000. — С. 9.

^[33] Опарін В. Фінансові ресурси: проблеми визначення і розміщення // Вісник НБУ. — 2000. — № 5 — С. 11.

^[34] Основи економічної теорії: Політекономічний аспект: Підручник / Г. Н. Климко, В. П. Нестеренко, Л. О. Каніщенко та ін.; За ред. Г. Н. Климка, В. П. Нестеренка. — 2-ге вид., перероб. і доп. — К.: Вища шк., Знання, 1997. — С. 239.

^[35] Финансовые ресурсы народного хозяйства. — С. 49.

^[36] Загородній А. Г., Вознюк Г. Л., Смовженко Т. С. Фінансовий словник: 3-тє вид., випр. і доп. — К.: Знання, КОО, 2000. — С. 204.

¹ Так, якщо в 1991 р. питома вага збиткових підприємств становила 9 % від загальної чисельності підприємств, то в 1995 р. — вже 22,2 %, в 1996 р. — 43 %, в 1997—1999 рр. перебувала в межах 53—56 %. У наступні роки вона знизилась — 37,7 % в 2000 р. і 44,2 % в 2001 р. Наведені дані просто вражають, бо незрозуміло, як же за умов такої високої збитковості в Україні забезпечувалось зростання ВВП. При цьому слід відзначити, що спостерігається зниження рентабельності: в 1993 р. — 36,8 %, в 1995 р. — 20,
у 1997 р. — 4,9, в 2000 р. — 2,7, в 2001 р. — біля 4 %.

¹ Середня номінальна заробітна плата в 1999 р. становила 177,5 грн, в 2000 р. —
230,1 грн, в 2001 р. — 311,1 грн на місяць. При цьому вартість межі малозабезпеченості дорівнювала відповідно 128,2; 156,4; 177,2 грн на місяць.

^[37] Наприклад: Росс С., Вестерфилд Р., Джордан Б. Основы корпоративных финансов: Пер. с англ. — М.: Лаборатория базовых знаний, 2000. — С. 35; Брігхем Є. Основи фінансового менеджменту: Пер. з англ. — К.: Молодь, 1997. — С. 56.

^[38] Розраховано за даними Бюлетеня Національного банку України. — 2002. — № 1.

^[39] З метою забезпечення порівнянності динаміки обсягів фінансових ресурсів з динамікою макроекономічних показників (рис. 7) проведена їх переоцінка виходячи з індексу споживчих цін (за базу взято 1995 р.). Безумовно, це не досить точний підхід, але все ж він дає можливість реальніше оцінити фінансову ситуацію в економіці України.

^[40] Шарп У., Александер Г., Бейли Дж. Инвестиции: Пер. с англ. — М.: ИНФРА-М, 1997. — С. 8.

^[41] Вступ до банківської справи / За ред. М. І. Савлука. — К.: Лібра, 1998. — С. 60.

^[42] Гроші та кредит: Підручник / М. І. Савлук, А. М. Мороз, М. Ф. Пуховкіна та ін.; за заг. ред. М. І. Савлука. — К: КНЕУ, 2001. — С. 114—118.

^[43] Гроші та кредит: Підручник / За ред. Б. С. Івасіва. — К.: КНЕУ, 1999. — С. 77.

^[44] Мозговий О. М. Фондовий ринок: Навч. посібник. — К.: КНЕУ, 1999. — С. 10.

^[45] Боди З., Мертон Р. Финансы: Пер. с англ. — М.: Изд. дом «Вильямс», 2000. — С. 77.

^[46] Binhammer H. H. Money, Banking and the Canadian financial system. Nelson Canada, 1993. — Р. 71.

^[47] Стельмах В. Огляд монетарної політики в Україні за 1991—2001 рр. // Вісник Національного банку України. — 2002. — № 7. — С. 8.

^[48] Шарп У., Александер Г., Бейли Дж. Инвестиции: Пер. с англ. — М.: ИНФРА-М, 1997. — С. 1.

¹ Показники для аналізу ринку цінних паперів в Україні отримані з річних звітів Державної комісії з цінних паперів і фондового ринку.

¹ Андрущенко В. Л. Фінансова думка Заходу в ХХ столітті: (Теоретична концептуалізація і наукова проблематика державних фінансів). — Львів: Каменяр, 2000. — C. 79.

^[49] Державні фінанси: Теорія і практика перехідного періоду в Центральній Європі / Пер. з англ. — К.: Основи, 1998. — С. 18.

¹ Бюлетень Національного банку України. — 2002. — № 1.

¹ Бланкарт Ш. Державні фінанси в умовах демократії: Вступ до фінансової науки: Пер. з нім. С. І. Терещенко та О. О. Терещенка; Передмова та наук. редагування В. М. Федосова. — К.: Либідь, 2000. — С. 450.

^[50] Бланкарт Ш. Державні фінанси в умовах демократії: Вступ до фінансової науки. — С. 450—454.

¹ Haushaltsrecht des Bundes. Bonn: Bundesministerium der Finanzen, 1998. — S. 29—39.

¹ Проект кодекса налоговых законов для государств Центральной и Восточной Европы. Федеральное Министерство финансов. — Бонн, 1993.

¹ Суторміна В. М., Федосов В. М., Андрущенко В. Л. Держава — податки — бізнес: (Із світового досвіду фіскального регулювання ринкової економіки). — К.: Либідь, 1992. — С. 83.

¹ Гальчинський А. Стабілізація гривні: проблеми і перспективи // Вісник Національного банку України. — 2002. — № 7. — С. 9.

¹ Бюлетень Національного банку України. — 2002. — № 1.

^[51] Глобалізація і безпека розвитку: Монографія / О. Г. Білорус, Д. Г. Лук’яненко та ін.; Керівник авт. колективу і наук. ред. О. Г. Білорус. — К.: КНЕУ, 2001. — С. 471.

^[52] Європейський вибір. Концептуальні засади стратегії економічного та соціального розвитку України на 2002—2011 роки: Послання Президента України до Верховної Ради України. — К.: ІВЦ Держкомстату України, 2002. — С. 63.

¹ Наприклад, Clark E., Levasseur M., Rousseаu P. International Finance. — London: Chapman & Hall, 1993. — P. 1—16.

^[53] Глобалізація і безпека розвитку: Монографія / О. Г. Білорус, Д. Г. Лук’яненко та ін.; Керівник авт. колективу і наук ред. О. Г. Білорус. — К.: КНЕУ, 2001. — С. 380—382.

^[54] World Investment Report. United Nations. New-York and Geneva. 2000.

Книга: ФІНАНСОВА РЕСТРУКТУРИЗАЦІЯ В УКРАЇНІ: ПРОБЛЕМИ І НАПРЯМИ / В. Федосов, В. Опарін, С. Льовочкін

ЗМІСТ

1.	ФІНАНСОВА РЕСТРУКТУРИЗАЦІЯ В УКРАЇНІ: ПРОБЛЕМИ І НАПРЯМИ / В. Федосов, В. Опарін, С. Льовочкін
2.	Анотація
3.	ПЕРЕДМОВА
4.	1. НЕОБХІДНІСТЬ І СКЛАДОВІ ФІНАНСОВОЇ РЕСТРУКТУРИЗАЦІЇ В УКРАЇНІ 1.1. Завдання і напрями структурно-інтегрованої фінансової політики у перехідній економіці
5.	1.2. Сутність реструктуризаційних процесів у фінансовій системі України
6.	1.3. Параметри досягнутої макроекономічної стабільності та фінансової результативності
7.	1.4. Засади фінансової стратегії і тактики в контексті економічного зростання
8.	2. ІНСТИТУЦІйНІ РЕФОРМИ У реальному та фінансовОму секторах ЕКОНОМІки 2.1. Проблеми структурного розміщення фінансових ресурсів
9.	2.2. Фінансові реформи в реальному секторі економіки
10.	2.3. Оптимізація структури фінансового ринку в перехідній економіці
11.	2.4. Реформування та розвиток банківської системи
12.	2.5. Формування ринку цінних паперів
13.	2.6. проблематика розвитку страхового ринку
14.	3. РЕСТРУКТУРИЗАЦІЯ ДЕРЖАВНОГО ФІНАНСОВОГО ГОСПОДАРСТВА
15.	3.1. Реформування бюджетної системи
16.	3.1.1. Трансформація ролі бюджету у фінансовій та економічній системі
17.	3.1.2. Структурні зміни у бюджеті України за роки незалежності
18.	3.1.3. Фонди цільового призначення та їх взаємозв’язок з бюджетом
19.	3.1.4. Удосконалення бюджетного устрою і системи міжбюджетних взаємовідносин
20.	3.2. Податкова реформа в контексті збалансування індивідуальних та суспільних інтересів
21.	3.2.1. Етапи становлення і розвитку податкової системи України
22.	3.2.2. Податкова структура та її динаміка
23.	3.2.3. Проблеми вдосконалення механізмів оподаткування
24.	3.3. Бюджетний дефіцит і проблеми боргової політики 3.3.1. Особливості дефіцитності бюджету у перехідній економіці
25.	3.3.2. Боргова політика України у період трансформації фінансової системи
26.	3.4. Інтеграція України в міжнародний фінансовий простір
27.	ЗМІСТ

На попередню



Додати в закладки

  
Переклад Translate