Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами.



Додати книгу на сайт:

Скачати одним файлом. Книга: Міжнародний менеджмент.конспект лекцій (УДПСУ)

Міжнародний менеджмент.конспект лекцій (УДПСУ)

1.1. МІЖНАРОДНИЙ БІЗНЕС, ЙОГО СУТНІСТЬ, РОЗВИТОК І СУЧАСНІ ОСОБЛИВОСТІ
1. Сутність і еволюція міжнародного бізнесу.

2. Глобалізація сучасного господарського життя як об'єктивна основа розвитку міжнародного бізнесу.

3. Роль МНК у сучасному міжнародному бізнесі.

4. Перспективи розвитку міжнародного бізнесу.

1. СУТНІСТЬ І ЕВОЛЮЦІЯ МІЖНАРОДНОГО БІЗНЕСУ

Ведення міжнародного бізнесу має значні відмінності в порівнянні з веденням бізнесу в рамках країни. Велике значення для успішної діяльності фірми набувають речі, про які національним компаніям не доводиться навіть думати. У зв'язку з цим стає очевидним необхідність ретельного вивчення особливостей ведення і управління міжнародним бізнесом, чим саме і займається міжнародний менеджмент.

Міжнародний бізнес можна визначити як ділову взаємодію фірм різних форм власності або їхніх підрозділів, що знаходяться в різних країнах, що має головною метою одержання прибутку за рахунок отримання вигод із переваг ділових міжнародних операцій.

«Міжнародний бізнес - це підприємницька діяльність, пов'язана з використанням капіталу в різноманітних формах і переваг підвищеної ділової активності; здійснюється з метою отримання прибутку і поширюється на міжнародну економічну сферу»

Великий економічний словник / під ред. А.Н. Азрилияна. -М. : «Правова культура», 1994. -с. 229

Міжнародний бізнес включає будь-які господарські операції, що здійснюються двома і більше країнами. Такі ділові взаємовідносини можуть виникати на рівні як приватних, так і державних організацій. У випадку участі приватних компаній у міжнародному бізнесі господарські операції, як правило, проводяться з метою одержання прибутку. Діяльність фірм, що мають державну форму власності, не завжди орієнтована на прибуток.

Основні причини здійснення міжнародного бізнесу:

1) Вихід до нових джерел корисних копалин і сировини;

2) Доступ до нових ринків робочої сили;

3) Прагнення до нових ринків збуту.

Характерні риси міжнародного бізнесу:

1) Отримання прибутку відбувається за рахунок використання переваг виходу за межі національних ринків.

2) Підприємства отримують додаткові економічні можливості, що витікають із:

a. Ресурсних особливостей міжнародних ринків;

b. Місткості зарубіжних ринків;

c. Правових особливостей зарубіжних країн;

d. Специфіки міждержавних політичних та економічних взаємовідносин.

3) Внаслідок інтернаціоналізації кожному бізнесу стає максимально доступним глобальний бізнес-сервіс, незалежний від національної належності, орієнтований лише на економічну ефективність.

4) Визначна роль культурного фактора в діяльності міжнародних компаній.

5) Міжнародний бізнес – це система постійно оновлюваних і складно взаємодіючих професійних знань принципово вищого рівня, ніж наявна в будь-якому національному бізнесі.

6) Міжнародний бізнес вбирає в себе найкращі національні зразки, все найкраще у світовій практиці.

7) Принципова відмінність міжнародного бізнесу полягає в оберненій оцінці внутрішньої державної ситуації: негативні тенденції в економіці можуть відкрити додаткові можливості для розвитку міжнародних компаній.

8) На відміну від національної конкуренції, міжнародний бізнес може відчувати підтримку своєї держави у боротьбі з конкурентами в багатьох формах.

9) Інформація – головний стратегічний ресурс міжнародного бізнесу, адаптація – його головна стратегічна зброя.

Етапи розвитку міжнародного бізнесу:

1. Комерційна ера (1500-1850 р.р.)

Особливості:

§ пошук особистих вигод, пов'язаних із торгівлею колоніальними товарами в Європі;

§ формування бізнесу-сервісу міжнародного бізнесу (інвестиційного, страхового, інфраструктури);

§ суверенність і незалежність бізнесу в його закордонних операціях;

§ жорстка залежність міжнародного бізнесу від взаємовідносин між країнами;

§ уперше висвітлені ключові питання міжнародного менеджменту

Основні питання управління міжнародним бізнесом:

§ оцінка доцільності і потенційних вигод (втрат) від перенесення підприємницької активності за національні межі;

§ виявлення чинників, від котрих реально залежить прийняття такого роду рішень;

§ ступінь залежності дій і рішень від державної політики;

§ виявлення й оцінка чинників, що впливають на ведення бізнесу за рубежем в інтересах забезпечення прибутковості і безпеки.

2. Ера експансії (1850 - 1914 р.р.)

Особливості:

§ переорієнтація міжнародного бізнесу з вивозу екзотичних товарів на видобуток сировини і систематичне плантаційне господарство в колоніальних регіонах; ріст інвестицій у розвиток виробництва колоніальної продукції;

§ посилення взаємозв'язку бізнесу і державної влади;

§ виникнення міжнародного поділу праці;

Основні питання управління міжнародним бізнесом:

§ визначення мотивів існування і розвитку, як-от - використання більш ефективних ресурсів, розширення ринків збуту, нові сфери додаткових фінансових ресурсів, використання вигідних можливостей місцевого законодавства;

§ розробка методів реалізації виявлених мотивів;

§ врахування в діяльності міжнародних компаній місцевих культурних особливостей.

3. Ера концесій (1914 -1945 р.р.)

Особливості:

§ Ріст національної самосвідомості колоніальних народів;

§ Загострення суперництва на світових ринках сировини, напівфабрикатів і готових виробів;

§ Інтернаціоналізація використання людських ресурсів;

§ Виявлення переваг і обмежень державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності.

Основні питання управління міжнародним бізнесом:

§ Розширення функцій і сфери впливу міжнародних компаній;

§ Розвиток організаційної структури міжнародного бізнесу;

§ Боротьба за придбання конкурентних переваг, загострення суперництва;

§ Формування прошарку менеджерів середньої ланки з представників місцевого населення.

4. Ера національних держав (1945 -1970 м.м.)

Особливості:

§ Розширення сфери міжнародного бізнесу в зв'язку зі становленням і розвитком нових держав;

§ Ріст міжнародних ринків капіталу, сфери міжнародного аудиту і консалтингу;

§ Формування мультинаціонального бізнесу;

§ Створення і залучення мережі мультинаціонального обслуговування (банки, університети, установи охорони здоров'я і т.д.), що підготувало перехід до ери глобалізації.

Основні питання міжнародного менеджменту:

§ Усвідомлення того, що ретельне врахування взаємних вигод – найбільш ефективна стратегія міжнародних відносин;

§ Врахування культури і національних стереотипів поведінки іноземних партнерів дає економічний ефект і створює конкурентні переваги більш високого порядку;

§ Перехід міжнародного бізнесу на якісно новий рівень призводить до поступової заміни управління зовнішньоекономічною діяльністю на міжнародний менеджмент.

5. Ера глобалізації (починаючи з 70-х м.м. ХХ в.). Міжнародні економічні зв'язки охопили практично всі країни, що істотно вплинуло на розвиток як національних економік, так і світової економіки в цілому.

2. ГЛОБАЛІЗАЦІЯ СУЧАСНОГО ГОСПОДАРСЬКОГО ЖИТТЯ ЯК ОБ'ЄКТИВНА ОСНОВА РОЗВИТКУ МІЖНАРОДНОГО БІЗНЕСУ.

Глобалізація сьогодні є реальним аспектом сучасної світової системи, однією з найбільш впливових сил, що визначають подальший хід розвитку нашої планети. Вона зачіпає всі області громадського життя, включаючи економіку, політику, соціальну сферу, культуру, екологію і т.д.

Глобалізація - це посилення взаємозалежності національних економік, переплетення соціально-економічних процесів, що відбуваються в різноманітних регіонах світу і спонукають фірми до пошуку кращих умов діяльності.

Глобалізація є закономірним етапом розвитку інтеграційних процесів сучасної світової економіки.

Рис.1. Структура інтеграційного процесу

(Джерело: Стратегії економічного розвитку в умовах глобалізації: Монографія/ За ред. д.е.н., проф. Д.Г. Лук’яненка.- К.:КНЕУ,2001, с.215)

Глобалізація ініціюється і розвивається насамперед на мікрорівні – на рівні окремих самостійних суб'єктів господарювання. Саме вони установлюють виробничі, торгові, науково-технічні, фінансові зв'язки зі своїми закордонними партнерами.

Головна особливість глобалізації на мікрорівні - загальна стратегічна орієнтація компаній, усесвітня за своїм характером. У середині 1980-х років спочатку у декількох активних ТНК, а потім і у ширшого їх кола сформувались глобальні стратегії, коли одночасно враховуються такі правила поведінки на міжнародних ринках: мати загальносвітове бачення ринків і конкуренції; добре знати своїх конкурентів в олігополістичній ринковій структурі; контролювати свої операції якщо не в загальносвітовому масштабі, то принаймні в тріаді „США – Європа – Японія”; оперувати у високотехнологічних галузях; координувати свою діяльність за допомогою гнучких виробництв та інформаційних технологій; інтегрувати свої заводи і спеціалізовані філії в єдину міжнародну мережу управління; інтегруватися з іншими ТНК тощо. ( Стратегії економічного розвитку в умовах глобалізації: Монографія/ За ред. д.е.н., проф. Д.Г. Лук’яненка.- К.:КНЕУ,2001, с.215).

Якщо головне джерело і генератор глобалізації полягає у всесвітньо орієнтованій стратегії на рівні окремих фірм і компаній, то на загальнонаціональному рівні відбиваються макроекономічні наслідки цього процесу. Головний сенс державної підтримки глобалізації в зовнішньоекономічній політиці полягає в лібералізації, тобто в скороченні або усуненні обмежень на шляхах міжнародної торгівлі, інвестицій, фінансових операцій.

Взагалі, термін „глобальність” має 400-річну історію, проте його наукове використання почалось тільки в другій половині минулого століття. Академічного значення цей термін почав набувати після його використання на початку 80-х років американським вченим Р. Робертсоном у окремих статтях та на концептуальному рівні - в монографії „Глобалізація” (1992р.)

Сучасна економічна наука не має єдиної парадигми глобалістики. Основним глобалістським школами є:

1. Концепція „Межі зростання” (А.Печчеї, Римський клуб).

Представники як керівники ТНК зіткнулись зі спільними труднощами в реалізації корпоративних проектів і програм. Вони усвідомили, що глибинною причиною цих труднощів є глобальні системні ефекти, і локальні зусилля щодо їх подолання є безрезультатними.

Намагаючись здійснити моделювання економічної світової динаміки за 5 основними параметрами (населення, капіталовкладення, використання невідновлюваних ресурсів, забруднення навколишнього середовища, виробництво продовольства), вони прийшли до висновку, що при збереженні існуючих тенденцій зростання людство дуже швидко наблизиться до крайньої межі демографічної та економічної експансії. Причому, межі зростання полягають не стільки в планетарно-ресурсних обмеженнях, скільки у внутрішніх обмеженнях світового людства (планування і жорсткий егоцентризм глобальний корпорацій, суверенітет і конфліктність держав, елітаризм і зверхність цивілізації Заходу).

Звідси виник відомий заклик: „Мислити глобально!”.

Запропоновано глобальну Програму нового гуманізму, суть якої полягає в „людській революції”, інтеграції людей світу, в формуванні світової людської спільноти, здатної до колективного планування у керування заради спільного майбутнього людства.

(альтернатива – глобалізація в інтересах елітарних країн)

2. Концепція „Сталого розвитку” (Л.Браун, Інститут Всесвітніх спостережень, Вашингтон, США)

Комісія ООН з навколишнього середовища використала цю концепцію для підготовки доповіді „Наше спільне майбутнє”(1987р.).

Генеральна Асамблея ООН прийняла резолюцію „Екологічна перспектива до 2000р. і надалі” (1987р.), згідно якої сталий розвиток повинен стати керівним принципом діяльності ООН, урядів, приватних підприємств, організацій, установ.

Основні положення:

a. Визнають існування планетарних меж економічного зростання;

b. Роблять висновок про неефективність і недорозвиненість традиційного людського суспільства як причину і наслідок демографічного зростання;

c. Вважають, що критичний поріг сталого зростання світового суспільства пройдений, так як людство споживає більше ресурсів, ніж дозволяють закони стабільного функціонування глобальних екосистем;

d. Необхідно зупинити демографічний вибух в країнах, що розвиваються, і піддати критиці концепцію економічного зростання західного типу;

e. Вища мета програми – пошук шляхів, які б забезпечили прогрес людства не тільки в елітарних регіонах і в короткі періоди, а на всьому глобальному просторі і на довгу перспективу.

3. Школа глобальної екології (ноосфера) (академік Мойсеєв на базі вчення Вернадського)

Основні положення:

1) Необхідно враховувати зворотну реакцію біосфери на діяльність людини;

2) Сталий розвиток – „опаснейшее заблуждение”;

3) Конструктивна коеволюція людського суспільства і біосфери – формування ноосфери, ноосферної економіки і ноосферної цивілізації.

4. Школа мітозу біосфер;

5. Школа контрольованого глобального розвитку Д.Гвішиані;

6. Школа світ-системного аналізу (І. Уоллерстайн, США)

Протягом останніх десятиліть глобалізація проявлялась як ключова тенденція світогосподарського розвитку. Сучасні системні трансформації надають їй нової якості – із тенденції глобалізація переростає у всепоглинаючий процес, що включає в себе політичну, економічну, соціальну, екологічну, науково-технічну, культурну та інші складові, і не має зворотного напрямку.

Джерела глобалізації:

1. Природно - кліматичні й економіко-географічні відмінності, що обумовлюють територіальний поділ праці, спеціалізацію країн і викликають розвиток і поглиблення взаємозв'язків між ними.

2. Необхідність подолання нерівномірного розміщення сировинних і енергетичних ресурсів по території планети.

3. Технічний прогрес, що призвів до зниження транспортних витрат та значного покращення комунікацій.

4. Наростання відкритості ринків і міжнародних відносин.

5. Перетворення багатонаціональних підприємств і інших організацій, як приватних, так і державних, в основних суб'єктів економіки (переміщення міжнародних конфліктів із рівня країни на фірмовий рівень)

6. Досягнення глобальної однодумності в оцінці ринкової економіки і системи вільної торгівлі .

7. Необхідність кооперації зусиль багатьох країн в екологічній сфері.

8. Тенденції сучасного глобалізованого культурного розвитку.

Рушійні чинники глобалізації:

1. Економічні фактори – концентрація і централізація капіталу, зростання кількості крупних промислових і фінансових груп, які все більше виходять за національні межі, здійснюючи діяльність по всьому світу.

2. Політичні фактори – державні кордони поступово втрачають своє значення, стають все більше прозорими, посилюються ліберальні тенденції, дерегулювання ринку і товарів .

3. Міжнародні події – 1985р. – прийняття Європейського акту, який проголосив свободу переміщення товарів, послуг, людей і капіталів; 1986р. – конференція ГАТТ щодо зниження тарифів і зменшення обмежень в торгівлі; 2000р – Європа – спільний дім, введення єдиної валюти.

4. Технічні фактори – Інтернет, транспортні комунікації і т.д.

5. Суспільні фактори – послаблення ролі традицій, соціальних зв’язків та звичаїв, підвищення мобільності людей.

(Долгов С.И. „Глобализация экономики: новое слово или новое явление?».- М., Экономика, 1998)

Стримуючі чинники глобалізації:

1. Відмінності соціально-економічних систем;

2. Втручання держав і політика протекціонізму;

3. Валютні обмеження, коливання валютних курсів;

4. Традиційні конфлікти;

5. Ідеологічні невідповідності;

6. Релігійні обмеження.

Позитивні сторони глобалізації:

1. Економія на масштабах виробництва

2. Поглиблення міжнародного поділу праці

3. Більш ефективний розподіл світових засобів

4. Мобілізація більш значних фінансових ресурсів

5. Підвищення продуктивності праці в результаті раціоналізації виробництва і поширення передової технології

6. Розширення життєвих перспектив населення

7. Кінцевим результатом глобалізації повинно стати загальне підвищення добробуту у світі

Негативні сторони глобалізації:

1) Нерівномірний розподіл переваг:

a) Серед країн - основну частину переваг одержують багаті країни або індивіди, що породжує погрозу конфліктів на регіональному, національному й інтернаціональному рівні;

b) У галузевому розтині - ряд галузей програють від глобалізаційних процесів, гублячи свої конкурентні переваги через зростання відкритості ринків. Як результат, відбуваються хворобливі трансформації в традиційній господарській структурі, що потребують великих соціальних витрат.

2) Потенційна регіональна і глобальна нестабільність через взаємозалежність національних економік на світовому рівні.

3) Деіндустріалізація економіки - глобальна відкритість асоціюється зі зниженням зайнятості в обробних галузях, збільшенням питомої ваги зайнятості в сфері послуг.

4) Переведення виробничих потужностей у країни з низькою оплатою праці.

5) Збільшення розриву в рівнях оплати праці кваліфікованих і менш кваліфікованих робітників, ріст безробіття серед останніх.

(Алан А.Тейт. Глобализация – угроза или новые возможности для Европы? – «Проблемы теории и практики управления», №5/98, с.63;

Майкл Д. Интрилигейтор. Глобализация как источник международных конфликтов и обострения конкуренции.- «Проблемы теории и практики управления», №6/98, с.38)

3. РОЛЬ ТНК У СУЧАСНОМУ МІЖНАРОДНОМУ БІЗНЕСІ

Транснаціональні компанії - це компанії, що володіють або контролюють виробничі активи в двох або більше країнах шляхом здійснення прямих іноземних інвестицій або внаслідок створення стратегічного альянсу з іноземними фірмами.

У ТНК існує два типи виробництва:

1) Багатонаціональне виробництво - у компанії існує окрема стратегія щодо кожної країни. Вона конкурує з місцевими підприємствами.

2) Глобальне виробництво - міжнародні компанії конкурують між собою в усьому світі.

Особливості ТНК:

1. Міжнародна діяльність грає для ТНК не менше, а часто і більш важливе значення, ніж внутрішні операції.

2. ТНК мають у своєму розпорядженні широку промислову базу за рубежем.

3. ТНК, як правило, займаються всіма доступними видами міжнародного бізнесу.

Зростання виробництва в ТНК визначається трьома групами чинників, що підвищують конкурентноздатність ТНК (багатофакторний підхід Дж. Даннінга):

1. Переваги власності в порівнянні з іншими фірмами, а також переваги єдиного управління (економія на масштабі і на загальних постачаннях, полегшений доступ на світові ринки і.т.д.)

2. Переваги дислокації, пов'язані з розмірами ринку, заможністю чинниками виробництва, розвитком інфраструктури, інвестиційним кліматом, політичним ризиком.

3. Переваги інтерналізації, пов'язані з можливістю одержати більш високі і довгострокові прибутки за допомогою самостійної діяльності на закордонному ринку в порівнянні з використанням місцевих дистриб'юторів.

«У результаті усе більш ліберальної політики і технологічних досягнень і під тиском конкуренції глобалізація усе в більшій мірі формує сучасну світову економіку. Прямі іноземні інвестиції ТНК грають зараз найважливішу роль у сполученні багатьох національних економік і створенні інтегрованої інтернаціональної виробничої системи - виробничого ядра глобальної світової економіки».

Доповідь ООН про іноземні інвестиції. World Investment Report 1995/ U. N. , 1995. P. 1.

Розподіл транснаціональних корпорацій і їхніх закордонних філій по групах країн

Регіон/країна Кількість батьківських компаній у регіоні/країні

Кількість розміщених у регіоні/країні іноземних філій

Розвиті країни 34353

93311

США

2966

16491

Німеччина

7003

11396

Франція

2216

7097

Швейцарія

3000

4000

Країни , що розвиваються

3788

101139

Китай

379

45000

Республіка Корея

1049

3671

Сінгапур

…

10709

Бразилія

797

9698

Мексика

…

8420

Країни Центральної і Східної Європи

400

55000

Угорщина

66

15205

Росія

…

251450

Весь світ 38541

251450

Позитивні наслідки діяльності ТНК:

1. Зміцнення ресурсної і виробничої бази країн, що приймають.

2. Розширення експортних можливостей.

3. Сприяння реструктуризації економіки країн-реципієнтів.

4. Поширення передової технології.

5. Поглиблення міжнародного поділу праці.

6. Посилення процесів інтернаціоналізації і глобалізації.

Негативні наслідки діяльності ТНК:

1. ТНК передають слаборозвиненим країнам не відповідні їхньому рівню розвитку технології з жорсткими обмеженнями на продаж.

2. Централізація і контроль основних функцій ТНК із країн приналежності закріплюють неоколоніальну залежність слаборозвинених країн.

3. Якщо країна намагається жорстко регулювати діяльність ТНК, останні просто покидають її і переміщаються туди, де регулювання м'якіше.

4. Важлива інформація про різні країни поширюється на міжнародному рівні глобальними розвідувальними мережами ТНК.

5. ТНК зневажають інтересами місцевих робітників, оскільки їхня діяльність носить глобальний характер.

6. ТНК уникають сплати податків шляхом внутрішнього переливу капіталу в країни з нижчим рівнем оподатковування.

7. Встановлюючи штучні ціни, ТН підривають спроби країн управляти власною економікою.

В умовах глобалізованої економіки найбільші транснаціональні компанії (ТНК), що володіють філіями і дочірніми компаніями в десятках країн, із багатьма тисячами співробітників різних національностей, стають основною господарською одиницею. Тому глобалізація поставила на порядок денний добір і підготовку не просто менеджерів, а спеціалістів саме в області глобального менеджменту, спроможних ефективно працювати в ТНК.

Теоретичні основи здійснення міжнародного бізнесу

1. Теорія абсолютних переваг.

Питання про вигідність і ефективність міжнародного бізнесу був поставлений А. Смітом ще в II половині XVII ст. із початком промислового перевороту в Англії. “Якщо яка чужа країна може поставляти нам будь-який товар за більш дешеву ціну, чим ми самі в стані виготовляти його, набагато краще купувати його в неї за визначену частину продукту нашої власної, промислового праці, що застосовується в тій галузі, у якій ми маємо визначену перевагу” (А. Сміт, Дослідження про природу і причини багатства народу. М.,1962, с. 333). У цих словах полягає сутність “теорії свободи торгівлі”, що в економічній літературі одержала назву “теорія абсолютних переваг”.

Абсолютна перевага - спроможність країни робити який товар, використовуючи менший об’єм ресурсів на одиницю продукції, чим будь-яка інша країна. Переваги бувають: природні; переваги, отримані в результаті розвитку НТП.

Але ідея Сміта про абсолютні переваги як умови міжнародної діяльності, зокрема - зовнішньої торгівлі, заперечила можливість одержання вигоди для таких країн, що таких (абсолютних) переваг не мають. А кількість таких країн із розвитком на підприємницькій основі світового ринку, а потім і світового господарства, увесь час зростає внаслідок нерівномірності розвитку продуктивних сил у різних його частинах. Ці країни, по теорії Сміта, практично виключалися зі сфери міжнародної діяльності. Насамперед, це були колоніальні країни, що розвиваються, та країни, що прийшли їм на зміну. Останнім часом до них приєдналися країни, що утворилися в результаті розпаду командно-адміністративної системи в Східній Європі і СРСР.

Тому значно більший інтерес для економічної теорії має модель Д. Рікардо, що грунтується на принципі порівняльних переваг.

2. Теорія відносних переваг

Д. Рікардо вважав можливою взаємовигідну торгівлю між країнами і при відсутності абсолютних (за Смітом) переваг однієї країни над іншою у виробництві всіх товарів. «Правило, що регулює відносну вартість товарів в одній країні, не регулює відносної вартості товарів, що обмінюються між двома або декількома країнами», - писав він у роботі «Початки політекономії і оподаткування». - Твори. , Т. 1,с.116.

Теорія «порівняльних переваг» (або «порівняльних витрат»), Рікардо доводить вигідність спеціалізації не тільки в умовах абсолютної переваги однієї країни над іншою у виробництві якогось визначеного товару, але навіть при тих умовах, коли такі переваги відсутні. При загальному порівняно несприятливому стані країни, коли з витратами нижче середнього міжнародного рівня не може бути випущений жодний товар, їй варто спеціалізуватись на виробництві того, по якому перевищення цього середнього рівня є найменшим. Навіть у цьому випадку виробнича спеціалізація буде давати економічний ефект.

Передбачається й обернений випадок. В умовах переважного положення країни у виробництві декількох товарів їй варто спеціалізуватися у випуску тільки одного, у котрого ця перевага максимально.

Відповідно до теорії Д. Рікардо, країна повинна робити й експортувати ті товари, що обходяться їй дешевше, а імпортувати ті, що порівняно дешевше робити за кордоном, ніж у власній країні.

3. Модель Хекшера - Оліна – Самуэльсона

Панувала в економічній теорії до 60-х м.м. теперішнього сторіччя. Вона ще називається «теоремою вирівнювання цін на чинники виробництва». Відповідно їй, країні вигідно експортувати ті товари, що можна порівняно дешевше робити при використанні надлишкових (а виходить, і більш дешевих) чинників виробництва. Згідно цієї теорії, країнам із низьким рівнем розвитку ПС вигідно й у майбутньому зберігати спеціалізацію виробництва традиційних трудомістких товарів.

А капіталомістке та наукомістке виробництво, за їх твердженням, є прерогативою економічно розвинутих країн.

4. Моделі неофакторного і неотехнологічного напрямків

На відміну від моделі Хекшера - Олина - Самуэльсона, виходять із неоднорідності чинників виробництва (наприклад, праця може бути кваліфікованою і некваліфікованою). Тому основні змінні у функціональній залежності порівняльних переваг вони вбачають не в традиційному володінні чинниками, а й в інтенсивному їх використанні та у витратах на НДДКР.

Подібні порівняльні переваги можуть мати тільки високорозвинені країни, котрим і пропонується роль монопольних виробників нових видів продукції в системі МРТ.

У даному випадку країна (або фірма) буде мати порівняльні переваги над іншими країнами (фірмами) доти, поки ніхто інший не освоїть монопольні технології.

5. Теорія життєвого циклу товару.

Всі товари мають життєвий цикл, що складається з 4-х етапів: впровадження, ріст, зрілість, спад. Виробництво товарів переміщується з країни в країну в залежності від етапу циклу:

Впровадження - у країні нововведення (звичайно промислово розвита країна).

Ріст - у країні нововведення й інших промислово розвитих країнах.

Зрілість - у багатьох країнах.

Спад - переважно в країнах , що розвиваються.

6. Економетричні трактування

Виводять необхідність зовнішньоекономічної діяльності із наявності вільних капіталів у країні. Вважається, що надлишок вільних капіталів у поєднанні з надлишком товару призводить до перевищення експорту над імпортом. І навпаки, нестача капіталів і пов'язаний із ним низький рівень розвитку національної промисловості спричиняє необхідність перевищення ввозу над вивозом.

Один із прихильників цієї теорії - Кеннет К. Курихара - створив економіко-математичні моделі ЗЕД для розвинутих і для країн , що розвиваються.

Модель для країн , що розвиваються: I+X=S+M+B, де

I - народно-господарські (внутрішні) інвестиції, X - експорт товарів і послуг, S - національні заощадження, M - імпорт товарів і послуг, B - іноземні фінансові засоби.

Для розвинутих країн: I+X+L=S+M, де

L - довгострокові стабільні інвестиції за рубежем.

Книга: Міжнародний менеджмент.конспект лекцій (УДПСУ)

ЗМІСТ

1.	Міжнародний менеджмент.конспект лекцій (УДПСУ)
2.	1.2. Сутність міжнародного менеджменту
3.	1.3. Система міжнародного менеджменту і його середовище
4.	1.4. Досвід організації менеджменту в різних країнах
5.	1.5. Стратегія і планування в міжнародному менеджменті
6.	1.6. Організація міжнародних ділових операцій
7.	1.7. Управління людськими ресурсами в міжнародному бізнесі
8.	1.8. Комунікації в міжнародному бізнесі
9.	1.9. Контроль і звітність м/н організацій.
10.	1.10. Міжнародний фінансовий менеджмент
11.	1.11. Етика і соціальна відповідальність м/н менеджменту
12.	1.12. Мотивація в м/н менеджменті.

На попередню



Додати в закладки

  
Переклад Translate