Додати в закладки
Переклад
Translate
 Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами. |
|
|
Скачати одним файлом. Книга: Державне регулювання економіки / Чистов
Соціальна політика
Соціальна політика є визначальним напрямом внутрішньої політики держави. Соціальна політика — це складова загальної політики, втілена в соціальні програми та різноманітні заходи, спрямовані на задоволення потреб та інтересів людей і суспільства. Зрозуміло, що соціальна політика має бути адекватною стану економіки, але ігнорування соціальними проблемами може призвести до значних економічних втрат. Метою соціальної політики держави є забезпечення стабільної, без заворушень і потрясінь, життєдіяльності суспільства, досягнення соціальної злагоди та соціальної цілісності, належного рівня добробуту людей.
Способом реалізації соціальної політики є система соціального захисту і соціальних гарантій. Соціальний захист — це система державних заходів щодо забезпечення достойного матеріального і соціального становища громадян. Соціальні гарантії — це система обов'язків держави перед своїми громадянами щодо задоволення їхніх соціальних потреб.
Існують соціальний та ринковий підходи до реалізації соціальної політики. Соціальний підхід виходить із того, що суспільство має гарантувати кожному громадянину доходи, не нижчі за межу малозабезпеченості; ринковий підхід — з того, що суспільство бере на себе зобов'язання тільки створити умови кожному члену суспільства для виявлення ним економічної активності та одержання доходу. У розвинутих країнах світу найчастіше комбінуються обидва ці підходи, що забезпечує результативність соціальної політики та достойний рівень життя населення.
Становлення нової економічної системи в Україні безпосередньо пов'язане з реформуванням соціальної політики. Основні напрями соціальної політики в Україні визначено у щорічному Посланні Президента України до Верховної Ради України 2000 року. Стратегія економічного зростання має створити необхідні передумови для вирішення найбільш складних і назрілих проблем соціальної політики. Ставиться за мету забезпечити у 2000—2004 рр. зростання в 1,3—1,4 раза реальних доходів населення, створення 1 млн нових робочих місць, поступове підвищення мінімального рівня трудових пенсій до межі прожиткового мінімуму. Активна соціальна політика позитивно впливатиме на прискорення економічного розвитку, надання цьому процесу необоротного характеру.
Основними завданнями соціальної політики в Україні є:
•адресна підтримка соціальне незахищених верств населення;
•пенсійна реформа;
•забезпечення випереджального зростання вартості робочої сили;
•орієнтація стратегії економічного зростання на створення нових робочих місць;
•прискорений розвиток житлового будівництва, забезпечення доступності житла для різних верств населення;
•поліпшення системи охорони здоров'я. Активна демографічна політика;
•примноження інтелектуального потенціалу суспільства. Створення рівних можливостей для молоді у здобутті якісної освіти;
•зміцнення позицій середнього класу.
Показником результативності соціальної політики є рівень життя населення. Рівень життя населення — це міра задоволення матеріальних, духовних і соціальних потреб людини, забезпечувана сукупністю матеріальних і соціальних умов життя. Основними елементами рівня життя є: рівень і структура споживання матеріальних благ (продуктів харчування та непродовольчих товарів); рівень споживання послуг установ побутового обслуговування, охорони здоров'я, освіти, культури, соціального забезпечення, фізкультури; рівень забезпеченості житлом.
Для оцінки рівня життя населення використовується система показників, які можна класифікувати на такі групи: соціально-демографічні показники (кількість населення, його склад, динаміка та структура за статтю, віком і соціальним станом; показники міграції населення і трудових ресурсів); узагальнюючи показники (ВВП на душу населення, реальні доходи на душу населення, структура населення за рівнем середньодушового сукупного доходу тощо);
показники рівня оплати праці та доходів населення (середня та мінімальна заробітна плата, середня та мінімальна пенсія, середня грошова допомога тощо); показники рівня споживання населенням товарів і послуг; показники, які характеризують стан соціальної сфери; показники споживчих настроїв домогосподарств тощо.
Засобами державної соціальної політики є: нормативно-правове регулювання, спрямоване на забезпечення соціальних гарантій та соціальний захист населення; розроблення демографічних і соціальних прогнозів; формування та реалізація соціального розділу ДПЕСР України, в якому визначаються цілі, пріоритети, завдання та заходи соціальної політики; бюджетна діяльність; державне регулювання цін на товари і послуги тощо.
На державному рівні функції регулювання рівня життя і соціального захисту населення виконують: Міністерство економіки та з питань європейської інтеграції, Міністерство праці і соціальної політики, Міністерство фінансів, Міністерство з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи. Міністерство освіти і науки, Міністерство охорони здоров'я, Міністерство культури і мистецтва, Державний комітет будівництва, архітектури та житлової політики, Державний комітет молодіжної політики, спорту і туризму, Державний комітет у справах ветеранів, Пенсійний фонд України та ін. Парламентський контроль за додержанням конституційних прав і свобод громадян здійснює Уповноважений Верховної Ради України з прав людини. В складі Верховної Ради України діє комітет з питань соціальної політики та праці. З Одним з індикаторів економічного розвитку країни й найважливішим показником добробуту населення є реальні доходи населення. Загалом розрізняють номінальні та реальні доходи. Номінальні доходи — це фактично отримані гроші. Реальні доходи — це кількість товарів і послуг, які можна придбати за одержані номінальні доходи. На основі даних про реальні доходи населення прогнозується загальний обсяг, структура і динаміка споживання населенням матеріальних благ і послуг, склад і джерела доходів населення, розмір і рівень диференціації доходів окремих соціальних груп.
В основу розрахунків реальних доходів населення покладено балансові розрахунки. Баланс грошових доходів і витрат населення (БГДіВН) характеризує обсяги і джерела грошових доходів і витрат населення, а також грошовий обіг між домашніми господарствами та підприємствами (установами, організаціями) інших секторів економіки. БГДіВН — це вартісний баланс. Він включений до балансового розділу ДПЕСР України, розробляється по окремих адміністративно-територіальних утвореннях, а також по Україні в цілому.
Реальні доходи обчислюють по окремим соціальним групам населення в розрахунку на одного зайнятого за сферами діяльності (виробництва) або на душу населення у такій послідовності:
1. Грошові доходи, всього.
2. Грошові доходи, що не реалізуються на придбання товарів.
3. Зміна збережень населення.
4. Сальдо операцій за переказами та акредитивами.
5. Грошові доходи, які реалізуються на придбання товарів (1+2+3+4).
6. Натуральні доходи громадян.
7. Матеріальне споживання у сфері послуг.
8. Продукція індивідуального і житлово-кооперативного будівництва.
9. Кінцеві (реально використовувані) доходи у цінах відповідного року (5+6+7+8).
10. Індекс цін і тарифів.
11. Кінцеві (реально використовувані) доходи у порівнянних цінах (9 : 10).
12. Середньорічна чисельність населення, млн чол.:
а) населення;
б) працюючих.
13. Реальні доходи,грн.(11: 12):
а) на душу населення;
б) на одного працюючого.
14. Реальні доходи в базовому році, грн.:
а) на душу населення;
б) на одного працюючого.
15. Індекс зростання реальних доходів:
а) на душу населення (ІЗа : 14а);
б) на одного працюючого (136 : 146).
В основі реальних доходів переважної більшості населення є реальна заробітна плата робітників і службовців, реальні доходи селян від власного та колективного господарства. Належний рівень заробітної плати стимулює продуктивність праці, спонукає працівників підвищувати свою кваліфікацію, є індикатором узгодження інтересів підприємців і найманих працівників.
В Україні економічні, правові та організаційні засади оплати праці визначено Декретом Кабінету Міністрів України «Про оплату праці». Декрет розмежовує сфери державного і договірного регулювання оплати праці, вводить систему соціального партнерства, розширює і закріплює права трудівників на належну оплату праці.
В Україні законодавче встановлюється мінімальна заробітна плата та мінімальні ставки компенсаційних доплат (за роботу в несприятливих, шкідливих і небезпечних умовах) залежно від стану економічного розвитку країни, досягнутого рівня продуктивності праці, середньої заробітної плати, розміру мінімального споживчого бюджету. Також встановлюються норми оплати праці, визначено гарантії оплати щорічних відпусток, єдині тарифні умови оплати праці робітників і службовців за загальними професіями та посадами, порядок затвердження коефіцієнтів співвідношень мінімальної заробітної плати і мінімальних тарифних ставок.
Договірне регулювання заробітної плати виходить із системи тарифних угод на міжгалузевому, галузевому та виробничому рівнях. На державному рівні таку угоду укладають Кабінет Міністрів України і профспілкові об'єднання з метою забезпечення ефективного господарювання в державному секторі економіки, захисту соціально-економічних і трудових інтересів працівників, запобігання можливим негативним наслідкам економічних реформ.
Нині в Україні здійснюється пенсійна реформа, яка має на меті: забезпечити мінімально допустимий рівень життя всім особам похилого віку і запровадити безпечний механізм, завдяки якому працівники зможуть заощаджувати кошти на старість. У рамках реформи передбачається побудова трирівневої пенсійної системи, яка складатиметься з: солідарної системи (забезпечує захист людей похилого віку від бідності); системи обов'язкового накопичення (гарантує працівникам отримання додаткового доходу після виходу на пенсію); системи добровільного накопичення (створюється для тих людей, які бажають забезпечити собі вищі доходи в старості й здатні сплачувати більші внески протягом трудової діяльності).
Рівень життя населення залежить від рівня доходів. Доходи домогосподарств складаються з двох частин: первинних доходів (зароблених внаслідок застосування власних факторів виробництва) та вторинних доходів (одержаних в результаті перерозподілу доходу через соціальні трансферти). Перший вид доходів — це доходи самостійного соціального захисту, другий — доходи зовнішнього соціального захисту. Головний внесок у зовнішній соціальний захист здійснює держава.
Для прогнозування рівня життя населення та державного регулювання його використовують показники соціальних гарантій населенню, такі як: прожитковий мінімум, мінімальний споживчий бюджет, мінімальний нормативний споживчий кошик, межа малозабезпеченості, мінімальна заробітна плата (пенсія, стипендія, грошова допомога) та ін. Основним інструментом регулювання доходів населення є використання мінімального споживчого бюджету.
Мінімальний споживчий бюджет (МСБ) визначає такий обсяг доходів, який уможливлює придбання набору споживчих товарів і послуг для задоволення основних фізіологічних і соціально-культурних потреб людини. Одиниця виміру — кількість гривень на рік (місяць) на одну людину.
МСБ розраховується за допомогою статистичного, структурного та нормативного методів. Для цілей державного регулювання доходів населення використовується нормативний метод розрахунку МСБ. Мінімальний споживчий бюджет має розраховуватися в цілому по країні та по окремих адміністративно-територіальних одиницях за єдиною методологією. МСБ має використовуватися як соціальний норматив для визначення мінімальних розмірів заробітної плати, пенсій, грошових допомог, стипендій та інших соціальних виплат, а також витрат держави на харчування в лікарнях, інтернатах, школах, дошкільних та інших закладах соціальної сфери.
Вихідною інформацією для розрахунків МСБ є: дані демографічного прогнозу, склад мінімального нормативного споживчого кошику, норми споживання населенням товарів (послуг), дані про рівень і динаміку споживчих цін на товари (послуги).
При визначенні натурально-речової структури МСБ використовують дані про склад мінімальних нормативних споживчих кошиків. Мінімальний нормативний споживчий кошик (МНСК) включає збалансований набір товарів (послуг) за такими основними статтями витрат людини: продукти харчування (хліб і хлібопродукти, м'ясо та м'ясопродукти, молоко та молокопродукти, масло, яйця, риба та рибопродукти, картопля, овочі та бахчеві, фрукти, ягоди, олія, цукор і т. д.); непродовольчі товари (одяг, білизна, взуття, ліки, предмети сангігієни, меблі, предмети культурно-побутового та господарського призначення і т. п.); послуги (житлово-комунальні, культурно-просвітницькі, побутові, транспорту, зв'язку, перебування дітей у дошкільних закладах і т. п.).
Набір товарів (послуг), що включаються до МНСК, визначається для різних соціально-демографічних груп населення на основі науково обґрунтованих норм з урахуванням регіональних особливостей і реальних можливостей економіки. Згідно з міжнародними стандартами (рекомендаціями ФАО/ВООЗ) енергетична цінність продуктового набору МНСК має становити не менше 2546 ккал на добу. Норми споживання населенням продуктів харчування та склад МНСК розробляються Науково-дослідним інститутом харчування Міністерства охорони здоров'я України.
Для оцінки МСБ слід використовувати середні ціни купівлі відповідних товарів і послуг з урахуванням всіх видів торгівлі. Для цього відповідними статистичними органами проводяться систематичні спостереження за рівнем цін (тарифів). Для прогнозування МСБ використовуються дані про рівень цін у базовому році та прогнозна величина індексу цін (тарифів).
До системи державного регулювання рівня життя входять: індексація грошових доходів населення, компенсація за подорожчання товарів, субсидування. Головна мета індексації — збереження життєвого рівня населення або, як мінімум, захист його найменш забезпечених верств. Індексації підлягають грошові доходи громадян, що не мають одноразового характеру: державні пенсії, соціальна допомога, стипендії, оплата праці, відшкодування в разі втрати працездатності. Компенсація передбачає відшкодування подорожчання окремих видів товарів і послуг (дитячого шкільного одягу, хліба, комунальних послуг) і передбачає виплату різниці у цінах громадянам або їх окремим групам. Субсидування — це вид грошової допомоги населенню для оплати споживання окремих видів товарів або послуг (житлові субсидії).
Інформаційною основою державного регулювання зайнятості населення є зведений баланс трудових ресурсів і баланс ринку праці. Ці баланси включено до балансового розділу ДПЕСР України.
Зведений баланс трудових ресурсів складається з чотирьох розділів: І. Чисельність населення; II. Чисельність трудових ресурсів; III. Розподіл трудових ресурсів за підприємствами (установами, організаціями) різних форм власності та господарювання; IV. Розподіл трудових ресурсів за сферами й галузями національної економіки.
Чисельність трудових ресурсів складається з чисельності працездатного населення в працездатному віці, чисельності працюючих осіб пенсійного віку та чисельності працюючих підлітків молодше 16 років.
Державне регулювання ринку праці в Україні здійснюється на підставі законодавчих актів, основним з яких є Закон України «Про зайнятість населення» (1991 р.). Закон гарантує всім працездатним особам працездатного віку: право здійснювати будь-яку законну економічну діяльність; захист від дискримінаційної практики найму на роботу і звільнення; безоплатну допомогу в пошуках роботи відповідно до інтересів, здібностей, освіти та вмінь особи, ураховуючи потреби суспільства; грошову компенсацію, пов'язану із направленням на роботу до інших регіонів; вихідну грошову допомогу у разі втрати постійної роботи; безкоштовне навчання й перенавчання безробітних; надання роботи за фахом випускникам державних професійних навчальних закладів; визначення осіб, які зараховуються до категорії безробітних, а також осіб, яким надається спеціальний захист.
Основні функції з регулювання ринку праці в Україні здійснює Міністерство праці і соціальної політики України. Це міністерство відповідає за реформування трудового законодавства і за роботу з питань зайнятості. Зокрема, воно несе повну відповідальність за формування державної програми зайнятості. Для реалізації програми зайнятості створено Державну службу зайнятості. Її обов'язком є: аналіз стану ринку праці, прогнозування попиту та пропозиції робочої сили; облік громадян із питань працевлаштування; надання інформації про вільні робочі місця та вакантні посади; проведення професійної орієнтації і консультації населення, у тому числі молоді; організація професійної підготовки та перепідготовки працівників, звільнюваних з виробництва; підготовка пропозицій та висновків про використання праці іноземних громадян, які запрошуються в Україну для виконання робіт за міжурядовими угодами; забезпечення в межах своєї компетенції соціального захисту незайнятих громадян; здійснення контролю за дотриманням підприємствами (установами, організаціями) законодавства про зайнятість населення.
Для фінансування заходів, передбачених державною програмою зайнятості створено Державний фонд сприяння зайнятості населення.
10.2. Термінологічний словник
Баланс грошових доходів і видатків населення — баланс, що відображає обсяг і джерела грошових надходжень, обсяг і структуру грошових витрат населення.
Баланс ринку праці — баланс, що відображає пропозицію робочої сили і попит на робочу силу.
Безробітні — 1. Люди, що не мають роботи. 2. Працездатні громадяни працездатного віку, які з незалежних від них причин не мають заробітку (трудового доходу) через відсутність підходящої роботи та зареєстровані в державній службі зайнятості як особи, що шукають роботу.
Зайнятість населення — 1. Діяльність працездатного населення зі створення ВВП. 2. Діяльність громадян, яка пов'язана із задоволенням особистих і суспільних потреб і, як правило, дає їм дохід у грошовій або іншій формі.
Зведений баланс трудових ресурсів — баланс, що відображає склад і розподіл трудових ресурсів.
Індекс споживчих цін — темп приросту середньої ціни фіксованого набору матеріальних благ і послуг, включених до мінімального нормативного споживчого кошика.
Мінімальна заробітна плата — визначений державою розмір заробітної плати, нижче якого не можна оплачувати виконану найманим працівником повну місячну (денну, годинну) норму праці.
Мінімальний нормативний споживчий кошик — збалансований набір товарів і послуг за основними статтями витрат людини (сім'ї) на рік (місяць): продукти харчування, непродовольчі товари, послуги.
Мінімальний споживчий бюджет — обсяг доходів, який уможливлює придбання набору споживчих товарів і послуг для задоволення основних фізіологічних і соціально-культурних потреб людини на рік (місяць).
Оплата праці — заробіток, обчислений, як правило, у грошовій формі, який за трудовою угодою роботодавець виплачує працівникові за виконану роботу або надані послуги.
Працездатний вік — період активної трудової діяльності людини. В Україні: для жінок — 16—54 роки, для чоловіків — 16—59 років.
Реальний дохід — кількість товарів (послуг), які окрема особа або група осіб можуть купити за свій номінальний дохід протягом певного проміжку часу; номінальний дохід, скоригований на рівень цін.
Рівень життя населення — міра задоволення матеріальних, духовних і соціальних потреб людини, яку забезпечує сукупність матеріальних і соціальних умов життя.
Соціальна інфраструктура — комплекс об'єктів соціальної сфери, які забезпечують надання населенню соціальних, комунальних, культурних, побутових і т. п. послуг.
Соціальна політика — система управлінських, організаційних, регулятивних, саморегулятивних заходів, дій, принципів і засад, спрямованих на забезпечення оптимального рівня та якості життя населення, соціального захисту їх і соціальної безпеки в суспільстві.
Соціальний захист — сукупність державних заходів щодо забезпечення достойного матеріального і соціального становища членів суспільства.
Соціальні гарантії — система обов'язків держави перед своїми громадянами стосовно задоволення їхніх соціальних потреб.
Тарифна система — сукупність тарифних сіток, тарифних ставок, схем посадових окладів і тарифно-кваліфікаційних довідників, що є підставою для формування й регулювання заробітної плати.
Трудові ресурси — 1. Населення, яке володіє фізичною та інтелектуальною здатністю до праці відповідно до встановлених державою умов відтворення індивідуальної робочої сили. 2. Чисельність населення, зайнятого в суспільному виробництві, а також працездатного населення працездатного віку, незайнятого в ньому.
Книга: Державне регулювання економіки / Чистов
ЗМІСТ
На попередню
|
|
