Додати в закладки
Переклад
Translate
 Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами. |
|
|
Скачати одним файлом. Книга: Конспект лекцій Всесвітня історія ХХ століття
5. Встановлення більшовицької диктатури. Національно-визвольний рух і громадянська війна в Росії
Встановлення більшовицької диктатури. У своїй партійній програмі більшовики передбачали після приходу до влади встановити диктатуру пролетаріату. Тому з перших днів вони розпочали одночасно процес зламу старого державного апарату та створення нового. Відразу ж були ліквідовані Сенат, Синод, Державна рада; місцеві органи самоврядування (міські думи, земські управи) були підпорядковані радам. До літа 1918 р. вони остаточно припинили діяльність, передавши свої функції радам.
Вищим законодавчим органом влади став Всеросійський з'їзд рад робітничих, солдатських депутатів, а між з'їздами - Всеросійський Центральний Виконавчий Комітет. Він призначав Раднар-ком (головний орган виконавчої влади, який до березня 1918 р. був коаліційним) та окремих народних комісарів, мав право відмінити та змінити декрети, видані Раднаркомом. До першого ВЦВК входили 62 більшовики, 29 лівих есерів і 6 меншовиків-інтернаціоналістів.
Одночасно почався процес створення і органів захисту нового режиму. 28 жовтня 1917 р. була створена робітничо-селянська міліція, 22 листопада - Всеросійська надзвичайна комісія (ВЧК), народні суди та революційний трибунал. 15 січня 1918 р. був проголошений декрет про створення Червоної армії, яка до червня
1918 р. комплектувалась на добровільних засадах. У підрозділах армії вводилась посада політкомісара. В листопаді 1918 р. була створена Рада робітничо-селянської оборони на чолі з В.Леніним.
До жовтневого перевороту більшовики критикували Тимчасовий уряд за зволікання у скликанні Установчих зборів. У листопаді 1917 р. вибори, нарешті, відбулись. З 715 депутатів 412 були есери, 17 - меншовики, 16 - кадети, 183 - більшовики, 87 -інші.
На день відкриття Установчих зборів більшовики підготували ''Декларацію прав трудящого та експлуатованого народу'', яку на засіданні Установчих зборів проголосив Голова ВЦВК Я.Свердлов.
У цьому документі ставилась вимога перед Установчими зборами визнати перші декрети Раднаркому, а також те, що основним завданням зборів має бути встановлення засад для перебудови суспільства на соціалістичний зразок. Делегати проголосували проти Декларації. Тоді більшовицька фракція заявила, що більшість Установчих зборів - представники контрреволюції, і разом з лівими есерами залишили зал засідань.
Наступного дня червоногвардійці не допустили делегатів до залу засідань Установчих зборів, які декретом ВЦВК були розпущені.
Одночасно у Петрограді проходили III Всеросійський з'їзд робітничих та солдатських депутатів і III Всеросійський з'їзд селянських депутатів. Відбулося об'єднання двох з'їздів та вибори нового ВЦВК рад робітничих, солдатських та селянських депутатів. У результаті склалась єдина система рад у радянській Росії. III з'їзд рад прийняв резолюцію, згідно з якою Російська Соціалістична Федеративна Радянська Республіка (РСФРР, згодом - РРФСР) утворювалась на основі добровільного союзу народів Росії як федерація радянських республік цих народів. Подальший хід подій показав, що процес оформлення федерації був далеко не таким, як про нього йшлося в деклараціях та резолюціях.
Брест-Литовський договір. Першочерговим завданням нового режиму було підписання миру з Німеччиною.
На першому етапі переговорів (3-22 грудня 1917 р.) мова йшла про долю територій та народів, окупованих Німеччиною. Зрештою, німецька делегація дала зрозуміти, що на її думку, на територіях, де перебувають німецькі війська (Галичина, Литва, Латвія, Естонія, Польща) народи висловили свою волю на користь Німеччини. Така позиція спричинила перерву у переговорах.
9 січня 1918 р. участь у переговорах взяли представники Центральної Ради, уряду Української Народної Республіки. Л.Троцький (голова радянської делегації на переговорах) змушений був визнати представників Центральної Ради повноправними представниками та виразниками інтересів незалежної України.
18 січня Троцький відбув до Петрограду для участі у дебатах, що розгорнулись у партійному керівництві більшовиків про долю переговорів та мирного договору з Німеччиною.
Боротьба розгорнулась навколо трьох основних тез:
- перша - група ''лівих комуністів'' на чолі з М.Бухаріним виступали за ідею революційної війни, яка б забезпечила умови для розгортання світової революції;
- другої (автором якої був Троцький) - вихід вбачався в односторонній відмові радянської Росії вести війну, а якщо імперіалісти спробують оволодіти радянською країною і повалити радянську владу, то внутрішня опозиція в їхніх країнах перешкодить цим намірам. Узагальнюючим виразом цієї позиції слугувала формула: ні війни, ні миру;
- третьої - група на чолі з В. Леніним виступала за підписання І миру на будь-яких, навіть найтяжчих, умовах. 11 січня 1918 р. ЦК І РСДРП(б) прийняв рішення, що зобов'язувало радянську делега- і цію у Бресті продовжувати переговори, доки Німеччина не буде в ультимативній формі вимагати підписання миру.
Зрештою перемогла остання точка зору.
9 лютого 1918 р. такий ультиматум був пред'явлений. Тоді Троцький, що очолював радянську делегацію, порушивши рішення ЦК більшовиків, заявив, що радянська Росія вести війну не буде, але мирного договору не підпише, і покинув Брест. Німеччина використала такі дії Троцького як привід для відновлення бойових дій. 18 лютого німецькі війська розпочали свій наступ.
Після того, як 18 лютого ЦК більшовиків за вимогою Леніна погодився прийняти умови миру, запропоновані Німеччиною, переговори поновились. Троцького було усунуто від участі у переговорах. До Бресту від'їхала делегація на чолі з Сокольніковим. З березня 1918 р. мирний договір було підписано.
За умовами договору радянська Росія:
.- визнавала за Німеччиною Прибалтику, Польщу, частину Білорусії;
- зобов'язувалась відмовитись від претензій на Фінляндію, і передати Туреччині Каре, Батум, Ардаган, укласти мир з Україн- ] ською Центральною Радою, провести демобілізацію своєї армії, І роззброїти флот, відновити старий, вигідний для Німеччини торговий договір;
- зобов'язувалась сплатити Німеччині репарації в розмірі 6 j млрд. марок.
Таким чином, за умовами договору радянська Росія втрачала територію у 800 тис. кв. км., що колись належала Російській імперії, на якій проживало 26% населення, вироблялось 32% сільськогосподарської та 23% промислової продукції, 75% вугілля та залізної руди.
Для вирішення питання про затвердження договору було скликано VII з'їзд РСДРП(б), який, не зважаючи на опір ''лівих комуністів'', схвалив рішення про підписання Брестського миру. 14 березня умови договору були ратифіковані Надзвичайним Всеросійським з'їздом рад. Проти ратифікації договору на з'їзді виступили ліві есери, які через незгоду з такою політикою вийшли зі складу членів Раднаркому. Згодом ліві есери спробували організувати заколот проти більшовиків, вчинили ряд терористичних актів, але зазнали поразки і були оголошені поза законом. Так завершилось їх співробітництво з більшовиками.
Брест-Литовський договір діяв до листопада 1918 р. Після Листопадової революції в Німеччині ВЦВК анулював його й оголосив таким, що втратив свою чинність.
Велике протистояння. Класове протистояння породжує громадянську війну. На відміну від звичайних воєн громадянська війна не має чітких меж - ні часових, ні просторових. Важко встановити визначену дату її початку, чітко провести лінію фронту. У громадянській війні на перший план завжди виходять класові інтереси, відтісняючи все інше.
Громадянська війна в Радянській Росії складніше, ніж суперечність між робітниками та капіталістами, селянами та поміщиками. Вона включала в себе боротьбу соціалістичних, анархічних, демократичних, реакційно-монархічних, націоналістичних та нейтралістських сил. Загальнолюдські цінності, такі як милосердя, гуманізм, моральність відсуваються на другий план, поступа-ючись місцем принципу: ''Хто не з нами, той проти нас''.
Громадянська війна - найбільша трагедія в історії народів колишньої Російської імперії. Ця боротьба набрала крайніх форм, несучи з собою взаємну жорстокість, терор, непримириму злобу. Заперечення минулого світу нерідко перетворювалось у заперечення всього минулого та вилилось у трагедію тих людей, які відстоювали його ідеали.
У першій половині 1918 р. озброєна боротьба носила порівняно обмежений характер. З другої половини 1918 р. по 1920 р. війна стала основним змістом життя країни. Противники більшовиків переслідували найрізноманітніші цілі - від ''єдиної та неділимої'' монархічної Росії до Росії радянської, але без комуністів. У ході громадянської війни погляди багатьох людей неодноразово змінювались.
Періодизація громадянської війни:
І. Жовтень 1917 р. - весна 1918 р. - основна боротьба розгорнулась з національно-визвольними рухами і окремими групами антибільшовицьких сил.
II. Весна 1918 р.- кінець 1918 р.- боротьба за владу між соціа
лістичними партіями. Остаточне встановлення однопартійної системи і більшовицької диктатури.
III. 1919-1920 pp. - боротьба з ''білим рухом'' та інтервенцією держав Антанти.
IV. 1921-1922 pp. - спроба розпалити пожежу світової революції. Завершення війни на окраїнах колишньої Російської імперії. Придушення національно-визвольних рухів і селянських по- ! встань.
Поняття громадянська війна в Росії включає в себе власне і громадянську війну між групами населення, які відстоювали різні класові інтереси, національно-визвольну боротьбу і збройну інтервенцію 14 держав, селянську війну проти більшовицької політики ''воєнного комунізму'', а також проти політики білогвардійських урядів.
Початок громадянської війни та інтервенції. Антибільшовицькі сили в боротьбі проти республіки рад намагались очолити кадетів, які повернулися до ідеї конституційної монархії.
Ще наприкінці 1917р. колишні союзники Росії- країни Антанти запропонували радянському керівництву допомогу в боротьбі проти німців. Троцький схилявся до того, щоб дозволити висадку в портах радянської Росії десантів Антанти, але ЦК і РКП (б) відхилив цю пропозицію. Проте, після підписання Брест- j ського миру під приводом охорони від німців військових вантажів, наданих Росії союзниками в 1916-1917 pp., в Мурманськ та 1 Архангельськ у березні 1918 р. прибули англійські, французькі та американські війська.
В Архангельську вони скинули радянську владу. Тут утворився уряд з есерів та кадетів. Тут же інтервенти влаштували перші концтабори.
У квітні 1918 р. на Далекому Сході висадився японський десант, але після рішучих протестів радянського уряду він повернувся на свої кораблі. У Сибіру англійці зробили ставку на козачого отамана Г. Семенова, який проголосив себе головнокомандуючим російською армією на Далекому Сході. Його загони вторгли-ся в Забайкалля, де й встановили режим найжорстокішого терору. В травні радянські війська під командуванням Сергія Лазо відкинули їх в Маньчжурію. Але у вересні семенівці з японцями вступили в Читу.
Інтервенція різко активізувала внутрішні антибільшовицькі сили. У Москві, Ярославлі, Рибінську, Володимирі, Коврові, Муромі, в містах Поволжя, Уралу, Сибіру спалахнули заколоти. У травні 1918 р. повстав чехословацький корпус. На Дону формувалась армія отамана Краснова, на Кубані - Добровольча армія.
Англійці вступили в Закавказзя та Туркестан. Була ліквідована радянська влада в Баку. З захопленням Баку замкнулось кільце фронтів навколо радянської республіки.
Політика ''воєнного комунізму''. Термін ''воєнний комунізм'' вперше був використаний Леніним як сукупність соціальних та економічних заходів періоду громадянської війни.
Приводом до надзвичайних заходів було те, що в результаті виступу чехословацького корпусу, конфлікту між Раднаркомом та українською Центральною Радою до Росії перестав надходити хліб.
У травні 1918 р. ВЦВК прийняв ряд декретів, які встановлювали продовольчу диктатуру на селі. Вводилась державна монополія на продаж хліба та його заготівлю. Вона передбачала заборону хлібної приватної торгівлі, дозвіл Наркомату продовольства примусово вилучати хліб у селянських господарствах.
Для забезпечення примусового вилучення хліба створювались спеціальні продовольчі загони. їм надавалось право використовувати зброю при вилученні хлібних надлишків.
У січні 1919 р. було введено продовольчу розверстку, яка передбачала вилучення всього запасу хліба, а згодом і всіх сільськогосподарських продуктів.
Поряд з цими заходами, в червні 1918 р. були створені комітети бідноти - комбіди, що складались в основному з сільського люмпен-пролетаріату. З метою стимулювання вилучення ними надлишків продуктів передбачалось, що частину вилученого буде поділено між членами'комбідів.
Одночасно на селі проходив процес побудови комунізму. На базі поміщицьких господарств створювались зразкові сільськогосподарські комуни та радянські господарства. Фактично це було відмовою від політики, проголошеної більшовиками в Декреті про землю.
Процес ''комунізації'' села здійснювався примусовими методами. Так, у 1918 р. на території РРФСР було створено 3100, а в 1920 р. 4400 радгоспів. Але в основному це були малоефективні господарства, соціальною базою котрих були найбідніші верстви населення.
Така політика більшовиків викликала масові виступи селянства проти радянської влади, жорстоку розправу селянства з її представниками та активістами. Відповіддю радянської влади було придушення невдоволення за допомогою військ. Лише в умовах нової загрози на фронтах громадянської війни більшовики змінили свою тактику і перейшли до співробітництва із селянином-середняком.
Проведення політики ''воєнного комунізму'' в промисловості розпочалось з червня 1918 р., коли було прийнято декрет прі націоналізацію не тільки великої, а й всієї - середньої та малої промисловості. Націоналізації підлягали підприємства навіть з кількістю робітників в 5 осіб, при наявності механічного двигуна та з кількістю 10 осіб, без двигуна. На 1920 р. було націоналізовано 37,2 тис. підприємств.
Політика ''воєнного комунізму'' означала встановлення повно* го державного контролю над управлінням промисловістю, створення вертикальної централізованої системи органів управління на чолі з главками та Вищою радою народного господарства (ВРНГ).
Характерною рисою політики ''воєнного комунізму'' було введення безгрошових розрахунків, відміна торгівлі, введення прямого продуктообміну, урівненого розподілу продуктів серед працюючого населення, введення карткової системи.
Одним із екстремальних проявів цієї політики було здійснення ''мілітаризації праці''. Вводилась загальна трудова повинність, створювались трудові армії. Троцькому належала ідея створення трудових таборів. Проводились мобілізації деяких груп населення на роботи, особливо так званих ''буржуазних елементів''. Крім мобілізації, на ці верстви було накладено контрибуцію в розмірі 10 млрд.крб.
Революційний ентузіазм населення, яке прагнуло до кращого життя, призвів до виникнення ''комуністичних суботників'' (безплатна праця у вихідні дні). Зрештою така добровільна форма праці починає набирати обов'язкового характеру.
У політичній сфері ''воєнний комунізм'' проявлявся у безкомпромісній боротьбі з опозицією.
Після декрету від 3 вересня 1918 р. основним методом боротьби з опозицією став терор та організація концентраційних таборів для ізоляції класових ворогів радянської республіки. За даними західних істориків жертвами ''червоного терору'' за 1918-1922 pp. стали 140 тис. чоловік.
Поступово різними засобами з політичної арени були усунуті кадети (листопад 1918 р.), ліві есери (1918-1921 pp.), праві есери (1918-1922 pp.), меншовики (1919-1921 pp.), анархісти (в результаті ряду операцій ВЧК у Петрограді, Москві, в Україні).
Таким чином, політика ''воєнного комунізму'' виступала не тільки як тимчасова політика, викликана громадянською війною та кризою, але і як цілеспрямована ''лобова атака на капіталізм'' (за словами лідера більшовиків Леніна). Це була спроба реорганізувати державну економіку на комуністичних засадах примусовими методами.
Внаслідок політики ''воєнного комунізму'' відбулось катастрофічне падіння виробництва, зростали ціни, інфляція, процвітали ''чорний ринок'' та спекуляція. Одержавлення економіки обернулось небаченою бюрократизацією державного апарату і домінуванням адміністративно-командних методів управління. Економічні важелі регулювання та управління народним господарством повністю ігнорувалися.
Великий вплив політика ''воєнного комунізму'' мала на суспільну свідомість. Комуністичне суспільство стало ототожнюватися з ''воєнним комунізмом''.
Встановлення політичної диктатури - ще один найсуттєвіший наслідок періоду ''воєнного комунізму'', який означав знищення або підпорядкування більшовиками державних структур та органів, що виникли в роки революції (рад, профспілок, заводських комітетів) та ліквідацію небільшовицьких партій. Тим самим були закладені підвалини майбутньої тоталітарної системи комуністичного зразку.
Терор у роки громадянської війни. Терор - це політика залякування та насильства, розправа з політичними противниками. Насильство стало універсальним методом пригнічення трудящих Росії та не менш поширеним способом їх боротьби проти пригнічення. Царизм практично позбавив широкі народні маси легальних, ненасильницьких способів боротьби за свої права. Вікова ненависть народу до гнобителів вилилась у пугачовські методи боротьби. Протиставлення класових цінностей загальнолюдським, визнання людського життя класовим привілеєм, розділення світу на червоний та білий, а людей - на ''наших'' та ''чужих'' не могло не вилитись у принцип ''товариша маузера''.
Терор був і реакцією з боку скинутих класів, адже вони були позбавлені громадянських та політичних прав. Заборонялась діяльність опозиційних партій, не могли видаватись опозиційні газети. В країні була відсутня легальна опозиція. На цю тему один з більшовицьких лідерів Бухарін якось пожартував, сказавши, що У нас можуть бути лише дві партії - одна при владі, інша - у в'язниці. Духом насильства була пройнята вся суспільно-політична атмосфера революційної Росії. Ось чому навряд чи виправдані пошуки того, хто першим розв'язав терор. Ні антибільшовицькі сили, ні партія більшовиків не заперечували насильства, а терор - не що інше, як насильство. Заклики до громадянської війни лунали з обох сторін, а в країні, подібній до Росії, протиборство класів неминуче повинно було набрати крайніх форм.
Жахи білого терору супроводжували 16-денний заколот, піднятий під керівництвом ''Союзу захисту батьківщини та свободи'' в Ярославлі. Більше 200 радянських робітників, приречені на голод та муки, були поміщені на баржу, що стояла серед Волги.
В липні 1918 р. в Єкатеринбурзі більшовиками були розстріляні Микола II та члени царської сім'ї, в тому числі діти царя. Розстріляли також велику княгиню Єлизавету Федорівну, що довгий час займалась благодійництвом.
Влітку 1918 р. есери та народні соціалісти вбили І В.Володарського, М.Урицького, вчинили напад на М.Подвойсь- І кого. ЗО серпня Ф.Каплан поранила В. Леніна.
5 вересня 1918 р. Раднарком прийняв постанову про червоний І терор. У вересні було розстріляно не менше 500 заручників. По- І хорон Урицького вилився в маніфестацію під гаслом: ''Вони вби- І вають особистості, ми вб'ємо класи!'', ''За кожного нашого вож- 1 дя - тисячі ваших голів!'' Зінов'єв навіть пропонував надати робітникам право самосуду.
Голова ВЧК східного фронту Лаціс давав такі накази: ''Не шу- ? кайте в справі звинувачуючих доказів: чи повстав він проти рад зі І зброєю чи на словах. Першим обов'язком ви повинні його запи- І тати, до якого класу він належить, якого він походження, яка у І нього освіта і яка його професія''. Це була повсякденна практика. І В країні створювались концтабори. В газетах друкували списки 1 заручників. Частіше за все до них потрапляли офіцери, студенти, І поміщики, священики, інженери, члени есерівської, кадетської І партій.
Головна мета терору - зламати волю до опору у супротивника, і
До кінця року громадянська війна розгорілася з надзвичайною силою.
Білий рух. Під якими гаслами боролись червоні та білі? З од- і ного боку барикад - ''Хай живе світова революція!'', ''Смерть світовому капіталу!'', ''Мир хатинам! Війна палацам!'', з іншого - І ''Повернемо Батьківщину!'', ''Вітчизна або смерть!'', ''Краще смерть, ніж загибель Росії!''
Революція для Росії чи Росія для революції? Це питання ста- І вили і по-різному на нього відповідали по обидва боки барикад.
Білий табір був неоднорідним. Там були монархісти та лібера- І ли-республіканці, прибічники пронімецької та проанглійської орієнтації, прибічники Установчих зборів та відкритої військової диктатури, люди без певних політичних поглядів, люди, які праг- і нули не допустити розколу Росії. В рядах білого руху опинилась і значна частина інтелігенції.
Більшість білих генералів віддавала перевагу конституційній монархії.
В силу різних політичних поглядів у білих не було загальновизнаного лідера. Провідні політичні діячі Росії чи емігрували, чи не і знаходили спільної мови з офіцерами, чи заплямували себе зв'язками з німцями, чи зразу ж зійшли з політичної арени. При всій різнорідності білого руху його прибічників об'єднувала ненависть до комуністів, які хотіли на їхню думку, зруйнувати Росію, її державність та культуру.
Програма білого руху була складена в штабі Добровольчої армії Денікіна. Вона містила такі положення:
- знищення більшовицької анархії і наведення в країні правового порядку;
- встановлення могутньої і неподільної Росії;
- скликання народних зборів на основі загального виборчого права;
- проведення децентралізації влади шляхом встановлення обласної автономії і широкого місцевого самоврядування;
- гарантія громадянських свобод і свободи віросповідання;
- здійснення земельної реформи;
- введення робітничого законодавства, захист робітників від експлуатації державою і капіталом.
Значну частину білого руху складали люди, особисто не зв'язані з інтересами власників. Трагедія цих людей полягала в тому, що їх інтереси об'єктивно збігалися з інтересами експлуататорських верств, з намаганням повернути стару Росію з звичним для них устроєм життя, який заперечувався народними масами. Головна хибність білих полягала не в військовій, а в політичній галузі.
Один з авторів програми білого руху В.Шульгін писав про білий рух, що початий ''майже святими'' він потрапив до рук ''майже бандитів''.
Бої на Східному фронті у 1918-1919 pp. Влітку 1918 р. радянський уряд вважав серйозною загрозою для долі революції заколот чеського корпусу. Ще в березні 1918 р. уряд дав дозвіл на переміщення 60-тисячного чеського корпусу, що складався з військовополонених австро-угорської армії, через Далекий Схід у Францію. Корпус був озброєний. Командування Антанти планувало використати ці війська на Західному фронті проти німців.
Корпус розтягнувся по залізниці від Пензи до Владивостоку. Приводом до заколоту корпусу проти радянського уряду були чутки, що після укладення Брестського миру всіх збираються ув'язнити в концтаборах. Чехи вирішили пробиватись до Владивостоку.
На шляху пересування корпусу в Пензі, Самарі, Сизрані, Златоусті, Челябінську, Омську, Новомиколаївську, Владивостоці була скинута радянська влада. Він розпочав наступ на Захід до Волги, тим самим відрізавши Сибір від центральної Росії. В таких умовах з різних антибільшовицьких сил на звільненій території утворюються уряди, які претендують стати всеросійськими. Так, делегати розігнаних Установчих зборів утворили в Самарі уряд (КОМУЧ). У липні 1918 р. був створений Сибірський уряд.
У вересні 1918 р. ці уряди разом з Казахським, Тюрко-Татар-ським, Башкирським та іншими утворили Всеросійський Тимчасовий уряд - Директорію. Місцем її перебування став Омськ. Але Директорія не мала достатньої підтримки і адмірал Колчак здійснив переворот. Тим часом антибільшовицькі сили терпіли поразку на Сході. Вони були відкинуті за Урал.
Колчак зумів реорганізувати війська, створив 130-тисячну армію і влітку 1919 р. перейшов у наступ проти більшовиків. У цей час він був визнаний лідерами білого руху і країнами Антанти правителем Росії. Восени його війська на фронті потерпіли поразку, в той же час в його тилу розгорнувся масовий партизанський рух. У жовтні Червона армія стрімким наступом рушила на Схід. У січні 1920 р. вона досягла Іркутська.-Колчак був заарештований і розстріляний.
Бої на Південному фронті. Весною 1918 р. з Кубані розпочала наступ Добровольча армія, яку очолив Денікін. Вона оволоділа всім Північним Кавказом.
Влітку 1918 р. проти більшовиків повстали донські козаки, які розпочали наступ на Царицин, але невдало.
Весною 1919 р. бої на Південному фронті розгорілись з новою силою. Денікін, який зумів об'єднати під своєю владою Північний Кавказ, Кубань, Дон, розпочинає могутній наступ на Україну і Москву. На початок осені 1919 р. Добровольча армія оволоділа значною частиною України. У вересні захопила Курськ, Орел, підійшла до Тули. В жовтні 1919 р. Червона армія перейшла в наступ і завдала поразки Добровольчій армії. На початку 1920 р. її рештки відступили в Крим.
Боротьба з Юденичем. В той час, коли Червона армія вела тяжкі бої з Денікіним (травень 1919 р.), з Естонії на Петроград розпочала наступ озброєна англійцями біла армія генерала Юденича. Запеклі бої на підступах до міста точились аж до жовтня 1919 р. Армія Юденича була розбита, а її залишки опинились оточеними Червоною армією і естонською, яка не пускала її на свою територію. Після тривалих переговорів залишки армії Юденича були роззброєні і інтерновані естонськими властями. В Естонії солдати цієї армії використовувались на примусових роботах.
Створення національних радянських держав. Поразка Німеччини й Австро-Угорщини сприяла встановленню радянської влади в Прибалтиці, Білорусії та Україні.
У січні 1919 р., після вигнання німецьких військ, радянська влада була відновлена майже на всій території Латвії. Було ліквідовано безробіття, вигнано німецьке дворянство. В Латвії створювались державні господарства (радгоспи). На початку 1920 р. радянська влада в Латвії була повалена, і до 1940 р. вона розвивалась як самостійна держава.
29 листопада 1918 р. була проголошена радянською республікою Естонія під назвою Естляндська трудова комуна. Радянська влада проіснувала тут не більше двох місяців.
1 січня 1919 р. була проголошена Білоруська Радянська Соціалістична Республіка. 27 лютого 1919 р. дві незалежні республіки -Білоруська та Литовська утворили єдину Соціалістичну Радянську Республіку Литви і Білорусії з метою об'єднання зусиль у боротьбі з інтервенцією та внутрішньою контрреволюцією. Це утворення проіснувало недовго. На території Литви встановилась влада національного уряду, а в Білорусії залишилась радянська.
Незалежність України була проголошена IV Універсалом Центральної Ради 9 січня 1918 р. Більшовицький Раднарком Росії визнавав лише радянський уряд України і зробив усе для ліквідації самостійної Української держави. Цим задумам відповідало проголошення Української Соціалістичної Радянської Республіки, влада якої остаточно утвердилась в 1920 р. (1919-1937 рр.-УСРР, відповідно до конституції 1937 р.- УРСР).
1 червня 1919 р. ВЦВК прийняв декрет ''Про об'єднання Радянських республік Росії, України, Латвії, Литви, Білорусії для боротьби з світовим імперіалізмом''. Республіки об'єднували свої збройні сили, ресурси, транспорт, фінанси, органи господарського управління.
Сам факт, що рішення про об'єднання держав було прийнято Всеросійським ЦВК і закріплено в його декреті, а не народами цих держав, свідчить про імперську політику більшовиків і маріонетковий характер урядів радянських республік.
Радянсько-польська війна. Багато поколінь польських борців поклали свої голови в боротьбі за єдність і незалежність рідної батьківщини. На рубежі 1917-1918 pp. у всіх частинах Польщі розвивається могутній революційний рух. Під впливом російської революції у Польщі створювались Червона гвардія, ради робітничих депутатів, народна міліція, формувались органи влади. 29 серпня 1918 р. Ленін підписав Декрет РНК, який анулював усі договори і акти, що були укладені урядом колишньої царської Росії з Пруссією і Австрією щодо розподілу Польщі. Країни Антанти погодились з фактом незалежності Польщі і активно підтримали її. Вони вбачали в ній союзника у боротьбі з радянською Росією і противагу Німеччині на Сході. Правлячі кола відновленої Польської держави на чолі з Ю.Пілсудським прагнули відродити країну у кордонах 1772 р.
У квітні 1920 р. після укладення Варшавської угоди між УНР і Польщею почався наступ польських і українських військ на РРФСР і УСРР. Пілсудський заявив, що його армія залишиться на Україні лише до тих пір, поки не сформується постійний український уряд. Країни Антанти забезпечували польські війська зброєю, танками, броневиками, літаками. Полякам вдалося захопити Київ і відтіснити радянські війська на лівий берег Дніпра.
Радянське керівництво негайно створило Польський фронт. В його розпорядження було перекинуто кращі частини, проведено мобілізацію на фронт комуністів і комсомольців.
До 14 тис. колишніх офіцерів російської армії відгукнулись на заклик генерала О.Брусилова стати на захист Росії.
У травні 1920 р. радянські війська Південно-Західного фронту під командуванням О.Єгорова перейшли в наступ. Вони відкинули польську армію за межі України. Операції Червоної армії ускладнилися тим, що на півдні почалися бої з Врангелем.
Наступ здійснювався силами двох розрізнених фронтів: Південно-Західного на Львів і Західного на Варшаву під командуванням М.Тухачевского. Це був серйозний стратегічний прорахунок. Війська, пройшовши 500 км, відірвались від своїх резервів і тилів.
Трапилось непередбачене - польські робітники і селяни не тільки не підтримали Червону армію, але вчинили їй жорстокий опір. На це розраховував і Пілсудський, який вважав, що ''ставка на спалах польської революції могла серйозно братися в розрахунок тільки в політичних канцеляріях, та і то досить віддалених від фронту... Ми є дуже близькими сусідами Росії, щоб легко могли зважитись на наслідування.''
На підступах до Варшави радянські війська зупинились. Під загрозою оточення вони змушені були з великими втратами відступити з території не тільки Польщі, але й Західної України та Західної Білорусії. Польський уряд погодився підписати мирний договір, згідно з яким до Польщі відходила територія з населенням 15 млн. осіб; західний кордон радянської Росії проліг в 30 км від Мінська. Польща закріпила за собою Західну Україну.
Поразка Врангеля. У квітні 1920 р. А.Денікін передав владу генералу П.Врангелю, який до початку червня зумів реорганізувати залишки Добровольчої армії і перейшов у наступ у Північному Причорномор'ї. Проти нього був утворений Південний фронт (командуючий М.Фрунзе). Всі спроби Врангеля розвинути успіх і вийти на Дон, Кубань, Правобережну Україну не мали успіху. Наступ його було зупинено і Червона армія перейшла у контрнаступ. Залишки військ Врангеля відступили в Крим, за Перекопсь-кі укріплення (''турецький вал'': висота 8 метрів, ширина- 15, перед ним рів глибиною 10 метрів і шириною - ЗО; перед укріпленнями була рівна місцевість.)
Командування Червоної армії розробило план взяття цих укріплень: частина військ наступала в лоб, а інша здійснювала обхідний маневр через затоку Сиваш. Вирішальні бої розгорнулися 11 листопада. Укріплення були взяті. Червона армія розгорнула наступ на Керч і Севастополь. Залишки армії Врангеля (145 тис. чоловік) і Чорноморський флот були евакуйовані в Туреччину. 15 тис. офіцерів, які потрапили в полон, були розстріляні більшовиками.
Війна на Далекому Сході. До весни 1920 р. з інтервенціоністських військ на Далекому Сході залишились тільки японці. З метою віддалити війну з Японією було прийнято рішення про утворення Далекосхідної республіки (ДСР).
Тим часом у тилу японських військ йшла справжня партизанська війна. Нею керував комуніст Сергій Лазо, однак він був схоплений і страчений японцями. У травні 1921 р. у Примор'ї при підтримці японських військ до влади прийшов новий уряд. У відповідь комуністами створюється військова рада ДСР. Головнокомандуючим військами був призначений В.Блюхер. Розпочались запеклі бої. Наприкінці 1921 р. білогвардійці і японці захопили Хабаровськ. Тоді ДСР спільно з РРФСР почали боротьбу проти японських інтервентів і білогвардійців. Вирішальні бої розгорнулись у лютому 1922 р. під Волочаєвкою. Червона Армія заволоділа Хабаровськом і згодом вступила у Владивосток. Японія змушена була вивести свої війська з ДСР. Білогвардійці відступили в Маньчжурію. У жовтні 1922 р. ДСР об'єдналась з РРФСР. Громадянська війна закінчилася.
Ведучи боротьбу з японцями і залишками білогвардійців, Червона армія вступила у Зовнішню Монголію, яка знаходилась під зверхністю Китаю, але користувалась автономними правами після російсько-китайської угоди 1912 р. Тут, на території Зовнішньої Монголії, було проголошено Монгольську Народну Республіку.
Агресія радянської Росії в Закавказзі. В умовах початку громадянської війни влада в Закавказзі перейшла до рук Азербайджанської націоналістичної партії ''Мусават'' (рівність), вірменського революційного ''Дашнакцутюна'' і Грузинської соціал-демократичної партії меншовиків.
Партія ''Мусават'' намагалась перетворити Азербайджан на велику мусульманську незалежну державу, або об'єднатися з Туреччиною.
Вірменська партія ''Дашнакцупон'' будувала свою політику на національних гаслах. Вірменській державі весь час доводилось вести запеклу боротьбу з Туреччиною. За період 1915-1918 pp. загинуло 2 млн. вірмен.
Меншовики Грузії, прийшовши до влади в листопаді 1917 р., опинились у складному становищі. У внутрішні справи цієї країни постійно втручались Туреччина, Німеччина і згодом держави Антанти. Умови, які вони ставили за ''допомогу'' грузинському уряду, були надзвичайно тяжкими. У 1918 р. в Грузію ввійшли німецькі, турецькі й англійські війська. З цього приводу один з грузинських меншовиків говорив: ''Як бачите, шляхи Грузії і Росії розійшлись. Наш шлях веде в Європу, шлях Росії - в Азію...''
Після розгрому основних сил білогвардійців радянська Росія приступила до реалізації планів світової революції. Жертвами цієї політики стали новоутворені держави Закавказзя.
У квітні 1920 р. більшовики підняли повстання робітників і матросів в Баку. Слідом за цим в країну вдерлась Червона армія. В результаті була проголошена Азербайджанська Радянська Соціалістична Республіка. В листопаді 1920 р. місцеві більшовики при підтримці Червоної армії скинули владу дашнаків і проголосили Вірменську Радянську Соціалістичну Республіку. В лютому 1921 р. більшовики Тбілісі, скинувши при активній участі Червоної армії меншовицьке керівництво, проголосили Грузинську Радянську Соціалістичну Республіку. Закавказькі республіки уклали воєнно-політичний союз з Росією. У березні 1922 р. Азербайджан, Вірменія і Грузія об'єднались у Закавказьку Федерацію, яка існувала до кінця 1936 р.
Встановлення радянської влади в Середній Азії. Під час розгрому основних сил Колчака Червона армія приступила до встановлення радянської влади в Казахстані та Середній Азії. Там діяли білогвардійці і різні групи під національними і релігійними гаслами. Частина з них була зв'язана з кадетськими організаціями.
У середині 1920 р. в Киргизії була встановлена радянська влада, і утворилась Киргизька автономна Радянська Соціалістична Республіка в складі РРФСР.
В цілому ж Туркестанський край (сучасна Середня Азія) опинився надовго відрізаним від Центральної Росії. Тут склалося своєрідне становище. Поряд з незалежними ханствами Хіва і Бухара існували уряди більшовиків (Ташкент) і білогвардійців. Місцеві органи влади навіть друкували власні гроші, використовуючи для цього обгортковий папір і малярські фарби.
Становище ускладнювалось тим, що у Туркестані діяли загони інтервентів (англійці прагнули розширити свої колоніальні володіння за рахунок Середньої Азії) і місцевих противників радянської влади. В середині 1919 р. Східний фронт був розділений на дві частини: Східний і Туркестанський. Командуючим Туркестанським фронтом був затверджений Фрунзе.
Війська Фрунзе розбили козачі частини отаманів Дутова та Аненкова. Для боротьби з місцевими противниками радянської влади (басмачами) створювались так звані летючі загони червоної кінноти. Крім того, укладалися угоди з окремими керівниками повстанських загонів, які виявили бажання визнати радянську владу. Проте боротьба з басмачами тривала до 1932 р.
У лютому 1920 р. радянські війська оволоділи опорним пунктом білогвардійців в Середній Азії - Красноводськом. Після цього білі були витіснені за межі Середньої Азії. IX з'їзд рад Туркестану прийняв Кон
Книга: Конспект лекцій Всесвітня історія ХХ століття
ЗМІСТ
На попередню
|
|
