Додати в закладки
Переклад
Translate
 Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами. |
|
|
Скачати одним файлом. Книга: Конспект лекцій Всесвітня історія ХХ століття
53. Франція
Тимчасовий режим. Четверта республіка. Друга світова війна і окупація країни завдали великої шкоди французькій економіці. Хоча людські втрати були меншими, ніж у роки Першої світової війни, але масштаби руйнувань були значно більшими. Промислове виробництво у країні скоротилось втричі, а сільськогосподарське - вдвічі. Нараховувалось близько 600 тис. безробітних.
Відбулись зміни в політичному житті країни. Довоєнні політичні партії зійшли з політичної арени. Провідну роль почали відігравати комуністична (ФКП) і соціалістична (СФІО) партії, Народно-республіканський рух (МРП). На перших післявоєнних виборах у жовтні 1945 р. в Установчі збори ФКП набрала найбільшу кількість голосів і п'ять її представників увійшли в уряд, який очолив Шарль де Голль. Всі три політичні партії виступали за створення у Франції парламентської республіки. Де Голль, не будучи прихильником жодної з партій, виступив за створення президентської республіки. Ці протиріччя змусили де Голля піти у відставку. Під тиском комуністів і соціалістів у країні відновлювалось соціальне трудове законодавство часів Народного фронту. Було проведено часткову націоналізацію промисловості (заводи Рено, п'ять банків, електростанції і т.д.). Встановлювався робітничий контроль на підприємствах.
У 1946 р. було прийнято конституцію Четвертої республіки -найбільш демократичної за всю історію Франції. У країні вводилось загальне виборче право. До звичайних політичних прав були додані права на працю, відпочинок, соціальне забезпечення, освіту. Країна проголошувалась парламентською республікою. Головну роль у житті країни повинен був відігравати двопалатний парламент, який обирав президента з обмеженими повноваженнями.
Вибори 1946 р. в новий парламент закріпили провідну роль у політичному житті країни ФКП, СФІО, МРП.
Режим Четвертої республіки не був стабільним. Значний вплив на розвиток внутрішньополітичних процесів мала ''холодна війна''. ФКП підтримувала СРСР і це неодмінно впливало на роботу парламенту й уряду. З 1946 р. по 1958 р. змінилось 14 урядів. Наростала напруга у відносинах між комуністами і соціалістами, що згодом призвело до розриву їхніх відносин. Падав життєвий рівень населення. Промисловці були невдоволені проведенням політики націоналізації.
Таке становище в країні турбувало США, невдоволених полівінням Франції. Вони зробили ставку на антикомуністичні сили всередині країни. В обмін на фінансову допомогу за планом Маршалла США зажадали виведення комуністів з уряду Франції, що й було зроблено в травні 1947 р. У 1951 р. була прийнята мажоритарна система виборів з метою послабити позиції лівих сил.
Усунення комуністів з уряду зумовило розпад блоку політичних партій, на співробітництві яких грунтувалась Четверта республіка, викликало наростання напруги в суспільстві. У листопаді 1947 р. ФКП продемонструвала свою силу, організувавши загальнонаціональний страйк, який поставив під загрозу існування республіки.
З іншого боку, виник рух прихильників де Голля (Об'єднання французького народу), який виступив за конституційні реформи і проти режиму Четвертої республіки. Основними ідеями голліз-му були: ідея нації, сильної влади і соціальних реформ, створення керованої економіки на основі співпраці різних прошарків суспільства.
Напруги в суспільстві додавали невдалі колоніальні війни в Індокитаї (1946-1954 pp.), Алжирі (1954-1962 pp.), в інших куточках колоніальної імперії Франції. Франція опинилась перед лицем загальнонаціональної кризи. Прощання з колоніальним минулим для Франції було тривалим і болючим. Франція змушена була залишити Індокитай, надати незалежність Марокко, Тунісу, але з Алжиром вона розставатись не бажала. Це і стало причиною глибокої кризи.
Алжирські французи (близько 1 млн. осіб) були категорично проти незалежності АДжиру і стали основою для консолідації прихильників збереження колоніальної імперії - ультраколоніа-лістів, або просто ультра. Визвольна війна алжирського народу примусила Францію втягнутися у тривалий конфлікт, в якому французи знищили 2 млн. алжирців.
Війна внесла розкол у французьке суспільство: одна частина населення виступала за припинення війни, інша (ультра і військова верхівка) - за її продовження. Скориставшись таким становищем, у країні на політичну арену вийшли крайні сили. У 1956 р. комуністи набрали більшість на виборах у парламент. Після критики культу особи Сталіна і змін в СРСР вони поправили авторитет, підірваний зовнішньополітичними акціями Сталіна. В той же час в Алжирі ультра і армійська верхівка відкрито здійснювали підготовку до державного перевороту.
У таких складних умовах голова уряду Коті звернувся до національного героя Франції генерала де Голля з проханням очолити
УРЯД.
На тлі політичної боротьби, завдяки американській допомозі, економічне становище в країні до 1949 р. нормалізувалось. В цьому ж році була відмінена карткова система. У 1948 р. досягнуто довоєнного рівня виробництва в промисловості, а у 1950 р. - у сільському господарстві. У 50-ті роки у Франції, як і в інших країнах Заходу, почалось економічне піднесення, але темпи його зростання були менші ніж у ФРН та Італії. Зростання йшло головно за рахунок промисловості, яка активно модернізувалась при державній підтримці. Важливу роль у цьому процесі відігравав націоналізований сектор економіки, який розвивався згідно з планами (програмування). Виникли нові галузі виробництва: нафтодобувна, нафтопереробна, атомна, електронна. Впроваджувались нові технології, на придбання яких було витрачено значну частину допомоги за планом Маршалла.
П'ята республіка. Шарль деГолль. 1958 р. став переломним в історії Франції. 1 червня 1958 р. де Голль отримав надзвичайні повноваження і відразу розпустив парламент. У вересні на референдумі французи схвалили конституцію, розроблену де Голлем. За новою конституцією були розширені права президента, який обирався на 7 років. Президент одержав право видавати ордо-нанси, які мають силу закону, призначати прем'єр-міністра та інших посадових осіб, розпускати національні збори. Президент є головнокомандуючим збройними силами. У країні було впроваджено нову виборчу систему. Був змінений адміністративно-територіальний поділ країни. Колонії перетворювались у заморські департаменти.
Найбільшою партією став деголлівський Союз за нову республіку. Друге місце посіли прихильники де Голля, які не увійшли в Союз - незалежні. Ці дві партії зайняли домінуюче становище в парламенті. У грудні 1958 р. де Голля було обрано президентом.
Головною проблемою П'ятої республіки відразу, звичайно, став Алжир. Головним своїм завданням де Голль вважав відновлення величі Франції. Вона вбачалась йому у вигляді могутньої держави з сильною владою, яка проводить незалежну політику. Колоніалізм він вважав перешкодою для вирішення цього питання. У 1960 р. була надана незалежність 14 африканським колоніям Франції. Тим самим де Голль відкрито заявив, що він проти колоніальної імперії. Але з Алжиром було складніше: потрібно було рахуватися з ультра. І він наважився на конфлікт з ними. 16 вересня 1959 р. де Голль вперше в своїй промові урочисто визнав за алжирським народом право на самовизначення. Це був мужній крок. У відповідь в Алжирі 24 січня 1960 р. французькі офіцери підняли заколот. Завдяки рішучим діям заколот ультра було придушено. 22 квітня 1961 р. там же вибухнув ще небезпечніший заколот, який очолив генерал Шаль. Заколотники захопили владу на значній частині алжирської території і заарештували представників уряду. У самій Франції знайшлись прихильники Шаля. Президент де Голль діяв твердо і рішуче. Заколот було придушено, а керівники заарештовані. Однак і після цього ультра не вгамувалися. На президента було влаштовано кілька замахів. І все ж алжирську проблему було розв'язано. У березні 1962 р. була досягнута Евіанська угода про припинення вогню. У тому ж році Алжир став незалежною державою. Рішуча позиція де Голля і підтримка більшості населення дали змогу Франції позбутись колоніального минулого. На руїнах Французької колоніальної імперії для збереження позицій у колишніх володіннях створювалось так зване Французьке співтовариство. Всі зазначені заходи сприяли соціальній і політичній стабілізації Франції. У країні був встановлений режим особистої влади де Голля.
Стабілізації в країні сприяло завершення у 60-ті роки модернізації французької економіки. Темпи її зростання поступались лише японським. Франція стала сучасною індустріальною державою з передовою багатогалузевою промисловістю. Домігшись значного збільшення експорту, Франція до середини 60-х років розрахувалась зі всіма своїми боргами і стала знову державою-кредитором. Було завершено модернізацію сільськогосподарського виробництва: французький селянин перетворився у фермера, а Франція стала найбільшим експортером сільськогосподарської продукції в Європі.
Водночас у країні накопичилась низка проблем. Стрімкий розвиток економіки під впливом НТР потребував значної кількості освічених інженерів, адміністраторів і т.д. Розвиток виробництва і модернізація сільського господарства стали причиною урбанізації. Сільська молодь, відірвавшись від традиційного світогляду і опинившись в маргінальному стані, стала сприятливим середовищем для поширення ультрареволюційних поглядів. Французькі підприємці, укріпивши свої позиції завдяки підтримці держави, почали гнітитись її жорсткою регламентацією.
Профспілки, робітничий рух теж були незадоволені надмірним контролем за трудовими відносинами з боку державних структур. Традиційні цінності, структура суспільства, політична влада - все потребувало змін.
Ці чинники і стали причиною кризи П'ятої республіки наприкінці 60-х років.
У березні 1968 р. розпочались студентські заворушення. Студенти виступали за демократизацію освіти. Уряд силою вирішив придушити студентський рух, що стало детонатором масових безпорядків. У Сорбонну було введено поліцію. У відповідь студенти оголосили війну поліції. В ніч з 10 на 11 травня студенти захопили латинський квартал Парижу і збудували барикади. У Париж було стягнуто 2/3 сил жандармерії і служби безпеки, які штурмували барикади студентів. Під час сутичок було поранено до тисячі чоловік. Після цього студентські заворушення поширились на всю країну. В цей момент студентів підтримали профспілки і комуністи, почавши загальний страйк. Влада на деякий час була паралізована. Поступово дії студентів набирали екстремістського характеру в зв'язку з поширенням анархістських, тро-цькістських і маоїстських ідей (''нові ліві''). Прокотилася хвиля погромів, спалювали автомобілі тощо. Екстремізм став причиною розриву між студентським і робітничим рухом (в цей час страйкувало 9 млн. осіб).
25 травня 1968 р. уряд пішов на поступки робітникам. З профспілками було укладено Генеральний протокол: у промисловості заробітна плата підвищувалась на 35%, а у сільському господарстві - на 56%, скорочувався робочий тиждень, розширювались права профспілок. Однак страйки продовжувались.
29 травня 1968 р. де Голль заручився підтримкою військових і 31 травня під приводом загрози комуністичного перевороту роз- 1 пустив парламент. У столицю стягуються війська. На підтримку дій уряду в Парижі відбулась демонстрація 500 тис. осіб. 12 черв- | ня було заборонено проведення маніфестацій і оголошено про | розпуск студентських організацій. 16 червня армійські підрозділи І вступили в Сорбонну. Наприкінці червня страйки припинились. Пішовши на поступки профспілкам і придушивши екстремістські рухи, де Голль домігся стабілізації, але ціною втрати довіри більшості французів.
Причинами студентських рухів були болісний процес структурної перебудови економіки, урбанізація, застаріла система освіти та поширення лівоекстремістських ідей.
Наслідками ''студентської революції'' стали демократизація освіти (''Закон про вищу освіту''), перелом у політичних поглядах французів, втягнення у політичну боротьбу нових соціальних прошарків суспільства (жінок і іммігрантів), поширення лівоекстремістських ідей, організацій у різних країнах світу: в Італії-''Червоні бригади'', у ФРН ''Фракція Червоної армії'' і т.д.
У квітні 1969 р. де Голль пішов у відставку. На референдумі про місцеве самоврядування французи виступили проти позицій президента.
Зовнішня політика Франції до приходу де Голля була повністю підпорядкована США, Франція була членом НАТО і вела активні колоніальні війни. Де Голль, прийшовши до влади, взяв курс на вироблення самостійної зовнішньої політики, створення сильної Франції і Європи, як противаги США. За словами де Голля, комуністи менш небезпечні, ніж США. Щоб відігравати самостійнішу роль у НАТО і в знак протесту проти війни у В'єтнамі, Франція вийшла із воєнної структури цієї організації. Незалежність було надано всім французьким колоніям. У 1966 р. де Голль відвідав СРСР, встановив нормальні відносини між двома країнами. Щоб поставити Францію врівень з великими державами, почалось створення власної ядерної зброї. У лютому 1960 р. Франція здійснила випробування ядерної зброї, приєднавшись до ''ядерного клубу'' США, СРСР, Великобританії, створила національні ядерні сили, що включають стратегічні ракети, бомбардувальники, підводні човни. Водночас де Голль став одним з ініціаторів розрядки міжнародної напруженості.
Франція після де Голля. У 1969 р. на дострокових виборах президентом Франції було обрано Жоржа Помпіду. Він, враховуючи настрої у країні, послабив державну регламентацію соціаль-но-економічногр життя, розширив соціальне законодавство. Були покращені відносини з США. У 1973 р. Франція зняла вето на прийняття Великобританії в ЄЕС.
У 1974 р. після несподіваної смерті Помпіду, президентом був обраний Валері Жискар д'Естен. У період його правління було завершено перегрупування політичних сил. Голлісти створили Об'єднання в підтримку республіки (ОПР), незалежні - Союз за французьку демократію (СФД), різні соціалістичні угруповання об'єднались у рядах Французької соціалістичної партії, яка разом з ФКП склала ліву опозицію.
Наприкінці 70-х років у Франції різко змінилась економічна кон'юнктура, що потягло за собою загострення соціальних проблем. Це дало змогу лівим силам одержати перемогу на президентських, а згодом і на парламентських виборах 1981 р. Президентом Франції став соціаліст Міттеран. Уряд, сформований лівими силами, спробував вийти з кризи шляхом розширення державного втручання. У Франції відбулась третя хвиля націоналізації: націоналізувався ряд фінансово-промислових груп. Розширювались соціальні програми і вводилась 5-тижнева відпустка. Такі заходи посилили інфляцію. Тоді уряд ввів державний контроль над цінами і заробітною платою, що відразу викликало невдоволення населення.
У 1984 р. відбувся різкий поворот у політиці Міттерана. Він призначив прем'єр-міністром лідера ОПР Жака Ширака, який здійснив перетворення у дусі консервативної революції. Було оголошено про приватизацію державного сектору, який складав до 30%, послабив державне регулювання бізнесу, розпочав боротьбу з інфляцією. Останнє означало введення режиму суворої економії, що відразу призвело до скорочення соціальних програм. На тлі зростаючого безробіття це викликало невдоволення населення. Цим уміло скористався Міттеран і на виборах 1988 р. він знову отримав перемогу. Потім ліві перемогли і на парламентських виборах. Ліві продовжили політику, розпочату Ж.Шираком, що забезпечило стабільний розвиток країни. Але, проводячи політику правих, ліві яскраво довели, що їхня ідеологія переживає кризу. Це дало змогу правим крок за іфоком відвойовувати позиції і на парламентських виборах 1993 р. одержати перемогу. Міттеран призначив прем'єр-міністром представника ОПР. Цього разу ним став Едуар Валадюр.
Ліві сили - ФСП і ФКП охопила криза. На президентських виборах 1995 р. перемогу одержав Жак Ширак. Перемога не була легкою - ліві знайшли у собі сили і навіть набрали більшість у першому турі. Жак Ширак, ставши президентом, відразу оголосив про відновлення Францією ядерних випробувань, чим накликав на себе хвилю протестів як у самій Франції, так і за кордоном.
Соціально-економічна політика Ж.Ширака в 1996-1998 pp. не була однозначною. Безробіття досягло вищих показників після Другої світової війни, економічне зростання дорівнювало майже нулю, державний сектор працював все менш ефективно, ріс державний дефіцит. Держава ледве справлялась зі своїми соціальними зобов'язаннями. Спроби обмежити державні витрати за рахунок соціальних програм незмінно викликали хвилю мітингів і протестів
Ж.Ширак відважився розпустити парламент і призначив нові вибори з метою забезпечити собі підтримку у проведенні непопулярних реформ. Але сподівання не справдилися. На виборах 1997 р. перемогу здобули соціалісти і Шираку довелося призначити прем'єр-міністром соціаліста Л.Жоспена. Проте і новий уряд не зумів одразу справитися з проблемами, що накопичувалися тривалий час. У січні 1998 р. відбувся новий соціальний вибух, який з великими труднощами вдалося погасити. Великі сподівання уряд покладає на продовження інтеграційних процесів, приватизацію державного сектору, скорочення військових витрат за рахунок докорінного реформування армії. Скорочується чисельність армії з 500 до 350 тис, змінюється структура, воєнна доктрина, відбувається повернення до воєнних структур НАТО. Важливим елементом військової реформи є скорочення носіїв ядерної зброї на 28% (знімаються з бойового чергування наземні балістичні ракети).
У зовнішній політиці Ж.Ширак продовжує традиційний курс, започаткований де Голлем. Франція є одним з двигунів європейської інтеграції. Вона виступає за розширення НАТО за рахунок східноєвропейських країн і продовжує відігравати вирішальну роль в регіонах традиційного впливу (особливо в Африці). Франція відіграє значну роль у миротворчих операціях ООН. Уряд Ширака зацікавився перспективами України, що може позитивно відбитись на взаємному співробітництві двох держав.
Книга: Конспект лекцій Всесвітня історія ХХ століття
ЗМІСТ
На попередню
|
|
