Українська Банерна Мережа
UkrKniga.org.ua
Рукописи не горять. Особливо ті, в яких багато води. / Олександр Сухомлин

Додати в закладки



Додати в закладки zakladki.ukr.net Додати в закладки links.i.ua Додати в закладки kopay.com.ua Додати в закладки uca.kiev.ua Написати нотатку в vkontakte.ru Додати в закладки twitter.com Додати в закладки facebook.com Додати в закладки myspace.com Додати в закладки google.com Додати в закладки myweb2.search.yahoo.com Додати в закладки myjeeves.ask.com Додати в закладки del.icio.us Додати в закладки technorati.com Додати в закладки stumbleupon.com Додати в закладки slashdot.org Додати в закладки digg.com
Додати в закладки bobrdobr.ru Додати в закладки moemesto.ru Додати в закладки memori.ru Додати в закладки linkstore.ru Додати в закладки news2.ru Додати в закладки rumarkz.ru Додати в закладки smi2.ru Додати в закладки zakladki.yandex.ru Додати в закладки ruspace.ru Додати в закладки mister-wong.ru Додати в закладки toodoo.ru Додати в закладки 100zakladok.ru Додати в закладки myscoop.ru Додати в закладки newsland.ru Додати в закладки vaau.ru Додати в закладки moikrug.ru
Додати в інші сервіси закладок   RSS - Стрічка новин сайту.
Переклад Натисни для перекладу. Сlick to translate.Translate


Вхід в УЧАН
Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами.



Додати книгу на сайт:
Завантажити книгу


Скачати одним файлом. Книга: Конспект лекцій Cоціальна психологія особистості і спілкування


3.3.2.Комунікативний простір міжособистісних стосунків

Складний процес обміну інформацією, налагодження взаєморозуміння між учасниками комунікації і досягнення діалогу та результату спілкування передбачає наявність

певного комунікативного простору, тобто соціально-психологічного середовища, де можливе побудування адекватної комунікативної моделі. Йдеться про таку психологічну парадигму, в якій можна було б реалізувати формувально-розви-вальну, змістово-смислову, уточнювально-результативну функції комунікації. Це можливо завдяки врахуванню в загальній психологічній парадигмі відповідних парадигм інформування (впливу), взаємоінформування (налагодження механізму зворотного зв'язку, створення загального інформаційного поля), діалогу (взаєморозуміння). В цій моделі має послідовно втілюватися розуміння комунікатора й реципієнта як реальних учасників комунікативного процесу, унікальних індивідуальностей, суб'єктів інформації з відповідним комунікативним потенціалом.

На суб'єктів спілкування комунікативний простір впливає не лише безпосередньо, загальною інформацією, яка утворилася в процесі її обміну, але й через засоби комунікації (вербальні чи невер-бальні), встановлені в конкретному соціально-психологічному середовищі правила спілкування, моральні норми взаємодії, звичаї, мовленнєві ритуали тощо. Взаємозв'язок учасників комунікативного процесу з комунікативним простором виражаються, по-перше, в безпосередньому зв'язку й постійній залежності між ними, що позначається на системі кодування й декодування знаків, змісті повідомлення; по-друге, у цілеспрямованому впливі суб'єктів спілкування на комунікативний простір і останнього на них, шо спричиняє зміни й розвиток кожного з них; по-третє, у виникненні суперечностей і антагонізмів між комунікативним простором і особою в разі відсутності в ньому умов для задоволення інформаційних потреб особи; по-четверте, у виникненні в комунікативному просторі механізмів, які сприяють або не сприяють взаєморозумінню між суб'єктами інформації; по-п'яте, у впливі комунікативного процесу на комунікативний простір і навпаки, що веде до змін кожного з них; по-шосте, у виникненні суперечностей між учасниками комунікативного процесу й комунікативним простором у разі відсутності в останньому умов для ефективного обміну інформацією, налагодження взаєморозуміння та діалогу.

Американський соціальний психолог Дж. Морено, аналізуючи систему зв'язків, до якої залучено суб'єктів комунікації, показав, що психологічне благополуччя особистості визначається її місцем у системі міжособистісних стосунків. Учений розробив метод соціо-метрії для виявлення прихованої від зовнішнього спостерігача структури цих стосунків, що визначається емоційними зв'язками, взаємними симпатіями й антипатіями, притяганнями й відштовхуваннями. Для характеристики взаємозв'язку суб'єктів інформації результати дослідника важливі з огляду на вплив учасників комунікативного процесу один на одною, і корекції цих стосунків (розв'язання конфліктів, подолання психологічних бар'єрів, суперечностей у ході обміну інформацією тощо) шляхом цілеспрямованої зміни становища особистості в комунікативному процесі та в структурі міжособистісних стосунків.

Виходячи з розуміння того, що комунікативний простір міжособистісних стосунків — це складне утворення з певною системою зв'язків, його можна вважати таким, який наділений відповідними системними властивостями: цілісністю (мірою комунікативної рівноваги), структурністю (обсягом, інтенсивністю і складністю взаємозв'язку між компонентами), автономією структурних компонентів чи їхньою функціональною однорідністю (місцем кожного компонента в системі комунікативного процесу, а також кількістю можливих кроків вільного вибору, якими наділені суб'єкти комунікації у виборі засобів і способів передавання інформації та досягнення мети спілкування). Водночас він має власне соціально-психологічні властивості:

• наявність стосунків суб'єктів інформації, системи певних оцінок, уявлень та образів партнерів;

• у координатах комунікативного простору реалізуються такі основні якісні переходи, як кодування значень у символи й повідомлення інформації, декодування значень, трансляція смислу повідомлення, усвідомлення (чи не усвідомлення) інформації реципієнтом тощо;

• створення загального інформаційного поля й загального смислу;

• формування комунікативних позицій і диспозицій партнерів, які вступають у діалог, та ін.

Загалом комунікативний простір міжособистісних стосунків — це простір: намірів і цілей учасників комунікативного процесу; стосунків і позицій партнерів; взаємозв'язків, взаємозалежностей, взаємовпливів, взаєморозуміння; зворотного зв'язку й загального інформаційного поля; засобів повідомлення й каналів передавання інформації; норм спілкування, мовленнєвих цінностей; загального смислу (див. рис. 19). В комунікативному просторі величина, форма та вид інформації завжди суб'єктивно сприймаються й мають різний ступінь суб'єктивної актуальності, тобто кожний учасник комунікативного процесу на основі своїх комунікативних знань і вмінь, розуміння ситуації спілкування інтерпретує повідомлення комунікатора, вступає в діалог. Комунікативна компетентність і комунікативний досвід суб'єктів інформації також створюють певний комплекс установок, умов, шо опосередковують відмінності в суб'єктивному сприйнятті інформації. І, як результат, комунікативний простір міжособистісних стосунків може мати різні значення комунікативної комфортності для учасників спілкування. Комунікативний простір важливо розглядати в соціокультурному та етнопсихологічному контексті, адже комунікативна культура, як було показано вище, являє собою важливу сферу впливу на свідомість людини, її вчинки, помисли й бажання; знання її є одним з вирішальних чинників успішного інформаційного обміну.

Розгляд компонентів комунікативного простору міжособистісних стосунків передбачає відповіді на запитання: «Хто є суб'єктами комунікації? На що спрямована активність суб'єктів? Яким є механізм створення загального інформаційного поля? В чому сутність зворотного зв'язку? Які канали передавання інформації? Із яких конкретних дій суб'єктів комунікації складається процес обміну інформацією? Які засоби передавання інформації? Яке загальне соціально-психологічне тло спілкування: цілі, функції, правила спілкування, мовленнєві норми, ритуали, традиції тощо? Що являє собою результат обміну інформацією (створення загального смислу, взаєморозуміння, діалог та ін.)?»

Щодо суб'єктів комунікації, то ними є якнайменше двоє людей, які в комунікативному просторі виступають не кожен окремо, хоча автономність, унікальність кожного передбачається, а саме разом, у діаді. На етапі початкового обміну інформацією ця єдність ледь помітна, вона проявляється лише в тому, що один виголошує інформацію, а інший намагається її осягнути. Та незалежно від того, в чому полягає вихідна єдність, вже такою вона існує у вигляді процесу і вказує на наявність комунікативного потенціалу учасників спілкування. Реальний комунікативний процес дає змогу комунікативним властивостям суб'єктів інформації із потенційних перетворитися в актуальні. Суб'єкти комунікації за допомогою вербальних і невербальних засобів передавання інформації здійснюють процес взаємозв'язку. При цьому за допомогою мови відбувається кодування й декодування інформації, тобто комунікатор у процес говоріння кодує, а реципієнт у процесі слухання декодує цю інфор мацію. І хоча послідовність дій того, хто говорить, і того, хто слухає, описана в літературі досить детально, все ж таки доречно її нагадати. Отож у схемі К — П — Р (комунікатор — повідомлення — реципієнт) смисл інформації для комунікатора випереджає процес кодування в символи (виголошування), оскільки той, хто говорить, спочатку має певний замисел і лише потім втілює його в систему знаків. Тобто для комунікатора послідовність у виголошуванні інформації така: інтенція, смисл, кодування, текст. Для реципієнта смисл одержаного повідомлення розкривається майже одночасно з декодуванням, а далі настає процес інтерпретування інформації.

Із наведеної моделі передавання інформації від відправника до одержувача чітко проглядається відповідь на запитання про те, на що спрямована активність учасників комунікативного процесу: суб'єкти комунікації вступають у взаємозв'язок для спільної комунікативної дії. Особливість спільної комунікативної дії полягає в тому, що в ній «схрещуються», «переплітаються», «перетинаються» потреби людей у тій чи іншій інформації. Саме в спільній комунікативній дії або за нею прихована можливість задоволення цих потреб.

Спільна комунікативна дія суб'єктів спілкування передбачає наявність зворотного зв'язку, -тобто інформації про те, як реципієнт сприйняв комунікатора і його повідомлення, оцінив його поведінку і слова. Механізм зворотного зв'язку полягає в тому, що комунікатор лише тоді зрозуміє, що його інформація проінтерпретована правильно, коли відбудеться зміна ролей: коли реципієнт перетвориться на комунікатора і своїм висловлюванням підтвердить, що він зрозумів смисл інформації. При цьому надзвичайно важливо не зводити міжособистісну комунікацію до простої суми окремих актів передавання інформації. Навіть тоді, коли партнер відреагував на зауваження співрозмовника поглядом чи мовчанням, обмін інформацією відбувся: той, хто виголошував інформацію, отримав від слухача комунікативний знак у вигляді відсутності видимої реакції або якоїсь невербальної знакової системи. Тобто ставлення до комунікатора та його слів може бути різною мірою завуальованим, однак воно поєднується у вербальних і невербальних засобах передавання інформації: у репліці й таких невербальних знаках, як постава, міміка, жест, інтонація тошо. Отож канал зворотного зв'язку є в будь-якому спілкуванні. Його мета — сприяти поліпшенню взаєморозуміння. Саме завдяки зворотному зв'язкові комунікація набуває ваги, психологічного, соціального, соціально-психологічного контексту. За умов діалогу, коли послідовно змінюються ролі учасників комунікації (комунікатор перетворюється на реципієнта й навпаки), зворотний зв'язок допомагає збагаченню й розвиткові інформації.

Якщо інформація проходить від одного суб'єкта до іншого й повертається назад, вона пов'язує партнерів у загальне інформаційне поле. Інформація, яка зародилася в результаті обміну (уточнення, доповнення тощо), набагато глибша від первинної. Вона може різнитися від попередньої за смислом. Більше того, загальне інформаційне поле містить загальний настрій, дещо про особистості кожного суб'єкта, певне, ледь помітне ставлення один до одного. Проте виникнення загального інформаційного поля ще не розв'язує проблеми, яка веде до взаєморозуміння.

Намагаючись прийти до діалогу, загального смислу, партнери змушені пройти крізь низку механізмів і феноменів, котрі сприяють чи гальмують взаєморозуміння. Назвемо окремі з них:

• якщо зворотний зв'язок передається у формі, яка не приймається партнером через різкість, недоброзичливість, то він сприймається не як зворотний зв'язок, а як критика, тиск, образа із усіма наслідками для спілкування, які з цього випливають;

• якщо комунікатор відчуває негативний настрій партнера, але не розуміє його причин, то спілкуванню важко розвиватися ефективно;

• якщо партнери, не приховуючи, називають ті відчуття, які виникають у процесі обміну інформацією, використовують порівняння, аналогії для уточнення й розширення інформації, то взаєморозуміння і прийняття інформації справді настане;

• інформація приймається лише в тих випадках, коли вона не викликає внутрішнього дискомфорту, когнітивного дисонансу, а задовольняє певні потреби партнера.

Результатом комунікації є реально досягнутий в обміні інформацією рівень інтеграції комунікатора й реципієнта як суб'єктів комунікації, ступінь розвитку спільної комунікативної дії, міра перетворення її в дійсний діалог. Іншими словами, результатом успішної комунікації є створення загального смислу, налагодження діалогічних стосунків, які ведуть до збільшення і прийняття (неприйняття) інформації. Коли йдеться про виникнення загального смислу, про досягнення відповідного рівня розвитку спільної комунікативної дії, то, по-перше, мається на увазі рівень інтеграції у вигляді єдності мотивації та спрямованості, предметно-цільової і ціннісної єдності учасників міжособистісних стосунків. Тобто важливим є не тільки і не стільки те, що криється за формою (як висловлюю думку) і значенням (шо намагаюся сказати), скільки мотив і особистісний смисл, який стоїть за ними (навіщо й чому говорю). Адже саме внутрішній смисл партнери намагаються донести один до одного. Таким чином, комунікатор вважатиме, що взаєморозуміння досягнуте, якщо реципієнт відреагував не на його манеру говорити, не на слова, а на смисл сказаного. Л. Виготський зауважував, що сама думка народжується не з іншої думки, а з мотиваційної сфери нашої свідомості, яка охоплює наші потреби, інтереси, емоції, а повне розуміння чужої думки стає можливим тільки тоді, коли ми розкриваємо її справжню, афективно-вольову причину. Йдеться про рух від думки до слова, в якому втрати неминучі з обох сторін. Саме тому загальний смисл, який зародився в результаті спільної комунікативної дії, спільного інформаційного обміну, різниться від замислу автора та його первинної інтерпретації партнером. У загальній теорії інформації є поняття «семантично значуща інформація». Це та кількість інформації, яка дана не на «вході», а на її «виході», причому на «вході» її завжди більше, аніж на «виході». Мовою людської комунікації це поняття можна інтерпретувати таким чином: семантично значуща інформація — це інформація, яка виникла в ході створення загального смислу. Саме вона має сенс, може бути розширена в ході діалогу, прийнята співрозмовниками, а отже, може впливати на їхню поведінку.

Психологічна єдність, взаєморозуміння є ще одним показником рівня інтеграції суб'єктів комунікації, який проявляється у вигляді погодженості, упорядкування комунікативних дій. Так, міра погодженості дій суб'єктів комунікації в ситуації прийняття ними відповідних ролей (то комунікатора, то реципієнта) поперемінно залежить від їх залучення до загального контексту спілкування цілком і конкретної спільної комунікативної дії, зокрема. При цьому ефективність інформаційного обміну залежить від успішного розв'язання проблеми співвіднесення мовних засобів із смислом повідомлення. До того ж рівень взаєморозуміння ускладнюється особистісним сприйняттям партнерами один одного. Відомо, шо з більшою довірою сприймається повідомлення, яке передається комунікатором з привабливішою зовнішністю, професійним і віковим статусом, аніж людиною, яка ближча до реципієнта за соціально-психологічною ідентичністю. Зрозуміло, досягнутий рівень інтеграції суб'єктів комунікації за конкретних умов обміну інформацією може бути надзвичайно різним: від високого позитивного (коли спільна комунікативна дія набуває форми діалогу з високим рівнем взаєморозуміння й погодженості, з вагомими результатами комунікації) або достатнього (з рівнем задоволеності учасників комунікативного процесу) до негативного (коли наявні дезінтеграція суб'єктів комунікації, порушення спільного інформаційного поля і в цілому порушення міжособистісних стосунків). Таким чином, зв'язок результатів комунікації і рівня інтеграції суб'єктів спілкування очевидний: чим вищим є рівень інтеграції комунікатора й реципієнта, тим повніше задоволені потреби обох сторін в обміні інформацією, глибшим є загальний смисл повідомлення, змістовнішим стає діалог між співрозмовниками.

Книга: Конспект лекцій Cоціальна психологія особистості і спілкування

ЗМІСТ

1. Конспект лекцій Cоціальна психологія особистості і спілкування
2. РОЗДІЛ 1. МІСЦЕ ПРОБЛЕМ ОСОБИСТОСТІ І СПІЛКУВАННЯ В ЗАГАЛЬНІЙ ПАРАДИГМІ СОЦІАЛЬНОЇ ПСИХОЛОГІЇ.
3. 1.1. Особистість і спілкування у процесі уточнення предмета соціальної психології.
4. 1.2. Особистість і спілкування в загальній структурі соціальної психології.
5. 1.3. Сфера особистості і спілкування в контексті функцій і поняттєвого апарату соціальної психології.
6. 1.4. Методологічна основа соціальної психології особистості і спілкування
7. 1.5. Еволюція соціально-психологічних знань про особистість і спілкування: як це відбувалося?
8. 1.5.1. У становленні та розвитку зарубіжної соціальної психології можна відокремити такі етапи:
9. 1.5.3. У становленні й розвитку вітчизняної соціальної психології можна відокремити такі періоди:
10. 1.6. Особистість і спілкування в контексті перспектив розвитку соціальної психології.
11. РОЗДІЛ 2. СОЦІАЛЬНА ПСИХОЛОГІЯ ОСОБИСТОСТІ. РОЗДІЛ 2. СОЦІАЛЬНА ПСИХОЛОГІЯ ОСОБИСТОСТІ. 2.1. Соціально-психологічний підхід до розуміння особистості.
12. 2.2. Особистість як соціально-психологічний феномен.
13. 2.3. Особистість і суспільство.
14. 2. 4. Соціалізація особистості.
15. 2. 4. Соціалізація особистості. ( продовження 1)
16. 2. 4. Соціалізація особистості. ( продовження 2)
17. 2. 4. Соціалізація особистості. ( продовження 3)
18. 2.5. Особистість: установки й поведінка.
19. 2.5.2.Поняття установки, її структура і функції.
20. 2.5.6. Індивідуально-психологічні властивості індивіда й зовнішні поведінкові прояви.
21. 2.5.8. Інтерес до статі
22. 2.5.9. Спосіб життя
23. РОЗДІЛ 3. СОЦІАЛЬНА ПСИХОЛОГІЯ СПІЛКУВАННЯ І МІЖОСОБИСТІСНИХ СТОСУНКІВ РОЗДІЛ 3. СОЦІАЛЬНА ПСИХОЛОГІЯ СПІЛКУВАННЯ І МІЖОСОБИСТІСНИХ СТОСУНКІВ 3.1. Спілкування в структурі соціальних і міжособистісних стосунків
24. 3.1.1.Універсальність феномену спілкування в комунікативній культурі суспільства.
25. 3.2. Загальна характеристика спілкування. Загальна характеристика спілкування. 3.2.1.Спілкування як соціально-психологічний феномен
26. 3.2.2.Структура й функції спілкування.
27. 3.2.2.Структура й функції спілкування. (продовження)
28. 3.2.4.Стратегії і тактики спілкування.
29. 3.2.5. Рівні, стилі і типи спілкування.
30. 3.2.7. Форми спілкування.
31. 3.2.8. Соціокультурні та етнопсихологічні особливості спілкування.
32. 3.2.9.Морально-психологічний контекст спілкування.
33. 3.2.11.Труднощі, бар’єри та деформації у спілкуванні.
34. 3.3. Психологічні особливості комунікації в міжособистісних стосунках. 3.3. Психологічні особливості комунікації в міжособистісних стосунках. 3.3.1. Людська комунікація, специфіка, види та форми.
35. 3.3.2.Комунікативний простір міжособистісних стосунків
36. 3.3.3. Психологія виголошування інформації.
37. 3.3.4. Технологічні аспекти вербальної та невербальної комунікації.
38. 3.3.5. Бар’єри комунікації.
39. 3.4. Психологія міжособистісної взаємодії. 3.4. Психологія міжособистісної взаємодії. 3.4.1. Загальна характеристика взаємодії.
40. 3.4.2. Поняття взаємодії: історико-теоретичний огляд.
41. 3.4.3. Потреба в міжособистісних контактах і взаємодії.
42. 3.4.4.Альтруїзм і агресія в міжособистісній взаємодії.
43. 3.4.5.Взаємодія і спільна діяльність.
44. 3.4.6. Природа атракції в міжособистісній взаємодії.
45. 3.4.7. Деструктивна міжособистісна взаємодія.
46. 3.4.8. Конфліктна взаємодія.
47. 3.5. Психологія міжособистісного впливу. 3.5. Психологія міжособистісного впливу. 3.5.1.Поняття та загальна характеристика впливу у міжособистісній взаємодії.
48. 3.5.2. Психологія переконувального впливу.
49. 3.5.3. Психологія зараження
50. 3.5.5. Наслідування певному взірцеві.
51. 3.6. Міжособистісне сприймання й розуміння людьми один одного. 3.6. Міжособистісне сприймання й розуміння людьми один одного. 3.6.1. Поняття соціального пізнання.
52. 3.6.2.Загальна характеристика міжособистісного пізнання.
53. 3.6.3.Механізми та ефекти міжособистісної перцепції.

На попередню


Додати в закладки



Додати в закладки zakladki.ukr.net Додати в закладки links.i.ua Додати в закладки kopay.com.ua Додати в закладки uca.kiev.ua Написати нотатку в vkontakte.ru Додати в закладки twitter.com Додати в закладки facebook.com Додати в закладки myspace.com Додати в закладки google.com Додати в закладки myweb2.search.yahoo.com Додати в закладки myjeeves.ask.com Додати в закладки del.icio.us Додати в закладки technorati.com Додати в закладки stumbleupon.com Додати в закладки slashdot.org Додати в закладки digg.com
Додати в закладки bobrdobr.ru Додати в закладки moemesto.ru Додати в закладки memori.ru Додати в закладки linkstore.ru Додати в закладки news2.ru Додати в закладки rumarkz.ru Додати в закладки smi2.ru Додати в закладки zakladki.yandex.ru Додати в закладки ruspace.ru Додати в закладки mister-wong.ru Додати в закладки toodoo.ru Додати в закладки 100zakladok.ru Додати в закладки myscoop.ru Додати в закладки newsland.ru Додати в закладки vaau.ru Додати в закладки moikrug.ru
Додати в інші сервіси закладок   RSS - Стрічка новин сайту.
Переклад Натисни для перекладу. Сlick to translate.Translate