Додати в закладки
Переклад
Translate
 Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами. |
|
|
Скачати одним файлом. Книга: Конспект лекцій Етика
РОЗДІЛ І. ПРЕДМЕТ І ЗАВДАННЯ ЕТИКИ РОЗДІЛ І. ПРЕДМЕТ І ЗАВДАННЯ ЕТИКИ Етика як філософська теорія моральності
Етика, як уже зазначалося,— наука про мораль. Дане твердження — одне з небагатьох, щоб не сказати єдине, щодо якого збіглися теорія й практика, історичний досвід морального розвитку в цілому і його конкретні періоди. В прямій залежності від розуміння моралі перебувають і відмінності в тлумаченні етики як науки, її місця серед наук, ролі й значення для суспільного розвитку. За безумовного визнання того, що предметом етики є мораль, уявлення про її своєрідність, призначення в життєдіяльності людей великою мірою визначали зміст етики, покладали на неї певні обов'язки, передусім методологічного характеру.
Для того щоб говорити мовою предмета пізнання (моралі), необхідно знайти до неї правильний підхід. Візьмемо, наприклад, підхід до моралі як форми суспільної свідомості, вираженої в сукупності правил, норм, приписів, вимог, що ставляться суспільством до індивіда й призначені для регуляції поведінки людей. Такий функціональний підхід до моралі пов'язаний із вивченням конкретно-історичного змісту її норм і вимог, виходить із їхньої історичної змінюваності. Завдання ж етики цілком укладаються в опис та обгрунтування цих норм і вимог з точки зору інтересів суспільства з метою впровадження їх (норм і вимог) у свідомість індивідів. У межах такого уявлення про мораль етика осмислюється і як наука про етикет, і як прикладна (подібна до технологічних) дисципліна, втрачає статус науки в точному значенні цього слова.
Інші можливості має діяльнісний підхід до вивчення моралі. Розуміння її як діяльності, в якій продукуються моральні цінності та норми, передбачає виявлення предмета, тобто того, що освоюється в моральнії діяльності, способу його освоєння й результату, аналіз генезису моралі, виявлення її значення для людського розвитку. Стосовно вирішення подібних завдань етика виступає як наука про специфічну форму людської діяльності, філософська теорія моральності, тобто належить до філософських наук.
За походженням етику відносять до філософських наук, за своєрідністю відрізняють від інших філософських дисциплін. При цьому етика визначається як практична філософія, вінець філософії. Якщо останню називають людською мудрістю, то етику характеризують як мудрість життя.
Походження етики — не єдиний аргумент на користь її належності до філософії, пряма спорідненість із якою простежується через предмет етики та способи його пізнання. Світоглядний рівень філософського знання про стосунки людини зі світом реалізується етикою з допомогою аналізу моральності — сфери їхнього дійсного прояву у взаєминах живих, конкретних, цілісних індивідів. Загальне тут розкривається через Індивідуальне, сутність специфічно людського ставлення до світу постає в безпосередності її існування.
Найвищий, філософський рівень узагальнення знань про людину дістає в етиці практичне, життєве підтвердження. З боку змісту філософської теорії, вираженого в системі взаємозв'язаних понять, істинність даної теорії вивіряється тим, наскільки їх відбиття в етиці співвідносне з «мовою» моральності, тобто підтверджується моральним життям людей.
Прикладом сказаного може служити ситуація, що суттєво позначилася на розвитку естетики та етики. Йдеться про однобічний розвиток філософської теорії в бік раціонального. Раціоналізм у тлумаченні пізнання, забуття іншої його сторони — сенсуалізму на ділі означав дедалі більший відхід від розгляду людини в багатстві її відносин зі світом, концентрацію уваги на пізнанні світу, безвідносно до того, хто пізнає. Піддаючи сумнівові достовірність знань, здобутих із людського чуттєвого досвіду, раціоналізм у своєму розвитку поширюється й на сфери людської культури, в тому числі на етику й естетику.
В естетиці це означає висування на передній план раціонального характеру художньої творчості, в етиці — абсолютизацію раціональних мотивів і принципів моральної діяльності. Набуті на цій основі теоретичні знання не відповідали тим уявленням, котрі виникали з досвіду естетичної й моральної діяльності, не відтворювали специфіку художніх і моральних цінностей, не давали уявлення про особливості естетичної й моральної свідомості, її структурного вираження.
Зауважимо, що філософські категорії не піддаються уточненню їхніх значень ситуаціями повсякденного життя. Водночас на рівні їх реалізації в естетиці й етиці це виявляється цілком можливим. Там, де цілісність взаємовідносин людини зі світом, осягнута на рівні загального й виражена мовою філософії, розкривається в конкретному аспекті її вияву, й виникає зріз, у якому філософські категорії, конкретизуючись через етичні категорії, виходять на один із аспектів життя, схопленого у його цілісності,— моральний — і підтверджуються або відкидаються в своїй суті.
Дане спостереження послужило грунтом для розуміння однобічності філософського раціоналізму як учення про «останні основи буття та пізнання», а також осмислення природи причин, що виявилися в абсолютизації одного з аспектів — теоретичного, доведеного до межі '. Поглинувши цілісність людського буття й пізнання, вказаний аспект перекреслив і власну вірогідність.
Виражений у системі взаємопов'язаних понять зміст філософської теорії реалізується у способах аналізу моральності й становить методологічну основу етичної науки. Будучи, отже, сферою практичної філософії, її конкретним, етика ніби вивіряє філософські знання, абстрактно-конкретні за своїм характером. Слід зауважити, що в своєрідній ролі, яку етика відіграє в філософії — вивіряти її ідеї про людство через їх реалізацію у взаєминах між людьми,— й полягає гуманістичний смисл етики, який визначає її роль у системі філософських знань.
У цьому зв'язку хотілося б звернути увагу на те, що при обговоренні нового підручника з філософії (Введение в философию: В 2 ч. М., 1990), зокрема щодо міркувань про поворот її до людини, гідне повернення етики в лоно , філософії розглядалося як умова гуманізації, останньої2. Висловлені провідними філософами судження з цього питання мають надзвичайно актуальне значення як для кардинальної перебудови філософії так і для розвитку етики.
Протягом досить тривалого періоду етика спрямовує свої зусилля на звільнення від рамок, які сковують її розвиток і в які вона була втиснута філософським раціоналізмом. Таким чином, не без участі філософії, що ще раз свідчить про найбезпосередніший їхній (етики й філософії) зв'язок, етика потрапила в лещата редукціонізму — «наукового методу» так званих «точних наук», втративши при цьому підстави для розрізнення етичного знання й моральної свідомості, критерії для визначення моральних цінностей, їхнього сенсожиттєвого для людського розвитку характеру.
Етика випадає з системи філософських наук у процесі зміни акцентів у розумінні науковості теорії, що значною мірою було пов'язане з наступом редукціонізму. Закріплюється її належність до наукових дисциплін. Таке перетворення етики мало серйозні наслідки для її розвитку.
Моральна діяльність є способом існування суспільної сутності людини, способом її безпосереднього вияву в людській чуттєвій діяльності. Філософський раціоналізм, абсо-лютизуючи раціональне й виключаючи з нього роль і значення почуттів у розвитку людини та її пізнанні, визначив одномірний підхід до моральності. Викривлене, однобічне уявлення про неї, зумовлене її раціональним обгрунтуванням, безвідносністю до духовних почуттів, обмежувало розуміння специфіки моральності. В результаті співвіднесений зі здоровим глуздом раціональний характер мотивів і принципів моралі виявився зведенням моральної діяльності до поведінки.
Виражена в моральному способі існування суспільна сутність людини втратила чіткість зображення, перестала проглядатися у ставленні до іншого як до людини, в формуванні людяності. Реалізація в безпосередності взаємовідносин між людськими, суспільними індивідами постала не як духовна, людська чуттєва діяльність, регульована почуттям обов'язку, совісті, гідності, а як поведінка, що відповідає приписам, нормам, правилам, котрі в найкращому випадку були зумовлені здоровим глуздом.
Таке вирішення питання про своєрідність моральності послужило підставою для розгляду моралі як простого об'єкта, застосування методу редукціонізму в етичних дослідженнях моральності, спроби розчленування останньої на формалізовані частки, вимірювані кількісно. Тепер недоступні редукціоністському поглядові моральні почуття обов'язку, совісті, честі, гідності розглядаються як етичні категорії, тобто як такі, в яких відображені наукові знання про моральність. Отже, моральні почуття, цінності постали не як результат певним чином здійснюваних відносин між людьми, узагальнений у цьому процесі й закріплений у системі категорій моральної свідомості, цінностях, а як продукт мислячої голови. Положення про те, що етика створює категорії, відображаючи (теоретично пізнаючи) виражені в поведінці особистості її суспільні якості, по суті означало ототожнення етичних знань і моральної свідомості, раціоналізацію останньої. Розглянуті стосовно особистості взагалі або ж стосовно її поведінки взагалі суспільні якості та властивості як фундамент етичних категорій могли бути виведені тільки з позаморальних джерел, якими виступали праця, економічні відносини, класова належність, потреби суспільства. їх і пропонувалося усвідомити людям через систему категорій, тобто з допомогою етики, щоб керуватися таким чином сформованими умоглядними мотивами в своїй поведінці.
Посередництво етики, котра взялася виразити моральність мовою так тлумаченої наукової теорії, по суті, спочатку передбачало умоглядний характер моральної свідомості, що цілком природно при виведенні моралі з позаморальних джерел. Втрата предмета дослідження дістала вираження і в тому, що мораль визначалася як сукупність норм, вимог, приписів, поставлених суспільством перед особистістю відповідно до виникаючих у його розвитку потреб. Таким чином мораль наближалася до права, а то й ототожнювалася з ним через тлумачення її регулятивної функції в плані приборкання індивідів.
Поряд із зазначеною тенденцією в естетиці й рідше в етиці, позначуваній «гносеологізмом» і орієнтованій на пізнавальний характер категорій, розвивається тенденція позглядати етик^ як Hor>M3THBHv HavKv. В своїй основі дане питання пов'язане з вивченням специфіки моральної свідомості. Одначе внаслідок указаних вище змін етика вивчає норми, вимоги, приписи моралі з метою подальшого впливу на процеси їх засвоєння людьми та реалізації в поведінці у відповідності з інтересами суспільства. В нормах, приписах, вимогах, поставлених перед особистістю, етика формулює потреби суспільства.
У своєму граничному вираженні дана тенденція позначилася у тлумаченні етики як науки про етикет. Такий «спад» етики пов'язаний з тим, що норми моральності, втрачаючи свій стрижень, загальнолюдський смисл, повноту та об'ємність у вираженні моральності, формалізуючись, стають засобом маніпулювання свідомістю людей, який випливає з позаморальних джерел, що привнесені стереотипами, котрі виражають реальну моральність певних соціальних сил.
Різні за своїм конкретним змістом, за своєю сутністю, ці явища, в яких відтворюються реальні зміни в моральності, виникають не з вини етиків. Разом із тим розуміння суті цих змін, їх відповідне відображення в етичних знаннях становить основу для критичного аналізу знань про моральність. Інакше кажучи, осмислення етикою змін у моральності, що відбуваються в конкретні періоди розвитку суспільства, вимагає урахування її (моральності) все-історичного характеру, з'ясування причин, котрі приводять до тих чи інших змін.
За довільного тлумачення етики як науки, яка виходить із того, що в її категоріях безпристрасно відображені реалії морального у притаманній їм умоглядній формі, з'ясувалося, що ці реалії не можна перевести в норми, розкри-.ти своєрідність нормативності моральної свідомості, її імперативний характер. У той же час у нормах моралі, що регулюють поведінку людей, проявляється її соціальна функція. Не торкаючись питання про те, з чого виводилася ця функція і як вона пояснювалася в етиці, зауважимо, що її наявність не викликає сумніву.
Соціальна сутність моралі — одна з її основних характеристик, що мають основоположне для розуміння моралі значення. Тому пояснення нормативного характеру моральної свідомості передбачає розкриття соціальної сутності моральних норм. Просте констатування їхньої соціальної сутності безвідносно до своєрідності її прояву в моральній свідомості є недостатнім.
Нормативний характер моральної свідомості розкриває себе лише за умови, що норми, стосовно яких людська поведінка розглядається як моральна чи аморальна, в своїй безумовності покладають критерій, освячений історією людства, спресований у його досвіді. Своїми коренями цей критерій сягає основи, іманентної людському розвиткові й проявленої з силою закону, котрий людство засвоїло й закріпило в своїй життєдіяльності. Щодо вказаного закону його історичні модифікації також оцінюються як моральні чи аморальні.
Така розробка питання про специфіку моралі, вираженої в її нормативності, пов'язана з пошуком підходу, в якому б мораль постала в цілісності, в тісному зв'язку з тими глибинними основами, котрі розкривають сенс її виникнення, її необхідність для людського розвитку. Відсутність такого підходу позбавляє етику можливості синтезувати знання, здобуті в різних аспектах вивчення моральності, розкривати соціальну сутність останньої в єдності багатьох її чинників. Однак застосовуючи до неї як до складного об'єкта метод редукціонізму, розчленовуючи мораль на частки, прості, формалізовані системи, етичні дослідження не фіксували власне моральне, не помічали живої, вираженої в духовних почуттях безпосередності прояву його змісту. З огляду на це соціологічні дослідження здійснювалися безвідносно до специфіки морального.
Подібно до того як рівень естетичного розвитку особистості визначався за бібліотечним формуляром, кількістю відвідань кіно, театру, рівень культури — за кількістю палаців культури, проведених там вечорів і т. п., моральний рівень визначався за кількісними результатами праці, дисципліною в колективі. З аналізу відносин у виробничих колективах незмінно виводився принцип колективізму як один із основних принципів моральності, в якому узагальнюється рівність в її суто людському змісті. Ця рівність становить сенс моральної спільності людей.
Прагнення етичної думки подолати такі викривлення поняття моральності, породжені однобічним до неї підходом, пошук способу пізнання, адекватного її специфіці, приводять до появи аксіологічного підходу до моралі, розробки її як нормативно-ціннісної системи. Цілком виправданий сам по собі даний аспект у розвитку етики не міг бути використаний як методологічна основа в пізнанні феномена морального, оскільки сам потребував такого більш загального підходу до проблем моральних цінностей, який відкривав би можливість для аналізу їх генезису та механізму переходу до норм.
Вирішення цих проблем було неможливе без звернення до широкого контексту, що охоплював універсальний характер людської діяльності. Тільки таким чином і можливе з'ясування сенсу моральності, специфіки її виникнення й вираження в моральних цінностях. Без таких знань дослідження прирікалися лише на описування моральних цінностей.
Прихильники аксіологічного аналізу моралі, котрі ведуть пошук інших підходів до моральних цінностей, поділяються на два напрями. До першого належать ті, хто розглядає етику як філософську науку, шукає в моральності підтвердження її спорідненості з філософією, тобто виводить моральність зі специфічно людського ставлення до світу, розглядає мораль як спосіб освоєння людиною світу, духовно-практичне відношення, в рамках якого й виникають моральні цінності, здійснюється їх вираження в нормах.
Звернення до вже осмисленого публіцистикою та мистецтвом широкого емпіричного матеріалу морального життя суспільства, його суперечностей і способів їх розв'язання в контексті морального розвитку особистості розкриває роль моральності у самовизначенні людини, розвитку її зв'язку з суспільством на рівні соціальної прихильності кожного до іншого, інших, на рівні такої причетності до суспільства, яка виражається в почутті спільності, або ж, як це частіше позначається, на рівні зв'язку особистості з суспільством, регульованого її внутрішнім усвідомленням своєї перед ним відповідальності. Слід зазначити, що в цьому розкривається одна з особливостей моральності, яка проявляється в її імперативному характері, добровільному, спонукуваному совістю виконанні морального обов'язку.
Характеризуючи моральну форму суспільного зв'язку між людьми з боку своєрідності моральної свідомості, розробляючи уявлення про вторинний, здійснюваний у сфері свідомості характер морального відношення, а також беручи до уваги те, що, здійснюючись у відношенні людини до іншої людини, моральна форма суспільного зв'язку людей охоплює стосунки особистості та суспільства двосторонньо, відображає внутрішню сторону в їхньому розвитку, має всепроникний характер у життєдіяльності людей, учені дістають можливість поглибити уявлення про соціальну сутність моралі, виявити витоки, що визначають роль моральності в перебудові всього життя суспільства, розкрити значення моральності для активізації діяльності людини, розвитку її самосвідомості на глибинному, пов'язаному з почуттям рівні. За всіх існуючих розходжень усередині цієї орієнтації в етичній науці, які звичайно виникають через різноспрямованість дослідницьких інтересів, спільним для вчених є підхід до моралі як до діяльності.
До другого напряму, що активізувався останнім часом, належать ті прихильники аксіологічного аналізу моралі, котрі керуються іншими завданнями. Принципова відмова від науковості й пошук нових способів розкриття специфіки моральних цінностей зумовлюються поставленим завданням — виявленням моралі з моральних джерел і моральними засобами. Моральні цінності розглядаються як основа для такого вирішення. У формах проповіді, есе, притч розкривається сенс тієї чи іншої моральної цінності. Адресований до морального досвіду слухача, читача, цей сенс розрахований на адекватне розуміння та засвоєння.
Зіставивши розглянуті тенденції у визначенні етики як науки у їхньому зв'язку з різним тлумаченням її завдань, ми мали можливість переконатися в залежності цих тенденцій від розуміння моральності. Від багатьох інших точок зору на етику розглянуті тут відрізняються тим, що в них докладніше розкривається складний характер предмета етики — модальності.
Проблема 'з'ясування ступеня науковості етичних поглядів, визначення: стосовно чого слід розглядати рух етичної думки; на предмет істинності її досягнень, передбачає розробку* критерію: для оцінки внеску тієї чи іншої етичної теорії у вивчення моральності. Складність вирішення даного питання полягає передусім у тому, що рух етичної теорії зумовлений історичним характером моральності, тими реальними змінами в моральному житті, в яких відтворюються особливості конкретно-історичних періодів життєдіяльності суспільства. Разом із тим, якщо дане положення розглядати як єдину основу, ми змушені будемо зняти питання про критерії, погодитися з тим, що кожна теорія моральності, як і кожна моральність, слушні по-своєму для свого часу, а, скажімо, страждання геніїв Відродження, котрі усвідомлювали підстави для подібних міркувань як ознаки того, що розірвався зв'язок часів, є наслідком лише їхньої творчої фантазії. Одначе така точка зору є. її прихильники називають себе реалістами. Проте є й інша, яка окреслює зв'язок людини з людством як умову повноти її існування.
Сьогодні в цьому зв'язку зростає інтерес до людської пам'яті, її ролі й значення в людському розвитку. В науці етиці постійно оновлюється проблема всеісторичного характеру моральності. її розробки пов'язані з пошуком джерел, що виявляються у загальнолюдському змісті моральних цінностей з'ясуванням характеру й особливостей прояву цих цінностей у тих чи інших системах моралі. Розглядуваний шлях наукового пошуку покладає в собі й розробку критеріїв для визначення науковості етичних теорій.
ЗМІСТ
На попередню
|
|
