Додати в закладки
Переклад
Translate
 Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами. |
|
|
Скачати одним файлом. Книга: Конспект лекцій Соціальні технології
§4. Метод політичної комунікації.
Підґрунтям методу політичної комунікації є ідея про те, що необхідною і першочерговою умовою ефективності функціонування політичної системи є політична комунікація та інформація. Цей метод бере на озброєння «загальнокібернетичні» ідеї Н. Вінера, відкидаючи традиційний поділ на механічні системи та органічні системи. Кібернетика береться розглядати всі самоорганізуючі системи, що реагують як на вплив середовища, так і на результати своєї власної поведінки.
Виходячи з системного характеру політики, професор Гарвардського університету Карл Дойч запропонував надзвичайно сміливу систему кібернетичного аналізу політичного процесу. В ньому політика і уряд бачаться переважно як процес керування і координації зусиль людей із досягнення поставленої мети, водночас політична система ототожнюється з пристроєм, який наводить снаряд на ціль.
Політична система подібна (аналогічна) до кібернетичної системи, що здатна сама настроюватися. Керування полягає в пілотуванні, що залежить від інформації про перебування цілі, про те, яку віддаль залишилось подолати, і про результати попередніх дій. Дейч подає аналіз від розуміння зворотного зв'язку, під оглядом керування діями на підставі досвіду попередніх помилок.
Політична система не ізольована від зовнішнього середовища. Навпаки, у своєму функціонуванні вона залежить як від постійного потоку інформації, що надходить із середовища, так і від постійного потоку інформації про свій власний рух.
Під оглядом класичних уявлень система не перебуває в «рівновазі». Вона бере участь у динамічних процесах. Фактично вона перебуває в постійному пошукові, уточненні мети, реалізація якої залежить від взаємовідношень між чотирма кількісними факторами.
1. Інформаційне навантаження на систему. Воно відповідає тому, наскільки значні та стрімкі зміни в розташуванні цілі щодо пошукової системи. Коли взяти за приклад літак у польоті, то навантаження досить значне. В політиці воно відповідає розмахові, масштабу і частоті змін, з якими повинен звладати уряд.
2. Запізнення (відставання) в реакції системи. Інакше кажучи, мається на увазі відтинок часу між одержанням інформації щодо перебування мішені і виконанням відповідної дії пошуковою системою. Дойч подає приклад з проміжком часу, «який минає від одержання ін
формації про перебування ворожого літака і тим моментом, коли зенітні гармати будуть реально наведені на те місце, де він буде збитий».
У політиці може бути запізнення, яке змусить уряд або партію реагувати на нову надзвичайну ситуацію чи на нове завдання. Скільки часу потрібно політичним керівникам на те, щоб осмислити нову ситуацію, прийти до рішення, повідомити про нього і досягти його виконання?
3. Приріст, тобто сума змін тих чи інших параметрів функціонування внаслідок коригувальних операцій. Коли приріст надто значний, то постає небезпека, що надмір
не коректування відхилить систему від бажаного напрямку. Інакше кажучи, надто сильна реакція відхиляє від шуканої мети.
У політиці приріст (прирощення) означає швидкість і серйозність реагування політичної системи на нові факти, про які вона довідалася. Приклад такої реакції: широкомасштабна і стрімка відсіч США японському нападу на Пірл Харбор.
4. Випередження — відстань між правильно передбаченим перебуванням рухомої цілі та її реальним перебуванням у даний момент відповідно до щойно одержаних сигналів.
Так, приміром, враховуючи зміщення, мисливець стріляє попереду птаха, що летить; він цілиться не в самого птаха, а в точку попереду траєкторії його польоту.
Які можливості має уряд, щоб ефективно передбачити і попередити нові проблеми, які можуть постати? Наскільки він справді передбачливий? Наскільки він спроможний діяти з випередженням ситуацій, які можуть виникнути? Як він намагається забезпечити випередження, підвищити точність прогнозу «відхилення»? Чи має він у своєму розпорядженні спеціалізовані і ефективні служби інформації, прогнозування й планування? Який ефект вільних публічних дискусій, де можуть висловлюватися неортодоксальні погляди?
Яка сукупна дія цих факторів, їхня взаємна рівновага? При досягненні мети можливість успіху завжди обернено пропорційна інформаційному навантаженню і припізненню реакції системи. До певного моменту шанси на успіх можуть пов'язуватися з величиною приросту, одначе, коли його рівень досить значний, співвідношення стає зворотним. Шанси на успіх завжди співвідносяться з «випередженням».
За допомогою запропонованих Дойчем параметрів можна без ідеологічного упередження і аксіологічних суджень оцінити дієвість різних політичних систем залежно від їхньої здатності функціонувати як більш-менш ефективний «рульовий механізм». Мова має йти про те, щоб оцінити запізнення реакції уряду на нові чи складні ситуації, його інтенсивність та здатність на випередження.
Таким чином, уряд розглядається як система прийняття рішень на підставі різних потоків інформації.
Повідомлення, що надходять із середини чи ззовні, приймаються рецепторами (датчиками), тобто численними та різними блоками-приймачами. Окрім звичайного перехоплення, рецептор здійснює кілька функцій: кодування, відбір інформації та обробку даних. Потім інформація надходить на блок «пам'ять і цінності», де вона опрацьовується і служить як база даних дії блоку ЦПР (центр прийняття рішень). У блоці «пам'ять і цінності» нагромаджується і зберігається інформація, порівнюється нова інформація з інформацією про попередній досвід; «ціннісний» елемент цього блоку здійснює порівняння реальних можливостей з цілями, яким надається перевага. Зрештою, ЦПР «готує» рішення, віддає розпорядження блокам-виконавцям — «ефекторам».
Схема, звичайно, передбачає і «зворотний зв'язок». Рецептори отримують повідомлення не тільки від зовнішнього середовища, але й від ефекторів, які інформують їх про результати виконання рішень і про стан власне системи. Інформація про виконання рішень повертається до системи як новий «вихід», нові введені дані і відтак підлягає обробці. Опрацьована певним чином інформація знову надходить на блок ЦПР.
Таким чином, уряд діє як кібернетична система: він самостійно приймає рішення на підставі інформації про зовнішнє середовище і про свою власну ситуацію.
Справді, значення інформації та комунікації для нормального функціонування, стабільності та ефективності політичної системи важко переоцінити (не применшуючи, одначе, ролі інших змінних). Необхідно, щоб інформація циркулювала, пронизувала всю політичну систему, іннервувала її численними мережами, «нервами управління». Необхідно, щоб влада була поінформована і щоб вона могла інформувати для ефективного функціонування. Потрібно, щоб були різноманітні комунікаційні ланцюги, рух інформації від влади до громадян і від громадян до влади. Якість рішень, передбачення і випередження залежать від інформації, від даних, якими оперує система. Для'' деяких політичних систем характерне намагання бути поінформованими про реальність з максимальною точністю. Навпаки, інші системи виявляються не досить або замало інформованими, почасти через безконтрольність механізмів інформації. Деякі повідомлення фільтруються або не пропускаються: вони не доходять до центрів прийняття рішень (ЦПР). Інші скорочуються і передаються лише частково.
Так, тоталітарна система може зменшити рівень «запізнення» щодо реакції, забезпечуючи швидку передачу розпоряджень від верхів до низів. Але є небезпека, що ця перевага буде підірвана і рівень «запізнення» зростатиме, тому що в такій системі важко надсилати інформацію в протилежному напрямку, тобто від низів до верхів. Коли «спуск» відбувається прискорено, «підйом» може виявитися сповільненим або неповним.
Система може також серйозно постраждати через скупу інформацію, яку вона отримує про зовнішнє середовище і про себе. До того ж, крім нової інформації, вона може фільтрувати і стару, яка зберігається в блокові «пам'яті», водночас вперто не зважати на той чи інший нагромаджений досвід — наприклад, з огляду на чиюсь політичну волю або певну ідеологію.
Система, що перестає приймати нові повідомлення і враховувати частину своєї «пам'яті», ризикує сповзти до авантюризму або навіть провалитися. Вона частково втрачає здатність керувати, тобто втрачає ефективність у координуванні зусиль. їй доведеться менше розраховувати на довір'я громадян і на свою легітимність, домагаючись підкорення. Тому вона застосовуватиме авторитарні або репресивні методи.
Політична комунікація є процес передачі політичної інформації, завдяки якому вона циркулює від однієї частини політичної системи до іншої, а також між політичною і соціальною системами. Йде безперервний процес взаємообміну інформацією між індивідуумами та групами на всіх рівнях.
На чому грунтуються комунікації? Якими засобами поширюється, передається інформація? Першочергово можна вирізнити три способи комунікації.
1. Комунікація через засоби масової інформації. Йдеться про друковані (преса, книги, плакати тощо) або електронні (радіо, телебачення і т. ін.) засоби масової інформації.
2. Комунікація через організації. Політичні партії або групи тиску служать як ланки передачі між правителями і керованими. Тому Лестер Мілбрейт розглядає уряд як комунікаційну мережу, яка скеровує свої дії відповідно до інформації, що їй передається; він підкреслює тут-таки значення лобістів: «Усі урядовці формують рішення на підставі того, що дійшло до їхньої уваги, а не того, що об'єктивно правильне чи реальне. Відтак єдиний спосіб вплинути на рішення — це застосувати вплив на сприйняття тих, хто їх приймає. Тому комунікація є єдиний засіб змінити сприйняття або вплинути-на нього: процес лобізму є цілком комунікативний процес»1.
3. Комунікація через неформальні контакти. Цей спосіб комунікації через особисті, «обличчям до обличчя» зв'язки важливий у примітивних або традиціоналістських суспільствах. Але він має значення і в розвинених суспільствах, навіть за умов розквіту засобів масової інформації.
Ця обставина доведена в дослідженні Пола Лазарсфельда про пропаганду та ефект засобів масової інформації. Аудиторія не сприймає засоби масової інформації як певний недиференцінований блок. Маси, всередині яких формуються думки, поводять себе як сукупність структур. Вплив засобів масової інформації відбувається за посередництвом певних осіб, які відіграють у цьому процесі роль ініціаторів і передавачів — «лідерів думки» (що спрямовують думку, зацікавлені в ній). Кожен із них впливає на членів «первісної групи» (сім'я, робоча група тощо), до якої він належить.
У поширенні інформації треба бачити дві послідовні хвилі. Перша доходить до «лідерів думки», друга йде від них, розгалужується в їхній аудиторії. «Лідери думки» позначені кількома рисами: вони інформованій, ніж їхнє оточення; вони уважніші до інформації; вони більше читають газет, слухають радіо, дивляться телебачення тощо.
Тому Лазарсфельд, Берельсон і Годе пишуть: «Ідеї поширюються від радіо і преси до лідерів думки і згодом від них до менш активних секторів»3. Поширення інформації відбувається послідовними жмутами. Комунікація включає два послідовних потоки («двоступеневий потік комунікації»). Таким чином, лідери думки є посередниками впливу засобів масової інформації на людей.
Кожна політична система розгортає свою власну мережу політичної комунікації відповідно до своїх можливостей та економічного розвитку. Існує прямий зв'язок між рівнем економічного розвитку і рівнем розвитку засобів масової інформації.
Водночас існує ширше співвідношення між комунікацією та політичним розвитком. Структури комунікації розвиваються паралельно до політичних систем.
З другого боку, за ступенем автономності структур можна відрізнити ліберальні системи від авторитарних або тоталітарних, оскільки останні намагаються суворо контролювати політичну комунікацію з метою формування громадської думки.
Такі явища, як вибірковість пам'яті, однобічна інформація, невикористання різних джерел тощо, можуть позбавити державу відчуття реальності щодо суспільства. Інформуючи саму себе, не маючи достатньої кількості контактів із зовнішнім середовищем, вона ризикує залишитися в замкненому колі. Коли немає реального спілкування з людьми, не сприймаються й не задовольняються всі їхні очікування, влада підходить до небезпеки помилок і розривів.
Щоб ефективніше працювати, політична система мусить завжди перебувати в стані готовності, бути сприйнятливою та уважною до тенденцій і потреб суспільства. Це вкрай потрібно для того, щоб правильно реагувати на імпульси, що йдуть від нього, щоб відповідати на його очікування. Колись правознавці назвали це «урядом громадської думки». Тим, власне, вони визначили демократію під оглядом взаємообміну, комунікації, постійного діалогу між владою і громадськістю.
Для того, щоб адміністративна система мала більше можливостей для комунікації, необхідно зменшити віддалі і подолати бар'єри, які заважають групам і країнам у суспільній та службовій піраміді взаємодіяти ефективно.
Комунікація життєво необхідна для будь-якої системи. Звичайно, не варто залишати поза увагою й інші змінні. Та потрібно, щоб політичний аналіз враховував проблеми інформації та комунікації воднораз із іншими змінними, як це чинять, наприклад, при функціональному підході, де комунікація розглядається як одна з функцій політичної системи.
Алмонд і Коулмен аналізують її з чотирьох кутів зору: гомогенності політичної інформації, її мобільності, обсягу та спрямованості.
У розвинених системах політичні «послання» зазвичай розуміють усі. А в системах, які розвиваються, навпаки, інформація гетерогенна; наприклад, вона диференціюється залежно від того, кому адресована: мешканцям міста чи села. І розрив може бути більшим чи меншим залежно від соціокультурного і політичного рівня розвитку країни.
У розвинених системах циркулювання інформації не стикається з перешкодами. А в системах, які розвиваються, інформація проникає гірше чи краще залежно від району (міського чи сільського). В цих таки системах обсяг політичної інформації менший, ніж у розвинених.
І, зрештою, взаємообмін і зв'язок між правителями й керованими у системах, які розвиваються, складаються переважно в одному напрямку — від перших до других. Навпаки, розвинені системи часто характеризує взаємність обміну. Тому очевидно, що при аналізові цієї та інших змінних корисно розрізняти системи, які розвиваються, і системи розвинені.
Гомогенний (лат.) — однорідний.
Гетерогенний (лат.) — різнорідний, суперечливий.
Книга: Конспект лекцій Соціальні технології
ЗМІСТ
На попередню
|
|
