Додати в закладки
Переклад
Translate
 Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами. |
|
|
Скачати одним файлом. Книга: Свавілля як проблема сучасної філософії
Етичні проблеми клонування людини
В наші дні, час від часу, громадськість сколихують повідомлення про експерименти, спрямовані на клонування людини. Мало хто вірить у можливість створення клона сьогодні, але є велика ймовірність того, що він з'явиться колись.
Як вчені, так і пересічні громадяни у багатьох країнах світу цю інформацію сприймають по-різному. Одні вчені попереджують людство про небезпеку, яку несуть для нього такі експерименти, інші відстоюють думку про те, що ні науку в цілому, ні подібні наукові дослідження проблем клонування не зупинити. Далеко не однозначною є й реакція громадськості. Одні висловлюють занепокоєння з приводу втручання науковців вже не лише в природу, а в найсвятішу її таємницю - народження людини. Інші ж - одержимі ідеєю, якщо не безсмертя, то хоча б гарантованого ''ремонту'' свого тіла за будь-яких катастрофічних обставин - щиро вірять і прагнуть швидше наблизити таку чудо-подію.
На перший погляд, тут немає суперечності. Метод клонування людей обіцяє в перспективі можливість радикального лікування усіх захворювань людини методом заміщуваної терапії. Тобто, за бажанням конкретної людини, з її клітини, можуть виростити декілька біологічних копій і весь час підтримувати їх біологічне життя для того, щоб у разі потреби (невиліковних хвороб чи пошкоджень будь-яких внутрішніх органів чи частин тіла) мати повний ''запасний комплект'' біологічних складників цієї людини.
Ще привабливішим клонування виглядає для тих людей які стурбовані своїм довголіттям. Під магією ідей деяких сучасних геронтологів таких людей стає дедалі більше й більше. Кому ж не хочеться прожити хоча б мінімум 100, не кажучи вже про 200, 400 і навіть 1000 років?!
З точки зору ''чистої'' науки, ''чистої'' біології і ''чистої'''' медицини можливо б усе так ідеально і безтурботно виглядало. Проте існує сувора соціальна реальність з її моральним буттям, моральною історією і моральною перспективою. Ось тут, як об скелю, розбиваються найзагадковіші мрії, ідеї і бажання.
Як це не дивно, але прихильники клонування саме з ним пов'язують розширення сфери свободи індивідуального вибору.
Найперша перепона для свободи виникає у зв'язку з питанням, хто реально може скористатися клонуванням. В умовах ринкової економіки життя, з просто найвищої моральної цінності, стає, водночас, конкретним ринковим товаром високої ціни. Хто за нього як сплатить, так і проживе. Кому невідомий той факт, що багаті люди живуть довше, ніж бідні, що середня тривалість життя у розвинутих країнах набагато вища, ніжу країнах, які розвиваються.
Другою перепоною для свободи є питання про те, як поведуть себе дві сторони, що мають різні можливості з приводу клонів. Чи не стане клонування тією точкою біфуркації, з якої людство почне новий відлік своєї історії?
У відношенні до безсмертя усі люди мають сьогодні рівні права надані їм природою. Точно такі ж права мали первісні люди у відношенні до умов виживання, які створювала для них та ж сама природа. Але ж комусь прийшла в голову ідея огородити собі ділянку, дарованої Богом усім тварям (в тому числі і людям), землі і заявити, що це моє. С того часу зовсім іншим стало людське існування. Його охопила, (що триває й дотепер) епідемія ''лихоманок'': майнової, земельної, грошової, золотої, работоргівельної, колоніальної, нафтової, людино-, діто-, нарко-, зброє-, атмосферо торгівельної тощо.В результаті люди вже десятки тисяч років поділяються на багатих і бідних, ситих і голодних. І навіть більше, ця ''хвороба'' ієрархізувала не тільки людей, а й суспільства.
Соціально-економічні відносини, не з космічної далини, а на рівні їх реального буття, виявляються зітканими із суперечностей грубих, силових, завуальованих майстерними компромісами з напівтонами зведених нанівець загострень. Вони загрожують зірвати сучасну цивілізацію всю - якою вона є! - з її усталеної орбіти. Холоднокровно подивимося правді в очі і уявімо собі майбутнє клонування людини хоча б через тридцять-сорок років. Спочатку люди в своїй масі з інтересом констатуватимуть появу довгожителів, які, безумовно, належатимуть до заможних верств суспільства, - бізнесменів, політичних діячів, рок-зірок, модних, високооплачуваних адвокатів, лікарів, авторитетів кримінального світу тощо. Досить швидко стане відомим секрет їхнього довгожительства. Обиватель із жахом дізнається, що існує і процвітає нелегальний бізнес клонування людей. Заможна еліта наймає підпільні лабораторії, в яких вирощуються їхні копії -біологічні, позбавлені свідомості, на всі випадки життя - від захворювання на рак і аж до каліцтва в автокатастрофах.
Поміркуємо, що може статися далі. У людській душі закладене глибоке почуття і прагнення до рівності. У ній ще первісною сокирою з каменю було вибито незнищуваний напис: ''Усім - порівну''. Однак прагнення виділитися, відмежуватися, одержати якнайбільше також властиве людській натурі. Суперечливе співвідношення рівності і нерівності є серцевиною концепцій справедливості, які історично змінювали одна одну. Що ж саме через кілька десятиліть будуть розуміти під справедливістю, з одного боку, багатії, а з іншого -історично знедолена більшість населення тієї чи іншої країни, а то й планети в цілому?
Можливо, широка, ''демократична'' громадськість висуватиме принцип ''рівності можливостей'' і гасла типу: ''Довголіття -дітям!'', ''Безсмертя - старим!'', ''Право на безсмертя - невід'ємне право кожного громадянина!'', ''Смерть за безсмертя!'' і таке інше. Суспільство ще більше, ніж тепер, розколеться на дві нерівні частини і нагадуватиме еліністичну модель: зверху - кілька десятків тисяч безсмертних богів, а знизу - багатомільйонна громада смертних. Поміж ними - герої, титани, яких за певні заслуги боги можуть взяти до себе на Олімп.
Еліта на Олімпі прагнутиме зробити безсмертя виключно своїм привілеєм і встановить жорстку ієрархічну диктатуру, із зростанням чисельності населення (через безсмертя обраних) постане питання про непотрібність дітонародження... Що ж далі? Смертне людство навряд чи змириться зі своїм становищем та існуванням безсмертної еліти. Що ж до еліти, то вона, безумовно, прагнутиме знищити непотрібну їй смертну більшість і замінити її роботами. Теж, до речі, біологічними.
У зіткненні двох могутніх сил ставки можуть виявитися такими великими, що сама земна цивілізація стане заручницею пристрастей, які можуть розпалитися до ніколи раніше небачених температур. При цьому не слід забувати, що ядерні арсенали на той час ще існуватимуть... Жорстока логіка сучасного та й попереднього розвитку говорить про те, що змальований вище сценарій цілком реальний.
І, насамкінець, третя перепона для людської свободи знаходиться у науковій свавільності, що може привести взагалі до втрати будь-якої свободи.
Сьогодні виникає ситуація хизування людини своїми правами, що створює потенційну і реальну загрозу ''людськості'' соціуму, суспільства, ''людськості'' історії загалом. Сучасний розвиток подій навколо клонування людини, створення ажіотажу навколо цього питання, відкрита пропаганда клонування людини принципово змінює ситуацію: захищати потрібно не права індивіда, який прагне клонувати батька, матір, самого себе, улюбленого спортсмена чи кінозірку одночасно з клонуванням мамонтів, динозаврів та інших вимерлих тварин, а права людини як представника людства на збереження геному людини, її психічної, фізичної і генетичної цілісності. Сьогодні, коли права окремого індивіда починають суперечити правам людства на збереження людської історії і людського суспільства, необхідно визнати фундаментальний характер цінностей, що спрямовані на збереження діяльності людини, людського виміру соціального буття, людського характеру історії. Дослідження, що проводяться у сфері біології, генетики і медицини, мають обмежитись сферою науки та існуючих соціальних інститутів людського суспільства, а не призвести до принципової, радикальної та незворотньої трансформації суспільства та історії,
в якій людині будуть протистояти створені в наукових лабораторіях клоновані чи трансгенні істоти.
Сьогодні людство та майбутнє суспільства як людського суспільства у зв'язку з проблемою клонування людини стає все більш незахищеним. Хоча значна кількість країн прийняли закони про заборону клонування людини, однак ніхто не сумнівається в тому, що це відбудеться. У відношенні до можливого результату існує якась двоїстість: з одного боку, стихійна, нічим не обґрунтована впевненість, що клон людини є людина; (хоча введення такого над-природного способу репродукції не тільки суперечить генетичному добору пар, про який нам сьогодні фактично нічого не відомо - і це - протягом усієї історії! - ай порушує існуючі механізми генетичного урізноманітнення людства, тобто фактично суперечить конвенції про збереження біологічної різноманітності). А це при тому, що біологічні ознаки людини є не єдиним і не головним проявом людини - і отже, розглядаючи питання, чи є клон людини людиною, необхідно відповісти на питання, що таке людина.
З другого боку, у підході до клонування людини панує стихійний і також необгрунтований оптимізм, пов'язаний з прагматичною впевненістю, що клонування людини допоможе розв'язати питання заміни органів і досягти, таким чином, безсмертя людини.
Дослідження когнітивного аспекту проблеми клонування людини не тільки актуалізує й загострює питання про можливий вплив сучасних наукових досліджень на незворотні соціальні трансформації людського суспільства, а й дає цінний матеріал для усвідомлення сучасного рівня наукового знання. А цей рівень руйнує образ науки як абсолютного гаранта успішності як самої технології клонування людини, так і можливих наслідків її використання. Сучасний стереотип всемогутності науки, яка все знає, все вміє і все передбачає, має бути зруйнований і змінитись більш реалістичним уявленням про дійсні можливості і дійсні межі сучасних наукових досліджень. Ейфорія, викликана значним науковим відкриттям -розшифруванням Карти геному людини, роботи над яким велися з 1998 року (на початку 2001 року було повідомлено про розшифрування геному людини її ДНК, що входять у склад усіх 23 пар хромосом клітинного ядра), сьогодні змінюється більш реалістичним поглядом на можливості та існуючий рівень знань сучасної науки. Надії все пояснити як наслідок дії окремих генів (не тільки спадкові хвороби, а й окремі якості людини - такі, скажімо як старіння, агресивність тощо, і навіть поведінку людини) не справдилися. Все виявилося значно складнішим. Була поставлена не тільки проблема складності багатоклітинного організму, з якої випливає, що існують рівні складності, з яких рівень клітини - нижчий, що залежить від вищих, та й на цьому рівні для науки залишається багато невідомого. Спрощені уявлення, що відповідні гени «кодують» певні властивості організму, змінилися розумінням, що складним є вже рівень клітини, але й він не визначає властивості організму. Для багатоклітинних організмів надзвичайно важливим є рівень взаємодії клітин, при цьому необхідно приймати до уваги мутації клітин і геному протягом індивідуального розвитку.
Пропаганда ''Геному людини'' на публіку створює викривлену картину, буцімто знання ДНК чи молекулярної структури гена вирішує усі проблеми. Сьогодні йдеться про крах концепції ''один ген - один фермент'', показано, що один ген кодує по меншій мірі 55 різних інформаційних РНК і теоретично може кодувати майже 38 тисяч. Сьогодні, коли визнано, що один ген створює багато продуктів, одні з яких процес прискорюють, а інші навпаки; коли клітину розглядають як ''network'' - складний механізм прийняття сигналів, що передаються в ядро, і коли мережа включає багато генів одночасно, гово-ити про детермінацію генами певних властивостей організму та його поведінки стає важко: ''варіабельність приглушує все, що ''говорять'' гени і тільки дуже сильні генетичні ефекти пробиваються крізь цей шум. Сьогодні йдеться про кризу методології редукціонізму: вже зрозуміло, що дію складної системи не можна розглядати як наслідок дій окремих ''фундаментальних'' елементів. З дії генів неможливо ''вивести'' ні окремі властивості людини, ні її поведінку. Не можна казати, що гени визначають поведінку. Можна казати, що, наприклад, поведінка корелюється різними варіантами одного гену, при цьому в одній популяції ця кореляція може бути присутня, в іншій - ні. Отже, зв'язок гениповедінка стикається з виявленими рівнями складності (клітини і взаємодії клітин), з усвідомленням складності механізмів, що відбуваються в клітині.
Поняття геному також виявляє свою складність: знання лише однієї структури, тобто числа і послідовності нуклеотидів в ДНК зовсім не достатньо для опису геному. Важливі не тільки гени та їх послідовність, а й, насамперед, зв'язки: саме такі зв'язки визначають, які гени будуть працювати і як піде хід індивідуального розвитку в певних умовах середовища. Отже, з ''голої'''' ДНК мамонта не можна відтворити вид самого мамонта.
Все це означає, що те, що сьогодні наука знає про дію генів, про їхній вплив на розвиток організму і генетичні особливості поведінки, не є достатнім для твердження, що клон людини буде людиною навіть біологічно. А якщо врахувати, що основним для людини є соціальне і культурне буття, то розглядати клонування людини як механізм відтворення саме людини необхідно визнати як необгрунтоване з наукової точки зору. Вже показано відносність тверджень, пов'язаних з відкриттям генів, що визначають певні властивості людини. Так, наприклад, відносним є визначення гену агресивності як гену властивості. Цей ген здійснює вплив на синтез певного ферменту і, отже, сприяє збереженню стану збудження у людини, що супроводжує таку рису поведінки як агресивність, але агресивні дії можуть бути викликані дією й інших механізмів. Невиправданим є уявлення, що «все» кодують гени. З іншого боку, у складі хромосомної ДНК виявилась множина родин факультативних елементів, які повторені багато сотень і тисяч раз і завідомо нічого не кодують. Незрозумілим виявляється і роль ''junk'' - тобто ''сміття'', кількість якого у різних людей виявляється різною. А у склад хромосом входять не тільки гени, а й цей ''junk'', який охоплює цілі райони хромосом, протягом десятків і сотень тисяч основаній.
Отже надії на клонування як ''повтору'' особистості марні. Склад ДНК не гарантує розгадку індивідуальності людини. А, головне, що також важливе й для усвідомлення марності надій, що покладаються на механізм клонування як надійний засіб відтворення кращих зразків людської особистості та як надійний засіб покращання людства і досягнення більшої досконалості, знання самої структури ДНК, і отже місця розположення генів, не є достатнім - все вирішує не ''порядок'' розташування генів, а їх взаємодія. А контроль над взаємодією генів клонування не забезпечує.
Все більш ускладнюється поняття геному, в який включається не тільки структура ДНК-елементів, а й характер зв'язків між ними. З іншого боку, незрозумілим стає зв'язок кількості ДНК у геномі з визначенням виду. Якщо у людини стільки ДНК в геномі, скільки у гороха чи кукурудзи, то чому людина відрізняється від останніх?
НевивчеНим і незрозумілим є поняття про зв'язок еволюції видів і генів.
Content-парадокс - порівняння кількості ДНК в геномі різних видів (найбільша кількість виявлена у жаб і тритонів, що знаходяться на ''нижчому'' поверсі еволюції видів) поставили під сумнів, що зміни в ДНК пов'язані з самим існуванням еволюції та ідеї висхідного розвитку організмів.
Ігнорування когнітивного підходу та обмеження технологічним підходом до клонування людини створює ілюзію у розв'язанності всіх проблем і вирішеності усіх питань, пов'язаних з цим, у науці. Нема нічого більш далекого від дійсного стану справ, ніж цей. Наука в даному випадку не тільки не є абсолютним гарантом того, що очікується внаслідок кЛонування, навпаки, вона зараз більше, ніж раніш, усвідомлює обмеженість наукового рівня знань і стоїть перед необхідністю змінювати методологію і відкидати існуючі шаблони і стереотипи. Клонування людини породжує перед наукою велику кількість нерозв'язаних проблем і незрозумілих питань. А це означає тільки одне: суто технологічний підхід - технологічно клонування людини, як стверджують фахівці протягом останніх трьох років, можливе- не тільки не спирається на авторитет науки, а стає врозріз з існуючим рівнем наукових знань. Усвідомлення цього явища надзвичайно важливе. Бо це свідчить про недостатність і непродуманість усього того, що передбачається з боку суспільства. Насправді, людство тут стикається не тільки з невідомим, а й небезпечним, тобто тим, що загрожує самому існуванню людства, явищем. Клонування людини ставить питання, що таке людина, і, думається, що однієї при-родничої науки для відповіді на це питання виявиться замало. Потрібні будуть знання гуманітарних і соціальних дисциплін, знання з філософії і, як не дивно це буде звучати для когось, знання, набуті релігією про сутність людини. Адже сутність людини не тільки соціальна, а й трансцендентна, в тому числі духовно-трансцендентна.
Зрозуміло, що постановка проблеми не може обмежитися концепцією природного розвитку людини - зведенням людини до біологічної істоти, до організму. Пов'я-заність сутності людини з соціальним, духовним вимірами суспільного життя, суспільною діяльністю та соціальною інституціалізацією суспільства роблять неможливим і обмеженим суто технократичний підхід до клонування людини. У соціальному і культурному контексті зв'язок з біологічним, організменним виступає як тілесність людини, що сама стає фактом соціального і культурного контролю, вироблення культурних смислів та інтерпретацій тілесності тощо.
Когнітивний підхід має доповнити етичний підхід (йдеться про заборону наукових досліджень, що суперечать гідності людини). Етичний підхід не слід абсолютизуватине тільки із-за відносності підходів різних культур до розгляду цього питання, а й у зв'язку з нерозв'язаністю питання про емпіричні показники цього порушення (На-справді, чи буде суперечити людській гідності видача паспорту ''генетичній Єві'' - клону жіночої статі, про який було об'явлено напередодні католицького різдва 2002 р.?). Очевидно також, що обмеження розгляду питання про клонування людини суто етичними рамками залишає це питання відкритим і віддає практичне розв'язання питання корпораціям, що проводять відповідні наукові дослідження і створюють нові технології. Все це свідчить про необхідність постановки проблеми в контексті взаємодії когнітивного та етичного, когнітивного, онтологічного і трансцендентного. Введення когнітивного аспекту пов'язує розвиток технологій клонування з розвитком наукових досліджень, дає можливість розглянути питання про клонування засобами наукових теорій та наукових фактів. Це дає можливість розрізнити питання про клонування на молекулярному рівні від питання про клонування людини (ці поняття звичайно не розрізняються). Так зване молекулярне клонування - це необхідний елемент сучасної біотехнології і широко вживається в генній інженерії та генній терапії. Під клонуванням тут розуміється, власне, розмноження клітини. При цьому не йдеться про створення нового живого організму чи навіть його елементу (органу, тканини тощо) і беруться не ембріональні стволові клітини як для клонування людини, а будь-які інші клітини. Мета цього розмноження може бути наукова (проведення наукових досліджень та отримання наукового знання) чи терапевтична (надання лікарської допомоги пацієнту шляхом використання певної технології генної терапії тощо).
Когнітивний аспект цієї проблеми як міждисциплінарної фактично підіймає питання про межі і можливості наукового дослідження як людини, так і людського клону в різних вимірах їх сутнісного існування -організменному- біологічному, соціокультурно-тілесному, соціально-діяльнісному, психологічному і духовному.
Онтологічний аспект проблеми має від-повісти на питання, чи є людський клон людиною, і в якому смислі він дорівнює людині, чи буде він поводитись як людина в соціокультурному контексті, чи можливі і чи невідворотні протистояння людини з клонами, чим відрізняється онтологічна значимість оригіналів, з тиражованими копіями. Онтологічний аспект надзвичайно складний, в ньому переплітається як природне і суспільне (місце людини в природі і соціальних інституціях - тут арена справжньої міждисциплінарності природничих, соціальних наукових розробок) з метафізичним і трансцендентним. Метафізичні витоки пов'язані з проблемою буття, з питаннями онтологічних основ свободи і креативності людини.
Трансцендентний вимір проблеми є одним з найважливіших. Трансцендентний аспект проблеми клонування людини не можна ототожнювати з релігійно-містичним. Як не дивно, найбільш яскраві прояви трансцендентності людини є емпірично достовірними і навіть очевидними. Саме тому, мабуть, вони й не помітні. Трансцендентний вимір проблеми клонування людини залишає відкритим для наукового і філософського дослідження питання про тотожність клонованого організму людини. Справді, якщо клонована вівця - це вівця, то чи буде людський клон людиною з властивою людині здатністю жити так, наче її сутність знаходиться за межами тіла, не пов'язана з функціонуванням біологічних процесів в організмі (властива людині здатність бути щасливою чи нещасливою автономна від біологічного стану, це показують випадки здійснених суіцидів чи спроб суіциду, які в більшості випадків ніяк не пов'язані з невиліковними хворобами чи тяжкими захворюваннями). Навпаки, хвора чи стара людина, якщо є заради чого жити - і це ''щось'' знаходиться за межами її організму біологічної будови та біологічних процесів - буде відчайдушно боротись за життя - заради цього смислу - заради іншої людини, дитини, країни тощо. Трансцендентний вимір людини -це не тільки основа патріотизму і героїзму, здатності людини ототожнювати своє буття з буттям чогось іншого, надбіологічного (цей прояв трансцендентного виміру людини завжди використовувала держава); транцендентний вимір людини є взагалі основою її соціально-значимої діяльності у будь-якій сфері (в науці, політиці, мистецтві і... у виробництві - корпоративна етика вимагає ототожнення цілей і мотивів діяльності з проголошеними цілями і метою корпорації). Трансцендентний вимір людського буття змальовує людину як істоту, для якої найвищі надбіологічні смисли є найглибшими підвалинами її життя. У цьому контексті традиційний погляд на людину крізь призму цілеспрямованої діяльності здатності переслідувати цілі та раціональності, що грунтується на причинно-наслідкових зв'язках дійсності, виглядає не просто обмеженим, а навіть убогим.
Трансцендентний вимір змальовує людину не тільки як істоту надбіологічну, чия сутність проявляється в духовних смислах та соціальних і культурних інтенціях. Трансцендентний вимір торкається найінтимнішого питання - питання про витоки і джерела цієї надбіологічності: які вони - суто соціальні, матеріальні, як вважають матеріалісти, чи духовні, трансцендентні у ви-щому релігійному розумінні трансцендентності.
Сьогодні не можна замовчувати релігійне розуміння трансцендентності людини. Сьогодні збувається ситуація, коли визнання свободи совісті повертається проти релігійного витлумачення людини і... проти людини. Сьогодні вже недостатньо зводити питання про трансцендентні джерела духовності і сутності людини до психологічного питання віри чи її відсутності в окремої людини.
Сьогодні від постановки і осмислення цього питання залежить найглибше розуміння сутності людини як такої, незалежно від ft психологічного стану віри чи безвір'я. Необхідно зрозуміти, що клонування людини не тільки є повторенням одних і тих самих генних наборів, а відхід від цього набору є шлях до схрещення людини з іншими нелюдськими живими істотами - і не тільки тваринами. Це фактично суперечить Конвенції про збереження біологічного розмаїття, що вимагає збереження існуючих видів і природних засобів відтворення розмаїття на генетичному рівні. Необхідно зрозуміти, що клон людини не може мати притаманного людині трансцендентного виміру її сутності. І це принципово. І справа не в тому, скільки людей визнає чи не визнає акт творіння людини Богом. Сьогодні держава, якщо воно ігнорує трансцендентний вимір сутності людини, фактично стає на бік тих, хто не тільки не визнає акта творіння, а, надаючи клону статус людини, взагалі ототожнює людину з організмом останньої.
Книга: Свавілля як проблема сучасної філософії
ЗМІСТ
На попередню
|
|
