Додати в закладки
Переклад
Translate
 Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами. |
|
|
Скачати одним файлом. Книга: Філософія / Щерба
4. Проблема людини, суспільства, держави
Важливе місце у філософії Нового часу посідала проблема людини. Абсолютизація.механічної форми руху матерії при-звеладо ототожнення деякими тогочасними мислителями людини з машиною. Так, Ламетрі розглядав людський організм як машину, що самостійно заводиться, подібно до годинникового механізму. На його думку, людина відрізняється від тварин лише більшою кількістю потреб, а отже, й більшою кількістю розуму, бо потреби тіла - ''мірило розуму''. Духовна діяльність людини, за Ламетрі, визначається її тілесною організацією. ГоббсіДе Руа теж намагалися пояснити всі прояви тілесної і духовної діяльності людини чисто механістично.
На думку Декарта, тварина - це тільки машина, а людина лише в деяких ситуаціяхдіє як механізм. Звідси він робив висновок, що тілесну діяльність треба пояснювати матеріальною субстанцієюї'Визнаючи лише одну субстанцію, яка має своїми атрибутами протяжність і мислення, Спіноза пояснював суттєву діяльність людини як духовно-тілесну. Проте вищі функції людського духу він вважав цілковито незалежними від тілесних умов.
У зв'язку із значними досягненнями природознавства (Г.Гарвей відкрив кровообіг, а Р. Декарт - рефлекторну дугу й безумовно-рефлекторну діяльність тварин і людини) проблема тілесної діяльності стала осмислюватися глибше і більш науково. Проте традиційна проблема взаємовідношення душі і тіла не втратила актуальності. Правда, в цю епоху вона формулювалась як взаємовідношення тіла й духу людини. Зустрічаючись із великими труднощами при розв'язанні цієї проблеми, мислителі Нового часу нерідко зверталися і до ідеї Бога. Так, М.Мальбранш та інші окказіоналісти пояснювали єдність тілесних і духовних дій людини безпосереднім втручанням духовної божественної першопричини в кожному випадку її (людини) життєдіяльності. Цікаве, хоч і містифіковане, розв'язання проблеми взаємодії тіла і духу людини запропонував Г.В.Лейбніцу своїй монадології. З релігійних позицій аналізував названу проблему Дж.Берклі. Він визнавав реально існуючими тільки конкретні сприйняття (''ідеї'') і душі (''духи''), їх носії. Щоб не залишитися на позиціях соліпсизму, Дж. Берклі зрештою перейшов із суб'єктивно-ідеалістичної позиції на об'єктивно-ідеалістичну, навіть відверто релігійну, визнаючи єдину духовну субстанцію — Бога.
Важко переоцінити геніальну догадку Б.Франкліна про те, що людина — це тварина, яка виготовляє знаряддя праці.
Якісних змін зазнав ідеал цієї епохи, основною рисою якого був культ розуму. Це особливо переконливо проявилось у філософії Декарта, який вважав розум найвищим авторитетом в оцінці будь-яких поглядів, та у філософії Просвітництва.
Про зміну ідеалу в Нові часи свідчать і ціннісні орієнтації протестантизму. Якщо класичне християнство орієнтувало людей перш за все на сферу духовного життя, зокрема проблему спасіння душі, то протестантизм орієнтував їх на повсякденне, практичне, ''земне'' буття, реабілітуючи його в очах віруючих. Таке розуміння сенсу життя проявилося насамперед у розробці його етико-гуманістичної проблематики.
У філософії Нового часу формуються дві тенденції, які проявились у принципах, з одного боку, утилітаризму, а з другого — Просвітництва. Згідно з останнім, тільки викорінення неуцтва і поширення освіти можуть привести до справжньої моральної досконалості людини. На подібних засадах грунтувалася більшість соціально-філософських і політичних концепцій, спроби пояснити основні підвалини суспільства, виходячи з уявлень про розумність, природність цих підвалин. В історії філософії суспільство тривалий час розглядалось як сукупність людських індивідів, які об'єднуються для задоволення ''соціальних інстинктів'' (Арістотель). Мислителі Нового часу розглядали суспільство як об'єднання індивідів для контролю над своїми діями (Гоббс, Руссо), об'єднання, яке грунтується на конвенції, договорі, однаковій спрямованості інтересів. Заперечуючи теологічне пояснення історичного процесу, прибічники теорії суспільного договору утверджували раціоналістичні концепції природи суспільства. Проте ці концепції грунтувалися на позаісторичних уявленнях про незмінну сутність людини, нерозумінні закономірного процесу розвитку людства. Спроба ж поширити принцип детермінізму (всезагальної причинної зумовленості явищ) на пояснення суспільних явищ не давало можливості збагнути секрети людського буття, його специфічної упорядкованості. Тому лисдніеліт-навіть явно схильн^Яо матеріалізму (зокрема ДжЛ]аяатгдл Т.Гоббс), іноді змушені були звертатися до гіпотези про існування надприродної сили — Бога. Немало філософів Нового часу вважали ''природну релігію'' (''релігію розуму'', ''релігію почуттів'', які виводились із ''людської природи'', не потребували авторитету одкровення і догми) соціальним регулятором історичного процесу^'
Треба зазначити, що деякі філософи Нового часу, а саме французькі матеріалісти XVIII століття, насамперед Гельвецій, визнавали закономірний характер історичного процесу, прогрес, зв'язок між різними епохами людської історії. (чЗ^начне місце у філософії цієї епохи займала проблема держави, про що свідчить концепція ''суспільного договору''. Родоначальником тогочасного варіанта ''суспільного договору'' був голландський юрист і соціолог Гроцій (Гуроде-Гроет). Згідно з його концепцією держава виникла в результаті угоди між людьми, які змушені були перейти від незабезпеченого захистом природного стану до стану громадянського. У своєму розвитку ця теорія одержувала різні інтерпретації: від консер-вативно-pxopoHiiof^Гоббс) до революційно-демократичної (Руссо)УВ різних варіантах ідею ''суспільного договору'' розвивали Гоббс, Локк, Спіноза, Руссо та інші тогочасні мислителі. У книзі ''Про суспільний договір'' Руссо не тільки критикував інститути феодальної держави і права, а й заперечував усю систему феодалізму в цілому, закликав до заміни існуючого ладу. Він вважав, що оскільки держава виникає на основі договору, то громадяни мають право розірвати цей договір у випадку зловживання владою.
До подібноТточки зору схилявся і Гоббс. Локк виступав за конституційну парламентарну монар-хію^аДідро, будучи рішучим супротивником деспотичної форми управління, висловлювався за конституційну монархію і навіть був схильним до ідеї республіканської форми управління, хоч і сумнівався в тому, що ця форма придатна для великих держав.
ЗМІСТ
На попередню
|
|
