Додати в закладки
Переклад
Translate
 Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами. |
|
|
Скачати одним файлом. Книга: Філософія / Щерба
XIX. АКСІОЛОГІЧНИЙ АСПЕКТ ПРОБЛЕМИ ЖИТТЯ ЛЮДИНИ І СУСПІЛЬСТВА XIX. АКСІОЛОГІЧНИЙ АСПЕКТ ПРОБЛЕМИ ЖИТТЯ ЛЮДИНИ І СУСПІЛЬСТВА 1. Цінності, оцінка, вибір
Людина як компонент цілісної системи - суспільства - в процесі своєї діяльності розкриває власні сутнісні сили, сприяє розвиткові суспільства. При цьому вона вступає у взаємні ціннісні відносини з окремими людьми і з суспільством в цілому. В суспільному оточенні вона виступає одночасно як діяльний суб'єкт і об'єкт оцінки. Зауважимо, що носієм і суб'єктом ціннісного відношення може бути тільки людина. Тому таке (ціннісне) відношення до дійсності передбачає наявність, присутність людини. Вона оцінює інших людей і сама ними оцінюється.
Оцінка є специфічною формою відношення людини до дійсності, це схвалення або осуд різних явищ навколишньої дійсності незалежно від їх матеріального чи духовного походження. Вона завжди залежить від цінності — позитивного чи негативного значення оцінюваного для людини, суспільства або певної соціальної спільності.
Цінністю називається те, що здатне задовольняти людські потреби. Отже, цінність речі визначається як її властивостями, так і її відношенням до потреб та інтересів людини. Речі, явища стають цінностями, оскільки вони втягуються у сферу людського існування й діяльності. Цінності поділяються на матеріальні й духовні — так само, як і діяльність, культура, бо культура — це і є сукупність цінностей, створених самою людиною, людським співтовариством.
Оцінюючи те чи інше явище, що виступає носієм цінності, людина встановлює його значущість, тобто відповідність чи невідповідність своїм інтересам, смакам, уподобанням і т.п. Залежно від міри відповідності (невідповідності) оцінка може виражатися в різних формах — схвалення або осуду, згоди або критики, симпатії або антипатії, любові або ненависті тощо. У найзагальнішому вигляді ціннісні властивості речей і явищ позначаються категоріями «добро - зло», «корисність — шкідливість», «краса — потворність» і т.п. Поняття цінності співвідносне з такими поняттями, як «значущість», «корисність» або «шкідливість». Значущість характеризує ступінь інтенсивності ціннісного відношення. Людину завжди щось приваблює більше, щось менше, а щось взагалі залишає її байдужою. Корисність може носити чисто утилітарний характер і стосуватися як матеріальних, так і духовних цінностей. Шкідливість — це завжди негативне ціннісне відношення людини до предмета цінності. Щоб набуте знання стало переконанням і спонукало людину до дії, вона повинна осмислити його важливість і необхідність для своєї діяльності. Потреби, інтереси, цілі, норми, ідеали та інші імперативи при цьому виступають як підґрунтя і критерії позитивного чи негативного від ношення до об'єкта оцінки, тобто носія цінності. Останнім може бути те чи інше явище, предмет навколишньоїдійсності або духовний феномен, який може мати для людини значущість, тобто цінність.
На основі, в процесі і в результаті відображення людина відбирає у свідомості зміст пізнаного і оцінює його з позицій потреб, інтересів, цілей, норм, ідеалів і т. п. Оцінка є опосередковуючою ланкою між пізнанням і практикою (пізнання — оцінка — практика). Одніз пізнаних людиною явищ оцінюються нею як потрібні, корисні, сприйнятливі, інші — як шкідливі, ворожі, несприйнятливі, ще інші — як байдужі, до яких вона відноситься індиферентно. З урахуванням того, що одні цінності мають для людини більше, інші - менше значення, утворюється ієрархія цінностей. Йдеться про таку їх систему, в якій вони розташовані залежно від міри їх значення. В цьому розумінні можна говорити про вищі й нижчі цінності. Кожній людині треба навчитися правильно визначати для себе систему, ієрархію цінностей, щоб керуватися нею в своєму житті, діяльності, прагненнях, орієнтаціях. Вибір залежить і від загальнолюдських уявлень про цінності, що склалися історично, і від особливостей цивілізації, культурного середовища, до якого належить людина, і від її власних інтересів, нахилів, уподобань тощо.
Найпершою і найвищою цінністю для людини є сама людина, її життя. Нам поки що достовірно відомі життя, розумні істоти, цивілізація лише на нашій планеті Земля. Пошуки позаземних цивілізацій ще не мали успіху. Не будемо передбачати кінцеві результати цих пошуків. Є навіть і таке припущення, що людська цивілізація на Землі — явище унікальне в нашому Всесвіті. Тому життя взагалі, а не тільки людське, треба дбайливо оберігати як вищу цінність.
Кожна людина повинна усвідомлювати свою цінність, мати почуття власної гідності й розуміти таку ж цінність будь-якої іншої людини, поважати її гідність; нікому не дозволяти ображати, принижувати себе, але й ніколи не ображати й не принижувати інших; не принижувати себе, але й не бути пихатим. Людина справді високої внутрішньої культури вміє гармонійно поєднувати почуття власної гідності й скромність.
Поняття абсолютної цінності поширюється на всіх людей — незалежно від віку, статі, раси й національності, освіти, професії, роду діяльності тощо. Кожна людина самоцінна й цікава сама по собі, заслуговує на увагу тільки тому, що вона є. В процесі життєдіяльності людина має усвідомлювати свою цінність і старанно її оберігати. Вона повинна бути здатною, виходячи з ієрархії цінностей, визначити найвищу мету свого життя так, щоб вона відповідала як суспільним потребам, так і власним духовним нахилам і прагненням; іти до цієї мети неухильно, але як кажуть, не «зациклюватися» на чомусь одному, мати широке коло інтересів.
Ціннісне відношення до дійсності (зумовлене, в свою чергу, потребами й інтересами) є безумовним і найбезпосередні-шим фактором, що детермінує активність людини. Значення цього фактора знаходить свій вираз залежно від міри активності, заінтересованості, від переконаності, установок, орієнтацій та інших суб'єктивних факторів людини. Воно чітко себе проявляє в різних формах діяльності - в економіці, політиці, ідеології та ін. Адже кожна сфера діяльності є своєрідною системою цінностей. Активність людей завжди спрямована на використання, збереження і розвиток цінностей або того, що ними може стати. В цьому — сутність ціннісного відношення до дійсності.
Діяльність людини є складним цілеспрямованим процесом вирішення життєво важливих питань. Вона характеризується осмисленням і цілеспрямованістю. Кожна людина певною мірою усвідомлює, оцінює себе і свою актуальну діяльність, на основі чого формує ідеальну модель майбутнього. Такою моделлю є мета (ціль). Людина субординує свої цілі, ставить перед собою безпосередні (найближчі), які є відображенням більш віддалених, до досягнення яких вона прагнутиме пізніше іт. п.
Оскільки діяльність людей детермінована об'єктивними умовами життя, то люди ставлять перед собою не довільні цілі, а тільки такі, для досягнення яких є реальні об'єктивні можливості. Явно недосяжних цілей ні людина, ні суспільство, як правило, перед собою не ставлять. Це свідчить про те, що cідома активна і цілеспрямована діяльність має місце тільки там і тоді, де і коли має місце переконаність людини в доцільності її організації. Саме тому переконання виступають як форма ціннісноїспрямованості діяльності людини, як соціальна установка, яка передбачає не тільки певну оцінку фактів, явищ, але готовність і здатність діяти відповідно до цієї оцінки. При цьому вона постійно здійснює вибір між різними варіантами поведінки й діяльності.
До діяльності завжди спонукає ситуація, і її спрямованість визначається, насамперед, соціальними і духовними характеристиками індивіда — його інтересами, політичними й моральними переконаннями і принципами, правовими імперативами тощо. Останні виступають як мотиви діяльності. Мотив як усвідомлена спонука до певної дії формується в міру того, наскільки людина враховує, оцінює, зважує обставини, які склалися, орієнтуючись на намічені цілі. Ціннісним відношенням до них і породжується мотив у його конкретній змістовності, необхідній для реальної життєво необхідної дії. Мотив як спонука - це джерело дії, що її породжує. Базою таких мотивів є ціннісні уявлення, які орієнтують людину в складній соціальній дійсності, координують її суб'єктивне ставлення до неї, спрямовують і стимулюють її діяльність. Людина завжди певною мірою узгоджує свою діяльність і поведінку з нормами й цінностями природного і соціального середовища та мікросередовища.
Вивчення механізму формування певної системи цінностей, глибини їх засвоєння може бути найбільш ефективним при організації й проведенні відповідних досліджень конкретних соціальних ситуацій. Саме там і тоді цінності актуалізуються, людина робить свій вибір і приймає рішення щодо подальших дій. Важливу роль у цьому процесі відіграють ціннісні орієнтації індивіда, система його цінностей. В її епіцентрі завжди перебуває відповідний суспільний ідеал, на який орієнтується і яким керується людина в процесі цілепокладання і реалізації своїх життєвих проектів у діяльності.
ЗМІСТ
На попередню
|
|
