Додати в закладки
Переклад
Translate
 Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами. |
|
|
Скачати одним файлом. Книга: Філософія / Щерба
III. ФІЛОСОФІЯ СЕРЕДНЬОВІЧЧЯ І ВІДРОДЖЕННЯ III. ФІЛОСОФІЯ СЕРЕДНЬОВІЧЧЯ І ВІДРОДЖЕННЯ 1. Філософія Середньовіччя
Середньовічна філософія формувалася за умов феодального суспільства і панівної ролі церкви в житті суспільства. Ці обставини визначали її зміст і форму. Основна проблема цієї філософії концентрувалася навколо поняття Бога (теоцент-ризм), а філософствування проявлялося передусім у формі богословської думкиі Тому раціоналістичний елемент знання підпорядковувався вірі, а науковий інтерес —релігії. За словами Фоми Аквінського, філософія була наймичкою богослов'я. Та все ж крізь теологічну пелену схоластики пробивалися традиційні філософські проблеми — питання про першооснови буття, сенсу людського життя, пізнання. Проблема походження світу вирішувалося в дусі біблейського креаціонізму (від лат. — творити): світ створено з нічого Богом. Правда, в цей час були сформульовані дві неортодоксальні моделі космосу. Згідно з першою (її автор — ченець Скот Еріунена), бог не творить світ за своєю волею, а спонтанно проростає в нього, виливається (еманує) в нього за внутрішньою потребою своєї природи. Інша неортодоксальна космологічна модель відстоювала ідею вічності світу: світ не створений Богом, оскільки існує одвічно. Цієї концепції дотримувався, зокрема й схоласт Сігер Брабанський. Обидві космологічні моделі суворо засуджені церквою.
Прослідкуємо хронологію, процес виникнення й розвитку Середньовічної філософії. Спочатку зупинимося на аналізі патристики, в основі якої лежить сукупність теологічних та політико-соціологічних доктрин християнських мислителів II—VIII століть. Першими носіями її ідей були апологети, серед яких виділявся Оригена. Йому належить спроба побудувати цілісну філософську систему на основі положень християнської релігії. Свого апогею патристика досягла в діяльності каппадокійського гуртка на грецькому Сході і творчості Августина на латинському Заході. Істотною рисою патристики була її вірність ідеї одкровення. Остання безпосередньо проявилася в протиставленні віри розуму. Патристика розглядала філософствування як пояснення Біблії, а Біблія — як підкріплення відповідних положень платонізму та арістотелі-зму. В основі онтології патристики була ідея бога як абсолютного буття. Якщо в катафатичній теології бог розглядався як зосередження благости, справедливості, всемогутності, то в апофатичній — бог як абсолют позбавлявся будь-яких атрибутів на тій підставі, що він перебуває за межами буття. Космос як витвір бога оцінювався як нескінченно нижчий від свого творця. Світ загалом сприймався оптимістично, як благий витвір бога, сповнений доцільності. Для космології патристики характерні теологізм, визнання універсальної гармонії і співвіднесеності речей, естетичне виправдання світу.
Найбільш відомим представником західної патристики був Августин Блаженний (354—430). Пропаганді і захисту християнства він присвятив чимало років. Онтологію і вчення про бога як абсолютне буття запозичив із неоплатонізму. За Августином, буття бога можна безпосередньо вивести із самосвідомості людини. Час він розглядав як корелят пам'ятаючої, споглядаючої і чекаючоїдуші. В автобіографічному творі ''Сповідь'' уперше в історії філософії аналізує проблему суперечливої динаміки людської особистості. Проблема ж історичного процесу була поставлена і знайшла містичне тлумачення в трактаті'' Про град божий'' (фактично йшлося про державу).
Августин справив значний вплив на релігійну і філософську думку Європи. Протестантизм використовував його ідеї з метою обгрунтування релігійного індивідуалізму і своєї віри. Представники сучасного екзистенціалізму вбачають у Авгус-тині одного із своїх попередників.
Другим типом середньовічного філософствування була схоластика (релігійно-філософське вчення західноєвропейсього Середньовіччя, яке на противагу містиці поєднувало догматичні релігійні посилки з раціоналістичною методикою і особливим інтересом до формально-логічної проблематики). Розрізняють ранню (XI—XII ст.) і пізню (XIII—XIV ст.) схоластику. Починаючи з XVI ст. відбувається певне відродження схоластики (так звана друга схоластика), яка була ідеологією контрреформації. Термін ''схоластика'' в подальшому став синонімом безплідного розумування, буквоїдства, начотництва.
Формування схоластики відбувалося в умовах панування католицької церкви. Вона була викликана до життя новим піднесенням культури, шо проявилось у виникненні міських нецерковних шкіл. У цих умовах християнська теологія, яка існувала у формі патристики, мала надати християнству формалізованого, раціонального характеру, зробивши предметом своєї систематизації теолого-філософські положення патристики. Рання схоластика орієнтувалася в основному на неоплатонізм та логіку арістотелізму. В цей період сформувався номіналізм і реалізм.
Пізня схоластика формувалася в умовах подальшого прогресу міського життя, виникнення університетів тощо. Треба відзначити вплив на пізню схоластику передової арабомовної філософії, шартрської школи, античної філософії, зокрема арістотелізму в християнсько-католицькому дусі. Ця обробка арістотелізму пов'язана з іменем Больштедта і особливо його учня Фоми Аквінського, засновника пізньої схоластики. Боротьба арістотеліків і августинівців до початку XIV ст. трансформувалася в боротьбу томізму з прибічниками Д.Скота.
Паралельно продовжувала точитися боротьба номіналізму з реалізмом.
Реалісти вважали, ніби загальні поняття (універсали) існують онтологічно, тобто реально, утворюючи самостійний світ духовних, безтілесних сутностей, первинних щодо одиничних речей. Наприклад, ідея людини передує буттю окремих індивідів і зумовлює їх буття; прекрасне — передує буттю одиничних прекрасних речей тощо.
Номіналісти наполягали на тому, що реально існують лише одиничні предмети, доступні органам чуття. Універсаліїж не мають реального (незалежно від речей) існування. Це звичайні імена речей. Поміркований номіналізм одержав назву концептуалізму. Оккам, Бурідан та інші мислителі поєднали номіналізм з теорією двоїстої істини і тим самим відмовилися від основної догматичної установки ортодоксальної схоластики, визнали автономне становище філософії та науки стосовно віри. У них з'явилася потреба в реабілітації природи, деміфологізації і християнської картини світу. Першим наголосив на цьому Роджер Бекан. Особливу роль у саморуйнуванні схоластичної філософії відіграв номіналізм. П.А. Абеляр, Д.Скот і У.Оккам на противагу диктатурі богословських понять висунули принцип індивідуалізації, що підготувало основу до просвітництва та методологічного скептицизму Відродження і Нового часу, сприяло становленню світського раціоналізму і дослідницької науки. Номіналісти стали першими вченими і природознавцями в Європі. Вони ''повернули'' природі її суверенні права, показавши примат реальності, проторюючи шлях емпіризму і сенсуалізму.
Не зайве зауважити, що ортодоксальні мислителі Середньовіччя (філософи і теологи) були одними з перших теоретиків, висновки-присуди яких були логічною підставою для переслідування інакомислячих і навіть фізичної страти.
ЗМІСТ
На попередню
|
|
