Додати в закладки
Переклад
Translate
 Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами. |
|
|
Скачати одним файлом. Книга: Політологія / Кремень
ТЕОРЕТИЧНА ПОЛІТИЧНА СОЦІОЛОГІЯ В РОСІЇ І УКРАЇНІ
З середини XIX ст. почався бурхливий розвиток соціології, політичної соціології, що зв'язано з іменами учених соціологів Огюс-та Конта, Карла Маркса, Герберта Спен-Сера, Габріеля Тарда, Лестера Уорда, Еміля Дюркгейма і ще багатьох. Значний внесок у розвиток політичної соціології внесли і вчені Росії та України: Петро Лавров, Микола Данилевський, Микола Карєєв, Максим Ковалевський, Питирим Сорокін та ін. Тоді ж зароджується і марксистська соціологія - історичний матеріалізм. Політична соціологія стає дедалі більше ключовою наукою, що пояснює закономірності розвитку суспільства, суспільних відносин. Чітко обґрунтовується і тенденція розвитку політичної соціології в Україні. У другій половині XIX ст. в історії суспільно-політичної думки в Україні визначне місце займає творчість Михайла Драго-манова - історика, відомого етнографа, публіциста, Сергія Подо-лінського- відомого політичного діяча, Михайла Павлика - письменника, Івана Франка, Лесі Українки - революційних демократів та ін. В 60-70-і роки в Україні провідною течією в суспільно-політичному житті виступає ідеологія революційного народництва. її представники - Павел Аксельрод, Андрій Шеляров, Микола Кибальчич та ін.
Скасування кріпацтва дещо пожвавило ліберальний та демократичний рухи в Україні. Одним із прихильників лібералізму в суспільно-політичному житті виступає Михайло Драгоманов (1841— 1895 pp.). Його суспільно-політична концепція поєднувала соціалістичні ідеї, ідеї соціальної рівності і справедливості з буржуазно-демократичними ідеями конституційного права, широкого місцевого самоуправління, необхідністю політичної боротьби. Успадкувавши традиції Кирило-Мефодіївського товариства, Михайло Драгоманов розвивав їх. Це знайшло відображення в програмі «Громади» (1880), підписаної Сергієм Подолинським, Михайлом Павликом та Михайлом Драгомановим. Всі твердо відстоювали автономно-федеративні позиції у вирішенні соціально-економічних та державно-правових питань розвитку слов'янських народів. Визначаючи тенденцію соціокультурного розвитку української нації, Михайло Драгоманов вважав, що культурні традиції в житті українського народу ніколи не переривались, незважаючи на вчинений татарами погром. Та культура, що носить назву «Малоросія» є пря-1 мою спадкоємницею Київської Русі - колиски руського світу. Історики, соціологи, зауважує Михайло Драгоманов, часто-густо пояснюють рівень культури України тільки культурними запозиченнями,; зробленими нею у Візантії та південно-західних слов'ян (XII—XI-II стст.), латино-польськими впливами (XVI-XVIII ст.). Але це поверховий, неісторичний погляд, підхід, що не враховує двох факторів. Перший - творцем високорозвиненої культури України є характер її народу, і, зокрема, чутливість до цивілізації, виникла писемність, створювалися літописи, співали Бояп і автор «Слово о полку Ігореве»). Друга обставина, що обумовила високий рівень цивілізації: безперервність освіти і взаємин з освіченим світом Південної Русі з давніх часів і до XVIII cm. І справді, зауважує Михайло Драгомаров, якщо культура України, як вважають деякі дослідники, мала тільки наслідування або церковний характер, то тоді чим пояснити той факт, що сформувалися такі величні постаті слов'янського просвітництва XVI-XVIII стст. - князі Острозькі, Петро Могила, Дмитро Ростовський, Лазар Баранович, Феофан Проко-пович та ін. Чим пояснити, що аж до кінця XVIII ст. культура України випереджувала у розвитку культуру Московського царства і вносила свіжий струмінь у його цивілізованість, а пояснити, на думку Михайла Драгоманова, можна тільки одним: високим вихідним рівнем народної культури, поезії, фольклору, писемності народу Київської Русі, його здатності до культурної творчості, до творчих перетворень культурних надбань, досягнень інших народів, до збереження і трансляції власних соціокультурних традицій. Не можна забувати і того, що здатність народу України протягом багатьох століть зберігати високий потенціал культури багато в чому зумовлена намаганнями відстоювати свою державність, економічну і політичну незалежність. І тільки в XVIII ст. Україна, знесилена в боротьбі з агресивними сусідами, почала поступово відставати у розвитку, особливо в сфері економіки, індустрії, урбанізації. Що ж до духовної культури, художньої творчості, побуту, то народ України зберігав високий рівень розвитку. Відставання України в соціокультурному розвитку у другій половині XIX ст. від Заходу і певній мірі від імперської Росії, дуже хвилювало українську інтелігенцію. У зв'язку з цим Михайло Драгоманов, критично осмислюючи існуючу ситуацію, розробляє програму соціокультурного відродження української нації, прискореного руху культури по шляху прогресу.
Одним із гарантів національного відродження українського народу є завоювання державності. Реально оцінюючи, що Україна міцно інтегрована в Російську імперію, Михайло Драгоманов розробляє принцип федералізму державних і недержавних слов'янських народів як засіб переходу від імперського репресивно-диктаторського, унітарно-центриського способу правління до демократичних, європейських форм державності. Федерація слов'янських народів мала, на думку Михайла Драгоманова, передбачити широке місцеве самоуправління; відкрити шлях до соціальних свобод. Такого типу державно-політичне Утворення забезпечило б свободу національного розвитку за умови активного спілкування націй між собою. Поряд з політичною програмою Михайло Драгоманов створював і програму конструктивної діяльності, що підтягувала б культуру України до загальноєвропейського бітового рівня, звертає увагу на той факт, що обрусіння певної часи населення України - результат політико-економічних факторів, наслідок політики Російської імперської держави, а не намагань простого російського народу, або прояву його націоналізму.
У національному питанні Михайло Драгоманов виходив з того! що вихідним принципом у вирішенні національних проблем лежите «космополітизм в ідеях і меті, а національність в ґрунті і формах культурної праці». Праця для народу вимагає пристосування до місцевим і національних обставин, але ніхто не повинен «бути рабом тих обставин, як якихось святощів, а мусить навіть перероблювати їх відповідно свого ідеалу, що вже давно на світі став вироблятись процесом інтернаціональним, космополітичним. Коли ж поставити справу національностей, тоді, не буде спору про націоналізм і космополітизме спору тупого в самій своїй суті». Все ж наука вийшла за національні] межі, стала інтернаціональною. Тим-то не можна виводити політичні чи соціальні ідеї з національного почуття.
Виступаючи за пошук провідних суспільно-політичних ідей, Михайло Драгоманов вважав, що «головне діло - поступ людини і громади, поступ політичний, соціальний і культурний, а національність є тільки грунт, форма та спосіб...». Національні права можуть бути осягнуті на ґрунті політичних свобод: чим більше політичний свобод, тим більше національних прав. «Поки в Росії не буде політичної волі, доти український рух не буде мати там серйозного ґрунту. Політична ж воля в Росії не може бути осягнута інакше як спільною акцією всіх освічених народів». Акцентуючи увагу на об'єктивних причинах загрози денаціоналізації українського народу, Михайло Драгоманов все ж таки недооцінював суб'єктивний фактор - намагання народу досягти ідеалу національного державного суверенітету, незалежності України. Іван Франко зауважував, що Михайло Драгоманов подав зразок зовсім безнаціональної російської федерації, що ідеали соціальної рівності та ідеї космополітю. А му заслонили перед його очима «ідеал національної самостійності»! А без них «культуртрегерство» дуже легко переміняється та легка вироджується.
3. Соціально-політичні вчення про національно-культурне і відродження та державність
На початку XX ст. соціально-політична думка в Україні відобра жала перехід українського національно-визвольного руху від став культурного українофільства і просвітництва до організованого проЛ вітництва народу і активізації боротьби за визволення народу з-ім гніту поміщиків та капіталістів. Своєрідним кредо ряду політичне мислителів в Україні ставала підтримка і розвиток національного руд за встановлення державності в Україні, за суверенність в союзі.
ЗМІСТ
На попередню
|
|
