Додати в закладки
Переклад
Translate
 Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами. |
|
|
Скачати одним файлом. Книга: Політологія / Кремень
ПОЛІТИЧНА КУЛЬТУРА — УМОВА РОЗВИТКУ ПОЛІТИЧНОГО ПРОЦЕСУ
Доцільність і усвідомлення поведінки суб'єктів політичної діяльності залежить від того, наскільки вони вписуються в загальний соціокультурний контекст, відображаючи завдяки цьому міру засвоєння нагромадженого людиною досвіду, традицій та механізмів засвоєння досвіду і їх реалізації. Політична діяльність, що ігнорує культурні підстави -політиканство, що спирається на авантюризм і безвідповідальність і виражає в своєрідній псевдокультурний формі політичне безкультур'я. Політична культура - соціально-психологічне, досить З складне структурне явище. Суб'єктом політичної культури можуть виступати: індивід із його настановами, цінностями і перевагами, соціальні спільності, верстви, групи, нації, політичні партії, стани. На кожному з рівнів суб'єкт політичної культури - носій та охоронець певних політичних цінностей. Важливо тут і розрахунок об'єкту, на що спрямовані орієнтації суб'єкту: політична j система, політичні режими, політичні інститути та владні структури, політичні партії та ін. Звичайно ж, політична культура дасть З уявлення про те, як люди займаються розв'язанням політичних питань, чому беруть участь у політичній діяльності, чому реагують саме так, які соціально-політичні якості людей, що беруть участь у політиці тощо.
Порівняльний аналіз різноманітних політичних культур служить підставою для визначення ЇЇ типів, видів. Родоначальниками типології політичної культури стали американські політологи Габріель Алмонд, Стефан Верба та ін. На основі аналізу політичної культури п'ятьох країн (США, Великобританії, Італії, ФРН та Мексики) виділили три «чистих» типи політичної культури: патріархальна, підданська та активістська.
Патріархальний тип культури характерний для суспільств, у яких або ще не сформувалася, або тільки почала формуватися політична культура. У такому суспільстві немає спеціалізованих політичних ролей: виступають як деяка недиференційована сукупність. Тому політичні орієнтації членів суспільства невіддільні від релігійних і соціальних. Характерна риса патріархального типу політичної культури - повна відсутність у підданих інтересів до політичних проблем.
Підданська політична культура (або культура підпорядкування) також характеризується пасивним ставленням більшості до проблем політичного життя. Але особа, вихована в середовищі такого типу культури, усвідомлює особливий авторитет уряду, виробляючи по відношенню до нього або позитивні, або негативні емоції. Але та ж особа не висловлює готовності брати участі у політичній діяльності.
Активістський тип політичної культури (або культура участі) формує особу, що орієнтується на активну роль у функціонуванні політичної системи. Із змішання елементів трьох «чистих» типів політичної культури формуються патріархально-підданська, підданськи-активістська та патріархально-активістська політичні культури. Оптимальним варіантом, з точки зору Габріеля Алмонда та Стефана Верби, є змішаний тип політичної культури, що вони запропонували назвати «культурою громадянина». «Культура громадянина» по своїй основі активістська культура, що інтегрує певні елементи патріархальної та підданської культури. «Культура громадянина», на думку західних соціологів, характерна для демократичних суспільств, сприяє їх нормальному функціонуванню, створює основу соціальної стабільності. Політична культура виражає ту органічну єдність між політикою та культурою, що встановлюється в нормальному суспільстві, яке функціонує, і що стало на шлях еволюційних змін. У нормальному суспільстві, що функціонує, відбувається постійний процес залучення культурних цінностей в політику і їх деформація у відповідності з політичними настановами. Тут же має місце актуалізація апробованих соціокультурних освіт, що дістали нове життя, активно беручи участь у вирішенні соціальних проблем. Тому і соціалізація особи, і гуманізація політики неможливі поза культурою. Більш того, політична культура, ґрунтуючись на загальній культурі як історичних певному рівні розвитку і особистості, і суспільства, виконує, по-перше, функцію узагальненої характеристики громадської людини, а, по-друге, виступає формою реалізації її власних сил. Культура не є сукупність високих понять чи високих цінностей. Вона не є хоча б тому, що ніякі цінності, ніякі досягнення та ніякі механізми не є в даному випадку гарантією. З будь-яких висот культури можна завжди зірватися в безодню.
У політичному процесі політична культура забезпечує реалізацію загальнокультурних цінностей з урахуванням конкретних інтересів соціальних спільностей, верств, груп. Адже для забезпечення політичного панування й реалізації групових інтересів потрібно звертатися до минулого досвіду, затребувати знання й цінності, що становлять фундамент сучасних соціальних структур. Цьому якраз і сприяє політична культура, орієнтуючи на певні цінності і теоретичні осмислення еволюції політичних реалій. Включаючи відібрані цінності (норми, програми, інститути, засоби тощо) у «технологію» політичного життя, політична культура утверджує групові інтереси як інтереси усього соціуму, що дозволяє активним політичним силам знаходити консенсус, та є наявність деяких базисних цінностей та норм, що поділяються всіма основними соціальними спільностями, групами тощо. Тут проявляється комунікативна функція політичної культури, що зв'язує не лише різні політичні сили, але й громадянина з політичною системою. На основі ж таких зв'язків стає можливим формування політичних інститутів, в якійсь мірі полярні інтереси різних соціальних груп що задовольняють навіть і соціальні спільності. Відбиваючись крізь політичну культуру суспільства, групові інтереси втрачають чималу частину агресивно-безкомпромісного потенціалу, а критично-деструктивний заряд політичних партій чиниться конструктивним програмам суспільного поновлення. Стосовно до особи політична культура представляє комплекс раціонально та емоційно засвоєних імперативів політичної поведінки, що стали нормами і мислення, і діяльності.
Одним з найважливіших елементів, ланок політичного процесу виступає політична участь, стратегія і тактика в політиці.
ЗМІСТ
На попередню
|
|
