Додати в закладки
Переклад
Translate
 Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами. |
|
|
Скачати одним файлом. Книга: Політологія / Кремень
2. Сучасні партійні системи і їх суть
Дії політичних партій тісно зв'язані одна з одною, взаємозалежні, тісно знаходять-партшних систем в певних політичних відносинах зі всіма елементами і ланками політичної системи суспільства. Політичні партії всі діють в певних соціально-економічних умовах. Межа партійних систем є кордон держави. Партійна система - це спільність взаємозалежних політичних партій, що прагнуть до встановлення, утримання і здійснення влади. Партійні системи об'єднують ті політичні партії, що справді виробили і дотримуються загальних принципів боротьби і взаємовідносин, дозволених законодавчими актами. Характер партійних систем визначає і вид політичного режиму, механізм і ефективність демократії. Політологи Заходу та й Сходу приділяють велику увагу з'ясуванню сут-тєвості партійних систем, визначенню їх змісту. Західний політолог Сейме Ньюмен відзначає, що партійна система - це право політичної партії на формування власної системи правління суспільством, а політолог Єжі Каак вказує, що партійні системи - сукупність політичних сил, що представлені в парламенті або таких, що прагнуть до представництва в парламенті. Польський політолог Єжі Вятр декілька інакше підходить, відзначаючи, що під партійною системою розуміється сукупність відносин між легально діючими політичними партіями, які виявляються в суперництві або спільному змаганні за політичну владу. У визначенні партійної системи політолог Лев Ентін підходить як до політичного інституту, визнаного і санкціонованого державою, де відображаються умови формування і діяльність політичних партій, їх взаємозв'язки і взаємовідносини, основні принципи і база зв'язків з іншими елементами політичної системи. Більш точним, що відображає суттєвість партійної системи, є розкриття характеру і взаємовідносин існуючих в країні політичних партій, умови їх діяльності і фактична роль в керівництві державними справами, особливо в формуванні уряду. Партійна система - сукупність політичних партій, існуючих в тій або іншій країні, незалежно від того, зізнаються вони діючими законодавчо або ні.
Різновидності партійних систем можуть виділятися на базі різноманітних ознак та критеріїв. Партійні системи є стабільні та консервативні; здатні зберігати цілісність і такі, що розпадаються; діючі в нормальній та у надзвичайній обстановці, поляризовані (біполярні), багатополярні та атомізовані; альтернативні та нєальтерна-тивні; молоді і такі, що мають досить тривалу історію та ін.
Різноманітність визначення партійних систем, їх ролі і місця в політичному житті суспільства дає можливість виділити типи партійних систем в суспільстві: одно, двох і багатопартійні. Якщо для тоталітарних, авторитарних політичних режимів характерні частіше однопартійні системи, то сучасним розвиненим демократичним країнам властиві багатопартійні системи. Багатопар-тійна система - це така система, де реальну боротьбу за владу веде декілька політичних партій. Плюралістичною, багатопартій-ною системою в світі визнається система, що включаючає не просто багато політичних партій, а наявність опозиції, в тому числі політичних партій, що виступають проти існуючого ладу. Опозиційні політичні партії виступають проти існуючої соціально-економічної і політичної системи, не сприяють цілісності політичного ладу, в межах якого діють і мають різноманітні концепції рішення проблем, які виникають в країні. Одна з ознак політичного плюралізму - наявність двосторонніх опозицій. Двостороння опозиція характерна тим, що розміщена з обох сторін уряду - ліворуч і праворуч. Обидві опозиції - ліва і права взаємно виключають одна одну і більш того, перебувають у становищі перманентного конфлікту.
Безліч політичних партій в порівнянні з однопартійністю мають певний демократичний зміст. Досвід історії свідчить, що зосередження всієї повноти влади в одній політичній партії означає встановлення авторитарності і тоталітарного режиму (гітлерівська Німеччина, Радянський Союз періоду сталінізму і застою та ін.). Затверджується авторитарний режим і в деяких народно-демократичних країнах Східної Європи, коли в країні встановлювалася однопартійна система. В ряді країн Заходу існують двопартійні системи (США, Великобританія та ін.). Політичну владу в країнах Заходу, де існують двопартійні системи, здійснюють поперемінно тільки дві значні політичні партії, що стоять на базі капіталістичних відносин: в США - республіканська і демократична партії, в Англії - спочатку консервативна і ліберальна, а після консервативна і лейбористська. Соціолог Джованні Сарторі справедливо відзначає, що двопартійність маємо тільки тоді, коли існування третіх політичних партій не заважає двом головним політичним партіям керувати суспільством. Американські соціологи Харрі Госнелл і Реджі Смолка вважають, що американська партійна система правильно названа двопартійною тому, що «жодна маленька політична партія ніколи успішно не кинула виклик двом головним політичним партіям в зв'язку з їх контролем над президентством і конгресом».
Історичний досвід XX ст. дозволяє виділити чотири типи партійних систем: ліберально-демократичні, що існують в більшості розвинених капіталістичних країн; фашистські, які мали місце в ряді європейських, латиноамериканських країн в 20 - 60-х роках; авторитарні, що виникли в ЗО - 40-х роках в Радянському Союзі, Кореї, Румунії та ін., і партійні системи, що склалися в країнах народної демократії Європи після перемоги народно-демократичних революцій в 40-50-х роках. В більшості країн Східної Європи утворилися багатопартійні системи, що спиралися на багаті історичні, соціально-політичні, культурні традиції, а також на постійний політичний тиск авторитарної радянської політичної системи. Суворі умови царського підпілля вимагали, окрім чіткої організації підпільної діяльності, точної конспірації, замкнутості, слухняності і централізації в діяльності партійних організацій і осередків, що, зрозуміло, виправдовувалося обставинами.
Потреби в утворенні різноманітних політичних партій і міжпар-тійне суперництво може виникати і справді виникає в умовах демократизації суспільства. В Україні, Росії, Білорусі та інших країнах Співдружності виникнення нових політичних партій і політичних рухів зумовлюється кризою офіційно визнаних і тривалий період, здавалось, непорушних суспільних структур, насамперед, комуністичних партій. Умови тоталітаризму не могли сприяти сучасній багатопартійності. Масова політична діяльність підмінялася закулісними інтригами, представництво політичних інтересів соціальних спільностей - пошуками протекцій у володіючих владою, партійна боротьба - особистими чварами тощо. Зрозуміло, що без опори на партійну систему, яка презентує інтереси різноманітних груп населення, неможлива ефективна діяльність і парламенту. Можна стверджувати, що політичні партії - невід'ємна частина парламентської системи. Ясно, що без політичних партій парламент може приймати правильні закони, але закони не будуть реалізовані, якщо тільки не звернутися до збройних сил. Політичні партії істотний фактор стабільності політичного режиму. Політичні партії ніби продовжують функції парламенту за його межами, відповідальність за те, щоб і там боротьба йшла з допомогою аргументів, а не з допомогою насильства.
Роль політичних партій оцінюється по-різному. Дехто стверджує, що політична партія - це сучасна диктатура, це влада частини над цілим, вихолощування демократії. Політична партія не є знаряддя демократії. І кількість політичних партій не змінює ста-новища в суспільстві. Французький соціолог Моріс Дюверже вважає, що організація політичних партій і існування партійних систем не відповідає демократичній ортодоксії: по-перше, тому що їх внутрішня структура автократична і олігархічна; фактично їх керівники не призначаються членами партій, а кооптуються або довибираються центрами, мають тенденцію формування керівного, керуючого класу, ізольованого від основної маси партійців. В тій мірі, в якій їх обирають, політична олігархія поширюється, однак, не стає демократією тому, що вибори здійснюють партійці, а це меншість, в порівнянні з тими, хто голосує за політичну партію на загальних виборах. По-друге, парламентарії підпорядковані авторитету партійного керівництва. Політичні партії формують суспільну думку в такій мірі, в якій його представляють. По-третє, загальна еволюція політичних партій поглиблює їх розбіжність з нормами демократичного режиму. Але Моріс Дюверже підкреслює, що режим без партій увічнює панування еліт, які управляють, і сформувалися по праву народження, багатстві або займаній посаді. Такий режим неминуче консервативний. Політичні партії залишаються більш розвиненими ліворуч - ліві сили, аніж праворуч - праві, тому що політичні партії най-потрібніші на лівому фланзі, вони революційні. Тому диктатура навіть з однією народною партією, яка тягнеться до утворення класу, що править більш близька до демократії, аніж диктатура без політичних партій. Однопартійні системи - це ще не найпоганіші політичні режими. Однопартійна система вважається інновацією XX ст., породжена «ерою мас» і розглядається як прагнення зняти суперечності в суспільстві. Багатопартійні системи сталії важливою умовою демократизації всіх сторін життя суспільства.
Численні спірні проблеми виникають не тільки при визначенні, але й при класифікації партійних систем. У країнах Заходу панує спосіб класифікації партійних систем за кількістю партій, які ефективно беруть участь у завоюванні влади і її здійсненні. Звідси, всі партійні системи діляться на багато, дво- і однопартійні. Однак інколи можна зустріти класифікацію партійних систем, основану не на кількісних критеріях. Відомий французький соціолог Моріс Дюверже в питанні про класифікацію політичних партій і партійних систем відійшов від традиції, запропонував особливий тип партійних систем - системи домінуючої партії. Соціолог Джованні Сарторі взагалі відкинув троїсту класифікацію партійних систем і запропонував їх поділити: на однопартійні, партії гегемона, домінуючі партії, двопартійні, помірно багатопартійні, вкрай багатопартійні, атомізовані. На думку Джованні Сарторі, існує сім типів партійних систем, що межать між полюсами однопартійної (моноідеологічної) і атомізованої (вкрай поляризованій ідеологічно, ідейно різнорідної) систем. Проміжні типи (системи з партією гегемоном, домінуючою партією, двопартійні, обмеженого плюралізму і радикального плюралізму) відображають різноманітні стадії і варіанти ідеологічного плюралізму, що супроводжують діяльність однієї або декількох політичних партій. Однак і така класифікація має слабкі сторони, зокрема, достатньо не враховує відмінності політичного ладу тієї або іншої країни.
Виділяються альтернативні і неальтерпативні партійні системи.
Альтернативну систему, в якій, принаймні, один колектив політиків організований у вигляді політичної партії або політичних партій і має реальні шанси замінити колектив, що править в даний момент. В межах альтернативної системи можуть мати місце: система багатопар-тійної роздрібненості, в якій жодна політична партія або група політичних партій не має явного домінування, а влада здійснюється коаліціями, що змінюються за складом; двоблокова система, в якііі існує декілька політичних партій, але діляться на два постійно суиерпиючих політичних блоки; двопартійна система, де хоча і існують більш дрібні політичні партії, але справжнє суперництво за владу відбувається між двома самими великими політичними партіями, що уособлюють політичну систему суспільства.
Неальтернативні системи, в яких або конституційні принципи або фактичне співвідношення сил призводить до того, що немає справжнього суперництва між політичними партіями за владу. В її межах можуть мати місце: система кооперації політичних партій, що характеризується блокуванням головних політичних партій і фактичним зникненням дієвої опозиції; система політичних партій національної згоди (або домінуючої політичної партії), в якій, хоча і існують численні політичні партії, суиерниючі па виборах, але одна політична партія постійно домінує над всією політичною системою і повністю здійснює владу, а інші
політичні партії діють або як опозиція уряду, або як представники окремих груп соціальних інтересів, маючи чітко обмежену і, як правило, локалізовану базу впливу. Обмежені партійні системи, в яких існують різноманітні політичні партії і між ними здійснюється суперництво за політичний вилив, але влада знаходиться в руках однієї політичної сили - найчастіше армії, яка є незалежна від політичних партій і стоїть над ними; однопартійна система, що виключає існування інших політичних партій, окрім тієї, що управляє.
Природно, що характер соціальної структури суспільства, діюче законодавство і, насамперед, виборчі закони, а також соціокультурні традиції відіграють найбільшу роль у формуванні партійних систем. Якщо в країнах відсутній розвинений клас селянства, то і не виникають аграрні партії. Там же, в країнах, де визначальну роль відіграє будь-який один, наприклад, середній клас, існують передумови для створення системи з домінуючою політичною партією. Якщо ж соціальна структура суспільства пронизана полярними суперечностями тих або інших соціальних верств і груп, то й партійна система має конфліктний характер, зі свого боку підігріваючи напруженість суспільних відносин. Якщо ж соціальні спільності, групи орієнтуються па одну систему цінностей ТІ ідеалів, то і партійна система характеризуватиметься більш м'якими фор мами міжпартійпих і партійпо-державпих зв'язків.
На характер і тип партійної системи можуть діяти і виливати закони. Діяльність численних політичних партій може обмежуватися законом: опозиційні політичні партії певного спрямування не допускаються до виборів, а нелегальним партійним формуванням закони дозволяють і насильницькі, репресивні дії тощо. Якщо ж в країні, суспільстві, діє мажоритарна виборча система, що визначає одного переможця за більшістю поданих голосів, то тут формуються двопартійні системи або системи з однією домінуючою політичною партією. Створення багатопартійпих систем і партійних коаліцій допускає і пропорційна виборча система, даючи шанси па представництво в органах влади великій кількості політичних сил, полегшує виникнення нових політичних партій і об'єднань. В суспільствах, де існує безліч економічних укладів, різноманітність культур і мов, діють різноманітні капали і соціальні структури, сприятливі реалізації соціальних, національних, релігійних і інших інтересів, створюються багатопартійпі системи.
Багатопартійності характерна і оптимальна форма, умова політичного розвитку демократичних суспільств. Щоправда, вчені і практики розминаються в оцінці переваги конкретної системи: там, де існує багато політичних партій або де існують двопартійні системи з домінуючою партією тощо. Італійський соціолог Джованпі Сарторі вважає, що «крайня багатопартійність» (поява в суспільстві п'яти і більше політичних партій) небезпечна для існування держави. Політолог Сейме Ньюмен віддає перевагу двопартійній системі побудови держави, що надає громадянам вибір, а уряду можливість зміни і корегування курсу. Досвід Іспанії, Сірії, Японії та ряду інших країн свідчить про користь і доцільність багатонартійної системи з політичною партією, яка монопольно править. На користь багатопартійності без домінуючої політичної партії свідчить політично стабільний розвиток ряду європейських держав: Бельгія, Австрія, Данія, Нідерланди та деякі інші. Серйозно критикується існуюча бінартіина система, що відстороняє від участі в управлінні і прийнятті рішень маленькі політичні партії, що не надто авторитетні, але реально відображають інтереси меншості.
Природно, в оцінці ефективності тих або інших партійних систем поки ще не існує єдиної думки.
ЗМІСТ
На попередню
|
|
