Додати в закладки
Переклад
Translate
 Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами. |
|
|
Скачати одним файлом. Книга: Олександр Дюма. ТРИ МУШКЕТЕРИ
XIV. ПРО КОРИСТЬ ГРУБНИХ ДИМАРІВ
Було ясно: троє наших друзів, самі того не підозрюючи, в пориві рицарських почуттів і відваги прислужились якійсь особі, що користувалася високим заступництвом кардинала. Хто ж ця особа? Ось запитання, яке мушкетери поставили собі перш за все. Потім, зрозумівши, що однаково про це не здогадаються, Портос покликав корчмаря й звелів принести гральні кості.
Портос та Араміс сіли за стіл і заходилися грати. Атос, замислившись, походжав по кімнаті.
Він щоразу проминав димар розваленої груби, другий кінець якого було виведено в кімнату горішнього поверху, і щоразу, наблизившись до димаря, чув якісь приглушені голоси. Кінець кінцем ці голоси привернули його увагу.
Атос прислухався й розібрав кілька слів, які так зацікавили його, що він знаком попросив друзів замовкнути й закляк на місці, нахилившись і притуливши вухо до отвору в димарі.
— Міледі, справа дуже важлива,— почув він голос кардинала.— Отже, сідайте, нам треба поговорити.
— Міледі! — прошепотів Атос.
— Ваше високопреосвященство, я слухаю якнайуважніше,— відповів жіночий голос.
Почувши його, Атос затремтів.
— Невеличке судно з англійською командою, капітанові якого я цілком довіряю, чекає на вас біля гирла Шаранти, поблизу форту Ла Пуант; воно зніметься з якоря завтра вранці.
— Отже, мені треба виїхати туди сьогодні ввечері?
— Цієї ж самої хвилини, негайно після того, як ви дістанете від мене вказівки. Двоє чоловіків, яких ви побачите біля дверей корчми, охоронятимуть вас у дорозі. Я вийду перший, а через півгодини рушите в дорогу і ви.
— Слухаюсь, ваша світлосте. А тепер розкажіть про доручення, яке вам завгодно мені дати. А що я хочу й надалі бути гідною довіри вашого високопреосвященства, то, прошу, викладіть його ясно й чітко, щоб я часом не припустилась якоїсь недоречності.
Співрозмовники на мить замовкли. Було ясно: кардинал заздалегідь зважує свої слова, а міледі збирається з думками, аби якнайкраще зрозуміти і запам'ятати все, що він скаже.
Скориставшися з цієї хвилини, Атос попросив друзів замкнути двері й знаком запропонував їм послухати розмову разом.
Обидва мушкетери принесли стільці для себе та стілець для Ато-са. Всі троє зручно вмостилися біля каміна, нахиливши голови до димаря й нашорошивши вуха.
— Ви поїдете до Лондона,-— знову озвався кардинал.— В Лондоні ви підете до Бекінгема.
— Я хочу нагадати вашому високопреосвященству,— мовила міледі,— що після історії з діамантовими підвісками, до якої герцог і досі вважає мене причетною, його світлість не довіряє мені.
— Цього разу,— заперечив кардинал,— ідеться зовсім не про те, щоб добитися його довіри, а про те, щоб ви відкрито й чесно з'явилися до нього як посередниця.
— Відкрито й чесно,— повторила міледі з ледь уловимим відтінком двозначності.
— Авжеж, відкрито й чесно,— ствердив кардинал тим самим тоном.— Усі ці переговори мають провадитися відкрито.
— Я виконаю всі вказівки вашого високопреосвященства якнайточніше і з готовністю чекаю на них.
— Ви з'явитеся до Бекінгема від мого імені й скажете, що мені відомі всі його приготування, але що вони мало мене бентежать, бо ледве він зробить перший крок, як я занапащу королеву.
— Чи повірить він, що ваше високопреосвященство здійснить свою погрозу?
— Так, бо я маю докази.
— Чи треба, щоб я навела йому ці докази і він мав змогу їх оцінити?
— Безперечно. Крім того, ви скажете йому, що я опублікую донесення де Буа-Робера й маркіза де Бортю про побачення герцога з королевою в дружини конетабля1 того вечора, коли вона давала бал-маскарад. А щоб у нього не лишалося жодних сумнівів, ви скажете: він приїхав туди в костюмі Великого Могола, в якому збирався бути на балі кавалер де Пз і якого він купив у де Гіза за три тисячі пістолів.
— Гаразд, ваша світлосте.
— Я знаю до найменших подробиць, як він зайшов, а потім вийшов уночі з палацу, куди пробрався перевдягнений італійцем-провісником.
________________
1 Йдеться про герцогиню де Шеврез, яка в першому шлюбі була дружиною герцога Шарля де Люїна (1578-1621), конетабля Франції.
Щоб остаточно переконати герцога у вірогідності моїх відомостей, ви скажете Бекінгемові, що під плащем у нього було широке біле вбрання, всіяне чорними блискітками, черепами та схрещеними кістками, оскільки, на випадок несподіваних ускладнень, він сподівався видати себе за привид Білої Дами, що, як усім відомо, завжди з'являється в Луврі напередодні важливих подій.
— Це все, ваша світлосте?
— Скажіть йому, що я знаю також усі подробиці пригоди в Ам'є-ні й накажу викласти їх у вигляді невеличкого дотепного роману з планом саду та портретами головних дійових осіб цієї нічної сцени.
— Я скажу йому це.
— Скажіть, крім того: Монтегю в моїх руках, Монтегю в Басти-лії, і — дарма що в нього не знайшли жодного листа,— тортурами можна примусити його сказати те, що він знає, і навіть... те, чого він не знає.
— Дуже добре.
— І, нарешті, додайте, що герцог, втікаючи з острова Ре, в поспіху забув на своїй квартирі листа від пані де Шеврез, який дуже компрометує королеву, бо він доводить не тільки те, що її величність може кохати ворогів короля, а й те, що вона спілкується з ними в їхній змові проти Франції. Ви добре запам'ятали все, що я вам сказав, чи не так?
— Судіть самі, ваше високопреосвященство: бал у дружини конетабля; ніч у Луврі; вечір в Ам'єні; арешт Монтегю; лист пані де Шеврез.
— Все правильно,— сказав кардинал.— У вас чудова пам'ять, міледі.
— А що, як герцог, незважаючи на всі ці докази, не поступиться й далі загрожуватиме Франції? — відповіла та, якій кардинал сказав цей комплімент.
— Герцог закоханий, як божевільний, або, точніше, як дурень,— з глибокою гіркотою мовив Рішельє.— Подібно до паладинів1 минулих часів, він затіяв цю війну тільки для того, щоб заслужити прихильний погляд своєї дами. Коли він знатиме, що війна коштуватиме честі, а можливо, й свободи володарці його помислів, як він сам про це каже, то ручуся: він дуже серйозно замислиться, перш ніж наважитись на продовження війни.
________________
1 Паладин — за Середньовіччя рицар з почту короля або іншого феодального володаря; в переносному значенні — вірний лицар, людина, віддана якійсь справі, ідеї, господарю, коханій жінці.
— І все-таки — якщо він стоятиме на своєму? — спитала міледі з упертістю, яка свідчила, що вона хоче до кінця з'ясувати мету покладеної на неї місії.
— Якщо він стоятиме на своєму?..— повторив кардинал.— Це малоймовірно.
— Це можливо,— відповіла міледі.
— Якщо він стоятиме на своєму...— кардинал замовк. За хвилину він повів далі: — Ну, якщо він стоятиме на своєму, мені лишиться сподіватися на одну з тих подій, які змінюють обличчя держави.
— Якби ваше високопреосвященство ласкаво погодились навести кілька таких прикладів з історії,— сказала міледі,— я, можливо, й розділила б вашу впевненість.
— Гаразд, слухайте! — мовив Рішельє.— Наприклад, у тисяча шістсот десятому році, коли славної пам'яті король Генріх Четвертий, керуючись майже такими мотивами, які нині спонукають до дії герцога, збирався водночас напасти на Фландрію та Італію, щоб із двох боків водночас ударити по Австрії,— хіба не сталася тоді подія, яка врятувала Австрію? І хіба королю Франції не може пощастити так само, як імператорові?
— Ваше високопреосвященство має на увазі удар кинджалом на Залізній вулиці?
— Атож,— сказав кардинал.
— А чи не вважає ваше високопреосвященство, що страта Рава-льяка стала грізною пересторогою для всіх, кому хоч на мить спаде на думку наслідувати його приклад?
— За всіх часів і в усіх державах, особливо якщо ці держави роздирали релігійні чвари, ніколи не бракувало фанатиків, котрі нічого так не прагнуть, як стати мучениками. Я оце пригадав, що пуритани страшенно злі на герцога Бекінгема і що їхні проповідники називають його антихристом.
— То й що ж? — спитала міледі.
— А те,— вів далі кардинал байдужим голосом,— що тепер досить було б лише зустріти, наприклад, жінку — молоду, вродливу і спритну, яка прагнула б помститися за себе герцогові. Таку жінку не так важко й знайти: герцог має неабиякий успіх у жінок, і якщо він своїми клятвами у вірності навіки збудив у їхніх серцях кохання до себе, то так само заронив у них і зерна ненависті своїми безнастанними зрадами.
— Звичайно,— сказала міледі холодно,— таку жінку можна знайти.
— Ну що ж! Така жінка, вклавши в руки якого-небудь фанатика кинджал Жана Клемана або Равальяка, врятувала б Францію.
— Так, але вона стала б співучасницею вбивці.
— А хіба хтось дізнався про імена співучасників Равальяка або Жана Клемана?
— Ні, бо, певно, ці люди стояли надто високо, щоб їх наважилися шукати там, де вони були. Не для кожного спалять палату суду, ваша світлосте.
— То ви гадаєте, що пожежа палати суду не була випадковістю? — спитав Рішельє таким тоном, наче це запитання не мало для нього ніякого значення.
— Особисто я, ваша світлосте, взагалі нічого не гадаю,— відповіла міледі,— я наводжу факти — тільки й того. Я лише кажу, що коли б носила ім'я мадемуазель де Монпансьє1 або королеви Марії Медичі, то стереглася б куди менше, ніж тепер, називаючись леді Кларік.
— Ваша правда,— погодився Рішельє.— То чого б ви хотіли?
— Я хотіла б мати наказ, який наперед схвалював би все, що я вважатиму за потрібне зробити на благо Франції.
— Але спершу треба знайти жінку, про яку я казав і яка мріяла б про помсту герцогові.
— Її знайдено,— сказала міледі.
— Потім треба знайти фанатика, який правитиме за знаряддя Божественного правосуддя.
— Він знайдеться.
— Ну що ж! — мовив кардинал.— Тоді й настане час віддати наказ, про який ви оце згадали.
— Ваше високопреосвященство має слушність,— відповіла міледі,— і я глибоко помилялась, вбачаючи в дорученні, яким ви мене удостоюєте, щось інше, ніж те, що я маю зробити насправді: тобто переказати герцогові від імені вашого високопреосвященства, що ви знаєте все про те перевдягання, яке дозволило йому зустрітися з королевою на маскараді в дружини конетабля; що у вас є докази побачення в Дуврі королеви з якимось італійським астрологом, хоч це був не хто інший, як герцог Бекінгем; що ви наказали написати невеличкий і вельми дотепний роман про відомі пригоди в Ам'єні з планом саду, де ці пригоди розігрувались, і з портретами виконавців, які брали в них участь; що Монтегю в Бастилії і що тортури можуть змусити його сказати те, що він пам'ятає, і навіть те, що він міг забути; нарешті, що вам до рук потрапив лист од пані де Шеврез, який був знайдений на квартирі його світлості й цілком викриває не тільки ту особу, котра його написала, а й іншу — ту, від імені якої цього листа було написано.
________________
1 Катрін-Марі де Лоренн, герцогиня де Монпансьє (1522—1596), брала активну участь у війнах Ліги; її підозрювали — щоправда, без достатніх підстав — у підбурюванні Жана Клемана на вбивство Генріха III.
Коли ж усе-таки герцог не відступиться від своїх намірів, то, оскільки моя місія обмежується тільки цими дорученнями, мені лишиться єдине — благати Бога, щоб він сотворив чудо, яке врятувало б Францію. Правильно я вас зрозуміла, ваше високопреосвященство? Мені більше нічого не треба робити?
— Ви зрозуміли мене правильно,— сухо відказав кардинал.
— А тепер,— вела далі міледі, мовби не помічаючи, що герцог Рішельє заговорив іншим тоном,— тепер, коли я маю вказівки вашого високопреосвященства щодо ваших ворогів, чи не дозволить ваша світлість сказати два слова про моїх?
— Ви маєте ворогів? — спитав Рішельє.
— Так, ваша світлосте, я маю ворогів, проти яких ви повинні всіма засобами підтримати мене, бо я здобула їх, виконуючи доручення вашого високопреосвященства.
— Хто ж вони?
— По-перше, ця нікчемна інтриганка Бонасьє.
— Вона в Мантській в'язниці.
— Тобто вона була там,— відповіла міледі,— але тепер королева, діставши від короля наказ, перевела її до монастиря.
— До монастиря? — перепитав Рішельє.
— Так, до монастиря.
— До якого?
— Не знаю, це зберігається в таємниці.
— Я дізнаюсь про цю таємницю!
— І ваше високопреосвященство скаже, в якому монастирі перебуває ця жінка?
— Чом би й ні!
— Чудово. Але я маю ще одного ворога, куди небезпечнішого, ніж ця жалюгідна пані Бонасьє.
— Хто він?
— Її обранець.
— Як його звуть?
— О, ваше високопреосвященство добре його знає! — гнівно вигукнула міледі.— Це наш із вами злий геній: той самий, завдяки якому мушкетери короля перемогли в сутичці гвардійців вашого високопреосвященства; той самий, який тричі вдарив шпагою де Варда, вашого емісара, і зіпсував усю справу з діамантовими підвісками; це той, нарешті, хто, дізнавшись, що я викрала пані Бонасьє, поклявся вбити мене.
— А-а,— мовив кардинал,— я знаю, про кого ви кажете.
— Я кажу про цього негідника Д'Артаньяна.
— Він сміливий юнак,— зауважив Рішельє.
— Саме тому, що він сміливий юнак, його й слід боятися.
— Добре було б,— сказав герцог,— мати бодай якийсь доказ його таємних стосунків з Бекінгемом.
— Доказ! — вигукнула міледі.— Та я дістану вам десяток таких доказів.
— Чудово! Подайте мені ці докази, і я звелю кинути його до Бастилії.
— Гаразд, ваша світлосте! А потім?
— Для тих, хто потрапляє до Бастилії, немає ніякого "потім",— глухим голосом відповів кардинал.— Ет, хай йому чорт! — вів далі Рішельє.— Коли б я так само легко міг позбутися свого ворога, як позбавити вас ваших, і коли б мені треба було боротися проти тих людей, щодо яких ви просите в мене безкарності!..
— Ваша світлосте, ну ж бо, поміняймося! — вигукнула міледі.— Життя за життя, людина за людину! Віддайте мені цього, а я віддам вам того, іншого.
— Не знаю, що ви хочете сказати,— відповів кардинал,— і не хочу цього знати. Але я не проти, аби зробити вам приємне, і не бачу жодної причини, чому б не виконати вашого прохання щодо такої нікчемної особи, тим паче, кажете ви, цей Д'Артаньян — розпусник, дуелянт і зрадник.
— Він безчесний, ваша світлосте, безчесний!
— Дайте мені папір, перо й чорнило,— сказав кардинал.
— Прошу, ваша світлосте.
Запала тиша. Мабуть, кардинал обмірковував, що писати, або писав.
Атос, який не пропустив жодного слова з розмови, взяв своїх друзів під руки й одвів у протилежний куток кімнати.
— Стривай! — сказав Портос— Чого тобі треба й чому ти не даєш нам дослухати розмову до кінця?
— Тихше! — прошепотів Атос— 3 їхньої розмови ми дізналися про все, що нам треба було знати. А втім, я не заважатиму вам дослухати до кінця; але мені треба йти.
— Йти? — повторив Портос— А коли кардинал спитає про тебе, що ми йому відповімо?
— Не чекайте, коли він спитає про мене, а самі скажіть, що я поїхав дозором, бо після розмови з корчмарем у мене виникла підозра, що дорога не зовсім безпечна. Я скажу це й зброєносцеві кардинала. А решта — то вже моя справа, хай воно вас не обходить.
— Будьте обережні, Атосе! — мовив Араміс.
— Не турбуйтеся,— відповів Атос— Ви ж знаєте, що я вмію володіти собою.
Портос і Араміс знову посідали біля димаря. Що ж до Атоса, то він не ховаючись вийшов, одв'язав свого коня, прив'язаного разом з конями друзів до засувів віконниць, мовив кілька слів зброєносцеві про необхідність оглянути шлях, ретельно перевірив свій пістолет, оглянув шпагу і, як солдат, що доброхіть зголосився на небезпечне завдання, поскакав по дорозі до табору.
Книга: Олександр Дюма. ТРИ МУШКЕТЕРИ
ЗМІСТ
На попередню
|
|
