Додати в закладки
Переклад
Translate
 Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами. |
|
|
Скачати одним файлом. Книга: Олександр Дюма. ТРИ МУШКЕТЕРИ
XVI. БАСТІОН СЕН-ЖЕРВЕ
Прийшовши до друзів, Д'Артаньян застав їх усіх у тій самій кімнаті. Атос сидів замислившись, Портос підкручував вуса, Араміс молився, час од часу заглядаючи до невеличкого молитовника, вишукано оправленого в блакитний оксамит.
— Тисяча чортів, панове! — сказав Д'Артаньян.— Сподіваюся, ваші новини справді варті уваги, бо я ніколи в світі не подарую вам, коли ви змусили мене марно бігти до вас, замість дати спокій після нічного штурму бастіону й роззброєння його гарнізону. Ах, панове, чому вас там не було! Ото було жарко!
— Ми потрапили до іншого місця, де теж було не холодно! — відповів Портос, хвацько підкручуючи вуса.
— Тихше! — прошепотів Атос.
— Ого! — мовив Д'Артаньян, помітивши, що мушкетер ледь помітно насупив брови.— Схоже, ви й справді маєте якісь новини.
— Арамісе,— спитав Атос,— ви, здається, снідали позавчора в корчмі "Гугенот"?
— Авжеж.
— Як там?
— Я дуже погано поїв: був пісний день, а вони подавали тільки скоромне.
________________
1Каперне свідоцтво — посвідчення на право ведення приватного судна.
2Байонна- портове місто на південному заході Франції, тобто у протилежному від Англії боці.
— Отакої! — здивувався Атос— Щоб у морській гавані та не було риби?
— Вони кажуть,— відповів Араміс, знову беручи в руки свого молитовника,— що відколи, за наказом кардинала, стали будувати дамбу, вся риба втекла у відкрите море.
— Тільки я не про це вас питаю, Арамісе,— вів далі Атос — Я хочу знати: чи вільно ви там почувалися і чи ніхто вас не турбував?
— Здається, мені там і справді ніхто не докучав... Авжеж, Атосе, для того, що ви маєте на увазі, "Гугенот" — підходяще місце.
— То ходімте до "Гугенота",— запропонував Атос,— бо тут стіни наче з паперу.
Д'Артаньян, який добре вивчив звички свого друга і з єдиного його слова, жесту або знаку міг збагнути всю серйозність становища, взяв Атоса під руку й вийшов з ним із кімнати, ні про що не питаючи. Портос та Араміс рушили слідом за ними, розмовляючи про щось.
Зустрівши по дорозі Грімо, Атос знаком запропонував йому йти з ними. Грімо, як і завжди, мовчки підкорився; бідолаха дійшов до того, що вже майже розучився розмовляти.
Друзі зайшли до корчми. Була сьома година ранку, тільки-но почало розвиднятися. Вони замовили сніданок і посідали в залі, де, за словами хазяїна, їм ніхто не міг заважати.
Та, на жаль, час для таємної розмови вони обрали невдало: щойно просурмили вранішню зорю. Драгуни, швейцарці, гвардійці, мушкетери й кіннотники, щоб розігнати сон та зігрітися від ранкової свіжості, гуртами й по одному заходили до корчми перехилити склянку вина. Це було дуже вигідно корчмареві, але псувало плани чотирьох друзів. Тож вони вельми нечемно відповідали на привітання, тости і жарти своїх бойових товаришів.
— Годі! — сказав Атос— Так ми ще можемо посваритися з ким-небудь, а це нам зараз зовсім ні до чого. Д'Артаньяне, розкажіть, як ви провели цю ніч; про свою ми розповімо вам пізніше.
— Ай справді,— озвався якийсь кіннотник,— ви вночі були в траншеях, панове гвардійці, і, здається, добряче поскубли ла-рошельців?
Д'Артаньян глянув на Атоса, ніби питаючи, чи відповідати непроханому співрозмовникові.
— Слухай,— сказав Атос,— невже ти не чуєш, що пан де Бюзиньї робить тобі честь і звертається до тебе? Розкажи, що сталося у вас сьогодні вночі, адже добродіям цікаво знати про це.
— Фи фзяли пастіон? — спитав швейцарець, який пив ром з пивного кухля.
— Так, добродію,— вклонившись, відповів Д'Артаньян,— нам випала така честь. Ми навіть підклали, як ви, може, чули, під один з його рогів бочку з порохом, і коли вона вибухнула, то зробила в стіні чималий пролом; та й всі стіни почали обсипатися — адже бастіон досить старий.
— А який це бастіон? — спитав драгун, тримаючи наштрикнуту на шаблю гуску, яку він приніс сюди засмажити.
— Бастіон Сен-Жерве,— відповів Д'Артаньян,— з якого ла-рошельці весь час обстрілювали наших фортифікаційних робітників.
— Жарко було?
— Ще б пак! Ми втратили п'ять душ, а ла-рошельці — вісім чи й десять.
— Тшорт запирай! — вигукнув швейцарець, який, незважаючи на чудовий вибір лайок, що існував у німецькій мові, лаявся тільки по-французьки.
— Цілком можливо,— зауважив кіннотник,— що вранці вони пошлють туди саперів, і ті відбудують бастіон.
— А чого ж,— відповів Д'Артаньян.
— Панове,— сказав Атос,— пропоную заклад.
— Авшеш, саклат! — підхопив швейцарець.
— Який заклад? — спитав кіннотник.
. — Стривайте,— мовив драгун і поклав свою шаблю, наче рожен, на два великі залізні тагани, під якими палав огонь,— я теж не маю нічого проти закладу. Гей, хазяїне! Мерщій підставте лист, а то сало буде капати у вогонь. Чого пропадати такій смакоті!
— Це прафта,— сказав швейцарець.— Гусячи шир душе смашно з фаренням.
— Отак! — полегшено зітхнув драгун.— А тепер поговорімо про заклад! Ми слухаємо вас, пане Атосе!
— На що ви хочете закластися? — спитав кіннотник.
— Ось послухайте! Я пропоную вам, пане де Бюзиньї, йти в заклад,— відповів Атос,— що ми — троє моїх друзів, добродії Портос, Араміс і Д'Артаньян, та я — поснідаємо в бастіоні Сен-Жерве й пробудемо там рівно годину, хвилина в хвилину, хоч би як ворог намагався вибити нас звідти.
Портос і Араміс перезирнулись, зрозумівши, що Атос має на гадці.
— Зглянься,— прошепотів Д'Артаньян на вухо Атосові,— адже нас там уб'ють.
— Нас неодмінно уб'ють, якщо ми не підемо туди,— відповів Атос.
— Слово честі, панове! — сказав Портос, зручніше вмощуючись на стільці й підкручуючи вуса.— Це, далебі, чудовий заклад.
— І тому я його приймаю,— підхопив пан де Бюзиньї.— Лишається тільки визначити умови.
— Вас четверо, панове,— відповів Атос,— і нас четверо; обід на вісім персон на вибір кожного — це вам підійде?
— Якнайкраще,— мовив пан де Бюзиньї.
— Я згоден,— кивнув головою драгун.
— І мені пітійте,— сказав швейцарець.
Четвертий учасник, який грав у цій сцені німу роль, нахилив голову на знак згоди.
— Ваш сніданок готовий, панове,— озвався корчмар.
— То принесіть його! — звелів Атос.
Корчмар приніс сніданок. Атос покликав Грімо, показав йому на великий кошик, що валявся в кутку зали, і жестом наказав загорнути в серветки принесену смаженю.
Грімо збагнув, що йдеться про сніданок десь на повітрі. Він узяв кошик, поклав у нього смаженю, поставив пляшки й повісив кошик на руку.
— Де ж ви збираєтесь снідати? — спитав корчмар.
— Чи вам не однаково? — відповів Атос— Аби за сніданок було заплачено.
І він величним жестом кинув на стіл два пістолі.
— Накажете дати здачі, пане офіцере? — спитав корчмар.
— Ні; додай тільки дві пляшки шампанського, а решту візьми собі за серветки.
Справа виявилася не такою вигідною, як корчмареві здалося спочатку, але він надолужив на тому, що поклав у кошик замість шампанського дві пляшки анжуйського вина.
— Пане де Бюзиньї,— сказав Атос,— зводите поставити ваш годинник за моїм чи накажете мені поставити свій за вашим?
— Будь ласка, добродію! — відповів кіннотник, виймаючи з кишені золотого годинника, оздобленого діамантами.— Зараз пів на восьму.
— У мене тридцять п'ять на восьму,— мовив Атос— Отже, мій годинник поспішає на п'ять хвилин проти вашого, добродію.
Вклонившись приголомшеним свідкам закладу, друзі рушили до бастіону Сен-Жерве в супроводі Грімо, що ніс кошик, і гадки не маючи, куди він іде. Звиклий беззастережно слухатися Атоса, він не насмілювався навіть спитати про це.
Поки друзі простували через табір, вони не обмінялися жодним словом; до того ж, слідом за ними сунула ціла юрба цікавих, які, почувши про заклад, хотіли знати, як ці четверо виплутаються зі скрути. Але, тільки-но друзі проминули смугу табірних укріплень та опинилися посеред чистого поля, Д'Артаньян, який і досі не збагнув, про що йдеться, вирішив, що наспів час з'ясувати обставини.
— Мій любий Атосе,— спитав він,— зробіть ласку й скажіть, куди ми йдемо.
— Як бачите, ми йдемо на бастіон,— відповів Атос.
— А що ми там робитимемо?
— Ви ж чули — ми маємо там поснідати.
— А чому ми не поснідали в "Гугеноті"?
— Бо нам треба поговорити про дуже важливу справу, а в "Гугеноті" повно людей, які тільки те й роблять, що приходять та виходять, вітаються та чіпляються з розмовами. В корчмі не можна спокійно порозмовляти й п'ять хвилин. Тут принаймні,— Атос показав на бастіон,— ніхто нам не заважатиме.
— Але мені здається,— сказав Д'Артаньян з тією розсудливістю, яка так природно поєднувалася в ньому з хоробрістю,— мені здається — ми могли б знайти для розмови якесь зручне місце в дюнах, на березі моря.
— Де б усі побачили, що ми зібралися вчотирьох, після чого за якихось чверть години кардиналові шпигуни доповіли б йому, що ми про щось радимось.
— Авжеж,— мовив Араміс,— Атос має слушність: "Animad vertuntur in desertis"1.
— Пустеля, либонь, підійшла б нам якнайкраще,— озвався Пор-тос,— та де її знайдеш?
— Немає такої пустелі, де б птах не міг пролетіти над головою, де риба не могла б випірнути з води, де заєць не міг би вискочити з нори, а я далеко не певен, що і птахи, і риби, і звірі — всі вони не стали шпигунами кардинала. Тож краще буде все-таки докінчити нашу справу, тим паче що відступитися від неї нам уже ніяк, а то ми зганьбимо себе. Ми побилися об заклад несподівано, це не могло бути задумано нами заздалегідь, і я не вірю, аби хтось відгадав його справжню причину.
________________
Animad vertuntur in dese rtis" — "їх помічають y пустелі" (лат.).
Щоб виграти наш заклад, ми мусимо протриматися на бастіоні годину. Або нас атакують, або цього не станеться. Якщо нас не атакують, ми матимемо час на розмову, і ніхто нас не підслухає, бо, ручуся, стіни цього бастіону не мають вух. Якщо ж нас атакують, ми все-таки зуміємо поговорити про наші справи і, до того ж, обороняючись, ще й уславимо себе. Отже, ви самі бачите — все складається для нас на добре.
— Воно-то так,— мовив Д'Артаньян,— але нам не минути кулі.
— Ет, мій любий, ви чудово знаєте, що найнебезпечніші кулі — зовсім не ті, які посилає нам ворог,— відповів Атос.
— І все-таки, як на мене, в таку експедицію годилося б узяти мушкети,— обізвався Портос.
— Ви дурень, друже Портосе; навіщо тягти на собі зайву ношу?
— Стаючи віч-на-віч з ворогом, я зовсім не вважаю, що добрий мушкет, дюжина набоїв та споряджена порохівниця були б мені зайві.
— А хіба ви не чули, що сказав Д'Артаньян? — заперечив Атос.
— А що він сказав? — спитав Портос.
— Д'Артаньян сказав, що в нічній атаці вбито вісім чи десять французів і стільки ж ла-рошельців.
— Ну то й що?
— Їх не встигли пограбувати, чи не так? Адже всі були заклопотані важливішими справами.
— І що з того?
— А те, що ми матимемо їхні мушкети, порохівниці та набої і — замість чотирьох мушкетів та дюжини куль — півтора десятка рушниць і сотню набоїв про запас.
— Атосе! — вигукнув Араміс— Ти справді велика людина! Портос кивнув головою на знак того, що цілком згоден з Арамі-
сом.
Але Д'Артаньяна ці докази, здавалося, не переконали.
А втім, Грімо теж, либонь, поділяв сумніви юнака, бо, побачивши, що всі вони йдуть у бік бастіону,— а він досі в це не вірив,— смикнув свого пана за край камзола.
"Куди ми йдемо?" — жестом спитав Грімо.
Атос показав на бастіон.
"Але,— вів далі тією самою мовою мовчун-слуга,— нас там уб'ють".
Атос звів очі й руки до неба.
Грімо поставив кошик на землю, сів біля нього й заперечливо похитав головою.
Атос витяг з-за пояса пістолет, перевірив, чи добре він заряджений, клацнув курком і приставив дуло до вуха Грімо. Грімо зірвався на рівні ноги.
Атос знаком наказав йому взяти кошик і йти вперед.
Грімо підкорився.
Єдине, чого Грімо досяг цією хвилинною пантомімою, було те, що з ар'єргарду загону він перейшов до авангарду.
Наблизившись до бастіону, четверо друзів обернулися.
Понад триста солдатів юрмилися біля воріт табору, а трохи віддалік стояли пан де Бюзиньї, драгун, швейцарець та четвертий учасник закладу.
Атос скинув капелюха, надів його на вістря шпаги й помахав ним у повітрі.
Глядачі відповіли на його привітання багатоголосим "ура", що долинуло аж до стін бастіону.
Після цього четверо друзів зникли всередині бастіону, де на них уже чекав Грімо.
Книга: Олександр Дюма. ТРИ МУШКЕТЕРИ
ЗМІСТ
На попередню
|
|
