Додати в закладки
Переклад
Translate
 Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами. |
|
|
Скачати одним файлом. Книга: Ірина Солодченко...
– Своїми картинами я грошей не зароблю, бо вони позбавлені нальоту комерції. Колись художники малювали на побутові теми, і зараз то - шедеври. Наприклад, візьмемо знайому вам зі школи картину «Бурлаки на Волзі». Якісь бурлаки на далекій Волзі в царські часи... І це – шедевр, бо художник малював те, що бачив! А я написав картину - «Прохач в олігарха». Стоїть похнюплений інтелігент і просить грошей у олігарха, який на своїх тіньових оборудках нагромадив величезні статки. Неважливо, на що просить той інтелігентик. Може, щоб зберегти музейні цінності, які плавають у підвалах від розірваної труби. А може книжечку хоче свою видати, щоб залишити нащадкам роман про наше з вами життя... Ви ж знаєте, що ці олігархи та мільйонери – страшні «меценати»! Та за чиї гроші меценати? За гроші народу, який вони обібрали до нитки! Ці «меценати» запрошують на свята західних підтоптаних зірок, платять їм скажене бабло, а на цьому піаряться й репрезентують себе меценатами. А українська культура - у моторошному стані. Ніхто в неї не вкладає... І от я змушений сидіти довбаним адміністратором, щоб мати можливість писати картини, які може оцінять тільки після моєї смерті кілька людей, як невелика купка може оцінити творчість Панаса Мирного. І я цілком це усвідомлюю... До речі, щоб намалювати інтелігентну особу я в нашому місті нікого не знайшов для моделі. Спочатку шукав на вулицях та швидко зрозумів, що то марна праця. Пішов в інститути... Там трохи краще, та мені було потрібне обличчя інтелігента з діда-прадіда, а не від сохи... Довелося до Львова їхати. Там таких - навалом.
Ольга німувала… А Назар глянув на неї і одвернувся. Їй стало соромно. «Напевно думає, що сипле перла перед свинями... Та що йому відповісти? Я геть нічого не тямлю у його житті. Кинув родину... Ні слова про дітей. Хто їх годує і виводить в люди?».
…Вранці вони пройшли повз колегію, де почали з'їжджатися учасники з'їзду гончарів. В музеї їм не сподобалося... Особливо витвори сучасного мистецтва просто неба, які ніц не зачіпали у душі. Наприкінці екскурсії їм вручили по глиняній свистку, і - гайда додому.
… З порогу Ольга кинулася до крісла й довго сиділа, приходячи до тями... Як чудово провела свята! І так зненацька…. І так незвично…
Після ванни перевдягнулася в домашнє й зателефонувала Катрі.
- А ти знаєш, що письменник Панас Мирний усе життя працював бухгалтером?
- Та ти що? Колега?
- Так, Катю...І він ненавидів свою професію, яка, проте, надавала йому можливість годувати родину... А свої романи писав по ночах... Часто хатня робітниця бачила, як усю ніч в його кабінеті горіла свічка... А ранком він ішов на осоружну роботу. Катю, а ти давно перечитувала цей роман? Кажуть, що Мирний витончено описав там психологію злочинця, і що Достоєвський зі своїм Розкольниковим просто відпочиває...
- Хто каже?
- В Інтернеті прочитала...
- Ти що? Провела собі Інтернет? І з яких це вальтів ти зацікавилася українською літературою?
- Та ні, - зніяковіла Ольга. - Це я в Рити була й там... Зайшла розмова з друзями її брата, художниками...
Поклавши слухавку вона полізла до книжкової шафи, довго там рилася, поки нарешті не витягла з дальнього кутка сіру книжку, на котрій великими літерами було написано:
ПАНАС МИРНИЙ
«ХІБА РЕВУТЬ ВОЛИ, ЯК ЯСЛА ПОВНІ»
Частина третя. Зброя та закон
1
Зброя – це знаряддя вбивства. Перші види зброї – дрюки, списи, рогатини та гострі ціпки – людина виготовляла з дерева та кісток. Потім навчилися робити з каменю сокири, вістря копій, ножі, шкребки й багато чого іншого. Щоб одержати сокиру або спис кам'яний наконечник вставляли в заздалегідь приготовлене ратище і закріплювали його за допомогою шкіряних ремінців. В запалі суперечки або бійки такими дрюками, сокирами й ножами захищалися та нападали на ворога.
Вогнепальна зброя піддала жару людським відносинам... Приготувати порох дуже просто: треба змішати селітру із сіркою та товченим деревним вугіллям. Тиск газів, які виділяються при згорянні пороху у замкнутому просторі, росте доти, допоки не спричинить вибух. Вперше порох застосували у Китаї в VII столітті, коли візантійці користувалися сполукою на основі нафти й селітри. В XI столітті знаряддя для стрілянини порохом з'явилися і в арабів, а до Європи вогнепальна зброя потрапила саме з Аравійського півострова. Перші рушничні стволи, у яких був запальний отвір і свинцеві кулі, з'явилися в Іспанії й називалися вони "карабом". В XIV столітті чернець Бертольд Шварц (пам’ятаєте гуртожиток студентів-хіміків імені монаха Бертольда Шварца?) написав книгу "Про користь пороху».
Рання ручна вогнепальна зброя являла собою гранований залізний ствол довжиною близько 40 см, який висвердлювався всередині. Біля магазину робили отвір для запалу, з боку дула засипали порох, утрамбовували забивачем і вставляли снаряд (камінь, обгорнений ганчіркою). В запальний отвір встромляли тліючу паличку, а ствол прив'язували до ціпка. Таку зброю у бою звичайно не перезаряджали, бо на це знадобилося б багато часу. У середині XV століття з'явилася кругла свинцева куля, а наприкінці – ґнотовий замок, який вимагав постійного тління джгута, який перед пострілом затискали губками курка. Щоб вистрілити, потрібно було підняти кришечку полиці, і курок із ґнотом опускався до запалу за допомогою пружини. Така зброя називалася аркебузою й мала дальність прицільного вогню в 20 - 25 метрів. Наприкінці XVII століття поширився кремінний замок, а потім вигадали мушкети й нарешті, – знайомі нам гвинтівки, які дали змогу стріляти на великі відстані. Нарізна зброя в багато разів збільшила дальність польоту кулі й точність пострілу. Саме гвинтівка визначила появу в майбутньому снайперських підрозділів.
Після винаходу в XVIII столітті бездимного пороху й капсульного запальника, а в XIX - унітарного патрона й автоматичної подачі боєприпасів, люди отримали пістолети та револьвери. Пістолет зручний тим, що він невеликий за розміром. Його можна сховати до кишені, а у потрібний момент витягти… Пістолет набагато зручніший за ножа. Адже ножем можна вразити супротивника лише на близькій відстані, і щоб його жбурнути потрібен простір для розмаху. А пістолет - зручніше і не вигадаєш. Щоб виростити людину потрібно багато сил і енергії... Не тільки їй самій, а і її батькам, учителям та рожичам. А вмерти… Витяг з кишені пістоля, зняв його з запобіжника, звів курок... Потім постріл в потрібному напрямку і – нема людини.. Немає чийогось сина, брата, батька, чоловіка... Або чиєїсь дочки, матері, сестри, дружини...Чи думає про це той, хто наразі цілиться? Ні… Не думає. Він думає про те, що його скривдили, що хтось його дратує, що дехто не чує його команд, слів, умовлянь. А якби не було цієї маленької штукенції? Що тоді? Кулаками б доводив свої погляди на життя? Морди одне одному набили б і розійшлися… А назавтра історія здалася б зовсім в іншому світлі. Не такою жахливою, не такою гострою…. Так, скривдили… Так, вилаяли... Знімай побої - іди до суду, чи якось по-іншому виладновуй справу... А може б назавтра зустрілися сперечальники і просто посміялися: «От дурні! І за що це ми билися?».
Важко давати поради, але вбивство - це крайній і найчастіше неприпустимий засіб вирішення проблеми. Адже із цього моменту людина стає вбивцею... Спочатку то – шок: «Я - убивця?». Прокидається зранку в сподіванні, що все то йому наснилося. А потім, коли виявляється, що від факту не забіжиш – спокійне розуміння: «Так… Я – вбивця». І світ від того не перекинувся догори ногами ... Та як жити далі? І тут два шляхи: перший – «аби почати...», другий – щире каяття й довічні муки. Та в кожному випадку – клопоту повна голова... Суди, адвокати, ґрати, життя переходить в інший вимір... Всі інші проблеми - не такі вже й важливі... На думці одне: як вивернутися із цієї жахливої ситуації?
...І от суддя питає у батька, якого вбили нізащо на зупинці трамваю: «Яку міру покарання ви вважаєте справедливою?». А батько розводить руки: «Скільки б ви йому не дали, він рано чи пізно вийде з в'язниці й буде жити далі. А мого сина вже не повернеш…». Ось вам ціна того, що ходять українськими вулицями гарячі голови, які просто зняли перетинку з газового пістолета…
Дотепер не вирішено, чи можна дозволити населенню носити вогнепальну зброю? Різні країни по-різному ставляться до цього питання, та обговорюючи відповідний закон в Україні варто замислитися: навіщо властиво людині зброя? Адже її купують не для того щоб у шафі зберігати... Пересічні громадяни можуть і посперечатися на цю тему, а ось слідчі, міліціонери, судді, які надивились всього за свого життя, – майже одностайні у своїй думці: ніякого вільного продажу зброї.
В Україні проект Закону про зброю валяється десь в курних верховнорадівських шафах. Депутатам-мільйонерам ніколи займатися законотворчістю: вони граються в вибори, вираховують як дорожче запродатися, як вгадати, яка партія переможе, щоб вчасно перекинутися… Одне добре: допоки населенню заборонено вільно купувати зброю.
Втім, якщо проставити собі за мету, то і зараз можна придбати собі пістолета на чорному ринку. Але то вже усвідомлений крок людини, яка умисно йде на правопорушення. Покупцеві потрібно вжити певних заходів: довідатися, де продається пістолет і на яких умовах, вступити із продавцем в контакт, провести нелегальні переговори й таке інше. Потім цю зброю потрібно ховати від дітей і близьких, щоб ніхто про неї не довідався. Тобто, нелегальна купівля зброї – свідоме правопорушення, й на такий крок треба зважитися. Через це хоча б пересічні українці не гуляють вулицями з маленьким та дуже небезпечним апаратиком у кишені.
2
За півгодини почнеться чергове судове засідання у справі Забарова... Адвокати з обох сторін ведуть жваву розмову на очах учасників процесу, бо в суді відсутня спеціальна кімната, де вони б мали можливість приготуватися до слухань або навіть погомоніти без зайвих очей. Тож адвокати весело обговорюють свої поточні ділові та сімейні справи у той час, як сестра потерпілого та матір підсудного напружено сидять на протилежних лавах вузького коридору, намагаючись не зустрічатися очами... Їм боляче дивитися на задоволених життям своїх захисників, які наразі весело обговорюють весілля сина Куреника. Сестра потерпілого та матір підсудного розуміють, що навіть за великі суми, які вони платять своїм оборонникам, для них вони – просто чергові клієнти. Ось Щеглова радісно виймає з сумочки фотографії свого онука і показує їх колезі… А чому не втішатися? В них, на щастя, все добре. Їхні діти живі й здорові, одружуються, десь вчаться... Затим Щеглова розповідає колезі, як її син вступав до юридичного, бо таки вирішив піти стопами батьків (чоловік Щеглової – теж юрист, та ще й районний прокурор). А брат Ніни Короєдової вже ніколи ніде не буде вчитися… Проте Щеглова й Ніні демонструє світлини онука. Дівчина журливо посміхається, а в голові інше: коли вона вже отримає моральну компенсацію, щоб сплатити послуги адвоката Щеглової?
Нарешті, Ніна не витримує... Вона встає з лави й виходить до коридору... Там вона дивиться у вікно аж поки її не кличуть. Засідання починається...
- У судове засідання викликаний експерт по балістиці Минтус. Назвіть, будь ласка, свої прізвище, ім'я та по батькові, де живете, коли народилися й де працюєте?
- Минтус Олександр Дмитрович, народився 5 серпня 1965 року, проживаю на вулиці Вишневій 25, працюю експертом-криміналістом у райвідділку міліції.
- Стаж експертної роботи?
- П'ятнадцять років.
- Олександр Дмитрович, суд вам роз'яснює, що ви викликані у судове засідання для допиту, як експерт по кримінальній справі за обвинуваченням Забарова Миколи Олександровича в навмисному вбивстві й незаконному носінні вогнепальної зброї. Суд вас попереджає про кримінальну відповідальність за відмову від дачі показань, за дачу свідомо неправдивих свідчень. Це зрозуміло?
- Зрозуміло.
- Захист, прошу задавати питання...Адвокат Куреник...
- Чи підтверджуєте ви результати експертизи зброї?
– Так, підтверджую. Пістолет Забарова був визнаним вогнепальною зброєю…
- Якого калібру і які патрони застосовуються в конструкції даного пістолета?
- 9 міліметрів по гільзі газовими, шумовими, дробовими патронами... А також патронами, зарядженими еластичною гумовою кулею, так званими травматичними й патронами кулястої форми зі свинцевого сплаву відповідно до каналу ствола...
- Яка безпечна відстань припустима при пальбі з даного пістолета залежно від типу патронів?
- Якщо стріляти...
– Почекайте, секретар не встигає…
- Мовчу...
- … Відповідайте.
- З газового й шумовими - 2-3 метра, з еластичною гумовою кулею - від п'яти метрів, дріб або свинцева куля - 1 метр від дулового зрізу.
- А максимальна відстань?
– Питання не розглядалося…... Пояснюю... Треба взяти соснову дошку із щільністю 0,45 кг на сантиметр кубічний, що прирівнюється до щільності м'язів і костей людського тіла. Якщо куля пробиває дошку товщиною 20-25 см, то дулова енергія цих снарядів - достатня для поразки живої сили... Якщо пробиває дошку з відстані одного метра, то ми визнаємо зброю вогнепальною, а патрон - боєприпасом. Тобто, про максимальну відстань питання не ставилася.
– Чи вносилися зміни в конструкцію даного пістолета?
- Вносилися.… Була відсутня перетинка у стволі, що призначена для створення надлишкового тиску в каналі ствола при стрілянині газовими холостими патронами... Це необхідно для роботи автоматики пістолета. Тобто, частина порохових газів, які не встигають вийти зі ствола, тиснуть на гільзу.
- Питання суду: чи дозволяє відсутність перетинки робити постріли газовими й холостими патронами?
- Дозволяє... За умови одиночного заряджання.
- Адвокат Куреник, далі.
- Скажіть, будь ласка, ця перетинка, вона є невід'ємною частиною даного пістолета чи її можна викрутити, легко зняти?
– Як правило, це - незнімна частина конструкції, передбачена заводом-виготовлювачем. Вона буває у вигляді металевих круглих штирів, розташованих впоперек перетину каналу ствола, які монтуються на стадії виготовлення рамки зі стволом. Через те, що ствол – сталевий, перетинка встановлюється в рамку до монтажу. Якщо в конструкцію пістолета вносилися зміни, які не впливають на його якісні характеристики, то такі зміни не є змінами, які дозволяють визнати зброю вогнепальною... Ведеться про видалення перетинок механічним шляхом, замість яких з боку дулового зрізу вкручуються металеві втулки з меншим прохідним отвором, що дозволяє створити надлишковий тиск. Це - заміна однієї перетинки іншою, але за умови, якщо ця нова перетинка є незнімною, тобто її треба, наприклад, запресувати гарячим методом.
- Скажіть, будь ласка, чи можна візуально визначити, до якого виду відноситься та чи інша куля? Тобто її вміст?
- Без розбирання – аж ніяк, бо на нашому ринку багато несертифікованої продукції. За маркуванням деякі патрони значаться холостими, шумовими, але споряджаються свинцевою кулею під пластмасовою заглушкою. Втім такий патрон важчий. І досвідчений стрілець може визначити, що це не холостий, а заряджений патрон.
- Чи вивчали ви паспорт даної зброї при його дослідженні?
- Ні, бо він і не потрібний. На об'єктивність висновків його наявність або відсутність не впливає.
- Питань нема.
- У прокурора є питання?
- Нема.
- Адвокат потерпілої?
- Скажіть, чи дозволяє наявність втулки з розсікачем робити постріл травматичними кулями?
- Ні, це може призвести до руйнування конструкції пістолета.
- Більше нема питань.
- У суду є питання. По слідах на одязі ви визначили, що постріл здійснено на відстані приблизно 40-80 см і більше. А точніше?
- До одного-двох метрів… Пояснюю. У балістиці є три поняття. Постріл впритул, коли дуловий зріз зброї торкається перешкоди, і тоді на перешкоді залишається штанцмарка, яка дозволяє робити висновок про калібр зброї. Дуже близький постріл – 5-10 см – у короткоствольній зброї, коли на перешкоді є додаткові сліди дуже близького пострілу: сліди термічного впливу, тобто опік, оплавлення країв ушкоджень, явно виражені сліди порохової кіптяви й наявність згорілих, частково згорілих і незгорілих порошинок, і більше виражені сліди металізації, тобто коли снаряд проходить стволом, він захоплює з собою часточки металу. Близький постріл – це приблизно 30-40 см. Близький постріл характеризується відсутністю слідів термічного й аеродинамічного впливу. Порошинки ще присутні, але розкид їх більший. Також можуть бути сліди пружини, змащення... А більше – це постріл з далекої відстані.
- Так що все-таки означає 40-80 см і більше?
- Це означає, що при дослідженні під мікроскопом на одязі було дуже мало незгорілих і частково згорілих порошинок. Але ці порошинки могли бути загублені при транспортуванні.… Експериментальна стрільба показала відстань 0,5 метра, але через те, що ми не в змозі точно повторити постріл, то дається такий розкид і зроблений імовірніший висновок.
- Більше питань немає.
- Дякуємо за участь.
3
…Ольга сиділа в кріслі у стоматолога й дивилася у вікно.... Поки доктор Топов готував інструменти, вона поринула у свої думки. Вже вересень, кортить у відпустку, але раніше листопада ніяк не вийде. Та може це на краще. Профспілки запропонували путівку до військового санаторію у Партеніті. Що ж, листопад - теж добре... Холодне море, жовтогарячий ліс, пріле листя і найголовніше – мало людей…. Відпочине від натовпу, поблукає спустілими парками, надивиться на прибережні хвилі…. Поміркує про своє життя, зрештою. А поміркувати є про що … Ігор останнього часу геть віддалився… Давно вже не телефонував, не приїздив… Час подбати про своє майбутнє… Та як? Попереду – старість… Невже вона залишиться одна? З віддаленням Ігоря в її житті створилася порожнеча, якої вона так лякалася... Останнього разу він телефонував місяць тому, сказав, що дуже заклопотаний і не має часу довго розмовляти. Проте до неї дійшли чутки про секретарку, з якою він начебто злигався. Та що поробиш? … Конкурувати з секретаркою їй несила. Рано чи пізно це мусило статися… У своїх думках навіть не одразу почула телефонний дзвінок... Доктор Топов все ще колупався у шафі, і Ольга піднялася з стоматологічного крісла і спітнілими руками витягла телефон із сумки. А Ігор без підготовки приголомшив новиною: застрелився прокурор Іллічівського району. Як застрелився? Начебто гвинтівка впала додолу і вистрілила в саме серце. Вона гірко посміхнулася… Ось вона тут ретельно длубається у справі Забарова, а хто буде длубатися у справі з вбивством прокурора? Начебто застрелився… А може застрелили?
Доктор Топов нарешті наблизився до своєї клієнтки, всадовив її у крісло і у черговий раз обдивився її рота. Потім задоволена вмикнув бормашину і почав свердлити спіднього зуба.
- Що ви робите?- видихнула Ольга, відсторонюючи руку стоматолога від себе. - За спідній ми не домовлялися!
- Треба обов'язково його переробити, бо верхній зуб битиме об спідній, – ніби нічого й не сталося процідив Топов...
- А скільки це коштує?
- Пломба -120 гривень, зняття старої пломби - 50 гривень....
- Але чому ви мене не попередили? – обурилася Ольга. – Адже у вас тут кожен рух не менш сотні коштує!
Доктор Топов дивився на неї своїми скляними очима... Анітрохи не збентежившись, він таки швидко досвердлив спіднього зуба, запломбував його і прожогом зняв відбитки... За все це довелося сплатити 360 гривень... І тут Ользі спало на думку, що це – половина пенсії її покійної матері. Подумки вона заприсяглася більше ніколи не переступати поріг цього кабінету й мала лише одне бажання – чимскоріш звідси тікати. Краще було б не комизитися, а просити у зятя телефон іншого лікаря.
- Зробіть мені тимчасову пластмасову коронку, – намагалася схитрувати. – Згодом зробимо постійну. Подивимося як поведеться зуб... А раптом він запалиться? Так навіщо мені витрачатися на постійну коронку?
Та стоматолога Топов не одурити. Він ці фокуси знає…. Піде клієнтка з тридцятигривневою коронкою – й лови вітра в поле. А металева коштує 300 гривень. Є різниця? Отож бо…
- Ні... Не поставлю я вам пластмасову коронку, – відповів Топов жорстко, начебто це було питання життя і смерті.
І почав пояснювати, що пластмасова довго не витримає, що це – порожня витрата грошей, і що треба одразу ставити надійну коронку, а найкраще - металокерамічну за 1000 гривень. Ольга прокляла ту хвилину, коли їй порадили цього «дохтуря».
– Добре,– нарешті погодилася, зціпивши зуби.
Коли вийшла з кабінету, то мала таке почуття, наче у лайно влізла… Що робити? Може, поскаржитися керівництву цієї клініки? Вона трохи поблукала коридорами, почитала розклеєні на стінах оголошення, поприслухалася до розмов пацієнтів, намагаючись або вловити прізвище гарного лікаря або знайти кабінет директора клініки... Раптом вона побачила Топова, який вийшов зі свого кабінету і попрямував коридором, а потім в'юнко звернув праворуч. Ольга інтуїтивно пішла за ним і встигла помітити, як стоматолог сходами піднімався на другий поверх... На другому поверсі Топов звернув наприкінці коридору ліворуч... Знову посунула слідом, та той коридор виявився порожнім…. Аж ось вона зупинилася перед табличкою «Актовий зал». Заглянувши в напіввідчинені двері, побачила яскраво освітлену сцену. Там йшли збори... Сама не розуміючи навіщо їй все це потрібно, Оля потихесеньку зайшла до зали й сіла скраєчку. Коли очі звикли до темряви, побачила, що, дякувати Богові, половина людей у залі була не в білих халатах і на неї ніхто не звернув увагу. На сцені виголошував промову, як можна було здогадатися з його риторики, сам директор клініки, якого вона так шукала. То був миршавий, середніх літ чолов’яга у бездоганному темно-синьому костюмі з червоною краваткою. Говорив керівник про підсумки роботи, про плинність кадрів і таке інше, про що завжди говорять на зборах… Ольга вже хотіла собі йти, коли доповідач почав шпетити своїх підлеглих на всю губу. Аж ніяк не соромлячись і не обираючи слів, він звернувся до стоматологів-терапевтів і сказав їм, що ортопеди теж хочуть їсти... І якщо вони, терапевти, лікуватимуть своїх пацієнтів і зберігатимуть їм всі зуби, то ортопеди покладуть свої зуби на полицю. Тут він розреготався від власної дотепності. В залі теж почулися смішки...
- Заробив сам - дай заробити іншому, – металевим густим голосом, який не личив його кволій статурі, говорив директор. – З теперішнього часу ми будемо рахувати, скільки вінирів буде вставлено за місяць кожним з вас… З початку наступного місяця то буде показником вашої роботи. Так само, як і кількість видертих зубів і вставлених імплантатів. На підставі цього нараховуватиметься зарплата. Побачили відсутність зуба або направили клієнта на видирання - наполягайте на імплантації. Зрозуміло? Питання є?
З залу пролунало якесь питання, проте Ольга його не дочула… А директорові очевидячки воно сподобалось. Він з розумінням захитав голівкою і весело пирснув…
– Канали? Комусь не подобається, що канал не по всій довжині пломбуємо? Я тисячу разів казав… Ви – просто новенький… Зрозуміло, що в нас бракує необхідного обладнання… Час на кожного пацієнта – обмежений. Кому не подобається – надсилайте клієнтів до доктора Івушкіна… Він їм за 1000 гривень на спеціальному обладнанні обробить канал і по товщині й по ширині.
Ольга запанікувала.... Вона втямила, що опинилася на заборонених зборах якихось шахраїв… Ватяними ногами, допоки не вмикнули світло, вона немов ящірка вислизнула до коридору, благаючи Бога, щоб нікого не зустріти, а тим більше - доктора Топова.
Додому вона дісталася швидко і з міського телебачення довідалася, що стосовно смерті прокурора порушено кримінальну справу за статтею «Необережне поводження зі зброєю». Кореспонденти пожалілась, що мають купу питань, на які влада відповіді не надає.
Несподівано хтось постукав у двері. Рита? Але то був Назар власною персоною. Зайшов просто так... Разом подивилися новини про смерть прокурора і хлопець запитав, чи має вона чимось з ним поділитися, про що телевізійники не знають. Ольга сказала, що сама ще нічого не знає. Тоді Назар розреготався.
– Як іноді доля кумедно поводиться! Зранку поважна людина йде на роботу... Як звичайно, вона має купу таємниць, про які городяни не здогадуються. А опівдні ця поважна людина – мертва! І тут збігаються телевізійники, громада і всі питають одне одного: «А чому це, коли саме гаряча робота, районний прокурор о десятій ранку опинився в приватному ресторані та ще й з рушницею в руках? Ах! Виявляється, йому просто подарували рушницю і він пішов її вистріляти. А що то за подарунок такий – рушниця? Щось я не чув, щоб зброю можна було подарувати у якості сюрпризу. Далі… Подейкують, що статки у прокурора оцінюються майже в мільярд доларів, діти вчаться за кордоном, а жінка не вилазить з Європи. Все вилізло назовні… Все, що приховував, про що здогадувалися, та всі помовчували.
Ольга не відповідала... Вона згадала одного суддю апеляційного суду, в якого донька вчиться в Лондоні, а жінка в проміжках між бібліотекарською діяльністю теж не вилазить з Європи. Та всього цього вона художникові не розповість, звичайно...
…А вночі їй снився жахливий сон... Вона сидить на таємних зборах, де обговорюється страшний злочин. Вона побоюється, що зараз ввімкнуть світло і всі побачать, що вона – не з їх кодла…. Вона розуміє, що стала випадковим свідком чогось страхітного, і як законослухняна громадянка, вона мусить донести... І от яскраве світло нагло розлилося по залу!… І вона побачила багато людей у білих халатах, які чомусь дуже нервували. Аж ось вони загомоніли, все більше збуджуючись. І тут ввели попід руки доктора Топова. Той йшов наче сліпий, тицяючись об крісла. Нарешті він зупинився й скрикнув: «Підніміть мені повіки!» Миршавий директор особисто підняв його повіки, і тоді Топов подивився просто на Ольгу своїми скляними очами й хрипко вигукнув: «Ось вона!». И тут в руках у білих примар десь взялися звичайні слюсарські обценьки…. Зграя в білих халатах поволі оточила її, клацаючи тими обценьками...
… Ольга прокинулася зіпрілою і з серцем, яке шалено калатало… При цьому вона цокотіла зубами, одночасно радіючи, що є чим цокотіти…
4
Сашко Минтус спізнювався на роботу…. Маршрутка, у яку він ледве вліз, рухалася повільно, бо попереду їх котив якийсь Бандерлог, злий на увесь світ за те, що його завжди випереджали колеги по маршруту... Про це водій щиросердно оповістив пасажирів, які нарікали, що вони сунуться як черепахи. Згодом всі схопилася за телефони... Лише Сашко сидів мовчки, бо попереджати когось про запізнення не було жодного сенсу…..
Нарешті він дістався робочого місця, перебрався в однострій з написом на спині «ЕКСПЕРТ» і сів за стіл. Кабінет його був невеликим й по-чоловічому недоглянутим. Ні квіточок тобі, ні серветок… Нічого такого, що б надавало затишку... Чоловік прибрав з очей склянку з недопитим вчора чаєм, зітхнув і почав набирати на старенькому комп’ютері результати вчорашньої експертизи... Його заповзяту працю перепинила мелодія. Втім стара Nokia була суцільним мотлохом й посеред розмови, як зазвичай, розрядилася. Кинувши телефон на стіл, експерт витяг зі столу чистий аркуш паперу й вивів на ньому дрібним, кордубатим, суто чоловічим почерком:
Начальникові РВВС
експерта-криміналіста Минтуса
Олександра Дмитровича
Заява
Прошу звільнити мене за власним бажанням
Дата Підпис
Раптом двері відчинилися і до кабінету зайшов опер Ткаченко – невисокий хлопець міцної статури. Побачивши аркуш з заявою, він сумно зітхнув:
– Не передумав?
- Ні... На 2000 гривень вже жити не можу, а там – 4500 чистими. Різницю відчуваєш?
- Відчуваю.
- І так затримався… Був найстаршим тут... Відтепер ти будеш.
І Сашко заходився виймати із шафи книжки за намальованими на обкладинках зброєю, кулями і таким іншим. Опер сів на його місце і з сумом дивився на товариша.
- Ні… Цю вам залишу, – витер рукавом пил з великої новенької блискучої різнокольорової книжки. – Це – атлас зброї, спонсор купував….
- Який спонсор?
– Та проходив по справі один бізнесменчик…. Затримали його за якусь дрібницю, хлопці його накрутили, а той: що хочете, а я не винуватий. А ми кажемо: купи таку-то книжку на ринку – 200 гривень коштує і йди додому. Потрібно ж якось крутитись.. Держава ж нас майже не фінансує! А мужик той грошовитим був. Йому ці двісті гривень, як тобі п'ятак. Зрадів, аж до стелі підстрибнув… За годину його дружина принесла цю книжку і на додачу ящик коньяку… Той і пішов втішений… І ми залишилися тут не менш втішені. Так… А це – моя. За свої купив. Забираю…
Ткаченко скоро пішов, а Сашко сів на своє місце й подивився у вікно. В його очах був сум… Шкода було йти з міліції… Адже любив свою роботу… Та треба утримувати родину, виплачувати борг за комунальні послуги, а дружину покласти до лікарні… На операцію лікарі просять 15 тисяч гривень, а де їх взяти? Та й РВВС наразі наповнений жовторотиками зі школи міліції або юрфаку. Почував себе останнього часу, наче динозавр... Він взяв свою заяву і попрямував до начальства. У коридорі він угледів дебелу дівчину з мікрофоном й хлопця-оператора з кінокамерою і остовпів... Що сталося? Хто їх пропустив? А груба дівиця з головою схожою на кубик, впевнено відчинила двері своїми з добрий кавун грудьми й зайшла до кабінету слідчих. За нею протиснувся оператор....
Коли Сашко йшов від начальства з підписаною заявою він зупинився перед кімнатою, де зникла преса, й у щілинку побачив слідчого Замотайла, який давав інтерв'ю просто на робочому місці. Перехопивши опера Кутика, який біг повз нього, він спитав:
ЗМІСТ
На попередню
|
|
