Додати в закладки
Переклад
Translate
 Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами. |
|
|
Скачати одним файлом. Книга: Ірина Солодченко...
- Що це таке? Хто це такі?
- По справі Забарова начебто.
- А що такого в тій справі? – здивувався Сашко. – Нехай у суд ідуть, там зараз слухання, я того тижня сам там свідчив.
- Кажуть, суддя їх поперла разом з кінокамерою.
- Слушно зробила...
У щілинку він почув, як дівиця ставила питання різким, зависоким для її статури голосом:
- Вбивство посеред білої днини…. Чому без обтяжуючих обставин? Ми ведемо власне розслідування, і багато свідків стверджують, що Забаров знаходився у стані алкогольного сп’яніння. Що ви можете розповісти про це громадськості?
- По-перше, - гудів роздратований Замотайло, - якщо маєте свідків, то ведіть їх до суду. Саме зараз йде судовий розгляд. А громадськості я скажу наступне: не плодіть вбивць, то і міліції не буде чим займатися.
- Подейкують, що Забаров - психопат, що він розмахував пістолетом з будь-якого приводу, - пронизливим голосом наполягала журналістка, напираючи на Замотайла своїми кавунами.
- Це – справа судової психіатричної експертизи. Від себе скажу, що мені він психопатом не здався. І взагалі слідство провадила прокуратура, і я не розумію, чому ви прийшли до мене. Я тільки відкрив справу...
- Прокуратура відмовляється давати коментарі. Це - закрита організація й ми з ними ще розберемося.
- Бо коментарів немає.
- Що ви хочете сказати громадськості із приводу злочинності?
Тут Сашко не витримав і зайшов до кімнати. Втрачати йому було вже нічого.
- Я скажу громадськості! – крикнув він і повернув камеру просто на себе. – Слухай , громадськість, що я тобі скажу... Я того тижня був у суді, коли розглядали справу Забарова, і я тебе там не бачив. Це тільки у вашому грьобаному телевізорі сидять глядачі на широких ослонах і зойкають та охкають за вказівкою режисера. А тобі, громадськість, чхати як на потерпілого, так і на підсудного! Ти Забарова зростила, випестувала, ти навчила його стріляти, ти дозволила йому ходити з пістолетом вулицями міста... А вони, – і Сашко повернув камеру на дівицю, - полюбляють писати про корупцію в судах та слідчих-гестапівців... А коли йде суд, то тебе, нешанована моя громадськість, там нема, хоча судові засідання відкриті - будь ласка, приходь, дивися й роби висновки... Я б навіть таке ввів: усіх підлітків водити по судах. По одному водити! По одному і в супроводі вихователя! Щоб вони бачили, до чого призводять хвастощі, погане поводження й небажання вчитися. Та що підлітків? Кожного твого члена, громадськість, кожного обивателя треба зобов'язати відвідувати суд хоча б раз на рік!
- А ви хто? – спитала ошелешена журналістка. – Відрекомендуйтеся нашим глядачам.
– Хоч би хто, – плюнув Сашко й вийшов з кабінету.
За годину до нього зайшов слідчий Замотайло.
- Ну ти й даєш… А я до чого дійшов...– пожалівся він Сашкові. – Захищав Забарова як тільки міг. Бо розлютився… Ця дуринда намагалася перекрутити факти і показати Забарова якимось маніяком. Ну який з нього маніяк? Дурень він, а не маніяк!
- А навіщо ти взагалі з ними говорив?
- Так з дозволу начальника! У нього з директором студії свої відносини... І на якого біса їм здався той Забаров?
5
Лисенко вийшов з дому, та куди іти ще не придумав… Вдома панувала гнітюча атмосфера. Жінка хоч прямо не обвинувачувала його в тому, що сталося, проте увесь час мовчала, і то мовчання було важким….
Мишко Лисенко був кволим і миршавим чоловічком. Про таких так і кажуть: чоловічок. Десять років тому він розлучився із своєю першою дружиною, худенькою і непримітною жінкою. Розлучилися вони тихо й мирно, бо спільних дітей не мали. Тоді Лисенко ще працював на заводі слюсарем, а після розлучення пішов столяром на приватну фірму. Довгенько він не одружувався, і вважав, що з жінками на основі шлюбу назавжди покінчено... Але якось у п’ятницю навідався до горілчаного магазину, який розташовувався навпроти фірми, де він працював. Мишко неквапно базікав із продавчинею про те та про се, як раптом до них підійшла стрижена рудоволоса жінка, вища його на цілу голову. Вразили її губи – великі та м’які, і вже трохи обвислі. Він уявив, що колись ці губи, напевно, були червоними й пружними, але зараз звисали, як нагадування про колишню соковитість. Жінка щось запитала в продавщиці, а потім, щось сказала і йому з посмішкою… Лисенко відповів. Поговорили про щось стороннє і незначуще, і не очікуючи сам від себе такого шляхетного жесту, Лисенко купив пляшку шампанського й запропонував тут таки й розпити. Рудоволоса на диво не відмовилася. Потім Лисенко провів нову знайому до трамваю, і вони зладилися на наступну п'ятницю на цьому ж місці. Та в умовний час Лисенко нікуди не пішов… Втім доля вже міцно у нього вчепилася... За місяць вони з рудявою випадково (а може й не випадково – біс його знає!) зустрілися в дверях того самого горілчаного магазину, і Тамара (так звали ту жіночку) запитала, чому він тоді не прийшов, бо вона таки чекала. Лисенко почав щось бурмотати, та рудоволоса наказала обов’язково бути тут найближчої п'ятниці…
І Лисенко поплентався до того фатального магазину… А за два тижні він вже переїхав до Тамари, яка проживала самотньо в трикімнатній квартирі, бо її син Микола мешкав у своєї чергової пасії. Микола спочатку Лисенка не сприйняв, вважаючи, що цей миршавий чоловічок – чергова материна примха, яка незабаром мине. Вітався з ним через губу й кривився, коли поряд зі своїми черевиками 45-го розміру бачив у передній Мишкові майже дитячі тухольки. Та Лисенко залишився…. За рік Микола упокорився, і навіть став називати свого чи то вітчима, чи материного як тепер кажуть цивільного чоловіка, Мішанею і навіть взяв його під своє заступництво. Після того, як вони з Тамарою офіційно зареєстрували свої відносини, на сімейних святах Мишка садовили на чолі стола. Микола поблажливо ляскав вітчима по плечу, а на роботі Мішаня розповідав товаришам про свого пасинка з гордістю і підлесливо. Згодом Тамара підняла його авторитет в сім’ї на таку висоту, що в Лисенка закружлялося в голові. Він уже й сам повірив у те, що він - винятковий мужчина. На фірмі, де він працював, щоправда, його знали ще до цього шлюбу, тому трохи посміювалися. Зате в тих місцях, де його не знали колишнім, він поводився начебто кум королю, сват – міністру. Він навіть голос змінив і став брати на тон нижче, напружуючи горло. Це він у Кучми колись примітив. Той теж був незавидним чоловічком, проте аби здаватися поважним – піднімав підборіддя і напружував горло. А тут ще й дружина понесла все його взуття до шевця, і той зробив Мішані спеціальні стовщені підметки. І той, як Саркозі, здавався вищим поряд зі своєю супутницею, хоча й з підметками на півголови не дотягав до Тамари.
Він дуже пишався своєю новою родиною… Та одного разу засоромився дружини... Їхали якось на роботу вранці в маршрутці, бо вставали разом біля того самого рокового магазину, де торгували горілчаними напоями. Маршрутка уявляла собою звичайний автобус на двоє дверей. У їхньому місті то була звичайна річ: ошукати городян, де тільки можливо. Тамара сиділа біля вікна, а він - поруч. Тут набилася купа народу, і хтось торкнув Мишка за плече, щоб він передав гроші водієві. Той передав… Чому б не передати? Що тут такого? Звичайна річ... Потім його знову штовхнули і він знову передав. Тамара тим часом розмовляла по телефону з подружкою. Нарешті дружина вкинула телефон у сумку й коли черговий раз Мішаню перепросили передати гроші, обурено вигукнула: «Не передавай! Нехай стоячі передають!» і виразно подивилася угору на хлопця в окулярах. Коли та сама рука простягла хлопцю дві гривні, той засміявся: «Що за нісенітниці? Нехай сидячі передають! Я ледве стою». Навколо всі засміялися, а Мішані вперше в житті стало соромно за Тамару... Він згадав свою першу дружину... Худенька й завжди непримітна, вона намагалася бути у чоловіка в тіні. Навіть у такого миршавого, як Мішаня... Вона б ніколи не насмілилась бовкнути таке безглуздя. Вона б, навпаки, сама побігла до водія з грошима ... Коли подружжя вийшло з автобусу під умовною назвою «маршрутка», Мішаня вперше за їхнє подружнє життя насупився. Він хотів сказати дружині, що не треба соромити його перед людьми та передумав.
… А в майстерні він знову поводився так, як і завжди останнім часом: занижував як Кучма голос, піднімав, підборіддя... І нічого, що колеги по майстерні відкрито підсміювалися над ним. Лисенку було байдуже: тепер за його плечима є родина, є син… І є ще місця, де його не знали до одруження.
6
І коли вже та Катря знайде роботу? До супермаркету так і не пішла... Посиділа там три дні і зрозуміла, що то вже зовсім тупа робота, де не потрібен фах бухгалтера. Проте обов'язків - море! Цілий день крутись як муха в окропі. Асортимент - великий, позицій багато, двох працівників саджати треба, а не одного. Подивилась вона на все це і позаздрила працівникам у торговельному залі. Ходять собі... Прийняв товар - віддав накладну, розклав товар, до того ж працюють через день. Та й зарплатня в торгівлі – майже вся чорна. Вчора ж вона їздила на чергову співбесіду, на яку покладала великі надії. Солідна фірма, самі їй зателефонували і запропонували престижну посаду.
- Чоловікові нічого не сказала, – сумно розповідала сестра по телефону. – Він і так іронічно дивиться на всі мої силкування. Каже: речовий ринок за тобою плаче... Словом, вдяглася відповідно... Дістала з шафи темну спідницю із білою блузою, туфлі на високих підборах… А фірма, виявляється - аж за містом! Сіла я в автобус цього Діропласту, а там такий контингент, що закортіло одразу й вилізти... Такі всі в платтячках, спідничках, акуратненькі, і в кожного на чолі виведено: «Я работаю в О-ФИ-СЕ». Виходжу з автобусу - мама рідна…. Пустирище! А на пустирищі - чотириповерховий будинок зі скла й бетону... А я, ти ж знаєш, люблю в обідню перерву прогулятися парком або пройтися вулицями, щоб відпочити від колег. А тут… Куди йти? Нема куди! Пустеля Сахара! Завела мене менеджер з персоналу у порожню кімнату, а там з меблів лише гладісінький довгий стіл і стільці, напевно прибиті до підлоги. Чисто кімната для допитів... Розповіла я про себе, а сама вдивляюся в дівчатко... Простеньке таке ... Личко нечисте, негарненька, проте без косметики… Тужиться... Вічка вже наполовину скляні. Зітхнуло воно і почало брехати про свою фірму: колектив злагоджений, на зарплатню жалітися не будете (а яка — не каже), в обід їжте скільки заманеться... Коротше, «все включено». «Та я, – кажу, – багато не їм»... А вона знов за своє: «Соцпакет, дружній колектив…». І знову пропонує анкету в п’ять аркушів... Пишу в анкету всякі дурниці: цілеспрямована, комунікабельна, охайна, уважна... Потім почалося... Прийшла начебто фінансовий директор. «Чим займалися раніше?» – «Та всім займалася! На всіх ділянках була!» – Працювали на виробництві?» –«Ні, але принцип роботи...». Намагаюся пояснити їм, як хворим, що бухгалтер - це просто план рахунків, однаковий для всіх. «Ви знаєте таку й таку програму?» – «Ні, але всі програми знати не можна, я вивчу...». Посміхнулися одна до одної...І посмішки такі... силувані... Несимпатичні такі. «Ми вам завтра зателефонуємо». Перезирнулися між собою й пішли собі…. А я залишилася одна... І «до побачення» не сказали... Зирнула я на сірий блискучий стіл, і мало не плюнула на нього. Пішла до ліфта, аж бачу – кімната з табличкою «Бухгалтерія». Прозорі двері, величезна кімната й чоловік п'ятнадцять сидять спиною до дверей. Голо... Ані квіточки, ані чайної чашки, ані кавової. Ні-чо-гі–сінь-ко. Сидять бухгалтерки як клони, схожі одна на одну... І так мені занудило, що ледве не виблювала. Так я у ліфт - та тікати. Пішли ви, думаю, під три чорти з вашими обіднями.
Що було потім Ольга вже не чула, бо телефон вимкнувся… Вона трохи спізнилася на роботу, підсудних вже привезли…. Секретар доповіла, що всі учасники засідання зібралися. Схопила важкі томи і — гайда до залу засідань.
- ... Допитуємо експерта зі зброї. Назвіть, будь ласка, свої прізвище, ім'я та по батькові, де живете, коли народилися й де працюєте?
- Сердюк Кирило Ігнатійович, народився 5 серпня 1970 року, проживаю на вулиці Будівельників, будинок 30, квартира 5, працюю експертом-криміналістом у райвідділі міліції.
- Стаж експертної роботи?
- П'ятнадцять років.
- Кирило Ігнатійович, суд вам роз'яснює, що ви викликані в судове засідання для допиту як експерт по кримінальній справі за обвинуваченням Забарова Миколи Олександровича в навмисному вбивстві й незаконному носінні вогнепальної зброї. Суд вас попереджає про кримінальну відповідальність за відмову від дачі показань, за дачу свідомо неправдивих свідчень. Це зрозуміло?
- Зрозуміло.
- Захист, прошу, це за вашим клопотанням викликано експерта... Адвокат Куреник...
- Скажіть, будь ласка, чому ви лише припускаєте, що металевий предмет, вилучений з тіла потерпілого Прокопчика й дві стріляні гільзи є частинами того ж таки саморобного патрона? Тобто, ви сумнівалися?
- Я не пам'ятаю точно розмірів, але при пострілі, коли снаряд влучає в перешкоду він може деформуватися, дефрагментуватися. Тож стверджувати, що то було одним цілим – неможливо. Тому я й сказав, що то могло бути частинами одного патрону. Тому що дев’ятиміліметровий патрон можна зарядити як одним снарядом, так і дрібнішими картечними кульовими снарядами. У перешкоді вони можуть деформуватися, і сказати точно, одне то було ціле чи ні, важко. Тож я припускаю, що то був один патрон.
- Чи можна, маючи на долоні нестріляні патрони, візуально або за вагою визначити чим вони наповнені: гумою або дробом?
– Це складно... На базі однієї гільзи патрон може бути споряджений різними снарядами.
- У суду питання: за яким принципом ця зброя віднесена до вогнепальної?
- По-перше, у каналі ствола відсутня перешкода для кулі. По-друге, експериментально встановлена вражаюча дія пострілу. Снаряд летів зі швидкістю більш ніж 200 м/сек, тобто пробив наскрізь соснову дошку товщиною 20 мм із відстані 1-2 метра.
- Конструкція пістолета припускала наявність перешкод у каналі?
– Обов'язково. На пістолеті є мітка і дата. Це означає, що пістолет пройшов випробування, як газово-шумовий. Конструкція пістолета припускає наявність незнімної перешкоди в каналі, так званої перетинки. Як правило, це – шпилька довжиною зі ствол, що кріпиться в районі магазину. І така перетинка є перешкодою для снаряда.
- Що значить “незнімна перетинка”?
- Це значить, що її не можна видалити без механічного втручання. Її можна випалити, видавити, висвердлити або віддати «фахівцеві», який це зробить більш якісно на спеціальному устаткуванні.
- Чи встановили ви спосіб видалення перетинки на даній зброї?
- Швидше за все, вона було видавлена на пресі.
- А чи можна після цього користуватися таким пістолетом, як газовим?
- У принципі можна, але струмінь газу буде розсіюватися не так ефективно.
- Захист, продовжуйте...
- А чи можна видалити перетинку в домашніх умовах?
- У принципі можна.… Та у цьому випадку відсутні сліди грубої механічної обробки.
- Більше питань немає.
- Підсудний, є питання?
- Є. Чи можливо, щоб на заводі не поставити перетинку?
- Ні, звичайно...Якщо пістолет продавався, як газово-шумовий, то це значить, що він пройшов всі випробування й визнаний газово-шумовим, а не вогнепальним. Газова зброя виключає використання її як вогнепальної.
- Чи завжди маркування патрона відповідає його вмісту?
- Таке може бути лише в несертифікованих патронах. Мені траплялося досліджувати сліпі патрони із заглушкою, в яких були гумові кулі.
- А чи можна таку заглушку виготовити в домашніх умовах?
- У принципі можна...
- В суду є питання: яка мінімальна безпечна відстань при пострілі патроном з еластичною гумовою кулею?
- Не можу сказати точно, але гумова куля призначена для травматичного впливу, а не летального.
- Є ще питання? Питань немає...Дякую.
... Ольга Володимирівна оголосила перерву в засіданні, випила похапцем чаю і поїхала до доктора Топова. Хоча язик не повертався називати цього ділка доктором. Бізнесмен Топов! Вона намагалась не згадувати свій кошмарний сон і тішилася з того, що це буде їх останнє побачення. Боязко переступивши поріг кабінету, вона побачила, що Топов вже на неї чекає. Дивно… Його колеги завжди були заклопотані своїми пацієнтами, а цей просто сидить і чекає…На мить їй здалося, що він зараз кинеться на неї і розщепить рота.
... Натомість Топов спокійно і розважливо поставив їй коронку й вручив чек. Там була зазначена лише вартість коронки. Начебто і не було ніякого лікування.... Якщо зуб запалиться, то цей ділок потім скаже, що він вперше її бачить. Втім Ольга заплатила йому за один зуб (страшно сказати!) аж 900 гривень. Тобто півтори пенсії покійної мами, яка все життя так нелегко пропрацювала. А чек вибито тільки на 302 гривні.
- А решта? - тихо запитала вона, не забуваючи про сон. - Якщо , приміром, запаляться недоліковані вами канали, як я потім доведу, що саме ви їх лікували?
- Не хвилюйтеся, - відпрацьованим голосом вимовив доктор Топов. – У медичній картці все записано... Прийдете - усе переробимо.
– Це ви МЕНІ розповідаєте про картку? Кілька років тому судили одного стоматолога, який вколов дівчинці лідокаїн без перевірки на реакцію... Вісім років батьки судилися з ним. Та медичну картку переписали, а колеги усіляко покривали вбивцю. Так він і живе...виспівуючи ... А дівчинки немає.
Топов порожнистими очима дивився у вікно.
- Якщо ви хотіли вилікувати той канал, то йшли б до доктора Івушкіна. Він би вам за 1000 гривень обробив його і по товщині й по ширині.
Ользі стало моторошно... Вона подивилася на колег Топова, та ті длубалися в зубах своїх пацієнтів, начебто нічого й не чули.
- Бог з вами, докторе… – здалася Ольга. Єдине її бажання було – тікати звідси за тридев’ять земель. – Хоча який ви доктор? У вас і термінологія, як у будівельників. Вони теж казали: «Не хвилюйся, господиня... Як щось трапиться - все переробимо». А де я їх шукатиму? І як доведу, що то вони напартачили?
… «Що це за люди з порожніми очами, - думала вона дорогою додому. - Люди без совісті. Гребти бабло за будь-яку ціну. За будь-яку… Таким легше жити. Люди без принципів... Їм напевно добре й затишно... А тут щодня маєш справу з долями, і увесь час вагаєшся: так чи не так?»... І Ольга згадала свою колегу – суддю Зайцеву. Одного разу вона писала рішення поруч з кімнатою, де Зайцева вела судове засідання, і спостерігала за тим, що там відбувається. Суддя сиділа, підперши щоку на рукою, і байдуже переводила очі з прокурора на адвокатів. Судили шахрая з авторинку. Під час процесу всі говорили одночасно. Прокуророві Педан довелося взяти на себе керування, щоб утримати хоч якийсь лад. А Зайцева і далі апатично водила очами, в той час, як прокурор ставила питання учасникам процесу про марки машин, карбюратори і таке інше. Нарешті, суддя вимовила хоч щось: «Дивлюся я на вас, Світлано Миколаївна, ви так у автівках тямитеся...». І пирснула.... А потім знову поглибилася у свої думки. От така суддя Зайцева... І все в неї добре! Побудувала триповерховий замок у передмісті, чоловік з сином її обожнюють і на руках носять. А скільки доль загубила! ... Не підмажуть — улупить так, що шукатимуть підсудного, і за десять років вже не знайдуть.
.... І що то за кляте життя: робота-дім-робота-дім?.... Хоч би щось трапилося приємного! Сюрприз би якийсь! І згадала свою бідолашну сестру... Як там наша «зірка» переднювала? І витягла телефон з сумки. А Катя журливо доповіла…
- Сьогодні поїхала в аудиторську фірму. Колись працювала і аудитором, і податківцем, тож роботу знаю. Кого ще брати, як не мене? Приходжу. Фірму тримає бабця років під сімдесят… І зять при ній.... Такий собі - ніякий той зять, років сорока-сорока п'яти, чистий бухгалтер, тільки нарукавників не вистачає. Сидить бабця, вмикає... «Що у вас?» – питається. Я, кажу, претендент, а кличуть мене так-то й так-то. Думаю, десять років друкуюся в центральному бухгалтерському виданні, і якщо ти - серйозний аудитор, то мусиш стежити за спеціалізованою пресою. Бабця навіть не поворухнулася. «Який у вас, питає, службовий список?» А в мене й без публікацій службовий список – бувай здоров. Розповіла коротенько про свій досвід. Кажу, що тлумачити податкове законодавство – мій коник. «Не треба нам того, ми самі все розтлумачуємо», – каже бабця. Навіть образилася, що хтось крім неї його насмілюється трактувати податкове законодавство. «А програми знаєте?» Мені - та не знати? З комп'ютером на «ти» і не лише, як користувач. Віруси з домашнього комп’ютера завжди сама вилучаю: ні чоловіка, ні синів до цього не допускаю. Windows самотужки перевстановлюю, а нещодавно і блок живлення замінила… «Знаю», – відповідаю. «Які знаєте?» Які вам треба? Усі знаю: Word, Excel. 1:С, Галактика... Що ще? Тут бабця пожвавішала. «Excel кажете?» Тут багато хто приходять і брешуть: «Знаю Excel». «А до якої глибини потрібно його знати? Як програміст, чи як? З макросами?» Ну, думаю, капець… Володіти досконало Excel – головна вимога до аудитора! І хто в них обслуговується? А бабця давай мені показувати якісь таблички в Excel. Раптом зніяковіла й зізналася: «Я їх сама лише два місяці вивчаю, може не все знаю, та Excel – таки сила! Це я вам скажу, програма…Всім програмам програма». І посміхається щасливо. «Я так вловлюю, що Excel – це наріжний камінь вимоги до аудиторів на вашій фірмі…»... Бабка гумору не зрозуміла: «Чому?…Ще потрібно викладати свої думки на папері…»... Це вона мені каже… Уявляєш? Я мовчу... А потім кажу: «Я чудово викладаю свої думки на папері... Я часто писала звіти й заперечення на звіти грамотною бухгалтерсько-юридичною мовою…»... Про статті в Лондоні та Нью-Йорку помовчую, звичайно. Та бабця не чує… Знову вмикає… І раптом я розумію: хто я така? Прийшла з вулиці, по оголошенню... Невдаха я для неї! Бо не маю становища у суспільстві. Розумієш? Ні, ти мене не зрозумієш...От у судді є стан в суспільстві, незалежно від того, поганий він або гарний. Навіть ваша голіма суддя Зайцева... А я прийшла з вулиці... Стара дуриндо, відкрий Інтернет, і там всі мої рекомендації! Якщо ти тільки наздоженеш, про що я пишу...І якщо ти знаєш, що таке Інтернет... Зрозуміло, що в цю зашкарублу богадільню, де головна вимога до аудитора - знання Excel, я більше - ані кроку.
- Катю, ти скрізь ідеш... Як же ти знайдеш роботу?
- Не знаю, сестричко...Тепер я розумію, що я - людина з вулиці. Але нічого... Хоча гроші вже закінчуються... Живемо на одну зарплату, а дітям треба вчитися.... Ти знаєш, кличе мене одна подружка до Чехії. Чорт із нею, із цією бухгалтерією! Якщо в Україні не потрібні фахівці мого рівня, якщо їм важливо про мене знати усілякі дурниці на кшталт, де я провела відпустку або скільки мені років, а не мої професійні якості, то я хочу виїхати із цієї країни... Не можу більше ходити по цих відділах персоналу, де мене допитують усілякі ссикухи. Їхня помилка в тому, що вони воліють, аби претендент усе знав і вмів гарно говорити. Але всього знати неможливо! Треба бути здатним переробляти інформацію - от неоціненна якість будь-якого спеціаліста.. Потрібно вміти вчитися новому... Боже, які гадючники всі ці бухгалтерії! ...
- Катя, скільки тобі говорила: іди головним.
- Не хочу...
- Ну от тепер сновигай по об’явах та не ремствуй.
- Я й сновигаю… Ти знаєш, Олечко, напевно із твоїми підсудними легше справу мати. Нехай вони шахраї, нехай злодії, але вони - якісь реальні... На людей схожі...Нехай поганих, та на людей. А ці з відділів персоналу - це ж біороботи якісь!
- Ну ти загнула... Багато ти бачила... Прийди й подивися, які очі в моїх підсудних...
- Але в цих очах хоч щось є! Каяття, біль, презирство, ненависть, зрештою. А в цих з Діропласту, наприклад, очі - скляні! Розумієш? Скляні!
Скляні очі...Як у стоматолога Топова... І Ользі раптом схотілося, щоб у неї розболівся зуб, і тоді вона піде… до Аллочки. Таких стоматологів вже немає й ніколи не буде. Кожний її прийом, як зустріч з подружкою... І Алла ніколи не зробить зайвих рухів... Вона б'ється до останнього за кожний корінець.
… І Ольга зрозуміла, за що її поперли із престижної стоматологічної клініки...
7
І знов учасники чекають початку судового процесу.. Адвокати вже перетерли між собою всі новини: і як провели відпустку, і де діти вчаться. Психолог Кравцова та психіатр Тимченко стоять осторонь від інших. Схожий на науковця Тимченко розповідає, як він читав важливу доповідь на якійсь конференції і жваво відповідав на гострі питання. І ще буде одна доповідь і треба до неї готуватися, а він тут втрачає свій дорогоцінний час. Нарешті, ні до кого не звертаючись, гнівно питає:
- Та що ж це таке? Коли вже почнеться?
І сам собі обурено відповідає:
- Який тут бардак!
Нарешті, всіх запросили до залу. Впевненим кроком суддя Дорош увійшла до зали засідань, дозволила всім сісти і оголосила.
- Сьогодні ми допитуємо експерта, який проводив комплексну судову психіатрично - психологічну експертизу.
Ніна дістала свої нотатки і скоса подивилася на подружку підсудного... Лише ця тендітна білявка не викликала в неї роздратування. Позавчора через адвокатів вона передала їй значну суму грошей, як компенсацію за матеріальний і моральний збиток. Адвокати сказали, що задля цього вона продала свій власний автомобіль. А він же для неї – ніхто.
- Переходимо до допиту експерта Тимченко. Немає заперечень? Експерт Кравцова, прошу вас зачекати в коридорі. Посидьте там, будь ласка. Потерпіла, виключите мобільний телефон. Свідок, назвіть своє прізвище, ім'я та по батькові, рік народження, місце проживання й місце роботи.
- Тимченко Микола Антонович, народився 15 серпня 1955 року, проживаю на вулиці Санітарній 23, працюю психіатром у відділі судової експертизи.
- Який маєте стаж експертної роботи?
- Двадцять років.
– Суд вам роз'яснює, що ви викликані як свідок для допиту по кримінальній справі за обвинуваченням Забарова Миколи Олександровича в навмисному вбивстві й виготовленні та носінні вогнепальної зброї. Суд вас попереджає про кримінальну відповідальність за відмову від дачі показань, за дачу свідомо неправдивих свідчень. Це зрозуміло?
– Зрозуміло.
- Будь ласка, адвокат Куреник, за вашим клопотанням викликано свідка. Ставте питання.
- Яким законом ви керувалися при проведенні експертизи?
- Законом України "Про судову експертизу".
- Скажіть, до якої категорії складності відноситься експертиза, і який строк передбачено для проведення психологічної експертизи у випадку мого підзахисного в умовах стаціонару?
- Проведення психологічних експертиз у нашому відділенні не передбачено. Лише комплексна психолого-психіатрична експертиза. Тому відповісти на це питання я не можу.
- На який інструментарій посилалася експерт Кравцова? Чи були нею представлені таблиці, тести. методики? На чому був заснованим її висновок?
- Ваша честь, на це питання краще відповість експерт-психолог. А я можу тільки сказати, що психолог виносить свій експериментально-психологічний висновок згідно з заданими питаннями. І цей висновок вноситься до акту.
- Питання суду. Чи повинен психолог у такому випадку представляти чернетки досліджень, записи бесід з підекспертним, одним словом, свій робочий матеріал?
- Ні, не повинен.
- Продовжуйте, адвокат Куреник.
- Скажіть, будь ласка, чи вважаєте ви, що ваша експертиза відповідає вимогам закону «Про судову експертизу?»
- Питання не зрозуміле...
- У частині надання інструментарію…
- Закон висвітлює питання проведення експертизи концептуально, а не в деталях. Тому про інструментарій і чернетки там не йдеться.
- Чим ви можете довести, що психологічна експертиза над моїм підзахисним взагалі провадилася?
- Я повторюю, що провадилася саме комплексна психолого-психіатрична експертиза. . Єдиним документом, який доводить проведення експертизи, є акт, завірений підписами й печатками фахівців.
І психіатр Тимченко простягнув тоненький жовтуватий акт експертизи, який він до цього м'яв у руках. Друкованими літерами на ньому написано: «Акт судової психіатричної експертизи» і зверху від руки великими літерами: КОМОЛЕКСНАЯ.
- Далі.
– Як пояснити, що експерт-психолог витратила на дослідження відносно мого підзахисного п'ять хвилин? Підзахисний стверджує, що його лише перевірили дитячим тестом на пам'ять. Особисто ви вважаєте п'яти хвилин достатньо для проведення комплексної експертизи?
- Ваша честь, експертиза полягає не тільки в спілкуванні з підекспертним, але й у вивченні матеріалів кримінальної справи.
- Скажіть, хто і якими методами з'ясовував емоційний стан Забарова на момент здійснення їм злочину?
- Ваша честь, я відповім так. Комісія прийняла певне рішення, яке було оформлено актом. Отже, для комісії було досить даних, щоб прийняти рішення й оформить його актом.
- Питання суду: а якби даних було недостатньо?
- Тоді експерт має право витребувати додаткові документи. Цього не зробили. Отже, даних було досить.
- Продовжуйте, адвокат Куреник.
- Скажіть, який мінімальний строк проведення експертизи ?
- Мінімальний строк не встановлено.
- Чи значить це, що її можна провести за один день?
- У стаціонарних умовах іноді буває досить і декілька днів. Експертиза складається не лише зі спілкування з підекспертним, але й вивчення кримінальної справи, спостереження за ним, проведення досліджень, аналізу крові й сечі тощо.
- Ви наполягаєте на тому, що комісія представляє в акті свої суб'єктивні оцінки. А чи може все-таки комісія довести, на якій підставі зроблені висновки?
- В історії хвороби все є.
– У суду є питання: чи повідомляв вам підсудний про якісь психологічні травми, перенесені у дитинстві?
- Судячи з акту КСППЕ - ні.
ЗМІСТ
На попередню
|
|
