Додати в закладки
Переклад
Translate
 Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами. |
|
|
Скачати одним файлом. Книга: Політологія / Дзюбка
6.4. Політичні аспекти глобальних проблем сучасності
Поняття ''глобалізм'' (від лат. globus - куля, тобто такий, що охоплює всю земну кулю) застосовується для визначення стилю у політиці, коли певне питання розглядається і вирішується у контексті загальних для людства проблем, що стосуються всіх і потребують для свого розв'язання спільних зусиль.
Цей термін у 60-х роках XX ст. запровадили в науку відомі теоретики Римського клубу Е.Ласло, Д.Медоуз, М.Месаро-вич, А.Печчеї та ін. Глобалізація сприяє взаємозв'язку і взаємозалежності всіх країн, ''спресовує'' світ у єдине ціле, перетворює планету на ''світове село'' ( ''global village'') із спільними проблемами.
На межі тисячоліть людство зіткнулося з надзвичайно гострими проблемами, які дістали назву ''глобальні'' і під якими розумітимемо сукупність суперечливих процесів, що є змістом сучасної кризи світової цивілізації. Глобальні проблеми створюють загрозу нормальному розвиткові і навіть існуванню країн світу, потребують для відвернення цих катастрофічних наслідків спільних зусиль, тобто мають всеохоп-люючий, планетарний, глобальний характер.
Джерела глобальних проблем сучасності можна поділити на дві групи: поглиблення суперечностей між людиною та природою (екологічні, продовольчі, енергетичні та ін.) та у відносинах між людьми (проблеми війни і миру, демографічні кризи, подолання слаборозвиненості, захист та розвиток духовного середовища, боротьба із хворобами, злочинністю тощо). Набуття цими суперечностями характеру глобальних зумовлене безпрецедентним загостренням протиріч людської діяльності, зростанням масштабів її неконтрольованого впливу на природне та суспільне середовище, реальною загрозою перетворення наслідків цих процесів на невідворотні (''ядерна зима'', вичерпання ресурсів, зникнення озонового шару та ін.).
Як самі глобальні проблеми сучасності, так і визначення шляхів їх розв'язання мають комплексний характер, і це потребує не лише глобальної інтеграції зусиль всіх країн світу, а й, відповідно до вчення В. Вернадського про ноосферу, інтеграції філософських, політичних, природничих та техні-ко-економічних знань. А відтак необхідна докорінна зміна парадигми світової політики: відхід від конфліктної, конфронтаційної орієнтації, перехід до глобального конструктивного співробітництва на засадах визнання пріоритету загальнолюдських цінностей, спільний пошук ефективних шляхів виходу із тієї кризи, у яку людство потрапило внаслідок власної життєдіяльності.
Сягнувши надзвичайно високого рівня пізнання і розвитку, суспільство тим самим створило реальну загрозу своєму існуванню. Йдеться про інтенсивне якісне і кількісне знищення природних умов та ресурсів, необхідних і достатніх для існування живого, передусім людини. За прогнозами учених Римського клубу, за збереження наявних тенденцій у взаємодії суспільства і навколишнього середовища, вже через 35 — 40 років може розпочатися масове вимирання землян.
Вперше системний підхід до проблеми людини і природи запровадив у доповіді на загальних зборах ООН У. Тан у 1969 р. Він кваліфікував демографічний вибух, вичерпування природних ресурсів і забруднення довкілля як насування глобальної катастрофи. Сучасна політологія до числа глобальних відносить проблеми, які:
> за своєю суттю зачіпають інтереси, а в перспективі – й майбутнє всього людства (це проблеми загально люд ського характеру);
> набувають всесвітнього характеру, тобто виявляють себе як об'єктивний чинник розвитку суспільства в усіх регіонах світу (це проблеми загальнопланетарного масштабу);
> загрожують усьому людству, якщо не будуть своєчасновирішені (це проблеми, які безпосередньо впливають намайбутнє роду людського);
> вимагають для вирішення об'єднання зусиль усіх держав і народів (це проблеми природничо-наукові, науково-технічні і соціально-політичні, які неможливо вирішити в місцевому або регіональному масштабі).
Слід зауважити, що проблеми, які ми називаємо глобальними, виникли дуже давно. Поява людини на Землі призвела до масштабної кризи в тодішній екосистемі: зникла половина видів тварин, що були для пралюдини конкурентами або можливою здобиччю. Таку кризу в екології (науці про взаємодію організму із середовищем) називають компонентною. Надалі людина час від часу спричиняє появу криз такого типу. Зростаючі можливості добування їжі викликали збільшення кількості людей, а отже, й екологічного тиску на середовище, що призвело до зменшення його біологічної продуктивності. Так склалися екологічні передумови для неолітичної революції — переходу від збиральницького способу ведення господарства до продуктивного. Проте зростаюча ефективність суспільного виробництва обертається для природи новими екологічними кризами. Історія свідчить, що втрата контролю над природним середовищем має катастрофічні наслідки для держав, націй і цивілізацій у цілому, які при цьому випадають з історичного контексту.
Отже, глобальні проблеми мають соціоприродний характер і виникають здебільшого як наслідок споживацького ставлення суспільства як до людини (головної продуктивної сили), так і до природи (як до об'єкта експлуатації).
Глобальні проблеми мають різне походження і відображають різні сфери життєдіяльності людей: рівень розвитку продуктивних сил, стан і якість навколишнього середовища, кардинальні питання світової політики, міжнародних відносин тощо. Водночас усі вони тісно взаємопов'язані, впливають одна на одну, мають системний характер. Тому недооцінка навіть однієї з цих проблем недопустима, оскільки може викликати ланцюгову реакцію загострення інших.
Характер і ступінь впливу глобальних проблем на життя світу різний. Деякі з них внаслідок свого загострення набувають дедалі більше політичного забарвлення, а відтак виникає відносно самостійна, цілісна сфера всеохоплюючих політичних зв'язків у процесі політичної діяльності. Глобальні політичні відносини формуються на міжнародній арені без єдиного центру політичної влади і є рівнодійною взаємозв'язків усіх суверенних держав, що розвиваються в умовах боротьби та співробітництва, незгод і компромісів, скептицизму й довіри, негативізму й конструктивізму, напруження й розрядки.
Для глобальних проблем характерним є їх динамізм, можливість як збільшення, так і зменшення їхньої кількості, а також посилення або послаблення гостроти. З одного боку, з розвитком наукових знань, техніки й технології з'являються нові методи контролю за природними процесами, нові можливості впливу людини на природу. З другого - розвиток науки, прогрес виробництва, розвиток міжнародного співробітництва сприяє вирішенню деяких глобальних проблем. Як бачимо, динаміка глобальних проблем має суперечливий перебіг.
Проте для вирішення загальнопланетарних проблем є перешкоди об'єктивного характеру саме тому, що по своїй суті ці проблеми зачіпають все людство в цілому, а тому і вирішити їх можна лише в загальносвітовому масштабі, що значно ускладнює прийняття рішень.
Суб'єктивними перешкодами є несвоєчасне прогнозування можливих наслідків техногенних перетворень. Поза увагою залишаються проблеми, які, на думку політиків, не мають сьогоденного політичного значення (наприклад, рекультивація земель, біологічне очищення використаних вод, утилізація відходів). Глобальні проблеми, якщо їх своєчасно не вирішити, можуть не лише загальмувати розвиток суспільства, а й підірвати основи його існування.
Розглянемо ключові глобальні проблеми сучасності. Традиційне спрямування економіко-технологічного розвитку цивілізації призвело до глобальної екологічної кризи.
Визначальними елементами природи, що оточує нас, є: атмосфера — газоподібна оболонка Землі, гідросфера - сукупність усіх вод земної кулі (океанів, морів, льодовиків, підземних вод, річок і озер), літосфера - зовнішня тверда оболонка Землі — ґрунти і надра, біосфера — цілісна геологічна оболонка Землі, тобто форма існування життя на планеті.
Коротко розглянемо їх сучасний стан.
Дані ООН свідчать, що в атмосферу щорічно викидається НО млн т оксиду сірки; 70 млн т оксиду азоту; 180 млн т оксиду вуглецю; 70 млн т неочищених отруйних газів; 60 млн т завислих частинок; 700 тис. т фреонів (сполук важких металів); 500 тис. т свинцю; 10 тис. т ртуті.
Встановлено, що 80 % кисню постачає в атмосферу морський фітопланктон, 20 % — тропічні ліси та інша рослинність. Але ця рівновага порушена антропогенними чинниками. Щорічна кількість кисню в атмосфері зменшується на 10 млрд т (цього вистачило б для дихання кількох десятків мільярдів чоловік). А промисловість, наприклад, США, Японії та ФРН взагалі живе за рахунок інших, бо споживає кисню більше, ніж його утворюється на територіях цих країн.
Виникла реальна загроза зміни клімату і порушення енергетичного балансу планети, що пов'язано із значним виділенням вуглекислого газу. У повітрі циркулюють створені людиною отруйні речовини, які призводять до мутагенного забруднення. Так, якщо в 1945 р. було зареєстровано 0,7 % народжених з цієї причини неповноцінних дітей, то нині — понад 10 % немовлят народжуються із спадковими дефектами. Це реальна загроза генофонду людства.
Гідросфера землі - найбільш вразливий компонент навколишнього середовища. З розвитком хімічної, нафтохімічної, гірничорудної, целюлозно-паперової промисловості та комунікацій склад води швидко погіршується. Відбувається дестабілізація Світового океану - загальна маса забруднюючих відходів становить мільярди тонн на рік. Виснажуються джерела прісної води. Якщо в стародавні часи споживання води на душу населення становило 12 — 18 літрів на добу, то сьогодні - від 200 до 400 літрів. Нині мільйони жителів Землі фактично не мають доступу до питної води, а 1,7 млрд чол. вживають забруднену, що і призводить часто до смертних наслідків (близько мільйона щорічно).
Спостерігається дедалі більша ерозія і засолення ґрунтів, наступ пустель, що свідчить про критичний стан літосфери. Загальна площа орних земель суші становить близько 1,5 млрд га (10—11% площі суші). Резерви сільськогосподарських угідь уже повністю вичерпані. На кожного жителя планети припадає 0,4 га орної землі.
Інтенсивне використання земних надр призводить до їх виснаження. За період з 1945 по 1995 pp. людство підняло на-гора стільки сировини, скільки за всю свою попередню історію. Середньорічний обсяг видобутих корисних копалин становить 25 — 30 т на одного жителя Землі. Підраховано, що невичерпних ресурсів практично немає. Так, алюмінію вистачить на 570 років; заліза — на 250; олова, міді, цинку — на 25 — 35; золота, срібла, нікелю — на 50 років.
І Проблема охорони і раціонального використання природних ресурсів глобальна ще й тому, що всі держави взаємопов'язані і взаємозалежні у питанні забезпечення сировиною й енергією. Вона загострюється і вкрай нерівномірним розміщенням корисних копалин на планеті. Майбутнє Землі багато в чому залежить від того, чи зуміють налагодити свої взаємовідносини країни, що мають запаси природних ресурсів, і ті, що їх лише споживають. Особливої гостроти набуває енергетична проблема - щорічне споживання енергоресурсів перевищує 10 млрд т умовного палива (для порівняння ця цифра у 60-х роках XX ст. становила 2,7 млрд т). Енергетичний баланс світу на 60 % складається з нафти й газу, запаси яких швидко вичерпуються. Необхідна структурна зміна в енерго-користуванні, а саме перехід на ядерну енергетику, використання природних явищ - вітру, сонця, припливів і відпливів, упровадження енергозберігаючих технологій.\
Біосфера— це стійка динамічна система, рівновага в якій встановилася в основних своїх рисах й незмінно діє впродовж сотень мільйонів років. Поява на Землі людини докорінно змінила хід еволюції біосфери. Нині на планеті загрожує зникнення близько 20 — 25 тис. видам рослин (усього їх налічується 400 тис. видів, з яких 1,5 тис. — культурні рослини). Фауна Землі налічує 2 млн видів тварин. Підраховано, що за останнє тисячоліття на планеті вимерло чи було знищено понад 140 видів птахів і понад 100 видів тварин. Під загрозою знищення опинилось близько 600 видів птахів. Отже, людська діяльність, особливо з часу, коли вона зорієнтувалася лише на корисність та споживацтво, стала важливою причиною трансформації біосфери Землі.
і Кожна країна по-своєму сприймає та переживає екологічні проблеми, оскільки вони є наслідком насамперед попередніх стратегій природокористування, загальносуспільних відносин, підходів до прийняття та впровадження рішень, і
Стан природного середовища в Україні явно незадовільний, а подекуди і загрозливий. Структурна деформація народного господарства, коли перевага надавалася розвитку сировинно-видобувних і металоливарних — досить брудних і екологічно надзвичайно небезпечних галузей промисловості — одна із основних причин забруднення території України. Наприклад, у Кривому Розі на кожного жителя припадає 1,6 т шкідливих речовин, що становить 10,1 % усієї кількості викидів в Україні.
Головними забруднювачами атмосферного повітря в Україні є підприємства металургії — 33 % від загального об'єму викидів, енергетики — ЗО, вугільної промисловості —10 та хімічної — 7 %.
Водні артерії України мають величезне значення, проте гігантоманія перетворила основну річку — Дніпро на каскад водосховищ, внаслідок чого повноводна, зі стабільною екосистемою, третя за розмірами ріка в Європі, втратила свої незліченні багатства: заплавні луки, безмежні пасовища, сади, ліси, українські родючі чорноземи, флору і фауну, сотні сіл, а з ними — тисячолітню культурну самобутність мешканців.
Ґрунти та надра України перебувають у критичному стані. Маючи найкращі у світі чорноземи, унікальні природні умови, Україна зараз ледве зводить кінці з кінцями. Гумус втрачається, врожайність падає, виснажені, засолені й захімізовані ґрунти деградують.
І Несприятлива екологічна ситуація в Україні призвела до погіршення стану здоров'я населення. На думку вчених, чинники, що формують здоров'я сучасної людини, розподіляються так: спосіб життя — 53 %, екологія — 21, спадковість — 16, система охорони здоров'я — 10 %. Статистика свідчить, що рівень загальної захворюваності в Україні — один із найвищих серед країн колишнього Радянського Союзу. Лише один із чотирьох-п'яти дітей може вважатися цілком здоровим. \ f Аварія на Чорнобильській атомній електростанції у 1986 р. негативно вплинула на загальну ситуацію в державі. Аварія на ЧАЕС — найбільша техногенна й екологічна катастрофа, в результаті якої понад 41 тис. кв. км території було забруднено радіонуклідами. Зона відчуження становить серйозну загрозу для навколишнього середовища внаслідок наявності 800 поховань радіоактивних відходів із загальною активністю понад 200 кКі. г
і Пріоритетом національної політики України є перехід до збалансованого розвитку, в результаті якого поліпшення якості життя населення не супроводжувалося б незворотним порушенням життєпідтримуючих функцій природних систем. Захист навколишнього середовища, поза суто технологічним, має й украй значущий політичний аспект. У комплексі питань, що постають для України в цьому контексті, належить враховувати і політичні реалії сьогодення в країні. Нам ще потрібно виробляти культуру демократії, в тому числі й екологічну.
Наслідком глобалізації екологічних проблем є глобалізація і самої екологічної політики, оскільки виникає нагальна потреба брати до уваги та узгоджувати національні, регіональні, корпоративні та інші інтереси щодо використання глобальних ресурсів і простору, а також визначити міру відповідальності. Всі соціально-економічні і політичні структури на планеті найближчими десятиліттями будуть так чи інакше зачеплені екологічною кризою, що поглиблюється. Саме тому соціальна і демократична, правова держава має стати також державою екологічною для гарантування прав громадян проживати у здоровому природному середовищі.
Світ уже почав планувати радикальні заходи щодо цього. У 1992 р. в Ріо-де-Жанейро на ''Загальнопланетарному самі-ті'' (Конференції ООН) з природного середовища і розвитку (Ріо-92) було задекларовано принципи стійкого екологічно безпечного розвитку та прийнято два історично важливих документи: ''Декларацію у справі природного середовища і розвитку'' і ''Глобальну програму дій — Порядок денний 21'' (Агенда-21). приведення до вимог екологічного імперативу та геополітичних умов структури національної економіки;
> зменшення до екологічно обґрунтованого рівня розораності сільськогосподарських угідь;
> розв'язання проблеми каскаду Дніпровських водосховищ;
> відновлення родючості ґрунтів;
> розв'язання проблеми централізованого водозабезпечення населених пунктів тощо.
Для реалізації цих завдань слід мати чітку, обґрунтовану, сприйняту українським суспільством державну стратегію дій на засадах стійкого розвитку — як на сьогодні, так і на більш віддалену перспективу. Необхідна стратегічно виважена, науково обґрунтована екологічна державна політика, яка може бути засобом забезпечення права майбутніх поколінь на гідні умови життя.
Екологічна політика — це система засобів і заходів, пов'язаних із впливом суспільства на природу і спрямованих на забезпечення екологічно-збалансованого розвитку і цивілізованості. При такому підході екологічну політику поділяють на дві групи взаємопов'язаних завдань : перша — забезпечення умов існування людини, друга — формування культури життя.
Ефективність заходів законодавчої, виконавчої та судової влади залежитиме від її здатності усвідомлювати екологічні проблеми і відповідним чином на них реагувати. Компетенція представників влади повинна розширюватись за рахунок екологічної свідомості, без якої екологічні проблеми не будуть вирішені.
Конструктивні заходи, спрямовані на запровадження основ екологічної політики, мають бути вжиті на всіх рівнях соціуму, в кожному місті, в кожному домі, тільки це сприятиме готовності людей діяти відповідним чином і на глобальному рівні.
Отже, реалістичність здійснення екологічної політики, головною метою якої є заміна антагоністичних відносин між природою і суспільством на відносини доповненості, згармоні-зованості, залежить від поставлених цілей, завдань, засобів, методів, умов, природоохоронного потенціалу і вибору ефективних шляхів його використання.
Найважливішими напрямами екологічної політики є такі:
> допустимі форми використання природоохоронного по тенціалу на основі планування, стимулювання та контролю з боку держави;
> створення та впровадження екологосумісних технологій;
> моніторинг, експертиза, гласність;
> виховання дбайливого ставлення до природи у всіх громадян тощо.
Кожна країна розробляє свої специфічні напрями екологічної політики.
Демографічна та продовольча проблеми набули нині загальносвітового масштабу. Зростання населення — складовий чинник сьогочасної екологічної ситуації. Кількість його від 3 млрд у 1959 р. сьогодні становить понад 6 млрд чол. При цьому 9/10 приросту зумовлені демографічним вибухом у країнах Азії та Латинської Америки, де злиденність і екологічна деградація вже досягли крайніх меж. За прогнозами, через 40 — 50 років населення планети подвоїться.
Демографічний чинник є одним з визначальних і для забезпечення стабільного й безпечного розвитку держави. Наприклад, у Кенії, де проживає 27 млн чол., через тридцять років, за прогнозами, житиме 50 млн, в Єгипті, при нинішніх 55 млн, буде вже 100 млн чол. Ці та багато інших країн вже гранично напружують свої природні ресурси, що загрожує цілісності екосистем. У деяких державах і регіонах масовий голод з періодичного перейшов у хронічний — на планеті голодує майже 1 млрд чол.
Аналізуючи сучасну демографічну ситуацію в Україні і порівнюючи статистичні дані з іншими країнами, бачимо кризу іншого порядку. За основними показниками природних змін населення — народжуваності, смертності, приросту, Україна відстає не лише від країн Заходу, а й від республік колишнього СРСР. За рівнем народжуваності вона посідає передостаннє місце серед європейських країн, за смертністю населення — друге місце серед країн континенту.
Загрозою для перспектив розвитку нації стають обсяги й темпи депопуляції, тобто абсолютного зменшення населення внаслідок перевищення кількості померлих над кількістю народжених.
В результаті зниження народжуваності населення країни ''старіє''. Кількість осіб похилого віку в 1995 р. становила понад 1/5 всього населення.
Ця ситуація викликала необхідність розробки комплексної науково обгрунтованої демографічної політики, вироблення ідеології демографічного розвитку України.
Ще однією глобальною демографічною проблемою стала проблема імміграції. Міграція як процес переселення народів існувала завжди, але явище, коли змінюють своє постійне місце проживання одночасно мільйони людей, виникло у XX ст. з початком світових війн, поглибленням розриву між рівнями життя населення різних країн і континентів.
Особливо потрібно зважити на те, що певні конфлікти в одному регіоні призводять до одночасного переселення мільйонів людей з місць виникнення конфліктів практично по всій планеті. Наприклад, війна в Афганістані, конфлікти в Ірані, Югославії призвели до виїзду з цих країн сотень тисяч людей. Яскравим свідченням того, що імміграційна проблема та проблема біженців, набули глобального характеру, є створення в межах ООН окремого структурного підрозділу — Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців.
В Україні риси глобальної проблеми імміграції виявляються передусім в тому, що значна кількість іноземців, які приїздять з усіх куточків планети, особливо з Азії, потребують відповідної допомоги в забезпеченні житлом, харчами, медичним обслуговуванням, освітою тощо. Значний приплив до України осіб з абсолютно відмінними релігійними, етнічними та етичними переконаннями підвищує вірогідність виникнення додаткової соціальної напруженості в державі. З другого боку, відбувається відтік з України переважно інтелектуального потенціалу нації. Згідно із статистичними даними, лише у першому кварталі 1996 р. за межі України виїхало більше 50 тис. чол.
Імміграція залежить не лише від наявності конфліктів у тій чи іншій частині світу, а й від різкого поглиблення нерівномірності в економічному розвитку різних країн: в одних панує хронічний голод, немає найелементарніших умов для існування, а в інших — національний доход на душу населення перевищує доход бідніших країн у тисячі разів. Таке становище підштовхує мільйони людей до пошуку кращих умов життя шляхом переселення до економічно більш розвинених країн.
У світі з 200 держав більш як 140 катастрофічно відстають у своєму розвитку. Водночас їх потенціал досить значний: 60 % світових розвіданих корисних копалин, 60 % придатних для користування земель, на яких проживає майже 2/3 населення Землі.
Розрив у рівні життя людей у розвинених і відсталих країнах має тенденцію до поглиблення. Це передусім пов'язано з географічно-кліматичними умовами, економічною, соціальною, медичною незахищеністю, політикою неоколоніалізму. Для подолання відсталості слаборозвинутих країн необхідно:
> створити новий, справедливий міжнародний порядок, який гарантував би економічну і соціальну безпеку кожній державі;
> суттєво збільшити витрати на освіту та охорону здоров'я за рахунок зменшення військових витрат (наприклад, вартість одного літака Су-27 — понад 35 млн дол., а сучасний авіаносець коштує 2000 млн дол.);
> створити нову систему міжнародно-правових угод і договорів, яка б передбачала міжнародну допомогу та інтеграцію слабкорозвинених країн в міжнародні структури.
Відвернення війни та забезпечення ненасильницького миру — ще одна ключова глобальна проблема людства. Вчені відмічають три основні тенденції сучасного світу: переростання локальних війн у глобальні (світові), зростання кількості загиблих серед цивільного населення та вступ людства в космічно-ядерну еру.
Статистика свідчить: у світі нагромаджено стільки різних ядерних боєзарядів (близько 60 тис. загальною потужністю приблизно 55 тис. мегатонн), що ними можна багаторазово знищити все живе на Землі. Саме тому без'ядерний світ — не тільки вища соціальна цінність, а й необхідна попередня умова для вирішення всіх глобальних проблем сучасності, бо в ядерній війні не буде ні переможців, ні переможених.
Сучасна ядерна політика більшості держав спрямована на мирне використання атомної енергії. Понад 160 країн, в тому числі і ядерні держави — Велика Британія, Китай, Франція, Росія, США, — є учасниками Договору про нерозповсюджен-ня ядерної зброї. У 1995 р. до нього приєдналася й Україна, взявши на себе зобов'язання передати Росії для знищення залишену від СРСР ядерну зброю. Відповідно до Договору ядерні держави позбавлені права продавати, передавати ядерну зброю та технологію її виробництва іншим країнам і розміщувати її на території інших країн без їхньої згоди.
Проте на сьогодні все ще зберігається реальна загроза поширення ядерної зброї, а також сучасних ядерних і ракетних технологій, ще не створено належних гарантій від можливого потрапляння ядерної зброї в розпорядження авантюристських, екстремістських правлячих режимів і угруповань.
Отже, важливим є сприйняття світовим співтовариством принципів запобігання ядерному конфлікту:
> війна не може бути засобом вирішення конфлікту;
> світ багатоманітний — відмінності в суспільному ладі чи ідеології не повинні бути перешкодою на шляху виживання планети;
> щоб вижити, людство повинно ліквідувати ядерну зброю і не допустити мілітаризації космосу;
> безпека одних країн не може бути досягнута за рахунокбезпеки інших;
> вища цінність — життя і здоров'я людини, яка повинна мати гарантоване право на безпечне життя.
Історичний поступ підвів людство до якісно нового і дуже відповідального рубежу. Науково-технічний прогрес, зростаюча акумуляція знань, що дає можливість людині впливати на природу, близькість вичерпання невідновлюваних природних ресурсів, поглиблення диспропорції між видобуванням, виробництвом і споживанням інших їх видів, зміна кліматичного балансу Землі, забруднення навколишнього середовища, зміна демографічної ситуації, голод та епідемії, війни — все це збільшує відповідальність людини за наслідки своїх дій.
Зважаючи на це, світова політика все більше зосереджує увагу на позитивному вирішенні глобальних проблем людства. Визначено коло стратегічних цілей, які підкріплюються політичними запобіжними засобами для більш швидкого й ефективного їх досягнення.
Велика роль у цьому належить ООН та її спеціалізованим міжнародним організаціям — ЮНЕСКО (Організація Об'єднаних Націй з питань освіти, науки і культури), ЮНЕП ( Програма ООН з навколишнього середовища), ВООЗ (Всесвітня організація з питань охорони здоров'я), регіональним комісіям ООН, міжурядовим регіональним організаціям.
Значна роль у створенні нового світового економічного порядку, у стабілізації світових ринків сировини, стабілізації світового населення, подоланні відсталості належить МБРР (Міжнародному банку з реконструкції і розвитку) і НСЕП (програмі з підтримання нового світового економічного порядку). Особлива роль у розвитку міжнародного співробітництва в галузі мирного використання атомної енергії, глобального моделювання і моніторингу належить МАГАТЕ (Міжнародне агентст
ЗМІСТ
На попередню
|
|
