Українська Банерна Мережа
UkrKniga.org.ua
Держава – понад партії, Нація – понад класи! / Симон Петлюра

Додати в закладки



Додати в закладки zakladki.ukr.net Додати в закладки links.i.ua Додати в закладки kopay.com.ua Додати в закладки uca.kiev.ua Написати нотатку в vkontakte.ru Додати в закладки twitter.com Додати в закладки facebook.com Додати в закладки myspace.com Додати в закладки google.com Додати в закладки myweb2.search.yahoo.com Додати в закладки myjeeves.ask.com Додати в закладки del.icio.us Додати в закладки technorati.com Додати в закладки stumbleupon.com Додати в закладки slashdot.org Додати в закладки digg.com
Додати в закладки bobrdobr.ru Додати в закладки moemesto.ru Додати в закладки memori.ru Додати в закладки linkstore.ru Додати в закладки news2.ru Додати в закладки rumarkz.ru Додати в закладки smi2.ru Додати в закладки zakladki.yandex.ru Додати в закладки ruspace.ru Додати в закладки mister-wong.ru Додати в закладки toodoo.ru Додати в закладки 100zakladok.ru Додати в закладки myscoop.ru Додати в закладки newsland.ru Додати в закладки vaau.ru Додати в закладки moikrug.ru
Додати в інші сервіси закладок   RSS - Стрічка новин сайту.
Переклад Натисни для перекладу. Сlick to translate.Translate


Вхід в УЧАН
Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами.



Додати книгу на сайт:
Завантажити книгу


Скачати одним файлом. Книга: Володимир Винниченко. Відродження нації. ПЕРЕДМОВА


РОЗДІЛ ХVIII. НА ПОРОЗІ НОВОЇ ДОБИ

1. Наслідок болючого досвіду.

Маючи за собою минулий, болючий досвід, російські комуністи зрозуміли, що націоналістично-імперіалістична політика пятаковщини не тільки не може дати позітивних наслідків у справі соціалістичної революції на Вкраїні, а навіть хліба й поживи для голодної Росії.

Об'єктивна, дійсно-соціалістична течія в партії руських комуністів узяла гору. І результатом того 6 грудня 1919 р., се-б-то, коли російські совітські війська втретє захоплювали всю Україну, коли під їхніми й повстанськими ударами розпадався контрреволюційний фронт Денікіна й чорна реакція в паніці тікала на антантські кораблі, - з'явилась така резолюція Центрального Комітету Російської Комуністичної Партії в справі національного питання на Вкраїні:

"По питанню про відношення до трудового народу України, що звільняється від тимчасової навали денікіських бандитів, центральний комітет російської комуністичної партії постановляє:

1. Неухильно переводячи прінціп самоозначення націй, центральний комітет уважає необхідним ще раз підтвердити, що російська комуністична партія стоїть на погляді признання самостійности української соціалістичної совітської республіки.

2. Вважаючи безперечним для кожного комуніста й для кожного свідомого робітника необхідність найтіснішого союзу для всіх радянських республік у їх боротьбі з грізними силами всесвітнього імперіалізму, російська комуністична, партія стоїть на тій позіції, що означення форм цього, союзу буде остаточно вирішено самими українськими робітниками й працюючим селянством.

3. В теперішний-же час відношення між українською соціалістичною совітською республікою й російською соціалістичною федеративною совітською республікою опреділюються федеративним зв'язком на основі постанов великого центрального виконавчого Комітету 1 червня 1919 р. і центрального виконавчого комітету України 18 травня.

4. 3 огляду на те, що українська культура (мова, школа й т. д.) на протязі століть придушувалася царатом і експлуататорськими клясами Росії, центральний комітет російської комуністичної партії ставить в обов'язок усім членам партії всіми засобами сприяти усуненню всіх перепон до вільного розвитку української мови й культури. Оскільки на ґрунті многовікового пригноблення серед відсталої частини українських мас спостерігаються націоналістичні тенденції, члени російської комуністичної партії обов'язані ставитися до них з надзвичайною терпимостю й обережностю, протиставляючи їм слово товариського роз'яснення тотожности інтересів працюючих мас України й Росії. Члени російської комуністичної партії на теріторії України повинні на ділі переводити право працюючих мас, учитися й зноситись у всіх радянських установах на рідній мові, протиділаючи спробам штучними засобами відтиснути українську мову на другий план, прямуючи, навпаки, перетворити українську мову в знаряддя комуністичної освіти працюючих мас.

Негайно-ж повинні бути приняті міри, щоб у всіх радянських установах була потрібна кількість урядовців, володіючих українською мовою й щоб на далі всі службовці вміли говорити на українській мові.

5. Необхідно забезпечити найтісніший зв'язок радянських установ з місцевим селянським населенням країни, для чого повинно взяти за правило, щоб уже на перших кроках, при початку засновання ревкомів і рад, до них була притягнена більшість з представників працюючого селянства при забезпеченню рішаючого впливу представникам селянської бідноти.

6. З огляду на те, що на Україні, ще в більшій мірі ніж у Росії, переважаючу масу населення складає селянство, завданням радянської влади на Україні є завойовання до себе довірря з боку не тільки селянської бідноти, але з широких шарів середнього селянства, які своїми реальними інтересами як найтісніще зв'язані з радянською владою. З окрема, заховуючи основні прінціпи продовольчої політики (державна заготовка хліба по твердим цінам, примушуюча розверстка), необхідно засоби її переведення уважно пристосувати до умов українського села.

Найближчим завданням продовольчої політики на Україні повинно бути відбирання хлібових звишків лише в строго обмеженому розмірі, необхідному для української бідноти, робітників і червоної армії.

При відбиранню звишків особлива увага повинна бути звернена на інтереси середнього селянства, різко відмежовуючи його від кулацьких елементів. Необхідно на ділі викривати перед українським селянством контрреволюційну демаґоґію, котра доводить, що ніби-то завданням радянської Росії є забирання хлібних і инших продовольчих продуктів з України в Росію.

Саме широке притягнення бідного й середнього селянства до справи управління в усіх сферах будівництва повинно бути обов'язком аґентів центральної влади, всіх партійних робітників, інструкторів і т. п. В тій-же цілі встановлення влади працюючих повинні бути приняті негайно міри до того, щоб не допустити переповнення радянських установ елементами українського мійського міщанства, котре нездатне розуміти умови побуту широких селянських мас і часто прикривається прапором комунізму.

Умовою допущення таких елементів як у лави партії, так і в радянські установи повинна бути попередня перевірка їх працьоздатности й відданости інтересам працюючих на ділі, і перш за все на фронті - в лавах дієвої армії. Скрізь і при всяких умовах подібні елементи повинні бути поставлені під суворий клясовий контроль пролетаріату.

З огляду на те, що велика кількість зброї, що є на Україні в руках сільського населення, як показав досвід, неодмінно, при неорґанізованности бідноти, перебуває в руках кулацьких і контрреволюційних елементів, що веде замість диктатури працюючих до фактичного панування бандитського кулацтва - головніщим завданням радянського будівництва на Україні є відібрання цеї зброї й зосередження її в руках робітниче-селянської червоної армії.

Завданням земельної політики на Україні повинно бути:

1. Повна ліквідація реставрованого Денікіним поміщицького землеволодіння з передачею земель безземельним і малоземельним.

2. Радянські господарства будувати тільки в необхідних розмірах, рахуючись з життєвими інтересами місцевого селянства.

3. В справу об'єднання селян у комуни, артілі, й т. п. суворо переводити політику партії, котра не припускає в цьому відношенні ніякого присилування, відносячи це виключно на вільне вирішення самих селян і суворо караючи за всякі спроби внести в цю справу початки примусу".

В цій резолюції російські комуністи стали вже на ґрунт не тільки прінціпіального, але й реального, фактичного визнання ваги національного питання. Ця резолюція є вже не голе "самоозначення", а втілення тяжкого досвіду в конкретні виводи. Тут уже чується плоть і кров живого переконання, а також бажання ті переконання здійснити реальними, конкретними, активними заходами. Словом, тут є вже почасти те, про що я писав у II ч. сеї праці, ще тоді, коли сеї постанови не виносилось, се-б-то, розуміння, що національне питання є питання соціального порядку, що бути не тільки ворожим, але й нейтральним у йому для дійсного соціаліста - неможливо.

І в цій резолюції міститься також признання всіх своїх помилок: і пятаковського імперіалізму, й окупаційної політики, й відсування селянства від влади, й диктатури незначної частини пролетаріату над усім робітництвом і селянством, і нехтування українською мовою, і одтирання української національности на зади, на другорядне (або й ніяке) місце; словом, признання всього того, чого боялась Директорія в своїй радіотелеґрафичній полеміці, з чим потім довелось боротись українцям-соціалістам і що, нарешті, мусіли признати самі руські соціалісти-комуністи.

2. Занадта об'єктивність? непевність переконання? чи тільки тактика?

Розуміється, резолюція є резолюція, а дійсність, факти можуть бути відмінними від резолюцій. Досвід революції в Росії й на Вкраїні доказав це, на жаль, дуже боляче.

І вже деяка непевність виникає при читанню листа Леніна до українських робітників і селян.

Ось той лист:

"Червоні війська заняли Київ, Полтаву, Харьків і побідно йдуть на Ростов. Необхідно винищити Денікіна, щоби забезпечити себе від найдрібнішої можливости нової навали на Україні. Панування Денікіна на Україні було так само затяжким, як і панування Колчака в Сибірі. Тяжкі лекції Денікіна наведуть українських робітників і селян на більш ясне зрозуміння завдань совітської влади, на зрозуміння необхідности більш твердого опору. На Україні, як рівно ж і в Великоросії, треба знищити цілковито панське землеволодіння. Крім цього завдання та инших завдань, спільних Великоросії й Україні, виникає питання, яке заслугує в цей час особливої уваги, питання національне - чи бути Україні окремою незалежною совітською республікою, чи злученою з російською республікою на засадах федерації, чи зіллятися Україні з Росією в одну совітську республіку? Незалежність України визнана всеросійським центральним виконавчим комітетом і російською комуністичною партією. Остаточно вирішити питання, чи зіллятися Україні з Росією, чи залишитися незалежною, чи бути в федеративному зв'язку, - має встановити всеукраїнський з'їзд рад робітників і селян. Як же належиться вирішити це питання? З погляду інтересів працюючих ми вороги національної ворожнечі, національних суперечок, національного відокремлення. Щоби повалити буржуазію всього світу, ми прямуємо до тісного об'єднання й цілковитого зілляння робітників і селян усіх націй усього світу. Капіталізм поділив народи на невелике число тих, що стоять вище над иншими й на невелике число тих, яких гноблять, тих, які залежать від инших. Віками збірали в собі пригнічені нації жадання визволення від великодержавних націй, такі, як нація українська від таких, як нація великоросійська. Ми хочемо добровільного союзу націй без жадного насильства. Не треба забувати, що буржуазія завжди прямує грати на національних струнах. Там, де починається націоналізм, там святкує контрреволюція. Хто роз'єднує тісний союз великоросійських і українських селян і робітників, той помагає денікінцям і капіталістам усього світа. Тому ми, великоросійські комуністи, повинні з великою увагою й суворостю нищити в своїх колах найдрібніші прояви великоросійського націоналізму, йти на уступки при незгодах з українськими комуністами - боротьбистами, коли справа тичеться національного питання. Але коли справа торкається пролетарської диктатури й пролетарської боротьби, тоді великоруські, українські а рівно ж і комуністи инших націй повинні бути впертими й завзятими. Перемогти Денікіна, знищити його, це одинока задача великоросійських і українських робітників і селян".

При читанню цього листа насамперед мимоволі виникає таке запитання.

В. Лєнін каже, що "незалежність України визнана всеросійським центральним виконавчим комітетом і Російською комуністичною Партією". Отже, ніби, нема вже про що балакати, нема для чого питати ще раз: "Як же належиться вирішити це питання?"

На віщо й через що Ленін запитує це?

Чи з занадтої об'єктивности? Чи з неупевнености в своїй власній прінціпіальній позіції? Чи це є тільки результат тактики?

Немов би з великої об'єктивности, безсторонности. От, мовляв, російська комуністична партія визнала незалежність України, вона, значить, уважає це справедливим, корисним, потрібним для пролетарської революції. Але ви, українські робітники, на це не вважайте й рішайте самі, як вам краще: незалежність, чи залежність (федерація, автономія чи повне злиття в "єдіную").

Але ж дивно: чого раптом таке недовірря до своїх власних постанов? Чого Лєнін не каже українським робітникам: російська комуністична партія визнала, що для справи пролетарської революції корисною й потрібною є форма радянської влади. Але ви, українські робітники, на це не вважайте й рішайте самі, як вам краще: чи радянська влада, чи парламентаризм, чи може, й гетьманщина.

Адже Лєніну в цій сфері й у голову не прийде так поставити питання, тут він глибоко, непохитно вірить сам і в других ніяких сумнівів не допускає.

І з цього виникає сумнів: у проводиря російської комуністичної партії українське національне питання все ж таки, здається, не має прінціпіального значіння, для його це питання знов таки, здається, є питанням тільки тактики: сьогодня незалежність, бо це з тактичного погляду дасть більше користи, а завтра федерація або повне злиття, бо тактичні міркування вже не вимагають незалежности.

Чи не стоїть для Лєніна, так само, як і для українських "патріотів"-міщан, національне питання поза сферою соціального життя? Чи не має воно для його постільки ваги, поскільки воно втикається в соціальний рух і перешкажає йому. Знищити його, очевидно, не можливо, як неможливо знищити зімні холоди, які теж заважають революції, отже треба якось його обезшкодити.

Нема ще остаточної ясности, твердости, нема виразної, викінченої переконаности. Немає таких слів: Українські робітники! Російська комуністична партія визнала незалежність України. Рос. Ком. партія зробила це через те, що вона глибоко й непохитно переконана, що тільки повна незалежність робітниче-селянської української держави, як переходового етапу до соціалістичного ладу, може забезпечити цілковиту волю й змогу національного розвитку й увільнити український народ від усіх пережитків національного утиску, що заховався як у пригнобленій псіхіці українського робітника, так і в псіхіці великоросійського. Чуття пануючої національности, утворене віками злочинного соціально-політичного устрою Росії в душі навіть робітника - великоросса, не може зникнути в один-два роки. Чуття сервілізму пригнобленої, упосліженої нації також не може померти відразу. Отже необхідно створити такі державні умови, які найкраще помогли би викоріненню цих шкодливих наслідків минулого.

З другого боку: пролетарська держава, яка народжується з революції, має на меті усунути всякі форми утиску, всякі форми підлеглости, нерівности, всякі явища, які стоять на перешкоді вільному, всебічному розвиткові людини.

Нарешті: національний утиск, національна нерівність чи підлеглість тісно, глибоко, орґанично пов'язана з утиском, підлеглостю й нерівностю соціальною й економичною. І коли ми, руські комуністи, хоч в якійсь мірі піддержуємо нерівність або підлеглість національну, то це значить, що ми піддержуємо підлеглість соціальну й економичну, це значить, що руський пролетаріат перебірає на себе функції знищених руських паразітарних буржуазних клас що-до визиску українського робітництва й усього укр. народа.

Через те Рос. ком. партія вважає, що найкращою формою розвитку революції кожної нації є її повна державна незалежність, у добровільному тісному союзі з усіма соціалістичними державами проти всесвітньої буржуазії. Мало того: коли якась частина українського робітництва в силу історичних ненормальних умов не розуміє цього, не відчуває й противиться, то ми, руські комуністи, вважаємо своїм обов'язком так само настійно рекомендувати їм цю форму їхнього національно-державного устрою, як ми рекомендуємо в соціально-політичній сфері форму радянської влади, яко найкращого засобу здійснення пролетарської революції, як рекомендуємо навіть тим робітникам, що в силу ненормальних соціально-історичних умов не розуміють, не відчувають її потрібности й навіть противляться їй.

Але ці слова не значили б розділення робітництва одної нації від робітництва другої. Навпаки, націоналістична, "з'єднуюча" політика пятаковщини іменно це й робила: не тільки роз'єднувала, а викликала ворожнечу, боротьбу, братоубийство. Такі слова, переведені в життя з неухильною, твердою, чисто-большевицькою послідовностю, викликали би тільки гаряче чуття товариськости, близости, довірря, що є найкращим засобом для тісного, міцного, добровільного союзу двох незалежних, братерських, робітниче-селянських держав.

3. Так мусить бути.

Але, не вважаючи на цю неясність, треба зазначити, що тактика переходить уже в прінціп, у життєве, проґрамове переконання. І так мусить це бути з залізною об'єктивностю, бо того вимагає сама суть і природа соціалізму, соціалістичної революції, характер соціальної природи пролетарської кляси, яка, хоче-не-хоче, мусить нищити всякі форми утиску й нерівности, коли хоче успіху свого завдання.

І з цього погляду дуже показним є наказ М. Троцького, який був одного часу противником самостійности України, до червоних російських військ, що вступали на територію України. Він звучить так: "Товариші салдати, команданти, комісарі! Ви ввійшли на Україну й побиваєте денікінські банди! Ви звільняєте братську країну від насильників. Україна, не край українських робітників і трудового селянства. Тільки український робітник і селянин має одиноке право управляти своєю власною країною. Коли ви поборете Денікіна, ви мусите віднестись до трудових мас України з братерською уважностю й любоввю. Горе тому, хто буде чинити насильства над трудовим населенням українських міст і українських сел! Українське селянство й робітництво мусить почувати себе безпечним під охороною наших штиків. Уважайте, що нашим завданням є увільнення, а не закріпощення України. Коли ви проженете денікінські банди, трудові маси України самі вирішать своє відношення до совітської Росії. Ми віримо й ми цього певні, що український народ вискажеться за тісне об'єднання з нами. Салдати, команданти й комісарі! Смерть наїздникам і угнітателям, смерть Денікінові, великим властникам, капіталістам і богачам! Хай живе червона армія! Хай живе совітська, самостійна Україна!"

З погляду ясности, виразности цей наказ стоїть вище листа Лєніна, він уже дає підставу гадати про можливість прінціпіальної позіції автора наказу.

Рік тому назад мадьярські комуністи пропонували цю саму позіцію руським комуністам. Її тоді було одкинуто й всупереч з постановою 3-го укр, з'їзду рад Урядом принято "федерацію", се-б-то принято іменно те "одсування укр. національности на другорядне місце", про яке говорить резолюція рос. ком. партії, те "закріпощення", проти якого так рішуче й загрозливо говорить Троцький.

Але рік тяжкого досвіду не пройшов марно й тепер є певність, що пережитки старого будуть переборені, неясности зникнуть і позіція викрісталізується в нормальному, природному напрямі - повної відмови від якого будь "командування" на Україні, цілковитого признання національної й державної незалежности Української Радянської Республіки й братської, активної, свідомої допомоги українським робітникам і селянам у цьому напрямі.

І тільки тоді згармонізуються в одну велику, міцну силу два моменти в українській революції, - національний і соціальний, - які нерозумінням і помилками як руських соціалістів, так і українських так довго й з такою шкодою для спільної, великої справи визволення працюючих роз'єднувались.

4. На порозі нової доби.

Отаманщина закінчила своє істнування. Одійшла в минуле ця тяжка, шкодлива й ганебна для трудової нації доба її трудної історії.

Ще й з цього боку історія показала українству всю безплодність, усю шкодливість і навіть злочинність намагання убгати відродження української нації в неприродні для неї, огидні її соціальним прагненням форми. Ті люди, які, йдучи за своїми власними клясовими сімпатіями й інтересами, хотять утворити українську державність клясово-буржуазну, - шкодливі й злочинні фантасти: вперед треба мати ті буржуазні кляси, а тоді з ними творити ту державність. Коли ж вони знають самі, що цих кляс немає, що процес витворення їх є справою цілих поколінь, а все ж таки намагаються іменно таку державність утворювати й ради неї боряться проти національної робітниче-селянської державности, коли ради цього валяються в ногах світових насильників і злочинців і продають за поміч у цій боротьбі свій народ, то їм місце тільки на лаві народнього суворого суду.

Відродження української нації в національній сфері йшло й ітиме в гармонії з соціальним визволенням. Це є аксіома трьох-літнього досвіду нашої революції. Що правіще й реакційніще заводився режим на Україні, то більше й глибше було нищення української національности. І то все одно: чи чужими руками чи своїми заводилась та реакція, вона необхідно, неминуче приводила до національного пригноблення. Коли б отаманщині удалось поширити свою владу на всю Україну, то вона необхідно, неминуче привела би з собою загибель української національности. Бо ті сили, які допомогли би їй, по своєму соціальному складу й характеру були б ворожі до української нації, вони мусіли би, - хотіли б того, чи не хотіли,-пригнітити українську національність, коли б хотіли затвердити свій вплив і владу.

Маленький приклад. Отаманщина віддала Кам'янець польській владі, своїй "приятельці", "союзниці", віддала для того, щоб він не дістався в руки Денікіну, ворогові української нації. І що ж: не дивлячись на умову, що поляки не зачеплять українського національного характеру кам'янецької місцевої влади, установ, мови й т. п., поляки зробили те саме, що зробив би й Денікін, - знищили все українське, а завели своє, польське. Польський лакуза "міністр" А. Лівицький, що так недостойно вихилявся перед польськими злодіями, мусів навіть "ноти" писать до своїх перфідних "союзників" з благанням, щоб ті не чинили насильств над українством.

Розуміється, це льокайська наївність польська буржуазія й шляхта мусить іменно так робити, бо така акція необхідно випливає з її клясової, імперіалістичної природи й інтересів. Вона, коли б і хотіла, не могла би инакше робити, не змінивши всієї природи своєї.

І ця сама політика була би й тоді, коли б здійснилися мрії деяких польських, українських і антантських реакціонерів: за допомогою Польщи "увільнити" Україну аж по Київ або й далі. Польська шляхта "увільнила" б її не для українців, а для себе й для тих кляс на Україні, які соціально-рідні їй. А цим самим українська національність була би упосліжена й пригноблена.

Такий закон соціально й національно-історичних умов, у яких перебувала українська нація.

Отже з цього ясно, що чим "лівіший" буде соціально-політичний режим на Україні, тим більше він буде сприятливий для національного відродженая нашого народу. Що повніще буде соціальне визволення, то необхідно тягтиме з собою й повне національне визволення.

І з цього погляду ясно, що з усіх режимів, які можуть бути на Вкраїні, найповніще може забезпечити національне відродження нашого народу режим національно-української радянської соціалістичної влади.

З тих же режимів, які можуть бути на Вкраїні не нац.-українського характеру, безперечно найбільш сприятливий для українського відродження є все ж таки режим радянської соціалістичної влади.

Бо природа сеї влади, її соціальна суть і завдання необхідно й неминуче ведуть її до найбільшого національного розневолення. Як влада кляс експлуататорських, паразітарних мусить національно поневолювати для можливости поневолити соціально, так влада кляс експлуатованих, працюючих мусить національно визволяти, мусить сприяти й допомагати цьому визволенню, коли хоче найповніше визволити соціально.

І ми бачимо, як ця соціальна необхідність штовхала й штовхає далі руських соціалістів по шляху активности в національному питанню. І що далі буде йти розвиток соціалістичної революції на Вкраїні, що глибше вона пройматиме працюючі маси, що ближче й діяльніще вони візьмуть у ній участь, то ця необхідність активности в національному питанню стане виразніщою для всякого послідовного, активного комуніста всякої національности, навіть бувшої пануючої.

Революція на Вкраїні, так само як і в Росії, та чи инча доля її залежить у великій мірі від революції на Заході Европи. І з цілковитою певностю можна сказати, що доля відродження й визволення української нації залежить від всесвітньої боротьби соціалізма з капіталізмом.

Чотирьохлітня нечувано-жорстока й загубна для світового господарства війна, розхитаний економичний стан кожної країни, знищення колосальної кількости цінностей, маса страждання, хвороб, зруйнованого життя, все це викликало серед європейського пролетаріату глибоку свідомість ненормальности й злочинности сістеми капіталістичного устрою сучасного громадянства.

Російська робітниче-селянська революція великим досвідом своїм дала наочну лекцію реального здійснювання соціальних завдань пролетаріату. Перейдена Совітською Росією велитенська праця над руйнацією панування старого громадянства й творенням нового, праця в тяжких, неприродних умовах, у стані постійної війни, залізної блокади, внутрішніх вибухів контрреволюції, в умовах зруйнованого війною й царизмом господарства, серед вікової темноти, несвідомости й забитости мас, ця праця переведена з таким успіхом, з такими наслідками дала Европі воістину приклад соціального чуда, яке підносить захватом революційні живі елементи й холодить передсмертною трівогою елементи паразітарні, злочинні, гнилі.

Російська революція дала європейському соціалізмові нові методи, засоби, вона влила живої, повної болю й радости крови в недокровну практику другого Інтернаціоналу, вона затягнену серпанком опортунізму переспективу соціалізму зірвала й показала світові реальні, трудні, але великі, ваблячі, сояшні шляхи до нового життя.

Буржуазна, імперіалістична Европа всякими способами силкувалася задушити російську революцію, вона наклепами, брехнями, галасом хотіла сховати від свого пролетаріату те чудо, яке творили в Росії й на Україні працюючі кляси, й одвернути його природне бажання стати на той же шлях.

Але не вдалося зломати чудодійної, велитенської сили робітництва, яке одбило всі напади внутрішньої й зовнішньої контрреволюції й, виставивши два міліони червоних баґнетів, готово грудьми зустріти нові напади свого ворога, Капітала.

І Капітал уже хитнувся. Уже є зневірря в свої сили, в свою мілітарну перемогу.

Залізна лоґіка природи Капітала вимагає від його миру з Совітською Росією. Капітал мусить торгувати, мусить бути в неперестанному рухові, в вічному перемоганню самого себе, в безупинному пожиранню надвартости. Совітська Росія й Україна, спустошені, винищені, порожні на продукти індустрії, мусять дати необмежений простір для акції Капіталу, мусять скріпити його силу, а так само мусять дати йому живучої води своїх сирівців.

І через це Капітал Европи рішив вступити в инчу боротьбу з Соціалістичною Росією й Україною. Він знає, що торгові зносини, ухвалені Антантою з Росією, зміцнять силу соціалістичної революції. Антантський товар надасть великої сили Совітській владі.

Але Росія й Україна дадуть також силу й європейському Капіталові. Скріпляючи одне одного, вони в той же час зміцняють боротьбу між собою.

Торгові зносини-не є кінець війни контрреволюції з соціалізмом. Це тільки инча фаза її. Капітал не дасться легко повалити себе. Боротьба має бути велика й тяжка.

І ще багато великих соціальних подій чекає на стару Европу, ще багато крови проллє Капітал, ще багато життя задушить у своїх передсмертних обіймах, поки упаде в цій ґіґантській і фатальній для його боротьбі.

Доля України тісно зв'язана з долею революції в Росії й в Европі. Історія відродження й визволення українського народу ще ховає в собі багато труднощів, загроз і боротьби.

Ми стоїмо на порозі нової доби в нашій історії. Три роки революції, три роки науки вогнем і мечем викували в українських працюючих мас міцну зброю й соціальної, й національної свідомости. Які б ще фази цієї доби ні були попереду, українська трудова нація цієї своєї, загартованої в стражданнях зброї не випустить.

І раніще чи пізніще та українська державність, яка властива природі нашої робітничої нації, державність, яка має, як держава, як орґан клясового примусу й утиску, зникнути й перетворитися в громаду працюючих, соціально-рівних, творчих і вільних людей, - неминуче мусить бути і буде.

Відень, 25-І-1920.

К і н е ц ь

Книга: Володимир Винниченко. Відродження нації. ПЕРЕДМОВА

ЗМІСТ

1. Володимир Винниченко. Відродження нації. ПЕРЕДМОВА
2. ЧОТИРІ ДОБИ
3. ЧАСТИНА ПЕРША: ДОБА ЦЕНТРАЛЬНОЇ РАДИ. ПЕРІОД ПЕРШИЙ: РЕВОЛЮЦІЙНА ОРҐАНІЗАЦІЯ ДЕРЖАВНОСТИ Й МОРАЛЬНО-ПРАВОВОЇ ВЛАДИ. РОЗДІЛ І. ВІЙНА Й ВЕЛИКА РОСІЙСЬКА РЕВОЛЮЦІЯ
4. РОЗДІЛ ІІ. УКРАЇНСТВО ДО ВІЙНИ, ПІД-ЧАС ВІЙНИ Й У РЕВОЛЮЦІЇ
5. РОЗДІЛ ІІІ. РЕВОЛЮЦІЙНЕ РУСЬКЕГРОМАДЯНСТВО В УКРАЇНСЬКОМУ ПИТАННЮ
6. РОЗДІЛ IV. ПЕРЕДЧУВАННЯ БОРОТЬБИ Й ГУРТУВАННЯ СИЛ
7. РОЗДІЛ V. ПЕРШИЙ КРОК ПО ШЛЯХУ ОРҐАНІЗАЦІЇ ДЕРЖАВНОСТИ
8. РОЗДІЛ VI. БОРОТЬБА ЗА ПЕРШІ ПІДВАЛИНИ АВТОНОМІЇ
9. РОЗДІЛ VII. УКРАЇНІЗАЦІЯ ВІЙСЬКА
10. РОЗДІЛ VІІІ. УКРАЇНСЬКА ЦЕНТРАЛЬНА РАДА СТАВИТЬ ВИРАЗНІ ВИМОГИ РОСІЙСЬКОМУ ТИМЧАСОВОМУ ПРАВИТЕЛЬСТВУ Й РУСЬКІЙ ДЕМОКРАТІЇ
11. РОЗДІЛ IX. ТИМЧАСОВЕ ПРАВИТЕЛЬСТВО ОДКИДА ДОМАГАННЯ ЦЕНТРАЛЬНОЇ РАДИ
12. РОЗДІЛ X. ПЕРЕД РІШУЧИМ ВИСТУПОМ
13. РОЗДІЛ XI. ЦЕНТРАЛЬНА РАДА ПРОГОЛОШУЄ АВТОНОМІЮ УКРАЇНИ
14. РОЗДІЛ XII. ПЕРЕМОГА УКРАЇНСТВА
15. РОЗДІЛ XIII. ОРҐАНІЗАЦІЯ МОРАЛЬНО-ПРАВОВОЇ ВЛАДИ
16. РОЗДІЛ XIV. УГОДА З РОСІЙСЬКИМ ТИМЧАСОВИМ ПРАВИТЕЛЬСТВОМ
17. РОЗДІЛ XV. ДРУГА УКРАЇНСЬКА ДЕЛЕҐАЦІЯ ДО ПЕТРОГРАДУ
18. РОЗДІЛ XVI. ТРУДНИЙ, АЛЕ ОСТАННІЙ КРОК ДО ЮРИДИЧНО-ПРАВОВОЇ ВЛАДИ
19. ЧАСТИНА ДРУГА: ДОБА ЦЕНТРАЛЬНОЇ РАДИ. ПЕРІОД ДРУГИЙ: ОРҐАНІЗАЦІЯ ЮРИДИЧНО-ПРАВОВОЇ ВЛАДИ. РОЗДІЛ І. КОНТРРЕВОЛЮЦІЙНИЙ ВИСТУП КОРНІЛОВА
20. РОЗДІЛ ІІ. ОСТАННЯ БОРОТЬБА З ТИМЧАСОВИМ ПРАВИТЕЛЬСТВОМ
21. РОЗДІЛ ІІІ. РОБІТНИЧЕ-СЕЛЯНСЬКА РЕВОЛЮЦІЯ В РОСІЇ Й НА УКРАЇНІ
22. РОЗДІЛ IV. ПРОГОЛОШЕННЯ ФЕДЕРАЦІЇ З РОСІЄЮ
23. РОЗДІЛ V. ОСНОВНА ХИБА УКРАЇНСЬКОЇ ДЕМОКРАТІЇ
24. РОЗДІЛ VI. ФАЛЬШИВЕ РОЗУМІННЯ НАЦІОНАЛЬНО-УКРАЇНСЬКОЇ ДЕРЖАВНОСТИ
25. РОЗДІЛ VII. ВІЙНА З СОВІТСЬКОЮ РОСІЄЮ
26. РОЗДІЛ VIII. БОРОТЬБА ЗА „СВОЮ ЛІНІЮ”
27. РОЗДІЛ ІХ. ПАРЛАМЕНТАРИЗМ, ДЕМОКРАТІЯ І БОЛЬШЕВИЗМ
28. РОЗДІЛ X. МИР З ЦЕНТРАЛЬНИМИ ДЕРЖАВАМИ
29. РОЗДІЛ XI. БОРОТЬБА ЗА ВЛАДУ
30. РОЗДІЛ ХII. ПРОГОЛОШЕННЯ САМОСТІЙНОСТИ УКРАЇНИ
31. РОЗДІЛ ХІІІ. НАЦІОНАЛЬНА ПОЛІТИКА РУСЬКИХ БОЛЬШЕВИКІВ
32. РОЗДІЛ XIV. ЗАКЛИКАННЯ НІМЦІВ
33. ЧАСТИНА ТРЕТЯ: ДОБА ГЕТЬМАНЩИНИ. ЩЕ ОДНА ЛЕКЦІЯ
34. РОЗДІЛ І. ГЕТЬМАНСЬКИЙ ПЕРЕВОРОТ
35. РОЗДІЛ ІІ. СОЦІАЛЬНО-ПОЛІТИЧНА РЕАКЦІЯ ГЕТЬМАНЩИНИ
36. РОЗДІЛ ІІІ. НАЦІОНАЛЬНА КОНТРРЕВОЛЮЦІЯ ГЕТЬМАНЩИНИ
37. РОЗДІЛ IV. ПІДГОТОВКА ПОВСТАННЯ
38. РОЗДІЛ V. ПОВСТАННЯ, ЯК СЕЛЯНСЬКО-РОБІТНИЧА РЕВОЛЮЦІЯ
39. РОЗДІЛ VI. РОЗВИТОК РЕВОЛЮЦІЇ
40. РОЗДІЛ VII. ПРИГЛУШЕННЯ РЕВОЛЮЦІЇ Й КІНЕЦЬ ДИРЕКТОРІЇ
41. РОЗДІЛ VIII. ДРУГА ВІЙНА З СОВІТСЬКОЮ РОСІЄЮ
42. РОЗДІЛ IX. ДРУГИЙ ВИХІД ІЗ КИЇВА
43. РОЗДІЛ X. ШУКАННЯ ПОМОЧИ В АНТАНТИ
44. РОЗДІЛ XI. ПЕРІОД МІЖ ВІННИЦЕЮ Й КАМ'ЯНЦЕМ
45. РОЗДІЛ XII. ПОЛІТИКА РОСІЙСЬКИХ КОМУНІСТІВ НА ВКРАЇНІ
46. РОЗДІЛ XIII. РОЗВИТОК РЕАКЦІЙНОСТИ РЕЖИМУ ОТАМАНЩИНИ
47. РОЗДІЛ XIV. БОРОТЬБА ЗА ДЕРЖАВНІСТЬ ГАЛИЦЬКОЇ УКРАЇНИ
48. РОЗДІЛ XV. ОРІЄНТАЦІЇ ОТАМАНЩИНИ
49. РОЗДІЛ XVI. ВІДНОСИНИ КАМ'ЯНЕЦЬКОЇ ВЛАДИ З ДЕНІКІНИМ
50. РОЗДІЛ XVII. КІНЕЦЬ ОТАМАНЩИНИ
51. РОЗДІЛ ХVIII. НА ПОРОЗІ НОВОЇ ДОБИ

На попередню


Додати в закладки



Додати в закладки zakladki.ukr.net Додати в закладки links.i.ua Додати в закладки kopay.com.ua Додати в закладки uca.kiev.ua Написати нотатку в vkontakte.ru Додати в закладки twitter.com Додати в закладки facebook.com Додати в закладки myspace.com Додати в закладки google.com Додати в закладки myweb2.search.yahoo.com Додати в закладки myjeeves.ask.com Додати в закладки del.icio.us Додати в закладки technorati.com Додати в закладки stumbleupon.com Додати в закладки slashdot.org Додати в закладки digg.com
Додати в закладки bobrdobr.ru Додати в закладки moemesto.ru Додати в закладки memori.ru Додати в закладки linkstore.ru Додати в закладки news2.ru Додати в закладки rumarkz.ru Додати в закладки smi2.ru Додати в закладки zakladki.yandex.ru Додати в закладки ruspace.ru Додати в закладки mister-wong.ru Додати в закладки toodoo.ru Додати в закладки 100zakladok.ru Додати в закладки myscoop.ru Додати в закладки newsland.ru Додати в закладки vaau.ru Додати в закладки moikrug.ru
Додати в інші сервіси закладок   RSS - Стрічка новин сайту.
Переклад Натисни для перекладу. Сlick to translate.Translate