Додати в закладки
Переклад
Translate
 Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами. |
|
|
Скачати одним файлом. Книга: Основи економічної теорії: політекономічний аспект
Розділ 16. Мікроекономічний рівень господарювання і форми його організації
Розділ 16. Мікроекономічний рівень господарювання і форми його організації
§ 1. Поняття мікроекономічного рівня і суб'єктів господарювання
§ 2. Форми організації господарювання на мікрорівні
Розділ 16 МІКРОЕКОНОМІЧНИЙ РІВЕНЬ ГОСПОДАРЮВАННЯ І ФОРМИ ЙОГО ОРГАНІЗАЦІЇ
§ 1. Поняття мікроекономічного рівня і суб'єктів господарювання
Економічна теорія вивчає функціонування економічної систе-ми, насамперед на мікроекономічному, макроекономічному та гло-бально-економічному рівнях господарювання.
Мікроекономічний рівень господарювання охоплює, по-перше, економічно відособлені одиниці, такі як об'єднання, фірми, підпри-ємства, домогосподарства; по-друге, окремі ринки, конкретні ціни і конкретні товари та послуги.В економіці поняття господарювання досить широке. Це не лише виробництво продуктів (товарів), а й будь-яка діяльність в еконо-мічному, соціальному, правовому, екологічному, ^територіальному тощо просторі, що обумовлена взаємовідносинами між споживача-ми та продавцем.
Виходячи з цього Мікроекономічний рівень господарювання - це система відносин діяльності мікроекономічних господарських суб'єктів щодо оптимізації співвідношення попиту та пропозиції.Ринкова економіка має лише два суб'єкти мікроекономічного рівня господарської діяльності:
домашні господарства (сім'я);у підприємства.
Першим суб'єктом є домашні господарства (сім'я). З точки зору економіки домашня діяльність належить до господарювання, де господар не виробляє продукцію (товари), а задовольняє потреби свої і своєї сім'ї через ринок чи поза ним. За умов домашнього господарювання задоволення своїх потреб обмежено можливостя-ми господарника (матеріальними та фізичними). Це приводить до необхідності виходу суб'єктів господарської діяльності за межі до-машнього господарювання, що здійснюється двома шляхами:1) залученням до домашнього господарювання найманих робіт-ників (постійно, тимчасово чи періодично) за відповідну платню;
2) поєднанням функцій домашнього господарника та найманого робітника за відповідну платню.Такі два шляхи перетворюють домашнє господарювання у діяль-ність, що економічно відповідає виробничій, тобто у діяльність недо-машнього господарювання. Домашній господарник при наявності платні за свою діяльність перетворюється у виробника продукції чи послуг, не обмежується домашнім господарюванням і виходить на ринок (робочої сили, товарів тощо). Отже, з цього випливає, що домашні господарства знаходяться на мікроекономічному рівні гос-подарювання, проте в ринковій економіці вони розмежовані з інши-ми суб'єктами господарювання (більш детально питання економі-ки, ефективної діяльності домогосподарства розглянуто у розд. 21).
Господарювання взагалі необхідне, оскільки задоволення людсь-ких потреб обмежене. Якби маса продуктів (товарів) була необме-женою, то люди лише б споживали їх, не проводячи через господа-рювання, ринок, заробітну плату, ціни.Домашнє господарювання за таких умов опосередковується рин-ковими відносинами, входить складовою частиною до ринкової економіки на її мікрорівні. Засоби праці, які використовуються у домашньому господарстві, економічною наукою не вважаються капіталом. Праця господаря є водночас господарською метою, за-собом і фактором задоволення власних потреб. Самостійна праця господаря в межах домашнього господарювання не формує виробничих відносин. Проте праця домашнього господаря за винагороду чи самостійна праця підприємця (підприємські здібності) економіч-ною теорією вважається виробничим фактором на рівні з капіта-лом і землею.
На основі цих теоретичних понять економічної теорії домашнє господарство-це:суб'єкт господарювання;
діяльність господаря (членів сім'ї) для задоволення власних по-треб (через ринок чи натуральну форму господарювання);засоби виробництва, що застосовуються у домашньому господа-рюванні, - не капітал;
праця - не фактор виробництва;виробничі відносини не виникають.
Домашні господарства є суб'єктом ринкових відносин, оскільки, по-перше, їх діяльність на мікроекономічному рівні в умовах то-варного виробництва супроводжується відносинами купівлі-прода-жу; по-друге, вони беруть безпосередню участь у процесі нагро-мадження капіталу. Відбувається це кількома шляхами:участю домашніх господарств у капіталі підприємств шляхом купівлі акцій. За таких умов домашні господарства стають акціоне-рами (своєрідними пайовиками, співвласниками підприємства);
купівлею облігацій підприємств, що фактично є формою надан-ня їм позики за певним відсотком;відкриттям у банках депозитних вкладів домашніх господарств і за рахунок цих заощаджень наданням кредитів підприємствам.
Отже, економічний розвиток значною мірою відбувається за рахунок нагромадження грошового капіталу домашніх господарств (сімей).За економічною теорією домашнє господарство (сім'я) в межах мікроекономічного рівня господарювання є самостійним сектором, критерієм якого виступає споживання.
Споживання домашніх господарств (сім'ї) відбувається завдяки доходам. У ринковій економіці доход домашніх господарств склада-ється з кількох надходжень:самостійної праці у домашньому господарстві; залежної праці як найманого робітника - зароблений доход;
майнових доходів - прибутки з відсотків, найму, оренди, ренти, дивідендів, невиплачених зисків, гонорарів тощо.Сукупний доход домашніх господарюючих суб'єктів формують ще й так звані трансферні платежі, тобто соціальні дотації і суб-сидії на допомогу потребуючим, інвалідам, дітям, старим і хворим, на соціальне забезпечення тощо.
Оскільки у домашніх господарств сукупний доход складається з різних елементів, які важко контролювати, вони зобов'язані що-річно подавати податкові декларації до відповідних фінансових органів (скажімо, до Державної податкової адміністрації в Україні) і на цій основі сплачувати податки. Звичайно для домашніх госпо-дарств це значна сума, якою вони розпоряджаються у певному періоді. Цю суму економісти називають доходом, який перебуває у ефективному розпорядженні домашніх господарств. Він має вплив на всю економіку, оскільки визначає попит на споживчі товари і, отже, на зайнятість і кон'юнктуру.Маючи споживацький характер, домашні господарства форму-ють потреби, які можна згрупувати у відповідні види:
необхідні (їжа, одяг, помешкання тощо);не необхідні (коштовності, модний одяг, подорожі);
індивідуальні, що визначаються домашніми господарствами;суспільні (школи, соціальне забезпечення).
Потреби домашніх господарств відповідно до доходів виявляються на ринку через попит і пропозицію і при обмеженні кількості това-рів задовольняються шляхом купівлі-продажу (про це докладніше можна дізнатись у розд. 18).У сучасному індустріальному суспільстві споживання домашніх господарств і продукція підприємств розмежовані, але знаходяться в єдиному мікроекономічному полі функціонування економічної системи.
Підприємство є другим суб'єктом мікроекономічного рівня гос-подарювання. Воно також є самостійним сектором мікроекономіки і критерієм його виступає товар (продукція чи послуга).У ринковій економіці підприємство - це товаровиробник і ос-новна виробнича ланка економіки. Воно є суб'єктом господарю-вання; товаровиробником; організаційною формою господарюван-ня; суб'єктом індивідуального відтворення; суб'єктом і водночас об'єктом маркетингу і менеджменту (управління) тощо.
Суб'єкт господарської діяльності стає підприємством лише за певних умов:1) зареєстрований і має всі атрибути юридичної особи - статут, розрахунковий рахунок, баланс, печатку, назву, товарний знак тощо;
2) виконує господарські функції, виготовляє продукцію (товари) чи надає платні послуги;3) зберігає умови постійного повторення процесу виробни-цтва - індивідуального відтворення;
4) проходить (повторює) життєвий цикл.Підприємство має майно, завдяки чому може виконувати госпо-дарські функції, зобов'язання перед партнерами, державами, прий-мати рішення, зберігати індивідуальне відтворення, не порушувати (повторювати) життєвий цикл.
За часів командно-адміністративної системи, при відсутності ринкової економіки, підприємства були організаційною часткою єдиного державного господарства. У такого підприємства майно належало державі; воно здійснювало лише оперативне управління майном в інтересах власника - держави; виконувало господарські функції згідно з директивними планами держави, яка жорстко кон-тролювала виконання усіх планових показників і відповідно до цього заохочувала чи "наказувала" підприємство. За виконання зо-бов'язань підприємство відповідало не майном, що йому не нале-жало, а лише грошовими сумами, призначеними для премій та на-дання інших благ найманим працівникам; життєвий цикл та індиві-дуальне відтворення забезпечувались державним майном.. Такі за води та фабрики не були суб'єктами економічних, ринкових від-носин.
Отже, господарююча одиниця (суб'єкт) стає підприємством з економічної точки зору лише за умов самостійної майнової, фінан-сової, іншої господарської діяльності в межах чинного законодав-ства та правових норм.
Індивідуальне відтворення - це відтворення організаційних юридичних одиниць - підприємств - на мікроекономічному рівні, що зберігається постійним відновленням виробництва чи надан-ням платних послуг.Формою індивідуального відтворення підприємств в ринкових умовах господарювання є кругооборот та оборот індивідуального капіталу підприємства.
Схема індивідуального відтворення підприємства дає уявлення про етапи та стадії, які проходить майно підприємства під час свого руху в процесі господарської діяльності (рис. 10).Критерієм збереження індивідуального відтворення підприєм-ства є його можливість постійно продовжувати господарювання за рахунок власного майна та грошових коштів (докладніше про меха-нізм збереження індивідуального відтворення і його форму - круго-оборот та оборот капіталу - можна дізнатися з розд. 19 та 20).
Близьке до індивідуального відтворення, але не тотожне поняття з точки зору економічної науки - це життєвий цикл підприємства.Життєвий цикл підприємства - це шлях, що проходить госпо-дарюючий суб'єкт з моменту його реєстрації як юридичної особи (придбання всієї атрибутики юридичної особи) до моменту його ліквідації з причин банкрутства чи з будь-яких інших.
На шляху життєвого циклу господарюючий суб'єкт (підприєм-ство) проходить певні стадії (рис. 11).Якщо оздоровлення (санація) економіки підприємства дає пози-тивні наслідки, підприємство "виживає" і продовжує свій життє-вий цикл.
Індивідуальне відтворення та життєвий цикл підприємств фор-муються залежно від організаційної форми, виду та форми влас-ності господарюючих суб'єктів.
Державні - це підприємства, майно яких повністю є власністю держави. Це так звані казенні підприємства. Крім того, держава має частки'свого майна у корпоратизовоних акціонерних підпри-ємствах (товариствах).
Відповідно до ринкової трансформації економіки в Україні по-винна бути створена змішана економіка. Стратегічна ринкова орієн-тація економіки України вирішення питань власності майна під-приємств передбачає становлення двох форм: державних казен-них, а також недержавних (усіх інших) підприємств.Механізмом перетворення майна державних підприємств у май-но недержавних, як відомо, є приватизація. Важливим при цьому є роздержавлення, відокремлення капіталу підприємств від капіталу держави.
Щодо загальнотеоретичних питань власності, то вони викладені в розд. 6, до якого можна звернутись в разі необхідності.
§ 2. Форми організації господарювання на мікрорівні
Економічна наука вивчає різноманітні аспекти поняття органі-зації:
організація як економічне поняття підприємства у загальному значенні цього слова;
організаційні відносини;організаційна структура;
організаційні форми тощо.У контексті цього розділу йдеться про форми організації госпо-дарювання на мікроекономічному рівні. Тут філософське співвід-ношення понять форми та змісту набуває такого вигляду:
зміст - господарська діяльність на мікроекономічному рівні;форма - організація господарської діяльності на мікроеконо-мічному рівні.
Зміст господарської діяльності обумовлюється об'єктом господа-рювання, власністю, галуззю чи сферою, технологією, технікою, територіальним розміщенням тощо.Форма організації господарської діяльності обумовлена її зміс-том і формує (чи начебто будує) найзручніше "помешкання" для життєвого циклу та індивідуального відтворення підприємства - поділ праці, її оплата та стимулювання, матеріальне, технічне, фі-нансове, інформаційне забезпечення, маркетинг, планування, ме-неджмент тощо, тобто зміст дає уявлення про те, що може вироб-ляти підприємство, а форма - як організовується діяльність під-приємства.
У ринковій системі існують різні форми організації господарю-вання на рівні мікроекономіки і відповідно функціонують різні ор-ганізаційні види господарюючих суб'єктів:фізичні особи - окрема людина чи сім'я;
юридичні особи - підприємства.Господарським суб'єктом є також держава, проте це питання виходить за межі об'єкта вивчення понять економічної науки у цьому розділі підручника (детально про це можна дізнатись у розд. 36).
Відповідно до чинного законодавства в Україні існують такі ор-ганізаційні форми підприємств, види їх:індивідуальне підприємство, що грунтується на особистій влас-ності фізичної особи та виключно на її праці;
сімейне підприємство, засноване на власності та праці членів однієї сім'ї, котрі живуть разом;приватне підприємство, засноване власниками майна з правом використовувати працю найманих робітників;
колективне підприємство, засноване на власності трудового ко-лективу підприємства, кооперативу, іншого статутного товариства, громадської та релігійної організації;державне комунальне підприємство, засноване на власності ад-міністративно-територіальних одиниць;
державне підприємство, засноване на загальнодержавній, ка-зенній власності;спільне підприємство, засноване на основі об'єднання майна різних власників (змішана форма власності). Відповідно до законо-давства України такими власниками можуть бути юридичні особи, громадяни України та інших держав.
Різноманітність організаційних форм підприємств обумовлює можливість розгалуження різних форм господарювання, тобто форм організації діяльності суб'єктів ринкової економіки.Різноманітність форм господарювання забезпечує можливість, спираючись на загальні закономірності розвитку економіки, фор-мувати найбільш сприятливу, оптимальну систему управління під-приємством, досконалу організаційну структуру підприємства та виробництва тощо.
Книга: Основи економічної теорії: політекономічний аспект
ЗМІСТ
На попередню
|
|
