Додати в закладки
Переклад
Translate
 Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами. |
|
|
Скачати одним файлом. Книга: Б. М. Щукін. ІНВЕСТУВАННЯ
3. ІНВЕСТИЦІЙНА ДІЯЛЬНІСТЬ
Інвестиційна діяльність — це процес організації інвестування в реально існуючих у країні умовах господарювання. Термін “інвестуван-ня” мае більш теоретичне значения, визначаючи модель поведінки інвестора щодо нарощування свого капіталу.
Інвестиційна діяльність представляв інвестиційний процес в реальных умовах, з акцентом на організаційні засади його реалізації та уп-равління цим процесом. Як правило, інвестиційна діяльність розгля-дається стосовно конкретного інвестиційного проекту та підприєм-ства (юридичної особи), що здійснює інвестиційний процес (рис. 3.1).
Під “інвестиціями” відповідно до Закону Укра'ши “Про інвести-ційну діяльність” розуміють кошти, які інвестуються. Це “всі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об’єкти підприємницької та інших видів діяльності, в результаті якої ство-рюється прибуток (дохід) або досягається соціальний ефект":
- кошти;
- паї, банківські депозита, боргові зобов'язання, інші цінні папери;
- нерухомість;
- устаткування, транспортні засоби, товарно-матеріальні цінності;
- майнові права (щодо матеріальних, нематеріальних і фінансо-вих активів) або права користування;
- інформація у будь-якій формі (документованій, електронній);
- знания, навички, досвід і вміння людей, їх ноу-хау.
Інвестиційна діяльність за ознакою типу інвестора розподіляєть-
ся на:
- інвестування недержавними юридичними особами;
- інвестування фізичними особами;
- державне інвестування, яке здійснюється органами влади всіх рівнів за рахунок коштів бюджетів, позабюджетних фондів або позик, займів;
- інвестування державними підприємствами та установами за рахунок власних і позичених коштів;
- іноземне інвестування, яке здійснюється іноземними фізичними та юридичними особами.
Суб’єктами інвестиційної діяльності є всі юридичні, фізичні особи, державні та недержавні установи, органи влади Укра'ши та інших країн, які беруть участь у реалізації інвестиційного проекту.
19
|
|
20
Інвестиційна стратегія
Інвестор
Базове підприємство
Рис. 3.1. Місцеінвестиційноїдіяльності
Головины суб'єктом інвестиційної діяльності є інвестор, який вкла-дає власні, позичені або залучені кошти в об’єкти інвестування, прий-має рішення щодо форм і способів їх використання, несе повну май-нову та фінансову відповідальність за результаты використання інве-стованих коштів.
Учасниками інвестиційної діяльності є фізичні та юридичні особи України та інших держав, які забезпечують реалізацію інвестицій на основі відповідних договірних умов з інвестором і між собою. Вони можуть бути постачальниками обладнання, сировини й матеріалів, споживачами продукції проекту, позичальниками, посередниками тощо.
Об’єктом інвестиційної діяльності можуть бути фінансові, матері-альні та нематеріальні активи, у які трансформується інвестований капітал і які забезпечують зростання його вартості.
Окрема форма інвестування — інноваційна діяльність, яка перед-бачає проведения і впровадження науково-технічних розробок в ході реалізації інвестиційного проекту або використання в проекті досяг-нутих результатів наукових і проектно-конструкторських досліджень, тобто:
- наукові дослідження;
- проектно-конструкторські розробки;
- випуск принципово нових видів техніки і технології;
- випуск принципово нових видів продукції;
- використання нових технологій.
Інвестиційний ринок мае свою інфраструктуру, яка забезпечує послуги учасникам ринку, продавцям і покупцям інвестиційних ін-струментів. Інвестиційний комплекс — це сукупність підприємств, організацій, установ, які своею діяльністю забезпечують інтереси учасників інвестиційної діяльності. До інвестиційного комплексу входять:
- регулювальні органи державного управління;
- проектні установи (інститути, дослідницькі центри, проектні, конструкторські бюро);
- банківська система;
- фінансові посередники (інвестиційні банки, компанії, фонди);
- виробничі галузі інвестиційного спрямування: будіндустрія, ма-шинобудування;
- біржі та спеціальні торговельні системи, організації, що забезпечують інфраструктуру фондового ринку.
21
У інвестиційній діяльності можна виокремити три достатньо різні за характером періоди.
1. Підготовка до інвестування (розробка стратегії, оцінка ринків, вибір проектів, проектні роботи, організація фінансування, стадії по-годження, планування та матеріально-технічне забезпечення початку робіт).
2. Реалізація інвестиційного проекту (трансформація капіталу в активи проекту, оформления прав власності інвестора, підготовка об’єкта до експлуатації, набір і підготовка персоналу, організація уп-равління проектом).
3. Експлуатація активів проекту, отримання поточного прибутку, забезпечення окупності інвестицій, подальша робота об’єкта.
Період часу, за який загальний накопичений поточний прибуток починає перевищувати обсяг інвестицій, є періодом окупності проекту.
У разі фінансового інвестування наведені вище етапи мають ін-ший зміст, але ту саму логіку дій інвестора.
1. Підготовка до інвестування (розробка стратегії, аналіз фінан-сового ринку, вибір інструментів для інвестування).
2. Безпосереднє інвестування — формування інвестиційного пор-тфеля — управління портфелем (проведения переговорів, підготовка договору на придбання цінних паперів, переоформления прав влас-ності на цінні папери).
3. Отримання прибутку (отримання поточних прибутків від цін-них паперів, зростання вартості портфеля, продаж цінних паперів, прийняття рішень щодо управління структурою портфеля).
При фінансовому інвестуванні про період окупності можна говори-ти тоді, коли інвестор отримує регулярні поточні доходи від цінних па-перів. Якщо інвестор отримує дохід перепродажей цінних паперів, окупність відбувається одночасно з отриманням чистого приросту ка-піталу на різниці цін придбання і продажу цінних паперів.
Процес управління інвестиційною діяльністю (планування, орга-нізація, прийняття рішень, забезпечення ресурсами, їх раціональне використання, доведения проекту до кінцевих результатів) визнача-ється терміном інвестиційного менеджменту.
У макроекономічному аспекті інвестиційна діяльність є процесом закладання майбутнього економіки країни. Чим більші обсяги інвес-тицій у поточному році, тим більший може бути обсяг валового внут-рішнього продукту країни в майбутньому періоді.
22
Державне регулювання умов інвестиційної діяльності є комплек-сом сфер впливу на поведінку інвесторів за рахунок:
- податкової системы;
- амортизаційної політики, у тому числі методів прискорення амор-тизації основних фондів;
- державних норм (наприклад, екологічних) і стандартів;
- антимонопольного законодавства;
- визначення умов користування землею, водою та іншими при-родними ресурсами;
- забезпечення макроекономічної стабільності;
- стабільності та розвитку фінансово-кредитної системи, сприят-ливих умов для користування позиковими коштами;
- розвитку інфраструктури фондового ринку.
Макроекономічні умови для інвестиційної діяльності створюють-
ся відповідною державною політикою, яку реалізують органи цент-рально! виконавчої влади та Національний банк. Для Укра'ши це пе-редуем Міністерство економіки, Міністерство фінансів, Мінпраці, галузеві міністерства та комітети, Державна податкова адміністра-ція, Антимонопольний комітет. Держава може брати участь в інвес-тиційному процесі як безпосередньо, вкладаючи свої бюджетні кош-ти (централізовані бюджетні інвестиції), розвиваючи підприємства державного сектора економіки, так і опосередковано:
1) впливаючи на інвестиційне середовище (створюючи макроеко-номічний інвестиційний клімат, розвиваючи грошово-кредит-ну сферу, стимулюючи бюджетними витратами сукупний попит, розвиваючи і регулюючи банківську діяльність, діяльність інвестиційних посередників, фінансуючи і стимулюючи акаде-мічну науку, діяльність дослідницьких науково-технічних і про-ектних організацій) (рис. 3.2.);
2) регламентуючи умови фінансової та господарської діяльності підприємств (податки, норми амортизації, охорона праці, еко-логічні нормативи, стандартизація продукції).
Серед першої групи чинників впливу особливе значения мають бюджетна та грошово-кредитна політика держави.
За допомогою податково-бюджетних важелів встановлюють про-порції перерозподілу валового внутрішнього продукту країни через бюджет, а на рівні підприємства пропорції розподілу прибутку під-приємства між підприємством і державою. Державні витрати забез-печують функціонування держави, державного сектора, охорону
23
Обсяг інвестицій
Обсяг інвестицій
Прибуток підприємств
Доходи населения
Обсяг
ІНВЄСТИЦІЙ
Обсяг
ІНВЄСТИЦІЙ
ІНДЄКС
інфляції (%)
Ставки податків
Обсяг інвестицій
Обсяг
ІНВЄСТИЦІЙ
Ставка кредитних позик (%)
Вартість національної грошової одиноці
24
Мал. 3.2. Макроекономічні чинники інвестиційної активності
громадського порядку та оборону державного кордону, розвиток науки й освіти, медицини тощо. Підприємства створюють ВВП, мають повертати зі свого прибутку достатньо ресурсів для подалыного роз-витку і зростання добробуту своїх працівників.
Крім того, розумність податково-бюджетної системы — міра розум-ності визначається тезою "держава мае жити за рахунок і в межах зібра-них податків" — є першим індикатором фінансової стабільності в країні. Якщо бюджет є бездефіцитним або короткостроково дефіцитним у межах розумного (1-2 % ВВП), то інвестори можуть сподіватися на по-далыиу фінансову стабільність. Якщо ні, то це сигнал економіці щодо майбутньої нестабільності: інфляція, девальвація, збільшення урядових боргів, зростання потреби в коштах для обслуговування боргів, змен-шення соціальних програм, зниження сукупного попиту, тінізація фінан-сових потоків і т. ін. У передбаченні цих негативних процесів інвести-ційна діяльність гальмується і завмирає до кращих часів.
Іноді за рахунок зростання урядових боргів держава збільшує витрати бюджету, стимулюючи тим самим сукупний попит і створю-ючи умови для економічного зростання, але це короткостроковий захід. Потрібно виходити з того, що прогнозований в результаті такого стимулювання розвиток економіки (передусім це стосується зростання ВВП) створюе умови для збільшення доходів бюджету. I це зростання буде достатнім для того, щоб потім розрахуватися з дер-жавними боргами, за рахунок яких було простимульовано економіку.
Водночас надмірний і довготривалий дефіцит державного бюджету є ознакою майбутньої дестабілізації й гальмування інвестиційної активності в економіці.
Інвестиційна діяльність базується на наявних вільних фінансових ресурсах у потенційних інвесторів. Обсяги інвестування будуть біль-шими, якщо у потенційних інвесторів зростають вільні кошти. Цьому може сприяти (або протидіяти) державна грошово-кредитна політика. Це здійснюється через вплив на інвестиційні умови, банківську систему та регулювання грошового обігу. Саме банки є першими інституці-ональними інвесторами економіки. Вони за своїми функціональними можливостями забезпечують нарощування коштів в економічній систем! (гроші роблять гроші) — а це є завдання інвестиційної діяльності.
Національний банк країни мае у своему розпорядженні три типи інструментів грошово-кредитного регулювання:
- операції купівлі-продажу урядових цінних паперів;
- норми страхового резервування банківських активів;
- ставка рефінансування Національного банку.
25
Державні цінні папери випускаються і продаються на первинному ринку для забезпечення бюджетного дефіциту та обслуговування уря-дових боргових зобов'язань. Але на вторинному ринку уряд може їх купувати й продавати також для впливу на кількість вільних коштів у інвесторів. Встановлюючи більш або менш вигідні умови дохіднос-ті за своїми цінними паперами (змінюючи їх цінову пропозицію), держава стимулює їх викуп або продаж юридичним та фізичним особам і в такий спосіб зв’язує, зменшує кількість вільних грошей чи, навпаки, вивільнює додаткові кошти для фінансового ринку та інвестування.
Відповідно до встановлених Центральным банком норм страховых резервів комерційні банки частину своїх коштів мають тримати в резервах. Зарезервовані кошти не беруть участі в інвестиційній ді-яльності банку. Змінюючи норму резерву, Центральний банк впливає на інвестиційну активність і спроможність банку.
За офіційно встановленою обліковою ставкою Центральний банк кредитує комерційні банки. Чим більшою є ця ставка, тим менше кре-дитних ресурсів придбають у Центрального банку комерційні банки (невигідно). I навпаки.
Циклічність залишається поки що основним недоліком ринкової економіки. Періоди економічного зростання переходять у спади ви-робництва та споживання. У цей період зростає рівень безробіття, зни-жується життєвий рівень і ділова активність. Протидія циклічності, забезпечення рівномірного розвитку є завданням “урядової" політики. У періоди підйому при надмірному інвестиційному “розігріві" еконо-міки, передчуваючи близький економічний спад активності, вдаються до заходів ринкового гальмування інвестиційних намірів підприємств, тобто штучними діями обмежують обіг вільних коштів підприємств: збільшують норми страхових резервів, продають державні цінні папери, підвищують облікову ставку НБУ. Ці дії мають назву політики "дорогих грошей". Навпаки, уряд, воліючи активізувати інвестиційну діяльність, збільшує кількість вільних коштів в економіці: зменшують-ся норми страхових резервів (частина їх вивільняється для інвестицій), викуповуються державні цінні папери у приватних інвесторів, змен-шується ціна (відсотки) кредитних ресурсів Національного банку. Це політика "дешевих грошей".
Створення ефективного середовища для інвестиційної діяльності в країні є способом державної участі у стимулюванні й захисті інте-ресів інвесторів, як комплекс організаційних, технічних і правових заходів, спрямованих на створення умов, що сприяють ефективній діяльності, захисту прав та інтересів інвесторів.
26
Інвестиційна діяльність реалізується у відповідному середовищі, що мае багатоаспектну характеристику. Бона мае бути врахована при плануванні й прийнятті рішення інвестором як параметр узгодженос-ті із зовнішніми умовами.
Важливою частиною зовнішніх умов реалізації інвестицій є прогноз параметрів макроекономічного стану економіки на глибину (за часом) його реалізації:
- очікуваний рівень фінансової стабільності;
- стан валютного ринку, достатність міжнародних резервів На-ціонального банку для підтримки стабільності національної валюта ринковими засобами;
- стан платіжного балансу країни;
- збалансованість державної бюджетної політики, стан і графік виплат за державними борговими зобов’язаннями;
- параметри монетарної політики, схеми проведения грошової емісії і їх вплив на економіку;
- податкова система (рівні ставок оподатковування, простота й організація бухгалтерского обліку, прогнозованість змін у систем! оподатковування);
- стан банківської системи, ії надійність і здатність до кредиту-вання інвестиційних проектів;
- стан фінансового ринку й ціна кредитних ресурсів;
- середньоринкова прибутковість та ризикованість фінансових інструментів;
- загальна збалансованість пропорцій бюджетної системи, моне-тарної політики, пов’язаної з платіжним балансом країни;
- наявність і темпи економічного розвитку в країні;
- темпи й рівень споживання, пропорції, що склалися між спожи-ванням і нагромадженням, їх прогнозована динаміка;
- прогнози ділової активності на наступний період.
Інвестиційна діяльність завжди орієнтована на перспективу.
Отже, побудова реалістичних інвестиційних планів неможлива без прогнозу того середовища, у якому розвиватиметься проект. Такий прогноз може будуватися за вищенаведеним переліком основних характеристик макроекономічного середовища проекту.
Кожний із зазначених вище аспектів зовнішніх умов може зміню-вати майбутнє економіки в країні, впливати на інвестиційну діяльність і відповідно її формувати.
При розробці чи оцінці проекту важливий прогноз відносної фі-нансової стійкості економіки та ї'ї основних характеристик: зміна
27
внутрішніх цін (рівень інфляції) і прогноз зміни валютного курсу на-ціональної грошової одиниці (рівень девальвації).
Прогнозоване економічне зростання у країні на період реалізації проекту формує економічний фон, на якому реалізовуватиметься проект. Загальна для економіки тенденція зростання дає потенційну впевненість, що проект розвиватиметься в умовах зростання попиту, у тому числі і на продукцію проекту. Деякі помилки проекту можуть бути із запасом компенсовані зростаючим попитом. Прогнозований загальноекономічний спад означав, що для проекту умови погіршу-ються, а це підвищує загальноекономічний ризик проекту.
Збалансована державна бюджетна й грошово-кредитна політика створює атмосферу сприятливого зовнішнього середовища для проекту. I навпаки.
До зовнішніх умов інвестиційної діяльності, крім макроекономіч-них, варто також зарахувати галузеві й регіональні умови, існуючу інженерну, транспортну інфраструктуру для реалізації інвестицій, на-явність необхідних трудових і природних ресурсів, екологічних умов тощо. Також важливо мати суміжні підприємства чи виробництва, що можуть бути використані в інвестиційній діяльності як постачальники продукції чи послуг, споживачі, посередники, консультанти і т. ін.
У процесі планування інвестиційної діяльності зовнішні умови без-посередньо присутні при:
- оцінці рівня ризику і врахуванні його в критерії прибутковості проекту;
- урахуванні можливих змін цін при формуванні грошових по-токів за проектом;
- виборі відповідної норми приведения грошових потоків за проектом;
- виборі кількісного рівня критеріїв для оцінки прибутковості за проектом;
- урахуванні рівня ціни за використання позик;
- урахуванні альтернативних варіантів використання капіталу.
Можна вважати, що в цих аспектах інвестиційна діяльність безпо-
середньо стикається із зовнішнім середовищем і мае відповідний зво-ротний вплив. Бона мае бути узгоджена за своїми параметрами із зов-нішнім середовищем.
Інвестування здійснюється з урахуванням організаційних, адмініст-ративних, юридичних аспектів реалізації проекту, а також його відпо-
28
відності зовнішньому середовищу (загальнодержавному, галузевому і регіональному рівню економіки й умовам для підприємництва).
Інвестиційний процес у практичній площині реалізується і виявля-ється як сукупність фінансових потоків (припливів і відпливів коштів). Усі платежі, доходи та витрати підприємства оформлюються відпо-відними договорами (або контрактами) між юридичними особами. Комплекс договорів, укладених між підприємствами з метою здійснен-ня інвестиційних планів інвестора, складає договірне супроводження інвестування. Якість і детальність розробки договорів між інвестую-чим підприємством і учасниками проекту є важливою складовою інвестиційного процесу. Особливе значения мае відображення в договорах прав і обов’язків сторін у випадку нестандартних ситуацій. В ос-нові опрацювання цих аспектів договорів лежить мистецтво якісного договірного супроводження інвестування.
У ширшому розумінні юридичне забезпечення інвестиційної діяль-ності передбачає врахування:
- існуючої в країні законодавчої та нормативно! бази щодо державного регулювання тієї сфери діяльності, на яку орієнтова-ний проект (у тому числі стосовно навколишнього середови-ща, заробітної плати, охорони праці, цін, зовнішньоекономіч-ної діяльності, обміну валюти), і того, як узгоджений проект з цією базою;
- комплексу юридичних документів, що визначають проект (установи документа, авторські права, свідоцтва про право влас-ності на майно, інтелектуальну власність, підтвердження фі-нансових внесків у проект його учасників тощо);
- укладених чи підготовлених проектів договорів, що визначають економічні та майнові відносини між учасниками проекту, між інвестором й базовим підприємством, страхові договори;
- юридичних документів, які визначають права власності інвес-тора й учасників проекту на активи проекту, його майбутні ма-теріальні й фінансові результата.
Обсяги інвестицій формуються залежно від приватних інтересів власників вільних або відносно вільних коштів. Приватні капітальні вкладення зростатимуть, якщо інвестори пересвідчаться в достатньо-му рівні їх прибутковості й надійній прогнозованості. Ці два чинники формують так звані сприятливі для інвестиційної діяльності умови.
Поки що інвестиційних можливостей економіки недостатньо, хоча поступово змінюється позитивна тенденція до зростання внутрішніх
29
інвестицій, що склалася з другої половини 1999 р. Підприємствами та організаціями-забудовниками різних форм власності за рахунок всіх джерел фінансування у 2000 р. освоено 19,5 млрд грн капітальних вкла-день та введено в дію основних фондів на 17, 2 млрд грн. У 2001 р. обсяги інвестицій в основний капітал досягли 32, 6 млрд грн (ВВП склав 208 млрд грн), у 2002 р. — 37 млрд грн (ВВП — 221 млрд грн).
У найближчі 2-3 роки прогнозують зростання інвестицій за рахунок всіх джерел фінансування темпами, які випереджатимуть темпи ВВП на 3-5 відсотків. Близько 65 % з них становитимуть власні кош-ти підприємств, 9 % — кошти державного і місцевих бюджетів, до 5 % — позики.
Прямі іноземні інвестиції у 2003 р. становили 1186 млн дол. Надалі прогнозують іх зростання приблизно до 1,4-1,5 млрд дол. на рік.
3 метою розширення банківського кредитування інвестицій у ре-альний сектор економіки НБУ знизив облікову ставку до 7 % річних і зменшив нормативи обов'язкового банківського резерву залежно від виду та строку депозиту (середня норма обов'язкових резервів з 13 % на початок року зменшилася до 10 %). Як наслідок, середня процент-на ставка за кредитами банків знизилася до 19 % у 2003 р. Відставання реакції банківської системи є, як і раніше, значним. Але якщо ці темпи у 5-7 відсоткових пунктів на рік збережуться, то вартість кредитів у 15 %, про яку виробничники давно говорять, може бути реальністю вже у 2004-2005 pp.
Важливою для інвестицій є ситуація із кредитами для реального сектора. Обсяг кредитів в економіку в січні-червні 2003 р. зріс на 17, 5 % (з них у національній валюті — на 19,4 %) і на 01. 07. 2003 p. становив 32,7 млрд грн. Середньо- та довгострокове кредитування економіки (саме ці кредита потрібні виробничим підприємствам) зрос-тало швидшими темпами (23, 4 %), ніж короткострокове (15, 9 %). Частка довгострокових кредитів хоч і зросла, але є низькою — 21 %, у 2001 р. вона становила 17 %.
Зростає довіра дрібних інвесторів до банків: депозита фізичних осіб у банках в національній валюті за 6 місяців 2002 р. збільшилася на 22,8 % і становили 13,6 млрд грн, причому це збільшення випе-реджало зростання доходів населения.
У 2002 р. банківська система Укра'ши як головне джерело позик для інвесторів налічувала 185 зареєстрованих банків. Серед них два державних, 23 — за участю іноземного капіталу. Статутний капітал банків хоч і зростав на 8-12 % на рік, залишався недостатнім для
30
повноцінного кредитування інвестиційного розвитку економіки; загальні активи банків зростали швидше і становили у 2002 p. 53 млрд грн. Тридцять два банки перебували у стадії ліквідації.
Банківська система за обсягами ресурсів, що впливають на еконо-міку, поступається власним ресурсам підприємств. Прибуток прибут-кових підприємств у 2001 p. становив близько 40 млрд грн (збитки збиткових підприємств — 21 млрд грн). Обсяги кредитування реального сектора економіки не перевищували 14 % ВВП.
Ураховуючи важливість грошово-кредитної сфери для стимулю-вання інвестицій, до основних проблем поточного стану, які можна розуміти і як вузли відповідної політики, доцільно зарахувати:
- перехід до гнучкої грошової політики. Поки що вплив Націо-нального банку на зростання економіки був, перш за все, зосе-редженим на підтримці фінансової стабільності. Методи сти-мулювання економіки монетарними важелями використовува-лися не повністю;
- недостатня розвиненість банківської системи за рівнем як статутного капіталу, так і загальних активів;
- внутрішні недоліки банківської системи, високі операційні вит-рати, низький рівень менеджменту, недоліки у формуванні кредитного портфеля;
- недостатній, хоч і зростаючий рівень довіри фізичних та юри-дичних осіб до банківської системи, що призводить до нагро-мадження завеликої частки готівки в грошовій масі, до виник-нення тіньових грошових потоків, не сприяє розвиткові бан-ківської системи, мобілізації через банки фінансових ресурсів домашніх господарств для інвестиційної діяльності;
- низька капіталізація, інвестиційна непривабливість фондового ринку, зокрема, фіскальний характер ринку державних цінних паперів, що унеможливлює його використання як повноцінно-го інструмента грошово-кредитної політики і одного з регуля-торів грошового ринку України;
- рівень монетизації економіки мае підвищуватися через використання форм первинної емісії, які стимулюють економіку;
- підтримання взаємопов’язаних, урівноважених і сприятливих для розвитку економіки рівня інфляції та змін валютного курсу; збільшення міжнародних валютних резервів Національного банку до рівня рекомендованого нормативу;
31
- урахування інтересів українських експортерів при формуванні валютної політики, підтримка монетарными важелями позитивного сальдо платіжного балансу. Саме завдяки позитивному сальдо платіжного балансу, досягнутому немонетарними заходами, НБУ виявився здатний виконувати активну роль на валютному ринку та вдалося проводити впевнену валютну по-літику;
- невирішеність проблеми взаємних боргів між підприємствами, припинення відволікання фінансових ресурсів економіки на зро-стання боргів. Збитки збиткових підприємств досягають поло-вини прибутків прибуткових підприємств і дорівнюють майже 60 % інвестицій в основний капітал.
У цілому в грошовій і бюджетній сферах продовжується політика фінансової стабілізації. Водночас у кризовому стані перебуває фінан-сова система багатьох виробничих підприємств, де рівень фінансово-го і маркетингового управління низький, відсутні жорсткі механізми майнової відповідальності за збиткову діяльність і невиконані бор-гові зобов'язання.
Зважаючи на наведені вище ознаки сучасного стану економіки Ук-раїни, потрібно виокремити такі прогнозні тенденції, що мають ура-ховуватися при розробці інвестиційних проектів.
1. Позитивні:
- посилення процесів фінансової стабілізації (впевнене державне регулювання інфляційних процесів і валютного курсу);
- продовження економічного зростання в країні (темпи його мають бути на рівні 5-8 %);
- монетарна політика очікується гнучкою (стимулюючою для ін-вестицій), а бюджетна — збалансованою (без дефіциту і над-мірних запозичень з боку Уряду);
- кон'юнктура зовнішніх ринків буде сприятливою до експорто-орієнтованих проектів;
- посилення ролі дрібних інвесторів (населения) в акумуляції фінан-сових ресурсів для інвестицій через банківську систему;
- зростання доходів населения і посилення сукупного попиту в економіці.
2. Негативні:
- поки що надто високі (нереальні для виробничих проектів) ціни за використання банківських кредитів;
- продовження тенденції ревальвації гривні стримуватиме екс-портоорієнтовані виробництва;
32
- поганий фінансовий стан більшості виробничих підприємств, незадовільне фінансове управління з боку чинних дирекцій;
- жорсткіші умови щодо обов’язковості поточних розрахунків за використані ресурсы (у тому числі з оплати праці), за боргови-ми зобов’язаннями перед партнерами й бюджетом.
Нейтральними чинниками залишаться державна амортизаційна політика і податкова система. Бажано, щоб протягом 2-3 років ви-робнича сфера відчула їх позитивну дію.
Як приклад форм прямого впливу держави на інвестиційну діяль-ність можна навести наступний перелік спеціальних нормативно-правових актів: Указ Президента України від 18 серпня 1999 року № 1004 “Про основні напрями інвестиційної політики на 1999 2001 роки”; Указ Президента України “Про додаткові заходи щодо збільшення надходжень інвестицій в економіку України” № 108 від 22 лютого 2001; Указ Президента України “Концепція амортизацій-ної політики” № 169 від 7 березня 2001; Указ Президента України “Про заходи щодо поліпшення інвестиційного клімату в Україні” № 512 від 12 липня 2001; розпорядження Кабінету Міністрів України від 22. 02. 01 №55 “Про заходи щодо поліпшення інвестиційної при-вабливості України”; постанова Кабінету Міністрів України від 02. 04. 2001 № 312 “Про розподіл державних централізованих капі-тальних вкладень і державних капітальних вкладень на реалізацію Чорнобильської будівельної програми та перелік об’єктів, що фінан-суються за їх рахунок у 2001 році”.
Інвестиційна діяльність загалом поки що мае безліч проблем на рівні підприємств. Ці проблеми заважають більш інтенсивному зрос-танню економіки. Серед них:
- нерозвиненість фондового ринку;
- низький рівень фінансового управління багатьма приватизова-ними підприємствами, велика кредитна заборгованість;
- технічна відсталість виробничих підприємств;
- неефективна амортизаційна політика, що обмежує права під-приємств і організацій щодо формування та використання влас-них амортизаційних коштів.
Розв’язати ці проблеми вдасться не одразу: потрібні роки, аби сформувати довіру інвесторів до державної політики, і відповідні зва-жені заходи щодо створення належних прогнозованих, прозорих умов для інвестиційної діяльності. У тому числі:
- розвиток інфраструктури функціонування фінансового ринку;
33
34
- підвищення культури корпоративного управління щодо диві-дендної політики;
- розвиток форм акумулювання коштів дрібних інвесторів;
- забезпечення захисту прав та інтересів інвесторів;
- підвищення інноваційної спрямованості інвестиційної діяль-ності;
- удосконалення амортизаційної політики;
- стимулювання процесу заощаджень вільних коштів населения через зменшення податкового тиску;
- упровадження через банківські та небанківські фінансові уста-нови форм стимулювання довгострокового заощадження кош-тів населения;
- розширення діяльності консультаційних, юридичних установ на фінансовому ринку;
- розвиток інфраструктури ринку та інвестиційної діяльності не-банківських фінансових установ (пенсійних фондів, страхових і довірчих компаній);
- підтримання системи страхування інвестиційних ризиків;
- уведення обов’язкової системи надання інформації щодо об’єктів інвестування.
Контрольні питания
1. У чому полягає відмінність між інвестуванням і інвестицій-ною діяльністю?
2. Що входить до складу інвестиційного комплексу країни?
3. Суб’єкт інвестиційної діяльності.
4. Об’єкт інвестиційної діяльності.
5. Чотири етапи в реалізації інвестиційного проекту.
6. Економічний зміст періоду окупності інвестиційного проекту.
7. Форми коштів, що можуть бути інвестиціями.
8. Учасники інвестування.
9. Що чи хто визначається як “дрібний інвестор”?
10. Інвестиційна компанія може бути брокером або дилером. У чо-му відмінність?
11. Інвестиційний ринок.
12. Як інвестор приймає рішення щодо інвестування?
13. Інституційні інвестори.
14. Інвестиційний фонд.
15. Інвестиційне середовище.
16. Чи мае інвестор якісь особливі права?
17. Чи є підприємництво та інвестиційна діяльність одним понят-тям?
18. Як ви оцінюєте сучасні умови в Україні для інвестиційної діяль-ності?
19. Де взяти кошти для інвестиційної діяльності?
20. Кон’юнктура інвестиційного ринку.
21. Чи входить фінансовий ринок до інвестиційного ринку?
22. Що важливіше для інвестора: стабільність в економіці чи пільги?
23. Партнери інвестора: їхнє місце в інвестиційній діяльності.
24. Що є джерелами коштів для інвестиційної діяльності?
25. Чи можуть негрошові активи виступати як інвестиції?
26. Чи можуть інвестуватися тільки кошти?
27. Що означав акумулювання коштів дрібних інвесторів? Хто цим займається?
28. Якщо банк кредитує інвестиційний проект підприємства, хто є інвестором, суб’єктом і об’єктом інвестування?
29. Недержавний пенсійний фонд — це інвестиційна чи соціальна установа?
30. Підготовчий період до інвестування. Що робить інвестор у цей час?
31. Акціонування — це спосіб позичення чи залучення капіталу до проекту?
32. Чи потрібно інвестору реалізовувати реальний проект із дохід-ністю 15 %, якщо банки пропонують депозита під 20 % річних?
33. У чому роль банків в інвестиційній діяльності?
34. Інвестор — це фізична чи юридична особа?
35. Як страховий бізнес пов’язаний з інвестиційною діяльністю?
36. Розширене відтворення основних фондів.
37. 25 млрд грн інвестицій за рік: багато це чи мало для України?
38. 800 млн дол. іноземних інвестицій за рік для України: багато це чи мало?
39. Як працює інвестиційна компанія?
40. Як політика "дорогих грошей” впливае на інвестиційну ді-яльність у країні?
41. Що мае робити Уряд для розвитку інвестиційної діяльності у країні?
42. Амортизаційна політика держави.
43. Що в першу чергу турбує інвестора при прийнятті рішення стосовно якогось проекту?
35
36
44. Як ви оцінюєте сучасні умови в Україні для інвестиційної ді-яльності?
45. Як Уряд регулює циклічність економічного розвитку ринко-вої економіки?
46. У чому роль банків в інвестиційній діяльності?
47. Як розраховуються “чисті” інвестиції?
48. Які ви знаете макроекономічні пропорції, що пов’язані з ін-вестиційною діяльністю.
49. Фінансова стабільність у країні. Як ії визначити?
50. Як бюджетно-фінансова політика впливає на інвестиційну ді-яльність?
51. Ділова активність у країні. Що це таке?
52. Якщо річний ВВП становить 300 млрд грн, яких річних інвес-тицій в основний капітал буде достатньо для нормального роз-витку економіки?
Література [1, 2, 3, 9, 10, 12].
Книга: Б. М. Щукін. ІНВЕСТУВАННЯ
ЗМІСТ
| 1. | Б. М. Щукін. ІНВЕСТУВАННЯ |
| 2. | ВСТУП |
| 3. | 1. Методолопчні основи інвестування |
| 4. | 2. Класифікація інвестицій |
| 5. | 3. ІНВЕСТИЦІЙНА ДІЯЛЬНІСТЬ |
| 6. | 4. ІНВЕСТИЦІЙНА СТРАТЕПЯ |
| 7. | 5. ІНВЕСТИЦІЙНИЙ ПРОЕКТ |
На попередню
|
|
